В сучасних умовах переходу України до ринкової економіки в кожній галузі відбувається пошук нових шляхів та методів виро­бництва, здійснюється аналіз сучасного стану, окреслюються пе­рспективи на майбутнє



Сторінка15/37
Дата конвертації05.11.2016
Розмір6.35 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   37

160

Поточний контроль втілює в собі таку його рису, як непере­рвність здійснення, і полягає у корекції виникаючих відхилень в процесі виконання прийнятих рішень.

Заключний контроль відповідає завершальним етапам здійс­нення певних робіт і дає результати для їх прогнозування.

За ступенем охоплення проблем, контроль може бути вибір­ковим та суцільним залежно від того, який їх обсяг підлягатиме контролю. Крім цього, контроль може здійснюватися у відкритій формі, коли про нього заздалегідь повідомляється або таємно.

Процес контролю і техніка його проведення

Контроль — це мистецтво управління. Менеджер не може на­вчитися цьому зі слів, він повинен пройти відповідну практику.

Американські спеціалісти дійшли висновку, що процес конт­ролю реалізується через такі етапи:


  • розробку стандартів і критеріїв контролю (обмеження в часі, забезпечення реальності показників і результатів);

  • порівняння реальних результатів з прийнятими стандарта­ми та критеріями (вимірювання результатів, розповсюдження інформації про результати, оцінка інформації, обґрунтування висновків);

  • здійснення необхідних коригуючих дій (перегляд стандар­тів, усунення відхилень).

У будь-якій організації чи на підприємстві відбуваються про­цеси, що заслуговують як позитивної, так і негативної оцінки, оскільки існують як сильні, так і слабкі сторони діяльності. Тому система контролю полягає у встановленні тіньових сторін діяль­ності, співвідношенні позитивних і негативних явищ. Дієвий ко­нтроль повинен розкривати дійсний становище підприємства. Погано здійснюваний контроль може нанести таку саму шкоди, як і погано виконана робота.

Процес контролю повинен проходити гармонійно, а не бути грою в «хованку»: контролюючі шукають, а контрольовані хова­ють. Переконання в тому, що контролер однаково зацікавлений в пошуку як негативних, так і позитивних сторін діяльності, сприя­тиме тому, що кожний працівник намагатиметься допомогти йому.

Доцільно розглянути ті помилки при здійсненні контролю, на які вказують Вернер Зігерт і Лючія Ланг:

1. Контроль не повинен зводитися до інцидентів.

Нормальний контроль — це неперервний процес ділового спі­лкування з працівниками, який не повинен приурочуватися до

161

яких-небудь випадків. Необхідно допомагати співробітникам пе­реборювати недоліки, вступати з ними в контакт.



  1. Тотальний контроль породжує неохайність. Деякі керівники вважають, що все, що «не пройшло через їхні руки», може мати помилки, тому намагаються контролювати буквально все.

  2. Таємний контроль викликає лише розчарування, він вва­жається аморальним, бо здійснюється методом таємного огля­ду робочих місць, а тому викликає невдоволення більшості людей.

  3. Контролюйте не тільки улюблену дільницю. Не слід насти­рно контролювати своїх наступників, яким ви делегували свої повноваження.

  4. Контроль — не проформа.

Керівник-демократ часто так задоволений роботою своїх під­леглих, що соромиться їх контролювати. Хто ухиляється від кон­тролю, той нехтує інтересами своїх працівників.

  1. Не контролюйте через недовіру. Підозрілість свідчить про невпевненість у собі.

  2. Не тримайте своїх висновків при собі.

Слід доводити отриману негативну інформацію до співробіт­ника, не зволікаючи. Так можна встановити з ним ділові стосун­ки й покращити стан справ.

6.3. Комунікації в менеджменті



6.3.1. поняття та характеристика комунікацій

Усі функції менеджменту взаємопов'язані і діють, якщо в організації є певна система комунікацій.

Спільна (колективна) діяльність людей передбачає контакти між ними у вигляді обміну інформацією. Тільки на цій основі люди, об'єднані в організацію, можуть досягти своєї мети. Будь-яке підприємство, навіть дуже мале, обов'язково має відповідну систему комунікацій.

У вузькому розумінні слова, комунікація — це обмін інфор­мацією між двома й більшою кількістю людей. Тобто основним матеріалом є інформація.

Мескон, Альберт і Хедоурі наголошують, що комунікації ви­никають між:

• організацією та зовнішнім середовищем (споживачами, державою і т. д.);

162


• підрозділами та працівниками підприємство (між різними
рівнями управління, керівниками й підлеглими, неформальними
організаціями тощо).

З огляду на спрямованість потоків інформації розрізняють та­кі комунікації:



  • згори донизу (від вищої інстанції до нижчої, від керівника до підлеглого);

  • знизу доверху (від підлеглих до керівників);

  • горизонтальні (між членами трудового колективу, які за­ймають рівноправні посади).

Основними елементами комунікації є: джерело інформації, передавач, приймальник, отримувач. Весь шлях від джерела ін­формації (відправника) до отримувача називається каналом ко­мунікації. Канали можуть бути формальні (офіційні) й неформа­льні (неофіційні). Формальні встановлюються адміністративно і зв'язують працівників як вертикальними, так і горизонтальними щаблями керування. До неформальних каналів комунікацій на­лежать ті, що не збігаються з офіційно встановленими. Для ефек­тивного функціонування виробничих колективів необхідно, щоб в організації діяли як формальні, так і неформальні комунікації, які мають бути збалансованими. Якщо організація володітиме лише системою формальних комунікацій, то процес проходжен­ня інформації буде бюрократизуватися. Якщо домінуватиме сис­тема неформальних комунікацій, то це призведе до поширення чуток, які заважатимуть нормальній діяльності.

6.3.2. ІНФОРМАЦІЯ ЯК МАТЕРІАЛ КОМУНІКАЦІЙ ТА ЇЇ ВИДИ

Інформація— це сукупність повідомлень, які відображають конкретний стан явища, події, виробничо-господарської діяльно­сті. Інформацію можна класифікувати за певними ознаками. За повнотою охоплення явища: повна, часткова, надлишкова; за пе­ріодом дії: разова, періодична, довгострокова, постійна; за зміс­том: адміністративна, фінансова, бухгалтерська, довідкова, конструкторська, технологічна, інша; за достовірністю: достові­рна й недостовірна.

В. Зігерт та Л. Ланг описують поняття тотальної інформації. То­тальна інформація— це не лише фрази, почуті або прочитані, а сукупність «сприйнятого сигналу»: тон та інтонація голосу, настрій і зовнішній вигляд передавача, довколишня обстановка, навіть спо­гади та асоціації. Ефект комунікації залежить від низки соціально-психологічних факторів, що мають місце в процесі передачі та

163


сприйняття інформації, які є її складовими. Особливо сильно вони проявляються при мовній (словесній) передачі інформації. При цьому задіяні три канали її передачі та сприйняття кожною люди­ною: емоційний, нормативний та канал знань. Емоційний канал те­стує інформацію, що надходить, на відповідні асоціації, настрій, важливість тощо. Наприклад, сприйняття інформації доповідача за­лежатиме від постановки його мови, зовнішнього вигляду, віку й посади, тобто від емоційних елементів. Крім того, велике значення матиме його поведінка, жести, міміка, тобто відповідність певним соціальним та особистим нормам, які прийняті в тому чи іншому колективі чи навіть суспільстві. Все це входить в поняття нормати­вного каналу сприйняття й передачі інформації. І нарешті, в каналі знань відбувається оцінка змісту інформації, її призначення, що є найважливішим. Мета передачі інформації саме в тому й полягає, щоб вона набула якості знань у тих, для кого вона призначена. Але ця якість буде недостатньою або інформація сприйматиметься на­багато важче й довше, якщо передаватиметься без відповідних емоційних та нормативних складових.

Зв'язок між цими каналами того, хто передає інформацію, та того, хто її сприймає, називається трансакціями. При передачі інформації дуже важливо постійно аналізувати трансакційні зв'язки. Адже якщо в інформації домінувамути емоційна й но­рмативна-складові, то може і не відбутися її сприйняття отри­мувачем.

Отже, тепер можна сказати, що комунікація — це не лише си­стема, яка забезпечує обмін інформацією між її членами, а й вза­ємні поставки емоційних елементів і ціннісних уяв.

У комунікаційних процесах постійно виникають шуми. Інфо­рмаційний шум — це те, що деформує інформацію, її зміст (від­хилення, помилки тощо). Отже, слід враховувати можливі неточ­ності. Як правило, відправлена інформація ніколи не співпадає з отриманою. Є зона попадання (відправлено й отримано), є части­на сигналу, що не дійшла до адресата (відправлено, але не отри­мано), і є найбільш загадкова частина — щось доходить до адре­сата, не будучи відправленим. Тому при передачі інформації слід бути максимально точним і уважним.



6.3.4. Мова та ділове письмо як складові комунікацій

У діловому спілкуванні, де використовується мова, функціо­нують три основні елементи: суб'єкт мовної комунікації, мовне повідомлення й об'єкт (отримувач) повідомлення. Якісне функ-

164

ціонування мови проявляється в трьох аспектах: а) утворенні мо­вних елементів; б) формуванні змісту повідомлення; в) готовнос­ті об'єкта сприймати й опрацьовувати ці повідомлення. Розгля­немо ці аспекти більш детально.



Мова — це процес перекодування думок у звукові або графіч­ні структури (символи). Цей процес пов'язаний не лише з думка­ми, він охоплює також особисті й міжособисті фактори (ставлен­ня до певної ситуації, емоції). Звідси й специфічне вираження мови у відповідному тоні й гучності голосу, а також спрямуванні погляду.

Тон мови служить індикатором психологічного стану того, хто говорить. Судячи з тону, співрозмовник може зрозуміти, чо­му його повчають, що докоряють тощо. За тоном легко здогада­тися, чи вірить сам доповідач у те, що він доносить до слухачів, і чи надає цьому значення. Але буває й так, що тон і зміст повід­омлення не співпадають. Наприклад, тон м'який, а зміст доповіді

жорсткий.

Гучність голосу проявляється в його діапазоні, резонансі, те­мпі. Діапазон голосу — використання в мові високих та низьких тонів. Монотонна мова (здебільшого середніх тонів) сприймаєть­ся аудиторією з неохотою. Резонанс — це наявність у голосі та­ких характеристик, як шипіння, сиплість. Довготривалий стан підлеглості в житті, як правило, приводить до слабкого резонансу голосу, а владі особистості мають у голосі «металевий» резонанс. Темп пов'язаний зі швидкістю продукування мови: (швидко, сповільнено, з середнім темпом), оскільки він асоціюється з логі­кою, діловитістю.

Усі жести поділяються на такі групи: ілюстратори, регулято­ри, адаптатори, емблеми й афектори.



Ілюстратори— це жести, які підкріплюють повідомлення. Наприклад, піктографи, тобто картинне відтворення предмету повідомлення: «Ось такого розміру!» Жести-ілюстратори добре фіксуються слухачами.

Регулятори— це усмішка, кивок головою, спрямування по­гляду. Вони сигналізують про ставлення доповідача до аудиторії: кому слід зупинитися, а кому почати розмову. При цьому утвер­дилися певні штампи: долоня витягнутої руки, повернена до ау­диторії, означає: «Зачекайте!»; долоня внизу— «Я зараз пояс­ню!»; долоня доверху — «Ось так треба!»

Адаптатори об'єднують три групи специфічних рухів рук:
а) почісування й рухи окремими частинами тіла; б) дотики й
похлопування слухачів; в) маніпулювання певними предметами
165

(ключами, олівцем, окулярами і т. д.). Всі вони сприймаються слухачами негативно.



Емблеми — це жести—замінники слів або навіть цілих висло­вів. Прикладом можуть бути складені за манерою рукопотиску-вання й підняті над головою руки, що означає «До побачення!» Емблема у вигляді двох розведених пальців руки, яка за формою нагадує букву «V» означає «Перемога!». Доповідач повинен ус­відомити для себе важливу істину: помилки в застосуванні емб­лем не прощаються.

Афектори виражають емоції. Це рухи різними частинами тіла, в першу чергу лицевими м'язами, які відіграють особливо важ­ливу роль в системі мовної поведінки людини. У даному випадку ми маємо справу з проблемою «читання» обличчя людини-, яке було відоме ще з давніх часів. Уже давно експериментально до­ведено, що весь спектр емоційних переживань людини відобра­жається на її обличчі. Це здивування, страх, злість, відраза, ра­дість, засмучення.

Щоб справити на слухачів вплив, слід забезпечити гармонійне поєднання слів та жестів. Цьому ж принципу підпорядковується й спрямування погляду, яке служить каналом зв'язку між тими, хто спілкується. Націленість погляду супроводжує цілком конк­ретні вислови. Управляти ним не так просто, однак знати, як проявляється в комунікації даний феномен, дуже важливо.

Тепер про саме повідомлення. Менеджер будь-якого рівня часто виступає перед аудиторією. Спостереження показують, що успішні публічні виступи керівників сприяють зростанню їхнього авторитету.

За своїм оформленням будь-який усний виступ є різновидом лекції, бесіди, розповіді. Він вважається дуже складним видом спілкування. Його успішність залежить від багатьох складових. Практика майстрів усного виступу дає такі корисні поради:



  • до усного виступу слід готуватися;

  • робити повідомлення необхідно у вигляді розповіді;

  • вірити самому в те, що говориш;

  • уникати монотонності в голосі;

  • дивитися на аудиторію;

  • слідкувати за власною позою;

  • користуватися жестами лише тоді, коли необхідно «підкрес­лити» який-небудь факт;

  • слідкувати за вимовою;

  • намагатися уникати повчань.

Без розвинутих навичок мови менеджер не здатний ефективно керувати людьми.

166


Безперечно, людині легше спілкуватися на словах, ніж вира­жати свої думки письмово.

Мова у вигляді письма має свої сильні та слабкі сторони. Сильні сторони письмової мови:



  • існує можливість детально перевірити написане;

  • письмове повідомлення може бути основою для колективної дискусії;

  • читачу легше зрозуміти деталі повідомлення, особливо циф­ровий матеріал;

  • читач може перечитати місця, складні для розуміння;

• друковане слово зберігається для наступних поколінь.
Слабкі сторони письмової мови:

  • автор не має можливості прикрасити свою мову мімікою та жестами;

  • читач може легко відволіктися від тексту;

  • автор не може точно знати, хто буде знайомитися з його ма­теріалом.

Письмова мова народжується з великими труднощами і заби­рає багато часу для шліфування тексту. Існує декілька етапів ро­боти над текстом — підготовчий, написання тексту, редагування, оформлення.

На підготовчому етапі обмірковується мета повідомлення, уточнюється особистість адресата, підбирається необхідний ма­теріал, визначається форма подачі повідомлення.

При написанні тексту необхідно бути акуратним у виборі слів: ділові попери мають бути зрозумілими, зручними у читанні. У реченні повинна міститися лише одна думка, висловлюють бути компактними. Вся інформація в тексті повинна бути об'єднана на певній основі.

При редагуванні необхідно виконати наступне:



  • прочитати уважно весь текст і скласти своє враження;

  • визначити середню кількість слів у реченні (якщо ця цифра близька до 18 — все нормально);

  • перевірити перевагу кількості коротких слів над довгими (кількість коротких слів повинна переважати);

  • перевірити цифровий матеріал, таблиці, цитати;

  • звернути увагу на граматику, правопис, підбір слів, стиль письма.

На стадії оформлення необхідно звернути увагу на на­ступне:

  • наявність поля-;

  • виділення абзаців у тексті;

167

  • чіткий і зрозумілий заголовок;

  • хорошу якість друку;

  • список літератури.

Відомий американський менеджер Лі Якокка вважав, що діло­ве письмо (доповідь) — це кращий метод пізнання менеджерсь­ких таємниць.

6.3.5. Документи та інші носії інформації

У процесі комунікації важливе місце належить документам, які є носіями інформації. Під документами розуміють спеціаль­но створені предмети для передачі та збереження інформації. До­кументи класифікуються за рядом ознак.

За формою вони поділяються на письмові (рукописні, маши­нописні, друковані), іконографічні (кіно-, відео- і фотодокумен­ти), фонетичні (магнітні записи).

За статусом документи можуть бути офіційними (видані ор­ганами влади, закладами) та неофіційними (анкети, заяви, скар­ги). За джерелом інформації розрізняють первинні та вторинні документи. За ступенем персоніфікації документи можуть бути особовими (автобіографії, характеристики, заяви) й безособови­ми (звіти, протоколи зборів).

Процес, пов'язаний зі складанням документів, їх зберіганням, називають діловодством. До його функцій входить розгляд і об­лік документів, контроль виконання, транспортування, вдоскона­лення документообігу.

Виділяють такі системи діловодства:


  • централізовану, при якій вся документація скеровується в один центр організації (канцелярію);

  • децентралізовану, при якій документи надходять за призна­ченням у відділи, підрозділи тощо;

  • змішану.

В організаціях існують спеціальні служби, призначені для ро­боти з документацією (архів, канцелярія, довідкове бюро).

До інших носіїв інформації відносять електронну пошту, ра­діо, телебачення, персональні комп'ютери тощо.

У комунікаціях важливим є постійне вдосконалення, яке по­лягає у створенні умов для ефективного розвитку міжособової та організаційної складових.

168


6.4. Керівництво в організації

6.4.1. Суть процесу керівництва та лідерства

Центральною фігурою в менеджменті будь-якої організації є ме­не джер-керівник, який керує нею або окремим її підрозділом. Процес керівництва є неодмінною умовою функціонування організації.



Керівництво — це цілеспрямований вплив осіб, наділених функціями й компетенцією керівників, на колективи, тобто взає­модія керівників і виконавців. Керівництво — не лише неодмін­ний, а й основний елемент процесу керування, зміст якого роз­кривається через його функції: планування, організацію, кон­троль, мотивацію й виховання. Перші чотири розкривають зміст процесу керівництва в системі «керівник — виробництво», а остання — одну з найважливіших аспектів керівництва — фор­мування особистості у сфері трудової діяльності.

Цікавим є розподіл затрат робочого часу лінійними керівни­ками різних рівнів управління на основні функції керівництва. Затрати часу на розробку планів зменшуються зі зниженням рів­ня управління. Функція організації вимагає порівняно однакової уваги з боку керівників усіх рівнів. Основне навантаження щодо реалізації функції контролю припадає на вищу та середню ланку. Реалізація функції стимулювання здійснюється на низових рів­нях, як і функції виховання.

Процес керівництва колективом можна поділити на три стадії:


  • визначення цілей, які мають бути досягнуті за певний відрі­зок часу;

  • інформування колективу про завдання, методи їх виконання,

ресурси тощо;

• проведення аналітичної роботи з метою вивчення резервів


підвищення ефективності трудової діяльності колективу.

Таким чином, враховуючи зміст основних стадій керівництва, можна дійти висновку, що керівництво — це процес неперервно­го обміну інформацією між його суб'єктом та об'єктом з метою впливу один на одного.

Важливе значення в менеджменті має співвідношення керів­ництва та лідерства. Лідерство має місце у всіх сферах професій­ної діяльності керівника будь-якого рангу. Менеджер, займаючи певну посаду на відповідному рівні управління, стає формальним лідером колективу, оскільки отримує повноваження керувати ним. Однак він може й не бути дійсним лідером, якщо не володі­тиме відповідними якостями. У такому випадку функція лідерст-

169



ва може перейти до неформальних лідерів, найбільш авторитет­них членів колективу. За такої ситуації лідерство стає процесом стихійного, спонтанного керівництва колективом і може мати не­гативний вплив на нього, якщо формальний керівник не зверта­тиме на це уваги. Неформальними лідерами стають найбільш іні­ціативні, енергійні, поінформовані працівники.

Безлідерні колективи менш ефективні. Найбільшої ефективності у своїй діяльності досягають ті колективи, де керівник є одночасно лідером. Він повинен уміти впливати на колектив через його нефо­рмальних лідерів, а не протиставляти себе їм і боротися з ними.

Одним із методів діагностики, яка дозволяє виявити дійсного лідера, є метод соціометрії, який полягає у тому, що члени колек­тиву виражають своє ставлення один до одного, заповнюючи спеціально створену таблицю-шахматку (соціоматрицю). Роблять вони це інкогніто. Кількість рядків та стовпчиків у соціоматриці дорівнює числу членів групи. По горизонталі відзначається став­лення певного кількості колективу до колективу в цілому, а по вертикалі — ставлення інших його членів до даного члена колек­тиву. При цьому позитивні оцінки таких взаємин позначаються знаком «+», негативні — «-», відсутність оцінок позначається «0». Самовибір не передбачається, тому клітинки по діагоналі не заповнюються.

Для спрощення опрацювання даних соціоматриць прізвища членів групи шифруються, у найпростішому випадку— коду­ються номером згідно зі списком групи, або їм відповідає певна буква (див. рис. 6.7),

За результатами опрацювання даних соціоматриці можна встановити такі характеристики членів досліджуваного колек-іиву:


  • лідер — «зірка» — член групи, який отримав максимальну кількість позитивних оцінок (найбільш популярний);

  • «бажаний» —- член групи, який отримав не менше половини позитивних оцінок «лідера-зірки»;

  • «відокремлений» — член групи, який отримав всього од­ну—дві позитивні оцінки;

  • «ізольований» — член групи, який не отримав ні позитив­них, ні негативних оцінок і одночасно залишився байдужим до решти членів групи;

  • «ігнорований» — член групи, який отримав лише негативні оцінки.

Для того щоб керівника вважали лідером колективу, він пови­нен володіти певними якостями:

  • діловими (компетентність, економічне мислення, знання основ науки управління);

  • організаторськими (контактність, психологічний такт, емо­ційно-вольова стриманість);

  • особовими (енергійність, ініціативність, вимогливість, рі­шучість, оптимізм);

  • морально-політичними (відда;ність інтересам держави, тру­дового колективу, інтелігентність, широке коло захоплень).

Важливими характеристиками керівника-лідера є його висока інтелектуальна та емоційно-вольова стресостійкість. Інтелектуа­льна означає бажання набувати нових знань, прагнути до них. Емоційно-вольова стресостійкість характеризує здатність при­ймати компетентні рішення в умовах нестачі інформації, дефіци­ту часу, ділових протиріч і власних конфліктів.

Перераховані властивості створюють авторитет керівника, йо­го модель, приклад якої може бути таким:



  • уміння організовувати діяльність колективу з дотриманням вимог господарського, адміністративного й трудового права;

  • націлювати колектив на все нове, прогресивне;

  • користуватися владою в керівництві колективом так, щоб інтереси підприємства та особистості інтереси працюючих забез­печувалися однаковою мірою;

  • контролювати свої вчинки й володіти власними емоціями;

  • намагатися бути справедливим і доброзичливим;

  • чітко виконувати обіцянки, дані колективу чи окремим працівникам.

Отже, в основі керівництва лежать такі категорії менеджмен­ту, як лідерство, вплив та влада.

Лідерство — це здатність впливати на окремих працівників та групи з метою зосередження зусиль на досягненні цілей органі­зації.

Вплив — це будь-яка поведінка одного індивіда, яка вносить зміни в поведінку іншого.

Влада — це можливість впливати на поведінку інших людей згідно з певними повноваженнями.

6.4.2. Стилі керівництва та типи менеджерів

Особливості взаємодії членів колективу з приводу прийнят­тя й реалізації рішень формують стиль керівництва. Він обу­мовлюється особливостями розпоряджувально-владних взає­мин у колективі, в залежності від співвідношення яких він може бути директивним (авторитарним), демократичним і ана­рхічним.



Для директивного стилю керівництва характерне усунення підлеглих від участі у виробленні та прийнятті рішень, відсутно­сті у них можливості проявляти влгсну ініціативу та самостій­ність. Він базується на тому, що авторитарний керівник має до­статньо влади, щоб нав'язати свою волю виконавцям. Цей стиль керівництва більше влаштовує «людину X», згідно з теорією Мак-Грегора. Автократ централізує повноваження, структурує роботу підлеглих, здійснює психологічний тиск на них, застосо­вує погрози. Якщо він використовує винагороди, то його назива­ють доброзичливим автократом.

Для демократичного стилю керівництва характерна участь членів колективу в обговоренні важливих питань його життєді­яльності, існує інтерес керівника до думки підлеглих. Демокра­тичний керівник вміє залучати до прийняття рішень членів ко­лективу та інтегрувати їхні думки. Демократичне керівництво апелює до «людини У», згідно з теорією Мак-Грегора. Цей стиль характеризується високим рівнем децентралізації повно­важень, вільним прийняттям рішень, оцінкою роботи після її завершення.

Різновидом демократичного стилю є ліберальне керівництво, яке базується на майже повній свободі у визначенні своїх цілей і контролі власної роботи. Цей стиль необхідний там, де колектив

172

находиться на високому рівні зрілості, де встановилися порядок



і дисципліна.

Анархічний стиль керівництва має місце тоді, коли керівник самовідмежовується від процесу керівництва. Цей стиль може бути доречним у тому випадку, якщо колектив «доріс» у своєму розвитку до того, що може ефективно діяти на засадах самоупра-

вління.

Вибір стилю керівництва обумовлюється дією різноманітних факторів, серед яких головну роль відіграє ситуація. Частота за­стосування відзначених стилів керівництва різна. Найбільш роз­повсюдженим вважається демократичний стиль. Менеджер по-ішнен відчувати ситуацію і вибирати такий стиль у своїй діяль­ності, потребу в якому відчувають його підлеглі.



6.5. Рішення в менеджменті

6.5.1. Сутність та класифікація управлінських рішень

Будь-які зміни в процесі управління (передбачені чи неперед­бачені) вимагають їх координування, тобто реакції суб'єкта управління на зміну кількісних та якісних параметрів об'єкта управління. Таке координування здійснюється шляхом прийнят­тя відповідних рішень. Рішення — це результат творчого проце­су обдумування конкретних ситуацій, проблем, які виникають в об'єктах управління, з метою реалізації цілей управління. Рішен­ня — це акт вироблення якого-небудь судження або вибір конк­ретного напряму дій із можливих альтернатив.

За формою вираження рішення— це вольовий акт суб'єкта управління, спрямований на вирішення певних проблем з ураху­ванням відповідних можливостей. Управлінське рішення є також соціальним актом, який організовує та спрямовує в певне русло діяльність трудового колективу. Рішення вимагають відповідаль­ності, організованості, систематизації дій тощо. їх можна класи­фікувати за рядом ознак.

За особистим вкладом керівника в прийняття рішення:



  • ініціативні;

  • вироблені вищестоящою організацією.

За способом прийняття:

  • одноособові;

  • колегіальні (колективні).






У найбільш загальному вигляді склад етапів процесу прийнят-тя рішень представлений на рис. 6.8.

Перевагою одноособових рішень є їх оперативність, безпосе­редній зв'язок з персональною відповідальністю керівника. Од­нак такі рішення залишають нереалізованою самостійність рядо­вих керівників. Перевагою колегіальних рішень є підвищення ідентифікації працівників з цілями й завданнями колективу, а не­доліком є зменшення особистої відповідальності за їх прийняття.

За рівнем обґрунтування:

— інтуїтивні, які базуються на здоровому глузді менеджера
(досвіді, стажі, кваліфікації);


  • професіональні, тобто науково обґрунтовані. За сферою прийняття:

  • загальні (стосуються всієї організації);

  • часткові (стосуються конкретних підрозділів, проблем тощо).'

За тривалістю дії:

  • перспективні;

  • поточні.

Для того щоб управлінське рішення досягло своєї мети, воно повинно відповідати вимогам, до яких належать об'єктивність, наукова обґрунтованість, цілеспрямованість, кількісна та якісна визначеність, правомірність, оптимальність, своєчасність, ком­плексність, гнучкість.

6.5.2. Процес розробки та умови прийняття управлінських рішень

Більшість рішень приймаються в умовах дії суперечливих чинників, боротьби інтересів. Прийняття управлінських рішень у багатьох випадках є мистецтвом знаходження ефективного ком­промісу.

На прийняття рішень впливають поведінкові обмеження й ха­рактер мислення підприємця. Кожний керівник має свою систему цінностей і професійних навичок, які впливають на рішення. На­приклад, керівник, який на перше місце ставить максимізацію поточного прибутку, найімовірніше не вкладатиме кошти в інно­ваційний процес і соціальну сферу.

Професійна придатність керівника не є універсальною. Його успішна діяльність в одному середовищі не ї гарантією успішної діяльності в іншому. Різні умови вимагають від підприємця різ­них підходів і методів вирішення проблем. У наукомісткому не­стабільному середовищі від підприємця вимагається творчий підхід, готовність піти на ризик.


1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка