Управління соціальними процесами



Сторінка15/24
Дата конвертації05.03.2017
Розмір6.21 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   24
Тема 12. УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ:

СУТНІСТЬ І ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ
12.1. Формування і реалізація управлінських рішень
Важливою складовою управлінської діяльності є виявлення сукупності принципів, на яких повинен базуватися процес формування і розвитку управлінських рішень.

▪ Принцип реальності: при формуванні рішення необхідно виходити з цілей, які можуть бути досягнуті, а також реально існуючих ресурсів і часу, що є реальним для формування і реалізації цього рішення.

▪ Принцип збереження свободи вибору рішення або принцип неостаточних рішень. Свобода вибору рішення забезпечується тим, що в кожний наступний момент вироблення і ухвалення рішення кількість доступних рішень з кращих рішень, ухвалених в попередній момент і близьких до оптимального, повинна бути більше від одного. Це дозволяє уникнути потреби в «аварійних» рішеннях при виникненні ситуації, яку не можна було передбачати в попередній момент, коли обиралося тільки одне оптимальне рішення.

▪ Принцип своєчасності рішення, оскільки несвоєчасно ухвалене рішення може привести до втрат фінансових і матеріальних ресурсів, політичного банкрутства і таке інше.

▪ Принцип реалізованості: рішення не повинно мати положення, які можуть призвести до зриву його виконання.

▪ Принцип системності, який має найважливіше значення в умовах ринкових відносин, коли необхідно враховувати інтереси власників різних форм на системній основі.

▪ Принцип регуляризації рішень наявність норми, відносно якої визначається необхідний рівень досягнення мети у відповідності в ухваленим рішенням.

Таким чином, найприйнятнішою структурою процесу формування управлінського рішення можна вважати наступні етапи:

√ отримання, збір, обробка і аналіз інформації про стан внутрішнього і зовнішнього середовища;

√ визначення на цій основі цілі;

√ ухвалення загального рішення, направленого на досягнення мети;

√ послідовна конкретизація рішення у вигляді планування (програмування, проектування);

√ вироблення конкретних рішень на основі завдань в підлеглих організаціях, що беруть участь в досягненні мети.

Схема 30. Базові принципи формування управлінських рішень
◘ Аналіз діяльності органів управління показує, що в процесі формування і реалізації рішень вхідна інформація генерується внутрішніми (звіти про стан, заявки на матеріальні засоби, фінансування) і зовнішніми (закони, укази, ухвали) джерелами. На цьому етапі повинна здійснюватися оцінка ситуації, що склалася, на основі принципу реальності. Необхідно вивчити і проаналізувати всі чинники і умови, пов’язані з поточним станом організації.

◘ На основі результатів кількісного і якісного аналізу ситуації, що склалася, формується реальна ціль (другий етап), досяжна в існуючих умовах.

◘ Для досягнення поставленої мети необхідно (на третьому етапі) визначити спосіб її досягнення на основі збереження принципу свободи вибору рішення.

◘ Із розроблених варіантів досягнення мети (на четвертому етапі) необхідно вибрати один – самий кращий для ситуації, що склалася на момент формування цілі. Аналіз, оцінку і визначення кращого рішення необхідно здійснювати на підставі принципів своєчасності, реалізованості й регуляризації, щоб забезпечити максимальний рівень досягнення мети при мінімальних витратах ресурсів (економічних, фінансових, людських і т. п.). Реалізація принципу регуляризації, окрім обліку, наприклад, соціальних норм, дозволяє встановлювати нормативні показники, за якими буде визначатися рівень досягнення мети при виконанні рішення структурними складовими організації.

◘ На п’ятому етапі ухвалене управлінське рішення конкретизується, як правило, шляхом планування. Планування виконання ухваленого загального рішення полягає в розробці послідовності і способів виконання структурними складовими організації поставлених завдань, порядку їхньої взаємодії між собою і органами управління в процесі виконання цих завдань.

◘ Шостий етап постановка органами управління завдань підлеглим підрозділам, які є структурними складовими організації.

◘ Вироблення конкретних рішень, направлених на виконання поставлених завдань, в структурних підрозділах організації сьомий етап. Введення цього етапу процесу формування і реалізації рішень обумовлено необхідністю враховувати такий закон управління, як єдність і підпорядкованість критеріїв ефективності, що використовуються в процесі управління організацією.

◘ Восьмим і дев’ятим етапами процесу формування і реалізації рішень є, відповідно, організація діяльності й керівництво діяльністю структурних складових організації по виконанню ними загального рішення.

◘ Останнім етапом процесу формування і реалізації рішення є етап контролю, що дозволяє на основі принципу регуляризації рішень забезпечити своєчасну реакцію органів управління на «розлагодженість», що виникла, і довести хід виконання управлінського рішення до планового.

Установлення мети (ціле-

покладання)



Схема 31. Структура процесу формування і реалізації управлінських рішень
Таким чином, запропонована структура процесу формування і реалізації управлінських рішень з урахуванням об’єктивних законів управління і базових принципів складається з десяти етапів, що дозволяє забезпечити розробку, ухвалення і реалізацію об’єктивного і якісного управлінського рішення.

Процес формування і реалізації рішень повинен враховувати соціальні норми нашого суспільства, а не тільки норми індивідуумів і фірм, які в якості норми, як правило, визначають прибуток, що вони можуть отримати, використовуючи суспільні ресурси і ресурси держави.



12.2. Роль і місце ухвалення рішень у процесі управління
Процес управління складається з послідовності видів управлінської діяльності, що циклічно повторюються в часі. Вони отримали назву функцій управління, до яких відносяться планування, організація, мотивація і контроль.

◙ Підсумком (кінцевим результатом) планування є затверджений план того або іншого терміну і змісту.

◙ Організація передбачає пристосовування існуючої організаційної структури управління під нові цілі й завдання, що сформульовані в плані, раціоналізацію розподілу завдань, відповідальності та прав, рішення кадрових питань, тобто організаційне забезпечення виконання плану.

◙ Мотивація направлена на стимулювання ефективної праці як керівників, так і співробітників організації. Тут використовується весь арсенал сучасних методів: економічних, соціально-психологічних, чинників корпоративної культури. Таким чином забезпечується підтримка мотивації виконання планових завдань. По суті справи, функції організації і мотивації – це функції забезпечення виконання ухваленого плану.

◙ Контроль направлений на оцінку рівня виконання планових завдань. Дані контролю, разом з інформацією про стан зовнішнього середовища, є необхідними для розробки плану на наступний плановий період. Отже, функція контролю є заключною у даному циклі управління і в той же час дає інформацію для початку наступного циклу управління.

У кожну узагальнену функцію управління можна «вбудувати» ці ж чотири узагальнені функції управління для функції планування. Це означає, що необхідно планувати, організовувати, мотивувати і контролювати планову діяльність, що можна сказати і про інші функції управління.

У рамках кожної управлінської функції ухвалюються певні рішення, типові для різних функцій управління.

Виконання загальних і конкретних функцій управління вимагає ухвалення рішення. Наприклад, при плануванні ухвалюються планові рішення, при організації організаційні, при мотивації стимулюючі рішення.

Ухвалення рішення, як і обмін інформацією складова частина будь-якої управлінської функції. Виконання різних функцій управління можна представити як послідовність відповідних рішень (див. Табл. 7).

Крім того, управлінське рішення зв’язує функції управління, оскільки процес управління, що являє собою послідовну реалізацію функцій управління і направлений на досягнення поставлених цілей, може в цілому розглядатися як ухвалення рішення. Так, планування, як вже раніше наголошувалося, передбачає постановку цілей і вибір альтернатив і заходів щодо їхнього досягнення, організація і мотивація організують головні дії по реалізації ухваленого планового рішення, а контроль передбачає оцінку рівня виконання ухваленого рішення. Можна говорити, що функція ухвалення рішень виконує в процесі управління особливу роль – вона необхідна для здійснення всіх інших функцій.


Таблиця 7

Рішення, типові для функцій управління


Планування

1. Вибір місії.

2. Вироблення пропозицій про ситуації у майбутньому.

3. Визначення цілей.

4. Вибір стратегій по досягненню поставлених цілей.

5. Формування заходів по реалізації стратегій.


Організація

1. Адаптація організаційної структури під нові цілі і завдання.

2. Раціоналізація розподілу завдань, обов’язків і прав.

3. Кадрові рішення: найом і звільнення, створення резерву на кадрові висування, підвищення кваліфікації.


Мотивація

1. Розробка системи оплати праці і преміювання, що максимально відповідає характеру і результатам праці, а також можливостям організації.

2. Вибір соціальних методів стимулювання ефективної праці.

3. Створення належного морального клімату в організації.

4. Розробка заходів по ефективному використанню факторів корпоративної культури.



Контроль

1. Створення системи контролю.

2. Вибір методів обліку, аналізу і внесення коректив – для всіх трьох видів контролю: попереджуючого, текучого и заключного.


Функції управління можна «вписати» в окремі етапи процесу ухвалення рішення. Так, наприклад, на етапі «визначення проблемної ситуації», з якого, власне, і починається процес прийняття рішення, можна виділити функцію планування (роботи на даному етапі треба планувати). Керуючись подібними міркуваннями, можна вести мову про виконання на даному етапі також функцій організації, мотивації і контролю.

Таким чином, має місце взаємне проникнення і взаємозв’язок функцій управління і процедур ухвалення рішень. По суті справи, ці види управлінської діяльності важко відділити один від одного. Знання методів, засобів і процедур процесу ухвалення рішень є необхідною умовою підвищення ефективності виконання окремих функцій управління, управління в цілому.
12.3. Управлінське рішення вибір системи
У поняття «рішення» вкладається в основному інтелектуальний зміст: управлінське рішення це результат розумової діяльності керівника; вибір особи, що ухвалює рішення відносно дій, спрямованих на досягнення цілей управління.

● Відповідний теоретичний концепт може бути визначений формулою «управлінське рішення вибір управлінця», що акцентує увагу на тому, що управлінські рішення приймають особи, що мають певний статус. Такий підхід був характерний для менеджменту першої половини ХХ століття, коли теоретики менеджменту виходили з того, що організації по суті є засобом для досягнення усвідомлених цілей управління, що задаються керівниками, що поведінка людей передбачувана, а процес прийняття рішення можна раціоналізувати. Теорія ухвалення рішення і повинна була дати менеджерам відповідні алгоритми і аналітичні моделі, а також запропонувати організаційні форми ухвалення раціонального рішення. Розуміння управлінського рішення як рішення керівника виявилося найприйнятнішим для системи адміністративно-командного управління в СРСР.

Довіра менеджерів до системного підходу в управлінні досягла максимуму в 60-ті роки ХХ століття, що знайшло своє виявлення у формуванні особливої дисципліни системного аналізу. Сфера застосування аналітичних моделей розширяється з розвитком інформатики і створенням систем підтримки при ухваленні рішень.

В умовах наростання складності й динамічності світу в другій половині ХХ століття змінилися істотним чином і самі організації: вони набувають рис організму з елементами саморозвитку, сприймаються як спонтанні реакції на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища. Організації набувають особливого вигляду цілісності, що дозволяє говорити про власні цілі та інтереси організації.

Чим більш органічною стає організація, тим в меншій мірі рішення виявляється результатом розумової діяльності саме менеджера. До функції прийняття рішень залучаються акціонери, менеджери нижчих рівнів, аналітики, постачальники і обробники інформації, виконавці будь-якої функції, ділери, замовники, споживачі.


Кожний з працівників, які обслуговують індивідуальних клієнтів, повинен бути ”босом”, а інші організації службовців повинні працювати під його керівництвом” (Друкер Питер Ф. Задачи менеджмента в ХХ1 веке. М. : Изд. Дом Вильямс, 2002. С. 27).


Усе більший вплив на ухвалення рішення мають потенційні замовники або потенційні споживачі продукції підприємства; конкуренти, чиї дії примушують ухвалювати певні рішення; творці нових технологій, які у багатьох випадках впливають на положення підприємства в інформатизованому і глобалізованому світі.

До положення справ, що змінилося протягом сторіччя, у сфері управління концепт «управлінське рішення вибір управлінця» може бути застосований тільки при істотному розширенні поняття «управлінець». Це вже не тільки безпосередньо особа, що ухвалює управлінське рішення, або колективний орган управління, але і весь персонал організації, який вже навіть виходить за рамки конкретних організацій і охоплює соціальну систему з невизначеними межами, різними для різних рішень. Тепер лідер, керівник грає роль організатора колективної думки, дії, творця «інтелектуальної» організації.

● Інша традиція розуміння рішення в управлінні сформувалася в науці про динамічні системи, або системи взагалі, оскільки в реальності немає абсолютно нерухомих устроїв. Теоретики менеджменту, що орієнтуються на поняття загальної системології (загальної теорії систем, кібернетики, синергетики) в інтерпретації організації як соціальної системи, виявили відповідний підхід до управлінського рішення. Теоретичний концепт, що відповідає такому розумінню організації, може бути визначений формулою: управлінське рішення вибір системи.

За ситуації, коли за наступні десятиріччя реальність «розмила» поняття керівника і рознесла управління по всій системі, формула «управлінське рішення вибір системи» конструктивно і змістовно виявляє сутність управління.

● У керівника є «онтологічне право» ухвалювати рішення, оскільки він є частиною соціальної системи управління, в яку входять об’єкти, які потребують управління. Але це ж і накладає на нього і «онтологічний обов’язок» ухвалювати рішення на користь всієї системи. Тому ухвалює рішення не керівник, ухвалює рішення вся система за допомогою керівника. У тих випадках, коли керівник не може або не хоче діяти на користь всієї системи, вона ухвалює рішення «сама», всупереч його волі і уявленням.

В ухваленні управлінського рішення беруть участь і керівник, і система при самих різних взаєминах між ними. Це може бути і підкорення об’єкта управління суб’єкту: керівник наказує, а організація виконує, як це має місце в авторитарних системах. Але і тут не виключається, а передбачається протистояння: організації, створені по волі автократів, можуть диктувати їм свою волю (римські імператори і преторіанська гвардія, турецькі султани і яничари тощо). Можуть бути і організації, де керівник покликаний чуйно слухати і виконувати волю системи, наприклад, управління аристократичним клубом. У цілому ж, бажана позитивна взаємодія менеджера і організації, а в ідеалі – гармонія між ними. Розуміння цього обумовило, зокрема, ідею кастомізації робочих місць врахування індивідуальних вимог працівників для якнайкращого узгодження їхніх цілей з цілями компанії.

Якщо концепт «Управлінець» орієнтує на ґрунтовну розробку рішення, ретельне планування і передбачення, то концепт «Система» попереджає: з початком виконання рішення система приєднує до нього свої переваги. У загальному випадку реальне здійснення рішення – це сумісна «творчість» управлінця і системи.

Особливе значення в сучасному світі має така сфера, де «робляться» рішення (decision making), як інтелектуальна організація. Саме в її інтерпретації як соціальної системи концепти «управлінець» і «система» співпадають як два підходи до управлінського рішення.




У цьому столітті і в цьому тисячолітті зможуть вижити тільки інтелектуальні організації” (Хант Р., Базан Т. Как создать интеллектуальную организацию. – М. : ИНФРА-М, 2002. С. 228).


З точки зору «управлінця» в інтелектуальній організації створені якнайкращі організаційні умови для інтелектуальної діяльності людей, що ухвалюють рішення. А з точки зору «системи» інтелектуальна це така організація, де ухвалені рішення, як правило, будуть ефективними для системи, оскільки такою виявляється її «розумна» організаційна динамічна структура. Саме в цьому і виявляється глибока сутність управлінського рішення: це рішення, що ухвалюються розумними людьми в розумній організації.
12.4. Загальна характеристика процесу ухвалення рішення
Прийняття рішень відбувається в часі, тому вводиться поняття «процес ухвалення рішення», який складається з послідовності етапів і процедур і направлений на розв’язання проблемної ситуації.

Ухвалення рішень – це наука і мистецтво. Часто особа, що ухвалює рішення, не в змозі проаналізувати і чітко осмислити прийняте рішення. Велике значення при ухваленні рішення відіграє інтуїція.

Усвідомлення процесу ухвалення рішень як логічно впорядкованої сукупності неформальних і формальних процедур вимагає описування технологічної схеми виконання цього процесу, яке дозволяє структурно упорядкувати процес прийняття рішень і вибрати методи, на основі яких раціонально проводиться пошук і ухвалення якнайкращого рішення. Розгляд проблем в суворій логічній послідовності дає можливість плідно поєднувати формальні і естетичні методи в процесі підготовки і ухвалення рішень і добиватися їх більш високої якості.

● Виявлення і опис проблемної ситуації.

Зміни в організації і оточуючому її середовищі, що безперервно виникають, призводять до появи проблемних ситуацій, для вирішення яких і будується система ухвалення рішень.

Проблема це складне практичне або теоретичне питання, що вимагає вивчення і розв’язання, це невідповідність бажаного (нормативного) і фактичного рівнів досягнення цілей. Гострота проблеми, можливості її ефективного розв’язання залежать від конкретних умов, в яких вона виникла і буде розв’язуватися. Ситуація це поєднання умов і обставин, в яких виникла проблема. Проблемну ситуацію характеризує терміновість, необхідність ухвалення рішень, місце в організації і особа, яка повинна ухвалювати рішення.

Виявлення і опис проблемної ситуації дає початкову інформацію для оцінки часу, який є в наявності для ухвалення рішення, і величини ресурсів, необхідних для цього. Оцінка величини ресурсів, необхідних для реалізації прийнятого рішення, здійснюється на подальших етапах процесу ухвалення рішення. Кінцевим результатом прийняття рішення на даному етапі є складання загального списку проблем, що вимагають розв’язання, і стисле описування проблемної ситуації для окремих проблем.

Таким чином, етап постановки завдання повинен дати відповіді на питання: яку проблему і в яких умовах потрібно вирішувати; коли потрібно її вирішувати; якими силами і засобами буде розв’язуватися проблема?

З інформаційної точки зору в процесі ухвалення рішень відбувається зменшення невизначеності. Формулювання проблемної ситуації зумовлює послідовне виконання наступних процедур.

● Аналіз проблем, більш глибокий опис умов їхнього виникнення і розвитку проводяться на етапі аналізу проблемної ситуації.

Важливим аспектом вивчення проблемної ситуації є класифікація проблем на зовнішні та внутрішні. Вирішувати зовнішні проблеми прямим чином керівники даної організації не можуть, не можна ж, наприклад, наказати конкуренту облишити ринок або державі змінити у вигідну сторону ввізне мито. Але можуть існувати непрямі методи можливого впливу на розв’язання таких проблем, у тому числі за рахунок внутрішніх можливостей організації (наприклад, підвищити якість продукції, понизити ціни і т. п.).

Кінцевим результатом робіт на даному етапі вироблення рішення є виявлення так званих базових, кардинальних проблем з детальним описом умов їхнього виникнення і розвитку.

● На етапі вироблення пропозицій (гіпотез) здійснюється розробка сценаріїв розвитку ситуації. Під сценарієм розуміється вербально-аналітичне описування існуючого і прогнозованого станів об’єкта дослідження, варіантів розвитку проблемної ситуації. Виявляються і аналізуються сприятливі можливості, а також загрози, що таяться в зовнішньому середовищі, внутрішні умови і можливості розв’язання проблем, що виникли.

● На етапі визначення цілей формулюються цілі вирішення базових, кардинальних проблем. Цілі повинні мати конкретні формулювання і кількісні характеристики, за якими можна буде судити про ступінь їхнього досягнення. Якщо цілі носять альтернативний характер, то обирається набір цілей, який кладеться в основу подальших дій по пошуку якнайкращого варіанту рішення.

● Процес пошуку продуктивного варіанту розв’язання починається з виявлення повного переліку альтернатив (варіантів рішень, що взаємовиключають один одного). У реальних умовах звичайно розглядаються два-три варіанти рішення, не більше: менше трудомісткість аналізу, менше шансів зробити грубу помилку. Проте і немає шансу ухвалити найбільш продуктивне рішення. Серед них взагалі може не бути якнайкращого. При більшому наборі варіантів рішень з’являється гарантія, що в їхньому числі є якнайкраще.

● Далі починається вибір припустимих альтернатив. Важливо знайти такий спосіб відбору варіантів для ретельного розгляду, який забезпечив би виключення явно нераціональних варіантів дій, що не задовольняють певним обмеженням. Альтернативи, виявлені на попередньому етапі, ніби пропускаються через фільтр різних обмежень (ресурсних, юридичних, соціальних, морально-етичних та інших).

Завдання знаходження якнайкращого варіанту на цьому етапі розпадається на дві частини. Перше завдання полягає в тому, як з безлічі можливих варіантів відібрати допустимі (домінуючі, раціональні), а друга в тому, як з порівняно невеликого числа припустимих варіантів вибрати якнайкращий.

● На етапі попереднього вибору кращої альтернативи проводиться детальний аналіз допустимих альтернатив з точки зору досягнення поставлених цілей, витрат ресурсів, відповідності конкретним умовам реалізації альтернатив. Кінцевим результатом роботи на даному етапі є винесення судження про переваги альтернатив. Ці дані системними аналітиками представляються особі, що ухвалює рішення по даній проблемі.

● Оцінка альтернатив з боку осіб, що ухвалюють рішення, проводиться на основі даних, отриманих на попередньому етапі, й за допомогою будь-якої іншої інформації (додаткових фактів і моментів, не врахованих системними аналітиками), виходячи з своїх переваг. Перевага це інтегральна оцінка якості рішень, заснована на об’єктивному аналізі, здійсненому системними аналітиками, і суб’єктивному розумінні цінності, ефективності варіантів рішень з боку особи, що ухвалює рішення.

● Експериментальна перевірка альтернатив характерна для ухвалення рішень в області науково-технічної діяльності. В області управління як приклад можна назвати ринкове тестування нового продукту, експериментальну перевірку різних варіантів організаційної структури управління, систем оплати праці і преміювання, організації контролю.

Кінцевим результатом даного етапу є отримання додаткової експериментальної інформації, необхідної для остаточного формування думки про перевагу певного варіанту рішення.

● Вибір єдиного рішення проводиться на основі експериментальної перевірки, з урахуванням інформації, представленої системними аналітиками. У ряді випадків можливе узгодження рішення з вищепоставленим керівництвом.

● Далі здійснюється діяльність по реалізації ухваленого рішення, що включає визначення етапів, термінів і виконавців ухваленого рішення, стимулювання їхньої ефективної роботи, координацію і контроль виконання рішень. Кінцевим результатом реалізації рішення є досягнення поставлених цілей в установлені терміни в рамках відпущених ресурсів.

Таким чином, можна виділити декілька стадій формування управлінських рішень:

– розпізнати і визначити проблему і необхідність рішення;

– встановити критерії рішення;

– визначити пріоритети, значення і обмеження критеріїв;

– зібрати необхідну інформацію і факти;

– розробити і оцінити альтернативні варіанти;

– вибрати якнайкращу альтернативу;

– досягти поставлених цілей.


12.5. Роль керівника в ухваленні рішення
У процесі підготовки і ухвалення рішення беруть участь три основні типи працівників: системні аналітики, власне керівники, а також експерти, що привертаються до роботи за потреби для вирішення окремих питань з певних проблем. Основну роботу по виробленню рішення здійснюють системні аналітики. Поняття системного аналітика трактується в широкому розумінні і включає співробітників апарату управління, що готують рішення, фахівців інформаційно-аналітичних служб, економічних і інших підрозділів. Системні аналітики здійснюють інформаційну і аналітичну роботу по зменшенню невизначеності інформації, на них лежить відповідальність свої рекомендації.

Системні аналітики повинні володіти сучасними методами аналізу; керівники повинні оволодіти системним підходом до ухвалення рішень і мати загальне уявлення про методи і засоби, що використовуються в процесі підготовки і ухвалення рішення.

Основну роль в ухваленні рішень виконує керівник. Він ухвалює рішення на основі своїх переваг і несе за них відповідальність.

У процесі ухвалення рішення можна виділити наступні основні функції керівника.

♦ Керівник повинен управляти процесом вироблення рішення: організовувати його, привертати потрібних фахівців, забезпечувати їхню роботу необхідними ресурсами. визначати терміни ухвалення рішення, контролювати їхню роботу.

♦ Керівник висуває завдання для вирішення, бере участь в її конкретизації і виборі оціночних критеріїв, що є істотним обов’язком і головною творчою частиною його роботи.

♦ Керівник виконує складну роботу по самому ухваленню рішення.

♦ Керівник організує виконання рішення, управляючи роботами на етапі реалізації ухваленого рішення.

♦ Керівник повинен брати участь в процесі ухвалення рішення з окремих питань його вироблення як фахівець, експерт. Система переваг керівника є головною при виборі якнайкращого рішення.

Вироблення рішення здійснюється спільно керівником і системними аналітиками. Завдання системних аналітиків надати допомогу керівнику при виявленні цілей його діяльності по ухваленню рішень, показати, які вони є зараз і якими повинні стати.

Процес виявлення цілей може носити ітеративний характер. Системний аналітик, на основі наявних директивних матеріалів, прогнозів, думок окремих фахівців, складає список всіх можливих цілей, проводить їхню систематизацію і надає керівнику. Може виявитися, що пропозиції системного аналітика керівника не влаштовують. У ході обміну думками уточнюються старі й виявляються нові цілі. Системні аналітики допомагають правильно намітити підходи до визначення цілей, більш якісно провести процес їхнього виявлення, застосовуючи певні логічні принципи, ввівши кількісні методи оцінки.

Залучення керівника в аналітичні дослідження проблем є важливим чинником успіху. Участь керівника у формуванні критеріїв, визначенні й ранжируванні цілей вирішальним чином позначається на впровадженні результатів.

Така форма співпраці несе в собі виграш двоякого роду. З одного боку, проблема ставиться в адекватному для потреб управління вигляді, з іншого – керівник, беручи участь у формалізації конкретної управлінської ситуації, має ясне уявлення про межі висновків системних аналітиків, як отримані результати допоможуть йому більш обґрунтовано ухвалити рішення.
Література, рекомендована до розділу ІІІ
1. Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации / Э. Гидденс. – 2-е изд. – М. : Академический проект, 2005. – 528 с.

2. Гибсон Дж. Л. Организации: поведение, структура, процессы / Дж. Л. Гибсон, Д. М. Иванцевич, Д. Х.-мл. Донелли ; пер. с англ. – М. : ИНФРА, 2000.

3. Добреньков В. И. Фундаментальная социология: Теория и методология / В. И. Добреньков, А. И. Кравченко. – М. : ИНФРА, 2003. – 1082 с.

4. Злобіна Олена. Особливості соціальної регуляції поведінки в умовах «пролонгованої нестабільності» / Олена Злобіна // Соціологія та суспільство: взаємодія в умовах кризи. ІІ Конгрес САУ : тези доповідей (Харків, 17–19 жовтня 2013 р.). – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2013. – С. 99.

5. Катаєв С. Л. Українське суспільство / С. Л. Катаєв. – Запоріжжя : ГУ «ЗІДМУ», 2005. – 187 с.

6. Козырев Г. И. Социальное действие, взаимодействие, поведение и социальный контроль / Г. И. Козырев // Социол. исслед. – 2005. – № 8. – С. 124–129.

7. Коржов Г. О. Колективні ідентичності в умовах глобальних змін / Г. О. Коржов // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : зб. наук. праць. – Вип. 18. – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2012. – С. 254–258.

8. Кравченко А. И. Социология управления / А. И. Кравченко, И. О. Тюрина. – М. : Академпроект, 2005. – 548 с.

9. Лебон Г. Психология масс / Г. Лебон. – Минск, 2000. – 238 с.

10. Мескон М. Х. Основы менеджмента / М. Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури ; пер. с англ. – М. : Дело, 1993. – 348 с.

11. Парсонс Т. Понятие общества: компоненты и их взаимоотношения / Т. Парсонс // Американская социологическая мысль. Тексты ; пер с англ. – М., 1996.

12. Подольская Е. А. Гуманитарная политика: сущность и общественная значимость / Е. А. Подольская // Гуманітарна політика як фактор сталого громадського розвитку : матеріали круглого столу, 10 лип. 2012 р. / Харк. облдержадмін., Рада ректорів вищ. навч. закладів Харк. регіону, Харк. обл. громад. гуманіт. рада, Харк. гуманіт. ун-т «Нар. укр. акад.». – Х. : Вид-во НУА, 2012. – С. 7–14.

13. Подольская Е. А. Управление социальными процессами : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е. А. Подольская ; Нар. укр. акад. – Харьков : Изд-во НУА, 2007. – 524 с.

14. Пугачев В. П. Руководство персоналом организации / В. П. Пугачев. – М., 2005.

15. Романовский А. Г. Основы теории управления социальными системами / А. Г. Романовский. – Харьков, 2001.

16. Семенов Ю. И. Общество: теоретический анализ понятия [Электронный ресурс] / Ю. И. Семенов. – Режим доступа: http://scepsis.ru/librery/id_65.html.

17. Соболєва Наталія. Ціннісно-нормативна регуляція поведінки в ситуації соціальної нестабільності / Наталія Соболєва // Соціологія та суспільство: взаємодія в умовах кризи. ІІ Конгрес САУ : тези доповідей (Харків, 17–19 жовтня 2013 р.). – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2013. – С. 105–106.

18. Танненбаум Р. Как выбрать модель руководства / Р. Танненбаум, У. Шмидт // Прикладная социология и менеджмент : хрестоматия ; сост. и науч. ред. А. И. Кравченко. – М. : Изд-во МГУ, 1998.

19. Управление социальными процессами : терминол. слов. : учеб. пособие для студентов вузов [Электронный ресурс] / Е. А. Подольская, В. Н. Назаркина ; Нар. укр. акад., [каф. философии и гуманитар. дисциплин]. – Харьков : Изд-во НУА, 2013. – 265 с. – Режим доступа: http://dspace.nua.kharkov.ua:8080/jspui/handle/123456789/135.

20. Хижняк О. Колективна соціальна дія в кризовому суспільстві: проблеми соціологічного теоретизування / О. Хижняк // Соціологія та суспільство: взаємодія в умовах кризи. 11 конгрес САУ : тези доповідей (Харків, 17–19 жовтня 2013 р.). Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2013. – 568 с.

21. Хоманс Дж. Социальное поведение как обмен / Дж. Хоманс // Современная зарубежная социальная психология : тексты. – М., 2004.

22. Шейнов В. П. Скрытое управление человеком: Психология манипулирования / В. П. Шейнов. – М. ; Минск, 2011. – 326 с.

23. Шилз Э. Общество и общества: микросоциологический подход / Э. Шилз // Американская социология. – М., 1992. – С. 334–345.

24. Штомпка П. Социология. Анализ современного общества / П. Штомпка. – М. : Логос, 2005. – 528 с.

25. Элиас Н. Изменение баланса между Я и Мы : Общество индивидов / Н. Элиас. – М. : Праксис, 2001. – С. 215–330.

26. Яхонтова Е. С. Эффективность управленческого лидерства / Е. С. Яхонтова. – М. : Теис, 2005. – 528 с.




Розділ ІV.

ВЛАДА, СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ, ЛІДЕРСТВО





  • Влада: засади, форми і механізми здійснення.

  • Соціальний контроль як спосіб саморегуляції соціальної системи.

  • Керівництво і лідерство як соціальні феномени.

  • Соціальне життя. Континуум виявлення активності людини.

  • Соціальні конфлікти: генеза і механізми їх розв’язання.

  • Інноваційний процес: етапи, стратегії та проблеми.

1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   24


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка