В. С. Гопанчук Глава І поняття, предмет, принципи та система сімейного права глава II етапи розвитку сімейного права § Перші декрети Радянської влади з питань сім'ї та шлюбу, перший сімейний кодекс



Сторінка5/22
Дата конвертації05.03.2017
Розмір3.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
§ 2. Санація шлюбу
Відповідно до п. 3 ст. 40 СК шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.
Визнання судом шлюбу, укладеного з порушенням встановлених законом вимог, дійсним в юридичній літературі називається санацією (оздоровленням) шлюбу.
Тобто мова йде про такі ситуації, коли:
а) особа, з якою уклали шлюб без її згоди, надалі таку згоду дає; або
б) коли особи, які уклали фіктивний шлюб, вирішили по-справжньому створити сім'ю.
Так, героїня оповідання М. Зощенка "Не треба спекулювати" - одинока лікар-стоматолог - пообіцяла молочниці п'ять червінців, якщо та зведе її з пристойним чоловіком для укладання шлюбу. Жадібна молочниця підмовила свого чоловіка на тиждень "укласти шлюб з панною". Та коли через місяць молочниця нагадала своєму колишньому чоловікові, що вже час повертатися додому, - той категорично відмовився, посилаючись на те, що його нова дружина - інтелігентна, багато заробляє, і йому у неї подобається. Тобто в цьому випадку фіктивний шлюб перетворися на дійсний.
Санованим вважається шлюб, який було укладено між усиновителем і усиновленою дитиною, між двоюрідним братом та сестрою, між тіткою, дядьком та племінником або племінницею, з особою, яка не досягла шлюбного віку, в разі:
а) вагітності дружини; або
б) народження дитини (ст. 41 СК).
Санація шлюбу неможлива, якщо шлюб було укладено між близькими родичами, з недієздатною особою.
Вітчизняний законодавець не дає прямої відповіді, з якого часу шлюб, укладений з порушеним встановлених правил і визнаний судом дійсним, є санованим.
В юридичній літературі висловлюються дві протилежні точки зору з цього приводу. Одні фахівці вважають, що шлюб визнається дійсним з моменту його укладання (винятком є реєстрація шлюбу з особою, яка не розірвала попередній шлюб). У такому разі шлюб буде дійсним з моменту припинення попереднього. На думку інших, суд може прийняти рішення щодо дійсності шлюбу лише з того часу, коли обставини, що були перешкодою для укладання шлюбу, відпали.

§ 3. Правові наслідки визнання шлюбу недійсним


Правові наслідки визнання шлюбу недійсним визначені в ст. 45 СК України і полягають у тому, що визнання шлюбу недійсним анулює всі правові наслідки шлюбу, тобто ніяких прав та обов'язків між особами, що уклали недійсний шлюб, не виникає. При цьому права і обов'язки анулюються не на майбутнє, а з дня укладання такого шлюбу.
Суть інституту визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що він не лише припиняє правовідносини, які можуть виникнути в майбутньому (це має місце і при розірванні шлюбу), а й поновлює те становище, яке існувало до укладання шлюбу.
По-перше, до майна, набутого такими особами в шлюбі, застосовуються не норми сімейного права щодо спільної власності подружжя, а норми цивільного законодавства щодо спільної часткової власності, тобто розмір часток на майно визначається відповідно до участі таких осіб своєю працею і коштами у придбанні майна. Частка кожного з подружжя щодо такого майна може бути визначена угодою або рішенням суду. Користування та розпорядження майном, яке належить особам на праві спільної часткової власності, здійснюється на підставі домовленості, а якщо її не досягнуто - у порядку, визначеному судом.
Залежно від характеру речі кожний із співвласників може володіти і користуватися або частиною речі в натурі, або річчю в цілому в порядку встановленої черги. Колишній з подружжя як учасник спільної частки власності може самостійно без згоди співвласника розпоряджатися своєю часткою в праві власності - продавати, дарувати, заставляти, заповідати. Передача іншій особі у власність частки майна в натурі можлива лише після виділу цього майна в натурі або поділу всього спільного майна, тобто у разі часткового чи повного припинення права спільної власності. При продажу частки в спільній власності сторонній особі колишній з подружжя користується правом привілеєвої купівлі частки (за винятком продажу з публічних торгів).
Якщо ж виділ майна в натурі неможливий, то колишній з подружжя має право на виплату йому вартості його частки. З отриманням грошової компенсації він втрачає своє право на частку в спільному майні.
Якщо хтось з подружжя в період такого шлюбу набув будь-яке майно на своє ім'я (автомобіль, квартиру, будинок, земельну ділянку, човен, рушницю, іменні акції тощо), воно вважається таким, що належить особисто йому. Інший з подружжя має право вимагати поділу такого майна лише за умови, якщо доведе, що він брав участь у набутті такого майна своєю працею чи коштами.
По-друге, той з подружжя, який обрав прізвище іншого з подружжя або спільне прізвище, вважається таким, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави і зобов'язаний повернутися до свого дошлюбного прізвища.
По-третє, непрацездатний подружжя позбавляється права на отримання аліментів від іншого з подружжя. Якщо ж особа одержувала аліменти від того, з ким перебувала у недійсному шлюбі, сума одержаних аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу, але не більш ніж за останні три роки.
По-четверте, особа, яка вселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набуває права на проживання у ньому і може бути виселена.
Визнання шлюбу недійсним також зумовлює інші правові наслідки.
Так, після визнання шлюбу недійсним колишній з подружжя позбавляється права на спадщину по закону після смерті іншого з подружжя. Спадкове законодавство відносить подружжя до спадкоємців першої черги за законом, тому за відсутності підстав спадкування за заповітом (заповіт визнано недійсним, спадкоємці за заповітом померли раніше спадкодавця, виявилися негідними тощо) один з подружжя набуває право на спадщину другого з подружжя. Коли ж у судовому порядку шлюб визнано недійсним, сімейні відносини між подружжям вважаються неіснуючими, і колишній з подружжя права на спадщину за законом не набуває. В тому разі, коли спадщина за законом вже була отримана, а потім шлюб був визнаний недійсним, зацікавлені особи можуть звернутися до такого спадкоємця з позовом про повернення безпідставно набутого, оскільки спочатку підстава збагачення мала місце (сімейні стосунки, які дозволили особі отримати спадщину за законом), а потім ця підстава відпала.
У недійсному шлюбі у разі втрати годувальника другий з подружжя не має права на пенсію, на отримання страхової суми як член сім'ї застрахованого тощо.
Недійсність шлюбу обумовлює і недійсність укладеного шлюбного договору з моменту його укладання. Це спричинено специфічним характером цього договору. Шлюбний договір укладається особами, які перебувають у шлюбі або мають намір укласти шлюб. В останньому випадку він вступає в силу з моменту реєстрації шлюбу, тобто на нього поширюються правила щодо угоди, яка укладається з відкладальною умовою. Тобто якщо така умова не настала (сторони не уклали шлюб взагалі або чинне законодавство не визнає такі відносини шлюбом), то немає підстав вести мову і про наявність шлюбного договору. Його не існує, оскільки відсутній головний елемент його дійсності - шлюб.
Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, які народилися в такому шлюбі. Щодо таких дітей зберігається презумпція батьківства чоловіка, якщо дитина народиться під час шлюбу чи протягом десяти місяців після визнання такого шлюбу недійсним. Водночас якщо сторони уклали фіктивний шлюб, діяли без наміру створити сім'ю і у фактичні шлюбні стосунки не вступали, то особа, яка записана батьком дитини, має право оспорювати своє батьківство на загальних підставах.
Таким чином, від розірвання шлюбу визнання шлюбу недійсним відрізняється: а) правовими підставами; б) колом суб'єктів, які мають право ініціювати розірвання шлюбу чи вимагати визнання його недійсним; в) процедурою; г) правовими наслідками, які настають при розірванні шлюбу та визнанні його недійсним д) моментом розірвання шлюбу та визнанням його недійсним.

§ 4. Права добросовісного з подружжя


Невигідні правові наслідки, які настають при визнанні шлюбу недійсним, є своєрідними санкціями за протиправні дії осіб при укладанні шлюбу.
Водночас, як справедливо зазначалося в юридичній літературі, застосування ст. 45 СК має на меті, перш за все, захист інтересів одного із подружжя, а вже в другу чергу - покарання винної особи.
Негативні правові наслідки визнання шлюбу недійсним цілком обґрунтовані, якщо особи, які укладають шлюб, вчиняють протиправні дії. Застосування санкцій до осіб, які свідомо порушують чинне сімейне законодавство (наприклад, не розриваючи попередній шлюб, укладають новий; реєструють шлюб без наміру створити сім'ю тощо), є виправданим.
Водночас у деяких випадках анулювання всіх правових наслідків спричинило б порушення певних прав одного з подружжя.
Застосування таких санкцій не може бути справедливим, якщо один із подружжя не знав і не міг знати про наявність тих обставин, які перешкоджають укладанню шлюбу. Так, один із подружжя міг дійсно бажати створити сім'ю, не маючи гадки, що наречений не розірвав попередній шлюб, уклав шлюб, належним чином виконував свої подружні обов'язки. Так, дружина могла вести домашнє господарство, надаючи чоловіку можливість отримати освіту, влаштуватися на високооплачувану роботу. Звільнивши чоловіка від обов'язків по господарству - сприяти його просуванню по службі. Звичайно, що в такому разі основним джерелом набуття майна буде заробітна плата чоловіка, а поділ майна за нормами цивільного права поставив би таку дружину в скрутне становище. Застосування цивільно-правових норм щодо часткової власності може призвести до того, що вона не зможе довести свій внесок у його набуття (куплений і оформлений на чоловіка автомобіль, квартира тощо).
Скасування права на аліменти може позбавити непрацездатного з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, можливості отримати кошти для існування. Автоматичне застосування правових наслідків, пов'язаних з визнанням шлюбу недійсним, суперечило б засадам, на яких побудоване сімейне законодавство, принципам справедливості.
Того з подружжя, який не знав і не міг знати про існування перешкод до укладання шлюбу, в юридичній літературі називають добросовісним подружжям.
Норма, яка б гарантувала інтереси такого з подружжя, вперше з'явилася ще в Кодексі про шлюб та сім'ю Української РСР 1969 р. і свідчила про певний гуманізм сімейно-шлюбного законодавства та про недопустимість порушення його основних засад. Так, ст. 49 КпШС України передбачала спеціальні правові наслідки, які наставали для особи, яка не знала і не могла знати про перешкоди до укладання шлюбу. Розглядаючи конкретну справу, суд мав право не застосовувати до подружжя, який є добросовісним, негативних наслідків. Тобто, якщо норми щодо застосування режиму спільної власності більш вигідні для подружжя, який є добросовісним - суд виносив рішення про їх застосування. Якщо ж навпаки це більш влаштовувало винного з подружжя - суд застосовував норми цивільного права щодо часткової власності.
Сімейний кодекс України більш послідовно захищає права подружжя, який є добросовісним. Якщо згідно з КпШС України захист прав добросовісного з подружжя був винятковою прерогативою суду, який міг скористатися своїм правом і надати захист добросовісному з подружжя, а міг своє право і не використовувати, то в ст. 46 СК передбачено, що вже саме добросовісний з подружжя має право:
1) на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя, тобто порівну;
2) на проживання у житловому приміщенні, в яке він вселився У зв'язку з укладанням шлюбу;
3) на стягнення аліментів, якщо він є непрацездатним (жінка в стані вагітності або здійснює догляд за дитиною), потребує допомоги, а інший з подружжя має можливість таку допомогу надати;
4) на прізвище, яке обрав при укладанні шлюбу.
Окрім цього, добросовісний з подружжя має право вимагати відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої у зв'язку із визнанням шлюбу недійсним.
Чи має добросовісний з подружжя в шлюбі, який визнано недійсним, право на спадщину? Законодавець обмежує права добросовісного з подружжя наведеними вище. На нашу думку, немає підстав позбавляти подружжя, яке є добросовісним, права на спадщину в тому разі, коли шлюб визнається недійсним після смерті одного з подружжя. Сама смерть є важкою травмою для добросовісного з подружжя, а при визнанні шлюбу недійсним він ще й змушений брати участь у судовому процесі та доводити свою участь у придбанні майна.
Водночас при визнанні шлюбу недійсним усе майно, отримане добросовісним з подружжя в порядку спадкування за законом, вважається безпідставно набутим і підлягає поверненню. Тому вважаємо, що серед інших привілеїв добросовісному з подружжя має бути надано право і на майно померлого як спадкоємцю. Це питання має знайти позитивне вирішення на законодавчому рівні.

§ 1. Поняття та загальна характеристика особистих правовідносин за участю подружжя


З усього розмаїття відносин, що виникають у сім'ї між подружжям, підлягають правовому регулюванню тільки ті, які, на думку законодавця, є найбільш важливими як для кожного із подружжя, членів його сім'ї, так і для суспільства в цілому. Серед інших правовому регулюванню підлягають і деякі особисті немайнові відносини, які є стрижнем подружнього життя, причому їх регулювання є одним із завдань Сімейного кодексу України (ст. 1).
Метою регулювання особистих немайнових відносин є: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; побудова сімейних відносин на паритетних засадах та почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки в різноманітних життєвих ситуаціях.
Загальними засадами регулювання особистих немайнових відносин між подружжям згідно зі ст. 7 СК є те, що воно здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя подружжя, права кожного з них на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання будь-кого у їх сімейне життя, відсутності привілеїв чи обмежень кожного із подружжя за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Як бачимо, в основу регулювання особистих немайнових відносин покладено принцип рівності при набутті та здійсненні особистих немайнових прав та обов'язків жінки та чоловіка у шлюбі та сім'ї.
Необхідно також звернути увагу на те, що широка царина особистих немайнових відносин подружжя лежить поза межами права. В силу своєї делікатності та інтимності вони не піддаються зовнішньому впливу, а відтак - і правовому регулюванню. Закон може захистити того, кого скривдили, але не може повернути дружину чоловікові чи чоловіка дружині. Закон не в змозі повернути щастя в дім. До особистих немайнових прав подружжя СК відносить:
право на материнство та батьківство; право на повагу до своєї індивідуальності; право на духовний розвиток; право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу і зміні його, перебуваючи у шлюбі; право на розподіл обов'язків та сімейне вирішення питань життя сім'ї; право на особисту свободу. Кожен із подружжя зобов'язаний турбуватись про сім'ю.
Аналізуючи перелічені в главі 6 СК права та обов'язки подружжя, можна дійти висновку, що законодавець при їх визначенні враховує як загальні цивільно-правові положення щодо визначення особистих немайнових прав громадян незалежно від шлюбу, так і закріплює порядок виникнення, здійснення та припинення таких прав та обов'язків у осіб, що перебувають у зареєстрованому шлюбі. Це можна пояснити тим, що кожному громадянинові від народження або за законом належить певне коло особистих немайнових прав та обов'язків. Більшістю з таких прав особа володіє довічно. Вступ до шлюбу суттєво не впливає на ці права. Вони продовжують належати кожному з подружжя як громадянинові.
До таких прав належать: право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості та деякі інші особисті права.
Зміст цих особистих немайнових прав становить можливість особи вільно на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Ці права, як правило, складають зміст цивільної правоздатності громадян і охороняються не сімейним правом, а цивільно-правовим законодавством. Водночас неможливо провести чітку лінію поділу особистих немайнових прав, що регулюються сімейним правом та іншими галузями права. Як приклад візьмімо право громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля. На перший погляд, це особисте право громадян не належить до особистого права подружжя, але якщо буде встановлено, що один із подружжя створював умови, які негативно впливали на стан здоров'я іншого подружжя (примушування вживати наркотичні засоби, алкогольні напої тощо), то це може зумовити певні правові наслідки для порушника і стати підставою для розірвання з ним шлюбу. У зв'язку з наведеним викликає інтерес ст. 8 СК, у якій мова йде про застосування норм Цивільного кодексу (ЦК) до регулювання сімейних відносин. Виходячи зі змісту цієї статті, застосування норм ЦК можливе тільки щодо регулювання майнових відносин між подружжям за умови, якщо такі відносини не врегульовані СК і не суперечать суті сімейних відносин. Як видно, про особисті немайнові права і обов'язки подружжя в ст. 8 СК мова не йде, але це не означає, що перелік особистих немайнових прав подружжя, передбачених у СК, є виключним. При вирішенні спорів, що виникають між подружжям з приводу порушених їх особистих немайнових прав, у багатьох випадках потрібно враховувати законодавчі норми інших галузей права (конституційного, цивільного тощо). Це пояснюється тим, що кожен із подружжя, перебуваючи у шлюбі, одночасно є правоздатним громадянином і носієм тих прав, що становлять зміст його правоздатності.
Характерним для особистих немайнових прав, у тому числі й для особистих немайнових прав подружжя, є те, що вони не мають економічного змісту. Іншими словами, вони не можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті, їх здійснення не супроводжується майновим еквівалентом з боку іншого подружжя. Ці права належать кожному з подружжя незалежно від його особистого майнового стану.
Особисті немайнові права пов'язані з особою і є невід'ємними від неї. Їх неможливо продати, подарувати, передати будь-яким іншим чином.
Водночас особисті немайнові права подружжя мають певні особливості порівняно з особистими немайновими правами, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.
По-перше, особисті немайнові права подружжя виникають не від народження, а у зв'язку зі вступом у шлюб, зареєстрований в установленому порядку. Вони діють лише в сімейних відносинах.
По-друге, особисті немайнові права подружжя є не абсолютними, як у цивільному праві, а відносними. Вони можуть бути порушені не будь-ким, а лише іншим із подружжя. Тому особистим правам одного із подружжя протистоїть обов'язок іншого з подружжя не перешкоджати їх здійсненню, не порушувати їх.
По-третє, особисті немайнові права подружжя є визначальними в сімейних правовідносинах. Саме з цих прав виникають УСІ інші права подружжя. В їх основі лежать одвічні духовні Цінності, без яких неможливо створити міцну, щасливу сім'ю.
По-четверте, здійснення особистих немайнових прав одним із подружжя можливе не тільки за умови погодження своїх дій з іншим із подружжя, а й з урахуванням інтересів сім'ї в цілому (дітей, батьків, інших її членів).
По-п'яте, припинення особистих немайнових прав відбувається разом із припиненням шлюбу. Припинення шлюбу може відбутись не тільки з настанням смерті одного з подружжя, а й з інших підстав. Тому особисті немайнові права подружжя на відміну від особистих немайнових прав інших громадян припиняються як природним шляхом, так і з волі учасників шлюбних відносин - шляхом розірвання шлюбу.
Підсумовуючи викладене, можна дати наступне визначення поняття особистих немайнових правовідносин з участю подружжя: це - врегульовані нормами сімейного права відносини з приводу особистих немайнових благ та інтересів осіб, що перебувають у шлюбі. В основі особистих немайнових правовідносин подружжя лежить правовий статус кожного з подружжя. Під правовим статусом подружжя розуміється забезпечена законом можливість набуття та реалізації особистих і майнових прав подружжя з метою зміцнення сім'ї, виховання дітей і досягнення особистого щастя.
Особисті немайнові права становлять лише частину правового статусу подружжя, але ця частина має суттєве значення, бо є фундаментом для створення міцної сім'ї.
Зміст правового статусу подружжя розкривається в нормах, що визначають конкретні права і обов'язки. Чинний закон дає можливість розрізняти особистий і майновий правовий статус подружжя. Особистий правовий статус - це особисті немайнові права і обов'язки подружжя.

§ 2. Види особистих немайнових прав і обов'язків подружжя


Новий СК дещо розширив коло особистих немайнових прав подружжя. Насамперед це сталось завдяки введенню в СК права на материнство та батьківство. Аналізуючи ст. 49 та деякі інші статті СК, можна дати наступне визначення материнства в праві. Право на материнство. Материнство - це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію (народжувати здорових дітей), належним чином утримувати їх та виховувати в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Материнство як правове явище потрібно розглядати в широкому та вузькому розумінні.
Материнство в широкому правовому розумінні - це врегульовані законодавчими нормами суспільні відносини, спрямовані на захист інтересів матері і дитини, їх майнову і моральну підтримку. Материнство в широкому розумінні включає не тільки заходи державного впливу, а й деякі особисті права жінки як дружини. Про таке поєднання свідчить п. 3 ст. 49 СК, в якому зазначається, що позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Включення в систему особистих немайнових прав права жінки на відшкодування моральної шкоди за позбавлення її можливості народити дитину автоматично відносить кошти, одержані за таке відшкодування, до особистої власності дружини. А у разі відшкодування моральної шкоди чоловікові за позбавлення його можливості здійснення репродуктивної функції - до особистої приватної власності чоловіка (п. 4 ст. 57 СК).
Крім того, включення до ст. 49 СК пункту такого змісту свідчить про те, що право на материнство - це не тільки сімейно-правовий інститут, а явище більш широке. Зміст цього права становлять не лише сімейно-правові норми, а й норми конституційного, цивільного, трудового, адміністративного, кримінального та інших галузей права.
Водночас зі змісту інших пунктів ст. 49 СК можна зробити висновок, що право на материнство - це, перш за все, сімейно-правовий інститут. Саме в такому вузькому розумінні право на материнство як суб'єктивне сімейне право жінки може здійснитись тільки в сімейних правовідносинах. Зміст цього особистого немайнового права подружжя становлять правомочності дружини з приводу прийняття рішення про те, мати чи не мати дитину. Якщо дружина забажає мати дитину, а чоловік буде проти цього або виявиться нездатним до зачаття дитини - це може бути причиною розірвання шлюбу.
Право на материнство як сімейне право включає в себе також певні обов'язки іншого з подружжя. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини.
Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.
Право на батьківство. Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридичне посвідчений записом в державних органах РАЦСу про народження.
Право на батьківство, як і право на материнство, є юридичним правом людини. Тому ці особисті немайнові права подружжя, хоч і регулюються різними статтями СК, але фактично виступають єдиним правом подружжя. Стаття 50 СК, у якій закріплено право на батьківство, має багато спільного зі ст. 49 СК. Якихось суттєвих відмінностей, крім тих, що зумовлені фізіологічними особливостями жінки та чоловіка і соціальним станом жінки-матері, ці статті не мають. Що ж до практики розірвання шлюбу за мотивом бездітності, то у зв'язку з тим, що такі шлюби розриваються, як правило, в органах РАЦСу, судова практика щодо таких спорів незначна. На нашу думку, ст. 49 і ст. 50 надмірно акцентують увагу на особистих немайнових правах подружжя на материнство і батьківство. Будь-яких наукових дискусій з приводу цих прав в Україні не було. Дуже рідко зустрічаються спори з цього приводу і між самим подружжям. Той із подружжя, хто за станом здоров'я неспроможний мати дітей, як правило, не заперечує проти розірвання шлюбу.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка