Управління соціальними процесами



Сторінка1/24
Дата конвертації05.03.2017
Розмір6.21 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


НАРОДНА УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ

Є. А. Подольська

В. М. Назаркіна




УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМИ ПРОЦЕСАМИ

Підручник

для вищих навчальних закладів

Видавництво НУА

НАРОДНА УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ

Є. А. Подольська

В. М. Назаркіна



УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМИ ПРОЦЕСАМИ
Підручник

для вищих навчальних закладів

Харків


Видавництво НУА

2014


УДК 316.4:005(075.8)

ББК 60.8я73-1

П 44
Затверджено на засіданні Вченої ради

Народної української академії.

Протокол № 8 від 24.03.2014
Р е ц е н з е н т и: д-р соціол. наук В. М. Онищук (Інститут соціальних наук Одеського національного університету імені І. І. Мечникова);

д-р соціол. наук Л. М. Хижняк (Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна);

д-р філос. наук Г. П. Клімова (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого).

Подольська, Єлізавета Ананіївна.

П 44 Управління соціальними процесами : підручник для вищ. навч. закладів / Є. А. Подольська, В. М. Назаркіна ; Нар. укр. акад., [каф. філософії та гуманітар. дисциплін]. – Х. : Вид-во НУА, 2014. – 364 с.

ISBN …
У підручнику розглядаються актуальні проблеми управління соціальними процесами в контексті глибинних трансформацій в умовах глобалізації всіх сфер суспільства. Це комплексний курс, що інтегрує філософські, економічні, історичні, соціологічні та психологічні підходи до аналізу суспільства як соціальної системи. Досліджуються динамічний потенціал суспільства, сутність і особливості процесів модернізації, механізми і рівні трансформації; аналізуються етапи розвитку соціального управління, основні принципи і функції, а також особливості формування і реалізації управлінського рішення; виявляється методологічний потенціал таких категорій як «влада», «соціальний контроль» та «лідерство» для осмислення континууму виявлення активності людей.

Для магістрантів і науковців, які цікавляться проблемами управління соціальними процесами.


УДК 316.4:005(075.8)

ББК 60.8я73-1

ISBN … © Народна українська академія, 2014


ПЕРЕДМОВА
У чому принципова різниця між розумною і мудрою людиною? І чому достатньо розумна людина не завжди така мудра, щоб домагатися поставлених цілей з щонайбільшою ефективністю, але якнайменшими матеріальними, фізичними і духовними витратами? Розумна людина обов’язково зможе знайти вихід в будь-якій складній ситуації, а мудра – зуміє настільки врахувати всі чинники, умови, ризики, що просто навіть не припустить небажаного розвитку ситуації, або, принаймні, пом’якшить, згладить негативні наслідки.

У період глибоких системних трансформацій від кожної людини особливо очікується здатність до усвідомленої, розумної орієнтації в навколишньому світі. Кожний з нас намагається вирішувати найскладніші проблеми буття, окреслені Іммануїлом Кантом в тріаді: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я смію сподіватися? – для фахівців у сфері соціології, менеджменту, філософії та інших наук про суспільство і людину спроба методологічно відповісти на ці питання – справа професійного обов’язку і громадянської честі.

Сутність задуму цього підручника саме і полягає в тому, щоб дати науково-теоретичний інструментарій для аналізу суспільства як функціонуючої системи, для виявлення динамічного потенціалу соціуму в умовах глобальної трансформації. В першому розділі розкривається сутність системного підходу до аналізу суспільства, в другому – особливості процесів модернізації і риси постмодернізації сучасного суспільства, основні ознаки і моделі сучасності як різновиду суспільного розвитку. В третьому розділі розкриваються етапи і сутнісні характеристики соціального управління, його основні функції і принципи, роль і місце ухвалення управлінського рішення. Влада, соціальний контроль, лідерство – центральна тема четвертого розділу. Велика увага приділяється мотиваційному менеджменту, механізмам розв’язування конфліктів і стратегіям інноваційної поведінки.

Смисловий простір управлінської діяльності знаходиться поза потоком історичного часу, а тому важливо включитися в безперервний діалог тих теоретиків і практиків, хто протягом багатьох сторіч напрацьовував продуктивні ідеї в скарбницю управлінської думки. Ця книга розкриває перед вами таке проблемне поле і пропонує вашій увазі основні підходи до розв’язання проблемних ситуацій. Бернард Шоу в жартівливій формі відзначав, що, обмінюючись яблуками, кожний має по одному яблуку, а, обмінюючись ідеями, кожний із співрозмовників має по дві ідеї, одержує шанси стати значно успішнішим в своїй діяльності.

Людина – це «подія», вона унікальна, екземплярна. Але людина – це і «спів-буття», вона взаємодіє і змінюється, володарює і підкоряється, перемагає і програє. Отже, читайте, осмислюйте, дійте… Будьте більш ерудованими і упевненими, а це додасть чесноти і відчуття власної значущості в складному, непередбачуваному світі.
Розділ І.

СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ СУСПІЛЬСТВА





  • Суспільство як система, що функціонує.

  • Ієрархія соціальних систем.

  • Сфери соціального життя.

  • Сучасна цивілізація і соціальне управління.


Тема 1. СУСПІЛЬСТВО ЯК СИСТЕМА, ЩО ФУНКЦІОНУЄ
1.1. Основні теоретичні підходи до аналізу суспільства
Суспільство в широкому розумінні це відокремлена від природи частина матеріального світу, яка являє собою форму життєдіяльності людей, що історично розвивається. У вузькому розумінні це певний етап людської історії (рабовласницьке, докапіталістичне, ранньофеодальне суспільство тощо) або окреме, індивідуальне суспільство (соціальний організм), наприклад, індійське суспільство, радянське суспільство і т.п.

В історії філософії і соціології суспільство часто тлумачилося як сукупність індивідів, що об’єднуються для задоволення «соціальних інстинктів» (Арістотель) або контролю над своїми діями (Гоббс, Руссо). Для філософії ХVІІ-ХІХ століть характерне розуміння суспільства як заснованого на конвенції, договорі. Огюст Конт вбачав витоки суспільства у дії абстрактного закону формування складних і гармонійних систем. Гегель протиставляв «договірній теорії» трактування громадянського суспільства як сфери економічних відносин, де всебічно переплітається залежність всіх від усіх. В сучасній західній соціології розуміння суспільства як сукупності абстрактних індивідів замінюється розумінням його як сукупності дій тих же абстрактних індивідів (наприклад, теорія соціальної дії).

Буденна свідомість пов’язує поняття «суспільство» з державою, оскільки протягом багатьох сторіч саме держава була тією основою, переважаючою формою, в якій і розвивалося життя людських спільнот. Перше, саме поверхневе визначення суспільства включало сукупність людей у межах однієї держави (наприклад, польське суспільство, французьке суспільство).

Для сучасної соціології суспільство – це не конкретний колектив, а своєрідний вид діяльності, що заявляє про себе найрізноманітнішими способами в різних колективах, спільнотах, групах, що формуються на різних рівнях. Національне суспільство, або суспільство, що існує в рамках однієї певної держави – це лише один з його різновидів, бо суспільство існує також і у формі груп, набагато менших, ніж сукупність громадян цілої держави (сім’я, коло друзів, суспільні верстви, етнічна група, університет). Суспільство – це також колективи людей, більш крупні, ніж спільність громадян однієї держави: міжнародні корпорації, послідовники світових релігій, все населення Землі. Таким чином, варіанти суспільства можуть бути найрізноманітнішими: від декількох чоловік до декількох мільярдів чоловік.

Другий стереотип буденного мислення – ідентифікація суспільства з людською масою, безліччю конкретних особистостей (наприклад, університет – це професори, асистенти, студенти; фірма – це директори, співробітники; сім’я – це батько, мати, діти). В цілому це вірно, але недостатньо, адже увага зосереджена тільки на одному аспекті суспільства – на безлічі одиниць, які його утворюють, або, інакше кажучи, на популяції. Соціологія ж як наука враховує існування між окремими членами суспільства певних відносин, зв’язків, залежностей, що сполучають людей в щось цілісне. Огюст Конт, Герберт Спенсер розглядали суспільство не як просту сукупність окремих людей, а як єдиний, цілісний, функціонуючий соціальний організм, що є результатом інтеграції. Відгомоном цього підходу в сучасній соціології є категорія «соціальна група» (від сім’ї до нації, народу).

У ХХ столітті справа дійшла до чергової абстракції – замість поняття «організм» отримало розповсюдження поняття «соціальна система», сформоване на основі не стільки конкретних особистостей, скільки соціальних позицій, ролей (Толкотт Парсонс і Ніклас Луман). Соціальна система – це, наприклад, лікарня як «ансамбль» позицій, статусів, які розподілені між лікарями, пацієнтами, санітарами, де всі виконують ролі, що взаємно доповнюють одна одну.

Наступний крок на шляху абстрагування – виділення з системної цілісності вже самої по собі системи зв’язків між людьми, незалежно від того, які особистості і які позиції виявляються в цій системі зв’язків і відносин, в яких колективах і групах вони реалізуються. Ця методологічна установка знайшла своє віддзеркалення в теорії Георга Зіммеля про чисті «соціальні форми», теорії структури Клода Леві-Строса і Роберта Мертона. Наприклад, структура конфлікту має свої закономірності, не залежні від того, чи розвивається цей конфлікт у сімейному колі, на війні або у вуличній бійці. Інший приклад: структура влади може бути досліджена незалежно від того, йде мова про владу батька над сином, тренера – над спортсменом або директора – над робітником [64, с. 26].

П’ятий крок у напрямі абстрактного розуміння суспільства був зроблений, коли було помічено, що люди формують колективи і групи, входять в соціальні системи, в структурні залежності і відносини за допомогою своєї діяльності, за допомогою того, що вони роблять і що вони говорять. Макс Вебер звернув увагу на людські вчинки, дії, справи як на основний висхідний матеріал, з якого формуються всі суспільні явища і всі суспільні зв’язки і системи. Наприклад, капіталізм для Вебера – кінцевий продукт масових дій, дій людей, що купують, продають, інвестують засоби, що організують виробництво, утілюють в життя те, що він називав «духом капіталізму». В американській соціологічній школі (Ч. Кулі, Дж. Мід, Дж. Хоманс, Дж. Коулман) центр тяжіння до цих пір переноситься на вчинки, дії людей як основу суспільного життя, і ця установка залишається пануючою.

Макс Вебер і Еміль Дюркгейм звернули увагу на те, що в кожній людській дії міститься певне значення, яке носить характер «соціального факту» і підноситься людям як щось обов’язкове, що зобов’язує їх до чогось, що примушує їх і нав’язується середовищем (наприклад, європейці використовують ножі та виделки, а не палички, оскільки живуть не в Китаї; сучасний американець більше турбується про рахунок в банку, а не про порятунок душі, оскільки живе не в часи середньовіччя).

У соціології використовується поняття «культура» для опису всієї цієї сукупності значень, символів, поглядів, правил, норм, цінностей, якими керуються люди в своїх вчинках і діях, які визначають індивідуальну ідентичність кожної людини. Саме ця сукупність зумовлює участь людей в тих або інших групах і колективах і формує відносини, що пов’язують людей одного з іншим. Культурні аспекти суспільного життя – центральна проблема французької соціології (П’єр Бурдьє, Мішель Фуко, Жан Бодрійяр та інші).

Надалі проголошується подолання погляду на суспільство як на незмінний статичний об’єкт. Зрозуміло, з початку формування соціології були розроблені істотні елементи динамічного сприйняття і підходу (теоретичні вказівки на еволюцію, безперервний розвиток і «соціальну фізіологію», тобто постійне функціонування суспільних органів і тканин). Акцент на значення дій і вчинків також підкреслював рух і мінливість. Але тільки в кінці ХХ століття вчені дійшли згоди про те, що все, що існує в суспільстві – це суспільні події, соціальні дії, тобто те, що знаходиться в русі, постійно змінюється, це – коливні конфігурації культурно мотивованих людських дій, співвіднесених з діями інших людей (поняття «фігурації» Норберта Еліаса, «структурації» Ентоні Гідденса, «становлення» суспільства Петра Штомпки) [64, с. 27].

Таким чином, в ході розвитку соціуму поступово викристалізовувались сім основних точок зору на те, що таке суспільство:



Ö демографічний підхід: суспільство – популяція, множина, сукупність окремих одиниць;

Ö груповий підхід: суспільство складається з цілісних систем, в яких інтегровані окремі цілісні одиниці-групи, що ґрунтуються на внутрішніх взаємозв’язках;

Ö системний підхід: суспільство – заснований на внутрішніх взаємозв’язках порядок статусів та типових для них ролей;

Ö структурний підхід: суспільство – ціла мережа відносин між людьми, тобто вже не сукупність об’єктів, а сукупність форм, схем, способів відносин людей до самих себе та одне до одного;

Ö активістський підхід: суспільство – конгломерат взаємозорієнтованих дій суспільних одиниць;

Ö культурний підхід: суспільство – це матриця розподілених між групами та колективами значень, символів і правил, що впливають на дії людей, обумовлюють ці дії;

Ö подієвий підхід дозволяє уявити суспільство як безперервно мінливе, пульсуюче поле, заповнене соціальними подіями.

Виділивши ці сім точок зору на суспільство, Петро Штомпка цілком справедливо відзначає, що в цьому полі групи здійснюють по відношенню до себе та один до одного культурно мотивовані і позначені, структурно впорядковані дії і в ході цього процесу самі міняються, створюють нові соціальні групи, системи, структури, урешті, культуру, яка, у свою чергу, утворює контекст і передумови для майбутніх дій. З цієї точки зору суспільство не «існує», а «формується» заново, знаходиться в стані постійного становлення [64, с. 28].




Схема 1. Головні аспекти різних соціологічних орієнтацій


Для позначення різних підходів до вивчення соціальних явищ Огюстом Контом були введені поняття «соціальна динаміка» та «соціальна статика». Соціальна динаміка основну увагу приділяла вивченню процесу мінливості соціальних явищ, їх обумовленості, спрямованості та наслідків. В її рамках вивчались фактори, що впливають на ці зміни, закономірності пристосування індивідууму до системи суспільних відносин або суспільства до нових умов, розроблялась теорія прогресу і таке інше.



«Суспільство в соціологічному розумінні означає перш за все сукупність людей, що знаходяться в процесі спілкування, і далі - сукупність вищих організмів, що взаємодіють. Дійсно, придивившись до світу людського співіснування, ми бачимо людей, що живуть спільно один з одним; між ними щомить виникають тисячі процесів взаємодії, що носять психологічний характер: обмін ідеями (релігійними, науковими, буденними, художніми образами і таке інше), обмін вольовими імпульсами (суспільства і кооперації, в які люди об’єднуються для досягнення цілей комерційних, добродійних, господарських, моральних, наукових тощо), обмін відчуттями (на ґрунті любові, співчуття, ненависті, при спогляданні драми, при релігійному обряді і таке інше» (Питирим Сорокин. Человек. Цивилизация. Общество. М.: Политиздат,1992. С. 29).
Предмет соціальної статики – стійкі соціальні структури та їх роль у збереженні суспільства як соціального цілого. У соціальній статиці розглядались типологія соціальних структур, закономірності їх взаємодії, типологія соціальних інститутів та їх функціональної відповідності.

Проблеми соціальної динаміки і соціальної статики вивчали Г. Спенсер, А. Шеффле, Л. Уорд, А. Смолл, Ч. Кулі, У. Самнер, Е. Дюркгейм, Л. Візе, Б. Малиновський. Вже Конт підкреслював умовність розділення соціальної динаміки і соціальної статики. Проте в історії соціології це зіставлення привело до усвідомлення специфіки методів дослідження процесів функціонування і процесів розвитку суспільства і його інститутів. Терміни «соціальна динаміка» і «соціальна статика» зберегли своє значення лише в дослідженнях з історії соціології.

Згідно Габермасу, суспільство має два аспекти:

1) «систему», яка складається з інститутів;

2) «життєвий світ», який складається із спонтанних практик і значень, визнаних членами групи.

Висхідний до просвітницьких концепцій проект створення сучасного суспільства утворився з двох напрямів, двох джерел:


Юрген Габермас
 через ринок, бюрократію, право «система» підлягала раціоналізації, інструменталізації та встановленню панування грошей і влади;

◙ ці чинники вторглися далі в «життєвий світ», сприяючи його «колонізації» та руйнуючи природні основи спільності та ідентичності.

Новітня фаза соціального розвитку – це «постнаціональна консталяція» та закладання основ «космополітичної демократії», формування глобальної суспільної думки і глобального громадянського суспільства. Як справедливо відзначає Петро Штомпка, головна дилема – це створення колективної ідентичності в наднаціональному масштабі. Тут знаходиться «другий шанс Європи», яка була колискою національних держав, а нині стоїть на шляху формування континентальної федерації держав [64, с. 334].

Отже, суспільствами в провідній соціологічній традиції, яка відштовхується від спадщини Арістотеля, називають соціальні організми, які характеризуються відносною самодостатністю. Характер цих організмів протягом історії змінювався. Проте, саме через самодостатні організми та їх взаємодію знаходить свій вияв соціальність, як породжуючий їх процес [21, с. 15].

Таким чином, всі теоретики, аналізуючи суспільство як окремий вид соціальної системи, підкреслювали, що воно, подібно всім соціальним системам, відрізняється своїми культурами, структурами та населенням. Суспільство є центральною концепцією в соціології, яка аналізує створені та організовані важливіші елементи соціального життя.
1.2. Сутність системного підходу до аналізу суспільства
Суспільство розглядається як особливий вид соціальної системи. Тому важливо осмислити, що являє собою соціальна система і система взагалі.

У сучасній науці поняття «система» має п’ять основних значень:

▪ впорядкована безліч елементів, які взаємопов’язані між собою і створюють деяку цілісну єдність;

порядок, обумовлений планомірним, правильним розташуванням частин в певному зв’язку, суворою послідовністю дій;

▪ форма, спосіб організації;

суспільний устрій;

сукупність господарських одиниць, установ, що є спорідненими за своїми завданнями та організаційно об’єднані в єдине ціле [50, с. 5].

Поняття «система» тісно пов’язане з поняттями цілісності, відношення, структури, елемента, зв’язку, підсистеми тощо.



Система це предмет, явище або процес, що складається з якісно визначеної сукупності предметів, елементів, які знаходяться у взаємних стійких зв’язках і відносинах одне з іншим. Уся ця цілісність, що утворюється сукупністю складових елементів, утворює єдине ціле. Виходячи з цього, основною характеристикою системи є її цілісність, яка виявляється в сумісному функціонуванні її компонентів.

Система складається з елементів, об’єднаних відносинами взаємозалежності. Ця цілісність, утворена сукупністю елементів, не може бути зведена до їхньої суми. Відносини взаємозалежності між елементами і утворена ними цілісність підкоряються законам, які можуть бути описані в термінах логіки. Система реагує як єдине ціле на зовнішні подразники і на зміну своїх внутрішніх елементів.

Поняття «система», «елемент», «структура» нерозривно пов’язані одне з одним і взаємообумовлюються одне одним. Так, елемент – це структурна одиниця системи, структура – це спосіб зв’язку елементів системи, а система – це структурна єдність елементів, що її створюють.

Існує величезне різноманіття систем, яке отримало класифікацію в науковій системології. Так, за ступенем складності виділяються конгломерати (механічна сукупність), прості сумативні системи, комплексні системи і синтетичні системи. Розрізняють системи матеріальні та ідеальні, природні та штучні, природні, біологічні та соціальні, динамічні та статичні, відкриті та закриті, керовані та некеровані, адаптивні та ті, що самоорганізуються, розвиваються.

До найбільш складних видів систем відносяться:

– цілеспрямовані системи (поведінка підкорена досягненню визначених цілей);

– системи, що самоорганізуються, які здатні в процесі функціонування видозмінювати свою структуру відповідно до нових цілей. Для багатьох складних живих соціальних систем є характерною наявність різних за рівнем цілей, які часто не узгоджуються між собою [50, с. 5].

Будь-яку частину системи можна зрозуміти тільки у зв’язку з іншими частинами, тому функціонування системи принципово не можна звести тільки до функціонування її окремих компонентів, оскільки їхня сумісна дія і взаємодія породжують якісно інші властивості цілого, які не мають аналогів в її компонентах. Таким чином, з властивостей системи неможливо вивести властивості її окремих компонентів.

Суспільству як системі притаманна важлива характеристика, яка виявляє об’єктивну форму його існування – цілісність, тобто суспільству притаманні властивості, які не можна вивести з його окремих елементів. Йдуть з життя люди, змінюються покоління, але суспільство відтворює себе. Механізм відтворювання передбачає наявність в структурі суспільства особливо стійких відносин, які характеризуються значною самостійністю по відношенню до елементів і окремих ланок.

Важливою характеристикою системи виступає взаємозалежність із зовнішнім середовищем. За характером взаємин системи і середовища системи діляться на закриті (коли не відбувається ресурсний обмін із зовнішнім середовищем) і відкриті (відбувається ресурсний обмін із зовнішнім середовищем).

Постійно реагуючи на виклики зовнішнього середовища, система, з одного боку, пристосовується до її параметрів, що змінюються, а з іншого – зберігає свою цілісність і якість. Якісні і кількісні зміни системи в просторі і часі відображають процес її розвитку. Чим стійкіше середовище, тим менш жвавою і гнучкою виявляється система.

Таким чином, до основних ознак системи відносяться:



Ö цілісність, принципова неможливість ототожнення якостей системи з сумою якостей елементів, що її утворюють, неможливість виведення з останніх якості цілого;

Ö залежність кожного елемента, якості від його місця і функцій всередині системи;

Ö структурність – можливість описування системи через установлення її структури, тобто комплексу зв’язків та відносин системи;

Ö обумовленість поведінки системи не стільки поведінкою її окремих елементів, скільки властивостями її структури;

Ö взаємозалежність системи та середовища (система формує і виявляє свої якості в процесі взаємодії з середовищем);

Ö ієрархічність – кожний компонент системи, в свою чергу, може розглядатися як система, а система, що досліджується у даному випадку, виступає одним з елементів більш широкої системи;

Ö численність описів кожної системи (побудова множини різноманітних моделей, кожна з яких описує лише певний аспект системи).

Система відносин і процесів, що розглядаються на рівні суспільства в цілому, представляє собою соцієтальну (від лат. societas спільність) систему. Термін «соцієтальний» був введений А. Г. Келлером, який відносив його, перш за все до організаційних аспектів соціального життя. Кожна із структур соцієтальної системи виконує певну функцію і додає цій системі в ході взаємин з іншими її структурами нову системну якість, яка не зводиться до якостей елементів.

Соцієтальна система постійно відтворює соціальну якість своїх структур і, відповідно, соціальні якості індивідів і груп індивідів, включених в їхнє функціонування. Виникає тенденція пристосовування до форм і способів функціонування соцієтальної системи її структурних елементів.

У зв’язку з порушенням балансу у функціонуванні структурних і особистісних елементів системи з’являються дисфункціональні розлади або аномалії. Це, у свою чергу, призводить до деформації та дестабілізації системи.

В теорії систем під стабільністю розуміють здатність системи в ході реалізації різних можливостей зберігати (хоча б приблизно) динаміку своєї поведінки, не зазнаючи сутнісних якісних змін.

Дисфункціональні ж розлади і аномалії дестабілізують соцієтальну систему і об’єктивно призводять до зростання соціальної напруженості. «Виходом з такої ситуації є перебудова як структурних, так і особистісних елементів соцієтальної системи, додання їхньому функціонуванню природно-історичного характеру. При цьому перебудова звичайно зачіпає не тип, а вид даної соцієтальної системи, забезпечуючи перехід її до нового якісного стану (наприклад, перехід від бюрократичного суспільства до демократичного» [50, с. 7].

Підсистемою соцієтальної системи виступає система соціальна. Вона являє собою впорядковане, складноорганізоване ціле, що включає соціальні спільноти або окремих індивідів, об’єднаних різноманітними зв’язками і відносинами.

Усі соціальні системи можна класифікувати на тих же підставах, що й інші різновиди систем.

◙ По-перше, за генетичною ознакою вони діляться на матеріальні і ідеальні. До матеріальних соціальних систем відносяться: малі соціальні групи (сім’я, професійні групи, партійні осередки тощо); середні (сільський загал, муніципалітет і таке інше); складні системи (союзи держав, військово-політичні блоки, економічні союзи та інші).

Ідеальні системи пов’язані з усвідомленням і пізнанням людиною навколишнього світу. вони також можуть підрозділятися на малі (індивідуальна свідомість, духовний світ особистості), середні (система поглядів певної групи індивідів, традиції і звичаї етнічної групи і таке інше), великі (економічна теорія, соціологічна наука і т. п.) і універсальні (світогляд, міфологія, релігія тощо).

◙ По-друге, за формою вони поділяються на малі, середні, великі і складні соціальні системи. До малих систем відносяться окремі соціальні об’єкти, внутрішня структура і функціонування яких відносно прості, а взаємодія елементів, що їх складають, носить координаційний характер (індивід, сім’я, мала група і таке інше). Середні системи мають в своїй структурі дві чітко виділені групи елементів, між якими зв’язки носять субординаційний характер (наприклад, структура місцевої влади, економічна структура району тощо).



Великі системи включають складну структуру взаємодій між складовими елементами, що їх утворюють, (наприклад, держава, партія, економічна система країни). До складних систем відносяться такі, які мають багаторівневу систему існування з внутрішньою регуляцією підсистем (Співдружність незалежних держав, Міжнародна валютна фундація, Європейський союз, цивілізації тощо).

◙ По-третє, за характером взаємодії соціальні системи поділяються на відкриті і закриті. Повністю закритих (жорстких) систем не буває, а бувають такі, що обмежено взаємодіють з іншими конкретними системами. Наприклад, система виправних (пеніцитарних) установ в державі. Відкриті (м’які) системи сприйнятливі до впливу зовнішніх умов і самі мають на них зворотну дію (наприклад, міжнародні спортивні, культурні та інші асоціації).

◙ По-четверте, за характером своїх закономірностей соціальні системи бувають вірогіднісними і детермінованими. У вірогіднісних системах їхні компоненти можуть взаємодіяти в невизначеній кількості варіантів (наприклад, суспільство у стані війни). Детерміновані системи мають точно визначений результат взаємодії (наприклад, правова, законодавча).

Разом з функціями соціальної системи, пов’язаними з підтримкою порядку і розвитку, в соціологічній теорії існує напрям, що формулює поняття соціальної системи, тобто її можливостей. Виділяють:

екстрактивні можливості (залучення ресурсів);

регулятивні (регулювання поведінки індивідів і груп);

дистрибутивні (розподіл статусних позицій та матеріальних благ);

атрибутивні, тобто такі, що забезпечують захист у суспільстві.

Таким чином, соціальна система як соціологічний феномен являє собою багатомірне та багатоаспектне утворення із складною структурою, типологією та функціями. Найбільш складною і загальною соціальною системою є саме суспільство (суспільство в цілому), яке відображує всі характеристики соціальних систем.

У період системних трансформацій, соціальної нестабільності, невизначеності особливої актуальності набувають процеси регуляції та саморегуляції, що певним чином упорядковують відтворення та зміни суспільства на підставі інституціональної та соціокультурної організації, а також самоорганізації поведінки індивідів, соціальних груп та спільнот.



Регулювання – постійно діючий соціальний механізм, який підтримує соціальну систему в стані відносної рівноваги, механізм коригування соціальних відносин, прагнення організму до відновлення пошкоджень або до відновлення втраченої частини.

В якості основних зовнішніх і внутрішніх регуляторів соціальної поведінки за умов нестабільності дослідники, як правило, визначають наступні [35, с. 111]:

1) соціально-інституційні (усталені форми організації соціальної взаємодії (соціальні структури та соціальні інститути, закони, норми, формальні правила);

2) структурні (ролі, позиції, статуси);

3) соціокультурні (норми, цінності, традиції, неформальні правила, прийняті в суспільстві);

4) особистісні, соціально-психологічні (самоконтроль, саморегуляція, рефлексивність, корегування моделі реальності, вибір стратегії й тактики поведінки).


1.3. Основні компоненти та риси суспільства як соціальної системи
Із системної точки зору, суспільство являє собою сукупність людей, пов’язаних між собою спільною діяльністю по досягненню спільних для них цілей. Початковою клітинкою суспільства є живі діючі люди, спільна діяльність яких, набуваючи більш або менш стійкого характеру, формує суспільство. Таким чином, індивід - це елементарна одиниця суспільства.

Суспільство – це сукупність людей, що здійснюють спільну діяльність і вступають у відносини. Люди є головним елементом структури суспільства, а джерелом їхнього об’єднання і подальшого формування в спільноті виступає соціальна взаємодія. «Що таке суспільство, яка б не була його форма? Продукт взаємодії людей», – писав Карл Маркс [29, с. 402].

Пітірим Сорокін також вважав, що суспільство не існує «поза» і незалежно від індивідів. воно виступає як «система взаємодіючих одиниць, без яких, зовні яких воно немислиме і неможливе, як неможливе всяке явище без його складових елементів» [53, с. 57].

Найважливішими елементами формування суспільства є зв’язок людей, спільність, солідарність та єдність.



С
Макс Вебер
успільство
це універсальний спосіб організації соціальних зв’язків, взаємодії і відносин людей, які утворюються на якійсь загальній основі. Еміль Дюркгейм вбачав основу стійкої єдності суспільства у «колективній свідомості».

Згідно Максу Веберу, суспільство це взаємодія людей, що є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Толкотт Парсонс визначав суспільство як систему відносин між людьми, зв’язуючим початком якої є цінності й норми. З точки зору Карла Маркса, суспільство – це сукупність відносин, що розвиваються, між людьми, складаються в процесі їхньої спільної діяльності.

Загальним для всіх підходів є розгляд суспільства як цілісної системи елементів, що знаходяться в стані тісного взаємозв’язку. Такий підхід до суспільства і є системним.

Основне завдання системного підходу в дослідженні суспільства полягає в об’єднанні різних знань з приводу суспільства в цілісну систему, яка могла б стати єдиною теорією суспільства.

Основними компонентами соціальної системи є:

людський компонентвраховуючи, що специфіка соціальної системи складається на базі спільності людей, то її ядром виступає саме людина як суспільна істота, здатна до свідомого цілепокладання, яка діє в системі соціальних зв’язків, виступаючи членом певної групи, верстви;

соціальний процес – соціальні, політичні і духовні процеси, що мають прогресивну або регресивну спрямованість, які впливають на стан системи і підсистем;

предмети, залучені в орбіту господарського і суспільного життя; предмети «другої природи» (будівлі, техніка, засоби зв’язку і управління);

духовний компонент ідеї, теорії, культурні і етичні цінності, ритуали, традиції.

Індивіди взаємодіють з іншими людьми, об’єднуючись в спільноти. Колектив, навколишнє середовище здійснюють системний вплив на індивіда, а він, у свою чергу, – зворотний вплив на інших членів соціальної групи. В результаті дана спільнота людей стає соціальною системою, цілісністю, якій притаманні системні якості, тобто якості, яких немає ані у жодного з включених в неї елементів окремо.

Виходячи із структурних елементів, можна дати таке визначення: соціальна система це впорядкованість індивідуумів, груп, речей, процесів, що взаємодіють в певному відношенні і утворюють інтегративні якості, не притаманні її компонентам окремо [46, с. 60].

Важливою рисою соціальної системи є інтеграція, що являє собою процес і механізм об’єднання частин.

Процес розвитку системи відображає ще одну її властивість – структурованість. Структура, тобто внутрішня будова системи, визначається складом і співвідношенням елементів. У взаємодії із зовнішніми умовами свого існування система здатна змінювати свою структуру. Такі системи відносять до розряду найскладніших, які здатні самоорганізовуватися.

Крім того, будь-яка система, не зважаючи на її цілісність, може бути розглянута як компонент системи більш високого порядку. Разом з тим, будь-який компонент системи є системою більш низького порядку. У цьому виявляється ще одна властивість системи – ієрархізованість і багаторівневість. Ієрархічно збудовані відносини людей являють собою структуру суспільства.

Суспільство, як і будь-яка жива система, є відкритою системою, яка знаходиться в стані неперервного обміну з навколишнім середовищем (обміну речовиною, енергією, інформацією).

Четвертою важливою рисою соціальної системи виступає наявність цілі, яка визначає структуру суспільства і закономірності його функціонування.

Суспільство має більш високій ступінь організації, ніж навколишнє середовище. Щоб зберегти себе як цілісність, воно повинне задовольняти потреби людей, які мають об’єктивний і разом з тим історично мінливий характер. Ступінь задоволення потреб (матеріальних, соціальних, духовних) виступає найнаочнішим доказом ефективності функціонування суспільства як системи. Якщо не досягти мінімального задоволення потреб, то суспільство може розпадатися і загинути, що являє собою «управлінську катастрофу», оскільки суспільство не впоралося з управлінням процесами діяльності людей.

Отже, суспільство як система, що функціонує, має телеологічну природу, тобто прагне досягнення мети, яка конкретизується з безлічі підцілей. Суспільство може не замислюватися про ціль, невірно її визначати, заперечувати, але воно все рівно виступає як цілісна самоврядна система. Кибернетико-інформаційний аспект розгляду суспільства якраз і полягає в тому, що суб’єкт управління на основі інформації про навколишнє середовище і суспільство формує команди об’єкту управління, посилає свого роду «сигнали» (прямий зв’язок) і одержує інформацію про результати і відповідність цілям (зворотний зв’язок) – від цього залежить доля суспільства як системи.

Таким чином, основними рисами суспільства як соціальної системи є: цілісність, інтеграція, відкритість, структурованість, ієрархізованість і наявність цілі.

Схема 2. Основні риси суспільства як соціальної системи


Системний підхід полягає в реалізації наступних положень методологічного характеру:

Ñ Необхідно виявити дійсно загальні сторони, зв’язки і відносини суспільства, які на всіх історичних етапах носять необхідний і достатній характер. При цьому складність полягає в тому, що деякі зв’язки можуть мати різну повноту історичного здійснення, наприклад: наука стала набувати вирішального значення тільки в другій половині ХХ століття і до цих пір ще неповно розкрила свій потенціал.

Ñ Кількість і сутність загальних сторін і зв’язків обумовлюється специфічною суспільною людською взаємодією з природою. Необхідно, правильно, але цілком недостатньо сказати, що між суспільством і середовищем існує речовинно-енергетично-інформаційний обмін. Важливо ще і по-філософськи осмислювати і розкривати універсальний характер відносин людини до природи і до себе. Методологічною підставою такої рефлексії повинна стати тріада Канта: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я смію сподіватися?

Ñ Суспільна людина освоює дійсність трьома можливими способами: чуттєво-практичним, теоретичним і ціннісним. Всі ці способи набувають сенсу, коли суспільство діє, переслідуючи певні цілі.

Ñ Необхідним моментом виступає врахування і адекватна реакція на напружений зв’язок між цільовими устремліннями системи та її наявним станом. Це витікає з телеологічного характеру системи, наявності цілі та сенсу її функціонування.

Схема 3. Основні вимоги системного підходу


Таким чином, системний підхід дозволяє глибше зрозуміти і ураховувати специфіку філософії як методологічної бази успішного розвитку системи, оскільки саме філософська рефлексія покликана виводити людину як суспільного суб’єкта за рамки повсякденного досвіду і створювати уявлення про досконалість системи, яка тільки може мислитися на сьогоднішній день.

Соціальна система це цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їхні зв’язки, взаємодії і відносини. Ці зв’язки, взаємодії і відносини носять стійкий характер і відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління.

Соціальний зв’язок це набір фактів, що обумовлюють спільну діяльність людей в конкретних спільнотах за конкретного часу для досягнення тих або інших цілей. Соціальні зв’язки встановлюються не за примхами людей, а об’єктивно. Встановлення цих зв’язків диктується соціальними умовами, в яких живуть і діють індивіди. Сутність соціальних зв’язків виявляється в характері дій людей, які складають дану соціальну спільність. Існують зв’язки взаємодії, відносин, контролю, інституційні та інші.

Соціальна взаємодія це процес, в якому люди діють і випробовують взаємодію одного на іншого. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що взаємодіють, суспільні зміни, вплив змін на індивідів і зворотну реакцію людей. Взаємодія призводить до становлення нових соціальних відносин.
Взаємодія між людьми являє собою обмін цінностями - як матеріальними, так і нематеріальними. Це одна з найстаріших теорій соціальної поведінки, яку ми ще використовуємо для пояснення нашої власної поведінки, коли ми, наприклад, говоримо: «Ця людина уявляється мені гідною», або «Я багато від неї добився», або навіть «Розмова з нею мені багато коштувала». Однак, скоріш за все, через те, що така точка зору є очевидною, вчені, як правило, не звертають на неї уваги” (Дж. Хоманс “Соціальна поведінка як обмін”).
Соціальні відносини це відносно стійкі і самостійні зв’язки між індивідами і соціальними групами.

З точки зору системного підходу, суспільство це не сумативна, а цілісна система. Це означає, що на рівні суспільства індивідуальні дії, зв’язки і відносини утворюють нову системну якість як особливий якісний стан, який не можна розглядати як просту суму елементів.

Суспільні взаємодії та відносини носять надіндивідуальний, надособистісний характер, тобто суспільство – це деяка самостійна субстанція, яка по відношенню до індивідів первинна. Кожний індивід, народжуючись, успадковує певну структуру зв’язків та відносин і в процесі соціалізації включається в неї.

Найхарактернішими є корелятивні зв’язки, взаємодії і відносини, що включають координацію і субординацію елементів. Координація – це певна узгодженість елементів, той особливий характер їхньої взаємної залежності, який забезпечує збереження цілісної системи. Субординація – це підлеглість і співпорядкованість, що вказує на особливе, специфічне місце, неоднакове значення елементів в цілісній системі.

Отже, в результаті суспільство стає цілісною системою з якостями, яких немає окремо в жодного з включених в нього елементів. Унаслідок своїх інтегральних якостей соціальна система набуває певної самостійності по відношенню до складових елементів, що її утворюють, а також відносно самостійного способу свого розвитку.

Із системним підходом безпосередньо пов’язаний метод структурно-функціонального аналізу. Деякі дослідники вважають його ядром системного підходу. Проте, щонайбільший недолік зводиться до того, що він в основному досліджує відповідні об’єкти виключно в статичному стані, що, поза сумнівом, звужує його дослідницьке значення. І хоча статика цього методу обмежує його можливості, але і він має позитивний вплив як доповнення до системного підходу.

Це підкреслює багатогранність і пластичність системного підходу як головної спрямованості в дослідженні, перш за все, великих і складних соціальних систем, тим більше таких, як держава, політична система, суспільство, правова система, на відповідних стадіях свого розвитку.

Системний підхід до аналізу суспільства передбачає, на думку Петра Штомпки, володіння здатністю в будь-якому «тексті» (у будь-якому джерелі інформації) знайти структурний зв’язок подій, визначити їх включеність в історію, причому в історію сучасну, побачити за, здавалося б, розрізненими і спонтанними діями людей присутність прихованої колективності [64, с. 149].



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка