В сучасних умовах переходу України до ринкової економіки в кожній галузі відбувається пошук нових шляхів та методів виро­бництва, здійснюється аналіз сучасного стану, окреслюються пе­рспективи на майбутнє



Сторінка19/37
Дата конвертації05.11.2016
Розмір6.35 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   37

216

8.4. Комп'ютер у системі транспортних послуг

В Україні створена і досить успішно діє комп'ютерна систе­ма замовлення квитків, за допомогою якої у квитковій касі будь-якого міста України можна замовити квитки на потяг, яким, наприклад, людина скористається, доїхавши до точки відправлення іншими шляхами. У цій системі «двійники» не­можливі, принаймні, теоретично тобто дві особи не претенду­ватимуть на одне місце.

Комп'ютери Міністерства транспорту об'єднані в мережу, че­рез яку, до речі, можна вийти в Інтернет. Така ж система діє і на авіалініях, де вона інтегрована зі світовою системою замовлення квитків. Замовити авіаквиток на будь-який рейс можна за допо­могою Інтернету, не виходячи з квартири чи установи.

За допомогою спеціальної техніки, зв'язавшись із супутником на орбіті, туристична група (а також геологи, археологи) у будь-якому, навіть найглухішому куточку земної кулі може визначити своє місце знаходження і вибрати подальший маршрут з точніс­тю до десяти метрів.





9.1. Основні поняття інвестиційної діяльності

Поточний стан економіки визначається діяльністю господа­рюючих суб'єктів, майбутній — обсягами інвестицій у вироб­ництво.

У результаті виготовлення продукції та надання послуг зно­шуються основні фонди підприємств: будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення нагромаджується амортизацій­ний фонд. Сума обсягів амортизаційних фондів підприємств, на­рахованих за певний період часу, визначає обсяг коштів, необ­хідних для простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди відновлюються у процесі інвестиційної діяльнос­ті. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягу амортизаційного фон­ду, відбувається просте відновлення.

Розподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд спо­живання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв товарів та послуг, залежать майбутні обся­ги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду на­громадження — важлива частина інвестиційної діяльності.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвес­тиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, у ре­зультаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соці­альний ефект. Такими цінностями можуть бути:


  • кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні па­пери;

  • рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди", устаткування та інші матеріальні цінності);

  • майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;

218 """


  • права користування землею, водою, природними ресурсами;

  • сукупність технічних та економічних знань у формі докуме­нтації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау).

Існує багато визначень інвестиційної діяльності. У цілому можна вважати, що інвестиційна діяльність — це комплекс за­ходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають свої кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримання прибутку.

Інвестор — це суб'єкт інвестиційної діяльності, який при­ймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об'єкти інвестування.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отриман­ня прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвес­тиційний комплекс країни. До нього належать:



  • підприємства;

  • проектні організації та установи;

  • фінансові посередники — інвестиційні банки, компанії, фонди;

  • органи державного управління, які регулюють діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності;

  • інфраструктура фондового ринку.

Увесь національний доход країни поділяється на фонд спо­живання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим об­сягом капітальних вкладень усіх підприємств за рік. Його частка може становити 20—30 відсотків національного доходу. На частку державних коштів за останні роки в Україні припадає лише п'ята частина капітальних вкладень, і можливе подальше її зниження.

За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкла­дення) поділяються на такі види:



  • у нове будівництво — створення нових підприємств (вироб­ництв) на нових місцях за новими проектами;

  • на розширення виробництва — введення в дію нових основ­них фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об'єктах;

  • на реконструкцію — обладнання діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами;

2ід




• на технічне переустаткування — для підвищення технічного
рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на но­
ве, продуктивніше.

За складом і характером витрат у прямих інвестиціях можна вирізнити їх технологічну структуру:



  • будівельні роботи;

  • монтажні роботи;

  • машини та обладнання;

  • проектні роботи.

Період типової реалізації інвестицій поділяється на три частини:

  1. підготовка (проектні роботи, організація фінансування, по­годження, планування та матеріально-технічне забезпечення по­чатку робіт);

  2. реалізація — створення нового матеріального об'єкта;

  3. експлуатація нового виробництва, отримання прибутку, за­безпечення окупності інвестицій, подальша робота об'єкта.

9.2. Державне регулювання інвестиційної діяльності

За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності відпо­відають органи державної влади. У розпорядженні держави є ва­желі як прямої дії у вигляді централізованих державних капіта­льних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.



Бюджетні важелі — це встановлена державою система різних видів податків, що практично визначають таку систему перероз­поділу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вва­жає оптимальною для формування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не можуть порівня­тися фінанси наймогутніших корпорацій. Витрати його є важли­вим засобом формування сукупного попиту, а через нього — стимулювання інвестицій взагалі та їх міжгалузевої структури. Навіть система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на структуру попиту, тому ,що соціальні виплати з бюджету отри­мують люди, які мають витратити їх на ринку споживчих товарів, а це стимулює виробництво та відповідні інвестиції для цього.

Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні


умови, регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка,
220 """" ~~~~—~~~~~~. _™~™~~~™™

і id суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі. Ос­новними інструментами грошово-кредитного регулювання є:



  • норми страхових резервів, які зобов'язані мати комерційні оанки й тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання для кредитування та інвестування;

  • залікова ставка Національного банку, за якою він продає кредитні ресурси комерційним банкам, збільшуючи чи зменшу­ючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій;

• операції з державними цінними паперами на відкритому ри­
нку. Встановлюючи вигідні умови (у вигляді ціни чи дивідендів)
для своїх цінних паперів, держава стимулює їх купівлю юридич­
ними та фізичними особами і цим зменшує кількість вільних
грошей, які можуть бути використані для кредитування інвести­
цій через банківську систему. Погіршуючи ж цінові та дивідендні
умови продажу своїх цінних паперів, держава стимулює їх викуп
у юридичних і фізичних осіб. У результаті цього у останніх
з'являються додаткові кошти, які через банківську систему або
безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій.

Ринкова економіка розвивається циклічно: періоди швидкого зростання й активного інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Мета державного регулювання — вирівнювати такі циклічні тенденції, гальмуючи надлишкову інвестиційну активність у періоди підне­сення та штучно стимулюючи інвестиції перед спадами виробництва. Загальну схему важелів державного регулювання умов інвес­тиційної діяльності показано на рис. 9.1.



9.3. Проблеми залучення іноземних інвестицій в Україну

Економічні реалії в Україні, передусім жорстка фінансова по­літика і неплатежі до бюджету, спричинили гострий дефіцит бю­джетного каналу інвестування державних і змішаних підпри­ємств. Чимало галузей промисловості потребують відновлення зношених основних засобів, рівень розвитку інфраструктури іс­тотно відстає від потреб країни. Прогноз інвестиційної потреби на найближчі п'ять років в економіці країни становить, за оцін­кою Всесвітнього банку, 40 млрд. доларів. Однак економічна си­туація у країні вилучає притоки інвестиційних ресурсів з держ­бюджету.

Певна частина реального припливу інвестицій покривається коштом амортизації основних засобів. Однак, на відміну від ми­нулих років, на більшості підприємств значно складніше відсте-жувати реальні видатки, накопичені у вигляді амортизаційних відрахувань.

Інший канал внутрішніх інвестицій — національна фондова біржа, тобто обіг акцій підприємств, — не може бути істотно ви­користаний через недостатню платоспроможність корпоративних інвесторів та низький попит з боку населення. У світовій практи­ці великі міжнародні проекти з участю державних коштів здійс­нюються значно рідше, ніж купівля ліквідних акцій на фондово­му ринку. Ця форма інвестування добре відома, права акціонерів захищені в більшості країн не тільки законом, а й повсякденною юридичною практикою, і тому значну частину всіх фінансових ресурсів капіталовкладення становлять портфельні інвестиції, тобто вкладення в ліквідні цінні папери, щоб одержати дохід у вигляді дивідендів.

Статистика свідчить, що частка портфельних інвестицій в різ­ні роки складає 45—70 відсотків усіх приватних інвестицій роз­винених країн. У закордонних інвестиціях частка портфельних вкладень коливається в різні роки від 30—40 до 60—65 відсотків усіх приватних інвестицій.

За таких умов зростає зросте значення іноземних інвестицій в українську економіку. Приплив капіталу з-за кордону міг би зна­чно ослабити «інвестиційний голод», якби його масштаби можна було порівняти з іноземними інвестиціями в інші країни Центра­льної Європи, які стали на шлях економічних реформ майже од­ночасно з Україною. Однак і це джерело фінансування економіч­ного розвитку є недостатнім. Приплив іноземних інвестицій —



222 "" "~"~ """"

єдина можливість для України полегшити ситуацію, яку можна назвати інвестиційною кризою.

Існує принциповий погляд, що іноземні інвестиції вигідні не тільки інвестору, а й економіці країни, яка приймає капітал.

Використання іноземних капіталовкладень дає можливість:



  • оживити економіку;

  • одержати доступ до передових технологій і методів керу­вання;

  • протидіяти збільшенню зовнішнього боргу держави, нада­ючи кошти для його погашення;

  • стимулювати розвиток власних продуктивних сил суспіль­ства;

  • сприяти ефективному виробництву і розвитку економіки, її інтеграції у світову економічну систему внаслідок виробничої та науково-технічної кооперації.

До непрямих переваг іноземних інвестицій належать:

— залучення нових технологій, устаткування і «ноу-хау»;



  • можливість підготувати кадри фахівців, керівників і під­приємців, які володіють сучасними технологіями керування й ор­ганізації виробництва;

  • активізація експортного потенціалу країни-донора;

  • розвиток регіональних ресурсів регіонів.

Ця ж ідеологія є основою більшості законодавчих і норматив­них актів, які належать до регулювання іноземних інвестицій в Україну. Згідно з нормативними актами, залучення іноземних ін­вестицій в українську економіку сприятиме розв'язанню таких проблем соціально-економічного розвитку:

— освоєння незатребуваного науково-технічного потенціалу


України, особливо на конверсійних підприємствах військово-
промислового комплексу;

  • просування українських товарів і технологій на зовнішній ринок;

  • сприяння в розширенні й диверсифікованості експортного потенціалу та розвитку імпортозаміщувальних виробництв в окремих галузях;

  • створення нових робочих місць і освоєння передових форм організації виробництв;

  • освоєння досвіду цивілізованих відносин у сфері підпри­ємництва;

— сприяння розвитку виробничої інфраструктури.
Розглядаючи процес залучення капіталу з-за кордону, слід

врахувати, що капітал іноземних інвесторів спрямовується в ті



~" 223

країни, де існує сприятливий інвестиційний клімат. Це поняття містить у собі чимало параметрів:



  • податкове законодавство країни-донора;

  • можливості ефективного вкладення капіталу, ступінь роз­витку загальної (транспорт, зв'язок тощо) і спеціальної (фондо­вий ринок, наявність у країні-донорі представників авторитетних для інвестора консалтингових і аудиторських фірм) інфраструк­тури;

  • рівень кваліфікації трудових ресурсів і керівного персоналу;

  • запаси корисних копалин;

  • ставлення іноземних капіталовкладень місцевої влади і громадськості.

Одним із інтегральних показників інвестиційного клімату є відомості про вивезення капіталів з України на Захід. Справді, було б дивно очікувати припливу іноземних інвестицій тоді, коли й досі за кордон вивозять, порушуючи українське законодавство, капітал. Це розглядається світовою спільнотою як свідчення ни­зької привабливості ринку для українських інвесторів. Ці інвес­тиції (переважно в об'єкти нерухомості й акції великих компа­ній) означають економічне зростання, виплату податків, ство­рення нових робочих місць, підвищення добробуту населення.

Надмірно ліберальний підхід до переведення капіталів за кор­дон в Україні скоріше виняток, аніж правило для країн з еконо­мікою, що реформується. Для прикладу можна нагадати, що країни, які проводили економічні реформи, законодавчо заборо­няли вивезення капіталу за кордон і жорстко стежили за дотри­манням такої заборони. Приміром, законодавство Японії, яка про­водила свої економічні реформи в 1950-х роках, до кінця 1965 року забороняло вивозити з країни понад 100 тис. дол. США (у 1965— 1968 — 500 тис. дол. США, 1969—1972 — 1 млн. дол. США), на дрібніші суми (відповідно понад 50, 100 і 500 тис. дол.) треба бу­ло щоразу одержувати особливий дозвіл міністерства фінансів країни.

Обмеження на експорт власного капіталу з Японії або зовсім не поширювалися на вивезення прибутку, отриманого від інозе­мних інвестицій, або істотно полегшували вивезення такого при­бутку порівняно з експортом капіталу. Схожі обмеження засто­совувалися в період економічних реформ у Бразилії, Чилі, Мексиці. Вони й досі діють в Індії, Польщі, Чехії, Угорщині, Ки­таї. Такі заходи сприяють розвитку економіки, попри серйозні проблеми дефіциту інвестицій, до того ж створюють додаткові мотиви залучення іноземного капіталу.

224 """"""" """"" "'" """ '"""""

Отже, перше завдання у сфері залучення іноземного капіталу в економіку України полягає у тому, щоб припинити відтік українських капіталів за кордон і — в ідеалі — повернути їх. Од­нак якщо першу частину завдання вирішити відносно легко, змі­нивши законодавство, що регулює відтік капіталів, розробивши ефективні заходи контролю й жорстких санкцій стосовно поруш­ників, то для розв'язання другої його частини потрібно цілеспря­мовано створювати умови вигідного розміщення капіталів усере­дині країни і для послідовно проводити політику «амністії» для капіталів, що повернулись у країну.

Другий важливий аспект створення сприятливого інвестицій­ного клімату полягає в стабільній податковій системі, що перед­бачає невисокий рівень обкладання прибутків і побудована на тих же логічних засадах, що й системи оподаткування в розвине­них капіталістичних країнах. Відсутність раціонально побудова­ної податкової системи в Україні є причиною сучасного стану економіки країни. Ситуація може поліпшитися тільки тоді, коли буде прийнято Податковий кодекс України. Найбільший вплив на непривабливість України для західних інвесторів має не лише високий рівень податків, а й повне свавілля у їх введенні та ска­суванні, незаконна податкова ініціатива місцевої влади, яка на­магається в такий спосіб вирішити свої проблеми.

Позитивними характеристиками інвестиційного клімату є єм­ний товарний ринок і можливості виходу на ринки інших країн СНД, більш-менш кваліфікована й дешева робоча сила, значний науково-технічний потенціал, транспортна й енергетична системи.

Негативні характеристики інвестиційного клімату в Україні такі:



  1. Недосконалість правового поля. Цей чинник зазвичай на­зивають першим, оскільки перешкоди, з якими передовсім стика­ється інвестор, мають адміністративно-правовий характер Йдеть­ся про нестабільність, суперечливість, заплутаність регулятор­ного поля, численні підзаконні акти, бюрократизм та корупцію, криміналізацію економіки, неврегульованість системи захисту прав власності, слабкість судової системи.

  2. Політична нестабільність. Часта зміна урядів, обіцянки різко змінити політичний курс та умови ведення бізнесу аж до націоналізації майна інвесторів, які виголошують різні політичні сили, політичні скандали, і особливо в передвиборчий період, не сприяють іноземним інвестиціям.

  3. Непередбачуваність і непрозорість державної політики. Цей чинник суттєво ускладнює довгострокове планування діяль-

15210 225

ності компанії. Інвестори скаржаться, зокрема, на раптовість ух­валення деяких рішень, прийняття актів, які набувають чинності або негайно, або мають зворотну дію. А інформація про перспек­тиви динаміки економічної політики держави надається дуже обмежено.

  1. Неврегульованість законодавчого забезпечення процесу інвестування. Йдеться про часті зміни умов залучення інозем­них інвестицій.

  2. Надмірна фіскальна активність держави. Потужним ва­желем стримування іноземних інвестицій в Україну є вкрай нері­вномірний розподіл податкового тиску, який є надмірним для суб'єктів, що працюють легально. І це попри існування в країні величезного «тіньового» сектора економіки. Незважаючи на те, що переважна більшість іноземних інвесторів намагається вести цілком прозорий та легальний бізнес, «тінізація» економіки сут­тєво ускладнює їхню співпрацю з українськими підприємствами, які не завжди ризикують вести прозорі й легальні операції. Вели­ка частка вилучення прибутку, нестабільність податкових ставок та правил нарахування перешкоджають ефективному веденню бі­знесу в Україні.

  3. Вузькість та неструктурованість внутрішнього ринку. Низький рівень доходів підприємств та населення призводить до недостатнього рівня внутрішнього попиту та, що не менш важ­ливо, унеможливлює кваліфіковану поведінку покупців, які зму­шені здебільшого вибирати якнайдешевшу продукцію. Це спону­кає українські підприємства вести нечесну конкуренцію, призводить до неадекватних моделей конкуренції іноземних компаній, які давно перейшли від цінової до переважно продукто­вої конкуренції.

  4. Обтяжлива митна політика. Інвестори звертають увагу на перешкоди для ввезення необхідного устаткування, сировини та комплектуючих і вивезення продукції. У цьому контексті слід за­значити, що послаблення митних бар'єрів для підприємств з ПП все ж потребує державного регулювання.

  5. Недосконалість галузей інфраструктури. Незважаючи на порівняно високий рівень розвитку, мережа автомобільних доріг та залізниць, системи енерго- та водопостачання, зв'язку тощо потребують суттєвого вдосконалення. На поліпшення інфрастру-ктурних умов спрямована, зокрема, низка проектів Світового ба­нку в Україні.

9. Нерозвиненість інституційної інфраструктури ринку.
Світова практика сучасного бізнесу пов'язана з постійною спів-

226


працею з різними аудиторськими, консалтинговими та іншими фірмами. Те, що фірми не мають середовища, гідного, з позицій іноземного інвестора, довіри, суттєво погіршує його враження від підприємницького клімату в Україні. А тому вважають за краще мати справу з іноземними фінансовими установами та ба­нками. Це спонукає їх здійснювати іноземні інвестиції у банків­ську сферу та відкривати філії іноземних банків. Проте в страте­гічному контексті таке відокремлення фінансових потоків українського та іноземного капіталів ослаблює фінансову систе­му країни. Інвестори також звертають увагу на нерозвиненість державних інституцій, які мають здійснювати супровід інозем­них інвесторів.

  1. «Клановість» економіки, нераціональність економіч­ної поведінки. Іноземні інвестори відзначають потребу мати «неформальні» стосунки з представниками державних органів.

  2. Низька якість життя. Йдеться про можливості надати житло, побутові, транспортні послуги, гарантувати особисту без­пеку іноземців на території України. Якщо в Києві та інших об­ласних центрах є щодо цього суттєві позитивні зміни, то на решті території України ситуація незадовільна.

Більшість перешкод, зрозуміло, стосується макроекономічних чинників інвестиційного клімату, які не можна усунути винятко­во заходами з удосконалення системи державного управління.

Вагомою системною перешкодою для інвестування та ведення бізнесу на території України є високий рівень питомих витрат виробництва, за яким Україна сьогодні неконкурентоспроможна порівняно з іншими країнами Центральної та Східної Європи. Поряд із суб'єктивними, тут діють і об'єктивні чинники: незадо­вільний технічний рівень транспортної інфраструктури, висока вартість будівництва та кредитних ресурсів, а також висока ціна енергоресурсів та нестабільність енергопостачання. Це гальмує розвиток суміжних виробництв, що обмежує кумулятивний ефект іноземної інвестиції.

Перелічені чинники роблять вигіднішим імпорт в Україну по­рівняно з вкладанням капіталу в організацію внутрішнього виро­бництва. Саме це й пояснює домінування чинника щодо оволо­діння ринками перед мотивами інвестування в українську економіку. На сучасному етапі в умовах України будь-яке змен­шення тарифних і нетарифних бар'єрів на шляху імпорту, на чо­му постійно наполягають іноземні радники і представники МВФ, об'єктивно сприяє зменшенню притоку іноземних інвестицій. Певну цінність для іноземних інвесторів, насамперед російських,

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка