Уроки психології в умовах музейного середовища ефективний засіб формування духовної культури старшокласників



Скачати 180.19 Kb.
Дата конвертації28.12.2016
Розмір180.19 Kb.
До 200-річчя з Дня народження Т. Г. Шевченка !

А.В. Баштова, практичний психолог , Л.П. Криволап, вчитель біології

навчального закладу «Канівська загальноосвітня

санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Черкаської обласної ради»,

Л.В. Миколенко, старший науковий співробітник

Шевченківського національного заповідника


НАВЧАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ В МУЗЕЙНОМУ СЕРЕДОВИЩІ - ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВ
Особистісні якості та духовні вартості, які людина реалізує у своєму житті, багато залежать від розвитку особистості у процесі шкільного навчання.

Уроки психології в умовах музейного середовища - ефективний засіб формування духовної культури старшокласників.
Дослідження філософів, психологів та педагогів сучасності визначають духовну сферу життєдіяльності людини як провідний напрям її виховання та розвитку.

Наша школа та психологічна служба, зокрема, розпочали працювати над пошуком нових технологій, форм роботи, засобів, при яких формування духовної культури школярів буде здійснюватися більш ефективно в рамках роботи над науково-методичною проблемою школи: «Духовно-моральне становлення особистості в умовах школи-інтернату». Ми пішли шляхом пошуку такого «розвивального середовища» [1] , у якому б особистість не тільки широко збагачувала свої знання , а, що на наш погляд більш важливіше, ці знання стимулювали б прагнення учня системно та усвідомлено включатись в процес самопізнання, саморозвитку власного духовного потенціалу.

В теоретичній психології, зокрема культурно-історичній теорії Л. С. Виготського та в широкій педагогічний практиці за кордоном ми знайшли доказ того, що саме музейне середовище є розвивальним та досить «екологічним засобом» впливу на формування особистості, зокрема її духовної складової. Наразі щодо теорії: у онтогенезі психіки розрізняють генетичне, внутрішньо обумовлене дозрівання, і формування психіки під впливом середовища і виховання. Ось ця друга половинка онтогенезу, тобто формування під впливом середовища і виховання, відбувається в ході інтеріоризáції (від лат. interior - внутрішній) та екстеріорізації (від лат. еxterior – зовнішній). В культурно-історичній теорії Л. С. Виготського інтеріоризація — становлення людської форми психіки завдяки освоєнню індивідом людських цінностей, а екстеріорізація - перехід внутрішніх, психічних актів в зовнішній план, в конкретні зовнішні реакції і дії людини. На основі цих психологічних понять, на нашу думку, ще більш стверджувальною буде думка про те, що: одним із вирішальних засобів виховання духовності людини є мистецтво, що виступає як універсальний шлях до перетворення зовнішніх культурних цінностей у духовний світ особистості. Діючи на глибинні психологічні механізми людських емоцій, мистецтво активно впливає на особистість, збагачує її духовний та моральний потенціал. [6];

щодо практики: як приклад успішності систематичної взаємодії школи і музею з опорою на педагогічну програму, цікавий досвід сучасної музейної педагогіки за кордоном. В США працює національна програма на основі якої будують свою роботу усі музеї країни. Загальнодержавна програма «Музей і освіта» уже більше 30 років здійснюється в Італії. В багатьох містах Німеччини організована система спільного педагогічного планування музеїв і шкіл. Позитивний досвід інтеграції музеїв у шкільне середовище є і в Росії. Теоретичні джерела та ефективна практика сприяли створенню довгострокової Програми соціально - культурного партнерства нашої школи та Шевченківського національного музею.

Психологічна служба школи долучилась до реалізації цієї Програми проведенням уроків психології, факультативних занять зі старшокласниками, розвивальними годинами, годинами спілкування з дітьми різного віку.

План - конспект бінарного уроку (психологія + біологія) з учнями 11 класу

Тема уроку : Особистість. Індивід. Індивідуальність

Мета та завдання уроку:


  • розглянути поняття особистість та розмежувати поняття :“людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”;

  • розвивати практичні навички ділового спілкування;

  • активізувати уміння учнів самостійно та конструктивно мислити;

  • засобами прикладів з життя великого українського Кобзаря Т.Г.Шевченка сприяти формуванню системи цінностей старшокласників, їх моральних взірців .

Форма проведення уроку: музейний бінарний урок

Тип уроку: урок вивчення нових знань

Місце проведення : Шевченківський національний заповідник

Обладнання уроку: картки, робочі зошити, блок-схеми, малюнки,

різнокольорова кругова діаграма, ПК



Основні поняття та терміни: людина, індивід, індивідуальність, особистість,

спрямованість, здібності, характер, взірці

ПЛАН ТА ОСНОВНИЙ ЗМІСТ УРОКУ



І блок – підготовчий

Мета: створення ситуації «емоційного занурення» в тему, атмосфери «філософського столу»

1.Вірш В. Симоненка (краще пісня) «Знаєш, що Ти - людина!» (Додаток 1)

2. Вступ

Психолог:

- Плинув час день за днем, рік за роком, і ось уже ви не дитина, а майже доросла людина. З’явились зовсім нові думки, почуття, інтереси. Задля чого живу на Землі? Що є для мене найголовнішим? Як побудувати своє життя? Ким бути і до чого прагнути? Хто мої друзі? Яка Я особистість?...Чи взагалі Я особистість?!...


- А може, це слово – тільки для обраних, визначних, талановитих, унікальних? Сьогодні часто особистістю називають нормальну психічно здорову людину. А погану? Якогось терориста? Невже він теж особистість?

3. Оголошення теми та завдань уроку ( Відповіді дітей)



ІІ блок –інформуючий

Психолог:

- У нас різні думки. Виникали, коли ми давали відповідь на запитання :» Чи можна про кожну пересічну людину сказати, що вона «особистість»?» Щоб їх правильно узагальнити, скажу, що кожна наука має теорію. Люди домовились називати ті чи інші речі, поняття «якось». Психологи-теоретики, зокрема.

Наше перше завдання: розглянути поняття особистість та розмежувати поняття :“людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.

1. Робота в групах (за ознакою, визначеною педагогом)

Психолог:

-Ознайомтесь з науковим визначенням понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість” (Додаток 2)

→ презентуйте своїми словами, не втрачаючи наукового змісту інформації ці поняття іншим групам, підберіть образ, метафору; наведіть життєвий чи літературний приклад, щоб глибше розкрити поняття.

Вчитель біології (як підсумок обговорення, можлива дискусія) акцентує увагу учнів на двох основних чинниках формування особистості: біологічному та соціальному:

- Людина — частина природи, має біологічні властивості і підвладна біологічним закономірностям. У той же час вона — істота соціальна, є носієм суспільних характеристик і поза суспільством як людина не існує. Звідси й виникає проблема співвідношення біологічного й соціального в людині.

З точки зору сучасної науки і наукової філософії сутність людини (тобто те, що визначає її специфіку, відмінність від інших живих істот) соціальна, але необхідно визнати наявність, значення і відносну самостійність її біологічної природи. Вчені вважають, що біологічне в людині «зняте» соціальним. Це означає, що воно — це біологічне начало перетворене, значною мірою підпорядковане соціальному, але не усунуте, зберігається, утворює із соціальним діалектичну єдність.

Генетично зумовлені, передаються по спадковості анатомофізіологічні характеристики, зокрема структура нервової системи, мозку, органів чуття. В новонародженої дитини вони від початку є людськими. Природжена можливість, здатність оволодіти мовою, мисленням, стати особистістю, реалізується лише в людському, соціальному оточенні, у світі культури. Біологічно зумовлений ряд параметрів людського життя, наприклад, вікові етапи, тривалість життя. Але і тут вплив соціальних умов досить виразний. Природжені певні особливості нервово-психічних реакцій, темперамент, тип вищої нервової діяльності; можливо, й деякі обдарування, наприклад, музичні, математичні, - але знов-таки їх прояв, розвиток або, навпаки, гальмування залежать від соціальних умов, від навчання й виховання. Є припущення, що до деяких видів асоціальної (антисуспільної, злочинної) поведінки «привертають» генетичні фактори, проте й тут, якщо людина психічно нормальна, не божевільна, вирішальне значення має вплив середовища, умови життя, виховання, моральна самосвідомість. Якими б не були природжені особливості нервової системи, людина, яка не страждає психічним захворюванням, здатна планувати свою поведінку, самостійно діяти та контролювати свої дії і несе за неї відповідальність.


2. Фронтальна бесіда (на глибше усвідомлення понять вправа «Закінчте речення»

«Закінчте речення відповідно до визначення:

( «є» або «не є»)

Новонароджена дитина … є (це)

Особа , у стані сильного наркотичного сп’яніння -

Президент –

Терорист –

П’ятикласник –

Видатний діяч мистецтва –

«Дитина-мауглі» є (це) –

Представник молодіжних субкультур –
3. Робота в групах (за іншою ознакою, визначеною педагогом)

Розмежування основних понять: “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість” → складання кругової діаграми



ІІІ блок – практичний

Індивідуальна робота (можна в парі) з картками:

Картка 1


  • Які складові мають поняття? Постав знак «+».




Біологічний фактор

Соціальний фактор

Індивід







Людина







Індивідуальність







Особистість







Картка 2

  • Які психологічні поняття, на твою думку, більше мають соціальну природу, які біологічну? Проведи лінії.

« БІО » « СОЦІО «

Гра Переконання Емоції Темперамент Досвід Мовлення

Знання Вік Конструкція тіла Пам’ять Нервова система Уміння Навички Задатки Здібності Талант Тембр голосу

Групове обговорення, можлива дискусія

І\/ блок – діагностичний

Психолог:


  • Кожна людина унікальна, неповторна. Ця унікальність зумовлена вже біологічно, бо неповторною є в кожної людини комбінація генів (за винятком однояйцевих близнят). Але вона зумовлена й соціально: неповторний життєвий шлях і досвід кожної людини і — що дуже важливо — вона має здатність до самовизначення. Озвучте, за бажанням, відповіді на запитання, які були вам запропоновані на домашнє завдання…

Домашнє завдання (можна використати робочі зошити): дати поширені відповіді на три запитання:

Чого я хочу, до чого прагну ( мої мрії, плани)?

Що я можу ( виходить робити краще, ніж у інших?

Які мої риси стали уже головними ?



Підсумок психолога:

- Особистість зазнає впливу і природи (зокрема своєї біологічної), і суспільства, й історії, але вона не пасивний продукт цих чинників, тому що має певну свободу, вибірково ставиться до зовнішніх обставин і впливів, сама визначає лінію своєї поведінки, зокрема що стосується особистісної спрямованості, розвитку здібностей та свого характеру.

Сильна духом людина буває здатна робити те, що вважає своїм обов'язком, вимогою своєї гідності, всупереч обставинам

І\/ блок – розвивальний

Тематична екскурсія –діалог «Вплив оточення на формування творчої особистості Т.Г. Шевченка»



Науковий співробітник музею (тези):

- На широкому історико-культурному терені минулого XIX ст. Т.Г.Шевченко виділяється як людина всебічної культури, широких знань, талановитий художник і поет. Його багатогранна діяльність і творчість має наднаціональне, світове призначення, що полягає у створенні ним високохудожніх образів, які виражають загальнолюдські демократичні ідеї.

Вперше знайомство Т.Шевченка з Петербургом відбулося навесні 1831 року, куди переїхав його пан Енгельгардт. Наступного року пан віддав його в науку до “різних живописних справ цехового майстра” Ширяєва. Саме тут, у середовищі учнів-малярів Тарас набував мистецьких знань. А влітку “білими” петербурзькими ночами він став ходити в Літній сад перемальовувати статуї. В одну з таких ночей 1835 року його зустрів земляк – художник Іван Максимович Сошенко, який у цей час закінчував Академію мистецтв. Сошенко помітив у ширяєвського учня справжній художній талант і став йому допомагати. І.Сошенко познайомив його з Є.Гребінкою, який теж багато допоміг молодому землякові в самоосвіті, у побуті. Сошенко звернув увагу конференц-секретаря Академії мистецтв професора історії мистецтв В.Григоровича на талановитого юнака. Далі Т.Шевченка знайомлять з відомими на той час художниками О.Венеціановим та К.Брюлловим, з відомим російським поетом В.Жуковським. Як відомо, саме це мистецьке оточення і відіграло вирішальну роль у визволенні Шевченка з кріпацтва 25 квітня 1838 року.

Важливим періодом у житті Т.Шевченка було навчання в Петербурзькій Академії мистецтв у відомого російського художника К.Брюллова, де він опановував не тільки живопис, а й слухав лекції в університеті, студіював історію мистецтва, загальну історію, літературу, фізику, фізіологію, зоологію та інші науки. Глибокий інтерес виявив молодий Т.Шевченко до природознавства, що допомогло йому виробити матеріалістичні погляди на природу. Т.Шевченко був добре обізнаний із світовою художньою літературою і мистецтвом, любив творчість Рембранта ван Рейна, Гольбейна, Дюрера. Шевченко ще з юнацтва володів польською мовою, що збагачувало його спілкування. Володіння французькою мовою давало йому змогу читати твори Поль де Кока в оригіналі, а «Клариссу» С.Річардсона у французькому перекладі Ж.Жанена.

Серед мистецького оточення Т.Шевченка в цей період особливо виділяються художник О.Венеціанов та відомий російський поет В.Жуковський, земляки Шевченка – Є.Гребінка та художник І.Сошенко. Саме в цей час відомими в Петербурзі були літературні вечори Євгена Гребінки. Український письменник Є.Гребінка після закінчення Ніжинської гімназії вищих наук (1831 р.), кілька років служив у 8-му малоросійському козачому полку. З 1834 року вийшов у відставку і переїхав до Петербурга. Перебуваючи в Петербурзі, він створив гурток, що об’єднував українську та російську мистецько-літературну інтелігенцію. Літературні вечори Є.Гребінки відвідували М.А.Маркевич, А.М.Мокрицкий, І.М.Сошенко, В.І.Даль, І.І.Панаєв, М.О.Момбеллі та ін. Гребінка був знайомий з О.С.Пушкіним, О.В.Кольцовим, І.С.Тургенєвим, підтримував взаємини з В.І.Григоровичем, К.П.Брюлловим, Ф.О.Коні, О.Г.Венеціановим, П.О.Корсаковим, болгарським просвітителем З.Княжевським та ін.

Крім того, Шевченко спілкувався з багатьма композиторами, артистами, поетами, художниками, вченими-істориками, філософами, яких знали мистецькі осередки не лише Києва, Москви, Санкт-Петербурга, а й уся Європа. Поет постійно перебував у гущі культурно-мистецького життя столиць (Києва та Петербурга), відвідуючи театри, концерти, гуртки мистецької інтелігенції. Серед письменників і діячів мистецтва, з якими зустрічався поет у літературних колах – І.Тургенєв, М.Костомаров, В.Григорович, К.Кавелін, О.Писемський, В.Бєлінський, Л.Жемчужников. 

Дружба Т.Шевченка з артистами, співаками, композиторами безпосередньо впливала на світогляд поета, відточувала його природну музикальність, яка притаманну його поетичним, прозовим і малярським творам. З музичних інструментів особливо любив поет віолончель. У повісті «Музикант» він писав: «Я вам, кажется, не писал ещё о виолончели? Чудный! Дивный инструмент… Только одна душа человека может так плакать и радоваться, как поёт и плачет этот дивный инструмент».

Серед артистів-виконавців Т.Шевченко знав і любив слухати твори у виконанні українського співака С.Гулака-Артемовського, захоплювався грою А.Серве і скрипаля А.В’єтана. Надзвичайно поетично пише Шевченко про мазурки польського композитора Ф.Шопена в повісті «Музикант». 

Під час перебування Шевченка у Нижньому Новгороді відбулася зустріч двох великих людей – знаменитого актора М.С.Щепкіна і відомого Кобзаря Т.Шевченка, двох кріпаків у минулому. За чотириста верст приїхав М.Щепкін, щоб підтримати свого друга. Шевченко був безмежно щасливий. Весною 1859 року поет знову прибув до Петербурга. Цього разу в Шевченка встановилася дружба з передовими діячами російської культури, з негритянським актором А.Олдріджем, гра якого справила на поета незабутнє враження. На знак любові до актора Шевченко написав портрет А.Олдріджа.

Ось чому не випадково кращі твори Т.Шевченка присвячені його друзям: поема «Катерина» – присвячена В.А.Жуковському в пам'ять про 22 квітня 1838 року (день викупу поета з кріпацтва); поема “Гайдамаки” присвячена В.І.Григоровичу, секретареві Академії мистецтв тощо. Крім того, під впливом Т.Шевченка почали свою творчість художники Лев Жемчужников (1812 – 1912), Іван Соколов (1829 – 1918), Костянтин Трутовський (1826 – 1893), які зробили значний внесок в український та російський побутовий живопис. Так, Лев Жемчужников, правнук гетьмана Кирила Розумовського, уже дорослою людиною приїхав з Росії в Україну. Саме тут він створив низку картин: «Чумаки в степу», «Отара овець» і найвизначнішу – «Кобзар на шляху», навіяну поемою Т.Шевченка «Катерина». Продовжуючи традиції Шевченка, Л.Жемчужников створив альбом, присвячений Україні, і в пам'ять шевченківського видання назвав його також «Живописная Украина». Ще не будучи знайомим із Шевченком (це знайомство відбулося в Петербурзі після звільнення поета із заслання), Жемчужников клопотався перед військовим губернатором Оренбурзького краю про полегшення життєвих умов для поета-засланця. Ознайомившись із записами українських народних пісень, які зробив Жемчужников, Шевченко у своєму щоденнику записав: «Який би я щасливий був побачити людину, котра так щиро полюбила мою милу, рідну мову і мою чудову бідну батьківщину».



Постать Тараса Григоровича Шевченка надзвичайно велетенська й унікальна. Серед блискучого сузір'я світових геніїв важко назвати ім'я поета, вірші якого перелилися б таким широким потоком у музичні твори. Так, відомо, що вже на початку XX ст. вірші з «Кобзаря» були втілені більш ніж у 1500 музичних творах. Інтерпретація поезії Шевченка в музиці, що розпочалася ще за життя поета, триває й донині. Протягом XX ст. творчість Т.Шевченка залишається живим джерелом натхнення композиторів у різних країнах – Україні, Канаді, Росії, Америці, Австралії, Франції, Польщі та ін. З плином часу ускладнюються засоби музичної виразності в її втіленні, розширюються жанрові межі від народних пісень до опер і ораторій. Інтерес до Шевченкової музи не згасає. Кожне покоління митців знаходить у поезії Шевченка все нові риси вічної мудрості, отримуючи імпульси для творчості.

Історію життя Шевченка - вона така відома, від народження аж до могили,- можна назвати тяжкою, болючою драмою; історію його думки й творчості - драмою не менш трагічною. Особиста драма Шевченка тісно сплітається з його драмою, як геніального виразника сподівань і таємних ідеалів рідного йому народу.

Що дав українському суспільству його геніяльний поет і що взяв він від суспільства?

Відповіддю на це перше питання є національне відродження українського народу, вісником, співцем, поетичним виразником і покутною жертвою якого був Шевченко. З ним українське суспільство пов'язане, його він зміцнив, виправдав і вивів на широкі, відкриті та правильні шляхи. Він - український поет, неперевершений донині, але який перевершив усіх своїх попередників. Його постать така близька, така дорога кожному, хто знає ціну «покутних жертв», хто у відродженні народу бачить перемогу живих прагнень, які пориваються до розвитку, бувши здавлені мертвими формулами і тенденціями, що-суперечать життю, та що їх силою нав'язують; його постать дорога кожному, хто радіє радістю людства, в сім'ю якого повертається багатомільйонна частка його із багатством ще невиявлених сил, насичених ферментом розвитку.



Що взяв Шевченко від українського суспільства? Ледве чи багато, коли брати до уваги ті запозичення в галузі політичних і національно-суспільних цінностей, що помагають поетові розширювати межі своєї творчості, розвивати свій світогляд і питому вагу яких завжди можна усталити при аналізі творчості поета і суспільно-літературній оцінці створених ним образів. Прекрасні слова одного з перекладачів «Кобзаря» на російську мову, М. Славінського, який дає відповідь на це питання: «Усе, що свідомо чи несвідомо жило й ховалося в народньому почутті, все, що плакало, раділо й стогнало в серці народньому,- усе злилося в поезії Шевченка в один акорд, палкий, сумний, приголомшливий. Шевченко все одержав від народу і все віддав народові, повернув проясненим, перетвореним у вогнищі думки, почувань та страждання» . Та ці слова, власне кажучи, свідчать про м а т е р і а л творчості поета, про джерело, з якого він черпав своє надхнення, свої найглибші ідеали, своє ставлення до речей і явищ.

Вивчення «Кобзаря» навіває враження надзвичайної скромності поета в оцінці своєї творчості і суспільного служіння його музи.



Ридаю, Молю ридаючи: пошли,

Подай душі убогій силу, Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило.

І на Украйні понеслось...

У цім палкім благанні поета, що приковує до себе якоюсь трагічністю почуття, звучать нотки ніби якогось усвідомлення безсилля здійснити своє призначення. Поет цим благанням кидає яскравий промінь світла на характер тих хворобливих переживань, що їх він зазнав, з одного боку, через незадоволення своєю поетичною діяльністю, а з другого - через брак допомоги чи підтримки, якої він чекав від сучасників.

З цього погляду надзвичайно цікавим є признання поета, яке свідчить, що він не дочекався «святої правди ні од кого»,- звичайно, правди, щодо його діяльности, як поета. Далі поет розкриває, що саме він розуміє під цією правдою:

Либонь, уже десяте літо,

Як людям дав я «Кобзаря»,

А їм неначе рот зашито:

Ніхто й не гавкне, не лайне,

Неначе й не було мене.

Не похвали собі, громадо!

- Без неї, може, обійдусь,

- А ради жду собі, поради;

Та, мабуть, в яму перейду

Із москалів, а не діждусь!

Мені було аж серце мліло,

- Мін Боже милмиї як хотілось,

Щоб хто-небудь мені сказав

Хоч слово мудре; щоб я знав,

Для кого я пишу? для чого?

За що я Вкраїну люблю?

Чи варт вона огня святого?..

Бо хоч зостаріюсь затого,

А ще не знаю, що роблю.

У цих словах, що вирвалися у поета на засланні (1849 р.), коли він особливо боляче відчував відірваність від рідного народу та брак спілкування з близькими людьми, не можна бачити лиш нарікання на те, що він забутий своїми друзями, однодумцями, про яких ще раніше в одному зі своїх листів каже: «Колись, бувало, кинеш у собаку, а попадеш в приятеля, а як трапилася мені біда, так святий знає, куди поділись друзі».

Повна історія Шевченкового життя ще не написана і не висвітлена, не вивчена в деталях, незважаючи на багатий матеріял, що його зібрав у біографії поета покійний О. Кониський та інші. Але той, хто колись подолає цю важку, та вже назрілу потребу українського суспільства, той майбутній біограф Шевченка, спиняючись на драматичних моментах у житті поета, насвітлить і з любов'ю розкриє одне із найболючіших, довготривалих його переживань. І, треба думати, вивчення цього аспекту в житті Шевченка ще глибше пояснить нам зміст пережитої ним драми й додасть до неї Щось нове, що ще більше зміцнить наше почуття любови до геніяльного співця України, який, хоч давно вже від нас відійшов, ще довго житиме і серед нас, і серед тих поколінь, які прийдуть нам на зміну…

І\/ блок – підсумковий, зворотній зв'язок


  • Що на уроці було найбільш цікавим?

  • Які види роботи особливо сподобалися?

  • Як впливало на вас місце проведення уроку ?

  • Яке ваше враження від уроку в цілому?

Література

  1. Державній національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття)

[Електронний ресурс] /Ресурс доступа: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/

896-93-п


2. Помиткін Е. Психологічне забезпечення духовного розвитку дитини.

Бібліотека «Шкільного світу».- 2008.-С. 52.-57.

3. В.М.Оржеховська, Т.В.Хілько. Посібник з самовиховання :Сам-на-сам з

собою.-К. 1996: -С.3-5

4. Н.В. Ліфарєва. Психологія особистості. – 2003.- С. 55-59.

5.Н.Ю.Матяш, Н.М.Шабатура. Біологія: Підручник для 9 класу

загальноосвітніх навчальних закладів.- К.2009

6.Формування внутрішнього плану свідомості: ідея інтеріоризації в психології

Західних регіонів України [Електронний ресурс] /Ресурс доступа:

http://bookster.com.ue/summaries/viev/448



Додаток1

Ти знаєш, що ти — людина? 


Ти знаєш про це чи ні? 
Усмішка твоя — єдина, 
Мука твоя — єдина, 
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде. 


Завтра на цій землі 
Інші ходитимуть люди, 
Інші кохатимуть люди — 
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе — 


Озера, гаї, степи. 
І жити спішити треба, 
Кохати спішити треба — 
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина, 


І хочеш того чи ні — 
Усмішка твоя — єдина, 
Мука твоя — єдина, 
Очі твої — одні

(16.XI.1962. ВасильСимоненко)



Додаток2

ЛЮДИНА

біосоціальна істота, яка володіє членороздільною мовою, свідомістю, вищими психічними функціями (абстрактно-логічне мислення, логічна пам’ять і т. д.), здатна створювати знаряддя праці та використовувати їх в процесі суспільної праці



ІНДИВІД

біологічний організм, носій загальних спадкових якостей біологічного виду людина



ОСОБИСТІСТЬ

соціально-психологічна сутність людини, яка формується в результаті засвоєння індивідом суспільних форм свідомості і поведінки, суспільно-історичного досвіду людства. Особистістю ми стаємо під впливом суспільства, виховання, навчання, взаємодії, спілкування тощо.



Особистість – соціальний індивід

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ

- неповторне співвідношення особистих рис та особливостей людини (характер, темперамент, здібності, особливості протікання психічних процесів, сукупність почуттів тощо), що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка