Управління юстиції в миколаївській області



Сторінка3/46
Дата конвертації26.05.2017
Розмір8.7 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   46

О ПЕРСОНАЛИЗАЦИИ ПРАВА В ЭПОХУ ПОСТМОДЕРНА

Что сегодня является определяющим в естественном праве: право на несходство (индивидуальность) или право на одинаковость (социальность)?

Ответ на этот вопрос связан с особенностями современного правового развития. Действительно, право эпохи модерна было нацелено на утверждение одинаковости, оно нивелировало индивидуальность. Между тем, право эпохи постмодерна стремится утверждать индивидуальность, настаивая на несходстве как определяющей составляющей естественного права.

Современное индивидуализированное общество задает высокий уровень конфликтности бытия, предопределяя усиление значения права как средства разрешения конфликтов (конфликтное предназначение права). При этом установка права на персонального пользователя приводит к тому, что закон перестает восприниматься в качестве сакрального начала, поскольку нормативное регулирование все чаще подменяется целесообразностью и координацией. Деперсонализация права эпохи модерна замещается поисками правовой личности эпохи постмодерна.

Это, однако, не означает, что право перестает побуждать субъектов считаться со своим окружением, ограничивать собственные желания. Однако, в условиях модерна эти требования права воспринимались как традиционные, обычные и, по сути, не нарушались. Не случайно проблема злоупотребления правом в прежние времена была экзотической, она не затрагивала различные сферы правовой реальности. Постмодерн принес с собой повсеместное распространение игнорирования индивидом другого и той целостности, к которой он принадлежит. Отсюда нарастающее количество ситуаций злоупотребления правом и, одновременно, нормативных попыток их регламентации в самых разных областях правового регулирования, от отрасли гражданского, до уголовного права.

В настоящее время комплекс правообразующих факторов приобретает все новые очертания, что определяется не только существованием такого мощного фактора эволюции права как глобализация, но и человеческой субъективностью, где на уровне ментальности происходят динамические процессы, определяющие современный ландшафт бытия права.

Классическое право было обращено к нормативной субъективности, обладало стабильностью, самоотчетностью, ориентацией на незыблемые принципы. В современном праве все эти характеристики поставлены под сомнение, так как сказывается:

неопределенность и приблизительность в осуществлении права;

детерриторизация субъекта как отражение глобализации;

атемпорализация субъекта как фрагментация человеческого существования.

Растворение личности в многообразных и несвязанных слоях массовой культуры расшатывает традиционные социальные институты, а фрагментарность и разнообразие существующих ценностей подрывает сложившуюся нормативность, в том числе, правопорядок, приводит к утрате устойчивой принадлежности человека к определенному образу жизни, сказывается на его отношении к праву. При этом, «увлеченность собственным имиджем и игрой в свою жизнь объясняет сокращение набора общепринятых и общезначимых норм и ценностей» (Шугуров М.В.), определяет не только незнание общих начал культуры, выраженных в праве, но и стирает грани между нормой и патологией.

На этом фоне происходит отрешение человека от той субъектности, которая представлена в концентрированном виде в праве европейской цивилизации. По сути, разрушается привычная субъективность как активное и ответственное начало бытия в нормативно организованном, обществе, а институциональные структуры уже не могут согласовывать диаметрально расходящиеся цели и интересы. Все это приводит к неспособности права быть как сферой согласования интересов, так и системой преодоления конфликтов.

Современная жизнь создает большие сложности на пути правовой социализации человека, его становления в качестве правовой личности, поскольку складывается ситуация невосприимчивости права и, по сути, отказ от движения к правовой субъектности.

Современный человек пребывает как бы в двух измерениях, определяющих его раздвоение, с одной стороны, он живет в границах цивилизации, устремленной к центрации, а, с другой – в культуре, настроенной на децентрацию. Между тем, сложившаяся деперсонализация человека в праве не может быть преградой для использования права как сферы персонализации, которая вряд ли в современном обществе возможна вне права. Поэтому традиционно признаваемый приоритет объективного права над субъективным утрачивает смысл. Субъективное право выводится в центр правовой реальности, отображая плюралистическую картину бытия. Не случайно даже представление о праве (правопонимание) начинает исходить не из регулятивных его характеристик, а из координации действий субъектов и сфер их социального бытия.

Как справедливо замечено в юридической литературе, мы только сегодня приближаемся к тому, что стало почти аксиомой дореволюционной юриспруденции, а именно, к пониманию того, что субъект права, правовая личность есть вовсе не правовая усредненность некая типовая фигура, а индивидуальность, правовая особенность.

С проблемой выдвижения субъективного права в центр правовой реальности связаны утверждения о необходимости признания особой формы бытия права - актуального права, имеющего свои специфические источники, формирующегося особыми путями и особыми субъектами. При этом, актуальное право (Муравский В.А.) рассматривается как совокупность норм, создаваемых гражданским обществом и государством в сфере законодательного регулирования при реализации права и выполнении функций конкретизации, адаптации и коррекции законов, обновления правовой системы.

В современных условиях особенно важно утверждение идеи многогранности субъекта права как правовой личности, содержащей в себе разнообразие правовых связей. Потому представление о субъекте как объясняющем начале всего правового, исходной точке отсчета всех правовых явлений и центре системы правовых координат (С.И.Архипов) позволяет преодолеть ту несостоятельность механизма действия права, которая все в большей степени заметна в связи с обозначившимся высоким уровнем индивидуализации общества. По сути, индивидуализированное общество это вызов праву, которое должно реагировать на этот вызов не только выведением субъекта права в центр правовой системы, но и соответствующей персонализацией всех компонентов правового бытия.

В представленном ракурсе объяснимо развертывание исследований в рамках правовой антропологии, где осуществляется корреляция «образа права» и «образа человека» (С.И.Максимов) применительно к современному состоянию правовой реальности. При этом кардинальные изменения «образа человека» эпохи постмодерна должны соответствующими новыми положениями подкреплять «образ права», который традиционно исходит не только из способности человека быть субъектом права, но из признания за другими быть такими же.

В заключение отметим, что персонализация права в эпоху постмодерна не только принципиально меняет положение субъекта права в правовой системе, но также формирует развернутую палитру красок, с помощью которых может быть выписана индивидуализация правовой жизни современного общества.


Michał Pindera

NARKOMANIA WŚRÓD UCZNIÓW

SZKÓŁ GIMNAZJALNYCH

Obcowanie człowieka z narkotykami datuje się od wielu tysięcy lat. Już na samym początku istnienia praczłowiek przeczuwał całkowitą niemoc wobec nieznanego i strach przed śmiercią, to skłaniało go do szukania pociechy w innym świetle lub bogów. “Nie można stwierdzić z pewnością, od jak dawna ludzie stosowali środki odurzające do zmieniania swych stanów świadomości. Bardzo możliwe, że najwcześniej stosowanymi środkami odurzającymi były te, które występowały w naturze. Znamy około czterech tysięcy roślin zawierających substancje psychotropowe, lecz jedynie około czterdzieści z nich było regularnie wykorzystywanych dla ich właściwości odurzających”.1

Za początek zjawiska narkomanii w Polsce przyjmuje się zwykle lata osiemdziesiąte XIX w, kiedy to stała się zjawiskiem o charakterze społecznym. Kultura okresu Młodej Polski, będąca na tym terenie odmianą modernizmu, najpopularniejszej wówczas filozofii Europy Zachodniej, poprzez swoją fascynację wszystkim co niezwykłe, dalekie od codzienności, przyniosła wzrost zainteresowań środkami odurzającymi. Narkotyk obok alkoholu stał się w tym okresie jednym z elementów stylu życia sfer artystyczno – literackich, przy czym zjawisko narkomanii nie wykraczało swoim zasięgiem poza przedstawicieli zamożnych kręgów społecznych. Autorzy szeregu publikacji gloryfikowali świat narkotyków i fascynacji doznań.2

W latach siedemdziesiątych XX wieku wraz z przyjściem przemian społeczno – kulturowych, nowych ideologii (np. hipisowskiej, która akceptowała zażywania narkotyków) nastąpił wzrost zainteresowania narkotykami, a co za tym idzie wzrost liczby osób odurzających się.

Popularne wówczas narkotyki to środki wzwiewne rozpuszczalniki,kleje takie jak butapren tri i inne. Narkomani pozbawieni szerokiego dostępu do klasycznych narkotyków zaczęli poszukiwać środków odurzających lub ich zamienników wśród dostępnych na rynku farmaceutyków. Takim przykładem mogą być popularne krople Inoziemcowa, które po odpowiednim spreparowaniu narkomani przyjmowali poprzez iniekcję. W tym okresie tzw. “narkomanii lekowej” głównymi źródłami narkotyków były apteki, szpitale i zakłady produkujące środki odurzające. Trudności ze zdobyciem narkotyków z innych źródeł powodowały włamania do tych obiektów, kradzieże, fałszerstwa recept itp. 3

Narkomani zaczęli też szukać sposobów na samodzielną produkcję narkotyków w domowych warunkach i w rezultacie na rynku pojawił się tzw. “kompot”. Był to narkotyk dający pożądane efekty podobne do używania zwykłej heroiny. Wywołuje on silne uzależnienie fizyczne i psychiczne.

Na początku lat dziewięćdziesiątych, rodzima narkomania upodobniła się do standardów światowych. Zwiększyło się spożycie narkotyków, a rynek międzynarodowy został zdominowany poszukiwaną m. in. i w Polsce amfetaminą. 4

W Polsce istnieje duże zróżnicowanie terytorialne rozpowszechniania środków uzależniających. Zagrożone miejscowości to m.in. Katowice, Warszawa, Kraków.5

Wyniki badań Badania przeprowadzono w 2005 roku w województwie śląskim i małopolskim losowo wybranych szkołach gimnazjalnych. Badaniami ankietowymi objęto 83 uczniów klas I – III , którzy próbowali lub też brali różne środki odurzające.

Badanym uczniom zadano pytanie związane z określeniem słowa narkomania.

Odpowiedzi były różne i tak : 49 % badanych uważa jako używanie narkotyków, 22% – nadmierne spożywanie lekarstw, 12% – przyjemne przeżycie, 18% – wstrzykiwanie preparatów do krwi. Również większość badanych uczniów (65%) posiada wiedzę na temat narkotyków. Do najczęściej wymienianych przez uczniów środków odurzających były: amfetamina (17,5% wypowiedzi),marihuana (15%), haszysz (10,2 %), SLD (9,2 %).

Na pytanie związane z istnieniem na terenie szkoły problemu narkomanii – większość badanych uczniów (58%) stwierdziło, że istnieje zjawisko narkomanii, 10% badanych uważa, że na terenie szkoły nie ma narkotyków. Pozostali badani nie posiadają informacji na ten temat.

Uczniowie posiadają różną wiedzę na temat zażywania narkotyków we własnych klasach.

I tak 26,7% badanych stwierdziło, że znają osoby w swojej klasie , które zażywają środki odurzające, 53,3 % – nie orientuje się w tym zakresie.

Interesujące są wypowiedzi uczniów dotyczących zażywania jakichkolwiek środków odurzających. Okazuje się, że 18,7% badanych przyznało się do brania różnych narkotyków, 73,4% stwierdziło, iż nie miało w ogóle kontaktu ze środkami odurzającymi, 10% – stwierdziła że zażywała marihuanę, 7,7% – ecstasy i amfetaminę.

Różne są powody i przyczyny, że młodzież sięga po narkotyki. W opinii badanej młodzieży, przyczynami brania narkotyków są: kłopoty z nauką (71% wypowiedzi), ciekawość (76%) , za namową znajomych (71%) , rozwiązanie własnych życiowych problemów (64,5%), zabawa (69%), przyjemność (61% wypowiedzi badanych).

Według młodzieży miejscami odurzania się środkami są: dyskoteki, (imprezy) itp.

– 81,5 % wypowiedzi, w domu (10 % wypowiedzi ), inne miejsca (7,7%) to piwnice w domach parki, klatki schodowe.

W opinii badanych, (92,5% wypowiedzi), narkotyki są bardzo łatwo dostępne, zakupienie ich zajmuje od paru minut do jednej godziny. Jako bardzo łatwo dostępne są: leki uspokające (61,5% wypowiedzi, środki wziewne (55,5%), marihuana, haszysz (41% wypowiedzi) heroina (22,5% ), amfetamina (2,5% ), LSD (7% ).

Uzyskano też opinię uczniów o prowadzonych zajęciach, spotkaniach w szkole na temat narkomanii. Większość badanych (60%) stwierdziła, że zajęcia z tego zakresu odbywają się i prowadzą różne osoby: pedagog (30 % wypowiedzi), policja (15%), przedstawiciele MONAR (10%), ksiądz (5% ).

Zakończenie.

Profilaktykę definiuje się jako proces wspierania rozwoju, pełnego zdrowia, umożliwianie ludziom uzyskania pomocy niezbędnych do przeciwstawiania się trudnościom życiowym oraz osiągnięcia subiektywnie satysfakcynującego, społecznie konstruktywnego życia . Rodzina powinna być pierwszym środowiskiem dziecka, w którym należałoby zapoczątkować działania przeciw niepożądanym zachowaniom. Profilaktyka działań powinna zmierzać do wytworzenia pozytywnych wzorców w rodzinie. Rodzina powinna być silnym oparciem dla młodego człowieka. Dziecko należy uwrażliwiać na emocjonalne kontakty interpersonalne. Działania profilaktyczne powinny obejmować także samych rodziców.

Celem takich programów powinno być szeroka wiedza na temat skutków działania narkotyków.

Placówki oświatowe powinny położyć większy nacisk na organizowanie młodzieży wolnego czasu i wypoczynku. Należałoby również:

w szkołach zwiększyć ilość spotkań poświęconym problemom narkomanii,

prezentować filmy video ukazujące skutki narkomanii.

Mimo, że narkomania jest tak wielkim problemem, wciąż można zauważyć niedosyt publikacji na ten temat.

Literatura:

1. Cekiera Cz., Psychoprofilaktyka uzależnień oraz terapia i resocjalizacja osób uzależnionych. Lublin 1999

2. Gossop M., Narkomania – mity i rzeczywistość Warszawa 1993

3. Juczyński Z., Szmardt – Sisicka E., Narkotyki w Polsce. Mity i rzeczywistość. Warszawa 2001

4. Moneta – Malewska M ., narkotyki w szkole i w domu. Warszawa 2000

5. Rogala – Oblędowska J., Przyczyny narkomanii Warszawa 1999

6. www.nie. pl. / patologie / patologie 1. ht ml


Сирота I.M.

Пенсійна реформа в Україні

Основні напрями пенсійної реформи визначені в Законі України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року [1] та “Стратегії розвитку пенсійної системи”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2005 року [2]. Прийняття цих важливих документів, заснованих на досягненнях не тільки вітчизняного законодавства, багаторічних наукових досліджень і практики застосування законодавства про пенсійне забезпечення, але й увібравши в себе міжнародно-правовий досвід соціального захисту населення.

Новий закон діє з 1 січня 2004 року. Він передбачає удосконалення державної системи пенсійного забезпечення, перехід на страхову трирівневу пенсійну систему. Нова пенсійна система буде складатися з солідарного, накопичувального та недержавного пенсійного страхування.

Перший рівень – це солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що діє на принципах солідарності поколінь, субсидування та здійснення виплати пенсій за рахунок коштів Пенсійного фонду, сформованого за рахунок страхових внесків підприємств і громадян. Другий рівень є накопичувальною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на принципах ч накопичення коштів застрахованих осіб в Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій та одноразових виплат на умовах і в порядку, передбачених законодавством. Другий рівень діятиме на основі обов'язкових пенсійних накопичень, що враховуються в персоніфікованій базі даних Пенсійного фонду України на накопичувальних пенсійних рахунках. Цей рівень буде впроваджуватись поетапно після виконання в Україні певних умов, при цьому розмір відрахувань із заробітної плати не повинен перевищувати 7 відсотків. Внески до обов'язкової накопичувальної системи будуть інвестуватись до різних сфер економічної діяльності з метою їх примноження і належатимуть їх платникам. Третій рівень передбачає собою додаткову недержавну систему пенсійного забезпечення, яка базуватиметься на принципах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. [ 3]

З прийняттям цих законів створено правову базу для розвитку всіх рівнів пенсійного забезпечення. Перший і Другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні складають систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Другий і третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні складають систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Перший рівень пенсійного забезпечення залишився нам в спадок від колишньої державної системи пенсійного забезпечення. Він заснований виключно на страхових внесках, що акумулюються в Пенсійному фонді України.

Проте нова система пенсійного забезпечення розширює коло пенсійних виплат і за рахунок інших фондів. Закон встановлює, що пенсії можуть виплачуватись і за рахунок інших фондів, наприклад, Накопичувального. За рахунок коштів цього фонду мають здійснюватись такі пенсійні виплати:

довічна пенсія з встановленим періодом. Це пенсія, сума якої визначається в договорі страхування довічної пенсії і виплачується вона застрахованій особі після досягнення нею пенсійного віку або членам його родини або спадкоємцям в порядку, встановленому законом;

довічна обумовлена пенсія, яка виплачується щомісячно впродовж життя людини. У випадку, якщо загальна сума цієї пенсії, виплачена пенсіонерові на момент смерті менше, ніж сума вартості договору страхування довічної пенсії на момент його укладення, то різниця коштів виплачується спадкоємцям, названим в договорі страхування;

довічна пенсія подружжя. Виплачується щомісячно впродовж життя пенсіонера, а після його смерті – його чоловікові (дружині), який (яка) досягли пенсійного віку, впродовж їх життя;

одноразова виплата – пенсійна виплата, що здійснюється при умові досягнення застрахованою особою пенсійного віку та в інших випадках на умовах, визначених законом.

Проте слід зазначити, що положення Закону, стосовно Накопичувального фонду, набудуть сили після ухвалення відповідного закону і введення його в дію про перерахування частини страхових внесків до Накопичувального фонду. Ця частина не повинна перевищувати 7 відсотків суми заробітної плати (доходу).

Страхові внески до Накопичувального фонду можуть сплачувати лише ті застраховані особи, яким на день їх введення не виповнилося: чоловікам 40, жінкам 35 років.

Застраховані особи – чоловіки віком від 40 до 50 років, а жінки – від 35 до 45 років можуть прийняти рішення про перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду на протязі року з дня введення цих внесків. Якщо ціособи не прийняли рішення про перерахування внесків до Накопичувального фонду в зазначений термін, то вони втрачають право на перерахування таких внесків до Накопичувального фонду.

Чоловіки, яким на день внесення страхових внесків до Накопичувального фонду виповнилося 50 років, і жінки, яким на день введення цих внесків виповнилося 45 років, не мають права та обов'язків сплачувати страхові внески до Накопичувального фонду.

Застраховані особи, що не сплачують страхових внесків до Накопичувального фонду, сплачують їх до Пенсійного фонду у встановлених розмірах.

Впровадження накопичувального рівня пенсійної системи передбачається з 2008 p., і виграють від неї в першу чергу ті, кому сьогодні виповнилося 30-45 років. Вони отримуватимуть вищі пенсії, оскільки зможуть накопичити на своєму особовому рахунку додаткові кошти . Звичайно, у нинішніх пенсіонерів і тим, кому “під п’ятдесят” немає такої можливості. Причому, слід відмітити, що чим вищим буде заробіток, тим більше грошей можна накопичити. Розглянемо підрахунок на прикладі двох чоловіків 25 років: один отримує середню по країні зарплату (зараз – 870 гривень), другий – удвічі більшу. При нинішній системі пенсійного забезпечення перший в 60 років міг би отримувати пенсію близько 350 гривень, другий – до 700 гривень. Але за умови, якщо роботодавець переводитиме на особовий рахунок кожного чоловіка 7% нарахувань на його заробіток, то тоді перший чоловік накопичить за цей час ( у нинішніх грошах) 25,5 тис. гривень, другий – 51 тис. гривень. При цьому, в обох випадках частина їх пенсії, що виплачується за рахунок нарахувань на заробіток в солідарну систему (32%-7%= 25%, зменшиться на 7%).

Приблизно можна підрахувати, яка ж пенсія буде у цих чоловіків: у першого пенсіонера пенсія у результаті вийде приблизно 500-550 гривень; у другого – 1100-1200 гривень.

Введення другого рівня пенсійних виплат із накопичувального фонду можна буде здійснити лише за умови успішного економічного розвитку країни протягом останніх років, а саме: якщо за кожний з них валовий внутрішній продукт зростав не менше чим на 2 відсотки в порівнянні з попереднім роком, підвищення рівня заробітної плати, стабілізації фінансового забезпечення пенсійних виплат в солідарній системі, виконання інших умов, зафіксованих в Заключних положеннях Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року.

І ще один, третій рівень пенсій за рахунок коштів недержавних пенсійних фондів. Передбачається, що цей рівень запрацює в повну силу після введення перерахування частини страхових внесків до Накопичувального фонду.

Формування недержавних накопичувальних фондів здійснюватиметься за рахунок добровільних внесків громадян і організацій. Умови і порядок формування цих фондів забезпечуються Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 p. Вкладники фонду мають право вільного вибору пенсійної схеми, а їх може бути декілька варіантів (порядок визначення розміру пенсійних виплат; термін, протягом якого здійснюються пенсійні виплати; порядок і терміни сплати пенсійних внесків, у тому числі можливість їх зміни за умовами пенсійного контракту; умови і порядок участі в пенсійній схемі; права і обов’язки вкладника, учасника фонду за цією пенсійною схемою).

Пенсійні внески до пенсійного фонду сплачуються в розмірах і в порядку, встановленими пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних схем. Вказані в пенсійному контракті розміри внесків до пенсійного фонду можуть змінюватись відповідно до умов обраних пенсійних схем. Максимальний розмір внесків за пенсійними схемами недержавного пенсійного забезпечення не обмежується. Пенсійні внески сплачуються шляхом зарахування їх на поточні рахунки пенсійного фонду. Зберігачем пенсійного фонду може бути банк, який має ліцензію Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

Недержавний пенсійний фонд є юридичною особою, створений відповідно до законодавства. Фонд має статус неприбуткової організації (непідприємницького суспільства), здійснює свою діяльність виключно з метою накопичення внесків на користь учасників фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також проводить виплати учасникам фонду, відповідно до встановленого законодавством порядку.

Учасниками фонду можуть бути громадяни України, іноземці і особи без громадянства. Участь фізичних осіб в будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною. Фізична особа може бути учасником декількох пенсійних фондів за власним вибором. Пенсійні виплати можуть здійснюватися учасникові фонду або його спадкоємцеві. Особа, що сплачує пенсійні внески на користь учасника фонду до недержавного фонду відповідно до умов пенсійного контракту, є вкладником фонду. Вкладником фонду може бути сам учасник фонду або професійне об’єднання, членом якого є учасник фонду.

Відносини між фондом і вкладником фонду регулюються пенсійним контрактом. Пенсійний контракт є договором між пенсійним фондом і його вкладником, який заключається від імені пенсійного фонду його адміністратором і за яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або декількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків такого вкладника.

Недержавні пенсійні фонди відкривають можливості для акумуляції коштів на старість шляхом добровільного їх відрахування до фондів. Сьогодні в Україні функціонують 54 недержавних пенсійних фондів, які об'єднують 69 тисяч учасників. А загальна сума активів НПФ складає майже 45 млн. гривень. Більше всього НПФ (зокрема - корпоративних і професійних) в Києві і Харкові, які вже надають послуги громадянам у формуванні додаткової пенсії. [4] За показниками діяльності найвищий рейтинг у « першого національного відкритого пенсійного фонду (м. Київ). Він має свої філіали в 15 областях, серед його вкладників більше 150 представників – роботодавців і більше 5 тис. фізичних осіб. Фонд відкрив вже більше 10 тис. індивідуальних пенсійних рахунків. Фонд планує значно розширити свою діяльність, відкрити представництва на території всієї України [5]

І все це тільки початок. Адже Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” вступив в дію лише з 1 січня 2004 року, і робота по його застосуванню тільки почалася. Створено тільки необхідне правове поле.

Позначені рівні розвитку системи пенсійного забезпечення та завдання, які необхідно вирішити, надзвичайно складні. Справа в тому, що нова система пенсійного забезпечення повинна функціонувати в поєднанні з попередньою системою. А значить необхідно забезпечувати поступовий перехід від однієї системи до іншої ( від солідарної до трирівневої). Це головне в пенсійній реформі. Найбільш складним є питання про проведення диференціації пенсійного забезпечення залежно від тривалості страхового стажу і заробітку працівників, участі в накопичувальній системі. Питання пенсійної реформи разом з бюджетом на 2007 рік розглядаються зараз на сесії Верховної Ради України. Йде мова кому і скільки платити пенсії, про обмеження заробітної плати працюючим пенсіонерам, про спеціальні пенсії, збільшення пенсійного віку. Але уряд не збирається найближчим часом переглядати вік виходу на пенсії. Збільшити пенсійний вік можна тільки після здійснення наукових досліджень та обґрунтування демографічної ситуації, а також проведення урядом необхідних розрахунків [6]. Багато питань потрібно вирішити. Адже Пенсійна реформа відбувається, які б труднощі вона не зустрічала на своєму шляху.

Література:

1. Відомості Верховної Ради України 2003 – №49-51 – ст.376.

2. 0фіційний вісник України, 2005 – №51 – ст.3205

3. Відомості Верховної Ради України, 2003 – №47-48 – ст.372.

4. Соціальний захист, 2006 – №2.

5. Урядовий кур’єр, 2005 – №2

6. Урядовий кур’єр, 2006 – №190


Туляков В.О.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   46


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка