В. С. Гопанчук Глава І поняття, предмет, принципи та система сімейного права глава II етапи розвитку сімейного права § Перші декрети Радянської влади з питань сім'ї та шлюбу, перший сімейний кодекс



Сторінка2/22
Дата конвертації05.03.2017
Розмір3.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
1. Сімейно-правові взаємовідносини характерні своїми джерелами. Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні відносини виникають з рідства, шлюбу, усиновлення, і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб - родичів, подружжя.
2. В першу чергу, сімейні правовідносини - це особисті немайнові, і лише в другу чергу, вони є майновими. Майнові правовідносини випливають з особистих: є рідство, є шлюб - є майнові відносини. А в цивільному праві 99% взаємовідносин - це майнові відносини.
3. Сімейні права та сімейні обов'язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати. Причому не тільки особисті, але й майнові. Не можна, наприклад, передати право на одержання аліментів або ж на виховання дітей. А в цивільному праві майже всі майнові відносини легко передаються (наприклад, право на одержання спадщини).
4. Сімейні правовідносини регулюються окремим Кодексом про шлюб та сім'ю України, що був першим прийнятий в нашій країні.
5. Процес розгляду сімейних справ відрізняється від розгляду цивільних, як суттєво відрізняється й виконання рішень. (У справах про передачу дитини на виховання другому з подружжя не можна так легко виконати рішення, як рішення, скажімо, про відчуження певної речі).
6. Сімейно-шлюбні відносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами. Це характерно тільки для сімейного права.
Усе це дає підстави розглядати цю галузь права як специфічну, самостійну, що має об'єктом особисті та майнові відносини, які виникають на грунті шлюбу, рідства та усиновлення.
Предмет права - це зміст, головна суть певної його специфічної галузі, що вирізняється з-поміж інших галузей права.
Безперечно, чистих явищ в природі не існує. Але коли деякі юристи вважають, що для сімейного права можна "позичати" норми, якщо їх бракує, з інших галузей права, то такий підхід не є виправданим. У таких випадках справу треба вирішувати за аналогією закону, а не нівелювати межі між різними галузями права, які мають бути чітко окреслені.
З усього вищезазначеного можна зробити висновок, що предметом сімейного права є сукупність норм, які регулюють особисті немайнові права та ті, що випливають з них, майнові відносини людей, які виникають на грунті шлюбу та сім'ї. Подібним чином визначають предмет сімейного права і найбільш відомі в нашій країні спеціалісти в цій галузі такі, як Г. Матвєєв, В. Рясенцев, Г. Свердлов, В. Бошко. Визначивши предмет сімейного права, можна зробити висновок, що сімейно-шлюбні відносини не можуть перебувати поза сферою регулювання права.
Говорячи про сімейне право як про самостійну галузь права, ми все ж не можемо не помітити, що воно пов'язане з інститутами цивільного права - особливо зі спадковим, де основним видом спадкування є спадкування за законом, тобто майно переходить від одних осіб до інших, пов'язаних між собою шлюбними відносинами або родинними стосунками. І хоча особа має право у заповіті позбавити свою родину спадщини, ст. 535 Цивільного кодексу УРСР встановлює правило обов'язковості частки у спадщині для неповнолітніх або непрацездатних дітей, непрацездатних дружини, батьків. Отже можна говорити, що спадкування в основному має сімейний характер. Певною мірою сімейне право пов'язане з житловим правом, де право на житлову площу виникає не лише з договору житлового найму, а також з сімейно-шлюбних відносин. Хоча поняття "член сім'ї" у сімейному і в житловому праві не є тотожним, оскільки в сімейному праві при визначенні члена сім'ї ми виходимо з рідства, шлюбу (або усиновлення), а в житловому має значення ще й спільне проживання. Принципи сімейного права - це основні засади, керівні ідеї, відповідно до яких здійснюється сімейно-правове регулювання суспільних відносин. Одним з принципів сімейного права є одношлюбність (моногамія), тобто громадяни можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Ця норма закріплена в ст. 25 Сімейного кодексу (СК) України.
Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу визначають ст. 51 Конституції України і ст. 24 СК України. Він означає, що вибір дружини, чоловіка громадянами України здійснюється з їх власного бажання. Водночас суть цього принципу ще й у тому, що держава гарантує захист інтересів особи, право якої на вільний вибір дружини, чоловіка порушено.
Принцип свободи при укладенні шлюбу нерозривно пов'язаний з іншою основною засадою сімейного права - зі свободою розірвання шлюбу (ст. 105 СК України).
Після Жовтневої революції, проголосивши першим Декретом свободу розірвання шлюбу, держава, перш за все, мала на увазі надати жінкам, що зареєстрували шлюб у дореволюційний період, можливість вийти з-під жорсткої влади чоловіка. Проте зловживання правом на розлучення несумісне з інтересами держави щодо зміцнення сім'ї, поліпшення справи виховання дітей, тому розірвання шлюбу поставлене під контроль держави. І хоча як при судовому, так і при спрощеному адміністративному (через державні РАЦСи), розірванні шлюбу свобода на розлучення зберігається, але існує запобігання самовільності в цих відносинах, якщо це завдає великої шкоди подружжю або ж дітям.
Четвертим принципом сімейного права є принцип повної рівності чоловіка і жінки в особистих та майнових правах. Це визначають ст. ст. 21, 24, 51 Конституції України та ст. 7 СК України.
Ще одним із найважливіших принципів є принцип моральності та матеріальної підтримки нужденних членів сім'ї. Правове забезпечення цього принципу здійснюється аліментними зобов'язаннями (п. 2 ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України), а саме: батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Крім цього, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного у разі потреби, а в разі відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право на одержання утримання від другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати, у судовому порядку. Це право зберігається й після розірвання шлюбу.
Сімейне право регулює певне коло суспільних відносин і обумовлюється базисом суспільства.
Утворюючи єдину чітку систему, сімейне право як самостійна галузь є складником загальної системи всього права.
Сімейне право містить ряд інститутів, які органічно пов'язані між собою загальними принципами.
Система сімейного законодавства виражена головним чином у системі Сімейного кодексу. Наукове пізнання системи права включає пізнання закономірностей, формування і взаємозв'язок окремих структурних частин. Система сімейного права складається з двох частин:
Загальної і Особливої.
Загальна частина містить загальні норми, які поширюються на всі сімейно-правові відносини. До них належать: норми про предмет, законодавство, про мету і завдання, принципи, суб'єкти сімейних правовідносин та ін.
Особлива частина - це сукупність інститутів, кожен з яких регулює визначений різновид сімейних відносин. Система сімейного права є специфічною тому, що складається з інститутів, яких немає в інших галузях права. До основних із них належать: шлюб (порядок його реєстрації і припинення), правовідносини (правовідносини подружжя, правовідносини батьків і дітей, правовідносини інших членів сім'ї), усиновлення, опіка і піклування, реєстрація актів цивільного стану.
Отже, система сучасного сімейного права - це структура, елементами якої є сімейно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.

§ 1. Перші декрети Радянської влади з питань сім'ї та шлюбу, перший сімейний кодекс РРФСР, їх значення


Революція 1917 р. у Росії ознаменувала докорінні зміни в усіх галузях суспільного життя, в тому числі в сімейно-шлюбних відносинах. Жінки були вивільнені від соціальної, економічної і духовної залежності, зрівняні з чоловіками в політичних і громадських правах. Більшовики, прийшовши до влади, в перші ж дні після Жовтневого перевороту приступили до революційних змін шлюбно-сімейного законодавства. Уже з перших днів існування Радянської держави поряд з історичними декретами, які закріплювали нові суспільні відносини, з'явилось і нове шлюбно-сімейне законодавство РРФСР і УРСР.
Напередодні Жовтневої соціалістичної революції Росія користувалася досить відсталим законодавством, згідно з яким особливо тяжким було становище жінок. Сімейне законодавство царської Росії мало ознаки патріархально-родового ладу, а також феодально-кріпосницьких пережитків. Так, ст. 107 Зводу законів Російської імперії зобов'язувала дружину коритися чоловікові, виявляти до нього "всіляке догоджання і прихильність". Ця стаття була відправною в питаннях регулювання сімейно-шлюбних відносин. Підлегле становище дружини в Російській імперії накладало відбиток на вирішення питання про місце проживання подружжя. "Дружина повинна слідувати за чоловіком", - зобов'язувала ст. 103 Зводу, а коли вона насмілювалася полишити чоловіка через неможливість подальшого сумісного проживання, то могла (на його вимогу) бути повернена з допомогою поліції під конвоєм. Здійснення одруженою жінкою цивільної дієздатності теж залежало від волі чоловіка, без дозволу якого вона, наприклад, не могла влаштуватися на роботу. Особливо тяжким було становище жінки на околицях Російської імперії, де вона була об'єктом торгівлі, рабинею в сім'ї.
Так, згідно із законами шаріату чоловік міг піддати свою дружину тілесним покаранням, позбавити свободи (обов'язок одягати і носити чадру був ознакою закріпачення жінки).
Жіноче безправ'я не могло не хвилювати прогресивних діячів Росії та України, зокрема письменників. У своїх творах вони розкривали жахливі картини російської та української дійсності.
Всім відома доля першої російської жінки-математика Софії Ковалевської, яка для того, щоб одержати вищу освіту і вчитися за кордоном, вступила в фіктивний шлюб з відомим російським вченим Ковалевським, оскільки в Росії жінки не мали доступу в університети. Софія Ковалевська стала першим російським професором, і тільки як виняток їй дозволили читати лекції студентам в Росії, коли вона стала академіком кількох зарубіжних академій наук.
Закони царської Росії закріплювали безправне становище жінки не тільки в особистих, але і в майнових відносинах. Формально дореволюційне законодавство обстоювало роздільність майна. У ст. 109, т. X, ч. 1 Зводу законів вказувалося, що перебування в шлюбі не є підставою для встановлення спільності володіння майном подружжя, що кожен може мати і заново набувати свою окрему власність, а згідно зі ст. 114 подружжю дозволялось продавати, закладати або іншими способами розпоряджатися власним майном від свого імені незалежно від волі іншого. Однак ця норма про роздільність подружнього майна ще не створювала роздільності дійсної. Відповідно до Зводу законів дружина перебувала у повній залежності від чоловіка як глави сім'ї, а тому він був фактичним господарем майна дружини. Крім того, засоби до існування здобував, як правило, чоловік, дружина ж вела господарство і доглядала дітей. Усе це призводило до майнової нерівності.
Згідно із законодавством Російської імперії для заміжніх жінок виходу з такого становища взагалі не було. Якщо й існували формальні підстави для розлучення, то практично його здійснити було майже неможливо внаслідок матеріальної залежності від чоловіка і складності шлюбно-розлучного процесу.
Дореволюційні юристи писали, що російський закон допускав розлучення жінки з таких абсолютних підстав, як: подружня зрада, неспроможність до подружнього співжиття, безвісна відсутність та постриження бездітного подружжя в чернецтво. При цьому розлучення навіть з таких специфічних підстав дозволялося у кінцевій інстанції не світським, а духовним судом у порядку архаїчного процесу.
Як бачимо, дореволюційне сімейно-шлюбне законодавство було відсталим і реакційним. Прогресивна громадськість завжди вела боротьбу за розкріпачення жінки.
З перших днів існування молода Російська Республіка, а згодом і Українська приступили до реалізації одного зі своїх історичних завдань - до перебудови на принципово нових засадах сімейно-шлюбних відносин.
Одразу ж після здобуття влади 18 і 19 грудня 1917 р. ВЦВК і РНК РРФСР видали декрети "Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану" та "Про розлучення", якими було започатковано законодавство нового типу. Перш за все, декрети скасували чинність старого сімейного законодавства Росії на всій території республіки, проголосили дію нових принципів у сімейно-шлюбних відносинах, позбавивши їх впливу релігії і церкви.
Декрет "Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану" проголосив шлюб вільним союзом двох рівноправних громадян, пов'язав виникнення взаємних прав та обов'язків подружжя лише з громадянським шлюбом, тобто шлюбом, зареєстрованим в органах ЗАГСу. Так звані церковні шлюби позбавлялися будь-якого юридичного значення. Це положення, звичайно, не стосувалось тих шлюбів, які були укладені до видання зазначеного декрету згідно з чинним раніше законодавством. Декретом було встановлено і шлюбний вік: 18 років - для чоловіків і 16 - для жінок.
Декрет урівняв жінку з чоловіком як в особистих немайнових, так і в майнових відносинах, звільнивши її від гнітючої влади чоловіка, а батьківську владу над дітьми замінив обов'язком виховання дітей з урахуванням інтересів як самих дітей, так і суспільства в цілому. Декрет урівняв позашлюбних дітей із шлюбними не тільки в майнових, але й особистих правах, допускаючи можливість судового встановлення батьківства і стягнення з особи, визнаної батьком, аліментів; закріпив принцип моногамії як один з основних принципів сімейного права - він містив положення, згідно з яким ЗАГС не міг прийняти заяву про вступ у шлюб від осіб, одна з яких перебуває в іншому шлюбі.
Проголошення принципу моногамії не свідчило про те, що багатоженство одразу зникне, воно існує й понині в певних формах. Випадки подружньої зради, проституції, фактичного багатоженства мають місце ще й зараз, але проти цих явищ спрямовані не тільки закон, а й громадська думка, мораль.
Другий акт - Декрет "Про розлучення" - проголосив свободу розлучень, розкріпачивши в цьому відношенні насамперед жінку. Декрет ліквідував дореволюційний шлюбно-розлучний процес і встановив свободу розлучень на прохання про це обох осіб з подружжя або хоча б одного з них.
Свобода шлюбу нерозривно пов'язана зі свободою розлучення, оскільки як не можна примусити людей вступати в шлюб, так не можна примусити їх зберігати шлюб. Справи про розлучення розглядалися судом. Суд викликав обох з подружжя або їх повірених. Впевнившись у тому, що прохання про розлучення виходить дійсно від обох з подружжя або від одного з них, суддя приймав рішення про розірвання шлюбу і видавав свідоцтво про розлучення. Особливо детально Декрет регламентував питання про долю дітей при розлученні.
Одночасно з постановою про розірвання шлюбу суд мусив визначити, у кого з батьків залишаються неповнолітні діти, хто з подружжя і в якій мірі має нести витрати щодо утримання і виховання дітей, а також те, чи зобов'язаний чоловік і в якому розмірі давати харчування і утримання дружині.
Таким був в загальних рисах зміст двох перших декретів Радянської влади про шлюб і розлучення у РРФСР. Положення цих декретів заклали фундамент сімейного права, яке далі розвивалося з розвитком держави.
22 жовтня 1918 р. був виданий перший сімейний кодекс:
"Кодекс законів про акти громадянського стану, шлюбне, сімейне і опікунське право РРФСР". Цей Кодекс становив собою першу кодифікацію сімейного законодавства. Він був взагалі першим Кодексом законів та розвивав положення декретів від 18 і 19 грудня 1917р. про громадянський шлюб, укладений лише шляхом реєстрації в ЗАГС, одношлюбність, свободу вступу в шлюб і розлучення, про зрівняння в правах позашлюбних дітей з дітьми, народженими в шлюбі. Кодекс містив спеціальний розділ про недійсність шлюбу і порядок визнання шлюбу недійсним. Ним передбачалась роздільність майна подружжя: майно, яке було придбане під час шлюбу, було власністю того з подружжя, хто його придбав на власні кошти. У цьому Кодексі вперше в нашому законодавстві було сформульоване положення про те, що батьківські права могли бути здійснені тільки в інтересах дітей. При неправомірному здійсненні цих прав батьки могли позбавлятися батьківських прав.
Кодекс 1918 р. вперше після революції врегулював питання опіки. Що ж стосується усиновлення, то в Кодексі прямо вказувалося, що воно не породжує ніяких обов'язків і прав ні для усиновителя, ні для усиновленого.

§ 2. Перші декрети про шлюб та сім'ю в Україні


Декрет Раднаркому України "Про громадянський шлюб і про ведення книг запису актів громадянського стану" від 20 лютого 1919 р. скасував церковний шлюб, який до революції був панівною формою шлюбу, і проголосив, що в УРСР визнаватимуться в майбутньому обов'язковими шлюби, зареєстровані в органах ЗАГСу.
Церковні ж шлюби були проголошені Декретом "особистою справою тих, хто вступає в шлюб" і могли укладатися лише після державної реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу.
Введення громадянського шлюбу і скасування церковної форми шлюбу проводились у цілковитій відповідності з принципом відокремлення церкви від держави, встановленим в Україні 22 січня 1919 р.
Декретом від 20 лютого 1919р. були визначені основні умови вступу в шлюб. Перш за все, це - принцип свободи і добровільності шлюбу, перелік підстав до вступу в шлюб, зняття релігійних обмежень для вступу в шлюб (зокрема, згідно з дореволюційним законодавством особам православного віросповідання заборонялося вступати в шлюб з нехристиянами), рівність подружжя при виборі прізвища, а також процедури державної реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу.
Надавши вирішального значення обов'язковій державній реєстрації шлюбу, Декрет від 20 лютого 1919 р. нічого не зазначав про фактичний шлюб. Водночас він прирівнював церковні шлюби, укладені до видання Декрету, до зареєстрованих цивільних шлюбів. Хоча українське сімейне законодавство розвивалося за зразком законодавства РРФСР, однак між названими декретами України та Росії були суттєві відмінності. Декрет УРСР нічого не зазначав про правове становище позашлюбних дітей, а Декрет РРФСР проголосив урівняння позашлюбних дітей із шлюбними в усіх правах.
Зокрема у Декреті РРФСР зазначалось, що батько і мати записувалися як такі при реєстрації народження дитини згідно з їх заявою, а якщо батько позашлюбної дитини ухилявся від подання такої заяви, то матері дитини або опікуну дозволялося встановити батьківство в судовому порядку. Це правило скасувало принципову різницю в становищі дітей, народжених поза шлюбом, та шлюбних дітей. Значення цього положення Декрету було настільки суттєвим, що судова і адміністративна практика УРСР стали одразу ж орієнтуватися на нього.
20 лютого 1919 р. був прийнятий Декрет УРСР "Про розлучення", який проголосив свободу розлучення і анулював церковну процедуру розлучення. Згідно з цим Декретом шлюб розривався на прохання одного або обох із подружжя.
Заяви про шлюб повинні були подавати в місцеві органи ЗАГСу, але оскільки останні були організовані не всюди, то ці заяви могли подаватися в народні суди.
Означений Декрет містив також норми, які регламентували такі правові наслідки розлучення: а) при розірванні шлюбу за взаємною згодою подружжя зобов'язані були вказати в поданій заяві, які прізвища будуть носити розведене подружжя і їхні діти, а при односторонній заяві розведені подружжя поверталися до своїх дошлюбних прізвищ; прізвище дитині визначав суд, куди подружжя могли звертатися щодо цього; б) всі інші питання, пов'язані з розірванням шлюбу, вирішувались угодою між подружжям у формі нотаріального або домашнього договору, а у разі спору між ними - народним судом.
Перші декрети УРСР про шлюб і його розірвання проголосили дійсно демократичні принципи, які потім розвинулися в чітку і послідовну систему інститутів сімейного права, були першим кроком на шляху створення сімейного права України.

§ 3. Перший сімейний кодекс України 1919 року


В основу першого сімейного кодексу України - Кодексу законів про акти громадянського стану, про сім'ю та опіку - були покладені принципи перших декретів України "Про шлюб" та "Про розлучення".
Кодекс вирішував і ряд питань, що раніше не були регламентовані декретами. Цей Кодекс практично був переробленим російським Кодексом 1918 р.
Кодекс регламентував усі сторони сімейно-шлюбного життя і складався з трьох книг: "Про акти громадянського стану", "Про шлюб і сім'ю", "Про опіку".
У першій книзі Кодексу встановлювався порядок ведення записів різних актів громадянського стану (народження, смерті, зміни прізвища та ін.), а також порядок встановлення громадянського стану осіб у випадку втрати книги запису чи неможливості з інших причин отримати з неї запис.
Друга книга Кодексу - "Про шлюб і сім'ю" визначала основні принципи шлюбу, умови вступу в шлюб, підстави визнання шлюбу недійсним. Також у Кодексі був спрощений порядок розлучення, зокрема "при наявності взаємної заяви запис про розлучення в ЗАГСі проводиться зразу ж, а у випадку односторонньої заяви запис про це проводився лише, коли зацікавлений з подружжя подасть посвідчення про проведену ним трикратну публікацію про розлучення в місцевих "Известиях".
У Кодексі України детально було розроблене положення про рівність майнових і особистих прав подружжя, встановлювався обмежений строком обов'язок подружжя утримувати одне одного після розлучення. За батьками визнавали рівні права і обов'язки щодо дітей. Запроваджувався інститут позбавлення батьків їх прав. В основу регулювання майнових відносин батьків і дітей був покладений принцип роздільності майна.
З огляду на громадянську війну сімейний кодекс УРСР 1919 р. не був введений в дію і тому не став законодавчим актом. Проте він мав певну історичну цінність як перша спроба здійснення кодифікації сімейного законодавства в Україні.

§ 4. Сімейний кодекс України 1926 року


У двадцятих роках в УРСР розпочався процес подальшого удосконалення сімейного законодавства. Так, у 1923 р. виникла потреба переглянути регулювання деяких питань сімейно-шлюбних відносин, у зв'язку з чим Народний комісаріат юстиції УРСР прийняв тоді рішення про підготовку до видання нового сімейного кодексу.
30 травня 1926 р. був прийнятий Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР.
Назва Кодексу повністю відбивала його систему, яка була досить своєрідною і складалася з 5 основних розділів:
1. Про сім'ю; 2. Про опіку та піклування; 3. Про шлюб; 4. Про зміну громадянами своїх прізвищ та імен; 5. Про визнання особи безвісно відсутньою або померлою.
Основні норми цього Кодексу ґрунтувалися на тих же принципах сімейного права, що були закладені в перших декретах.
Водночас Кодекс 1926 р. посилював гарантії як майнових, так і особистих прав членів сім'ї, перш за все - жінок і дітей.
Кодекс 1926 р. повністю урівняв позашлюбних дітей із шлюбними, досить детально регламентуючи порядок встановлення батьківства щодо позашлюбних дітей.
Безспірним (до оскарження суду) доказом батьківства був запис у книгах ЗАГСу або наступне визнання батьківства, а у разі відсутності цього матері дитини надавалося право зареєструвати свою вагітність, а потім батьківство у ЗАГСі.
У разі подання матір'ю такої заяви ЗАГС повідомляв гаданого батька дитини про надходження заяви і зобов'язував його в місячний термін повідомити про своє ставлення до заяви. Якщо відповіді протягом місяця не надходило, особа, названа батьком, записувалася таким у книгах ЗАГСу. Водночас, особа, записана батьком, була вправі протягом року порушити справу в суді про неправильність запису. Якщо ж у судовому порядку встановлювалося, що в період зачаття дитини мати мала зв'язки з кількома особами, батьком дитини суд визнавав одного з них, покладаючи на всіх інших солідарну відповідальність по аліментному зобов'язанню.
Вирішуючи питання про аліментні зобов'язання батьків і дітей. Кодекс не вважав їх абсолютними, даючи суду у виняткових випадках право звільняти батьків від аліментування дітей, рівно ж як і дітей від аліментування батьків.
Кодекс УРСР 1926 р., а також кодекси РРФСР, БРСР та деякі інші поряд з зареєстрованим шлюбом визнавали також і так званий фактичний шлюб, тобто не оформлений в органах ЗАГСу. Щоправда, визнання таких фактичних шлюбів могло бути здійснене тільки через суд, де необхідно було довести наявність фактичного шлюбу. Тому, якщо між фактичним подружжям виникали якісь суперечки (щодо майна або аліментів), то суд, перш ніж розв'язати ці суперечки, повинен був у кожному конкретному випадку встановити, тобто визнати, наявність шлюбних зв'язків.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка