В. С. Гопанчук Глава І поняття, предмет, принципи та система сімейного права глава II етапи розвитку сімейного права § Перші декрети Радянської влади з питань сім'ї та шлюбу, перший сімейний кодекс



Сторінка4/22
Дата конвертації05.03.2017
Розмір3.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
Виходячи з того, що об'єктом сімейного права є майнові та особисті немайнові відносини між його суб'єктами, то відповідно об'єктом сімейних правовідносин можуть бути:
- майнові блага (речі);
- особисті немайнові блага;
- дії, в тому числі послуги.
При цьому для кожного з суб'єктів сімейних правовідносин характерні певні, передбачені сімейним законодавством, об'єкти. Речі виступають об'єктом сімейних правовідносин у тих випадках, коли такі відносини виникають між подружжям, батьками і дітьми з приводу належного їм майна. Зокрема, відповідно до ст. 61 СК об'єктами прав спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Серед інших видів майнових благ сімейне законодавство виділяє гроші, премії, нагороди (ст. 57 СК), речі професійних занять (ст. 61 СК), речі індивідуального користування (ст. 57 СК), нерухоме майно (ст. 69 СК). До цієї групи об'єктів також відносяться аліменти.
Стосовно особистих немайнових благ як об'єктів сімейних правовідносин, то до них належать:
- право на ім'я (зокрема, визначення імені, по батькові та прізвища дитини, їх зміни);
- право на виховання дитини (ст. 151, 152 СК);
- право на спілкування батьків і дітей;
- право батьків на визначення місця проживання дитини (ст. 160 СК).
У шлюбних правовідносинах об'єктами є наступні особисті немайнові блага:
- право на материнство (ст. 49 СК);
- право на батьківство (ст. 50 СК);
- право дружини, чоловіка на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань (ст. 51 СК);
- право дружини, чоловіка на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку (ст. 52 СК);
- право на зміну прізвища (ст. 53 СК);
- право на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї (ст. 54 СК);
- право на особисту свободу (ст. 56 СК) та ін. До дій як об'єктів сімейних правовідносин, зокрема шлюбних, відносяться:
- обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю;
- виховання, розвиток та утримання дітей (ст. 2 СК);
- обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в державних органах РАЦСу та ін.
Зміст сімейних правовідносин становлять суб'єктивні сімейні права і обов'язки.
Суб'єктивні сімейні права - це міра можливої поведінки суб'єкта сімейних правовідносин.
Суб'єктивний сімейний обов'язок - це міра необхідної поведінки суб'єкта сімейних правовідносин.
Залежно від об'єкта сімейних правовідносин суб'єктивні сімейні права та обов'язки можуть мати майновий чи особистий немайновий характер. Для суб'єктивних сімейних прав та обов'язків характерною ознакою є їх невідчужуваність, тобто неможливість передачі їх іншим особам.
Підстави виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин. В сімейному праві підставами виникнення, зміни і припинення є юридичні факти, класифікація яких напрацьована теорією права.
В юридичній літературі виділяється також в окрему групу такий юридичний факт, як стан. Зокрема, в сімейному праві до стану відносять кровне споріднення (родство). Такий юридичний факт передбачений п. 4 ст. 3 СК, відповідно до якого "сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства". Такі основні юридичні факти, передбачені сімейним законодавством.
Існує в сімейному праві також класифікація, критерієм якої є наслідки, що породжують юридичні факти. Отже, за наслідками вони поділяються на:
- правоутворюючі (укладення шлюбу, визнання батьківства, встановлення факту материнства або батьківства, усиновлення дитини);
- правозмінюючі (зміна прізвища дружиною при укладенні шлюбу, відновлення шлюбу);
- правоприпиняючі (припинення шлюбу, позбавлення батьківських прав).
Отже, підставами припинення сімейних правовідносин є такі юридичні факти, як розірвання шлюбу, припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя, позбавлення батьківських прав, скасування усиновлення, припинення договору про патронат.
Види сімейних правовідносин. В юридичній літературі сімейні правовідносини поділяються залежно від характеру на відносні, що мають абсолютний характер захисту; абсолютні з відносним характером та відносні правовідносини.
Відносні, які мають абсолютний характер захисту - це, наприклад, право батьків на виховання дітей. Відносність полягає в тому, що в таких правовідносинах конкретно визначені сторони, які наділені певною сукупністю взаємних прав та обов'язків. Зокрема, це стосується рівних прав батьків на виховання дітей (ст. 141 СК), спільне визначення питань щодо виховання дітей (ст. 157 СК), діти, в свою чергу, мають право на вислухання їх батьками, право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані на їх утримання (ст. 179 СК), право отримати виховання від батьків або інших визначених законом осіб. Абсолютний характер захисту означає обов'язок всіх інших осіб утримуватися від порушення прав батьків та дітей.
До абсолютних з ознаками відносних належить право спільної сумісної власності на майно подружжя. Абсолютний характер тут поширюється на інших осіб, які зобов'язані утримуватися від порушень їхнього права власності, і відносний - стосовно кожного з членів подружжя.
До відносних належать особисті немайнові права подружжя, аліментні зобов'язання, тобто це - відносини, в яких є чітко визначені сторони, наділені взаємними правами та обов'язками.
За змістом прав та обов'язків суб'єктів сімейних правовідносин Є. Ворожейкін розподілив їх на:
- шлюбні;
- правовідносини між батьками і дітьми (батьківські правовідносини);
- правовідносини з приводу виховання і матеріального утримання;
- правовідносини з виховання;
- правовідносини з матеріального утримання. Необхідно відзначити відсутність у цій класифікації такого виду сімейних правовідносин, як відносини з усиновлення, що їх він відніс до групи відносин з виховання і утримання. Але особливості відносин усиновлення дозволяють виділити їх в окрему групу правовідносин.
Захист сімейних прав та інтересів. Сімейним законодавством України встановлюється принцип рівності прав жінки і чоловіка у сімейних правовідносинах, шлюбі та сім'ї (ч. 6 ст. 7 СК).
Суб'єктам сімейних правовідносин надане право регулювання сімейних (родинних) відносин за договором, якщо це не суперечить вимогам СК, інших законів та моральним засадам суспільства.
Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків здійснюється самим учасником сімейних правовідносин особисто, тобто вони не можуть бути передані іншим особам. Але учасники сімейних правовідносин не завжди в змозі особисто здійснювати ці права та виконувати обов'язки. Це може бути обумовлено такими обставинами:
1) обмеження особи у дієздатності (внаслідок зловживання алкогольними напоями чи наркотичними засобами, в результаті чого особа ставить себе і свою сім'ю в скрутне матеріальне становище). У такому разі здійснення прав цієї особи може бути покладено на її батьків, опікуна, або особа здійснює їх за допомогою батьків чи піклувальника (ч. 2 ст. 14 СК);
2) недієздатність особи. У разі визнання учасника сімейних відносин недієздатним сімейні права від його імені здійснює опікун (ч. З ст. 14 СК);
3) психічний розлад, тяжка хвороба та інші поважні причини, якщо ці обставини зумовлюють неможливість особи виконувати сімейні обов'язки. У такому разі особу не може бути притягнено до відповідальності за ухилення від виконання сімейних обов'язків.
Існують певні особливості здійснення батьківських прав та обов'язків неповнолітніми батьками. Так, вони можуть самостійно здійснювати свої права та обов'язки щодо дитини, причому їх вік не впливає на обсяг цих прав. Крім того, ст. 16 СК бабусю та дідуся дитини з боку неповнолітнього батька (дружини) наділяє обов'язком надавати неповнолітньому батьку (дружині) допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків.
Сімейне законодавство передбачає також можливість надання допомоги у здійсненні особою сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків органом опіки і піклування (ст. 17 СК).
Захист сімейних прав та інтересів здійснюється у судовому порядку. При цьому правом на безпосереднє звернення до суду відповідно до ст. 18 СК наділені учасники сімейних правовідносин, які досягли 14 років.
Відповідно до ст. 18 СК до способів захисту сімейних прав та інтересів належать:
1) встановлення правовідношення;
2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку;
3) припинення правовідношення, а також його анулювання;
4) припинення дій, які порушують сімейні права;
5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;
6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.
При цьому СК надає суду право застосовувати не лише ті способи захисту, які передбачені законом, а й ті, які передбачені договором між сторонами.
До першої групи способів захисту належать: позови про визнання батьківства (ст. 128 СК), визнання материнства (ст. 132 СК), заява про усиновлення.
До другої - стягнення аліментів на підставі виконавчого напису нотаріуса у разі невиконання одним з батьків обов'язків за договором про сплату аліментів.
До третьої - розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, неукладеним, позбавлення батьківських прав, скасування усиновлення.
До четвертої - усунення перешкод у спілкуванні з дитиною одним з батьків, обумовлених ухиленням другого з батьків, з яким проживає дитина, від виконання рішення органу опіки і піклування, якщо батьки проживають окремо.
До п'ятої - відновлення батьківських прав.
До шостої групи - відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ухиленням особи від виконання рішення суду щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї ( п. 2 ст. 158, п. 5 ст. 159 СК); ухиленням одного з батьків, з ким проживає дитина, від виконання договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків (ст. 157 СК).
Сімейний кодекс передбачає можливість лише одному з подружжя бути позивачем у справах про розірвання шлюбу, а у разі, якщо він визнаний недієздатним - позов пред'являється опікуном (ст. 110 СК).
Новий Сімейний кодекс визнав орган опіки і піклування органом, уповноваженим здійснювати попередній захист сімейних прав. При цьому учасники сімейних правовідносин не позбавлені права звернутися до суду, якщо цей спір віднесений до компетенції органів опіки і піклування. Рішення органу опіки і піклування є обов'язковим до виконання учасниками спору, якщо протягом 10 днів з моменту його винесення зацікавлена особа не подала позов до суду.

§ 3. Акти цивільного (громадянського) стану


У новому Сімейному кодексі України відсутні норми, які б регламентували діяльність органів реєстрації громадянського стану в Україні. У ньому лише зазначаються функції щодо реєстрації шлюбу (ст. ст. 21, 33) та щодо засвідчення походження дитини, виконання яких покладено на органи державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ч. 2 підп. 1) п. 2 розділу VII "Прикінцеві положення" нового СК України до прийняття спеціального закону в Україні зберігає чинність розділ V Кодексу про шлюб та сім'ю (КпШС) України, який називається "Акти громадянського стану" в частині, що не суперечить СК України.
Відповідно до ст. 158 КпШС України до актів цивільного стану відносяться: народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміна прізвища, імені, по батькові. Реєстрація зазначених актів здійснюється органами реєстрації актів цивільного стану на підставі КпШС України, Закону України від 24 грудня 1993 р. "Про органи реєстрації актів громадянського стану" (з наступними змінами та доповненнями), а також Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. № 52/5.
Документом, що посвідчує вчинення реєстрації запису актів цивільного стану, є відповідне свідоцтво.
За змістом ст. 159 КпШС України та ст. 2 Закону України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" систему органів РАЦСу становлять: відділи реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції; виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад.
До компетенції обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції відноситься проведення реєстрації народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові; прийняття і розгляд заяв громадян про внесення змін, доповнень, поновлення, анулювання записів актів цивільного стану; зберігання актових книг.
До компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад відноситься реєстрація народження, смерті, одруження та встановлення батьківства.
Крім вищезазначених органів, до системи органів РАЦСу входять консульські установи і дипломатичні представництва України, які здійснюють реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають за кордоном.
Для державної реєстрації актів цивільного стану подаються документи, які підтверджують факти, що підлягають реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану, а також пред'являються паспорти або паспортні документи, які посвідчують особи заявників. Якщо надалі до запису акта вносяться зміни, доповнення, виправлення або здійснюються інші відмітки (про розірвання шлюбу, усиновлення тощо), то на лицьовому боці запису акта зазначається, на підставі якого документа вони зроблені: запису акта, рішення суду тощо. Записи щодо внесених у запис акта цивільного стану змін, доповнень та виправлень засвідчуються печаткою та підписом посадової особи відділу реєстрації актів цивільного стану.
Реєстрація переміни прізвища, імені, по батькові, як і реєстрація шлюбу, а також реєстрація встановлення батьківства за довіреністю або через представника не допускається.
Реєстрація переміни прізвища, імені, по батькові здійснюється відповідно до Положення про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 р. № 233, за заявою громадян України, поданою державним органом РАЦСу за місцем їх проживання.

§ 1. Поняття шлюбу


Відповідно до ст. 21 СК України шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Таке визначення не розкриває повною мірою зміст цього поняття, але дає його лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами.
В юридичній літературі зустрічаються визначення, які вміщують основні ознаки шлюбу, наприклад: такий, що укладається в установленому порядку з дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, і що породжує у них взаємні права та обов'язки. Деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору. Але, на нашу думку, шлюб не містить всіх необхідних ознак договору і має свої специфічні ознаки, непритаманні договору.
Ознаками шлюбу є:
1) добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (ст. 24 СК);
2) досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (ст. 22 СК);
3) реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним кодексом;
4) спрямованість на утворення особистого сімейного союзу .чоловіка і жінки.
Інша справа - шлюбний договір, яким особи, що вступають в шлюб, чи подружжя в період шлюбу врегульовують відповідні майнові відносини на час шлюбу. У даному разі шлюбному договору притаманні майже усі ознаки цивільно-правового договору.
Новий Сімейний кодекс, як і Кодекс про шлюб та сім'ю України, не визнає шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, а також церковний шлюб. Однак у ст. 21 СК зазначається, що релігійний обряд шлюбу є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя у тому разі, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.
Стосовно шлюбу, не зареєстрованого в органах РАЦСу, то новий СК визнає можливість поширення на майно, набуте особами, що не перебувають у зареєстрованому шлюбі, за час спільного проживання, режиму права спільної сумісної власності у разі, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК).
Умови вступу в шлюб - це ті умови, дотримання яких необхідне для правозгідності шлюбу. Правозгідним відповідно до ст. 37 СК є шлюб, який укладено з дотриманням вимог закону. До випадків неправозгідності шлюбу відносяться: визнання шлюбу недійсним у судовому порядку, а також недійсність шлюбу з підстав, передбачених пунктами 1-3 ст. 39 СК, та подальше анулювання актового запису про шлюб органом РАЦСу.
Відповідно до нового Сімейного кодексу умовами вступу в шлюб є:
1) взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу, тобто шлюб має бути добровільним;
2) досягнення особами, що бажають вступити в шлюб, на день реєстрації шлюбу шлюбного віку.
Для жінки шлюбний вік становить 17 років, для чоловіка - 18 років. При цьому СК встановлює можливість вступу в шлюб особи, що досягла 14 років, для чого їй (йому) необхідно отримати рішення суду про надання права на шлюб, якщо судом буде встановлено, що це відповідає її інтересам.
Перешкодами для укладення шлюбу є:
1) перебування в іншому шлюбі. Українське сімейне законодавство не допускає багатошлюбності, тобто для укладення шлюбу необхідно або припинити шлюб, або не перебувати у шлюбі;
2) наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв'язків прямої лінії споріднення. Відповідно до ст. 26 СК не можуть перебувати у шлюбі між собою рідні брати, сестри - як повнорідні, так і неповнорідні, двоюрідні брати та сестри, а також рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;
3) наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення. Не можуть перебувати у шлюбі між собою особи, пов'язані відносинами усиновлення. При цьому п. 5 ст. 26 СК допускає можливість укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною лише у разі скасування усиновлення. Стосовно укладення шлюбу між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, також між дітьми, які були усиновлені ним, - то право на укладення такого шлюбу може бути надане лише за рішенням суду;
4) недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб. У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, такий шлюб визнається недійсним (п. З ст. 39 СК). Це обумовлено тим, що, по-перше, недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх дій та відповідно не може надати усвідомленої згоди на шлюб; по-друге, в більшості випадків захворювання, що є підставами для визнання особи недієздатною, передаються спадково, тобто становлять загрозу для майбутніх нащадків.

§ 2. Порядок укладення шлюбу


Порядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів.
1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб.
Новий СК передбачає можливість подання відповідної заяви як особисто, так і через представників. Заява у разі подання її представниками осіб, що бажають зареєструвати шлюб, засвідчується нотаріально, а також до органів РАЦСу подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви. Причиною подання заяви через представників може бути: неможливість жінки і(або) чоловіка подати заяву особисто через поважні причини.
Сімейний кодекс не дає переліку таких причин, але можна припустити, що ними можуть бути хвороба або відрядження.
Заява про реєстрацію шлюбу є чинною протягом 3 місяців від дати її подання.
2 Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.
На органи РАЦСу покладено обов'язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.
До цього етапу реєстрації шлюбу також можна віднести етап взаємного ознайомлення осіб, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, зі станом здоров'я одне одного, що передбачено ст. 30 СК. Сімейне законодавство встановлює таємницю результатів медичного обстеження, крім осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.
3. Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наявності всіх необхідних документів.
При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані подати паспорти чи інші паспортні документи, а також документи про припинення попередніх шлюбів (якщо вони були). Такими документами відповідно до п. 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні є свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу робиться відмітка із зазначенням документа, що підтверджує припинення попереднього шлюбу.
У разі подання заяви про реєстрацію шлюбу особами, що не досягай шлюбного віку, вони зобов'язані подати свідоцтво про народження, а також довідку з місця проживання (п. 4.2 Правил реєстрації актів громадянського стану).
4. Заручини.
З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими (ст. 31 СК). При цьому Сімейний кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто як такого стану, який не породжує у осіб обов'язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов'язків.
Сімейним кодексом встановлено правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу. Так, відповідно до ст. 31 СК якщо особою були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однієї із сторін, вона зобов'язана відшкодувати другій стороні ці затрати у повному обсязі.
Підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат є :
- протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого);
- приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилася від шлюбу, істотне значення.
Причому зазначені обставини є підставами звільнення від відшкодування понесених затрат лише у тому разі, коли ці обставини спричинили відмову від шлюбу однієї із сторін, тобто має бути причинний зв'язок між зазначеними обставинами та відмовою від шлюбу. Важливим є питання повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля, у разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу. Новий СК встановлює наступний порядок визначення долі подарунків. Відповідно до п. 4 ст. 31 СК у Разі відмови особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, від шлюбу розірвання договору дарування здійснюється у судовому порядку. У випадку задоволення судом вимог щодо розірвання договору дарування суд застосовує односторонню реституцію, тобто повернення обдарованою особою дарувальнику речі в натурі, а якщо річ не збереглася в натурі - відшкодування її вартості.
5. Реєстрація шлюбу.
Для розгляду порядку реєстрації шлюбу важливе юридичне значення має дослідження питань часу та місця реєстрації шлюбу. Час реєстрації шлюбу. Відповідно до ст. 32 СК реєстрація шлюбу здійснюється після спливу одного місяця від дня подання заяви про реєстрацію шлюбу. До спливу цього строку реєстрація шлюбу може бути здійснена за наявності поважних причин та з дозволу керівника державного органу РАЦСу. При цьому в ст. 32 СК відсутній перелік таких поважних причин. Можна припустити, що такими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо.
За наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви:
- вагітність нареченої;
- народження нею дитини;
- безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої (п. 2 ст. 32 СК).
Відкладення реєстрації шлюбу можливе як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. При цьому у разі відкладення реєстрації шлюбу за заявою заручених осіб термін відкладення обмежується тримісячним строком від дня подання такої заяви (ст. 28 СК). Відкладення реєстрації шлюбу у другому випадку здійснюється у разі наявності відомостей про перешкоди до реєстрації шлюбу, причому строк відкладення не може перевищувати 3 місяці. Порядок відкладення реєстрації шлюбу за рішенням керівника органу РАЦСу регламентується п. 4.8 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні. Відповідно до цих Правил реєстрація шлюбу відкладається у разі одержання органом РАЦСу письмової інформації про наявність передбачених законом перешкод до укладення шлюбу. При цьому перевірка наявності таких перешкод може бути покладена як на заявника, який повідомив про наявність таких перешкод орган РАЦСу, - він у місячний термін повинен подати відповідні докази, або на орган РАЦСу. Про відкладення реєстрації шлюбу орган РАЦСу зобов'язаний повідомити заручених осіб. У разі підтвердження наявності перешкод до укладення шлюбу орган РАЦСу відмовляє в реєстрації шлюбу і видає письмове роз'яснення зарученим. Якщо обставини не підтвердяться, реєстрація шлюбу здійснюється на загальних підставах.
Місцем реєстрації шлюбу є державний орган РАЦСу, який здійснює реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий СК встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених.
Так, відповідно до п. 2 ст. 33 СК реєстрація шлюбу може відбутися:
- за місцем їхнього проживання;
- за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;
- в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин.
Новий Сімейний кодекс встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише у разі персональної присутності наречених.
При здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища:
- обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища;
- приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ не допускається за винятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений);
- змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є у нареченого (нареченої), на прізвище другого з них.
З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов'язує момент виникнення прав та обов'язків подружжя. При цьому СК встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України, внаслідок реєстрації шлюбу.
Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою. Реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, провадиться відділом реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням таких установ на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України, з дозволу відповідного управління юстиції.
Подання заяви про реєстрацію шлюбу у такому разі здійснюється:
а) особою, яка бажає зареєструвати шлюб із засудженим. Вона зобов'язана заповнити ту частину заяви, яка стосується її, і подати заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем свого постійного проживання або за місцезнаходженням виправно-трудової установи. Відділ реєстрації актів цивільного стану звіряє зазначені в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який посвідчує особу заявника, засвідчує її підпис та правильність зазначених у заяві відомостей і повертає її заявнику, який направляє цю заяву адміністрації виправно-трудової установи для передачі її засудженому.
Адміністрація виправно-трудової установи при надходженні заяви про одруження із засудженим передає її засудженому для заповнення тієї частини, яка стосується його. Правильність зазначених у заяві відомостей та підпис засудженого перевіряються та засвідчуються підписом начальника і гербовою печаткою виправно-трудової установи, в якій він відбуває покарання, після чого заява надсилається до органу РАЦСу, який проводитиме реєстрацію шлюбу;
б) засудженим, якому бланк заяви про реєстрацію шлюбу надається адміністрацією виправно-трудової установи. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, адміністрація виправно-трудової установи звіряє вказані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує його підпис і правильність указаних у заяві відомостей та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає одружитись. Одночасно цій особі повідомляються найменування та адреса відділу РАЦСу, в якому може бути проведена реєстрація шлюбу.
При згоді на шлюб із засудженим особа, яка отримала таку заяву, заповнює її в тій частині, що стосується її, та передає до РАЦСу за місцем свого проживання для засвідчення підпису та відомостей, указаних у заяві, після чого направляє заяву до відділу РАЦСу, про який їй повідомлено виправно-трудовою установою.
Відділ РАЦСу за місцезнаходженням виправно-трудової установи, який отримав спільну заяву про одруження, призначає дату та час реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє осіб, які бажають одружитися, а також адміністрацію виправно-трудової установи, в якій утримується засуджена особа, яка бажає вступити в шлюб.
Реєстрація шлюбу із засудженим провадиться у присутності осіб, які одружуються, у приміщенні, визначеному адміністрацією виправно-трудової установи.
У паспорті або паспортному документі засудженого відділ РАЦСу проставляє штамп про одруження із зазначенням прізвища, імені, по батькові та року народження другого з подружжя, найменування органу РАЦСу та дати реєстрації одруження. Штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням цих самих відомостей проставляється також у паспорті або паспортному документі другого з подружжя.
Якщо засуджений при одруженні змінив прізвище або приєднав до свого прізвища прізвище другого з подружжя, то на першій сторінці його паспорта або паспортного документа проставляється штамп або відмітка про те, що у зв'язку зі зміною прізвища при укладенні шлюбу паспорт або паспортний документ підлягає обміну (тільки після звільнення з виправно-трудової установи).
Реєстрація шлюбу з особами, щодо яких до суду як запобіжний захід обрано тримання під вартою, здійснюється відділом РАЦСу в слідчих ізоляторах (тюрмах) тільки з письмового дозволу органу, у провадженні якого перебуває справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для виправно-трудових установ.

§ 1. Поняття та випадки припинення шлюбу


Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, зумовлене настанням певних юридичних фактів. Залежно від настання певного юридичного факту можна назвати такі підстави припинення шлюбу (ст. ст. 104- 105 СК).
Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.
Громадянин може бути оголошений померлим у судовому порядку в разі, коли за місцем його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування протягом трьох років або якщо він пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю (землетрус, паводок, обвал тощо) чи дають підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку (пожежа, повітряна, залізнична чи автомобільна катастрофа) - протягом шести місяців. В особливу групу закон виділяє осіб, які пропали безвісти в зв'язку з воєнними діями. Такі особи можуть бути оголошені померлими не раніше, ніж по закінченні двох років з дня припинення воєнних дій. Згідно зі ст. 264 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України рішення суду про оголошення громадянина померлим є підставою для реєстрації смерті в державних органах РАЦСу і видачі Свідоцтва про смерть. Тобто у разі смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, правовідносини між подружжям припиняються, і другий з подружжя може вступити в інший шлюб, не порушуючи питання про розірвання шлюбу.
В разі з'явлення одного з подружжя, оголошеного у встановленому законом порядку померлим, і скасування відповідного рішення суду шлюб вважається поновленим, якщо другий з подружжя не вступив у новий шлюб (ст. 118 СК).
Якщо особа, що була визнана безвісно відсутньою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою може бути поновлений за їх заявою за умови, що ніхто не перебуває у повторному шлюбі.
У випадках, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 118 СК, державний орган РАЦСу анулює запис акта про розірвання шлюбу та відповідне свідоцтво, видане на його підставі.
При житті подружжя шлюб припиняється шляхом його розірвання в судовому порядку або через державні органи РАЦСу.
Якщо один з подружжя помер до набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті.
Якщо в день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання.

§ 2. Розірвання шлюбу в державних органах реєстрації актів цивільного стану


На підставі ст. 106 СК в державних органах РАЦСу розриваються шлюби за спільною заявою подружжя, яке не має дітей, незалежно від наявності між ними майнового спору.
Державні органи РАЦСу не мають права приймати заяви про розірвання шлюбу від подружжя, якщо на момент подачі заяви у них є спільні діти, які не досягли 18 років, - як рідні так і усиновлені ними сумісно. При цьому не має значення, чи записане подружжя-усиновителі як батьки цих дітей. У такому разі розірвання шлюбу проводиться в судовому порядку.
Розірвання шлюбу подружжя, яке проживає окремо, проводиться в державних органах РАЦСу за місцем проживання одного з подружжя на підставі спільної заяви подружжя, в якій обидва мають підтвердити свою взаємну згоду на розірвання шлюбу і відсутність у них дітей до 18-річного віку. Якщо один з подружжя, незважаючи на відсутність у нього заперечень проти розлучення, ухиляється від розірвання шлюбу в органах РАЦСу або коли місце проживання другого з подружжя невідоме, питання про розірвання шлюбу розглядається судом. Державний орган РАЦСу виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від подання заяви, якщо вона не була відкликана.
Крім того, шлюб розривається державним органом РАЦСу за заявою одного з подружжя, якщо другий із подружжя:
1) визнаний у судовому порядку безвісно відсутнім;
2) визнаний недієздатним внаслідок психічної хвороби або недоумства;
3) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як 3 роки.
Розірвання шлюбу в зазначених вище випадках проводиться незалежно від наявності між подружжям майнового спору і Дітей віком до 18 років.
Згідно зі ст. 108 СК- за заявою зацікавленої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень ст. 106 та п. З ч. 1 ст. 107 СК, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються державним органом РАЦСу.
У разі розірвання шлюбу державним органом РАЦСу шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови.

§ 3. Розірвання шлюбу в судовому порядку


Подружжя, яке має дітей, може подати до суду заяву про розлучення разом із письмовим договором про те, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.
Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу 1 місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання , шлюбу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений і одним із подружжя.
Але згідно з п. 2 ст. 110 СК позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом 1 року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини.
Разом з тим, чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.
Таке визнання, на нашу думку, має бути письмовим і нотаріально засвідченим.
Один із подружжя має право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною 1 року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини вилучено із актового запису про народження дитини. Опікун або прокурор мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.
При розгляді справ про розірвання шлюбу суд зобов'язаний всебічно з'ясувати взаємостосунки сторін, дійсні мотиви розірвання шлюбу, вжити заходів до примирення подружжя як при підготовці справи до судового розгляду, так і в судовому засіданні. Суди зобов'язані розглядати справи про розірвання шлюбу, як правило, за участю обох сторін. Тільки їх особиста участь у процесі дає можливість суду всебічно з'ясувати сімейні взаємостосунки, мотиви розірвання шлюбу, дійсні причини розлучення. Розгляд справ за відсутності однієї із сторін іноді призводить до того, що в рішенні наводяться відомості, які ганьблять відсутнього чоловіка (дружину) чи вказується на його (її) непристойну поведінку тоді, як ці обставини матеріалами справи не підтверджуються, а відомі зі слів іншої сторони.
Розгляд справи за відсутності одного з подружжя, який не з'явився, можливий лише у виняткових випадках і за мотивованою постановою суду. При неявці в судове засідання без поважних причин подружжя суд відкладає розгляд справи. А при неявці за повторним викликом суд залишає позов без розгляду, якщо не вважає можливим вирішити справу лише за наявними матеріалами.
Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, дітей-інвалідів та інші обставини життя подружжя.
Він постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечать інтересам, що мають істотне значення, одного з них або їхніх дітей.
Одночасно з розірванням шлюбу суд може розглядати спори про те, з ким із батьків повинні проживати неповнолітні діти, а також спори про стягнення аліментів на дітей або чоловіка (дружину), про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю Подружжя. Вказані спори розглядаються в шлюбно-розлучному процесі, якщо про це заявлено прохання одного або обох із подружжя і якщо суд визнає це за необхідне в інтересах захисту неповнолітніх дітей чи непрацездатного чоловіка (дружини).
Суд при відмові в позові про розірвання шлюбу не розглядає в тому ж провадженні інші, заявлені спільно з цим позовом, вимоги подружжя. У такому разі сторони мають право знову пред'явити ці вимоги з дотриманням правил про підсудність.
У рішенні суду має вказуватися, в якому розмірі та з кого стягується державне мито - з одного чи з обох із подружжя. При визначенні розміру державного мита, яке підлягає стягненню з подружжя у разі розірвання шлюбу, суд бере до уваги матеріальне становище кожного з подружжя, а також інші конкретні обставини, зокрема з ким із батьків залишаються проживати неповнолітні діти.
У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

§ 4. Юридичні наслідки розірвання шлюбу


Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або поновити своє дошлюбне прізвище.
Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі РАЦСу за заявою колишніх дружини чи чоловіка.
Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб.
Жінка та чоловік після розірвання шлюбу мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі. На підставі рішення суду про поновлення шлюбу та анулювання запису акта про розірвання шлюбу державний орган РАЦСу видає нове Свідоцтво про шлюб, у якому день реєстрації шлюбу за бажанням подружжя може бути визначений днем першої його реєстрації або днем набрання чинності рішенням суду про поновлення шлюбу.

§ 5. Режим окремого проживання подружжя


За заявою подружжя або за позовом одного з подружжя суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини або чоловіка проживати спільно.
Небажання подружжя проживати спільно може зумовлюватися обставинами медичного, побутового, матеріального чи іншого характеру. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.
Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав і обов'язків подружжя, які встановлені СК України і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які виникли за шлюбним договором.
Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання такі:
1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі, тобто є роздільною власністю подружжя;
2) дитина, народжена дружиною після спливу 10 місяців, не вважається такою, що походить від її чоловіка;
3) дружина (чоловік) може усиновлювати дитину без згоди другого з подружжя.
Сімейним кодексом України не обмежений час, протягом якого може тривати режим окремого проживання.

§ 1. Підстави і порядок визнання шлюбу недійсним


Зареєстрований у встановленому порядку шлюб вважається укладеним законно і обумовлює настання передбачених законодавством правових наслідків до винесення судом рішення про визнання шлюбу недійсним. До винесення судом рішення про визнання шлюбу недійсним особи, які уклали шлюб, вважаються законним подружжям з відповідними правами і обов'язками.
Презумпція дійсності шлюбу, укладеного в установленому законом порядку, не викликала сумніву як в теорії радянського сімейного права, так і в сучасній юридичній літературі. Не змінилася і панівна точка зору на визнання шлюбу недійсним як на санкцію за порушення сімейного законодавства.
Сімейне законодавство містить вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставами для визнання шлюбу недійсним у судовому порядку.
Перелік таких підстав наводиться в ст. ст. 22, 24-26 СК України і не підлягає розширеному тлумаченню.
До підстав визнання шлюбу недійсним чинне законодавство відносить такі обставини:
а) недосягнення особою, яка уклала шлюб, шлюбного віку (ст. 22 СК);
б) відсутність добровільної згоди чоловіка та жінки, які уклали шлюб (ст. 24 СК);
в) укладання шлюбу з особою, яка в судовому порядку визнана недієздатною (ст. 24 СК);
г) реєстрація шлюбу з особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (ст. 24 СК);
ґ) перебування особи (осіб), які уклали шлюб, в іншому нерозірваному шлюбі (ст. 25 СК);
д) укладання шлюбу між близькими родичами (ст. 26 СК);
є) укладання шлюбу між усиновителем і усиновленою ним дитиною (ст. 26 СК);
ж) приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого подружжя чи їхніх нащадків (ст. 30 СК);
з) укладання шлюбу жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя. Для визнання шлюбу недійсним досить довести в суді наявність однієї із наведених вище обставин. Згідно з КпШС України 1969 р. порушення умов укладання шлюбу недостатнє, щоб шлюб вважався недійсним - необхідно, щоб суд виніс відповідне рішення. В Сімейному кодексі України вітчизняний законодавець по-іншому розв'язує це питання, трактуючи шлюб як вид цивільно-правової угоди і розглядаючи його залежно від виду порушення встановлених вимог укладання відповідно або як вид абсолютно недійсної з моменту укладання (нікчемної) угоди, або як відносно недійсної (заперечної чи оспорюваної) угоди.
У ст. ст. 39-41 СК України побудовані три правові моделі визнання шлюбу недійсним:
1. Шлюб, який є недійсним. Тобто при укладанні шлюбу сторони допустили такі порушення умов його укладання, що він вважається недійсним уже в силу самих цих порушень і без рішення суду.
2. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду. Для визнання такого шлюбу недійсним має бути рішення суду, яке ґрунтується на доведених в судовому засіданні обставинах, що свідчать про порушення умов укладання шлюбу.
3. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Правові наслідки, які можуть настати в зв'язку з порушенням умов укладання шлюбу, цілком залежать від суддівського бачення: суд може або визнати шлюб дійсним, незважаючи на порушення, або, зважаючи на них, визнати шлюб недійсним.
1. Недійсним є шлюб:
А) Зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.
Порушення принципу одношлюбності - одне з найбільш поширених у судовій практиці підстав визнання шлюбу недійсним.
Охорона одношлюбності як однієї із необхідних умов укладання шлюбу здійснюється шляхом визнання недійсним шлюбу, який порушує цю умову і має місце, як правило, тоді, коли зіштовхуються інтереси і права, які випливають із двох шлюбів. Таке зіткнення має місце коли:
1) з'ясовується, що на момент укладання шлюбу один із подружжя вже перебував в іншому шлюбі;
2) після укладання шлюбу з'являється той із подружжя, хто раніше у встановленому порядку був оголошений померлим.
У першому випадку має місце бігамія, тобто одночасне перебування в двох шлюбах. На момент укладання другого шлюбу перший не був розірваний, тому, звичайно, недійсним визнається другий шлюб як укладений з явним порушенням встановленого порядку.
Другий шлюб є недійсним і ніяк не може негативно вплинути на правову природу першого шлюбу. Недійсність другого шлюбу, як і збереження першого, є безумовним та беззастережним і не може залежати від бажання сторін зберегти чи анулювати той чи інший шлюб. Не має значення, чи свідомо обидва із подружжя (чи один із нього) порушили вимоги законодавства, чи добросовісно помилялися. Так, подружжя тривалий час не підтримувало між собою стосунків. Один із нього міг вважати, що інший із подружжя загинув внаслідок бойових дій, нещасного випадку тощо. Проте ці мотиви правового значення не мають і повторний шлюб буде недійсним.
Інший випадок (коли зіштовхуються інтереси осіб, які випливають з двох шлюбів) має місце, коли повертається особа, яка в установленому порядку була оголошена померлою. В цьому разі смерть такої особи була зареєстрована державним органом РАЦСу на підставі судового рішення про оголошення її померлою, шлюб був припинений, а перешкод для укладання другого шлюбу не було. Тому другий шлюб від самого початку був правомірним, оскільки принцип одношлюбності не порушувався.
Законодавець суворо регламентує підстави і порядок оголошення громадянина померлим. Після того, як громадянин з дотриманням гарантій всіх його прав був оголошений померлим, а його шлюб припинився, немає й підстав для визнання другого шлюбу недійсним. У судовій практиці (особливо в повоєнні роки) відомі випадки, коли за позовом одного із подружжя другий шлюб розривався і колишнє подружжя реєструвало новий шлюб на загальних підставах.
Б) Зареєстрований між особами, які є родичами по прямій лінії спорідненості, а також між рідними братом і сестрою.
Підставами визнання шлюбу недійсним є укладання шлюбу з близькими родичами - родичами по прямій висхідній і низхідній лініях, а також між рідними братами та сестрами (тобто між повнорідними - які походять від спільних батьків, і неповнорідними єдинокровними і єдиноутробними, тобто такими, у яких спільними є або батько, або мати і спільна кров чи спільна утроба).
Перешкодою до укладання шлюбу є не лише шлюбні родинні зв'язки, а й будь-яка, в тому числі позашлюбна, родинність.
Свого часу в Російській імперії церква забороняла шлюби між родичами до 8-го ступеня родинності, пізніше - до 4-го ступеня. Випадки визнання шлюбу недійсним з наведених вище підстав в судовій практиці практично не зустрічаються, оскільки суспільна мораль засуджує кровозмішення. Водночас вони не можуть бути виключені взагалі, особливо коли мова йде про одруження між братами та сестрами від повторних шлюбів.
У будь-якому випадку шлюби між близькими родичами (по прямій низхідній і висхідній лініях), між рідними братом та сестрою (як повнорідними, так і неповнорідними, тобто народженими від спільних батьків чи пов'язаними між собою або спільною кров'ю батька, або спільною утробою матері) є абсолютно недійсними.
В) Зареєстрований з особою, яка є недієздатною. Особа, яку у встановленому порядку визнано судом недієздатною, не має можливості свідомо висловити свою волю на укладання шлюбу, оскільки внаслідок душевної хвороби чи недоумства не може розуміти значення своїх дій та оцінювати їх. Тому шлюб, укладений із такою особою, вважається укладеним без її згоди і не може вважатися дійсним. Наведені порушення умов укладання шлюбу обумовлюють його абсолютну недійсність і дають підстави органу РАЦСу за заявою зацікавленої особи анулювати актовий запис про шлюб.
2. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду:
А) Зареєстрований без вільної згоди чоловіка та жінки. Відсутність взаємної згоди при укладанні шлюбу в теорії сімейного права за аналогією з цивільним правом іменують пороком волі при укладанні шлюбу.
Порок волі може бути обумовлений низкою обставин:
насильством, погрозою застосувати фізичне чи психічне насильство до особи, яка укладає шлюб, чи до її рідних та близьких;
неправильне уявлення особи, з якою укладають шлюб щодо дійсності вчинених дій (особа не розуміла значення своїх дій внаслідок тимчасового розладу здоров'я, тимчасового хворобливого стану, стану алкогольного чи наркотичного сп'яніння тощо). В цьому разі суд може призначити судово-психіатричну або судово-психологічну експертизи, які мають дати відповідь:
чи розуміла особа, яка укладала шлюб, значення своїх дій і чи могла ними свідомо керувати?
Якщо особа уклала шлюб, перебуваючи в такому стані, що не розуміла значення своїх дій, звичайно, вона має право після того, як вилікується, порушити питання про визнання шлюбу недійсним, оскільки нею по суті свідомого бажання щодо укладання шлюбу не виявлялось. Однак коли особа бажає зберегти такий шлюб, немає необхідності визнавати укладений шлюб недійсним, а потім реєструвати новий на загальних підставах.
Б) У разі його фіктивності.
Серед підстав визнання шлюбу недійсним законодавець окремо виділяє таку підставу, як фіктивність шлюбу, тобто укладання шлюбу без наміру подружжя (чи одним з подружжя) дійсно створити сім'ю, а лише реєстрація шлюбу з метою досягнення якихось пільг та привілеїв, що випливають із його реєстрації (право на житло другого з подружжя, право на майно другого з подружжя у випадку його смерті, право на пенсію, на страхову суму, можливість ухилення від сплати податку тощо). Зовнішня згода таких осіб на укладання шлюбу не відповідає їх внутрішній волі.
За правовою природою фіктивний шлюб нагадує мниму угоду. Як при мнимій угоді, так і при укладанні фіктивного шлюбу сторони вчиняють юридичні дії без наміру настання тих правових наслідків, які передбачені законом.
Справи щодо визнання шлюбу недійсним із мотиву його фіктивності хоча й досить часто зустрічаються в судовій практиці, але спричинюють значні труднощі, особливо в тому разі, коли один з подружжя дійсно бажав створити сім'ю, а інший, отримавши те, до чого він прагнув (наприклад, право реєстрації на житловій площі другого з подружжя в столиці, розподіл в аспірантуру, влаштування на престижну роботу тощо), докорінно змінює свою поведінку і звертається з позовом про розірвання шлюбу.
У такому разі суд має уважно вивчити і врахувати всі обставини справи: стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання і ведення господарства подружжям у шлюбі, наявність чи відсутність дітей, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність.
Труднощі у розгляді справ такого роду пов'язані з тим, що згідно з чинним законодавством подружжя не зобов'язане проживати разом, тому їх роздільне місце проживання ще не свідчить про відсутність наміру створити сім'ю і не може автоматично розглядатися як доказ фіктивності шлюбу.
Роздільність проживання подружжя може обумовлюватися обставинами тимчасового характеру (наприклад, служба в армії, робота в геологічній партії, навчання в іншому місті, догляд за непрацездатними родичами тощо) і за відсутності інших поважних обставин сама по собі не може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.
Так, М. (1926 р.н.) і X. (1969 р.н.) зареєстрували шлюб. Надалі М. звернувся з позовом до суду про визнання шлюбу недійсним, посилаючись на те, що відповідачка уклала шлюб без наміру створити сім'ю, а переслідувала іншу мету - отримати належну М. на праві приватної власності квартиру. Спочатку X. пропонувала М. укласти договір довічного утримання, але потім вони вирішили зареєструвати шлюб. Після реєстрації шлюбу X. припинила будь-який догляд за М., почала вести господарство окремо. Оскільки в цьому разі у однієї із сторін було відсутнє бажання укласти шлюб, рішенням суду він був визнаний фіктивним.
У теорії сімейного права відрізняють поняття фіктивного шлюбу від шлюбу, "який не існує" або шлюбу, "який не укладено".
Шлюб, який не існує - це шлюб, якого юридичне немає і який не потребує визнання його недійсним в судовому порядку. Так, шлюб, який укладено з порушенням обов'язкових правил реєстрації (наприклад, посвідчений особою, яка не має права його посвідчувати) - не існує взагалі.
Неукладені шлюби - це шлюби, зареєстровані за відсутності нареченої або нареченого (ст. 48 СК). До неукладених шлюбів необхідно віднести і шлюби, які реєструвалися за підробленим паспортом, за довіреністю.
Наприклад, молоді задовго до реєстрації шлюбу почали "святкувати" і, як наслідок, шлюб був "зареєстрований" між нареченою і свідком. У цьому разі, як і в усіх інших (коли особа використовує підроблені документи, документи іншої особи тощо), мова йде не про визнання шлюбу недійсним - його як такого не існує взагалі, а про анулювання запису реєстрації шлюбу як помилкового, оскільки він не відбиває дійсного стану речей.
Відповідно до Закону України "Про нотаріат" капітану морського судна надано право посвідчувати заповіти, довіреності, але він не уповноважений реєструвати шлюб.
Так, куховарка китобоя "Суздаль" китобійної флотилії "Слава" звернулася із скаргою до капітана, що боцман судна обіцяв з нею одружитися, вона завагітніла, а тепер він ухиляється від укладання шлюбу. Під тиском капітана боцман погодився укласти шлюб, який в присутності свідків і був капітаном "зареєстрований".
Такі "шлюби" не потребують визнання їх недійсними - вони юридичне не існують і не мають ніякого правового значення. Неіснуючими є також шлюби, зареєстровані відповідними служителями культу (попом, ксьондзом, мулою), якщо цьому не передувала реєстрація в органах РАЦСу.
Від фіктивних шлюбів треба відрізняти і так звані "шлюби з розрахунку", які укладаються з певних корисливих мотивів (молода актриса вирішила укласти шлюб з відомим режисером, який би забезпечив їй творче зростання, аспірантка - з професором, передбачаючи спрощений захист дисертації; дівчина з провінції - із солідним бізнесменом, що дало б їй матеріальне забезпечення тощо).
Шлюб з розрахунку - це шлюб, який особа (чи особи) укладають хоча і з певних корисливих мотивів, але, безперечно, з метою створення сім'ї. Хоча укладання такого шлюбу традиційно викликало осуд у суспільстві, він не може бути визнаний недійсним.
3. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду:
А) Між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною без отримання у встановленому порядку дозволу суду на такий шлюб.
За загальним правилом шлюби між усиновлювачем та усиновленою дитиною заборонені з моральних міркувань. Ця заборона традиційно набула характеру етичної норми, оскільки відносини між усиновлювачем і усиновленою дитиною прирівнюються до відносин батьків і дітей за походженням.
Водночас між усиновлювачем і усиновленою дитиною не завжди можуть складатися стосунки, подібні до стосунків між батьками і дітьми, особливо у тих випадках, коли усиновлена дитина від самого початку знала, що усиновлювачі не є її батьками. У цьому разі перешкоди морального характеру не є такими дієвими, і суд може надати таким особам дозвіл на укладання шлюбу.
Якщо ж ці особи своєчасно не потурбувалися про отримання такого дозволу, то суду надано право визнати такий шлюб недійсним. Б) Між двоюрідним братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею.
У більшості цивілізованих країн шлюби між родичами, які перебувають у третьому ступені родинності, заборонені (Великобританія, Німеччина, Франція, США, Швейцарія). Орієнтація на сучасну модель європейського законодавства обумовлює і наявність більш жорстких вимог щодо можливостей укладання шлюбу родичами.
Однак у вітчизняному законодавстві такі положення ще належним чином не апробовані, тому суд з врахуванням конкретних обставин (тривалості спільного проживання, характеру взаємин) може визнати такий шлюб дійсним.
В) 3 особою, яка приховала свою тяжку хворобу.
Серед підстав визнання шлюбу недійсним законодавець називає і приховування тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого з подружжя чи їхніх нащадків.
Якщо ж особа не приховувала наявність тяжкої хвороби, то відповідно відсутні й підстави визнання шлюбу недійсним.
Зазначимо, що поняття "тяжка хвороба" є оціночним. У кожному конкретному випадку з врахуванням віку того з подружжя, який є хворим, його соціального стану, професії суд може визнати ту чи іншу хворобу "тяжкою", оскільки особа віком 50-60 років не може мати стан здоров'я 20-річної.
На нашу думку, поняття "тяжка хвороба" має поширюватися на осіб, яким у передбаченому порядку встановлена група інвалідності, а також осіб, хвороби яких значаться в Переліку хронічних захворювань, при яких особи, які страждають ними, не можуть проживати в комунальній квартирі чи в одній кімнаті з іншими членами своєї сім'ї, затвердженому наказом Міністра охорони здоров'я УРСР від 8 лютого 1986 р. № 52. До таких хвороб належать: хронічний бронхіт, емфізема легень, ускладнена гіпертонічна хвороба, тяжкі форми неврозів, при яких хворі підлягають періодичному лікуванню в психіатричних стаціонарах, та ін.
Критеріями оцінки поняття "тяжка хвороба" можуть бути і ті підстави, які використовують страхові компанії при добровільному страхуванні життя. В Правилах добровільного страхування зазначається, з якими саме особами не укладаються договори страхування життя, оскільки вони мають захворювання, зазначені в Правилах.
Доцільнішою, на наш погляд, є вимога, передбачена ст. 27 Сімейного кодексу Російської Федерації, яка серед підстав визнання шлюбу недійсним конкретно називає приховання яких саме хвороб подружжям може стати підставою визнання шлюбу недійсним - венеричних і СНІДу.
Г) 3 особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.
Ця обставина може бути підставою для визнання шлюбу недійсним, якщо особі, що не досягла шлюбного віку, рішенням суду не було надано право на шлюб.
Це порушення може бути допущено як працівниками РАЦСу, так і зумовлюватися поданням неправдивих документів особами, які укладають шлюб (підроблені паспорт, рішення суду про дозвіл на шлюб). Визнання шлюбу недійсним у такому разі вимагають інтереси неповнолітньої особи, яка уклала шлюб. Водночас суду надано право, виходячи з інтересів того з подружжя, який не досяг повноліття, відмови в позові про визнання шлюбу недійсним (наприклад, коли жінка вагітна чи народила дитину).
Ніякі інші обставини, що прямо не передбачені ст. ст. 22, 24-26 СК України, не є підставами визнання шлюбу недійсним. Помилкове уявлення про соціальний статус одного з майбутнього подружжя, його моральні якості, майновий стан, відсутність інформації про негідну поведінку до шлюбу (наприклад, героїня оповідання М. Зошенка "Весілля" приховала від нареченого наявність у неї двох позашлюбних дітей; у відомому кінофільмі наречений, працюючи звичайним бухгалтером, видавав себе за видатного продюсера, а наречена - за відому кінозірку) правового значення для визнання шлюбу недійсним не мають.
У таких випадках обставини, які один з подружжя приховав від іншого, можуть бути підставою для розірвання шлюбу.
Не може бути підставою для визнання шлюбу недійсним недотримання нормативних вимог щодо процедур подачі заяви про реєстрацію шлюбу і реєстрації шлюбу, передбачених ст. ст. 28, 32 СК (наприклад, подача заяви про реєстрацію шлюбу не особисто чоловіком чи жінкою, реєстрація шлюбу до спливу 1 місяця від дня подання заяви тощо).
За певних обставин необхідність визнання шлюбу недійсним може виникнути вже після розірвання такого шлюбу або після смерті дружини чи чоловіка. Найчастіше необхідність визнання шлюбу недійсним обумовлена смертю одного з подружжя і поділом спадщини, яка після такої особи відкрилася.
Так, до Залізничного районного суду м. Києва із заявою при визнання шлюбу недійсним звернулася мати померлого чоловіка, вважаючи, що при позитивному рішенні варіант розподілу спадкового майна її більше влаштує, оскільки син за власні кошти придбав квартиру, автомобіль. З'ясувавши обставини справи, суд відмовив у позові.
Якщо шлюб було розірвано в судовому порядку, то умовою розгляду справи про визнання шлюбу недійсним є скасування рішення суду про розірвання шлюбу.
Коло осіб, які можуть звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, визначене в ст. 42 СК і залежить у кожному конкретному випадку від підстав визнання шлюбу недійсним.
Надаючи конкретній особі право звернутися з позовом про визнання шлюбу недійсним, законодавець виходить із необхідності поновити порушені права такої особи, піклується, перш за все, про її інтереси.
З іншого боку, право такої ініціативи може випливати також із функцій державних та інших органів (прокурор, орган опіки та піклування).
Так, відповідно до ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист таких, що охороняються законом, прав та інтересів громадян, в тому числі подружжя, якщо права порушені укладанням шлюбу.
Таким чином, залежно від підстав визнання шлюбу недійсним, із заявою про визнання шлюбу недійсним можуть звертатися:
1) якщо шлюб укладений з особою, яка на час реєстрації шлюбу вже перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі, - як той з подружжя, який не знав про перешкоди до укладання шлюбу, так і той з подружжя, з яким особа уклала шлюб раніше; прокурор;
2) якщо шлюб укладено з особою, яка не досягла шлюбного віку (тобто немає дозволу суду на укладання шлюбу) - той з подружжя, який є неповнолітнім; його батьки, усиновителі; опікуни, піклувальники; органи опіки та піклування; прокурор;
3) якщо шлюб укладено за відсутності добровільної згоди одного з подружжя (тобто з особою, яка в судовому порядку була визнана недієздатною; не розуміла значення своїх дій на момент реєстрації шлюбу; внаслідок обману, насильства, погроз) - той з подружжя, права якого порушені; прокурор;
4) якщо укладено шлюб без наміру створити сім'ю (тобто так званий фіктивний шлюб) - прокурор; той із подружжя, який не знав, що, укладаючи шлюб, інший з подружжя не мав наміру створити сім'ю, а також особи, права яких порушені;
5) якщо один із подружжя приховав тяжку хворобу, а також хворобу, небезпечну для іншого з подружжя чи для їхніх нащадків, - інший з подружжя.
Таким чином, у кожному конкретному випадку залежно від підстав визнання шлюбу недійсним, право звернутися з таким позовом надано певним особам.
У будь-якому разі з таким позовом не може звернутися негідний з подружжя, тобто той з подружжя, який на момент Укладання шлюбу знав про обставини, які перешкоджають його укладанню, або уклав шлюб, не маючи на меті настання передбачених законом правових наслідків.
Розглядаючи справу про визнання шлюбу недійсним, суд має своєчасно повідомити позивача і відповідача про час та місце судового розгляду. Суд також має вжити всіх необхідних заходів для встановлення місцезнаходження відповідача. З метою захисту прав неповнолітніх, недієздатних при розгляді справи про визнання шлюбу недійсним з такою категорію осіб до справи має залучатися представник органів опіки та піклування.
Участь органів опіки та піклування є обов'язковою незалежно від того, хто звернувся з позовом про визнання шлюбу недійсним. Беручи участь у розгляді справи, орган опіки та піклування готує висновок щодо того, чи буде відповідати інтересам неповнолітнього чи недієздатного задоволення позову про визнання шлюбу недійсним.
Визнання шлюбу недійсним є підставою для анулювання актового запису щодо укладання шлюбу і виданого Свідоцтва про шлюб. На підставі рішення суду про визнання шлюбу недійсним орган РАЦСу має зробити відповідний запис в актовій книзі. Водночас актовий запис, як і Свідоцтво про шлюб, у разі визнання шлюбу недійсним втрачають своє юридичне значення автоматично з моменту, коли рішення суду набрало законної сили.
Як видно зі змісту ст. 20 СК України, до вимог, що випливають із сімейних правовідносин, позовна давність не застосовується, окрім випадків, прямо передбачених законодавством (виняток становлять, наприклад, спори щодо визнання батьківства, визнання материнства, оспорювання батьківства чоловіка). Таким чином, на позови про визнання шлюбу недійсним позовна давність не поширюється.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка