Ухвалено: на засіданні циклової комісії



Скачати 317.91 Kb.
Дата конвертації13.04.2017
Розмір317.91 Kb.

Міністерство освіти і науки України

Донецький транспортно-економічний колледж





Ухвалено:
на засіданні циклової комісії

філологічних дисциплін,

протокол № _______








від "____" _________20___ р.,







голова комісії







____________ І.В.Поворознюк
















Розробка практичних занять

з дисципліни "Українська мова"

для студентів ІІ курсу всіх спеціальностей

Викладач

Поворознюк І.В.

Донецьк

2014 рік

ПЕРЕДМОВА
Дисципліна «Українська мова» є однією із провідних дисциплін, що передбачає виховання студента як компетентної мовної особистості, яка відзначається високою мовленнєвою культурою; формування навичок комунікативно виправданого користування засобами мови в різних життєвих ситуаціях з обов’язковим дотриманням мовних норм та мовленнєвого етикету.

Завданнями дисципліни є:

  • виховання свідомого прагнення до вивчення української мови;

  • ознайомлення з мовною системою як основою формування мовних умінь і навичок — орфоепічних, лексичних, граматичних, правописних, стилістичних;

  • формування духовного світу студентів, цілісних світоглядних уявлень,
    загальнолюдських ціннісних орієнтирів, прилучення через мову до культурних
    надбань українського народу і людства в цілому.

Навчальний процес передбачає конспектування «Українського правопису» в повному обсязі, набуття сталих навичок грамотного письма, з цією метою виконання вправ, тестів, завдань, алгоритмів, підпорядкованих основному завданню, – навчитися писати без помилок.

Основними критеріями оцінювання навчальної діяльності студентів з курсу «Українська мова» є її систематичність, активність і результативність.

Показниками систематичності навчальної діяльності є не тільки відвідування студентами практичних занять з курсу, а й своєчасне виконання навчальних і контрольних робіт. Активність студента визначається якістю підготовки до навчального заняття й рівнем виконання практичних завдань. Показником результативності є правильність виконання усіх видів робіт, ґрунтовність опрацювання тем для самостійного вивчення.


Орієнтовний тематичний план

І. Вступ. Культура мовлення і комунікація. Поглиблення й систематизація найважливіших відомостей із синтаксису, пунктуації, лінгвістики тексту і стилістики. Стилістика простих речень.


  1. Вступ. Українська мова у світі. Українська діаспора..

2. Комунікація як діяльність із метою взаємовпливу та обміну інформацією. Вербальні та невербальні засоби комунікації.

3. Ділове спілкування. Комунікація в професійній сфері. Етика професійного спілкування.

4. Словосполучення і речення, синтаксичні зв’язки в них.

5. Речення. Граматична основа речення. Члени речення.

6. Другорядні члени речення, особливості їх вживання.

7. Види простих речень і їх відтінки значень.

8. Види односкладних речень. Синтаксичний аналіз односкладних речень

9. Аудіювання. Читання мовчки. Письмова робота (тестові завдання). Тематична атестація.

10. Пунктограми в простому реченні (дієприкметниковий та дієприслівниковий звороти, уточнюючі члени речення, розділові знаки при них).

11. Пунктограми в простому реченні (однорідні та неоднорідні члени речення).

12. Пунктограми в простому реченні (звертання, пояснювальний зворот).

13. Пунктограми в простому реченні (вставні і вставлені конструкції).

14. Основні пунктограми у простому реченні (узагальнення та систематизація)

15. Синтаксичний аналіз простих речень. Ділові папери. Інформаційні документи. Протокол.

16. Письмова робота (тестові завдання).Ділові папери. Інформаційні документи. Витяг з протоколу.

17. Аналіз контрольної роботи. Тематична атестація. Підсумки за І семестр.



Оцінювання навчальних робіт

Навчальні роботи (різні види вправ, тестових завдань і диктантів неконтрольного характеру тощо) оцінюються вимогливіше, ніж контрольні роботи, адже не вимагають знань значного за обсягом навчального матеріалу.

При оцінюванні навчальних робіт враховується: ступінь самостійності виконання робіт; етап навчання; обсяг роботи; рівень володіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати, робити висновки щодо того чи іншого мовного явища.

«12» балів за виконання навчальних тестових завдань виставляються лише за умови наявності тестів з відкритими завданнями (пояснити вибір відповіді; виправити усі недостовірні варіанти відповіді тощо), при виконанні яких студент не допустив жодної помилки, не робив виправлень у роботі.

Навчальна робота оцінюється «11» балами, якщо студент не допустив помилок, та «10» балами, якщо допустив одну помилку, яку сам виправив у ході роботи; при виставленні цих оцінок враховується акуратність запису, підкреслень та інших особливостей оформлення.

«9» балів ставиться тоді, коли студент допустив дві помилки, але виправив їх; якщо робота велика за обсягом (перевищує за кількістю слів обсяг контрольного диктанту) допускаються три-чотири виправлення.

Рекомендована кількість слів у словниковому диктанті (поточний контроль) до 40. Зважаючи на те, що словниковий диктант не є творчою роботою, «11» та «12» балів виставляються лише за умови повного аргументованого пояснення правопису слів (усного або письмового).
Рекомендована література
Основна:
1. Юшук І.П. Українська мова. Практикум з правопису української мови. – К.: Освіта, 2007.

2.Заболотний О.В.,Заболотний В.В. Українська мова: Підручник для 10 класу. Рівень стандарту. – К: «Генеза», 2010.

3. Заболотний О.В.,Заболотний В.В. Українська мова: Підручник для 11 класу. Рівень стандарту. – К: «Генеза», 2012.

4. Плющ М.Я. Українська мова: Підручник для 10 класу. – К: Освіта, 2010.

5. Глазова О.П. Українська мова: Підручник для 10 класу. – К: Зодіак, 2010.

6. Авраменко О.М. Українська мова та література: Довідник. Завдання у тестовій формі. – К: Грамота, 2011, 2012, 2013.


Додаткова:
1. Ладоня В.О. Українська мова. Посібник для підготовки молодших спеціалістів вищих навчальних закладів. – К.: Вища школа, 2001.

2. Залікові завдання з української мови. 10-11 клас. – К.: «Шкільний світ», 2006.

3. Зубков М. Збірник диктантів для випускників та абітурієнтів з української мови. – Х.: СПДФО Співак Т.К., 2007.

4. Зубков М. Українська мова. Універсальний довідник. – Харків: ВД «ШКОЛА», 2009.

5.Козачук Г.О. Українська мова для абітурієнтів: навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2007.

6. Новий довідник: Українська мова. Українська література. – К.: ТОВ «КАЗКА», 2008.

7. Плющ М.Я., Гринас Н.Я. Граматика української мови в таблицях: навчальний посібник. – К.: Вища школа. - 2004.

8.Тести. Українська мова. 5-12 класи/ За ред. д. філол. н. проф. Гуйванюк Н.В. – К.: Академія, 2009.



Плани практичних занять та завдання до них
1. Тема. Вступ. Українська мова у світі. Українська діаспора.

Завдання 1. Підготувати доповідь (письмово) за планом:

  1. Поняття «діаспора», «еміграція», «міграція».

  2. Осередки української еміграції.

  3. Охарактеризуйте кожну з еміграційних хвиль ( коротко).




  1. Тема. Словосполучення і речення, синтаксичні зв’язки в них.

І. Опрацювати теоретично питання:

Лекція

План


  1. Синтаксис як розділ граматики. Основні одиниці синтаксису.

  2. Словосполучення. Словосполучення непоширені й поширені. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова.

  3. Види підрядного зв’язку у словосполученні.

  4. Речення. Порядок слів у реченні. Види речень.

  5. Розділові знаки в кінці речення (крапка, знаки питання та оклику, три крапки).




  1. Cинтаксис” (походить від грецького syntaxis, що означає побудова, поєднання, порядок) – розділ граматики, що вивчає синтаксичну будову мови, форму і зміст синтаксичних одиниць. Одиницями синтаксису вважають: речення, словосполучення і мінімальну синтаксичну одиницю (слово). Речення й словосполучення є синтаксичними одиницями – конструкціями, а мінімальна синтаксична одиниця функціонує як компонент речення або словосполучення. На відміну від словосполучення речення виконує комунікативну функцію, словосполученню ця функція не властива. Відмінність словосполучення і речення ще і в кількісному складі компонентів їх структури, якщо речення може бути однокомпонентним, то словосполучення складається принаймні з двох компонентів. Наприклад, порівняйте: Смеркає. Вечір. Ніч. – односкладні називні речення. Вжити заходів, система освіти, чудовий краєвид – словосполучення.




  1. Словосполучення - це смислове й граматичне поєднання двох або більше повнозначних слів, пов'язаних підрядним зв'язком. Як і слово, словосполучення називає та позначає, але дає конкретнішу та точнішу назву: порівняймо паркан і дощана огорожа; вирішити і вирішити питання. Словосполучення входить до речення як його складова частина, є будівельним матералом для речення і може вичленовуватися з речення. Наприклад, у реченні Дівчина рвала з дерева жовті черешні є два словосполучення: жовті черешні - черешні які? - смислове відношення (предмет і його ознака) означальне; рвала з дерева - рвала звідки? - смислове відношення (дія і місце) обставинне або рвала з чого? - смислове відношення додаткове. На відміну від речення словосполучення не виражає закінченої думки, виступаючи засобом спілкування лише через речення. Воно не має основної ознаки речення – присудковості (предикативності). Тому сполука підмета з присудком не є словосполученням: осінь прийшла, час минає.



Не вважаються також словосполученнями:

  • поєднання службового слова (прийменника, сполучника, частки) з повнозначним: через хворобу, назустріч долі, майже рік, прийшла б, окрім цього;

  • складені форми: майбутнього часу: буду читати, будемо жити; вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників і прислівників: менш смачний, найбільш досконало, занадто розумний;

  • сполуки слів, утворені на основі сурядного зв'язку: дощ і сніг; не друг, а ворог; ні ми, ні вони.

  • однорідні члени речення: батько й мати.

Синтаксичні словосполучення слід відрізняти від лексичних та фразеологічних. Лексичні словосполучення є цілісними назвами: броунівський рух, дитячий садок, кручені паничі (квіти), Південний Буг. Фразеологічні ж передають одне поняття: накивати п'ятами (втекти) тощо.

Лексичні та фразеологічні словосполучення

  • не членуються на головне і залежне слово;

  • не мають питань між собою;

  • у реченні виступають одним членом речення: Люди зібралися біля Верховної Ради. Молоді ще зелені, не бачили смаленого вовка.

Кожне слово синтаксичного словосполучення є членом речення.

Словосполучення, утворене поєднанням двох повнозначних слів, називається простим (непоширеним) зробили книж­ку, щовесни проростають. Словосполучення, утворене поєднанням трьох і більше повнозначних слів, називається складним (поширеним):  пробігати дистанцію швидко. Для синтаксичного аналізу складні словосполучення потрібно розкласти на прості: пробігати дистанцію; пробігати швидко.

У кожному  словосполученні виділяють головне і залежне слово. Зробити це можна за допомогою питання, яке ставиться від головного до залежного. Головним є те слово, від якого можна поставити питання до іншого (чи до інших): широкий степ (степ який? широкий), розквітати (коли?) напровесні.. Залежним є те слово, до якого ставиться питання від головного.

За належністю головного слова до певної частини мови словосполучення поділяються на:



  1. Іменні:

а) іменникові:  тиша (яка?) насторожена, , бажання (яке?) жити;

б) прикметникові:  щасливий (як?) безмежно, червоний  (чому? від чого?) від сорому;

в) числівникові: восьмеро (кого?) дівчат, шість (чого?) олівців;

г) займенникові: щось  (яке?) веселе, хтось  (з кого?)  із них.



2. Дієслівні: приїхав (коли) удосвіта, усвідомлюючи (що?) помилку.

3.Прислівникові: радісно  (від чого?) від почутого, тяжко (як?) надміру.
3. Розрізняють три види підрядного зв'язку у словосполученні: узгодження, керування і прилягання.



Узгодження - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово уподібнюється до головного в роді, числі й відмінку. Як правило, зв'язком  повного узгодження поєднується іменник (головне слово) з прикметником, дієприкметником, порядковим числівником, займенником прикметникового типу, тобто  повне узгодження властиве тільки для слів, що мають граматичні ознаки роду, числа й відмінка: блакить (яка?) небесна (жін. р., одн., наз. відм.),  вірш (який?) прочитаний (чол. р., одн., наз. відм.),  сни (які?)  мої(мн., наз. відм.). При  повному узгодженні зміна головного слова викликає зміну залежного: небесна блакить (наз. відм.),  небесної блакиті (род. відм.), небесною блакиттю  (ор. відм.). При неповному узгодженні залежне слово має не всі граматичні форми головного слова: тканина в горох - різний рід і відмінок;  жінка-інженер, ріка Десна - у числі й відмінку; місто Суми, село Сорочинці -  тільки у відмінку.



Керування - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово ставиться при головному у певному відмінку. Зі зміною головного слова залежне лишається незмінним. У ролі залежного виступає іменник, рідше - займенник або інша змінна частина мови у ролі іменника: слухати (що?) лекцію, слухають (що?) лекцію, cлухали (що?) лекцію, слухаймо (що?) лекцію.



Прилягання - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово поєднується з головним тільки за змістом. У ролі залежного слова можуть бути лише незмінні частини мови: прислівник, дієприслівник і неозначена форма дієслова (інфінітив): говорив пошепки, працює сидячи, вміє читати, якісно зроблений. Ці слова не мають ні роду, ні числа, ні відмінка, ні часу, ні особи. Отже, граматично вони ніяк не можуть пристосовуватися до головного слова.
4. Речення – це осмислене, граматично та інтонаційно оформлене сполучення слів або окреме слово, що виражає відносно закінчену думку. Речення має граматичну, смислову та інтонаційну завершеність і водночас є одиницею формування й вираження думки. Речення є основною одиницею комунікації, тобто спілкування. Це означає, що виразити думку людина може тільки у формі речення.

Порядок слів у реченні.

Порушення норми розташування членів речення

Порушення правил розташування членів речення може спричинити двозначність висловлювання. Неправильно побудованим є, наприклад, таке речення: Великий інтерес викликала лекція про наркоманію у батьків. Можна подумати, що лектор розповідав про батьків-наркоманів. З речення Комісія розглянула два тижні тому висунуті пропозиції незрозуміло, що відбувалося два тижні тому - висунення пропозицій чи їх розгляд комісією. Потрібно було сказати: Великий інтерес у батьків викликала лекція про наркоманію. Два тижні тому комісія розглянула висунуті пропозиції або Комісія розглянула всі пропозиції, висунуті два тижні тому.


Види речень:

1.Відповідно до мети висловлювання речення бувають розповідні, питальні та спонукальні.

Розповідне речення – це тип речення, яке містить у собі повідомлення про якийсь факт дійсності. У кінці розповідного речення, як правило, ставиться крапка: Шелестить осика тонким листям.

Питальне речення – це тип речення, яке містить настанову мовця на отримання відповіді. Ці речення створюються за допомогою питальної інтонації. У кінці питального речення ставиться знак питання: Батько прийшов?

Спонукальне речення – це тип речення, що виражає наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду мовця адресатові. Значення спонукання виражається, як правило, граматичними формами наказового способу дієслова – присудка, а також формами умовного (бажального) способу, спонукальними частками: хай, нехай, бодай, годі та ін., завертаннями (іменниками у кличному відмінку) і спонукальною інтонацією. У кінці спонукальних речень залежно від категоричності спонукання ставиться крапка або знак оклику. Напр.: Направо! Кроком руш! (військові команди). О земле, велетнів роди! (П.Тичина). Давай я відчиню двері. Пішов би та приніс води.

2.За емоційним забарвленням розповідні, питальні й спонукальні речення поділяються на: емоційно нейтральні (неокличні) та емоційно забарвлені (окличні).

Емоційно забарвлені речення (окличні) – це розповідні, питальні, спонукальні речення, оформлені окличною інтонацією, тобто інтонацією з різними тембровими відтінками. Ці речення часто містять емоційні частки (що за; який; ну й; годі бо, нумо; невже та ін.) та вигуки (гей, о, ах та ін). Напр.: Яка чудова ніч! Невже я з’їв те яблуко-гібрид, що навіть дух його мені набрид?!



3.Залежно від того, скільки головних членів речення входить до граматичної основи, виділяють двоскладні та односкладні.

Двоскладне речення – це тип речення, в якому граматична основа виражається двома головними членами – підметом і присудком – із залежними від них словами або без них. Напр.: Весняний вітер легко так повіяв. Сонце зійшло.

Односкладне речення – це тип речення, синтаксичний центр якого складається з одного головного члена із залежними від нього словами або без них. Напр.: Смеркає. Тиша навкруги. Стало холодно. Щодо головного члена односкладного речення не повинні вживатися терміни підмет і присудок. Головний член речення є незалежним. В українській мові він виражається способовими формами дієслова або іменника у називному відмінку.

4. Речення може мати одну або більше граматичних основ – залежно від цього розрізняються прості й складні речення.

Просте речення – це тип речення, який має одну граматичну основу: Я п’ю тебе, сонце, твій теплий, зцілющий напій. (М.Коцюбинський).

Складне речення – це тип речення, яке має дві або більше граматичних основ: Люблю я дуже ті дні, коли дома у нас збиралися гості (С.Васильченко).

5. Просте речення, у якому є лише граматична основа без другорядних членів, називається непоширеним. Просте речення, у якому, крім головних, є другорядні члени, називається поширеним. Напр.: Падає сніг. Мені стає сумно на душі (перше речення непоширене, а друге – поширене).

6. Залежно від того, чи всі наявні члени речення словесно виражені в ньому, речення поділяються на повні та неповні.

Повними називаються речення, в яких всі наявні члени речення словесно виражені: Втомлене сонце поволі котилось по обрію.

Неповними називаються речення, в яких пропущено один або кілька членів, які можна встановити з самого або попереднього речення чи ситуації. Напр.:

1) Погана трава росте швидко, а гарна - повільно. Пропущені головні члени трава росте встановлюються в межах речення за граматичними ознаками: гарна трава - жін.р./однина/Наз.відм.; обставина повільно потребує присудка росте.

2) Клює! - підмет риба встановлюється за ситуацією.

7. За наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання) речення бувають ускладнені та неускладнені.

5. Розділові знаки в кінці речення (крапка, знаки питання та оклику, три крапки).

Крапка ставиться

У кінці розповідного чи спонукального речення, якщо воно вимовлене без окличної інтонації (в тому числі й у неповних реченнях): До ставу збігав од замку по горі розкішний сад, примхливо помережаний алеями (М. Старицький). Листопад. Падолист. Тихий сад. Вітру свист (П. Сингаївський).



Крапка не ставиться

1. Після заголовків, на вивісках, печатках і штампах:



Кафе

Гастроном

Бібліотека

2. В абревіатурах між складовими частинами: ЗАГС (запис актів громадянського стану), ЮПІ (Юнайтед Пресс Інтернешил).


Знак питання ставиться

1. У кінці питального речення, яке починається питальним словом і вимовляється з питальною інтонацією (на таке речення можлива відповідь у формі розповідного речення): Чом ти, березо, така журлива? (Леся Українка); Чи знаєте, як цвітуть полини? (І. Цюпа).

2. У кінці риторичного питального речення, на яке немає відповіді або не може бути взагалі: Справді, що краще за будівлю може розповісти про людське життя? (За Д. Малаховим).

3. У питальних реченнях з однорідними членами — після кожного однорідного члена з метою розчленування питання: Пробі! дрожу?.. ридаю?.. Клонюся?.. Я корюсь, цілую сиру землицю?.. (П. Карманський).

4. У кінці складнопідрядного речення, якщо питання є тільки в головному реченні: Ну як же можна матері вмирати, коли життя у неї не було? (Г. Чубач); Пам’ятаєте, який у мене веселий дід:був? (Ю. Яновський).

5. Підсилена питальна інтонація, передається двома або трьома знаками питання: Кляті! Кляті! Де ж слава ваша?? На словах! (Т. Шевченко).


Знак питання не ставиться

У складнопідрядних реченнях з непрямим питанням (питання є тільки в підрядному реченні): Сказати мусить кожен з нас, чи він народу вірний син, чи тільки раб похилий він (Б. Грінченко). В степу, як і в морі, зустрівши людину, не питаються, чого вона тут і звідки (О. Гончар).



Примітка. У разі особливого інтонування поетичних контекстів знак питання ставиться: Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько! Скажи мені щиру правду: де милий-серденько? (Т. Шевченко).
Знак оклику ставиться

1. У кінці речень, що вимовляються з окличною інтонацією: Співала ж дзвінко, дужо, незрівнянно. А голос був - із чистого срібла! (П.Тичина). Народ мій є! В його волячих жилах козацька кров пульсує і гуде! (В. Симоненко).

2. У кінці речень, що починаються експресивними словами слава, хвала, ганьба, як, який, яка, яке, що [то] за, скільки, до чого ж: Слава народу, що йде у віках велетня сміливим кроком! (М. Рильський). Скільки тут цвіте горицвіту, маків, червоних тюльпанів! (І. Цюпа). До чого ж гарно й весело було в нашому городі! (О. Довженко).

3. Після однослівних і поширених звертань в окличному реченні: О дух України! Орел! Дух вільний, смілий і високий, Злети, стурбуй цей мертвий спокій! (О. Олесь).

4. Після слів так і ні в реченнях, що вимовляються з окличною інтонацією: Ні! Я жива, я буду вічно жити! (Леся Українка); О ні! Поет - не гладіатор, Щоб бавить натовп цирковий! (Г. Чупринка).

Примітка. Після слів так (еге, гаразд, авжеж та ін.) чи ні може стояти знак питання або знак оклику, залежно від інтонації:

- Сидиш, Микито, вгорі?

- Еге! - почулася з гальорки відповідь (Ю. Яновський).

- Ні, ні, ні! - схопилася Тоня (О. Гончар).

5. Коли речення починається словом так при дієсловах у наказовому способі для посилення побажання, спонукання (у цьому випадку кома після так не ставиться): Так доверши ж до краю тую зраду, розбий, розвій нас геть по цілім світі! (Леся Українка); Так будьмо ж єдині! Ми - квіти життя (В. Сосюра)

6. Підсилена оклична інтонація передається двома чи трьома знаками оклику в кінці речення: Вийдуть люде жито жати... Веселії жнива!.. Розвернися ж, розстелися ж, Убогая ниво!!! (Т. Шевченко).
Три крапки використовуються

Для передачі незакінченого, обірваного або перерваного мовлення: І дівчина похилиться, Куди гне недоля, Посумує, пожуриться, Забуде... і, може,... У жупані сама пані (Т. Шевченко).


ІІ. Виконати практично:

Завдання 1.

Відредагувати словосполучення. Зробити їх синтаксичний аналіз.

Реферат по фізиці. Згідно наказу. Дякувати водія. Придбати в розстрочку. Переболіти грипом. Ліки від болі. По законах природи. Прийняти необхідні заходи. Пробачте мене. Дотримати слово. Оволодіти ситуацію. Орієнтуватися по зіркам.

Завдання 2.

Перекласти словосполучення. Зробити їх синтаксичний аналіз.

В одиннадцать часов, оценка по литературе, в ста метрах, красный по цвету, плыть по течению, идти по тропинке, знать по статьям, по его вине, на протяжении многих веков, прибыть по адресу, отправить по почте, принять к сведению.




Завдання 3.

Напишіть твір-мініатюру „Осінній день”, використовуючи різні види простого речення. Подайте письмово характеристики 3 речень за всіма розглянутими показниками.

5.Тема. Речення. Граматична основа речення. Члени речення.

І. Опрацювати теоретично питання:



Лекція

План


  1. Граматична основа речення.

  2. Підмет.

  3. Присудок.

1. Головні члени речення (граматична основа) – підмет та присудок або лише один головний член. Кожне речення повинне мати не менш як один синтаксичний центр, куди входить підмет і присудок (Сонце сходить.), або кілька однорідних підметів і присудок (Дерева, кущі, трава зеленіють.), або підмет і кілька однорідних присудків (Дерева шумлять, перегукуються.), або тільки підмет (Ранок.), або тільки присудок (Світає.).

2. Підмет – це один із головних членів двоскладного речення, співвідносний із присудком. Підмет називає предмет, особу, поняття, явище і виділяється питаннями хто? що?

Як правило, формою підмета, його еталоном є форма називного відмінка іменника або займенника (іменникового). Однак у ролі підмета можуть уживатися й займенники (прикметникові), числівники, навіть прислівники, інфінітиви й службові слова. Напр.:

1. (хто?що?) Я зупинивсь і мовчки придивлявся.

2. (хто?що?) Лиш боротися – значить жить.

3. В житті існує не тільки (хто? що?) "хочу", а й (хто? що?) "треба".

4. (хто? що?) Багато вітрів прошуміло над головою.

5. (хто? що?) Душ з п'ять хлопців мостилося коло столу з книжками.

6. (хто? що?) Три - просте число.

7. (хто? що?) Минуле свого краю завжди хвилює.

а) Щоб перевірити, чи правильно визначено підмет, замініть його займенниками він, вона, воно, вони в називному відмінку. Якщо така заміна можлива, то це підмет, якщо ні - інший член речення (додаток) або звертання. Напр.:

1. Світи нам, день [ти; не підмет], безсмертними вогнями [чим? не підмет]. (В. Сосюра.)

2. Город [його; не підмет] було засаджено всякою всячиною.

(О. Довженко.)

3. Дуби [вони; підмет] сплели кошлаті віти [їх; не підмет], шумлять в задумі ясени [вони; підмет]. (Л. Дмитерко.)

б) У залежних (підрядних) реченнях підмет буває виражений сполучними словами хто, що, який. Сполучні слова лише тоді виступають підметами, якщо їх можна замінити іменниками з інших частин речення.

1. Мій Києве! Нема таких туманів, які б [тумани] не розійшлися над тобою. (М. Рильський.)

в) Іноді підмет буває виражений неозначеною формою дієслова, до якої не можна поставити питань хто? що? У такому разі підмет визначаємо за змістом.

1. Жити у небі і гинути в леті — осуд старих журавлів. (Л..Первомайський.)

В односкладних реченнях підмет і присудок не виділяються, а розглядаються як один головний член речення – типу присудка (приклади 1 – 3) або типу підмета (4-6). Напр.:

1. Сьогодні дуже холодно.

2. Треба бути щедрим і вимогливим до себе. (О. Довженко)

3. В гаю давно вже стемніло. (С. Васильченко)

4. Вечір.

5. Пожежа!

6. Яка тиша!

3. Присудок - це один із головних членів двоскладного речення, граматично залежний від підмета. Присудок виділяється у реченні питаннями: що робить предмет? що робиться з предметом? у якому стані перебуває предмет? хто (або що) він є? який він є?

Залежно від кількості слів розрізняють прості й складені присудки.



Простий присудок - це тип присудка, який має один компонент, виражений способовим дієсловом. Залежно від того, чим виражений основний компонент складеного присудка, розрізняють: а) дієслівний складений присудок;б) іменний складений присудок. Примітка! Складені дієслівні присудки не слід плутати з простими, які мають при собі додатки або обставини мети, виражені інфінітивом: Тоді Іван Половець наказав [що?] приготувати кулемети. Вони приходять [з якою метою?] послухати Сократа. Речення з простим дієслівним присудком на відміну від речення зі складеним, перебудовуються на складнопідрядне: Тоді Іван Половець наказав, щоб приготували кулемети. Вони приходять, щоб послухати Сократа.

Якщо підмет та іменний присудок виражені однаково: інфінітивами або іменниками, - можуть виникнути труднощі у визначенні їх. У наступній таблиці ви знайдете методичні поради щодо визначення підметів та присудків, виражених указаними формами.

В українській мові часом трапляються тричленні присудкові конструкції, які є об'єднанням елементів дієслівного та іменного складених присудків. Напр.:

1. Це може здаватися неймовірним: може здаватися - дієслівний складений присудок, здаватися неймовірним - іменний складений присудок.

2. Багато хлопчиків у дитинстві мріють стати космонавтами: мріють стати - дієслівний складений присудок, стати космонавтами - іменний складний присудок.

ІІ. Виконати практично:



Завдання 1.

Прочитайте. У наведених реченнях визначте граматичну основу, вкажіть спосіб вираження підмета та присудка:

  1. Йдемо удвох із ним. 2. Багато справ ще у моєї долі. 3. Вечірнє сонце, дякую за день! 4. І все на світі треба пережити. 4. На жаль, від нас нічого не залежить. 5. Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним. 6. Гроза погримувала грізно, були ми з нею тет-а-тет. 7. Усмішкою дитячої фортуни було для нас потрапити в той дім. 8. Ще слів нема. Поезія вже є. (З поезій Л.Костенко.)

Завдання 2.

Поставте, де це необхідно, розділові знаки між групою підмета і групою присудка. Підкресліть граматичну основу.


1. Увесь світ був як казка. 2. Історія це святая святих народу. 3. Бути людиною Сізіфова робота. 4. Культура мовлення це духовне обличчя людини. 5. Совість найкращий порадник. 6. П’ять та три вісім. 7. Молекулярна вага води вісімнадцять.8. Любить свій край це значить все любити. 9. Боятися смерті на світі не житии 10. Дівочі сльози мов весняний дощ. 11. Мова мамина свята.

6. Тема. Другорядні члени речення, особливості їх вживання.

І. Опрацювати теоретично питання:



Лекція

План


  1. Означення.

  2. Додаток

  3. Обставина.

Непоширених речень у мові небагато. Більше речень поширених, тобто тих, граматичну основу яких поширюють другорядні члени – означення, додатки, обставини.

1. Означення - другорядний член речення, який називає ознаку предмета і залежить від члена речення, вираженого іменником. Означення відповідають на питання який? чий? котрий? скільки? і найчастіше виражаються прикметниками, займенниками, числівниками та іменниками: Вже повіяв осінній холодок. Наближався південь, повний спеки й світла.

Узгодженим означенням називається означення, яке уподібнюється до означуваного слова значеннями роду, числа й відмінка, тобто узгоджується з ним зв'язком узгодження. Напр.: Лункі октави дальніх голосів запише обрій у вечірній простір. (Л.Кост.) Неузгодженим називається означення, яке пов'язується з означуваним словом зв'язком керування чи прилягання. Напр.: В руках у дівчини була гілка (яка?) яблуні. Команда (яка?) рівнятися пролунала над плацом.
Засоби вираження і синтаксичний зв'язок з іменниками в неузгоджених означеннях

Якою частиною мови виражається

Приклад


іменником у Р.в. без прийменника


Нові квітки на килимах рука (чия?) дівчини вишиває.

іменником у непрямих відмінках з прийменником

Шафа (яка?) для одягу ховалась у кутку.


незмінюваними присвійними займенниками його, її, їх

Я слухав судьбу (чию?) його грізну.


неозначеною формою дієслова


Лунає команда (яка?) шикуватись.


прислівником

Дорога (яка?) ліворуч була наглухо закрита завалами.

синтаксично нерозкладним словосполученням у непрямих відмінках

Степом лунало іржання (чиє?) табуна коней.

2. Додатком називається другорядний член речення, який означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків кого-чого? кому-чому? кого-що? ким-чим? на кому-чому? Напр.: Ходім зараз до матері, хай вона втішиться, що має таку добру дитину.


Додатки можуть бути виражені:

  • найчастіше іменниками або займенниками: Молоденькі (що?) сади ми посадимо на кручі. Він покладався (на кого?) на себе.

  • іменниками прикметникового та дієприкметникового походження: Березень у (кого?) лютого пита, чи той ще мороз має. Янек напівдрімав, напівмріяв про своє (про що?) майбутнє. (Кого?) Приїжджих зустріли добре.

  • кількісним числівником у непрямих відмінках часто в сполученні з іменником: Вона купила словник (за що?) за двадцять п'ять гривень.

  • неозначеною формою дієслова: Вона порадила (що?) відпочити. Такий додаток називається інфінітивним.

3. Обставиною називається другорядний член речення, який характеризує дію, стан, рідше - ознаку, називаючи їхній спосіб, міру, місце, час, причину, мету, умову. Напр.: Надвечір дощ стих, краплі повільно спадали з листу. В ансамблі танцюють надзвичайно вродливі дівчата. Обставини відносяться до дієслова-присудка, до прикметника та прислівника і виражаються прислівниками, дієприслівниками та дієприслівниковими зворотами, іменниками в непрямих відмінках та інфінітивом.
Засоби вираження обставин

№.

Засоби вираження обставин

Приклади

1.

прислівником

Манить ввечері дорога у казковий світ. Велике дерево поволі росте.

2.

дієприслівником

Не спитавши броду, не лізь у воду.


3.

іменником (і словами, що перейшли в іменник) у непрямих відмінках

Ми повернулися (звідки?) з Криму (коли?) у четвер.


4.

числівником у непрямих відмінках разом з іменником


Іван прийшов (коли?) о третій годині. Іван прийшов (коли?) після трьох.

5.

інфінітивом

Він прийшов (з якою метою?) скласти тест.


Групи обставин за значенням




Група обставин


На яке питання відповідає

На що вказує


Приклади


1.

способу дії


як? яким способом?


на спосіб виконання дії


Спокійно, непорушно лежать у степу полеглі герої (О.Гонч.)

2.

міри і ступеня

якою мірою? наскільки?


на ступінь вияву ознаки або дії

Вона вміла дуже добре куховарити.


3.


місця


де? куди? звідки?

на місце дії, напрямок руху

Біла хмаринка тріпоче вгорі.

4.


часу

коли? як довго? відколи?

на момент або міру часу


З самого ранку вона почувала тривогу. Прийшов по обіді.

5.


причини


чому? з якої причини?

на причину дії


Вона плаче з радості.


6.


мети

з якою метою? навіщо?

на мету дії


Пішов у двір (з якою метою?) копати криницю.


7.


умови

за якої умови?

на умову дії, явища

При вологій весні озимина буде доброю.

8.

допустові


незважаючи на що?


на умову, всупереч якій відбувається дія

Чіпка, наперекір світові й людям, якийсь веселий, радий.

ІІ. Виконати практично:



Завдання 1.

1. Скласти речення зі словами закохані (означення, присудок), любити (підмет, означення), з дощем (додаток, означення), ліворуч (обставина, означення). 2. Підкреслити всі другорядні члени речення.

8. Тема. Види односкладних речень. Синтаксичний аналіз односкладних речень.

І. Опрацювати теоретично питання:



Лекція

План


1. Односкладне речення із головним членом-присудком.

2. Односкладне речення із головним членом-підметом.

3. Синтаксичний розбір односкладного речення
Односкладні — це такі речення, граматична основа яких має у своєму складі лише один головний член (підмет або присудок), другий головний член непотрібний, бо зміст речення зрозумілий без нього.

Залежно від способу вираження та значення головного члена односкладні речення поділяються на два типи:

1. Із головним членом-присудком (Пахне м'ятою);

  2. Із головним членом-підметом (Літо.).

Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними (Погода) і поширеними (Чудова погода),

Односкладні речення можуть бути частинами складного речення: Заграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно, словам..

1. Розрізняють кілька типів односкладних речень із головним членом-присудком, залежно від того, що цей присудок означає і чим він виражений:


  • Означено-особові речення, в яких головний член вказує на те, що дія

виконується або виконуватиметься певним предметом чи особою, і який виражений дієсловом у формі 1-ої або 2-ої особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часів дійсного способу (Відмикаю світанок скрипічним ключем. ) і дієсловом наказового способу (Зіграй мені осінній плач калини.). На певну дійову особу (я, ти, ми, ви) в означено-особових реченнях вказують особові закінчення дієслів-присудків (розумію, розумієш, розуміємо, розумієте; зрозумію, зрозумієш, зрозуміємо, зрозумієте; зрозумій, зрозуміймо, зрозумійте).

Означено-особові речення часто виражають різні спонукання до дії — прохання, накази, побажання, заклики: Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня ….




  • Неозначено-особові — це такі речення, в яких дійова особа мислиться неозначено, більша увага зосереджена на дії, на події. Присудок у неозначено-особових реченнях виражається дієсловом у 3-ій особі множини теперішнього чи майбутнього часів або у формі множини минулого часу: Скрізь понасівали квітів.

Неозначено-особові речення широко вживаються в науковому стилі: У давнину писали на глиняних табличках, папірусах, пергаменті.


  • Узагальнено-особові речення, в яких присудок виражається формою 2-ої особи однини теперішнього чи майбутнього часів (рідше — 3-ої особи множини та наказового способу), але виконувач дії не називається, бо дію може виконувати кожен. Узагальнено-особові речення вживаються переважно у приказках та прислів'ях, а також у художньому стилі мовлення:

Від своєї долі не втечеш. Від добра добра не шукають.


  • Безособові речення, в яких дійова особа граматично не виражається. Головний член у безособових реченнях буває виражений:

безособовим або особовим, що має безособове значення, дієсловом: Смеркалося… Огнем кругом запалало;

дієслівними формами на -но, -то: Багато людей врятовано.

неозначеною формою дієслова або неозначеною формою дієслова у поєднанні з прислівником чи присудковими словами треба, можна, жаль, шкода, слід: Вибрати не можна тільки Батьківщину..

прислівником (зі зв'язкою або без неї): У коморі було тихенько, як у вусі. Так тихо, тихо скрізь.

словами нема, немає, не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку: Ніде немає літа..

Безособові речення часто трапляються в художньому стилі мовлення.


2. Односкладні речення з головним членом-підметом — це називні речення, в яких стверджується наявність предметів чи явищ. Головний член виражається іменником у називному відмінку (Хвилини. Дні. Роки). При ньому в реченні можуть бути означення і додатки: Пекучий день… Лісів солодка млява:… Смага стежок…

Інколи називні речення можуть починатися вказівними частками ось, он: Ось і село.

Називні речення вимовляються з інтонацією повідомлення. Вони часто вживаються в художньому, публіцистичному та розмовному стилях мовлення.

3. Синтаксичний розбір односкладного речення

Послідовність розбору:

1. Дати загальну характеристику простого речення:



  • за метою висловлювання: розповідне, питальне чи спонукальне;

  • за емоційним забарвленням: окличне чи неокличне;

  • за наявністю другорядних членів речення: поширене чи непоширене;

  • за наявністю головних і другорядних членів: повне чи неповне).

2. Указати, чи речення односкладне.

3. Визначити тип односкладного речення.

4. Назвати, чим виражений головний член односкладного речення.

До ночі визоріло.



Зразок розбору

Речення розповідне, неокличне, просте, поширене, повне, односкладне, безособове. Головний член речення визоріло виражений безособовим дієсловом.


ІІ. Виконати практично:
Завдання 1.

Заповнити таблицю і навести власні приклади. Виконати синтаксичний розбір трьох речень.





Вид односкладного речення

Головний член виражений

Приклад

1.

Означено-особове







2.

Узагальнено-особове







3.

Неозначено-особове







4.

Безособове







5.

Номінативне (називне)








База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка