В. П. Шамота, О. Л. Фалько «Проекційне креслення. Креслення деталі.»



Скачати 313.83 Kb.
Дата конвертації29.12.2016
Розмір313.83 Kb.





Української державної академії

залізничного транспорту

Кафедра „Теоретична

і прикладна механіка ”

В. П. Шамота, О. Л. Фалько

«Проекційне креслення. Креслення деталі.»

Посібник з інженерної графіки для


студентів спеціальностей «ОПУТ» і «Л»

денної та заочної форм навчання



Донецьк 2010

Посібник з інженерної графіки «Проекційне креслення. Креслення деталі.» розглянуто й рекомендовано до видання та використання у навчальному процесі для студентів спеціальностей «ОПУТ» і «Л» на засіданні кафедри теоретичної та прикладної механіки 31 серпня 2010 р., протокол № 1

Укладачі:

Д.т.н., професор В. П. Шамота

К.т.н., доцент О. Л. Фалько
Рецензенти:

Д.т.н., професор Заплетніков І.М. (ДонНУЕТ)

К.т.н., доцент Тимохін Ю.В. (ДонІЗТ)

Голова методичної комісії ДонІЗТ:


К.т.н., доцент Прилепський Ю.В.

ЗМІСТ

Введення або навіщо потрібно вивчати цю дисципліну.........…......................4





  1. СКД. Формати. Масштаби. Лінії. Шрифти. …………...........................5

Основний надпис.

  1. Види: основні, додаткові й місцеві……………………....….................10

Виносні елементи


  1. Правила нанесення розмірів ...………......……………..........................14

4. Розрізи ...………………………………….................................................16




  1. Перерізи...………………..………………..………………......….............19




  1. Правила штрихування .............................................................................22




  1. Умовні позначки й спрощення на кресленнях........................................23

Рекомендована література……............................................................................26



ВВЕДЕННЯ АБО НАВІЩО ПОТРІБНО ВИВЧАТИ ЦЮ ДИСЦИПЛІНУ !
Інженерна графіка є фундаментальною загальноінженерною дисципліною, що є необхідною для використання в будь-якій технічній галузі. Вона необхідна в процесі навчання для розуміння й практичного застосування інших найважливіших дисциплін. А майбутньому фахівцеві в професійній практичній діяльності знання інженерної графіки необхідні для читання й створення машинобудівних і будівельних креслень, різних схем.

Без уміння грамотно будувати графічне зображення не можна створити конструкцію механізму чи будівельної споруди, спроектувати складний прилад, скласти кошторис на будівництво споруди чи на виготовлення механізму. Навіть при володінні знаннями й навичками розрахунку по багатьом іншим важливим дисциплінам, без креслення неможливо створити технічний виріб, оскільки неможливо застосувати будь-які розрахунки без креслення конкретної конструкції проектованого виробу, а також неможливо оформити результати розробок у вигляді креслення конкретної конструкції.

Зображення, які виконані відповідно до правил інженерної графіки, дозволяють відтворити точну геометричну форму різних виробів та встановити їхнє взаємне розташування у просторі, визначити їхні розміри, матеріали, якість обробки й точність виготовлення їхніх поверхонь...

Іншими словами креслення є мовою інженерів.

Цей навчальний посібник орієнтовано на оволодіння базовими теоретичними знаннями й практичними навичками студентами денної й заочної форм навчання різних спеціальностей. Головними позитивами посібника є стислість і доступність викладеного матеріалу.

Інженерна графіка – це дисципліна, що складається з нарисної геометрії й технічного креслення. У нарисній геометрії вивчають способи зображення просторових фігур на площині малюнка, вирішують графічно позиційні та метричні задачі. Технічне креслення використовує прийоми нарисної геометрії для побудови креслень реальних технічних вузлів, деталей, будівельних споруд, при цьому використовуються прийняті умовні зображення для спрощення креслення й спеціальні правила оформлення графічних документів.


  1. СКД. ФОРМАТИ. МАСШТАБИ. ЛІНІЇ. ШРИФТИ. ОСНОВНИЙ НАДПИС.

У цей час будь-яка технічна чи будівельна галузь базується на величезній кількості графічної інформації. Це креслення будинків, різних споруд, машин, вузлів, окремих деталей, електричних та інших типів схем. Всі ці креслення виконані в строгій відповідності із правилами СКД – системи конструкторської документації. Кожен студент, а у майбутньому інженер зобов'язаний знати основні правила побудови та читання креслень, установлені СКД. Недотримання стандартів СКД у практичній виробничій діяльності інженера переслідується за законом.

До складу СКД входять ГОСТи (Державні галузеві стандарти) і ДСТУ (Державні стандарти України). Вони регламентують правила оформлення й виконання графічних документів: формати аркушів, масштаби зображуваних конструкцій, типи ліній для відображення різних елементів конструкцій, креслярські шрифти, основні надписи й багато чого іншого.

Формат (ГОСТ 2.301-68) – стандартний розмір аркуша конструкторського документа. Якщо аркуш креслення не відповідає формату, то границі формату викреслюються на ньому тонкою лінією.

Формати бувають основні й додаткові.

А0 - вихідний основний формат. Для одержання кожного наступного меншого формату необхідно більший формат поділити по його довгій стороні на дві частини, що ясно видно з нижченаведеної таблиці основних форматів.


Основний формат Розміри, мм Площа, м2

А0 (вихідний) 841*1189 1

А1 594*841 0,5

А2 420*594 0,25

А3 297*420 0,125

А4 210*297 0,0625

А5 148*210 0,03125

Рамка поля креслення креслиться усередині аркуша стандартного формату з відступом від країв аркуша усередину по 5 мм, а з лівої сторони 20 мм. Рамка основного надпису креслення повинна розташовуватися в правому нижньому куті рамки поля креслення, примикаючи до нього. Розташовувати креслярський аркуш можна вертикально або горизонтально, але для формату А4 допускається тільки вертикальне розташування.

Додаткові формати утворюються шляхом збільшення коротких сторін основних форматів у ціле число раз, але не містять у собі основних форматів. Наприклад, формат А0*2 має розміри 1189*1682. Формат А4*5 - 297*1050. А от формат А4*2 – не існує, оскільки має розміри основного формату А3.

Масштаб (ГОСТ 2.302-68) – стандартне числове співвідношення лінійних розмірів зображення на кресленні до відповідних розмірів зображуваного предмета.

Масштаби бувають:

Натуральної величини Масштаби збільшення Масштаби зменшення

1:1 2:1, 2,5:1, 4:1, 5:1, 10:1, 20:1... 1:2, 1:2,5, 1:4, 1:5, 1:10...
Лінії (ДСТУ 3321 – 96). Товщина лінії рамки поля креслення обирається залежно від формату, але не менш 0,7 мм. (Чим більші розміри формату тим товстішою повинна бути ця лінія.) Товщини всіх інших типів ліній у полі креслення залежать від товщини S суцільної основної лінії, що вибирається залежно від складності й розмірів зображення в межах 0,5...1,4 мм. Кожен тип ліній призначений для відображень певних елементів конструкцій.

Кожен тип ліній на кресленнях має своє призначення. Далі розглянемо використовувані в кресленні типи ліній (рисунок 1.1).



Суцільна основна лінія – для відображення видимих контурів деталей.

Суцільна тонка лінія – для розмірних, виносних, штрихових ліній.

Суцільна хвиляста лінія – лінії обриву, лінії поділу виду й розрізу.

Штрихова лінія – для відображення невидимих з боку спостерігача контурів деталей.

Штрихпунктирна тонка лінія – для зображення осей отворів, осей симетрії й ін.

Штрихпунктирна потовщена – для позначення поверхонь, що вимагають термообробки або нанесення покриття й ін.

Розімкнута лінія – для зображення позначень розрізів і перерізів.

Суцільна тонка зі зламами – довгі лінії обриву (використається, в основному, у будівельному кресленні).

Штрихпунктирна із двома точками – позначаються лінії згину на розгортках, а також деталі, що рухаються, в крайніх і середніх положеннях.



Рисунок 1.1

Довжина штрихів у штриховій лінії повинна дорівнювати 2-8 мм, відстань між ними 1-2 мм. Довжина штрихів у штрихпунктирній лінії повинна бути приблизно 5-30 мм, відстань між ними 3-5 мм, а між штрихами повинна бути точка (або короткий штрих довжиною не більше 1 мм). При малих розмірах зображень довжина штриха може бути й менше. Штрихи повинні бути рівної довжини. Центр кола повинен відзначатися перетинанням штрихів. При діаметрі кола менш 12 мм центрові лінії проводяться суцільними (рисунок 1.2).



Примітка! Штрихпунктирна лінія означає симетрію деталі або її частини, відносно цієї лінії. Вона може виступати за межі елемента або виду, симетрію якого вона показує, не більше ніж на 5 мм (рисунок 1.2).

Рисунок 1.2



Шрифти креслярські (ГОСТ 2.304 – 81) мають тільки стандартні розміри. Креслярські шрифти відрізняється від друкованих спрощеною формою літер й інших символів, що робить ці шрифти більш зручними для креслення від руки. Розмір шрифту вказує висоту його цифр і прописних літер (h), залежно від якої визначаються всі інші розміри елементів шрифту.

Стандартні розміри шрифтів (мм): 40, 28, 20, 14, 10, 7, 5, 3,5, 2,5.

Шрифти бувають прямі (Аа, Бб, Вв, Гг) і з нахилом – 750 до горизонту (Аа, Бб, Вв, Гг).

Залежно від товщини ліній (d) і інших параметрів, якими виконані літери й числові символи, шрифти бувають типу А ( ) і типу Б ( ).

Висота малих літер дорівнює 5/7 від прописних, що приблизно відповідає меншому розміру шрифта. Найбільша ширина літери g визначається відносно розміру шрифту h: g = 6/!0 h.

При виконанні надписів необхідно побудувати олівцем допоміжну сітку у вигляді тонких ліній, потім від руки нанести на цю сітку літери й цифри тонкими лініями (рисунок 1.3).


Рисунок 1.3

Необхідна товщина літер досягається при наведенні. Відстані між літерами, словами й рядками для шрифтів всіх розмірів повинні відповідати визначеним згідно ГОСТ 2.304-81 (таблиці 1.1 й 1.2).

Т а б л и ц а 1.1. Шрифти типу А (d=1/14 h)



Параметри шрифту

Позначення

Відносний розмір

Розміри, мм


Розмір шрифту:

Висота прописних літер

Висота малих літер



h
c


14/14
10/14


14d
10d

2,5
1,8


3,5
2,5


5,0
3,5


7,0
5,0


10,0
7,0


14,0
10,0



Інтервал між

літерами

а



2/14


2d

0,35

0,5

0,7

1,0

1,4

2,0


Мінімальний крок

між рядками



b




22/14


22d

4,0

5,5

8,0

11,0

6,0

22,0


Мінімальний інтервал між словами

е



6/14


6d

1,1

1,5

2,1

3,0

4,2

6,0


Товщина ліній

шрифту

d




1/14

d

0,18

0,25

0,35

0,5

0,7

1,0


Т а б л и ц а 1.2. Шрифти типу Б (d=1/10 h)

Параметри шрифту

Позна-чення

Відносний розмір

Розміри, мм


Розмір шрифту:

Висота прописних літер


Висота малих літер


h
c

10/10
7/10


10d
7d

1,8
1,3


2,8
1,8


3,5
2,5


5,0
3,5


7,0
5,0


10,0
7,0


14,0
10,0



Інтервал між

літерами

а


2/10


2d

0,35

0,5

0,7

1,0

1,4

2,0

2,8


Мінімальний крок

між рядками



b


17/10


17d

3,1

4,3

6,0

8,5

12,0

17,0

24,0


Мінімальний інтервал між словами

е


6/10


6d

1,1

1,5

2,1

3,0

4,2

6,0

8,4


Товщина ліній

шрифту

d




1/10

d

0,18

0,25

0,35

0,5

0,7

1,0

1,4

Товщина наведення прописних літер повинна бути така ж, як і малих. Надписи на кресленні рекомендується виконувати шрифтами розмірів 5 й 7 мм.

Мінімальна висота літер і цифр на кресленнях, виконуваних в олівці, повинна бути 3,5 мм. Всі розмірні числа на кресленнях виконують розміром 5 мм.

Основний надпис. Креслення рамки для основного надпису і її заповнення виконують відповідно до ГОСТ 2.104-68. Основний надпис розміщають у правому нижньому куті формату (рисунок 1.4). Лінії рамки поля креслення відстоять від границь формату ліворуч - на 20 мм, а з інших сторін - 5 мм незалежно від розташування креслярського аркуша. Для формату А4 допускається тільки вертикальне розташування.

Рисунок 1.4

Розміри рамки основного надпису та приклад її заповнення для навчального креслення надані на рисунку 1.5.

Рисунок 1.5 Рамка основного надпису із прикладом заповнення для навчального креслення.

Найбільша кількість питань, які виникають при заповненні основного надпису, стосується шифру. Детально це питання розглянуте в навчальній і довідковій літературі. Для навчальних цілей зразок заповнення позначення (шифру) надано на рисунку 1.6.

Рисунок 1.6 Приклад шифру для навчальних цілей


  1. ВИДИ: ОСНОВНІ, ДОДАТКОВІ Й МІСЦЕВІ.

ВИНОСНІ ЕЛЕМЕНТИ.
Технічний рисунок предмета повинен давати повну уяву про його форму й розміри, а також містити інші дані для точного виготовлення цього предмета. Тому в кресленні застосовується прямокутне паралельне проектування, що дає можливість передавати розміри й форми предметів без спотворень. Залежно від змісту зображення предмета ділять на види, розрізи й перерізи.

Вид – зображення поверненої до спостерігача видимої частини поверхні предмета. Види бувають основні, додаткові й місцеві.

Основними є види отримані проектуванням на 6 основних площин проекцій, котрими, по суті, є 6 внутрішніх граней пустотілого куба, усередині якого розташовують предмет, який проектується, і після проектування предмета на ці 6 площин, їх розвертають в одну площину креслення (рисунок 2.1).

Рисунок 2.1 Схема розташування основних видів.

Всі шість основних видів перебувають у постійному проекційному зв'язку один з одним. Маючи дві задані проекції предмета на непаралельні площини проекцій (відповідно 3 координати: X,Y,Z), по лініях проекційного зв'язку нескладно побудувати інші чотири проекції, як це видно на прикладі точки А (рисунок 2.2)



Головний вид (вид спереду) – зображення на фронтальній площині проекцій П2. Предмет, який проектують, розташовують так, щоб за головний вид, прийняти найбільш інформативний – зображують виріб у робочому положенні, або вид з найбільшою кількістю елементів.

Для побудови креслення предмета використовується мінімальне необхід-не число видів, розрізів, перерізів. Як правило, використають не більше 3-х основних видів.

Якщо основні види розташовані в проекційному зв'язку, як на схемі (рисунки 2.1, 2.2), то вони не позначаються й не підписуються. При іншому порядку розташування основних видів необхідно «буквено-стрілочне» позначення (рисунок 2.3).

Рисунок 2.3 Основні види поза проекційним зв'язком
Додатковими називають види, які отримані проектуванням на площини не паралельні основним площинам проекцій. Їх використовують, коли необхідна для зображення частина предмета має нахил до основних площин проекцій.

Додатковий вид отримують шляхом проектування предмета або його частини на додаткову площину проекцій (рисунок 2.4), яка не паралельна жодній з основних площин проекцій. Таке зображення необхідно виконувати в тому випадку, коли якусь частину предмета неможливо зобразити без спотворення форми чи розмірів на основних площинах проекцій. Додаткова площина проекцій у цьому випадку може бути розташована перпендикулярно до однієї з основних площин проекцій.

Напрямок погляду повинен бути зазначений стрілкою, позначеною тією же прописною буквою українського алфавіту, що й у надписі над видом. Співвідношення розмірів стрілок, які вказують напрямок погляду, повинне відповідати наведеним на рисунку 2.4.

Коли додатковий вид розташований у безпосередньому проекційному зв'язку з відповідним основним видом, то позначати його не потрібно (рисунок 2.4, а). В інших випадках додатковий вид повинен бути позначений на кресленні надписом типу «А» (рисунок 2.4, б,в), а біля пов'язаного з додатковим видом зображення потрібно поставити стрілку, яка вказує напрямок погляду, з відповідним літерним позначенням.


Малюнок 2.4 Додаткові види
Додатковий вид можна повернути до співвісності з основним. При цьому до надпису типу «А» необхідно додати знак поверненого зображення (рисунок 2.4, в).

Місцевий вид – зображення обмеженого місця поверхні предмета (малої частини основного чи додаткового виду), як правило, обмежується хвилястою лінією. Часто зображується в збільшеному масштабі. Якщо місцевий вид розташовано у безпосередньому проекційному зв'язку з відповідними зображеннями, то його не позначають (аналогічно: основні й додаткові види).

В інших випадках місцеві види позначаються аналогічно додатковим, місцевий вид може бути обмежений лінією обриву: вид «Б» на рисунку 2.5. Види «А» і «Б» на рисунку 2.5 зображують обмежену частину виду, чому і є місцевими видами.

Виконано місцеві види може бути по-різному, і іноді їх важко чітко відрізнити від додаткових. Так, на рисунку 2.6а на головному виді стрілкою й буквою «А» задано вид «А», а на рисунку 2.6 б вид «А» виконаний у збільшеному масштабі. На рисунку 2.6 в вид «А» виконаний так само, але його повернуто до співвісності з головним. На рисунках 2.6 г і2.6. д вид «А» є додатковим, тільки на рисунку 2.6. д додатковий вид «А» повернуто.

Малюнок 2.5 Місцеві види



Рисунок 2.6 Місцеві (б, в) і додаткові (г, д) види



Виносні елементи. При виконанні креслень у деяких випадках з'являється необхідність у побудові додаткового окремого зображення якої-небудь частини предмета, що вимагає пояснень відносно форми, розмірів або інших даних. Таке зображення називається виносним елементом. Його виконують, як правило, збільшеним. Виносний елемент може бути виконаний як вид (рисунок 2.7), або як розріз.

Рисунок 2.7 Виносний елемент


При побудові виносного елемента відповідне місце на основному зображенні відзначають замкнутою суцільною тонкою лінією, зазвичай овалом або окружністю, і позначають заголовною буквою українського алфавіту на полці лінії-виноски. У виносного елементу робиться надпис по типу «А (5:1)», у якому вказується масштаб. На рисунку 2.7 надано приклад виконання виносного елемента. Його розташовують, по можливості, ближче до місця, де він позначений.

У практиці, як правило, використовують не більше трьох основних видів. Тому, щоб успішно виконувати й читати креслення, треба навчитися будувати третє зображення (зазвичай - вид ліворуч) предмета по двох заданих його зображеннях - головному виду й виду зверху. На рисунку 2.8 на головному виді задано циліндр із двома наскрізними вирізами: багатогранним (ABCDE...) і циліндричним (MLK...). Спочатку згідно форми (контурів) циліндра, будуємо вид зверху (лінії проекційного зв'язку не відображені), креслимо видимі й невидимі контури циліндра й вирізів. Потім по лініях проекційного зв'язку або координатним методом будуємо вид ліворуч (лінії проекційного зв'язку не відображені).

Рисунок 2.8



3. ПРАВИЛА НАНЕСЕННЯ РОЗМІРІВ.


  1. Всі розміри на машинобудівних кресленнях наносяться тільки у міліметрах, а на будівельних кресленнях – у сантиметрах. При цьому поруч із цифрами розміру ніколи не ставлять позначень типу «мм», або «см». (рисунок 3.1)

  2. Цифри розміру ставлять над розмірною лінією по центру тільки зверху або ліворуч від неї, на відстані 1 мм. (рисунок 3.1)

Примітка! Штрихпунктирна лінія означає симетрію деталі, щодо цієї лінії. Вона може виступати за межі

Рисунок 3.1 елемента або виду, симетрію якого вона показує,



не більше ніж на 5 мм (рисунок 3.1)



  1. Виносні лінії завжди перпендикулярні до розмірної й виходять за розмірну на 1-2 мм. (Рисунок 3.2)

  2. Габаритні, приєднувальні та монтажні розміри наносяться першими.

  3. Розмір на один елемент або на весь габарит наноситься тільки один раз на одному з видів! Повтор розміру на один елемент або на весь габарит заборонений (використовується мінімальне необхідне число розмірів). Внаслідок цього розміри на рисунку 3.1 нанесені невірно, через їхній повтор.

  4. «На кожен габарит деталі» розміри наносяться по Рисунок 3.2

елементам деталі ланцюговим, координатним

або змішаним способом.



  1. Ланцюговий спосіб нанесення розмірів (рисунок 3.3) полягає у тому, що всі розміри, які складають габарит, наносяться ланцюгом, один за одним. При цьому один з розмірів ланцюга не наноситься, тобто, ланцюг, що становить габарит не замкнутий. Цей замикаючий розмір визначається як різниця габаритного та суми інших розмірів, які складають ланцюг. На цей розмір доводяться всі погрішності виготовлення деталі.



Рисунок 3.3


  1. Координатний спосіб нанесення розмірів полягає в тому, що всі розміри разом з габаритним, наносяться від однієї базової поверхні, або від осі (діаметральні й радіальні розміри). На рисунку 3.4 базовою поверхнею є лівий торець валу, від якого нанесені лінійні розміри.

Рисунок 3.4


  1. Змішаний спосіб нанесення розмірів (рисунок 3.5) включає елементи обох попередніх. У практиці він найпоширеніший.


Рисунок 3.5


10. Забороняється перетинання виносних ліній розміру з розмірною лінією паралельного до нього розміру (рисунок 3.6).

Інші правила нанесення розмірів детально викладені у навчальній і довідковій літературі по інженерній графіці.

Рисунок 3.6





  1. РОЗРІЗИ.


Розріз (переріз) – зображення внутрішньої частини предмета, який умовно поділено однієї або декількома січними площинами, за умови, що одна частина предмета (між спостерігачем і січною площиною) відкидається, а інша, проектується на площину, паралельну до січної площини (рисунок 4.1 а, б).

Розрізи застосовуються для зображення внутрішніх поверхонь предмета з метою, щоб уникнути великої кількості штрихових ліній, які можуть перекривати одна одну при складній внутрішній будові предмета та утрудняти читання креслення.

Позначають розрізи й перерізи двома однаковими буквами українського алфавіту (наприклад «А» й «А», як на рисунку 4.1 в) і стрілками поруч із кожної з букв, що вказують напрямку променів, що проектують (погляду спостерігача) і впираються в розімкнуту лінію. Над виконаним розрізом виконують надпис буквами, якими цей розріз позначений («А - А») При декількох розрізах (перерізах) на кресленні букви для позначення беруть за алфавітом, починаючи з «А - А».

Контури деталей на розрізах і перерізах виконують суцільними основними лініями, а шар суцільного матеріалу, який розсікає січна площина, штрихується суцільними тонкими лініями (рисунок 4.1 в, г).



Рисунок 4.1


Якщо січна площина розрізу або перерізу збігається із площиною симетрії деталі й розріз (переріз) перебуває в проекційному зв'язку з видом, на якому він повинен бути позначений, то розріз (переріз) не позначається і не підписується. Т. о., рисунок 4.1 в є невірним (позначення не потрібно), а рисунок 4.1 г – вірним.

На перерізі зображують тільки те, що є в січній площині, а на розрізі те, що є в січній площині й за нею (рисунок 4.2). Як виключення, якщо січна площина перерізу проходить через вісь поверхні обертання, що обмежує отвір або поглиблення, то контур отвору або поглиблення вичерчують повністю (рисунок 4.2).
Класифікація розрізів (перерізів).

I. По положенню січної площини відносно π1:




  1. Горизонтальний розріз – січна

площина паралельна до π1 (рисунок 4.3).

Рисунок 4.3


2. Вертикальний розріз – січна площина перпендикулярна до π1.

Окремі випадки вертикального розрізу:



- Фронтальний – січна площина - Профільнийсічна площина

паралельна до π2 (рисунок 4.4). паралельна до π3 (рисунок 4.5)


Рисунок 4.4 Рисунок 4.5




  1. Косий (похилий) розріз – січна площина утворює із π1 непрямий кут.

На рисунку 4.6 виконаний вертикальний розріз «А – А», який отриманий січною площиною, що не паралельна ні фронтальній, ні профільній площинам проекцій. Такі розрізи будуються відповідно до напрямку, зазначеному стрілками, або розташовуються в будь-якому зручному місці креслення. Їх можна повертати до положення, що відповідає прийнятому для даного предмета на головному зображенні. У цьому випадку в позначення розрізу додається знак «повернене»: . Рисунок 4.6
II. По положенню січної площини щодо зображуваної деталі:

1. Поздовжній – січна площина спрямована уздовж найбільшого габариту деталі (рисунки 4.1, 4.2, 4.4).

2. Поперечний – січна площина перпендикулярна найбільшому габариту деталі (рисунок 4.5).

III. По числу січних площин:

1. Простий розріз – одна січна площина (рисунки 4.1 – 4.6).

2. Складний розріз – дві та більше січні площини.

а) Складний східчастий розріз – утворено паралельними січними площинами, які на розрізі зміщуються в одну площину. На рисунках 4.7 й 4.8 показано складні східчасті фронтальні поздовжні розрізи. У першому випадку (рисунок 4.7) розріз «А – А» містить три січні площини, у другому випадку (рисунок 4.8) розріз «Б – Б» містить дві січні площини. На розрізі рисунка 4.8 показана умовна позначка плоскої поверхні – пересічні тонкі лінії – діагоналі прямокутника. На рисунку 4.9 виконаний горизонтальний складний східчастий розріз «А - А», що містить дві січні площини.

Рисунок 4.7 Рисунок 4.8 Рисунок 4.9


б) складний ламаний розріз – січні площини перетинаються, але на розрізі розвертаються в одну площину (рисунок 4.10, 4.11).

Рисунок 4.10 Рисунок 4.11
IV. По повноті виконання:

1. Повний розріз – виконується на всю площу січної площини (рисунки 4.7 – 4.11).

2. Сполучення ½ виду з ½ розрізу по осі симетрії деталі (рисунок 4.12).

Якщо з'єднуються половина виду й половина розрізу, кожний з яких є симетричною фігурою, то поділяючою їх лінією є вісь симетрії. На рисунку 4.12 виконані чотири зображення деталі, причому на кожному з них половина виду з'єднана з половиною відповідного розрізу. На головному виді й виді ліворуч розріз розташовують праворуч від вертикальної осі симетрії, а на видах зверху й знизу - праворуч від вертикальної або знизу від горизонтальної осі симетрії.


Якщо контурна лінія предмета збігається з віссю симетрії (рисунок 4.13), то границю між видом і розрізом указують хвилястою лінією, яку проводять так, щоб зберегти зображення ребра. Якщо при сполученні ½ виду з ½ розрізу по осі симетрії, вісь симетрії збігається з контуром деталі, то викреслюється контур деталі, а ½ виду відокремлюється від ½ розрізу хвилястою лінією, причому, якщо контур видимий (позначений штриховою лінією), те він ставиться до ½ виду, а якщо невидимий, то до ½ розрізу, де він стане видимим.



При сполученні ½ виду з ½ розрізу по осі симетрії з ½ виду видаляються ті невидимі (позначеною штриховою лінією) контури деталі, які на ½ розрізу показані як видимі.

Рисунок 4.13

3. Місцевий розріз – виконується на виді деталі, виявляє її внутрішню будову в окремому обмеженому місці; відокремлюється від іншої частини виду суцільною хвилястою лінією. Приклади місцевих розрізів дані на головних видах на рисунках 4.14 й 4.15. На рисунку 4.14 надано приклад косого розрізу «А - А», виконаного в проекційному зв'язку з видом, на якому він позначений і поза проекційним зв'язком (у реальному кресленні розріз повинен бути виконаний тільки один раз).

Рисунок 4.14 Рисунок 4.15





  1. ПЕРЕРІЗИ



Переріз відрізняється від розрізу тим, що на ньому зображують тільки те, що безпосередньо попадає в січну площину. Переріз, як і розріз,- зображення умовне, тому що фігура перерізу реально не існує: предмет розумово розсікають і зображують отримане в січній площині на вільному полі креслення (рисунок 4.2).

Перерізи поділяють на винесені й накладені. Винесені - оформляються окремо від виду, подібно розрізам. Накладені - виконуються на самому виді.

Перевагу варто віддавати винесеним перерізам. Винесені перерізи завжди розташовуються поза зображенням деталі.

1) Винесені перерізи можуть бути розташовані в розриві між частинами одного зображення (рисунок 5.1); Контур винесеного перерізу завжди обводиться суцільною основною лінією. Рисунок 5.1


2) Винесені перерізи можуть бути розташовані на продовженні сліду січної площини (Рисунок 5.2);

Якщо винесені перерізи мають вісь симетрії (симетричні перерізи) і розташовані в розриві між частинами зображення (рисунок 5.1) або на продовженні сліду січної площини (рисунок 5.2), то вони не позначаються.
Рисунок 5.2
3) Винесені перерізи можуть бути розташовані на вільному місці поля креслення (Рисунок 5.3).

Якщо переріз розташовується на вільному полі креслення, то він позначається так само, як позначаються розрізи (Рисунок 5.3)

Для перерізів всіх видів, коли січна площина проходить через вісь обертання циліндричного, конічних, сферичного поглиблень або наскрізного отвору, то контури поглиблень й отворів повинні бути викреслені повністю (Рисунок 5.3).

Рисунок 5.3

Для ряду однакових перерізів, що відносяться до однієї й тій же деталі, позначати перерізи треба однією й тією же буквою й вичерчувати один переріз (рисунок 5.4).



При цьому, якщо січні площини непаралельні, тобто розташовані під різними кутами, то знак «повернено» не наноситься (рисунок 5.5).



Якщо січна площина проходить через нециліндри-чний отвір і переріз складається з окремих самостійних частин, то замість перерізу варто застосовувати розріз (рисунок 5.6).



Накладені перерізи викреслюються безпосередньо на зображенні деталі. Контури накладених перерізів обводяться суцільною тонкою лінією.

У місці розташування накладеного перерізу лінії контуру деталі не перериваються (рисунки 5.7, 5.8). Накладений переріз не позначається, якщо він симетричний (рисунок 5.7). Для несиметричних накладених перерізів указують тільки положення січної площини й напрямок погляду (рисунок 5.8), тобто букви в позначенні не використовують.



Рисунок 5.7 Рисунок 5.8
Накладений переріз рекомендується застосовувати в тих випадках, коли контур його не перетинається лініями видимого контуру деталі.

  1. ПРАВИЛА ШТРИХУВАННЯ




  1. Тип штрихових ліній у перерізі деталі або іншого виробу залежить від матеріалу по якому проходить січна площина (рисунок 6.1).




Рисунок 6.1
Примітки:

Деталь (ГОСТ 2.101 – 68) – це виріб, що складається з однорідного матеріалу без застосування складальних операцій.

Креслення деталі – документ, що містить зображення деталі й інші дані, необхідні для її виготовлення й контролю.


  1. Крок штрихових ліній - відстань між паралельними штриховими лініями, обирається в межах 1-10 мм залежно від розмірів перерізу.

  2. На одному кресленні на всіх розрізах і перерізах однієї деталі крок і кут штрихових ліній однакові та незмінні.

  3. На складальному кресленні (креслення вузла, яке складає з 2 і більше деталей) кожна з деталей на всіх зображеннях має незмінний, відмінний від інших деталей крок і кут штрихових ліній (один з параметрів - крок або кут - може збігатися з параметрами іншої деталі).

  4. На вирізах в аксонометрії штрихові лінії повинні бути паралельні до діагоналей вписаних у площини π1, π2, π3. квадратів. Таким чином напрямок штрихових ліній залежить від виду аксонометричної проекції (рисунок 6.2).




Прямокутна ізометрія Прямокутна диметрія

Рисунок 6.2





  1. УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ ТА СПРОЩЕННЯ НА КРЕСЛЕННЯХ

При виконанні різних зображень предмета, відповідно до ГОСТ 2.305-68, рекомендується застосовувати деякі умовності й спрощення, які, зберігаючи ясність і наочність зображення, скорочують обсяг графічних робіт.


Якщо вид, розріз або переріз є фігурами симетричними, то можна викреслювати тільки половину зображення до осьової лінії або трохи більше половини зображення, обмежуючи його хвилястою лінією (рисунок 7.1).

Рисунок 7.1


Допускається незначну конусність чи ухил зображувати збільшеними. На тих зображеннях, де ухил або конусність чітко не виявляється, проводять тільки одну лінію, що відповідає меншому розміру елемента з ухилом (рисунок 7.2, а) або меншій основі конуса (рисунок 7.2, б).



Такі елементи деталі, як спиці, тонкі стінки, ребра жорсткості показують у розрізі незаштрихованими, якщо січна площина спрямована уздовж осі або довгої сторони такого елемента (рисунок 7.3). Якщо в подібних елементах є отвір або поглиблення, то роблять місцевий розріз (рисунок 7.4, а).



Примітка. При зображенні з'єднань деталей у розрізах показують нерозсіченими непустотілі вали, рукоятки, гвинти, шпонки, заклепки, стрижні, ребра жорсткості, болти, шпильки, спиці, якщо січна площина співпадає з площиною симетрії цих елементів. Кульки завжди

зображують нерозсіченими.



Рисунок 7.4


Отвори, які розташовані на круглому фланці та не потрапляють у січну площину, можна показувати в розрізі так, немов вони перебувають у січній площині (рисунок 7.4, б).
Якщо предмет має декілька однакових, рівномірно розташованих елементів, то на зображенні цього предмета повністю показують один-два таких елемента, а інші елементи вказують спрощено або умовно (рисунки 7.5, 7.6).

Рисунок 7.5 Рисунок 7.6

Якщо предмет має кілька однакових елементів, рівномірно розташованих на одній окружності, а форма деталі відображається лише одним зображенням, то на зображенні цього предмета повністю показують один такий елемент і його розмірне число супроводжують відповідним надписом з указаною кількістю цих елементів (рисунок 7.7).


Рисунок 7.7

Якщо при виконанні розрізу елементи (отвори, виступи, спиці й т.п.), рівномірно розташовані на одній окружності та не попадають у січну площину, то їх допускається вводити в розріз, розумово повернувши до сполучення із січною площиною (рисунок 7.8). Якщо маховики, шківи й т.п. деталі мають непарну кількість спиць, то при будь-якому розташуванні січної площини у розріз вводяться дві спиці (рисунок 7.9).


Рисунок 7.8 Рисунок 7.9


На видах і розрізах допускається спрощено зображувати проекції ліній перетинання поверхонь, якщо не потрібно точної їхньої побудови. Наприклад, замість лекальних кривих проводять дуги окружності й прямі лінії (рисунок 7.10)

Рисунок 7.10
Плавний перехід від однієї поверхні до іншої показують умовно (рисунок 7.11)

Рисунок 7.11


Для виявлення форми отвору в ступці шківа, маховика або зубчастого колеса допускається замість повного зображення деталі давати лише контур отвору (рисунки 7.12, 7.13).

Рисунок 7.12 Рисунок 7.13

ЛІТЕРАТУРА, ЩО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ
1. Інженерна та комп’ютерна графіка: Підручник / В.Є Михайленко, В.М. Найдиш, А.М. Підкоритов, І.А. Скидан; За ред. В.Є. Михайленка. – 2-ге вид., перероб. – Вища шк., 2001. – 350с.: іл.

2. Інженерна графіка: Довідник / В.М. Богданов, А.П. Верхола, Б.Д. Коваленко та ін.; За ред. А.П. Верхоли. – К.: Техніка, 2001. – 268 с.

3. Анурьев А.В. Справочник конструктора-машиностроителя: В 3 т. – М.: Машиностроение, 1978. – Т 3. – 576 с.

4. Боголюбов С.К., Воинов А.В. Курс технического черчения. – М.: Машиностроение, 1973. – 246 с.

5. Боголюбов С.К., Воинов А.В. Машиностроительное черчение. – М.: Высш. школа, 1974. – 316 с.

6. Машиностроительное черчение: Учеб. пособие для вузов / Под ред. Г.П. Вяткина. – М.: Машиностроение, 1977. – 304 с.

7. Дружинин Н.С., Цылбов П.П. Курс черчения. – М.: Высш. школа, 1971. – 240 с.

8. Левицкий В.С. Машиностроительное черчение и автоматизация выполнения чертежей. – М.: Высш. школа, 1998.– 442 с.

9. Федоренко В.А., Шошин А.И. Справочник по машиностроительному черчению. – Л.: Машиностроение, 1982. – 328 с.

10. Чекмарёв А.А. Инженерная графика. – М.: Высш. школа, 1998. – 352 с.






База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка