Ушкодження очного яблука І його придатків



Скачати 454.22 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації05.03.2017
Розмір454.22 Kb.
  1   2   3
УШКОДЖЕННЯ ОЧНОГО ЯБЛУКА І ЙОГО ПРИДАТКІВ

Ушкодження органа зору досі залишаються однією з основних причин сліпоти й професіональної інвалідності. Незважаючи на добру захищеність очного яблука кістковими стінками орбіти та придатками ока, його ушкодження становлять 5-10% від загальної кількості всіх травмувань у мирний час і близько 2% - у воєнний.

На травми припадає близько 20% усієї патології очей, вони є причиною однобічної сліпоти в 50% випадків, двобічної - у 20%. Травми очей спостерігаються переважно в осіб найбільш працездатного віку (84.6%- у 20-30 років) і часто призводять до обмеження або цілковитої втрати працездатності, а держава зазнає значних економічних збитків - майже в половині випадків потерпілі звільняються від роботи щонайменше на 3-4 днів.

З урахуванням величезного соціального значення очного травматизму, необхідності запобігання важким його наслідкам, профілактики та своєчасного лікування в Україні з 1976р. створені травматологічні центри, що надають восококваліфіковану допомогу хворим з ушкодженням очей та є найбільш перспективними в організації спеціалізованої офтальмологічної допомоги.



КЛАСИФІКАЦІЯ ОЧНОГО ТРАВМАТИЗМУ

В офтальмології немає загальновизнаної класифікації травм органа зору, хоч основи для її створення є.

Умови, за яких відбулось ушкодження ока, та причини його дають змогу розрізняти такі види травм очей: промислові, сільськогосподарські, побутові, дитячі, бойові та спортивні. Кожний вид має свої характерні особливості.

Промислові травми, як правило, виникають унаслідок ушкодження очей осколками металу, стружкою, будівельним матеріалом. У 40.6% випадків їх зараховують до важких проникаючих поранень, нерідко з потраплянням стороннього тіла в порожнину рота.

Сільськогосподарські травми, у зв’язку з широким впровадженням техніки, за характером наближені до промислових. Проте трапляються суто специфічні для сільської місцевості поранення - рогом худоби, дзьобом птиці, батогом тощо, котрі супроводжуються значним інфікуванням.

Побутові травми вкрай різноманітні: це проколи голкою, шилом, порізи ножем і склом, удари кулаком, палицею; 53.7% із них належить до важких поранень.

Дитячі травми виникають унаслідок небезпечних ігор або недотримання техніки безпеки підлітками під час роботи вдома та на уроках праці в школі.

Бойові ураження очей характеризується значними ушкодженнями тканини ока та очної ямки, множинним проникненням осколків, частим поєднанням із травмами обличчя та інших частин тіла.

З усіх раніше запропонованих класифікацій ушкоджень органа зору жодна не відповідає вимогам сучасної офтальмології. Класифікація маєвідбивати різноманітність травм, бути стислою, легко запам’ятовувались і піддаватися машинній обробці. Цим вимогам найбільш відповідає класифікація, запропонована Н.О.Пучківською та співавторами у 1985р.

Подана класифікація зручна для практичного використання, включає вид і характер ураження, ступінь важкості травми, супутні ушкодження очного яблука, а також придатна для стислого запису діагнозу та машинної обробки.

Відображення ступеня важкості травми до певної міри умовне, оскільки важко передбачити перебіг травматичного процесу в оці та можливі післятравматичні ускладнення. так, невелике за площею проникаюче поранення рогівки може ускладнитись ендофтальмітом і цілковитою втратою зору. Тому профілактика сліпоти та інвалідності від травм очей має здійснюватись у двох напрямках:

1. впроваждення широкого комплексу заходів по запобіганню всім видам травматизму очей;

2. удосконалення допомоги потерпілим та підвищення якості лікувальних методів з використанням досягнень науково-технічного прогресу.

ТУПІ ТРАВМИ ОРГАНА ЗОРУ (КОНТУЗІЇ)

Контузії, або тупі травми, органа зору складають 17-22% усіх видів ушкоджень очей, за важкістю вони посідають 2-ге місце після проривних паранень і частіше спостерігаються в побуті. Більшість контузій виникає внаслідок дії предметів, які мають малу швидкість руху та велику площу. Контузія може бути прямою (виникає безпосередньо при ударі предмета в око), непрямою (внаслідок струсу тулуба або лицевого скелета від ударної хвилі при вибухах) та поєднаною (виникає в разі поєднаної дії зазначених травмуючих чинників).

Від поранень ока контузії відрізняються тим, що в більшості випадків цілість зовнішніх покривів не порушується, ушкоджуються, як правило, тканини ока, розташовані глибше, та його придатки. Травматичні ушкодження тканин в умовах контузії залежать від сили та спрямування удару, а також від особливостей анатомічної структури ока, віку хворого та стану ока до контузії.

За важкістю ушкодження розрізняють 3 ступеня контузії:

І ступінь - контузії, що не спричинюють зниження зору під час одужання. Вони характеризуються тимчасовими оборотними змінами (набряк та ерозії рогівки, берлінівські помутніння сітківки, кільце Фоссіуса, спазм акомодації тощо);

ІІ ступінь - контузії, що призводять до стійкого зниження зору (глибокі ерозії рогівки, локальні контузійні катаракти, розриви стискача, зіниці, ретролентальні крововиливи та ін.);

ІІІ ступінь - контузії, за яких відбуваються дуже важкі зміни, внаслідок котрих можливе об’ємне збільшення ока у зв’язку із субкон’юнктивальним розривом склери, а також різкі гідродинамічні зсуви, стійка гіпертензія або гіпотонія ока.

Найбільш важка форма контузії органа зору - його руйнування (розтрощення, роздавлення); звичайно такі контузії спостерігаються при аваріях на автотранспорті й часто поєднуються з ушкодженням голови та інших частин тіла.

За локалізацією ушкодження розрізнють контузії очної ямки, придатків ока та очного яблука.

УШКОДЖЕННЯ ОЧНОЇ ЯМКИ

Контузії очної ямки- це тупі травми її м’яких тканин, за яких немає очевидних порушень анатомічної цілісності. Основні симптоми контузії такі: нудота, блювання, брадикардія, виражена гематома повік, субкон’єюнктивальний крововилив, обмеження рухливості очного яблука, екзофтальм; можливе зниження зору або цілковита його втрата.

У разі ушкодження стінок орбіти трапляється розходження відламків кістки та збільшення об’єму порожнини, очне яблуко при цьому зміщується вглиб орбіти - виникає травматичний енофтальм. Зсув відламків усередину орбіти може призвести до зменшення її порожнини з випинанням очного яблука - відзначається травматичний екзофтальм; його причиною можуть бути ьакож ретробульбарний крововилив, травматичний набряк клітковини, синдром верхньоочноямкової щілини (цілковита офтальмоплегія, птоз, втрата чутливості рогівки, дещо пізніше - нейропаралітичний кератит). Синдром верхньоочноямкової щілини спостерігається в разі ушкодження верхньої стінки орбіти біля її верхівки, при цьому травмується окорухорі нерви, перша гілка трійчастого нерва та орбітальна вена.

При ушкодженні кісток очної ямки нерідко травмується зоровий нерв. Можливі його защеплення в каналі, розрив на різних рівнях, відрив від очного яблука. Порушення цілості нерва спричинює цілковиту втрату зору. Клінічна картина залежить від місяця розриву. Якщо розрив нерва виник у задньому відділі очної ямки, на очному дні спочатку змін немає, а через 2-3 тиж. відзначається атрофія диска. При розриві передньої частини зорового нерва (не далі як за 10-12мм, де проходить центральна артерія сітківки) клінічна картина подібна до такої за умов гострої судинної непрохідності центральної артерії сітківки.

Тупа травма великої сили біля верхньовнутрішнього кута очної ямки здатна призвести до відриву блоку, яким проходить сухожилок верхнього косого м’яза. Внаслідок цього виникає диплопія (двоїння), що погано піддається лікуванню.

УШКОДЖЕННЯ ПРИДАТКІВ ОКА

З придатків ока найчастіше ушкоджеються повіки та слізні шляхи. Навіть незначна тупа травма може призвести до появи різноманітних синців (гематом). Це пояснюється, з одного боку, сильною васкуляризацією повік, з другого - особливістю підшкірної основи: вона пухка, не містить жиру, тому кров, що вилилась, швидко поширюється під шкірою обох повік. Активне розкриття повік за таких умов неможливе, а пасивне - ускладнене.

Велике діагностичне значення має час, протягом якого після травми з’являється гематома: крововилив, що виникає відразу після травми, розвивається з ушкоджених судин повіки; виникнення гематоми через декілька годин після травми свідчить про просочування крові під шкіру повік з гематоми в очній ямці; поява гематоми через добу й більше може бути ознакою перелому основи черепа (симптом окулярів).

Іноді при забиття повік пальпаторно за характерним хрустінням під пальцями (симптом крепітації) можна виявити підшкірну емфізему, що свідчить про ушкодження кісткових стінок орбіти та проникнення повітря з придаткових пазух носа. В умовах підшкірної емфіземи хворому необхідно зробити рентгенографію в двох проекціях з метою з’ясування локалізації та розміру ушкодження кісток.

Лікування. Спочатку призначають холод, а через 1 добу - теплові процедури для розсмоктування крововиливів. За підозри на ушкодження решітчастих пазух необхідно протягом кількох діб ретельно доглядати хворого у зв’язку з небезпекою проникнення інфекції в порожнину черепа.

В умовах тупих травм верхньої повіки нерідко спостерігається птоз внаслідок ушкодження м’яза-підіймача або відповідної гілки окорухового нерва. Таким хворим призначають електропроцедури, масаж. Питання про хірургічне усунення птозу вирішують не раніш ніж через 6 міс. після травми.

Контузія верхньої повіки в зовнішній третині іноді веде до травмування слізної залози, внаслідок чого згодом виникає дакріоаденіт. Рідше забиття в цій ділянці може спричинити зміщення слизової залози донизу.

Контузія повік у внітрішній третині нерідко супроводжується ушкодженням слізних шляхів: можливі зміщення нижньої слізної точки, розрив слізних канальців і слізного мішка. Якщо своєчасно не зшити кінці розірваного канальця, то під час їх загоювання утворюється рубець, котрий порушує сльозовідведення та зумовлює постійну сльозотечу.

Ушкодження кон’юнктиви при контузії повік проявляються підкон’юнктивальними крововиливами та набряком (хемоз). Важкі травми можуть супроводжуватись контузійним розривом кон’юнктиви. Під час локалізації її ушкодження поблизу лімба можливий розрив склери.

Розрив кон’юнктиви, менший за 5мм, не потребує хірургічного лікування, показані дезінфікуючі краплі. Якщо поранення кон’юнктиви більше ніж 5мм, накладають шви завтовшки 8/0-9/0 під епібульбарною анестезією дикаїном, потім призначають дезінфікуючі краплі та мазі. Шви знімають на 5-6 день.



УШКОДЖЕННЯ ОЧНОГО ЯБЛУКА

Клінічний симптомокомплекс у післяконтузійний період різноманітний та включає не тільки симптоми ушкодження очного яблука, але й зміни загального стану організму хворого. У перші дня після травми відзначається біль у черепно-лицевій ділянці на боці ушкодження, а також головний біль, запаморочення, легка нудота, ускладнення конвергенції під час читання.

Одним із симптомів контузії очного яблука є змішана ін’єкція судин. Вона слабо виражена в перші години після травми, наростає протягом 1-ї доби, тримається на одному рівні 3-4 дні, а до кінця 1-го - початку 2-го тижня поступово зменшується.

Деякі клінічні прояви контузії очного яблука зумовлені різними судинними порушеннями. Спершу виникає спазм судин, потім їх розширення, що зумовлює реактивну гіперемію переднього відділу увеального тракту оболонки та розширення її судин. При ушкодженні судин виникають внутрішньоочні крововиливи.

Контузія очного яблука супроводжується зміною офтальмотонусу у бік як підвищення, так і зниження. Зміни внутрішньоочного тиску, окрім судинних порушень, можуть спричинити порушення анатомічних взаємовідношень у ділянці кута передньої камери та дренажної системи ока, а також зміни у війковому тілі, котрі призводять до підвищення або зниження його секреторної функції.

Ступінь контузійних ушкоджень тканин очного яблука та їх комбінації у хворих різноманітні. Частіше уражаються тканини переднього відділу судинного тракту (60%), райдужна оболонка (60%), рогівка (40%), сітківка і зоровий нерв (30%).



УШКОДЖЕННЯ РОГІВКИ

У разі контузії можливе ушкодження епітелію, котре спричинює поверхневий набряк або ерозію рогівки. У зв’язку з рясною іннервацією рогівки ерозія її зумовлює сильний ріжучий біль, світлобоязнь, сльозотечу та блефароспазм. Дослідження ока в такому випадку здійснюють після закапування 0.25% розчину дикаїну. Для визначення розміру ерозії закапують 1% розчин флюоресцеїну, потім промивають око ізотонічним розчином натрію хлориду; ерозована ділянка при цьому забарвлюється в зеленуватий колір. Прогноз в умовах ерозії рогівки позитивний - дефект швидко епітелізується, якщо немає його інфікування.

Лікування. Призначають дезінфікуючі краплі, мазі або емульсії, метиленовий синій з хініном; у випадку сильного блефароспазму здійснюють перивазальну блокаду 5мл 0.5% розчину новокаїну вздовж поверхневої скроневої артерії. На травмоване ока накладають пов’язку. Обов’язково вводять протиправцеву сироватку.

Ушкодження ендотелію спостерігається рідше, воно призводить до дискуподібного набряку строми в глибоких шарах. Проникнення набрякової рідини в середні та передні шари строми спричинює помутніння рогівки у вигляді смуг або грат. Воно зникає поступово, але після значних ушкоджень заднього епітелію, розривів задньої пограничної пластинки та волокон строми може залишитись рубцеве помутніння рогівки.

Майже ніколи при контузіях не виникає цілковитого розриву рогівки, що пояснюється її значною міцністю та еластичністю.

Важка контузія може супроводжуватись імбібіцією строми рогівки кров’яним пігментом - гематокорнеа, це виникає внаслідок розриву заднього епітелію та задньої пограничної пластинки за наявності крововиливу в передню камеру при підвищенні ВОТ. Помутніння червонувато-бурого кольору згодом стає зеленкувато-жовтим, а потім сірим. Прозорість рогівки відновлюється дуже повільно і не завжди повністю.

Лікування. Спочатку для розсмоктування помутнінь призначають фібринолізин, фізіотерапевтичні процедури та гіпотензивні препарати. У більш пізні строки, якщо є інтенсивні помутніння, можливе хірургічне лікування (пересадка рогівки).

УШКОДЖЕННЯ СКЛЕРИ

Клінічно конфузійне ушкодження склерипроявляється її розривом у найслабкішій ділянці - верхньому або внутрішньому квадранті за 3-4мм від лімба та концентрично йому. Розрив склери може поєднуватися з розривом кон’юнктиви або не супроводжуватись ним. Діагностика останнього ускладнена внаслідок набряку та субкон’юнктивального крововиливу, що подеколи прикривають розрив склери.

Основні симптоми субкон’юнктивального розриву склери - обмежений хемоз кон’юнктиви та крововилив поблизу лімба, гіпотонія, випадіння під кон’юнктиву кришталика, райдужки, зсув зіниці в бік розриву. Для уточнення діагнозу застосовують діафаноскопічну пробу: присвічуючи склеральною лампою крізь рогівку та зіницю, в місці розриву склери визначають червоне світіння. Допомагає діагностиці також симптом больової точки - після епібульбарної анестезії 0.25% розчином дикаїну натискування скляною паличкою на ділянку розриву спричинює різкий біль; якщо розриву немає, біль не виникає

УШКОДЖЕННЯ РАЙДУЖКИ ТА ВІЙКОВОГО ТІЛА

Райдужка ушкоджується у 60% хворих з контузією ока, при цьому спостерігаються міоз, мідріаз, заворот, частковий та цілковитий її відрив.

Міоз (звуження зіниці) виникає внаслідок подразнення волокон стискача зіниці й нерідко супроводжується появою несправжньої міопії, спричиненої спазмом акомодації. Ці явища проходять через кілька днів.

Мідріаз (розширення зіниці) розвивається в разі ушкодження волокон окорухового нерва або розриву стискача й може поєднуватися з паралічем акомодації.

Частковий відрив райдужної оболонки біля кореня (іридодіаліз) супроводжує більш важкі травми. при боковому освітленні іридодіаліз визначається біля лімба у вигляді чорного щілиноподібного отвору. При офтальмоскопії цей отвір червоного кольору. Відповідна ділянка зіничного краю сплощена і зсунута в протележний бік. наявність другого отвору може спричинити диплопію, а також світлобоязнь унаслідок надмірного засвічування внутрішніх відділів ока. Крізь ділянку відриву нерідко видно край кришталика. При надриві райдужної оболонки біля зіничного краю зіниця набуває неправильної форми.

Цілковитий відрив райдужки (іридеремія) спостерігається рідше, оболонка у вигляді сірої грудочки опускається в передню камеру.

До рідких травм належать заворот частини райдужки назад, до війкового тіла. Під час біомікроскопії він нагадує колобому райдужки, але без характерних “ніжок”.

Ушкодження райдужки, як правило, супроводжується кровотечею з судин у передню камеру (гіфема), що заповнюється кров’ю частково або цілком. Ушкодження та порушення проникності судин райдужної оболонки може призвести до повторних крововиливів, у зв’язку з чим виникає загроза вторинної глаукоми та гематокорнеа.

Забиття війкового тіла подеколи супроводжується розладом акомодації внаслідок спазму або паралічу війкового м’яза, крововиливами в склисте тіло, а також порушенням секреції водянистої вологи, котрі нерідко призводять до підвищення або зниження офтальмотонусу.

Лікування. Показані спокій, ліжковий режим з бінокулярною пов’язкою протягом 2-3 днів, підвищене положення голови. Спершу призначають гемостатики (аскорутин, дицинон усередину, амінокапронову кислоту всередину або в/в, 10% розчин хлориду кальцію в/в, етамзілат усередину або парабульбарно, доксіум усередину), а з 4-5-го дня - розсмоктувальну терапію (фібринолізин парабульбарно, фізіотерапія, фонофорез папаїну). Якщо позитивного ефекту немає, на 4-6 день доцільний парацентез із промиванням передньої камери. Хірургічне усунення іридодіалізу, мідріазу, колобоми райдужки з оптичною метою проводять через 2-3 міс. після травми.


УШКОДЖЕННЯ КРИШТАЛИКА

Ту па травма кришталика може призвести до ушкодження його капсули, внаслідок чого розвивається травматична катаракта, іноді виникає частковий або повний розрив війкового пояска з подальшим підвивихом або цілковитим зсувом кришталика.

Травматична катаракта може виникнути відразу після контузії або трохи згодом. Іноді на передній капсулі кришталика відразу після травми відзначається пігментне кільце Фоссіуса. Воно є відбитком пігментного краю зіниці, притиснутого в момент травми до передньої капсули кришталика, і не знижує гостроти зору, розсмоктується протягом 2-3 тиж.

У разі великих розривів капсули контузійна катаракта виникає безпосередньо після травми, швидко набрякає, часто ускладнюється вторинною глаукомою. Кришталикові маси, що випали після ушкодження капсули в передню камеру, здатні спричиняти підвищення внутрішньоочного тиску та факогенний іридоцикліт.

У більшості випадків контузійна катаракта розвивається через 1-2 міс. після невеликих розривів капсули. такі катаракти різняться за локалізацією, формою та величиною помутніння: передні та задні субкапсулярні, кортикальні, крапкові, зірчасті, секторні та ін. Іноді помутніння не збільшується, подеколи - прогресують аж до виникнення повної катаракти.

Помутніння в середині кришталика в умовах контузії без розриву капсули спостерігається рідко. Часом трапляється так звана розеткова катаракта - помутніння (частіше в задньому відділі кришталика) у вигляді пір’я та пелюстків. Вірогідно, це помутніння розвивається внаслідок коагуляції кришталикового білка в момент струсу. Розеткові катаракти частіше цілком або майже цілком розсмоктуються, а іноді помутніння прогресують і розвивається повна катаракта.

Ознаки підвивиху кришталика: нерівномірність глибини передньої камери, дрижання райдужної оболонки, при широкій зіниці видно край підвивихнутого кришталика у вигляді дігоподібної смуги та грижу склистого тіла, під час офтальмоскопії іноді визначаються два зображення диска зорового нерва. При цьому можуть бути скарги на монокулярну доплопію, погіршення зору внаслідок міопії або астигматизму.

Цілковитий вивих кришталика. Кришталик зміщується до передньої камери або в склисте тіло. В обох випадках це може бути причиною факотопічного іридоцикліту та вторинної глаукоми. Кришталик, що потрапив до передньої камери, має вигляд жирової краплі, яка заповнює всю камери; він блокує зіницю та кут передньої камери, внаслідок цього різко порушується відплив водянистої вологи, а це призводить до розвитку гострої вторинної глаукоми. Таким хворим показане термінове хірургічне видалення вивихнутого кришталика.

Вивих кришталика в склисте тіло клінічно проходить більш спокійно. Зсунутий кришталик не завжди виявити, іноді його видно у прохідному світлі. Якийсь час він легко зміщується і при широкій зіниці може виходити в передню камеру, потім іноді фіксується швартами у склистому тілі, здебільшого в нижній його частині. Протягом тривалого часу око подеколи залишається спокійним, але в склистому тілі відбуваються значні біохімічні та фізичні зміни й завжди є загроза розвитку іридоцикліту, вторинної глаукоми або відшарування сітківки.

Лікування. Консервативна терапія контузійних катаракт включає здебілььшого інстиляції вітамінних крапель та контроль ВОТ і зору. У разі прогресування катаракти та зниження зору нижче за 0.3 й нижче за 0.1 на єдиному оці доцільне хірургічне лікування - екстракапсулярна екстракція катаракти; за показаннями - з імплантацією штучного кришталика. Протипоказання до імплантації ІОЛ: єдине око; зміни в задньому відділі ока, що перешкоджають відновленню доброго зору після операції важкі місцеві та загальні запальні судинні захворювання.Катаракту, ускладнену дислокацією кришталика, видаляють за його сублюксації або люксації в передню камеру за допомогою кріоекстрактора; у випадку зміщення в склисте тіло - петлею, вакуум-екстрактором або здійснюють ленсектомію за допомогою вітреотома через плоску частину війкового тіла. Якщо око спокійне, до хірургічного лікування контузійних катаракт вдаються через 2-3 міс. після травми, а за наявності іридоцикліту або вторинної глаукоми операцію проводять ургентно.



УШКОДЖЕННЯ СКЛИСТОГО ТІЛА

Контузія око може супроводжуватись переднім або заднім кільцеподібним відшаруванням склистого тіла, але частіше спостерігаються крововиливи в склисте тіло внаслідок ушкодження судин війкового тіла або сітківки. Можливий частковий або цілковитий гемофтальм.

Під час дослідження в прохідному світлі часткового гемофтальму на тлі рожевого рефлексу з очного дна помітні темні пластівцевоподібні плаваючі помутніння. Крововиливи в центральні відділи склистого тіла розсмоктуються швидше, ніж пристінкові, найповільніше розсмоктуються крововиливи у ретролентальний простір. Після крововиливу у склистому тілі іноді накопичуються кристали холестерину, а також солі фосфорної та вугільної кислот, помітні при офтальмоскопії в розрідженому склистому тілі у вигляді дощу із золотавим або сріблястим відтінком.

У випадку цілковитого гемофтальму склисте тіло просякає кров’ю, під час дослідження в прохідному світлі рефлексу з очного дна немає, зір знижується до світловідчуття. Шляхом ультразвукового дослідження в ділянці склистого тіла виявляють додаткові ехосигнали. Цілковите розсмоктування тотального гемофтальму з відновленням зору спостерігається рідко. Кров розсмоктіється повільно. Часто відрізняється густе помутніння склистого тіла. Надалі нерідко виникає тракційне відшарування сітківки, а при більш значному проліферуючому ретиніті розвивається вторинна глаукома.

Лікування. Відразу після травми призначають суворий ліжковий режим, бінокулярну пов’язку, гемостатичні препарати. Через 3-5 днів, якщо немає рецидиву крововиливу, показані розсмоктівальна терапія, аутогемотерапія, тканинна і вітамінотерапія, гемодез, ультрозвукова та лазеротерапія, ферменти - фібринолізин, трипсин, лідаза.

Якщо консервативна терапія неефективна, показане хірургічне лікування - зарита вітректомія через плоску частину війкового тіла, оптимальний термін для неї - 1 міс. після травми.



УШКОДЖЕННЯ ВЛАСНЕ СУДИННОЇ ОБОЛОНКИ

В умовах тупої травми ока можливий розрив власне судинної оболонки. Якщо травма свіжа, розрізнити його не завжди вдається, оскільки він прикритий масивним крововиливом звичайної кріглої форми. У процесі розсмоктування крововиливу розрив має вигляд жовто-білої дугоподібної або серпоподібної смуги, розташованої концентрично до краю диска зорового нерва. Розриви власне судинної оболонки можуть проходити між диском зорового нерва та жовтою плямою, через ділянку жовтої плями або назовні від неї. Розриваються звичайно внутрішні шари судинної оболонки - хоріокапілрний шар, склиста пластинка та шар пігментного епітелію сітківки. Судини сітківки проходять над розривом. У міру формування рубцевої тканини судинної оболонки розрив набуває білого забарвлення.

У разі інших контузійних змін власне судинної оболонки можуть спостерігатись хоріоїдит, частіше - хоріоретиніт, зумовлені вазомоторними реакціями на травму, спазмом або паралічем дрібних судин і капілярів. Набряк тканин та крововиливи надалі призводять до виникнення вогнищ некрозу, атрофії судинної оболонки та відкладання пігменту. Ступінь зниження гостроти зору залежать від локалізації ураження та його розміру. При ураженні власне судинної оболонки в ділянці жовтої плями зір різко знижується і не відновлюється.

Лікування. У свіжих випадках показані гемостатичні та протизапальні препарати, через 4-5 днів призначають розсмоктувальну терапію, у більш пізні строки проводять лазеротерапію з метою профілактики відшарування сітківки.



  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка