Українське авангардне мистецтво початку ХХ століття



Скачати 127.82 Kb.
Дата конвертації31.03.2017
Розмір127.82 Kb.
Валентина Голобородько

кандидат історичних наук, доцент,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини


УКРАЇНСЬКЕ АВАНГАРДНЕ МИСТЕЦТВО ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація: в статті розглядається українське авангардне мистецтво як самобутній та оригінальний феномен у руслі світової культури модернізму. Характеризується творчість найяскравіших представників авангардного живопису, засновників кубофутуризму та конструктивізму Олександри Екстер та Олександра Богомазова.

Ключові слова: українське авангардне мистецтво, кубізм, футуризм, конструктивізм, кубофутуризм, О. Екстер, О. Богомазов.

Перші десятиріччя ХХ століття увійшли в історію світового мистецтва появою принципово нового художнього явища, що дістало назву авангарду (фр. аvante-garde — передовий загін) — поняття, що охоплює усі найновіші явища у мистецтві [1, с.9]. Надзвичайно активну участь у його творенні брали українські митці.

З появи цього явища минуло майже сто років, але ще й по сьогодні у культурі ХХ століття існує багато спірних питань, невивченних проблем, постійно йде уточнення естетичних принципів авангардизму, формулювання самої концепції культури цього періоду. Дотепер не написана науково достовірна історія мистецтва України ХХ століття: вимагається не вичленування і відокремлення якихось його пластів, а найбільш адекватна репрезентація їх у взаємному зіставленні. Чимало зроблено в цьому напрямку мистецтвознавцями Д. Горбачовим, С. Соловйовим, Г. Скляренко, О. Петровою, С. Ничкало, Г. Мєдніковою, К. Крвавичем, В. Овсійчуком, С. Черепановою, художниками О. Дубовиком, О. Клименком та іншими. Останнім часом видано цікаві каталоги міжнародних і загальноукраїнських виставок авангардного мистецтва, публікуються матеріали культурологічних конференцій, виходять цікаві журнали, такі як „Арт-line” та інші, в яких подається аналіз сучасного мистецтва. Відділом мистецтв Публічної бібліотеки імені Лесі Українки підготовлено бібліографічний покажчик матеріалів і джерел до теми „Український художній авангард”, але, за влучним висловом вітчизняного мистецтознавця Д. Горбачова, український авангард — це „цілий материк світової культури” і його вивчення тільки починається. Ми ж в даній статті спробуємо розглянути український авангардизм через призму творчості його найяскравіших представників — О. Екстер та О. Богомазова, з’ясувати його витоки, характерні ознаки та особливості розвитку.

В українському (як і в усьому європейському) мистецтві авангардом прийнято вважати перші течії модернізму, які виникли упродовж трьох перших десятиріч ХХ століття. Йому властиві розрив із традиційним досвідом творчості, постійний пошук нових художніх форм як самоцінного явища. Він зачепив усі види художньої творчості, але найяскравіше виявився саме в образотворчому мистецтві, давши життя таким напрямам, як експресіонізм, кубізм, футуризм, сюрреалізм, концептуалізм та інші. Наочні риси стилю в чистій їх формі переносились переважно через малярство, яке почувалось вільніше. Подорожуючи по країнах Європи та Близького Сходу й студіюючи у визнаних митців, українські художники повертались на батьківщину з уже сформованими мистецькими пріоритетами. З 1907 року у Києві, а ще раніше у Львові, з’являються й обладнуються власні художні майстерні, влаштовуються виставки. Так, у малярстві постають різні школи з яскравими представниками нових течій: символізму (М. Жук, Ю. Михайлів), імпресіонізму (О. Мурашко, В. Кричевський, М. Бурачек, І. Бурячок, Й. Курилас), згодом експресіонізму (О. Новаківський), модернізму чи сецесії (Ф. Кричевський) [4, с.67].

Відмітною ознакою модернізму стало виникнення та поширення нового творчого методу абстракціонізму („безпредметного”, або „нефігуративного”, мистецтва), основна ознака якого — принципова відмова від зображення реальних предметів і явищ. Твір абстрактного мистецтва створюється за допомогою формальних художніх елементів (кольорової плями, лінії, геометричної або вільної форми, фактури, об’єму тощо). Принцип композиційної побудови може бути як імпульсивно-стихійним, так і раціонально впорядкованим. Абстракціонізм — це не напрям і не стиль у мистецтві, а саме творчий метод. Він протилежний фігуративному методу, основою якого є відтворення конкретних життєвих форм. Зазначимо, що в деяких напрямах образотворчого мистецтва (наприклад, експресіонізмі) можуть використовуватись як абстрактний, так і фігуративний методи. Між ними, як між двома протилежними полюсами, пролягає безмежний простір, в якому відбувалися творчі пошуки сучасного образотворчого мистецтва. Щоб правильно сприймати абстрактне мистецтво, потрібно зрозуміти, що мистецький твір не обов’язково повинен містити конкретну інформацію. Абстрактні твори стимулюють фантазію, викликають певний настрій, емоції, асоціації. Їх потрібно сприймати як музику — почуттям. Адже музика — це також абстрактне мистецтво. Якщо музика твориться за допомогою впорядкування першоелементів — звуків, то в живопису цими першоелементами є кольори, форми, лінії [7, с.157].

Термін „український авангардизм” ввів паризький мистецтвознавець Андрій Наков для виставки Tatlin’s Dream, яку було організовано в Лондоні у 1972 році. Тоді Захід вперше побачив роботи світового рівня невідомих авангардистів України — Василя Єрмилова та Олександра Богомазова. І це примусило згадати відомих майстрів, за походженням, вихованням та національними традиціями пов’язаних із Києвом, Харковом, Львовом, Одесою: К. Малевича, Д. Бурлюка, О. Екстер, В. Татліна, А. Петрицького, О. Хвостова-Хвостенка, О. Тишлера, І. Рабиновича, П. Челищева.

В історії авангардистських рухів ХХ століття в Україні та Росії дослідники виокремлюють два періоди. Перший охоплює 1907-1914 рр., і джерела його слід шукати в середовищі митців українського походження. На жаль, Перша світова війна перервала цей блискучий інтелектуальний злет. Другий період розпочався наприкінці 1917 року, коли стався вибух творчих сил в усіх галузях мистецтва: архітектурі, графіці, малярстві, літературі, театрі. Зіткнення українських митців із зразками європейських естетичних рухів спонукали їх замислитись над своїми уявленнями про мистецтво взагалі та визначити ставлення до передової тенденції модерного мистецтва. Художнє життя в Києві, Харкові, Одесі, Львові, звісно, поступалось північним столицям, де народились такі „фундаментальні” авангардистські течії, як неопримітивізм, супрематизм, конструктивізм. Однак Україна теж відіграла значну роль у формуванні авангарду. Серед найяскравіших його представників чільне місце займає Олександра Екстер.

Народилась Олександра Олександрівна Екстер (Григорович) 6 січня 1882 року в родині колезького асесора у м. Білосток (нині Польща). Згодом родина переїхала до Києва, де минули її найкращі роки. Після закінчення жіночої гімназії в 1899 році О. Екстер вступила до Київської рисувальної школи Миколи Мурашка, потім до київського художнього училища. Її друзями і однодумцями були однокурсники А. Лентулов, А. Карєв, Д. Кузнецов, С. Ястребцов, О. Архипенко, О. Богомазов, А. Маневич.

Ще однією „мистецькою школою” стали „суботи” у київській творчій майстерні С. Світославського — художника та інтелектуала, популярного серед прогресивних студентів Київського художнього училища.

У новорічну ніч 1903 року в домі київських друзів, відомих українських меценатів Давидових, О. Екстер познайомилась з філософами М. Бердяєвим та Л. Шестовим, з якими в неї „було не лише цікаве розумове спілкування, але й спілкування екзистенціальне, пошуки смислу життя” (М. Бердяєв). Їх дружбі, що продовжувалась десятиліттями і після еміграції художниці та обох філософів, не перешкодили навіть революційні катаклізми ХХ століття [2, с.11 ].

Вперше свій талант в організації виставкових проектів молода художниця реалізувала в стінах Київського музею імператора Миколи ІІ (нині Національний музей України), де за її ескізами було побудовано кімнату заможного будинку ХVІІІ століття. У 1907-1908 рр. вона відвідує Париж, де входить до кола всесвітньо відомих художників — П. Пікассо, Ж. Брака, Ф. Леже, поета Г. Аполлінера, вчиться в Академії Гранд Шом’єр у Карло Дельваля. Саме в цей період Олександра Олександрівна остаточно формується як художник „лівого” напряму і поступово переходить від імпресіонізму до кубізму та футуризму. Вже в 1910 році О. Екстер публікує в київському журналі „Мистецтво” статтю про кубізм. У тому ж році, спочатку в Одесі та Києві, а потім вже в Петербурзі та Ризі відбувся перший широкий показ вітчизняних авангардистів. Швидка реакція Екстер, Архипенка, Бурлюка та Іздебського на кубізм Пікассо пояснювалась і тим, що в 1910-х роках художнє життя в Україні було напруженим і сприйнятливим до всього новітнього. Народна творчість була основним аргументом у боротьбі проти академічного канону [5, с. 90]. У 1913 році Олександр Богомазов також здійснив перехід у кубофутуризм.

До Богомазова і Екстер потягнулась київська молодь, і вже в 1914 році ними було організовано знакову в історії вітчизняного образотворчого авангарду виставку „Кільце” та одноіменну творчу групу [2, с.11]. Її виставки мали величезний успіх бо на той час Олександр Архипенко став у Парижі першим скульптором-кубістом, а Екстер вже внесла в кубістичну монохромність багатоколірну палітру. З початком першої світової війни мистецьке життя в Києві значно слабшає.

Яскравою сторінкою біографії в житті художниці стала її творчість у Московському Камерному театрі, за сценографії вона отримує золоті медалі на виставках у Парижі і Берліні. Наприкінці 1917 року починається важкий період.

О. Екстер повертається до Києва. В 1918 році в своєму будинку організовує та відкриває „Майстерню живопису і декоративного мистецтва О. Екстер і Є. Прибильської”, де викладає світову конструкторську сценографію, а згодом перейменовує на студію, якою керує поряд з І. Рабіновичем. У студії як учні, так і відомі майстри (Н. Шифрін, О. Тишлер, С. Нікрітін, В. Меллер, А. Петрицький, С. Шор, Н. та М. Генке) аналізують та співставляють побудову українського орнаменту, колорит ікон. Студія приймає замовлення на оформлення спектаклів, виготовлення плакатів, декорування приміщень. Тут проходять лекції Я. Тугендхольда, О. Таїрова, Б. Лівшиця, Б. Ніжинської та ін.

Київський авангард у 1918-1919 рр. переживає розквіт. До Києва з голодної Півночі прибуває інтелігенція. Відкриваються театри, клуби, виставки, нові журнали [6, с. 270]. Працює Українська Академія мистецтв. Ліві художники вперше виявилися потрібними державі: за ініціативою А. Луначарського їх було залучено до створення революційного агітпропу. Взимку 1919 року десятки майстрів прикрашали місто до призначеного на 3 березня Дня Червоної Армії. До роботи було залучено В. Чекригіна і І. Рабиновича, П. Челищева й А. Петрицького, О. Тишлера, С. Нікритіна, Ф. Кричевського, Г. Нарбута, О. Екстер і В. Меллера. В агітпроп вкладався широкий спектр світової культури. Київ 1919 року піднісся до світового рівня. Місто називали театральною „Меккою” і центром культурного життя Росії, а в газетних публікаціях – „Петромоскв” та „Москвокиїв” [7, с. 272].

В зв’язку з ускладненням політичної ситуації наприкінці 1919 року О. Екстер перевела до Одеси першу школу абстрактного мистецтва для дітей, в якій розроблялася прогресивна методика навчання. Вона займалась перш за все вихованням особи художника, в кожному своєму учневі бачила індивідуальність і намагалася зберегти її, не дати загубитись у потоці шукань.

В Одесі помер її тяжко хворий чоловік.

У 1920 році Олександра Олександрівна повертається до Москви, викладає у ВХУТЕМАСі та продовжує роботу в сфері сценографії. На початку 20-х років співпрацює з Московським ательє мод, придумуючи рисунки для тканин, розробляючи проекти жіночого одягу. Разом з В. Мухіною, Н. Давидовою та Є. Прибильською займається дизайном та декоруванням одягу, бере участь у створенні форми для Червоної Армії. У цей час в її творчості з’являється інтерес та нахили до конструктивізму. У 1924 року художниці замовили оформлення павільйону ХІV Міжнародної виставки у Венеції. Після Венеції вона поїхала до Парижа для створення експозиції радянського відділу Всесвітньої виставки декоративних мистецтв (1925). До Радянської Росії Олександра Екстер більше не повернулась, а переїхала до Франції. У 1925-1930-х роках викладала в Академії сучасного мистецтва в Парижі. Створювала костюми до балетних постановок Б. Ніжинського, Е. Крюгер. Працювала на кіностудіях Франції та Німеччини. Художниця віддала данину всім напрямам українського авангарду — від кубізму до конструктивізму. В її спадку безліч неповторних робіт, серед яких — „Безпредметне”, „Місто Київ”, „Міський пейзаж (композиція)”, „Кольорова конструкція”. Витоки колористичного багатства художниця вбачала у могутній стихії українського народного мистецтва: вишивках, килимах, селянському одязі, декоративних малюваннях. Вона внесла у кубістичну монохромність (твори парижан) багатобарвну колористику. Була переконана, що молоді слов’янські народи виявлять свою енергію саме в яскравих мажорних фарбах. Колір і ритм— основні пластичні засоби художниці. Вся композиція ніби розташована в активному полі й втягнена в рух; зображення не могло бути статичним та нейтральним, всюди присутня динаміка як пульс життя: „Мости Парижа”, „ Міст у Севрі”, „Схил берега Сени”, „Міст”. Померла Олександра Екстер 17 травня 1949 року у Фонтене-Роз під Парижем.

Ще одним визнаним лідером українського авангарду є Олександр Богомазов — фундатор національного кубофутуризму. Він народився 26 березня 1880 р. у селі Ямполі Харківської губернії. У 1911 році закінчив Київське ху­дожнє училище (вчився у В. Менка, О. Мурашка, І. Селезньова). Ще в 1908 році почав брати участь у виставках, а в 1914 році був організатором та учасником виставки "Кільце". Відомо, що цілеспрямованість, самостійність мислення і сила духу завжди були невід'ємни­ми рисами характеру Богомазова. Уже в останні роки навчання в художньому училищі виявилося захоплення молодого митця імпресіо­нізмом. До нас дійшли чудові портрети майбутньої дружини худож­ника, виконані в цей час. Наступний етап творчості Богомазова знач­ною мірою формувався під впливом скандинавського модерну, про що красномовно свідчать вишукані рафіновані твори, створені у Фінляндії (1911 р.). Незабаром він стає провідним майстром кубо­футуризму [3, с.91]. Зазначимо, що термін „кубофутуризм” виник з назв двох живописних напрямків: французького кубізму та італійського футуризму, які, здавалось би , важко синтезувати. Адже кубізм, хоча й розкладав (на „аналітичній” стадії свого розвитку) предмети і фігури, в цілому прагнув до конструктивності, до архітектоніки. Футуризм же — це надзвичайна динаміка, що руйнує конструкцію. Його кумири — рух, швидкість, енергія, він схиляється перед сучасною машиною, в якій бачить втілення естетичного ідеалу. Однак саме українські авангардні живописці ( при більшому тяжінні до кубізму) об’єдналися під назвою кубофутуризму.

Послідовність творчих переконань Богомазова виявилась у його прагненні до аналітичного розкладу форми, що завершується художнім синтезом. Відома картина "Трамвай. Вулиця Львівська у Києві" — це гримлячий від руху трамваю "сонячно-весняний" шлях: поспіша­ють наввипередки із сонцем люди, тягне мотузок собака, чітко зву­чить цокання копит. Будинки, трикутники й трамвай (саме на ньому за­гострюється увага) поспіль розносять звістки про прихід нової епо­хи, де зростають швидкості і зменшуються простори.

У роботах "Ліс. Боярка", "Портрет доньки" художник намагається знайти об'єктивні закони перекладу емоційного впливу предмета зоб­раження на картинну площину.

Живопису Богомазова притаманні вишукана заокругленість ліній, свобода побудови площинної поверхні картини, схематичне зобра­ження предметів, динамічна напруженість фігуративних елементів.

У своїй подальшій творчості Богомазов послідовно розвивав саме кубофутуристичні традиції, збагачуючи їх новими знахідками. У другій половині 20-х років він працював над проблемами колориту, шукаючи закономірності співвідношення локально забарвлених кольорових плям на площині. Яскравим прикладом творчих розробок Богомазова є картини "Правка пилок" (1927 р.), "Праця пилярів" (1929 р.), „Пилярі” (1929) та ін. Художник визначив три основні елементи існування мистецтва: вольовий імпульс до творчості; зовнішнє середовище в розумінні багатства його динамічних сил, що збуджують творчий імпульс; матеріал, навколишнє середовище, оскільки воно не лише стимулює творчість, а й формує характер, психіку нації. Його творам властивий динамізм ліній та емоційна дія барви, доведеної до спектрального насичення і повнозвучної гармонії, акумулюючи тим самим життєвий тонус. Найбезпосередніші теми набувають на його полотнах епічної широти і величавого дійства. Своєю творчістю Богомазов утверджував думку, що завданням митця є не передача вигляду пред­метів у їхніх фізичних межах, а вияв у картині якісних ознак предмет­ної маси. Художник — не копіїст, а організатор площинної поверхні картини, яка є живим організмом, а не застиглою ілюстрацією. Живо­пис пов'язаний з природою внаслідок спільного діалектичного руху. Митець передає якості маси через кольори. Живописний колір ви­значається органічним станом маси, а не забарвленням її поверхні.

У 1914 році в селі Боярка Богомазов написав трактат "Живопис та елементи". У цій праці він простежив генезис художньої форми, що народилася від моменту руху первісного елемента — крапки. Зверта­ючись до елементів живопису — лінії, форми, живописної маси, се­редовища, він оперує цими поняттями, розуміючи їх у динаміці, ана­лізуючи малярство як складну систему, що поступово змінюється, живе за своїми законами. У трактаті вперше розглядається ритм не лише як кількісна, але й як якісна категорія, і це стало новаторським відкриттям художника [3, с.91]. „Мистецтво — нескінченний ритм, митець — його чутливий резонатор”, — говорив О. Богомазов своїм студентам у Київському Художньому Інституті, професором якого він був у 1922-1930 рр. Помер художник 3 червня 1930 року в Києві, проживши лише 50.

Таким чином, підсумовуючи, зазначимо, що український авангардний живопис, як кожний великий стиль, має наднаціональний характер. Однак такі його риси, як колористичне багатство (чого ми не знайдемо ні у французькому кубізмі, ні в німецькому експресіонізмі, де колір використовували здебільшого для підкреслення фактури, матеріальності предмета, стану людини), як присутність у фарбах, у формах елементів середньовічної ікони (чергування кутів і овалів, які мали священне символічне значення, а також колориту київських мозаїк (з їх шляхетними рубіновими, смарагдовими, золотистими гамами, що перериваються темними згустками фарб), і, нарешті, декоративність (запозичена з українського селянського побуту, взята від хати-мазанки) — вся вітальна сила селянського мистецтва надають йому певної національної специфіки.

Значення українського авангардного живопису полягає перш за все в тому, що митці довели: що мистецтво може і має право бути різним, що творчий пошук не знає обмежень, що художники-авангадисти свідомо відмовляються від зображення предметного світу таким, яким його бачить око художника, а кожна нова авангардна течія відкриває свій спосіб проникнення у сутність речей та явищ. І хоча український авангард на початку 30-х років ХХ століття було заборонено, він залишив яскравий слід у вітчизняному мистецтві, а його ідеї та знахідки успішно використовують сучасні українські художники, які працюють в умовах повної свободи творчості.



БІБЛІОГРАФІЯ

  1. Бычков, В.В. Авангард. // В, В. Новосад //Культурология. ХХ век. Энциклопедия. — 1998. — Т.1. — С.9.

  2. Уклін амазонці авангарду /А. Білан // Українська культура. — К., 2008. — №6. — С.11.

  3. Мєднікова, Г.С. Українська і зарубіжна культура ХХ століття / Г.С. Мєднікова: Навч. посіб. — К.: Т-во „Знання”, КОО, 2002. — 214 [48] с.

  4. Феномен символізму в системі українського модерну / О. Олійник // Слово і час. — 1998. — №6. — С. 63-68.

  5. Петрова, О.М. Мистецтознавчі рефлексії: Історія, теорія та критика образотв. мистец. 70-х років ХХ ст. – початку ХХІ ст.: Зб. ст. / О.М. Петрова. — К.: Вид. дім „КМ Академія”, 2004. — 400 с.:іл.

  6. Рибаков М.О. Хрещатик відомий і невідомий / М.О. Рибаков. — К.: Кий, 2003. — 504 с.

  7. Художня культура України: Навч. посіб. / Л. М. Масол, С, А, Ничкало, Г. І. Веселовська, О. І. Оніщенко; За заг. ред. Л. М. Масол. — Х.:Вид-во „Ранок”, 2010. — 240 с.:іл.



SUMMARY

Valentuna Goloborodko

UKRAINIAN VANGUARD ART OF THE EARLY XX CENTURY

Annotation: the article deals with the Ukrainian vanguard art as a original phenomenon in the world culture of modernism. The сreative activity of the greatest representatives of the vanguard painting, foundaters of cubo-futurism and constructivism of Olexandra Exter and Alexander Bogomazov are characterzed.

Key words: Ukrainian vanguard art, cubism, futurism, constructivism, cubo-futurism, O. Exter, A. Bogomazov


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка