Управління культури І туризму сумської обласної державної адміністрації



Скачати 380.81 Kb.
Дата конвертації22.02.2017
Розмір380.81 Kb.


УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА

Любов і пісня – батькові

добірка матеріалів

Суми 2008




«Батько й мати – у долі дитячій –

Батько й мати – два щастя крила…» – співається у популярній пісні про «щасливу птаху» дитинства. Справді, хоч без батька дитина напівсирота, а без матері – кругла, для щастя їй потрібні й батькова мужність, і материнська чуйність та ласка. Обидва прояви єдиної Любові, – тієї небесної роси, що допомагає кожному з нас спинатися на ноги, зростати, квітнути. Так в ідеалі й має бути у повноцінній сім’ї.

Сім’я без батька – як держава без суверенності, – більш залежна від зовнішніх впливів, несамостійна у здійсненні волевиявлення… Батько – це віра, це – сила, це – впевненість у собі, самодостатність особистості, її гідність.

Як данина безмежній материнській любові, її подвигу заради дітей, у світі відзначається День матері, що кілька років тому «прижився» й на теренах України.

Нещодавно ООН запропонувала відзначати й День батька.

День батька відзначається в багатьох країнах світу. В цей день вшановують чоловічу частину населення, що продовжила свій рід. Уперше думка про те, що потрібно заснувати День батьків, спала на думку Сонорі Додд в 1909 році в церкві під час служби, присвяченої Дню матері. Вона хотіла вшанувати пам'ять свого батька Вільяма. Дружина Вільяма померла під час пологів, даючи життя їхній шостій дитині, і він самостійно виростив дітей на невеликій фермі біля міста Спокан у штаті Вашингтон. Коли Сонора стала дорослою, вона зрозуміла, скільки мужності й самовідданості виявив її батько, сам піднімаючи на ноги своїх синів і дочок. Сонора Додд склала петицію, пропонуючи заснувати нове свято, і місцева міська влада підтримала її. З 1910 року в Канаді й США День батьків святкується в третю неділю червня. У 1966 році, згідно з указом президента Америки, День батька став національним святом Америки.

Запровадження Дня батька в Україні ініціювала кілька років тому міжнародна організація Жіноча громада під керівництвом Миколи Драча. Нею було проведено багато акцій, підготовлено проекти відповідних документів. Однак позитивного вирішення нема й до сьогодні. Можливо, й тому, що багато хто, й не тільки законодавців, не переконаний, що таке свято потрібне… А на Черкащині п’ятий рік поспіль проводиться районне свято батька «Любов і пісня – батькові», на якому вшановують батьків, які виростили гарних синів і дочок, є турботливими дідусями, прекрасними сім’янинами, прикладом для суспільства.

Редакція журналу «Жінка» звернулась до всіх небайдужих людей висловити свої думки з приводу впровадження такого свята в Україні.

Р. Семенець, директор департаменту з питань сімейної, гендерної політики та демографічного розвитку, засвідчила, що потрібний не тільки День батька, а й цілеспрямована, науково обґрунтована державна політика щодо розуміння ролі чоловіка в суспільстві, запровадження здорових засад батьківства.

Цього вимагають і болючі цифри нашої статистики: 45% дітей живуть у сім’ях без батька; в Україні 300 тисяч безпритульних дітей, переважна більшість із яких мають і тата, і маму. А якщо додати й групи ризику: алкоголізм, наркоманію, ВІЛ/СНІД, в яких переважають чоловіки?.. Чому ж у наших чоловіків такий короткий вік? До того ж, слід врахувати: легше достойно жити, коли дитина знає, що батько загинув, захищаючи Вітчизну, виконуючи професійний обов’язок. А коли помер від передозування наркотиків, повіявся світ за очі, валяється п’яним? Як із таким багажем жити?

Нині в Україні є 13,5 млн. родин; із них – 6,8 млн. з дітьми; 2,3 млн. – неповні сім’ї (коли хтось один із батьків відсутній), 2 млн. молодих сімей – коли чоловікові й дружині ще не виповнилося 35 років, 396 тис. багатодітних сімей – коли в родині виховується троє та більше дітей. Також у нас є сім’ї, які опинилися в складних життєвих обставинах (зловживають алкоголем, наркотиками, безробітні, в яких діти мають особливі потреби тощо) – майже 58 тис.

Головне завдання держави – створити дієвий механізм підтримки сімей із дітьми, аби мотивувати сім’ю на народження дитини. Адже нація зі складною, тривожною демографічною проблемою не може мати майбутнього: населення ж України дедалі скорочується – нас нині 47,8 млн. Звернімо увагу, як змінився і соціальний портрет української сім’ї – статистична сім’я в нашій державі має 1-2 дитини, а ще не так давно вона традиційно була багатодітною!

Деякі статистичні дані просто насторожують: якщо на початку 90-х в Україні було 11% дітей, які народилися поза шлюбом, то нині таких 21% і така тенденція продовжується. Також до 2000 року у нас зростала кількість розлучень – на превеликий жаль, майже кожна друга сім’я розпадається. Вісім років тому тенденція пішла на спад, а з 2005-го знову суттєво пішла вверх. 70% розлучень припадає на сім’ї, які прожили разом до 15 років. Більше розлучаються в містах, хоча зростання кількості позашлюбних дітей – однакове на селі й у місті. Правда, з регіональними відмінностями: тільки 8% припадає на Західну Україну – тут досить сильні сімейні традиції, і понад 20% у Центрі та на Півдні. Те ж стосується розлучень: де традиції сильніші, там нижчий рівень.

І все ж, коли люди говорять про свої цінності, сім’я залишається стабільно найбільшою цінністю і необхідністю: родину люди ставлять вище здоров’я і матеріального добробуту – як у селах, так і в містах, незалежно від регіону проживання.

Дослідження Інституту розвитку сім’ї і молоді показують, що для молодих людей сім’я є надзвичайно важливою цінністю. Відбуваються зміни, трансформації в інституті сім’ї, але сім’я як інститут залишається найвагомішою у суспільстві. І як інститут, вона є надзвичайно необхідною для його розвитку та стабільності.

Важливо, щоб День батька набув і суспільного звучання. Рекомендуємо проводити у бібліотеках уроки батьківства, засідання клубу молодих татусів, організувати книжкову виставку «На цих книгах зростав мій татусь», родинні свята, проводити конкурси «Яку книжку я прочитав разом з батьком», бенефіс читача-тата, висаджувати певного дня дуби – символ мужності та довголіття.

Цією добіркою матеріалів ми позитивно відповідаємо на запитання чи потрібний в нашій країні День батька. Так, потрібний! Бібліотекарі можуть докласти неабияких зусиль, щоб це свято стало традицією і в Україні.


Батьківство: виховання по-християнському

Трибуна психолога


Люди зазвичай хочуть бачити в образі батька ті ж характеристики, які притаманні матерям: тобто піклування, годівля, догляд, пестощі, захист, виховання. І трагедія суспільства ось у чому: жінка, усвідомлюючи, що ці ролі вона може виконати й без участі чоловіка, частіше дедалі запитує себе: а навіщо власне потрібний чоловік?

Бог сформулював Закон творення сім’ї: «… тому залишить (відокремиться, відкріпиться фінансово, морально, територіально) людина батька свого і матір свою». Скрізь ми бачимо закономірність: для створення нового необхідно відділення, виділення, вивільнення, автономність, дорослість позиції, усвідомлення нового. І саме на батька в домі Бог поклав цю тонку, унікально чоловічу, психологічно надзвичайно важливу функцію обрізання духовної й емоційної «пуповини», що пов’язує дитину й матір.

Саме батько має тепер трансформувати дует повного злиття матері з дитиною в стійку збалансовану форму існування й розвитку сім’ї – трикутник. Таке відокремлення необхідне й воно повинне бути зроблене вчасно. А якщо воно не буде завершене в підлітковому періоді життя дитини, великий шанс суттєвого спотворення особистості, інфантильності, неуспіху у майбутньому шлюбі для дитини.

Саме батько вводить дитину в реальний світ, починає готувати до складної незалежної подорожі власним життям. Мати втілює любов, батько – закон. Якщо батько не дає закону своїй дитині, то дає вулиця, подвір’я, компанія (не завжди хороша), щось інше, заміщаючи цю роль батька, постачає їй систему життєвих цінностей.

Одна з найсильніших потреб людини – потреба у відчутті своєї приналежності: до суспільства, до соціальної групи, до родини. Лише батько по-справжньому дає дитині, підліткові почуття приналежності. А мати – безумовну любов. Вона завжди розуміє, завжди прощає, завжди на боці дитини.

А любов батька не всепрощаюча, а справедлива. Він оцінює її вчинки, тим самим даючи дитині орієнтири, систему стосунків, поглядів, цінностей. Батько прив’язує дитину до всієї цієї складної схеми, з якою вона зустрінеться в суспільстві.

У християнстві є такі основні виховні заповіді, на яких усе ґрунтується: «Шануй батька і матір свою», «син мудрий радує батька, а син дурний – прикрість для його матері…».

Заповідь подружжя: «Чоловіки, любіть своїх дружин і ставтеся до них, як до наймогутнішої посудини». І стосовно дітей: «Батьки, не дратуйте дітей ваших, аби вони не сумували». Це означає, що виховання не повинно бути жорстоко авторитарним, особистісні достоїнства дитини не повинні піддаватися сумніву. Єдине, що може бути засуджене, – це вчинки дитини.

У Біблії в багатьох місцях цілком конкретно написано, що дитина черпає свою впевненість саме зі стосунків із батьком. Саме батько повинен дати синові гарний приклад ставлення чоловіка до жінки.

Діти, котрі не отримали правильної системи цінностей, самостверджуються хибним шляхом.

Є медичні дослідження стосовно дітей обох статей, котрих неправильно любили їхні татусі й котрі не мали з ними міцних хороших стосунків. Таким дітям важко адаптуватися в соціумі. Вони не отримали достатньої кількості позитивних емоцій, які дозволяють їм рости над собою. Такий хлопчик може вирости або агресивним, або інфантильним. Інфантильний не вміє приймати рішення: не може вибрати професію, дружину правильно тощо. У дружині він шукає, передусім, матір й вибирає жінку сильну, домінуючу, опікуючу. Він навряд чи зробить кар’єру, бо боїться виявити ініціативу, прийняти вольове рішення. Він чекає вказівок.

В сучасному світі ролі батька і матері страшенно перекручені. Ви подивіться, що коїться: дитина розіб’є коліно, а втомлена, засмикана, падаюча з ніг після робочого дня мати ще й відшмагає. А вона повинна не лише замазати колінце зеленкою, а й утішити дитину і лише після того, як дитина одержала розраду матері, батько розставляє все по місцях. Він пояснює дитині, що маля само пішло ось туди та зробило ось те та впало.. Тому воно має про те пам’ятати та зробити висновки: як правильно себе поводити, аби наступного разу не розбити колінце. Ось вам правильний розгляд ситуації, але так само ця модель працює й у складних ситуаціях.

Але, звісно, чим більше часу проводять разом тато й дитина, тим більше дитина довіряє татові.

Коли мати намагається поєднувати функції любові й контролю, то часто діти стають агресивнішими стосовно неї. А якщо функції контролю здійснює тато, дитина менш агресивна стосовно матері. Вона розуміє справедливість цього контролю, вона від батька саме цього й чекає.

Важливо зміцнити особистість дитини, бо людина, невпевнена в собі, засмикана, не може виховати здорову дитину.
Феофанова А. Батьківство: виховання по-християнському: [Інтерв’ю з християнським психологом О. Тумановим, офіційним представником Асоціації християнських європейських психологів, президентом Асоціації християнських консультантів відносин допомоги в Україні] // Дзеркало тижня. – 2002. – 23 березня. – С.22.

«Повчання дітям» Володимира Мономаха


У Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ» під 1096 роком вміщено кілька творів Володимира Мономаха, найпопулярнішим серед яких було «Повчання…».

«Повчання» написане князем у вельми поважному віці. Цей твір складається з трьох частин: вступу, власне повчання та автобіографічних відомостей. У короткому вступі автор повідомляє, що написав своє повчання не лише для власних дітей, а й для всіх громадян. Автор «Повчання» хоч був цілком світською людиною, але з дитинства дідом своїм Ярославом і матір’ю своєю із Мономахів був «у блага есті наставлений».

Наука Мономаха дітям – то наука істинного християнина, який повчав:

Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру… Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею. Бо іще трохи – і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого – і не знайде (його). А кроткії унаслідують землю (і) радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день Його. Оружжя видобули нечестиві, натягли лука свого, (щоби) постріляти нижчого і вбогого, заколоти праведних серцем. Оружжя їх увійде в серце їх, і луки їх сокрушаться. Луччє єсть у праведника мале, аніж багатство беззаконників велике. Бо рамена грішників сокрушаться, а праведників укріплює Господь. Так що нечестиві погибнуть, а праведним Він чинить милосердя…

В такому ж дусі благочестя і благодійництва подає Володимир Мономах і практичні поради, залишаючи своїм нащадкам християнські настанови:



Якщо вам Бог зм’якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи, кажучи: «Яко ото блудницю, і розбійника, і митника Ти помилував єси, (Господи), так і нас, грішних, помилуй». І в церкві се дійте, і (спати) лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі… Навіть і на коні їздячи, коли не буде у вас ні з ким діла (і) якщо інших молитов не умієте ви мовити, то «Господи, помилуй», благайте безперестану потай, – бо ся молитва єсть ліпша од усіх…

Усього ж паче – убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте й подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте (і) не повелівайте вбити його; якщо хто буде достоїн (навіть) смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.

Далі Мономах навчає дітей не клястися поспішно ні Богом, ні хрестом; поклавши клятву – додержувати її; поважати єпископів, попів, ігуменів, не гордитися в серці чи в умі, шанувати старших як отця, а молодих як братів; навчає не лінуватися ні вдома, ні на війні; радить одвідати недужого і провести в останню путь мерця, а до кожної людини привітатися; шанувати свою жону, але над усе – страх Божий мати. Всі ці настанови – то вільний переказ читаного в Євангеліях та в інших Книгах Біблії; запозичені з авторитетних джерел елементи християнської доброчесності щораз підкріплюються й настановами, взятими з народної моралі, з власного досвіду.

В останній частині твору автор розповідає про різні випадки зі свого життя: як добровільно віддав Олегові Чернігівське князівство, боровся проти усобиць, здійснив 83 великих походи, уклав 19 мирних угод з половцями, відпустив багато полонених тощо.

«Повчання дітям» Володимира Мономаха може стати настільною книгою у вихованні сучасних дітей.

З «Листів до сина» Василя Стуса
В останні роки життя, поставлений владою в умови тотальних заборон, коли було заборонено пересилати додому не лише вірші, але й переклади, Василь Стус змушений був реалізуватись лише в епістолярному жанрі. І він перетворює форму звичайного буденного листа у симбіоз щоденної духовної автобіографії, що фіксувала як моменти його творчої реалізації, так і його роздуми, його розуміння світу і себе в цьому світі.

Іншими словами, своє осягнення і розуміння світу Василь Стус викладав у листах до єдино можливих (і єдино дозволених) адресатів – рідних.



«Дорослій, сину. Ти мусиш швидко доросліти. Убережися зараз од багатьох зваб (у Твої роки сто чортів починають лізти в душу – Ти їх жени геть, знай-бо: від того, як ти впораєшся з цим чортогонінням, багато в чому залежатиме Твоє життя). У Твоєму тілі, у душі Твоїй заговорять нові голоси – багато всіляких бажань нових. Треба бути готовому до цієї крутії – і триматися так, аби потім не було соромно, що не встояв, що піддався звабі і т.д. Якраз до цього Твого віку повторюю свій переклад пречудового вірша Редьярда Кіплінга (він теж писав вірша «Синові», хоч назвав його If)».
«Синові»

Редьярд Кіплінг

в перекладі Василя Стуса
Коли ти бережеш залізний спокій

всупір загальній паніці й клятьбі,

коли наперекір хулі жорстокій

між невірів ти віриш сам собі.

Коли ти вмієш ждати без утоми,

обмовлений, не станеш брехуном,

ошуканий, не піддаєшся злому,

і власним не хизуєшся добром.

Коли тебе не порабують мрії,

в кормигу дум твій дух себе не дасть,

коли ти знаєш, що за лицедії –

облуда щастя й машкара нещасть.

Коли ти годен правди пильнувати,

з якої вже зискують махлярі,

розбитий витвір знову доробляти,

хоча начиння геть уже старі.

Коли ти можеш всі свої надбання

поставити на кін, аби за мить

проциндрити без жалю й дорікання –

адже тебе поразка не страшить.

Коли змертвілі нерви, думи, тіло

ти можеш знову кидати у бій,

коли триматися немає сили

і тільки воля владно каже: стій!

Коли в юрбі шляхетності не губиш,

а бувши з королями – простоти,

коли ні враг, ні друг, котрого любиш,

нічим тобі не можуть дорікти.

Коли ти знаєш ціну щохвилини,

коли від неї геть усе береш,

тоді я певен: ти єси людина

і землю всю своєю назовеш.


«Ось так і треба жити. Отак і триматися, виборюючи з самого себе лінощів, бездіяльності, безінтересу і т.д. Учити жити – то високе мистецтво, якого чимало людей так і не навчилося, хоч прожили життя. Але тут і дивуватися ніяк: хто вчить жити? Люди, народившись, вважають, що жити вони вміють. Для багатьох це – прибільшувати свою власну порожнечу всякими набутками – давай купимо те чи те. Оце – і все життя: заслонити свою порожнечу громаддям машин, телевізорів і т.д. Але – це смішне вміння, це наївна спроба втекти од життя на луки задоволення.

Життя не є насолода. І не задоволення. Воно має свій насущний житній, із остюками, смисл. У тому насущникові – міра життя».
* * *

«Поразка – це не тільки біда. Це ще й благо, добро. Поразка мусить стимулювати на чергову перемогу – це логіка сильних (а Ти – мужчина!).

У поразці опускають руки – лише слабкі. Освіта потрібна людині не для іспиту і вступу до технікуму, а для неї самої. Ти повинен бути освіченою людиною. Освіта – це вид гігієни. Письмо з помилками – то як невмиті руки чи зуби. Бо теперішня людина – тільки освічена. Людина – це обовязок, а не титул (народився – і вже людина). Людина твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є поки що? Кавалок глини сирої, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни – доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перемяте. Уяви, що Бог, який творить людей, що Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час – Творися ж!»
* * *

«За своєю душею треба стежити так само, як за тілом. Потрібен для душі свій душ, їй теж треба чистити зуби. Коли я був у Твоєму віці, то регулярно влаштовував собі сповідь: що ти зробив за місяць чи два доброго чи злого. І картав себе за недобре. І виробив був добру здатність – дбати про душу. Чиста, світла душа – то запорука людського здоров’я. І завжди приємно було згадати все, що ти зробив доброго. Бо тільки добро вводить нас у коло інших людей, робить їх братами, а не просто сусідами.

Так само – дбай про своїх друзів. Вони повинні бути чисті, добрі. Інших друзів – не треба. А добрі друзі допомагають рости і ставати кращим. Шукай таких друзів, які могли б нагадувати дядю або маму (обох їх я дуже шаную за людські якості). Ну, ось так сину. Пиши, як Тобі вчиться».
Стус В. Листи до сина. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. – 192с.

Листи до сина Василя Сухомлинського

Цих листів – 30. Пропонуємо кілька
Великий гуманіст Василь Сухомлинський цього разу обрав літературно-педагогічний жанр – батьківське повчання дітям – жанр давній і досить поширений у різних народів світу.
* * *

«Призначення – це маленький пагонець таланту, який перетворюється на міцне, могутнє дерево на благодатній ниві працелюбства.

Без любові до праці, без самовиховання цей маленький пагонець може засохнути».

* * *


«Добрий день, дорогий сину!

Отже, закінчився перший семестр. Дві п’ятірки і одна четвірка. На перший погляд, ніби все добре. І все ж таки запам’ятай слова Л. Толстого : «Брати треба вище за те місце, куди пливеш, інакше знесе течія».

Міцного тобі здоров’я. Обіймаю, цілую.

Твій батько».

* * *


«Доброго дня, дорогий сину!

Ти просиш поради, як заощадливо і розумно використовувати час. Я дам тобі кілька порад зі свого досвіду.

  1. Найголовніше, це створити резерв часу. Невміння слухати лекції призводять до «пожежних» днів, коли під час заліків спиш 2-3 години на добу. Учись думати над конспектом уже на лекції.

  2. Читай щодня не менше 10-15 сторінок науково-популярної літератури. Все, що ти читаєш, – це інтелектуальний фонд твого навчання.

  3. Починай робочий день рано-вранці. Вставай о 5.30, зроби зарядку, випий чашку молока з булочкою, починай роботу до 6-ї ранку.

Півтори години вранішньої розумової праці – перед лекціями – це золотий час. Все, що мені вдалося зробити, я зробив уранці. Протягом 30 років я починав свій робочий день з 5-ї ранку. 30 книжок з педагогіки і більше 300 інших наукових праць – все це написано з 5-ї до 8-ї ранку. Продумай свій денний режим, щоб за дві години до 12-ї заснути.

  1. Починай розумову працю зі слова треба. Поступово перетворюй його на хочу.

  2. Навчись не читати, а тільки переглядати те, що тобі добре відоме. Якщо є можливість, працюй у читальній залі, а не в кімнаті студентського гуртожитку.

  3. Зумій позбутися поганих звичок. Маю на увазі ось що: перед початком роботи не сиди без діла 15-20 хвилин; без потреби не гортай книгу, яку зарання знаєш, що не будеш читати; прокинувшись, не лежи в постелі 15 хвилин та ін.

  4. Не припиняй розумову працю ніколи. Влітку дружи з книжкою. Кожен день має тебе збагачувати інтелектуальними цінностями.

Бажаю тобі міцного здоров’я, доброго настрою.

Твій батько».
Виховуй у собі людську душу і сердечні стосунки з людьми: Листи до сина В. Сухомлинського // Освіта України. – 2004. – 19 березня. – С. 6.
«Зіркові» татусі
Ігор Кондратюк – немає в Україні, мабуть, такої людини яка б його не знала. Саме він перетворив Караоке, яке він вів майже 10 років, у всенародне захоплення – завдяки йому заспівала практично вся Україна.

Ігор Кондратюк – батько 3-х дітей: Сергія, Данила та Полінки. Старшому Сергію 21 рік, молодшому Данилі 10 років, доньці – 3 рочки.

Родина полюбляє подорожувати, активно проводити відпустки.

Маленька донечка весь час щось вигадує. Відтепер тато – Ведмідь, мама – Лисичка, а Полінка… Дельфін. А брати – бобри! Як у тому вірші з книжки видавництва «Аба-ба-га-ла-ма-га» про братів-бобрів – дуже добрих. Полінка мріє про рожевого дельфіна. Але їх ніде немає! Голубі є, сіренькі є, а от рожевих немає! Тому родина в пошуці…


Игорь Кондратюк: «Ищу розового дельфина!:[Интервью] // Мир семьи. – 2007. – № 11. – С. 120-122.
Віталій Кличко з дружиною мріяли про народження трьох дітей – мрії збуваються! В цій родині зростають в любові Єгор, Ліза та маленький Максим.

На запитання чи підуть хлопчаки шляхом тата, Віталій відповів, що, як батько, не бажав би їм бути боксерами й займатися цим видом спорту професійно, бо це дуже черствий кусень хліба. Старший Єгор займається таеквондо. Для Віталія входження у великий спорт теж починалось зі східних єдиноборств.

Чи строгий тато Віталій? Присутність батька в родині при вихованні хлопця необхідна, бо потрібний приклад для наслідування. Якщо мама все дозволяє, то тато може заборонити, проконтролювати, «построїти». Хоча намагається виховувати переконанням. З донькою Лізою – все інакше, бо це ж – дівчинка, хоча часом буває такою задирикою.

Віталій був присутній при народженні синів і вважає це найсильнішим з почуттів. Радить кожному батькові бути присутнім при народженні дитини. Це відразу змінює ставлення до дітей, дружини, вносить щось нове в сімейні взаємовідносини.


Счастливый папа Виталий Кличко // Мир семьи. – 2005. – № 5. –С. 83-87.
Олександр Пономарьов – співак, автор пісень і просто гарний тато двох дівчаток Жені й Зої. Так сталося, що з дружиною Оленою Мозговою Олександр розлучився, але доньки живуть разом з татом. Вони – перші слухачки всіх пісень тата, полюбляють і англомовні, і українські пісні – «Грім», «Зіроньку». Уроки дівчата вчать самі, ще вони навчаються в київській Академії мистецтв на акторському відділенні. Задачки вирішують самі, а що стосується гри на фортепіано, то тато завжди допоможе.

Коли діти були маленькими, тато міг і серед ночі встати, і убаюкати, і памперси поміняти – все це було звичним ділом.

На запитання чи слухають доньки тата, Олександр відповів, що намагається бути строгим, та дівчатка знають як «підкупити» тата: обняли, поцілували – і тато відразу забув про виховання. Єдине, чого боїться тато Олександр – так це літати літаком.
Александр Пономарев: «Стараюсь быть строгим, но дочки знают, как меня «купить» // Мир семьи. – 2005. – № 7 - 8. – С. 80 - 82.
Богдан Бенюк – не просто улюблений актор і народний артист України, лауреат Державної премії України ім. О. Довженка, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка 2008 р. (за виставу «Про мишей та людей» Дж. Стейнбека театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв»), голова Федерації хворих на цукровий діабет. Він тепер політичний пропагандист – один із лідерів Всеукраїнського об’єднання «Свобода» (Олега Тягнибока).

Одним рядком: народився 25 травня 1957 р., закінчив Театральний інститут ім. І. Карпенка-Карого, працював у ТЮГі, з 1980 р. – артист Театру ім. І .Франка. Улюблений артист (він же друг, він же кум) – Анатолій Хостікоєв. Особливі прикмети: невгамовна енергія та неабияке почуття гумору.

А ще Богдан Бенюк, і це головне, він – батько трьох дітей – Лесі, Мар’яни та маленького Богдана. Своїх рідних батько намагається ховати від допитливих очей журналістської братії. Народження Богданчика вважає Божим даром, різниця між дівчатками і сином майже 20 років. Спочатку сина хотіли назвати Гордієм, так випадало по церковному календарю. Але всі почали називати його Богданом, тому і записали в метрику Богдан-Гордій.

Перша дівчинка в цій родині з’явилася на світ, коли батьки були ще студентами, друга – після закінчення інституту. Досить важко приходилось молодій родині: постійні зйомки, нестача грошей… Та завдяки мудрості дружини Уляни родина мужньо перенесла труднощі того періоду. З майбутньою дружиною Богдан познайомився ще в дитячому садку, вчився з нею в одному класі. В шість років він її поцілував і, як порядний чоловік, повинен був з нею одружитися, що він і зробив в студентські роки.

Найголовніша з останніх подій родини Бенюків – народження внука Северина. «Коли народився внук, ти розумієш, що це настає новий етап в твоєму житті. Тому що продовження твого роду – це великий дар Божий», – саме так сказав дідусь Богдан.

Богдан Бенюк очолює Федерацію хворих на цукровий діабет. Коли журналісти його питають чи він не хворий, то він відповідає: «Я вже давно хворий, бо коли ти бачиш горе людське, то проходити повз нього – це гріх. Аби ви бачили очі тих діток, які мають страшні хвороби!».

Про несподіване багатство каже, що ніколи б його не витратив на себе.


Бенюк Марьяна. Расскажу о папе // Вавілон. – 1992. – № 5-6. – С.16-17.

Добрый Бень! : [Интервью с актером] // Лиза. – 2004. – № 33. – С. 46-47.

Які ж є тата?

Психологічна характеристика


А які ж є тата? Як і мами – різні. На перший погляд ніби й немає особливих відмінностей батьків від матерів. Однак, з психологічного погляду у відмінностях тата від мами має про­глядатися чоловічий відтінок. Виділяють різні варіанти типів батьків, які так чи інакше впливають на розвиток дитини.

  1. «Тато-мама». Для нього характерна материнська турбо­тливість. Він усі функції мами бере на себе. Якщо все ладиться, то такий тато виявляє турботу, ніжність, доброту. Коли ж не вдається домогтися злагоди в спілкуванні з дитиною, батько виявляє роздратованість, нестриманість, запальність. Тому ди­тина весь час перебуває під своєрідним пресом мінливого на­строю батька.

  2. «Мама-тато». Нагадує особливості дій попереднього типу, є певним його різновидом. Головна турбота в «мами-тата» – яко­мога краще догодити дитині. А це призводить до того, що дитина сидить у нього не лише на шиї, а й на голові. Такий «мама-тато» несе весь тягар відповідальності на собі і намагається поводитися з дитиною надто обережно: їй усе дозволено, немає ніяких за­борон, бере гору тенденція всепрощення. Подібна м’якість часто стає шкідливою у вихованні дитини. Не варто забувати народну Мудрість: «Якщо хочете виховати в особі дитини домашнього дес­пота, дозвольте їй робити все, чого вона забажає».

  3. «Карабас-Барабас». Тато-опудало, страховище, якого в сім’ї всі мають боятися. Змій, жорстокий, схильний тримати дітей у міцних руках. Побоювання батька змушує членів родини, й передусім дітей, постійно перебувати в напруженому стані, очікувати на покарання. У такій родині діти перебувають у своєрідній психологічній клітці. А це може призвести до про­яву в дитини ненависті до батька, своєрідного вибуху-протесту, продукти якого можуть обпалити й самого Карабаса, поро­дити родинну трагедію. У результаті таких дій тата діти нерідко вириваються з клітки й залишають родинне гніздо, бо воно для них виявилося колючим, жорстоким і непривітним.

Близький до типу тата «Карабаса-Барабаса» є тато «Міцний горішок». Він виявляє жорстокість, необґрунтований автори­таризм, ніколи не схильний до будь-якого компромісу. Його принцип – непорушність у своїх намірах і діях.

  1. Стрибунець-бабка. Це тип тата, який живе в родині, але не відчуває себе поки що батьком. Для нього дитина є лише го­стем, про якого має турбуватися тільки мама. Дитині він може подарувати якусь частину часу, іграшку. Його життя має бути позбавлене будь-яких турбот, як це було до появи дитини. Адже для нього ідеал життя – залишатися вільним, без дітей і зай­вих клопотів. Такому "стрибунцю" неприємні проблеми дити­ни, будь-яке спілкування з нею. З часом такий тип тата пере­творюється на особу, яка перебуває в сім’ї у статусі квартиран­та. А дитині потрібен тато щодня, постійно, а не в ролі випадко­вого гостя. Згодом такий тато або сам полишає родину, або ро­дина психологічно витісняє його.

  2. «Добрий молодець». «Хлопець-друзяка». Цей тато виявляє себе не просто татом для своєї дитини, а схильний грати роль брата, товариша. Він здатний до спілкування із сусідами, знайо­мими, співробітниками, але йому бракує часу на систематичне спілкування з дитиною. Таке ставлення чоловіка до своєї дити­ни дратує дружину, й вона нерідко ремствує. Дитина живе в атмосфері сімейних конфліктів, залишається в ізоляції, відчу­ває психологічний дискомфорт. Часто такий тато втягує дити­ну в конфлікт, а ще частіше – залишає родину.

  3. «Ні риба, ні м'ясо». «Під каблуком»­­. Представник цього типу не вирізняється як тато. Скоріше це манекен. Він не має власного голосу в родині, може лише підспівувати в цьому сімей­ному хорі, де диригує й виконує сольні партії його дружина. Такий матріархат, у гіршому розумінні цього слова, створює несприятливий соціальний клімат у сім’ї. Ще гірше, коли мама перетягує на свій бік дитину й вони дуетом виконують партію. Тато боїться залучити дитину до стримання авторитаризму ма­ми, аби не зіпсувати стосунки з дружиною. Дитині в такій си­туації доводиться тяжко.


То який же тато потрібен дитині? Передусім – найкращий: добрий, справедливий, розумний, сильний, хоробрий, працьо­витий, турботливий. А головне – любимий, авторитетний.

Ми зупинилися лише на деяких типах батька. Ко­жен має певним чином зіставляти себе з означеними вище ти­пами й робити ті чи інші висновки на користь своїх дітей.


Кузьмінський А. І., Омеляненко В .Л. Педагогіка родинного виховання. – К. : Знання, 2006. – С.105-110.

Найкращі в світі батьки і діти

Творча гра
Бібліотекар об’єднує дітей у пари. Одна дитина з пари обмірковує й записує на аркуші паперу чесноти найкращих у світі батьків, а друга – чесноти найкращих у світі дітей.

Потім усі «батьки» збираються в одну групу, а усі «діти» – у другу. Обидві групи мають обговорити свої списки чеснот і скласти загальний список.

Представники кожної групи читають уголос результати обговорень.

Після цього всі діти відповідають на запитання бібліотекаря:



  1. Чи хотіли б ви бути найкращими у світі дітьми? Що для цього необхідно зробити?

  2. Чи хотіли б ви бути найкращими у світі батьками? Як готувати себе до майбутнього доброго батьківства?

  3. Чи можуть найкращі у світі батьки не мати найкращих у світі дітей і навпаки?

  4. Що говорить за людину – її слова чи вчинки?

Після проведення цієї творчої гри можна запропонувати дітям написати твір на тему: «Якби я був(ла) найкращим у світі сином (донькою), я б зробив(ла)…»


Твори дітей можна використати під час проведення родинного свята.

Для моїх рідних

Творча гра
Попросіть юних читачів записати на аркуші паперу імена всіх членів своєї родини, залишивши місце між ними. Під кожним ім’ям діти мають записати як мінімум чотири речі, що любить той або інший член їхньої родини.

Потім попросіть читачів на іншому чистому аркуші знову записати імена всіх членів своєї родини. Використовуючи свій перший список, діти повинні написати біля імен своїх близьких те, що вони (діти) могли б зробити, щоб доставити своїм рідним радість і задоволення.

У такий спосіб утвориться своєрідний «план любові» для родини юного читача. Попросіть дітей, не зволікаючи, приступити до виконання свого плану. Під час роботи над цим завданням учні мають відзначити в плані виконані пункти.

Через деякий час обговоріть з дітьми, що змінилося у їхніх родинах, коли вони стали виконувати свій «план любові», які завдання було виконати найскладніше і чи вистачало сил спонукати себе на деякі вчинки.

Вислови за темою
Батькова заповідь – сторож життя твого,

Стережи, сину мій, заповідь батька свого,

І не відкидай науки матері своєї!

Прив’яжи їх на шиї своїй!

Вона буде провадити тебе у ході,

Стерегти тебе, коли будеш лежати.

А пробудишся – мовити буде до тебе.

Книга Приповістей Соломонових 6:20-22
Син мудрий – потіха для батька,

А син нерозумний – то смуток для неньки його.

Книга Приповістей Соломонових 10:1


Хто закон береже, розумний той син,

А хто водиться з гультяями, засоромлює батька свого.

Книга Приповістей Соломонових 28:7
Мудрий син тішить батька свого, а людина безумна погорджує матір’ю своєю.

Книга Приповістей Соломонових 15:20


Сім’я без батька – як хата без даху.

Батька покинеш – то сам загинеш.
Батькове й материне благословення з дна моря витягає.
Не той батько, що сплодить, а той, що до розуму доводить.
Все купиш, лише тата й мами – ні.
Не слухав тата – послухаєш ката.
Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько.

Як вода, такий млин, який батько, такий син.
Не вчи сина штурханцями, а хорошими слівцями.
Від поганого сина батько сивіє.
Засиджене яйце завжди бовтун, занянчений син завжди швендяло.
Ваша власна поведінка – вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли ви з нею розмовляєте або повчаєте її, або наказуєте її. Ви виховуєте її в кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитесь з друзями і ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету, все це має для дитини велике значення…

Батьківська вимога до себе, батьківська пошана до своєї сім’ї, батьківський контроль над власним кроком – ось перший і найголовніший метод виховання

Макаренко А. Книга для батьків. – К., 1972. – С.265.
Виховуючи дітей, нинішні батьки виховують майбутню історію нашої країни, а отже – й історію світу.

Антон Макаренко


Могутня духовна сила виховання закладена в тому, що діти вчаться дивитися на світ очима батька, вчаться у батька поважати, шанувати матір, бабусю, жінку, Людину. Жінка, мати, бабуся в сім’ї є емоційним і естетичним, моральним, духовним центром сім’ї, її главою.

Василь Сухомлинський


Стати батьком – зовсім легко.

Важко – бути батьком.

Вільгельм Буш
Один батько важить більше, ніж сто вчителів.

Джордж Герберт
Діти примножують наші житейські турботи й тривоги, але водночас завдяки дітям смерть не здається нам такою страшною.

Френсіс Бекон


Бережіть сльози ваших дітей, аби вони могли проливати їх на вашій могилі.

Піфагор


Посійте вчинок – пожнете звичку,

Посійте звичку – пожнете характер,

Посійте характер – і ви пожнете долю.

Уїльям Теккерей
Наберу я правди з батьківського слова,

Для душі моєї – то жива основа.

Вадим Крищенко

Художні твори про батька


Вадим Крищенко

Синам
Сини мої – гілки мойого древа,

Ява світанна й черецевий сон.

Нехай гроза чи спека полуднева

Не всушать листя ваших юних крон.
Живітеся труда живлющим соком,

Вдихайте чисте небо доброти.

У світі молодому рік за роком

Дала вам доля квітнуть і рости.


Джерельну вірність з копанки-криниці

Я спрагло пив, схилившись до трави.

І вас прошу не забувать напиться,

Яких висот би не сягнули ви.


Щоб вистояти заметіль січневу,

Сплетіться віттям в живоміць одну.

Сини мої – гілки мойого древа,

Завжди ростіть увись і в глибину.



Вадим Крищенко
Ростуть сини, розводять плечі…

То, мабуть, я не марно жив.

Рукам синівським молодечим

Свою я часточку лишив.


Чомусь тривога все частіше

До серця вуха приклада:

Чи маятник життя колише?

Чи не підкралася біда?


Якусь зажуру пелехату

Мені навіюють вітри…

Та раптом чую слово «тато» –

І очищаюсь од жури.

Сини, сини – один і другий, –

Моєї мрії чиста плоть…

І вже слідів нема від туги,

Здається, можу все збороть.


Не піддавайся, доле, бідам

І не лякайся сивини…

Іду землею я, а слідом

Ідуть сини, мої сини.



Вадим Крищенко

Ставлю на перемогу


Мій рідний сину, бійся нічиїх,

Вони завжди безликі і холодні,

Нагадують мені вчорашній сміх,

Який сльозу викочує сьогодні.


Не бійсь програти – цього не минеш,

А програші лиш загартують силу.

Твій супротивник не куняє теж:

Він має бути гідним, любий сину.


Дає свисток суддя – спинився час.

Заради самоствердження – не слави –

Пошли судьбі свій перший точний пас,

Щоб все було у рамках чесних правил.


Я повторюсь: програти – це не гріх,

Посумував краплинку – ну і годі.

Лиш не звикай до рівних нічиїх,

Вони людину з боротьби виводять.


Не забувай ці істини старі,

Їх обміркуй розсудливо і строго…

Сьогодні, сину, знову ти у грі –

І ставлю я на чисту перемогу.



Микола Луків
Батько рідко співав, говорив небагато,

Спочивав од роботи хіба що на свято.


Ми нелегко жили, часом хліба не мали,

Та пресвітлі хвилини і нам випадали.


І пливла тоді пісня під стелею хати,

І до батька тулилася пташкою мати.


Голос батька звучав неповторно-журливо,

Ті хвилини забути мені неможливо.


І коли пережите берусь оглядати,

Небагато хорошого можу згадати.


Та щоразу зринає у пам’яті в мене

Повоєнне дитинство, голодне й злиденне.


І над тихим леготом пісня витає,

Хоч давно уже батька на світі немає.



Вика Ивченко

Обсуждение


Сегодня в классе было обсуждение:

к кому приходит папа в день

рождения

и в руки нам сует пакет огромный,

чтоб целый год жить в трубке телефонной.

Пусть на портретах – папины улыбки.

А я хочу аквариум и рыбки,

а я хочу кататься с ним на лыжах

и папу знать хочу, как дедушку,

поближе.


Сидела я и думала печально:

все говорят, что папа мой –

начальник,

что он со всеми добрый на работе,

но любит не меня – чужую тетю.

Его лицо, как за окном трамвая.

Я постепенно папу забываю.

Он для меня почти прохожий,

Хоть говорят, я на него похожа.
Віка Івченко в 4 роки знала напам’ять майже всього С. Єсеніна, а в 5 почала записувати власні вірші. В 9-річному віці в Києві у дівчинки вийшла перша книжка. Друга збірка була видана в Москві. Однак на шляху до нормального навчання та творчості стала хвороба – «чорнобильський подарунок». З 1986 р. Віка хворіє і пише. Страждає і пише.

Василь Симоненко

Кривда
У Івася немає тата.

Не питайте тільки, чому

Лиш від матері ласку знати

Довелося хлопчині цьому.

Він росте, як і інші діти,

І вистрибує, як усі.

Любить босим прогоготіти

По ранковій колючій росі.

Любить квіти на луках рвати,

Майструвати лука в лозі.

По городу галопом промчати

На обуреній гнівній козі.

Але в грудях жаринка стука,

Є завітне в Івася одно –

Хоче він, щоб узяв за руку

І повів його тато в кіно.

Ну, нехай би смикнув за вухо,

Хай нагримав би раз чи два, –

Все одно він би тата слухав

І ловив би його слова…

Раз Івась на толоці грався,

Раптом глянув – сусіда йде.

– Ти пустуєш тут, – озвався, –

А тебе дома батько жде…

Біг Івасик, немов на свято,

І вибрикував, як лоша,

І, напевно, була у п’ятах

Пелюсткова його душа.

На порозі закляк винувато,

Але в хаті – мама сама,

– Дядько кажуть, приїхав тато,

Тільки чому ж його нема?..

Раптом стало Івасю стидно,

Раптом хлопець увесь поблід –

Догадався, чому єхидно

Захіхікав сусіда вслід.

Він допізна сидів у коноплях,

Мов уперше вступив у гидь,

З оченят, від плачу промоклих,

Рукавом витирав блакить.

А вночі шугнув через грядку,

Де сусідів паркан стирчав,

Вибив шибку одну з рогатки

І додому спати помчав…

Бо ж немає тим іншої кари,

Хто дотепи свої в іржі

Заганяє бездумно в рани,

У болючі рани чужі…

Ровесники



Слова О. Підсухи

Музика Олександра Білаша
Батьку, ми ровесники з тобою.

Батьку, обірвав свинець твої літа.

Батьку, над твоєю двадцять третьою весною

Вічність… Вічність проліта.


Розминулись ми навік з тобою,

Ти мене не бачив, я – тебе.

У моєї долі, долі молодої

Небо… Небо голубе.


Батьку, в серці крадуться тривоги,

Батьку, заслоняє тінь мою зорю.

Батьку, без вагання я пройду твої дороги,

Подвиг… Подвиг повторю.


Ой ти, весно, весно двадцять третя,

Не даруй нам ранньої зими.

Хоч ві сні явися, батьку, із безсмертя,

Сина… Сина обійми.

Батьку, ми ровесники з тобою…

Олександр Довженко

Зачарована Десна


…Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Весь в полоні у сумного і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів.

Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість.

Одне, що в батьку було некрасиве, – одяг! Неначе нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом і лахміттям. Іде, було, з шинку додому, плете ногами, дивлячись у землю в темнім смутку, аж плакать хотілось мені. І все одно був красивий, – стільки крилося в ньому багатства. Косив він чи сіяв, гукав на матір чи на діда, чи посміхався до дітей, чи бив коня, чи самого нещадно били поліцаї, – однаково. І коли він, покинутий всіма на світі вісімдесятилітній старик, стояв на майданах безпритульний у фашистській неволі і люди вже за старця його мали, подаючи йому копійки, він і тоді був прекрасний.

З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, – він годивсь на все. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав, поки не звільнився від свого смутку.



Євгенія Божик – авторка одинадцяти книг прози, лауреат п’ятьох Міжнародних літературних конкурсів, що відбувалися у США і Канаді, премії ім. Богдана Лепкого, відома в Україні і за її межами письменниця і громадська діячка, переможниця конкурсу в галузі мистецтва «Львів’янка року-95».

Євгенія Божик

Куди поділася сокира?


Десь-колись у чиємусь серці не вгаває запекла битва. Іноді образи, біль і безчестя близьких збиваються у тугий клубок, що розростається і набирає страшних форм, розчавлює і відсікає інші почуття, позбавляючи їх права навіть озиватися. Іноді … До певного часу, доки не вдарить у дзвони істина.
– Юрію Васильовичу! – вдруге покликав голосніше.

– Чому вигукуєш, як на пасовищі? Я не глухий! – роздратувався.

– Та ні… Але за першим разом ви не почули.

– Чого тобі? – запеклий, отой, котрого молодший кликав Юрієм Васильовичем, перепитав неохоче.



  • Там, на прохідній, на вас чекає товариш вашого сина.

  • У мене немає сина! Ти ж знаєш: цього гультяя і неробу, який мене зганьбив перед родиною і всіма, я раз і назавжди вирубав сокирою зі свого серця і свого життя.

  • Але ж він Андріїв товариш…

  • Такий самий більярдник і картяр! Гм… Не інакше, по гроші приповз.

  • Він з вашим сином…

  • Я сказав чи ні: у мене нема сина.

  • Нема. Вашого сина Андрія насправді вже нема.

Світ, а в ньому – батькове серце – розпадалися поволі.

  • Як… нема? – Юрій Васильович зблід, та голос далі – як багнет.

  • Він утопився… в Португалії… – видихнув вісткар і замовк.

І аж тепер громові сили розірвали окуття і вирвалися з підземелля, створеного чоловіком у самому собі: – Не може бути!

Мабуть, подібним ревом сповіщає навкіллю про свій біль смертельно уражений звір.



  • Не може бути! Він добре плаває…Ні! Ні-і-і-і! – здійняв догори руки і заточився.

Хотів за щось ухопитися – не зміг стулити докупи розчепірених пальців і впав на коліна. Простогнав:

  • Ні! Він живий! Живий …

І зовсім хрипло:

– Господи, прос…



Євгенія Божик

Зіштовхнуті в безодню




  • Чому так уникаєш мене стільки років, переховуєшся, відмуровуєшся секретарками, охоронцями? Я ж не про себе – про сина хочу… Хлопець…

  • Ти знову невчасно зателефонувала – у мене люди, нарада… – І цього разу – невчасно. Терміново відходжу – викликають «наверх».

  • Але ж…

  • Ну, як не розумієш? Я ж у пальті…

  • У пальті? Надворі – липнева спека. Син наш у небезпеці. Дай слово сказати! Хлопець змалку вбив собі в голову, що ти від нас пішов через його недосконалість, бо він часто хворів і ночами кашляв, а ти не висипався… бо вчився не так… музичного слуху не мав і не…

  • А що – так погано вчився?

  • Непогано. Але не на «відмінно», хоч дуже наполегливо і докладно… зрозумій: він живе з провиною… Тепер уже замкнувся, хоч і не говорить про те, та я бачу…

  • Добре - добре. Якось зателефоную.

Через тиждень уже не було кому «якось телефонувати». Лише Господь відав, в якому притулку опинилася розчавлена горем і безпорадністю мати і її узалежнений син.
Євгенія Божик

Каторжанин


Уже понад п’ятнадцять років чоловік майже кожного надвечір’я піднімається крутою цвинтарною доріжкою до могили сина. За цей час хвацький чоловік спочатку посивів, а потім і облисів, згорбився, всохся… До ночі порається біля могили, його руки щось підкопують-вирівнюють, висаджують-пересаджують квіти, кущики, а вуста безнастанно щось шепочуть. Перехожі подумають: молиться. І справді, чоловік звертається до Бога:

«Господи, чому ж Ти не вирвав мені язика?.. А дозволив відмовлятися від сина… щоб не сплачувати аліментів, таку неправду… Це ж слухали люди… «Могло бути, що дитина від мене, але я не припускаю, бо жінка в час вагітності гуляла…». Вбивчий наговір – убивча кара. І не знаю, що глодже глибше…»


Євгенія Божик. Опівночі : оповідання, новели в одному, двох чи кількох рядках, повість. – Львів: Каменяр, 2004. – 241с.

Роман Дідула

Час і пора: Роман-мозаїка


Частина друга

Батько і син


Як мене довго не було вдома, мама свою радість виливала в слово, а тато в сльозу. Інколи вони мінялися ролями. І на той мій приїзд так було; так і не так.

– Добре, Ромку, що ти приїхав, а я ще не вмер, – заховав тато радісні і сумні слова в сльозу і рукав.

– Ая, синочку, ти міг би тата вже не застати, – додала, сплакнувши, мама.

Я довго оніміло стояв край столу, за яким сидів мій тато, і не витримав – за шапку і на подвір’я, а звідти в поле. Там, ніким не чутий, я дав волю і сльозам, і словам. Утік, бо не було в мене сили втримати себе ні кусанням губ, ні до болю стискуванням пальців. Чи мав я розповісти своїм рідним, що не тільки вони викликали цей стан, був ще один поштовх, крапля, що переповнила чашу. Не минуло й півгодини, як погляд чийогось батька потряс мене на шосе до Золочева, коло дітдому «Грушка». Старий сивий чоловік віку мого тата і такий подібний до нього, довгообразий, худий, згорблено стояв при самому асфальті і, ніби той бузьок на оболоні, заглядав у кожне авто, що мчало повз нього, і в наше «жигулі» так само; когось шукав, і я стрінувся з ним очима і був в одну мить кинутий у безодню чужого болю. Чомусь переконаний, що цей чоловік хотів побачити і спинити свого сина. (А той не їхав, бо ми поверталися до Львова години через три, батько ж усе ще горбився там же; хто знає, може й не відходив зі свого місця).

Коли смерть переступила поріг нашої хати і заклято, невідступно, невідворотно стала над татовим ліжком, я приїздив частіше, але слів, що сказав тоді полям і вітру, тато сам так і не почув. І я про це завжди жалію і ніколи не перестану жаліти.

Нема, як тато, кажуть в Галичині. Ніхто тата не замінить. Він один в нас на світі. І не тільки тому найдорожчий.

Господи, я згадую свого тата, а бачу крізь сльозу, крізь час і простір серед сибірських снігів велику і малу фігури моїх односельчан-страдників, вуйка Митра і його сина Павлуся. Їх сотні, наших краян, до краю вимучених дорогою, енкаведисти викинули із товарняків на поталу в нерозталі сніги, на загин, а людина ж хоче жити. І я чую переповіджену розмову батька із сином:

– Тату, я не маю сили йти далі…

– Іди, синочку, по моїх слідах. Буде тобі легше і тепліше.

Послухався. За татовою спиною малі ноги відчули під собою твердість, і не так дошкуляв вітер.

Який батько не подасть руки, коли синові трудно чи коли він у небезпеці, не підтримає, коли той навіть і не чекає підтримки… та що там – своє життя покладе за рідну кровинку. Скільки ж то було випадків на нашій землі у часи більшовицького та фашистського свавілля, коли, рятуючи синів, батьки віддавалися у руки енкаведистів чи гестапівців і зникали без сліду.

– Я тебе виховав, сину, любити Україну, то мав би я спиняти, як йдеш зі зброєю за Україну? Не візьму гріха на душу. Боже, Матінко Божа, бережіть мою дитину! – так по-селянськи просто і мудро казали батьки і цілували разом із синами ікони Ісуса, Богоматері.

– Небагато пам’ятаю з того, що читав про батьків у книгах, бачив у фільмах, але цього вражаючого епізоду не забуду ніколи. Мабуть, усе моє покоління його пам’ятає: як батько, відбиваючи атаку нападників, кричить услід хлопчакові: «Біжи, не оглядайся, синку» і прикриває автоматним вогнем відхід. Син рятується, а батько гине.

У всі віки про це знано: ніде, в жодному моральному законі не написано, що батьки повинні любити своїх дітей – чому? – бо нема потреби. А втім, усі в природі оберігають своє потомство. Напевне, це той же інстинкт самозбереження, в іншій формі. Але тільки людиною керує не інстинкт, а любов.

Син іде за батьком, поки не набереться сили, але й досягнувши зрілості сил, бачить перед собою батька, хай лише в думках, і вивіряє свої кроки, вчинки, плани.

Велика і свята відповідальність бути батьком, бо за ним – батьківщина.


Дзвін. – 2004. – №9. – С.41-73.
Список літератури
Україна. Верховна рада. Постанова. Про Концепцію державної сімейної політики // Позакласний час. – 2004. – № 5-6. – С. 7-11.

Україна. Наказ. Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту. Інформаційна довідка щодо реалізації Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» // Безпека життєдіяльності. – 2006. – № 12. – С. 2-7.
* * *
Вагнер Н.С. Шануй батька свого і матір свою // Позакласний час. – 2007. – № 8. – С. 56-57.

Грабовик А. Насильство в наших сім’ях // Наук. світ. – 2005. – № 7. – С.20-23.

Дзюбко Л. Усвідомлене та відповідальне батьківство як передумова повноцінного сімейного виховання // Психолог. – 2005. – № 28 (лип.). – С. 18-21.

Журба К. Біблія про сім’ю та родинне виховання // Шкільний світ. – 2005. – №41. – С. 4-6.

Каухова А., Товчигречка С. Проект «Идеальный родитель» // Воспитание школьников. – 2005. – № 2. – С. 14-19.

Корчомна Н. Ще раз про «квіти життя»: [про відповідальність батьків] // Шкільний світ. – 2007. – № 43. – С. 17-19.

Острівна Л. Невже – криза батьківства? // Жінка. – 2007. – № 12. – С. 1.

Рогозина Г. Папа может, папа может все, что угодно : [о моделях поведения детей в зависимости от различных типов роли отца рассказывает психолог] // Завуч. – 2008. – №6 (лют.). – С. 14-16.

Свято, яке має дорости до традиції // День. – 2008. – 14 трав.

Сімя, родина. Народні приказки та прислів’я про сім’ю // Позакласний час. – 2005. – № 19-20. – С. 80-83.

Стус Д. «Коли не я – то хто? : [про родину Стусів] // Сучасність. – 2003. – № 9. – С. 136-155; №10. – С. 118-129.

Сухомлинський В. Батьківська педагогіка. Мікроклімат вашого дому // Вибрані твори : в 5-ти т. Т.5. – К., 1977. – С. 410-418.

США впервые чествовали всех пап // Сегодня. – 2008. – 19 июня. – С. 36.

Тепло татусевих долонь: [родинне свято для учнів початкових класів] // Красоткіна Н. Ми діти твої, Україно : розробки бесід з дітьми, тем. Казки та сценарії виховних заходів. – К. : Поч.. шк., 2001. – С. 142-150.

Тисячна Н. Дмитро Стус: «Я спробував представити свого Василя Стуса…» : [про вихід в світ монографії сина письменника «Василь Стус: життя як творчість»] // День. – 2005. – 7 квіт.

Щербак Н. Соціально-педагогічна профілактика жорстокого ставлення до дітей у сім’ї // Рідна школа. – 2002. – № 10. – С. 26-29.


Зміст


Вступ С.1
Батьківство: виховання

по-християнському. Трибуна психолога С.3


«Повчання дітям» Володимира Мономаха С.4
З «Листів до сина» Василя Стуса С.5
Листи до сина Василя Сухомлинського С.7
«Зіркові» татусі С.8
Які ж є тата?

Психологічна характеристика С.9


Найкращі в світі батьки і діти

Творча гра С.10


Для моїх рідних

Творча гра С.11


Вислови за темою С.11
Художні твори про батька С.13
Список літератури С.20


Любов і пісня – батькові : добірка матеріалів / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; уклад. Т. М. Грищенко. – Суми, 2008.



База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка