В. С. Гопанчук Глава І поняття, предмет, принципи та система сімейного права глава II етапи розвитку сімейного права § Перші декрети Радянської влади з питань сім'ї та шлюбу, перший сімейний кодекс



Сторінка3/22
Дата конвертації05.03.2017
Розмір3.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
Причому фактичним шлюбом визнавались лише серйозні та тривалі подружні зв'язки, а не випадкові і скороминущі.
Доказами наявності такого шлюбу для суду були: факт спільного проживання, наявність при цьому спільного господарства, спільне виховання дітей, взаємна підтримка тощо. Крім того, фактичний шлюб міг бути визнаний, коли він відповідав необхідним умовам (вік, стан здоров'я, відсутність близьких родичів, моногамія тощо).
Спеціальна глава Кодексу була присвячена інституту усиновлення, який вперше вводився в українське законодавство. Як показала практика наступних років, інститут усиновлення відігравав важливу роль, особливо в роки Великої Вітчизняної війни, а також у повоєнний період, коли потрібно було виховувати дітей, батьки яких загинули на фронті.
Кодекс містив норми, які регулювали опіку і піклування, а саме: регламентували порядок встановлення та зняття опіки і піклування, призначення та звільнення опікунів, а також права та обов'язки опікунів і піклувальників.
Третій розділ Кодексу УРСР 1926 р. присвячувався питанням шлюбу. Регламентувалися умови вступу до шлюбу, випадки визнання шлюбу недійсним, підстави припинення шлюбу.
Вперше в законодавстві України (не враховуючи Кодексу УРСР 1919р.) закріплювався принцип рівності прав і обов'язків подружжя, а також незалежність подружжя. Водночас Кодекс вводив поряд з поняттям "особисте майно" таке поняття, як "спільне майно подружжя".
Важливі положення містив Кодекс 1926 р. про аліментування подружжя на випадок непрацездатності як під час існування шлюбу, так і після його розірвання.
Що ж стосується двох останніх розділів Кодексу - "Про зміну громадянами своїх прізвищ, імен" та - "Про визнання особи безвісно відсутньою або померлою", то вони мали в основному інструктивний характер.
Такими були основні положення Кодексу УРСР 1926 р., який із змінами і доповненнями діяв понад 40 років.

§ 5. Зміни Кодексу УРСР 1926 року у зв'язку з виданням Закону від 27 червня 1936 року та Указу від 8 липня 1944 року


У наступні роки після набрання чинності Кодексом УРСР 1926 р. сімейне право розвивалось у напрямку уніфікації норм шляхом видання загальносоюзних актів, обов'язкових для всіх республік СРСР. Такими актами були постанова Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів від 27 червня 1936 р. "Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомоги багатодітним, розширення сітки пологових будинків, дитячих ясел і Дитсадків, посилення кримінального покарання за несплату аліментів і про деякі зміни в законодавстві про розлучення".
Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. "Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства і заснування ордена "Материнська слава" і "Медаль материнства".
Закон від 27 червня 1936 р. вперше ввів допомогу по багатодітності, затвердив план розширення мережі дитячих виховних закладів, встановив кримінальну відповідальність за відмову в прийомі на роботу вагітних жінок, за несплату аліментів на дітей, ввів підвищені декретні відпустки по вагітності і пологах.
Цей Закон впорядкував порядок стягнення аліментів на дітей, встановивши розмір аліментів відповідно до заробітної плати відповідача у відсотковому відношенні залежно від кількості аліментованих дітей.
Особливе значення мали ті статті Закону, де йшлося про розірвання шлюбу, яка допускалося раніше. Натомість Закон встановив деякі стримуючі правила:
а) особисту явку обох сторін до ЗАГСу;
б) відмітку в паспортах про розірвання шлюбу;
в) підвищену плату за розлучення: 1-50 крб., II - 150 крб., III і подальші - 300 крб.
Разом з тим ці положення були тільки перехідним етапом до встановлення судового порядку розірвання шлюбу.
Велика Вітчизняна війна внесла свої корективи в цивільне життя, у зв'язку з чим були внесені зміни до шлюбно-сімейного законодавства, зокрема щодо положень про шлюб і розлучення, щодо позашлюбних дітей.
Так, Указ від 8 липня 1944 р. становив собою складний законодавчий акт, що містив дві групи заходів - соціальні і правові. Соціальні заходи передбачали посилення матеріальної допомоги держави багатодітним сім'ям (при народженні другої і кожної наступної дитини), встановлювались почесне звання "Мати-героїня" (10 дітей), орден "Материнської слави" (7-9 дітей), "Медаль материнства" (5-6 дітей).
Указ вирішив найбільш спірне питання - про форму шлюбу:
"Тільки зареєстрований шлюб породжує права і обов'язки подружжя". Також вирішено в Указі питання про розірвання шлюбу - тільки в судовому порядку.
Указ анульовував будь-який правовий зв'язок позашлюбної дитини з батьком, зберігши його тільки по лінії матері, а також вперше провівши межу між дітьми шлюбними і позашлюбними, скасувавши правило, яке існувало раніше, що одинока мати може звертатися до суду щодо встановлення батьківства і стягнення аліментів на позашлюбну дитину. Указ встановив, що при реєстрації народження позашлюбної дитини в ЗАГСІ вона записується на прізвище матері з присвоєнням їй імені та по батькові за вказівкою матері. Прийнявши таке рішення щодо правового становища позашлюбних дітей, Указ разом з тим вирішив питання про виховання і державне аліментування цих дітей замість приватного аліментування, яке існувало раніше.
Г. Матвєєв вважав, що зрівнювання в правах позашлюбних дітей зі шлюбними дуже часто розхитує шлюби, які вже існували, і не сприяє зміцненню сім'ї, а це означає, що, на його думку, анулювання будь-якого правового зв'язку позашлюбної дитини з її батьком було правильним.
Ми вважаємо, що це положення Указу про анулювання правового зв'язку між позашлюбною дитиною і її батьком було кроком назад в розвитку шлюбно-сімейного законодавства, бо фактично позашлюбні діти були поставлені в напівбезправне і принизливе становище порівняно з шлюбними дітьми, крім цього, все ж таки батьки повинні здійснювати виховання і утримання своїх дітей незалежно від того, чи перебувають вони в шлюбі, чи ні.
Водночас положення про посилення державної матеріальної допомоги сім'ям мало прогресивне значення, адже війна спричинила величезні людські втрати, призвела до гострої диспропорції чоловічого і жіночого населення, а тому держава надавала матерям, які самі мусили виховувати дітей, моральну і матеріальну підтримку.
Прийняття Указу від 8 липня 1944 р. зумовило значну кодифікаційну роботу в Україні. Зокрема, 15 вересня 1945 р. Президія Верховної Ради України прийняла Указ, який вніс численні зміни до Кодексу України 1926 р. Було виключено вказівку на право подружжя брати при вступі в шлюб з'єднане прізвище, також встановлювалося правило, за яким для збереження після розлучення шлюбного прізвища згоди другого з подружжя не потребувалось і до дошлюбного прізвища розведений з подружжя повертався тільки в тому разі, коли мав таке бажання.
Важливе значення також мав Указ Президії Верховної Ради України від 7 квітня 1951 р., який розширив коло (від 3 до 10) взаємно аліментованих осіб з числа родичів.

§ 6. Основи законодавства СРСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, Кодекс про шлюб і сім'ю України


Шлюбно-сімейне законодавство не стояло на місці, а розвивалось далі.
27 червня 1968 р. були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім'ю (далі - Основи), які по-новому вирішили цілий ряд питань сімейного права. Основні завдання цієї галузі права були викладені в ст. 1 Основ:
подальше зміцнення сім'ї, побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки і чоловіка, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби і поваги всіх членів сім'ї, виховання дітей сім'єю, всебічна охорона інтересів матері і дітей і забезпечення щасливого дитинства кожній дитині, виховання почуття відповідальності перед сім'єю та ін. Основи складалися з п'яти розділів: 1. Загальні положення; 2. Шлюб; 3. Сім'я; 4. Акти громадянського стану; 5. Застосування радянського законодавства про шлюб і сім'ю до іноземців і осіб без громадянства, застосування законів про шлюб і сім'ю іноземних держав, міжнародних договорів і угод.
На базі Основ був прийнятий Кодекс про шлюб та сім'ю України, затверджений Законом УРСР від 20 червня 1969 р., який набрав чинності 1 січня 1970 р.
Завданням Кодексу про шлюб та сім'ю України було: подальше зміцнення сім'ї; побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки і чоловіка, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї; виховання дітей сім'єю з обов'язковим піклуванням батьків про їх здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток, навчання і підготовку до праці; всебічна охорона інтересів матері і дітей; виховання почуття відповідальності перед сім'єю.
Цей Кодекс встановив порядок і умови одруження, врегулював особисті та майнові відносини, які виникають в сім'ї між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї, відносини, які виникають у зв'язку з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на виховання, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану.
Кодекс знову повернувся до урівняння позашлюбних дітей із шлюбними, допустив встановлення батьківства в добровільному судовому порядку.
Кодекс про шлюб та сім'ю України мав такі розділи: 1. Загальні положення; 2. Шлюб; 3. Сім'я; 4. Опіка і піклування; 5. Акти громадянського стану; 6. Застосування законодавства України про шлюб та сім'ю до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб та сім'ю іноземних держав та міжнародних договорів.

§ 7. Сімейний кодекс України 2002 року


Результатом творчої роботи вчених-юристів стало прийняття Верховною Радою України 10 січня 2002 р. нового Сімейного кодексу України, який набирає чинності з 1 січня 2003 р.
Завданням Сімейного кодексу України є: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження, почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Цей кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Сімейний кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між іншими членами сім'ї.
Разом з тим Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником, а також між іншими родичами за походженням.
Сімейний кодекс України складається з таких розділів: 1. Загальні положення; 2. Шлюб. Права та обов'язки подружжя; 3. Права та обов'язки матері, батька і дитини; 4. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування; 5. Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів; 6. Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів в Україні; 7. Прикінцеві положення.

§ 1. Сім'я, родинність, свояцтво: поняття та юридичне значення


Поняття сім'ї вживається в соціологічному та правовому значеннях. Такий поділ обумовлений тим, що регулювання сімейних відносин здійснюється не лише юридичною наукою, а й соціологією, етикою, психологією та ін.
Сім'я в соціологічному значенні - це заснована на шлюбі чи кровному спорідненні невелика група людей, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Хоча сім'я має специфічні біологічні функції відтворення людського роду, вона водночас є формою соціальної спільності людей, характер якої визначається економічним базисом суспільства і змінюється з історичним розвитком людства.
Стосовно визначення сім'ї в юридичному значенні, то у новому Сімейному кодексі воно відсутнє, у ст. 3 лише зазначається, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. У ст. 3 СК дається також визначення складу сім'ї, до якої належать особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. У наступних нормах цієї статті розкривається суб'єктний склад сім'ї та визначаються підстави її виникнення.
Зазначене визначення не є досить вдалим, адже не розкриває його змісту, ознак, а лише визначає місце сім'ї в суспільстві.
В юридичній літературі у визначеннях під сім'єю розуміють:
- союз осіб, пов'язаних шлюбом чи родинністю;
- союз осіб, заснований на вільному і рівноправному шлюбові, близькій родинності, усиновленні чи іншій формі виховання дитини і який характеризується спільністю життя та інтересів цих осіб, наділених відповідними правами і обов'язками;
- об'єднання осіб, що природно формується в реальному житті, ґрунтується на шлюбі, родстві, усиновленні чи інших формах відносин між цими особами і характеризується спільністю духовного, матеріального життя та інтересів, що забезпечують продовження роду і виховання дітей;
- цілісне соціальне утворення, що характеризується внутрішньою єдністю і сцепленням частин в єдине ціле;
- первинний і багатогранний осередок нашого суспільства;
- активна соціальна група, побудована на шлюбі чи на родинних відносинах.
Отже, в більшості випадків сім'я розглядається як певний союз (утворення) осіб, що пов'язані відносинами шлюбу, родства чи усиновлення.
Сім'я в силу своїх складових частин, наділення моральними та духовними ознаками є складним соціальним явищем. Багатогранність сім'ї виявляється в різному суб'єктному складі кожної сім'ї, в наявності в її членів персоніфікованих з огляду на їх становище в сім'ї прав та обов'язків. Складність цього явища також виявляється в тому, що суб'єктом сімейних правовідносин виступає не сама сім'я як колективне утворення, а кожен член сім'ї окремо.
З вищезазначеного можна зробити висновок, що сім'я в соціологічному значенні є поняттям ширшим порівняно з юридичним її значенням. Це обумовлено тим, що правові норми регламентують лише окремі, визначені в сімейному законодавстві, питання діяльності сім'ї, її створення і припинення як вже об'єктивно існуючого явища. Тобто правові норми встановлюють юридичні факти, які є підставами для виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин. Правові норми регламентують не всі аспекти життя та відносин, що складаються в сім'ї, а лише ті, на які держава може впливати шляхом встановлення обов'язкових правил поведінки. Родинність (кровне споріднення) і свояцтво. Родинні зв'язки є однією з підстав виникнення сімейних правовідносин. Тому дослідження змісту цього поняття має важливе значення.
Як уже зазначалося, сімейні правовідносини виникають на підставі кровного споріднення (родинних зв'язків), шлюбу чи усиновлення тоді, коли ці види правовідносин підпадають під сферу дії сімейного права. Тому родинність є підставою виникнення сімейних правовідносин лише тоді, коли з нею безпосередньо пов'язане сімейним законодавством настання певних правових наслідків. У новому Сімейному кодексі України відсутнє визначення кровного споріднення (родинності). В юридичній науці родинність розглядається як родинні зв'язки між людьми, що ґрунтуються на походженні однієї особи від іншої чи кількох осіб від спільного пращура; кровний зв'язок осіб, що походять один від одного чи від спільного пращура.
До осіб, що походять один від одного, належать пращури та їхні нащадки як чоловічої, так і жіночої статі (наприклад, прадід, дід, мати, дочка, онук, правнук та ін.).
Крім того, існує також поняття походження осіб від спільного пращура, до яких належать рідні і двоюрідні брати та сестри, дядьки (тітки), племінники (племінниці).
Родинна лінія може бути прямою чи боковою та поділяється на висхідну та низхідну.
При прямій лінії родинність ґрунтується на походженні однієї особи від другої. За бокової лінії родинність ґрунтується на походженні осіб від спільного пращура.
Розрізняють також повнорідну родинність - наприклад, походження рідних братів, сестер від спільних батька, матері; і неповнорідну родинність - походження рідних братів (сестер) від різних батька чи матері.
Неповнорідна родинність також буває єдинокровною, тобто коли неповнорідні брати та сестри походять від одного батька; єдиноутробною - походження неповнорідних братів та сестер від спільної матері.
У разі, коли в сім'ю входять діти, в яких немає ні спільної матері, ні спільного батька, ці діти називаються зведеними стосовно один одного (зведені брати, сестри). Такі випадки мають місце, коли, перебуваючи у другому шлюбі, жінка має від першого шлюбу дочку (сина), і її другий чоловік має сина (дочку) від першого шлюбу. У такій ситуації у кожного з дітей є рідний батько (чи мати) і мачуха (вітчим). Такі зв'язки між зведеними братами і/та сестрами називають свояцтвом. Але такими зв'язками свояцтво не вичерпується. Свояцтво - це відносини між родичем одного з подружжя і другим з подружжя, а також між родичами кожного з подружжя. Свояцтво поділяється на дві категорії: до першої належать відносини, що складаються між чоловіком (зятем) і тещею, дружиною і свекрухою, між вітчимом і пасинком (мачухою і падчеркою) та ін.; до другої - відносини, що складаються між братом жінки і братом чоловіка, матір'ю дружини і матір'ю чоловіка та ін. Тобто свояцтво не ґрунтується ані на походженні, ані на кровному спорідненні.
Підставою для виникнення відносин свояцтва є укладення шлюбу. Підставою для їх припинення - розірвання шлюбу. Виняток з цього правила - продовження відносин свояцтва після смерті одного з подружжя або розірвання шлюбу, в якому залишилась дитина (діти). Такий висновок випливає з норм ст. 141 СК, відповідно до якого "розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини", а також ст. 268, відповідно до якої мачуха та вітчим зобов'язані утримувати малолітніх неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо вони в змозі надавати матеріальну допомогу. Відповідно лише ці два випадки породжують юридичні наслідки в сімейному законодавстві. В усіх інших випадках свояцтво не підпадає під дію сімейно-правових норм.
Для родства (кровного споріднення) характерним є також поняття ступеня родства, яке визначає близькість кровного споріднення. Тобто ступінь кровного споріднення - це кількість народжень, що пов'язують між собою двох осіб, які перебувають у родинних зв'язках. При цьому народження нащадка не враховується. Наприклад, мати і дочка знаходяться у першому ступені родства, бабуся і онук - у другому. Рідні брати і сестри - у другому, бо для виникнення між ними родинних зв'язків необхідно два народження - брата і сестри. Близькими родичами є родичі по прямій лінії кровного споріднення, а також рідні брати і сестри по боковій лінії родства.
Юридичного значення кровне споріднення набуває лише у випадках, прямо передбачених законом. Так, встановлення родинних зв'язків між дитиною і батьками здійснюється шляхом вчинення про це запису в свідоцтво про народження дитини.
Наявність родинних зв'язків прямої лінії споріднення є підставою для неможливості перебування цих осіб у шлюбі між собою відповідно до ст. 26 СК.
Трудовим законодавством також встановлена норма про наділення власника правом запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками, якщо у зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному (ст. 25-1 Кодексу законів про працю України).

§ 2. Зміст сімейних правовідносин


Сімейні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права. Яке ж коло суспільних відносин регулюється нормами сімейного права? Для відповіді на це запитання необхідно дослідити ознаки сімейних правовідносин, а також дослідити їх елементи, до яких належать: суб'єкти, об'єкти та суб'єктивні сімейні права та суб'єктивні сімейні обов'язки.
Для сімейних правовідносин притаманними є наступні ознаки:
1) специфічний суб'єктний склад;
2) тривалий характер;
3) невідчужуваність прав та обов'язків;
4) можливість суб'єктів сімейних правовідносин виступати, учасниками одразу кількох сімейних правовідносин.
Суб'єкти сімейних правовідносин. Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути: по-перше, лише фізичні особи; по-друге, лише ті фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення.
Сімейний кодекс встановлює наступний перелік суб'єктів сімейних правовідносин:
1) подружжя;
2) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;
3) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;
4) рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.
При цьому всі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімейних правовідносин за винятками, встановленими законом. Наприклад, У разі перебування у них на вихованні дитини на цих суб'єктів покладається обов'язок щодо надання дитині матеріальної допомоги у випадках, передбачених ст. 269 СК. Відповідний обов'язок встановлюється і для такої дитини, на яку з досягненням повноліття покладається обов'язок утримувати цих непрацездатних родичів за підстав, передбачених ст. 271 СК.
До першої групи належать подружжя, тобто чоловік і жінка, які знаходяться у зареєстрованому у державному органі реєстрації актів цивільного стану шлюбі. Крім того, у передбачених сімейним законодавством випадках суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути особи, які спільно проживають і перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Наприклад, це стосується випадків поширення режиму спільності на майно жінки і чоловіка, що проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, передбаченого ст. 74 СК. Такі особи стають учасниками сімейних правовідносин і тоді, коли один з них отримує право на утримання відповідно до ст. 91 СК. Для усіх суб'єктів сімейних правовідносин характерною ознакою є наявність право- і дієздатності. Як і у цивільному праві, правоздатність виникає з моменту народження дитини. Однак СК передбачені окремі випадки, за яких сімейна правоздатність може виникати з досягненням особою певного віку. Так, шлюбна правоздатність (право особи на укладення шлюбу) виникає у чоловіків з 18 років, у жінок - з 17 років (ст. 23 СК). При цьому ч. 2 ст. 34 СК передбачає можливість за наявності передбачених сімейним законодавством підстав укладення шлюбу по досягненні особою 14-річного віку. Дієздатність у повному обсязі в таких випадках виникає з моменту укладення шлюбу.
Недієздатність учасників сімейних правовідносин спричиняє позбавлення їх певних прав. Так, недієздатність одного з членів подружжя є підставою для визнання недійсним шлюбу (ч. З ст. 39 СК). Недієздатна особа також не може виступати опікуном чи піклувальником (ст. 244 СК), а також усиновлювачем (ст. 211 СК).
У сімейному законодавстві певні юридичні наслідки пов'язуються з поняттям непрацездатності особи. Непрацездатною відповідно до ст. 75 СК вважається особа, яка досягла пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи.
Непрацездатний член подружжя отримує право на утримання (аліменти) відповідно до ст. 75 СК. Непрацездатність батьків зумовлює виникнення у їхніх повнолітніх дітей обов'язку щодо утримання своїх батьків (ст. 202 СК).
Сімейне законодавство також надає юридичного значення поняттю "особи, які потребують матеріальної допомоги". Так, відповідно до ст. 75 СК такими є особи, заробітна плата, пенсія, доходи від використання їх майна, інші доходи яких не забезпечують їм прожиткового мінімуму, встановленого законом. Потребування матеріальної допомоги одним із подружжя спричиняє виникнення у другого з подружжя обов'язку по його утриманню (ст. 75 СК). Потреба у матеріальній допомозі є другою поряд з непрацездатністю підставою, яка обумовлює виникнення у повнолітніх дітей обов'язку щодо утримання своїх батьків, а також обов'язку у батьків щодо утримання повнолітніх дітей. Суб'єкти сімейних правовідносин мають бути пов'язані спільним проживанням, спільним побутом, наявністю взаємних прав та обов'язків. При цьому сімейне законодавство передбачає випадки, за яких сімейні правовідносини можуть виникати між особами, що не проживають разом. Так, ст. 3 СК встановлює перелік поважних причин, за наявності яких окреме проживання може слугувати підставою для виникнення сімейних правовідносин: навчання, робота, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми та ін. Сімейні правовідносини існують і тоді, коли дитина не проживає спільно з батьками, незалежно від причин (ст. 3 СК).
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка