Тренінг спілкування «дозволь собі бути щасливим» Тренінг «Дозволь собі бути щасливим»



Скачати 305.57 Kb.
Дата конвертації28.03.2017
Розмір305.57 Kb.
ТРЕНІНГ СПІЛКУВАННЯ «ДОЗВОЛЬ СОБІ БУТИ ЩАСЛИВИМ»
Тренінг «Дозволь собі бути щасливим» складається з занять, що розвивають уміння спілкуватися, конструктивно виявляти свої думки і почуття, підтримувати з людьми гарні стосунки, залагоджувати конфлікти і допомагати іншим. Це сприятиме формуванню у молодих людей почуття власної гідності, позитивного ставлення до життя і усвідомленню доцільності свого існування.

Тренінг розрахований на учнів старших класів шкіл, учнів ПТУ, студентів коледжів і вищих закладів освіти — на всіх, хто цікавиться проблемами спілкування і хоче поліпшити міжособистісні стосунки.

Кожне заняття складається з трьох частин:

1) теоретичного матеріалу, який подається у формі міні-лекції;

2) практичних вправ, під час виконання яких учні можуть оволодіти необхідними інтерперсональними вміннями і практично використати набуті теоретичні знання;

3) обговорення цих вправ.

Запитання, на які (якщо є бажання) відповідають учні під час обговорення, можуть бути такими:

— Чи важко було мені виконувати цю вправу?

— Що нового я відкрив для себе, чого навчився?

— Які почуття викликає в мене виконання вправи?

Кожне заняття має починатися з ритуалу привітання, виробленого членами групи, обговорення почуттів, з якими прийшли до нього учасники, і закінчуватися обговоренням проведеного заняття.

Кількість занять, якщо потрібно, збільшити або зменшити.

Тривалість занять — від півтори до трьох годин (із перервою).

Перед тим, як приступити до проведення тренінгу, слід ознайомити членів групи із такими правилами:



Правила роботи в групі

1. Усе, що відбувається в групі, має бути таємницею для сторонніх. Під час занять учасники відверто висловлюють свої почуття, розкриваються з того боку з якого їх раніше не знали, демонструють свої емоції, погляди, ставлення до різних речей. У зв'язку з цим для всіх учасників групи обов'язково тримати в таємниці те, що відбувається з учасниками під час занять.

2. Кожен учасник групи повинен дотримуватися правила взаємної поваги і терпимості щодо інших осіб.

Це є етична норма, якої слід дотримуватися, щоб підкреслити повагу до автономії, неповторності, оригінальності кожного члена групи.

3. Кожен член групи зобов'язаний виконувати правила спілкування в групі (їх можна написати на плакаті й вивішувати на кожному занятті):

Правила спілкування в групі.

1. Не оцінюй інших.

Не порівнюй інших людей між собою, хто «кращий», а хто «гірший». Не виставляй оцінки людині за те, якою вона є, як виглядає, як поводиться, які в неї проблеми.



2. Не давай порад, що повинні робити інші, а чого не повинні.

Немає підстав думати, що ти є наймудрішим.



3. Говори «до людини», а не «про людину». Якщо під час занять ти хочеш щось сказати

учасникові, не говори, дивлячись на стелю, в бік або на когось іншого: «Він...», «Вона...», а звертайся до нього безпосередньо, наприклад: «Я хочу тобі сказати...».



4. Говори від себе, використовуючи «Я-речення».

Не узагальнюй: «Вважають...», а говори про себе: «Я вважаю...».



5. Називай учасників по імені.

Для кожної людини найкраще звучить її ім'я. Якщо підлітки згодні працювати в групі та дотримуватися правил роботи групи, то укладають контракт.



Контракт учасників тренінгової групи

У контракті за довільною формою мають бути висвітлені наступні питання:

1. Чи вирішив ти взяти участь у тренінгових заняттях саме з цією групою, із цим ведучим саме в таких технічних і організаційних умовах?

2. Чи маєш намір дотримуватися норм і правил групової роботи, передусім зберігати таємницю?

3. Чи готовий ти шанувати особисті права інших членів групи? Після укладення контракту з учасниками можна починати заняття в групі.
ЗАНЯТТЯ 1.

ЗНАЙОМСТВО

Мета: знайомство з колом інтересів учасників групи. Привітання членів групи, ознайомлення з правилами роботи у групі, правами учасників тренінгу та укладення з ними контракту. Після знайомства ведучий запитує, чи хоче хтось щось сказати або запитати перед початком роботи.

Вправа 1. «Нетрадиційне привітання»

Сприяє зняттю напруги та створює невимушену атмосферу в групі. Кожен учасник групи повинен привітатися з іншим: а) двома долонями; б) однією долонею; в) коліном; г) чолом; ґ) носом.



Вправа 2. «Я — людина»

Ця гра завдяки своїй динамічності сприяє ближчому знайомству учасників між собою, допомагає розкритися кожному і позбутися закомплексованості.



Умова гри: Винесіть стілець одного з учасників за коло. Учасники сідають на свої місця. Бажаючий стає в центрі (за необхідності це може бути ведучий) і промовляє одне речення про себе «Я — людина», продовжуючи речення і називаючи найхарактернішу свою рису. Наприклад: «Я людина, яка любить допомагати іншим», «Я людина, яка часто буває роздратованою».

Інші сидять і слухають. Якщо ж хтось вирішить, що міг би сказати про себе те саме, він повинен швидко встати і помінятися місцями з іншим учасником, який має аналогічну характеристику. Не можна сідати на те саме місце. Одному завжди не вистачає місця; той, хто залишився без стільця, стає в коло і каже про себе: «Я людина......

Гра закінчується, коли вичерпується енергія групи і втрачається динамічність. Вправа не повинна тривати більше 10—20 хвилин.

Обговорення. Якщо хтось хоче, то може поділитися своїми враженнями.
Вправа 3. «Налагодження контактів»

Ця вправа дає навички щодо налагоджування нових контактів. ЇТ метою є знайомство з людьми, яких не знаєш, та формування вміння першим ділитися з іншими своїми думками.

Умови гри: У групі кожен знаходить того, кого ще не знає або знає найменше. Потім утворюються пари. Протягом 3 хвилин кожен у парі розповідає, якою людиною він є.

Після цього кожен учасник знаходить ще когось іншого, кого погано знає, і розповідає протягом З хвилин про дві найважливіші речі, які сталися з ним останнім часом. Те саме робить і співрозмовник.



Теми для розмов у парах:

Якою твариною я хотів би бути і чому

Що мені в собі найбільше подобається.

Як би я хотів змінитися, якщо б міг це зробити.

Мій найважливіший досвід дитинства.

Моя мрія.

В яку кумедну історію я нещодавно потрапив.

Обговорення заняття.

Заняття № 2.

Усвідомлення себе.
Мета: усвідомлення учасниками факту свого існування, формування вмінь спілкування із самим собою.

Міні-лекція про сфери свідомості

Більшість людей переконані, що вони існують, оскільки вони ходять, розмовляють, працюють. Однак, коли людина залишається на самоті, нерухомо сидить у кріслі, вона усвідомлює, що її голова заповнена думками, фантазіями, вона відчуває вагу свого тіла, биття свого серця, сприймає різноманітні сигнали свого організму, споглядає речі довкола себе, чує звуки, переживає тощо. Відчуття свого існування в даний момент можна назвати контактом із самим собою. Наша свідомість сприймає сигнали, що надходять із чотирьох сфер: 1) зовнішнього середовища; 2) організму; 3) сфери думок; 4) сфери почуттів.

Однак, свідомість кожного з нас не є ідеальною. Ми відрізняємося тим, як відчуваємо самих себе. Можемо бути частково «глухими» до сигналів з якоїсь зі сфер свідомості, можемо краще відчувати сигнали організму або свої думки, сприймати сигнали із зовнішнього середовища або почуття.

Сфери свідомості взаємопов'язані й впливають одна на одну. Наприклад, я чую якусь мелодію, яка стає імпульсом для напливу спогадів із мого дитинства. Я згадую неприємну ситуацію і починаю відчувати страх. М'язи мого тіла (шиї, плечей) напружуються, серце починає битися швидше. Отже, сигнал у вигляді мелодії викликав зміни у моїй свідомості. Але, якщо я «не дочуваю», то зможу лише зафіксувати, що зі мною щось діється, але що саме і чому — не зрозумію. «Глуха» людина може взагалі не усвідомлювати, чому в неї змінився настрій. Людина, яка усвідомлює сигнали, що отримує, здатна зрозуміти себе в різних ситуаціях.

Усі ми щось «не дочуваємо». Часто можна зловити себе на думці, що ми робимо щось, але не знаємо чому, відчуваємо щось, але не знаємо причин цього. Саме у таких ситуаціях можна

згадати про 4 сфери свідомості та уважно прислухатися до кожної з них. Наприклад, моя свідомість реєструє переживання страху, але я не знаю чому саме, У цьому випадку я можу зосередитися на своїх думках і перевірити, чи я не думав про щось таке, що може його викликати; можливо страх викликали якісь сигнали із зовнішнього середовища або з організму, можливо він викликаний якимись моїми переживаннями.

Можна навчитися контактувати з собою. Мета вправи, яку ми зараз виконаємо — показати, як це можна зробити.

Вправа 1. «Сфери свідомості»

Поділіться на пари і визначте особи А та Б. Нехай особа А концентрується виключно на сфері відчуттів. Вона повинна протягом 3 хвилин повідомляти особі Б про сигнали, які вона сприймає з тієї чи іншої сфери свідомості. При цьому можна повторювати одне і те саме, якщо воно потрапляє у поле свідомості. Особа А говорить лише про те, що доходить до ЇЇ свідомості у цей момент.

Завдання особи Б — бути пасивним слухачем. Через кожні 3 хвилини — зміна ролей.

1. «Сфера відчуттів, що йдуть із зовнішнього середовища».

Особа А повідомляє про те, що доходить до її свідомості через відчуття: про все, що вона бачить, чує, які відчуває запахи, який смак та дотик.



2. «Сфера відчуттів, які йдуть із мого тіла». Особа А повідомляє про те, що доходить до її

свідомості, коли вона чує сигнали, які подають її органи (наприклад, «Я відчуваю, як у мене бурчить у шлунку..., як мені тисне чобіт... » тощо).



3. «Сфера почуттів».

Особа А повідомляє про свої почуття, які виникають у неї в цей момент (наприклад, «Я відчуваю нудьгу..., втому..., радість...» тощо).



4. «Сфера думок та фантазій».

Особа А повідомляє про свої думки та мрії, що приходять у голову в цей момент (наприклад, «Я думаю, що я не приготував уроки..., напевне, ця дівчина в мене закохалася...» тощо).

Останні 5 хвилин призначені для завдання: особа А концентрується на всіх сферах відразу і повідомляє, що відчуває найсильніше, Б пасивно слухає. Через 3 хвилини відбувається зміна ролей.

Обговорення вправи у парах:

а) чи ти зауважив щось важливе?

б) з якою сферою ти мав найбільше клопотів, з якою — найменше?

в) як ти почував себе в контакті з собою «тут і тепер»?



Обговорення вправи всією групою.

Вправа '2. «Хочу. Мушу. Вирішую» (Індивідуальна робота)

Напиши 10 або більше речень, які б починалися зі слів «Я хочу...» (час роботи — 5 хвилин).

Аналогічно з реченнями «Я мушу...», «Я повинен... »ч(час роботи — 5 хвилин).

А тепер напиши про самостійні рішення, які приймаєш «тут і тепер» (час роботи — 5 хвилин).



Обговорення. Хто бажає, нехай поділиться своїми враженнями від виконання цієї вправи:

а) яка її частина була для тебе легшою, яка — важчою .

б) в якій частині міститься більше речень;

в) чи були теми і справи, що згадувалися у кількох реченнях;

г) які зроблено висновки.

Міні-лекція про структуру особистості (за Е.Берном)

Тренер малює схему, що ілюструє структуру особистості (за Е.Берном), і пропонує подивитися на схему, на якій зображено 3 кола.

Верхнє коло — «Батьки», яких реально двоє, але на діаграмі вони зображені одним колом. Це той внутрішній голос людини, який повідомляє про те, як ми маємо себе поводити, дає оцінки нашим вчинкам, вносить редакторські зауваження, які часто роблять реальні батьки. Ви можете пізнати його голос, коли він говорить: «дурниці», «безвідповідально», саме цей голос каже: «Ти мусиш». Але він може бути не лише суворим суддею, але й доброзичливим, люблячим, якими часто бувають батьки насправді. Він може говорити «бідненький», «дай я тобі допоможу».

Середнє коло — «Дорослий» — це голос розуму. Він як комп'ютер збирає інформацію в навколишньому світі та приймає рішення на підставі зваженого аналізу, враховуючи можливі наслідки подій, вирішує, що треба робити та коли. Це не має нічого спільного зі зрілістю, оскільки навіть мала дитина приймає такі рішення. Дорослий говорить вам, коли і як швидко треба перейти дорогу, коли витягти пиріг із печі тощо. Дорослий намагається, наскільки це можливо, поводитися гідно. Його можна впізнати за виразами: «Готовий», «Забагато», «Недостатньо», «Приймай рішення».

Нижнє коло — «Дитина». Кожен дорослий буває іноді маленьким хлопчиком чи дівчинкою. Це дитяча часточка особистості — та дитина, якою кожен дорослий колись був, але діти, як і дорослі — різні й відрізняються один від одного. У кожному з нас живуть діти різного віку: 4-річні, 2,5-річні (як правило, їм не більше 6-ти років), їх можна розпізнати у собі за фразами: «А я так хочу», «Мені це подобається». Важливо зрозуміти, що «Дитину» не варто карати та надто обмежувати, бо це найщиріша частина особистості, а якщо її правильно зрозуміти, то вона стає творчою, мудрою, люблячою, спонтанною. На жаль, іноді діти бувають вимогливими, примхливими, навіть жорстокими. У цьому випадку з цією частиною особистості важко мати справу, але важливо знайти спільну мову, бо зі своєю «Дитиною» нам жити все життя. Нам буде важче, якщо ми робитимемо вигляд, що її не існує чи намагатимемося її приборкати.

Ці складові особистості у кожного різні. Якщо переважає суворий «Дорослий», то людина живе у полоні норм, правил, обов'язків. Якщо — «Дитина», то вона підкоряється власним примхам, імпульсам, що бувають непередбаченими. Найкраще, якщо існує рівновага, де «Дорослий» приймає відповідальні та зважені рішення.

Отже, проаналізувавши свої відчуття реченнями «Я мушу», «Я хочу» і «Я вирішую», ви можете усвідомити, чим керуєтесь у власному житті.

Міні-лекція про те, як можна змінити ставлення до життя

Як ти підходиш до завдання, яке не хочеш робити? Якщо ти будеш боротися зі своїм небажанням, то воно від цього лише зростатиме та посилюватиме протест. Твій внутрішній батько

буде наказувати: «Я повинен бути чесним», «Я повинен добре вчитися», «Я повинен добре поводитися на уроках», а це означає, що справжнім господарем становища є не ти, а якісь моральні авторитети, яким ти повинен підкорятися.

Пригадай, як ти нудьгуєш, коли вчителі чи батьки починають моралізувати, як це тобі набридає, коли після слів: «Ти мусиш...» у твоїй голові народжується протест: «Не буду!». Однак ти все ж підкоряєшся, хоча і почуваєш себе ображеним, і малюєш собі свою роль як роль жертви чи месника (часто прихованого). У будь-якому випадку формується враження, що твоя доля залежить не від тебе.

+^ Якщо ж ми самі обираємо те, що робитимемо, то відчуваємо себе вільними людьми. Тому важливо навчитися своє «Я повинен» перетворювати у «Я хочу». Це дасть змогу уникнути боротьби з обов'язками, які накладають на нас інші. Для досягнення цього потрібно свідомо зосередитися на позитивних сторонах того, що необхідно виконати і зробити все можливе для підтримки цієї мотивації. Тоді замість думки: «Мати розсердиться, якщо я не піду з нею», ти думатимеш: «Я хочу зробити мамі приємність і тому піду з нею». Замість: «Чому я повинен щотижня ходити до бабусі?» — «Можливо, вона хоч на декілька секунд усвідомить, що раз я до неї приходжу, то я її люблю».

Такий свідомий підхід перетворить день невдач на день досягнень. Якщо ж застосовувати такий підхід щодня, то безсилля і страх можуть перетворитися у життя, сповнене почуття сили та оптимізму. Твої бажання і дійсність збігатимуться.

Пам'ятаєте історію про двох людей, яким дали по склянці води. Один сказав: «Вона наполовину повна і я вдячний за це», а інший сказав: «Вона наполовину пуста, і я відчуваю себе обдуреним». Різниця між цими людьми полягає не в тому, що вони мають, а в тому, чим вони володіють. Люди, які вміють бути вдячними, цінують те, що мають. Тому, і фізично, і емоційно вони щасливіші за тих, хто відчуває себе обдуреним, і чиї «склянки» завжди наполовину пусті.

Багато людей живуть у пошуках щастя. Однак щастя — це не те, за чим потрібно постійно бігати. Це, передусім, стан внутрішньої свободи, звільнення від страхів, невпевненості у собі, сліпого підкорення звичкам та соціуму, боротьби, заздрощів та недовіри.



Вправа 3. «Я повинен або я вибираю (я хочу)»

Розбийтеся на пари. Подивіться у свій список «Я мушу» і подумайте, що потрібно зробити, щоб воно перетворилося у «Я хочу» так, щоб вам Справді захотілося виконати ті чи інші свої обов'язки. Розкажіть про це своєму партнерові.



Обговорення вправи та заняття.

Заняття № 3



СПРИЙНЯТТЯ ВЛАСНОГО «Я» ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВЛАСНЕ ЖИТТЯ




Мета: усвідомлення важливості сприйняття свого «Я» з усіма перевагами та недоліками.

Міні-лекція «Сприйняття власного «Я»

Те, як людина думає про себе, залежить від того, наскільки вона себе сприймає, вірить у себе та свої можливості. Люди, які почуваються щасливими, вважають, що їх люблять, що вони є

потрібними, що до них добре ставляться інші, що вони здібні та їх цінують. Вони мислять позитивно.

Ти зможеш почувати себе щасливішим, підтримувати гарні стосунки з іншими людьми, якщо навчишся поважати себе сам.

Ті, хто навчився поважати себе сам, як правило, сприймають і інших. Тобто, якщо ти високої думки про себе, то так думатимеш і про інших, і навпаки.

Є речі, в яких важко зізнатися перед самим собою. Отож, той, хто приховує у собі ворожість, критикуватиме людей, які демонструють ворожість. Якщо ти знаєш і сприймаєш свої власні почуття, навіть ті, які вважаєш негативними, то легше сприймаєш їх і в інших людей, вибачаєш їм їхні слабкості.

Сприйняття свого «Я» породжує усвідомлення того, що тебе сприймають інші. Воно підсилюється, якщо тебе сприймають люди, яких ти шануєш. Пригадай тих людей, які тебе сприймають і люблять, і твоє сприйняття власного «Я» підсилиться. Людина, яка себе не цінує, підсвідоме налаштовується на те, що й інші її не цінуватимуть, і як результат вона поводиться таким чином, що її «справді» немає за що цінувати. Люди починають відвертатися від неї, підтверджуючи очікування. З іншого боку, людина, яка сприймає себе, налаштовується на те, що й інші теж до неї добре ставляться.

Людей, які вважають, що їх люблять, цінують, що вони потрібні, немає у в'язницях, психіатричних клініках. Там перебувають ті, хто вважає себе непотрібними, нездібними і відчувають, щодо них усі погано ставляться.

На жаль, часто приходять думки, які завдають нам болю. Ми втрачаємо через них енергію, впевненість у собі. Іноді таких негативних думок буває більше, ніж позитивних.

Ти можеш думати: «Я слабкий фізично», «Я негарна», «Я не вирішу цієї проблеми», «Мабуть, я їй не сподобаюся», «Завжди я все псую». Але можна навчитися змінювати негативні думки про себе та своє життя на позитивне.

Це можна зробити трьома способами:

1. Звернення до своїх прав. Якщо ти думаєш, що ти якийсь не такий, то можеш змінити цю думку на іншу, бо ти маєш право бути тим, ким ти є. Наприклад: «Завжди я мушу все зіпсувати» — «Я маю право на помилку»; «Я боягуз» — «Я маю право на власні емоції».

2. Звернення до позитивного досвіду на дану тему. «Я нерішучий» — «Є ситуації, в яких мені вдається швидко приймати рішення»; «Я податливий» — «Є ситуації, в яких я вмію відстояти свою думку»; «У мене немає здібностей до математики» — «Бували випадки, коли я отримував добрі оцінки на контрольних».

3. Заміна прикметників. Можна замінити негативні прикметники, які принижують тебе, на позитивні, але так, щоб речення не втратило правдивості. Наприклад: «Я психічно слабкий» — «Я дуже вразливий», «Я товста» — «У мене апетитне тіло», «51 наївний» — «Я відвертий у контактах із людьми».

Вправа 1. Зміна негативних думок на позитивні

Пригадай, коли в тебе були неприємності, які й зараз впливають на твоє життя, поведінку та самопочуття. Напиши 5—10 таких речень. А тепер спробуй змінити негативні думки про себе на позитивні.



Обговорення. Якщо маєш бажання, то можеш поділитися з групою своїми враженнями від цієї вправи.

Міні-лекція «Моя доля. У чиїх вона руках?»

Людей можна умовно поділити на дві групи: 1) тих, хто причину всіх своїх негараздів бачить у зовнішньому середовищі, інших людях, обставинах, долі, розташуванні зірок; 2) тих, хто шукає причини всіх подій у собі.

Потрібно визнати, що люди, їхні долі іноді бувають затягнені у вир історичних подій, які одна людина не може змінити, і які впливають на її долю. Але більше шансів, на щастя, мають ті, хто вірить, що у житті багато чого залежить від них самих. Корисно прийняти гіпотезу про те, що думки людини мають властивість притягувати події, обставини, необхідні для її росту, самореалізації, але вони можуть притягувати і те, що небажане, про що ви думатимете, і що з вами це неодмінно станеться. Тому важливо навчитися мислити позитивно, нести відповідальність за свої вчинки і навіть у складних обставинах бачити і цінувати досвід, який сприятиме вашому росту.

'

' Вправа 2. Позитивний досвід



Мета: навчитися брати відповідальність за своє життя і формувати на цій основі позитивне мислення.

Поділіться ^а пари. Особа А нехай згадає випадок, коли її несправедливо образили. Особа Б має довести, що особа А могла б уникнути цього, якби поводилася інакше і допомогти зрозуміти, який позитивний досвід вона отримала. Особа А може допомогти у цьому особі Б. Через 3 хвилини зміна ролей.



Обговорення. Які почуття у вас виникли під час цієї вправи? Чи ви набули нового життєвого досвіду?

Вправа 3. Мої позитивні риси

Одним із способів прийняття себе — є поглиблення усвідомлення власного «Я». Кожна людина має свої позитивні риси і саме на них ґрунтується спілкування з Іншими, іноді людина навіть не усвідомлює того найкращого, що в неї закладено. Якщо ти з'ясуєш це, то цим збільшиш самоповагу і поглибиш сприйняття себе іншими людьми. Метою наступної вправи є зміцнення віри в себе.

Спочатку пригадай, що ти робиш добре, чим пишаєшся. Згадай свої успіхи в минулому. Запиши: «Мої досягнення — це...» (З—5 хвилин).

А тепер поділіться на пари. Кожен по черзі повинен розповісти про свої успіхи. Після цього з допомогою партнера поміркуй над тим, які саме твої чесноти сприяли досягненню успіху. Запиши: «Мої найкращі риси — це...» (6—10 хвилин).

Тепер кожен читає і називає свої позитивні риси, а відтак запитує у всіх: «Які ще чесноти ви в мені помітили?», «Що може заважати мені використовувати свої позитивні риси?». Запиши: «Перешкоди у використанні моїх позитивних рис — це...».

ЗАНЯТТЯ № 4.

ВІДВЕРТІСТЬ І ДОВІРА.



Мета: довести учасникам, що успішність спілкування залежить від ступеня відвертості та довіри.

Якщо ти хочеш підняти рівень сприйняття себе, то повинен бути відвертим, щоб люди могли сприйняти тебе. Вони не сприймають того, кого не знають. У такому випадку вони найчастіше демонструють свою незацікавленість і байдужість.

Парадоксально, але факт, що відвертість сприяє сприйняттю самого себе. А чим більше сприймаєш себе, тим більшою є відвертість. Людина, яка робить перший крок до відвертості, може відчувати побоювання, що її відштовхнуть і неправильно зрозуміють. Проте віра у свою цінність зменшує ризик, пов'язаний із відвертістю та послаблює неспокій та страх за свої слабкі сторони.

Якщо ти боїшся, що люди краще тебе пізнають, боїшся реакції інших на твою відвертість — тобто, якщо тобі важко відкритися перед іншими, тобі важко буде побудувати з ними близькі стосунки.

Якщо ти не навчишся поважати себе, то вважатимеш, що відвертість дуже ризикована справа, адже люди можуть використати свої слабкі сторони. Крім того, той, хто не визнає своєї цінності, є глибоко переконаний, що якщо інша людина його пізнає, вона відсахнеться від нього і покине.

Щоб підняти рівень сприйняття себе собою та іншими, треба піти на ризик відвертості. Але відвертість має бути повною, бо коли ти приховуєш щось про себе, видаєш бажане за справжнє, намагаєшся у такий спосіб прикрасити свій образ в очах інших, це може привести до того, що в глибині душі ти почнеш себе зневажати, бо знатимеш, що люди прийняли не тебе, а твою «маску».

Лише тоді, коли ти будеш упевнений, що тебе люблять таким, яким ти є насправді, за всі твої позитивні й негативні якості, а не таким, за якого ти себе видаєш, не за «маску , яка приховує твоє справжнє «Я». Тільки тоді ти почнеш себе почувати вартим пошани і любові.

- Вправа 1. «Ти про мене не знаєш, що я...»

Поділіться на пари. Особа А протягом 3 хвилин розповідає про себе за допомогою таких речень: «Ти про мене не знаєш, що я...». Особа Б слухає. Через 3 хвилини — зміна ролей. Намагайтеся бути настільки відвертими, наскільки ви зможете. А тепер протягом 5 хвилин залишайтеся у тих самих парах і ставте запитання один одному, які виникли під час виконання вправи. Можете використати цей час для вільного спілкування.



Вправа 2. «Зоровий контакт»

Знайдіть собі нову пару. Сядьте близько один навпроти одного. Протягом 3 хвилин Ви маєте бути разом, але не повинні озиватись одне до одного. Спробуйте утримати зоровий контакт. Це може викликати зорове напруження або бажання сміятися. У такому випадку зробіть декілька глибоких вдихів і видихів. Намагайтеся реєструвати у свідомості все, що з вами відбуватиметься (думки, уявлення, спогади, почуття).



Обговорення. Для чого, на Вашу думку, ми робимо цю вправу?

— Що Ви відчували?

— Які були труднощі?

— Що було найцікавішим, найважливішим?

— Якого Досвіду Ви набули під час цієї вправи? Щоб у тебе склалися гарні стосунки з іншою

людиною, ти повинен бути відвертим, і лише тоді вона матиме можливість пізнати тебе. Але ти ризикуєш, бо тебе можуть відштовхнути, посміятися з тебе. Тому, щоб стати відвертим, ти повинен вірити, що відповідь іншої особи не скривдить твоїх почуттів, що вона не нехтуватиме тобою, і що не використає твої слабкі сторони. Те ж саме можна сказати і про іншу людину, яка довіряється тобі. Довіри не буде, якщо ти використовуватимеш її слабкі сторони, висміюватимеш і відштовхуватимеш її.

Якщо хтось відкривається тобі, а ти залишаєшся замкнутим, то він не довірятиме тобі. Якщо ти у відповідь на відвертість починаєш насміхатися, глузувати або читати моралі й засуджувати, тоді й інший теж втратить до тебе довіру. Теплий вираз твого обличчя, приязна усмішка, доброзичливий голос, дружня поведінка допоможуть тобі отримати довіру інших, яким ти сам хочеш довіритися. Пропонуємо вправи, для виконання яких потрібні відвертість і довіра.

Вправа 3. «Воскова свічка»

Станьте у тісне коло. Бажаючий стає у центр кола, заплющує очі й дозволяє групі потримати себе за плечі та верхню частину тулуба і похитати. Це може бути рух за годинниковою стрілкою або навпаки, чи хитання з одного боку кола в інший. Ступні того, хто стоїть у центрі, не повинні відриватися від підлоги.



Обговорення.

Як ти себе відчував, коли був у центрі кола?

Про що думав, що тобі нагадувала ця вправа?

Що ти відчував, коли був членом групи і колихав. інших? Що думав! Якого набув досвіду?

Чи є відмінності у поведінці групи залежно від того, хто є в центрі кола?

Деякі групи дуже ніжно тримають тих, хто перебуває у центрі кола, інші роблять це дуже агресивно. Як себе поводила ваша група?

Що можна сказати про членів вашої групи?

Вправа 4. «Танок із папірцями»

Розбийтеся на пари. Візьміть клаптики паперу, притисніться чолом один до одного так, щоб між вами був папірець. За командою починайте рухатися по кімнаті. Можна танцювати, присідати, навіть бігати, але так, щоб папірець не впав на підлогу.



Обговорення всього заняття.

ЗАНЯТТЯ 5.

ЯК УСПІШНО ПОВІДОМИТИ ПРО СВОЇ ДУМКИ ТА ВІДЧУТТЯ.
Мета: набути психологічних умінь, які сприяють взаєморозумінню.

Вправа 1. Одно- і двосторонні комунікації

Для проведення цієї вправи треба намалювати дві схеми, де зображено 5—6 квадратів однакової форми, з'єднаних не як-небудь між собою. Розташування квадратів на 1-й та 2-й схемах має відрізнятися.

Ведучий обирає члена групи, який легко може порозумітися з іншим (уміє говорити виразно і голосно) і двох спостерігачів (якщо у групі менше, ніж сім учасників, то одного).


  1. Учасник сідає спиною до групи або перебуває за завісою. Ведучий має стежити, щоб члени групи не бачили діаграми, яку адресат описуватиме. Учасник протягом двох хвилин повинен уважно придивитися до малюнка квадратів № 1, щоб потім навчити інших малювати ці квадрати на своїх аркушах паперу. Перший спостерігач реєструє поведінку і реакції учасника під час вправи, записує спостереження, щоб потім їх можна було прокоментувати. Другий — звертає увагу на поведінку та реакції членів групи: вираз очей, жести, рухи та інші невербальні сигнали.

Інструкція для групи. Обраний член групи описує малюнок. Учасники уважно слухають і малюють те, що він описує, настільки точно, наскільки це можливо. Час фіксується, але обмежень нема. Ставити адресатові запитання і голосно відповідати на них не можна. Кожен працює самостійно. Учасник інструктує малювання першої схеми квадратів настільки швидко і детально, наскільки зможе. Ведучий стежить, щоб не було запитань і бурхливих реакцій у членів групи. Після закінчення він просить членів групи записати, скільки, на їхню думку, квадратів вони намалювали правильно і записує час виконання роботи.

2. Ведучий просить учасника, щоб той сів обличчям до групи, і дає йому схему квадратів № 2. Протягом двох хвилин учасник має право вивчати розташування квадратів на новій діаграмі, щоб підготуватися диктувати членам групи.

Інструкція для групи. Один з учасників описує малюнок. Решта оглядають намальоване і ставлять стільки йому запитань, скільки хто хоче. Учасник відповідає на запитання, дає свої пояснення доти, поки не вирішить, що вже досить. Але він не має права подавати знаки рукою, коли описує малюнок. Після закінчення роботи фіксується час. Ведучий просить членів групи оцінити кількість правильно намальованих квадратів. Після цього учасники показують перший малюнок. Усі вираховують і записують кількість правильно відтворених квадратів. Аналогічно робимо і з другим малюнком.

На дошці записують результати роботи зі схемами 1 та 2.



Обговорення.

— Які наслідки випливають із результатів цієї вправи, якщо говорити про час, точність і ступінь упевненості?

— На що ви звернули увагу під час виконання вправи? Яка різниця у поведінці того, хто читав під час першої і другої спроб? Які відчуття викликали у кожного ці спроби?

— Як ця вправа пов'язана із ситуаціями, до яких ти потрапляєш у школі та вдома?

— Як ти можеш змінити свою поведінку тепер?

Міні-лекція «Одно- і двосторонні комунікації»

Спілкування — це двосторонній процес, під час якого люди обмінюються ідеями, думками, почуттями. У випадку, коли одна зі сторін передає інформацію, а друга — пасивно слухає і не має права ставити запитання, уточнювати зміст повідомлення (таке іноді трапляється на уроках), сторони не можуть перевірити, наскільки вони зрозуміли один одного.

Ви мали можливість переконатися, що процес двосторонньої комунікації забирає більше часу, але завдяки цьому зростає рівень розуміння сторін. Учасники спілкування мають можливість перевірити, наскільки точно вони зрозуміли співрозмовника, а саме:

— ставити запитання, щоб на них не відповідали за типом «Так» або «Ні» (тоді співрозмовник матиме

можливість надати більший обсяг інформації);

— перефразовувати, тобто повторювати думку співрозмовника своїми словами («Наскільки я зрозумів, Ви...», «Іншими словами...»), а також використовувати зворотний зв'язок, тобто повідомляти, як сприймаються думки того, хто говорить.

Під час зворотного зв'язку слід пам'ятати, що треба описувати поведінку людини і свої почуття, які вона викликає, а не оцінювати саму людину (наприклад, «Коли ти так себе поводиш, я стаю розлюченим»).

Вправа 1. «У великому колі»

Використовуючи відкриті запитання, поставте одне одному запитання на тему: кохання, друзів, освіти.



Обговорення.

Зворотний зв'язок може бути не лише вербальним, а й невербальним (вираз обличчя, жести, тембр голосу). При цьому невербальне спілкування є інформативнішим, ніж вербальне.


Вправа 2. «Тарабарщина»

Розбийтеся на пари, і, використовуючи “тарабарщину», розіграйте ситуацію: А — юнак, який хоче піти на футбол, Б — його дівчина, яка хоче піти на балет.



Обговорення.

Чи ви зрозуміли один одного? Що допомагало, заважало зрозуміти один одного?



Обговорення всього заняття.
ЗАНЯТТЯ № 6.

СПРИЙНЯТТЯ ІНШИХ ЛЮДЕЙ .
Мета: показати необхідність взаємного сприйняття для розвитку щирих стосунків.

Міні-лекція «Сприйняття інших людей»

Щоб у вас склалися близькі, сердечні стосунки з друзями, рідними і близькими, потрібне взаємне сприйняття. Лише тоді виникнуть почуття психологічної захищеності, тобто відсутність страху за те, що твій партнер відкриє у тобі щось таке, що відштовхне його від тебе. Але ти знатимеш, що з якого б боку ти йому не відкрився, він сприйме тебе без оцінювання. Тому, якщо ти хочеш мати друзів, повинен навчитися сприймати інших і давати їм про це знати. Вчені визначили, що існує чотири типи ставлення до себе та до інших людей.



1. У мене все кепсько — у тебе все гаразд

За такого ставлення людина відчуває, що існує з ласки інших. Вона демонструє іншим, що не визнає своєї вартості й потребує від інших підтримки, визнання, сприйняття. Вона повністю залежна від інших людей, їхніх думок про себе.



- 2. У мене все кепсько — в тебе теж

За таких взаємин немає джерела підтримки ані в собі самому, ані в інших. Люди, які сприймають такі стосунки, втрачають надію на щастя і можуть відмовитися від будь-яких зв'язків. Навіть, якщо інші пропонують їм свою підтримку, вони відмовляються від неї, бо ці люди вважають, що в них «усе кепсько».



3. У мене все гаразд — а в тебе кепські справи

Людина відкидає співчуття і підтримку, яку пропонують їй інші, намагається розраховувати лише на себе, бо в інших — «кепські справи». Така людина вважає, що було б краще, якби інші дали їй спокій. Вона дуже незалежна і не бажає спілкуватися з іншими.



4. У мене все гаразд — у тебе теж

За таких стосунків людина відчуває свою вартість та цінність іншої людини. Вона сприймає себе та іншого, підтримуючи контакти, демонструє, що цінує свої та ваші сильні сторони.

Більшість людей, як правило, використовують один із цих типів. А це означає, що їхні почуття до себе та до іншого не дуже змінюються у спілкуванні з людьми. Якщо ти хочеш мати гарні стосунки з іншими, треба прийняти рішення спілкуватися з людьми за четвертим типом.

Щоб навчитися сприймати інших людей, потрібно виробити два основні вміння: а) активне чи конструктивне слухання; б) вміння виражати симпатію.

У сучасному суспільстві вміння активно слухати має величезне значення, оскільки збільшується відчуженість людей один від одного, що породжує сильне почуття самотності. Ми не лише не вміємо активно слухати, але й просто слухати, не кажучи вже про ті ситуації, коли зовсім не чуємо людини, яка говорить з нами.

Активне слухання починається з бажання вислухати і допомогти, з бажання зрозуміти і сприйняти те, що людина переживає у цей момент. Коли ти чуєш відверті зізнання іншого, починаєш розуміти ситуацію з його точки зору. Якщо не розумієш, то не зможеш цього сприйняти. Зрозуміти — означає сприйняти співрозмовника і його систему цінностей без осуду, намагання виправдати, звинуватити чи скерувати на «правильний шлях».

Бажання зрозуміти найчастіше сприймається як ознака прихильності й готовності допомогти та підтримати. Тому людина, яка з тобою спілкується, позбавляється захисної позиції, бере на себе ризик відвертості, на основі якої базується довіра.

Активне слухання передбачає:

— відсутність оцінок;

— перевірку правильності розуміння почуттів і думок іншого за допомогою парафраз і узгодження значень;

— формування проблеми за допомогою узагальнень та підбиття підсумків;

— зрозумілу мову.

Інше вміння — виявлення симпатії. , Це у міжособистісних стосунках має дуже велике значення. Воно вселяє іншій людині відчуття безпеки і сприяє розвитку ваших взаємин.

Якщо твій співрозмовник пішов на ризик відвертості з тобою, а ти сприйняв його щирість без осуду, сердечно та з цікавістю, то можеш сподіватися, що ваші стосунки поглибляться, і він відповість тобі тим самим.

Однак часто трапляється так, що прихильність інших людей ми не отримуємо просто так, а повинні її виборювати. Це буває, наприклад, коли ми потрапляємо в інший колектив. Ми присвячуємо багато часу та енергії для того, щоб отримати схвалення тих, хто викликає у нас довіру.



Вправа 1. Невербальне отримання довіри групи

Бажаючий обирає роль чужинця, інші утворюють тісне коло, переплітають руки, притискаються один до одного. Чужинець повинен пробитися в групу, прокладаючи собі дорогу в середину кола.


Прохання до учасників: нікого не кривдити і не лихословити. Фізично слабкі люди можуть не брати участі у цій вправі.

Коли вже всі бажаючі побувають у ролі чужинця, висловіть свої враження:

Як ти себе відчував, коли був чужинцем?

Що нового дізнався про себе?

Якою .була твоя реакція, коли ти намагався не допустити чужинця у свою групу?

Чи дало це тобі можливість-пізнати щось нове про себе?

А тепер потренуйтеся виявити своє сприйняття та симпатію, застосовуючи прийоми активного слухання. Але перед цим поговоріть про помилки, які найчастіше допускають люди, коли демонструють свою прихильність до іншої людини. / 1. Це ритуальне сприйняття — наша мова багата виразами, які демонструють розуміння іншої людини: «Я тебе добре розумію», «Я тобі дуже співчуваю», «Ти, справді, чудова людина».

2. Ти сприймаєш усіх без винятку — це не правдиве сприйняття, бо цінність твого зв'язку з іншою людиною у тому, що намагаєшся допомогти саме їй і хочеш, щоб ваші гарні стосунки стали ще міцнішими.

3. Якщо ти весь час мовчиш — твій співрозмовник може зрозуміти це як байдужість чи небажання спілкуватися. £

Вправа 2. Вираження іншими сприйняття та симпатії

Поділіться на групки по три особи. Особи А і Б розмовлятимуть, а В спостерігатиме. А і Б повинні виявляти взаємні симпатію та сприйняття, В—надавати зворотну Інформацію про те, як це їм вдалося, чи використовували вони прийоми активного слухання. Співрозмовники протягом 5—10 хвилин розмовляють про те, як зав'язалася і розвивається їхня взаємна симпатія, або на іншу тему, яка їх цікавить. Після закінчення розмови А, Б, В обмінюються зворотною інформацією. Далі відбувається зміна ролей таким чином, щоб спостерігачем став один із попередніх співрозмовників.



Тема: «Які в мене виникають побоювання чи надії у зв'язку з тим, що ми станемо приятелями?»

Обмін зворотною інформацією і зміна ролей.



Тема: «Чому мені потрібні Друзі?»

Знову обмін зворотною інформацією і зміна ролей.



Обговорення в групі.

Вправа 3. Невербальне виявлення симпатії

Симпатію можна передавати не лише словами, описом своїх відчуттів, але й інтонацією голосу, виразом обличчя, позою, жестами, зоровим контактом, дотиком, дистанцією.

Під час цієї вправи кожен учасник може перевірити, як його сприймають інші. Один із членів групи, за бажанням, стає у центрі кола і заплющує очі. Інші члени групи наближаються до нього і невербально виявляють свої позитивні відчуття. Вони можуть притулитися, погладити тощо. У центр кола може стати кожен бажаючий.

Обговорення всього заняття.
ЗАНЯТТЯ 7. ВІДЧУТТЯ У НАШОМУ ЖИТТІ.

ВИРАЖЕННЯ ВІДЧУТТІВ

Мета: продемонструвати роль відчуттів у нашому житті, необхідність їх виявлення для формування дружніх взаємин.
Міні-лекція «Відчуття у нашому житті»

Емоції супроводжують нас усе життя, демонструють наше ставлення до себе, інших людей та навколишнього світу. Однак, дуже часто ми можемо бачити, що люди не вміють виявляти свої відчуття, вважають їх недоречними, намагаються приховати їх. Зрозуміло, що такої самої поведінки вони очікують і від інших.

У житті ми дуже часто зустрічаємося з ситуацією, коли людині, яка перебуває під впливом сильних емоцій, радять не переживати. Коли ми в розпачі, нам кажуть: «Припини, вище голову», «Тримайся», «Через це не варто плакати». Тому, хто страждає, кажуть: «Не плач. Подумай про щось приємне», а тому, хто сердиться: «Заспокойся, не варто сердитись. Будь об'єктивним», тому ж, хто радіє: «Не кажи «гоп».

Іншою проблемою є те, що чим ближчою для нас є людина (у прямому та .переносному значенні), тим важче говорити їй про свої відчуття. Крім того, нам легше виявляти ті відчуття, які переживалися у минулому, намовляти інших ігнорувати, пригнічувати чи відкидати свої емоції.

Відчуття любові, кохання, прихильності до інших людей, а навіть злості — все це є для людини цінним досвідом.

У нашому суспільстві побутує думка, що відчуття заважають подолати труднощі, які виникають під час спілкування. Вважається, що чим раціональніше, логічніше та об'єктивніше поводиться інша особа, тим краще вона вміє спілкуватися. Напевне, саме тому існує стереотип — ясно і чітко висловлювати свої думки. Щодо відчуттів, то ми рідко прагнемо чітко і ясно їх виявляти.

Коли хтось не усвідомлює своїх відчуттів, не сприймає або не вміє їх виражати, він виявляє їх таким чином: 1) навішує ярлики; 2) вдається до звинувачень. Чим більше відчуття стосуються мене тут і зараз, тим важче про них говорити. Іншими словами, казати про те, що Марійка відчувала колись до Іванка, якого навіть немає зараз під час розмови, значно легше, ніж про те, що я відчуваю у цю хвилину до тебе.

Емоції та переживання є нормальними і природними. Людина, позбавлена емоцій, була б подібна до механізму.

Існує щонайменше чотири способи конструктивної вербальної (словесної) передачі відчуттів.

1. Називання або опис своїх відчуттів: «Я злий», «Я стурбований», «Я маю до тебе теплі відчуття»? Дуже часто ми не маємо слів для виявлення своїх відчуттів. Тоді можемо скористатися 2—4 способами.

2.,Використання порівнянь, метафор: «Почуваю себе як новонароджений», «У мене, немов крила виросли», «У мене душа співає».

3. Використання фразеологізмів, крилатих висловів.

4. Опис дій, до яких я хочу вдатися у зв'язку з тим, що переживаю: «Я так хочу обійняти тебе», «Я хотіла б підійти до тебе», «У мене виникло бажання накричати на тебе».

Більшість людей не прислухається до своїх відчуттів і повністю не усвідомлює їх. Коли ми починаємо їх описувати, то можемо краще їх усвідомити. При цьому слід пам'ятати, що для конструктивного виявлення своїх переживань краще використовувати фрази, які починаються так: «Я...», «Мені...», «Мій...» і далі описувати свої

відчуття у зв'язку із ситуацією, яка переживається тут і тепер. При цьому варто ще й пам'ятати, що ми виявляємо власні відчуття, а не оцінюємо особистість іншої людини. Тому для успішного спілкування варто уникати ярликів та звинувачень.

Дехто соромиться демонструвати свої позитивні відчуття, дехто має труднощі, коли виявляє їх певним людям (ровесникам, жінкам, авторитетам). Ті, хто не звик виявляти свої позитивні відчуття, часто мотивують це тим, що людина, до якої вони мають якість почуття, і так знає про них або відчуває це інтуїтивно. Іншим розповсюдженим поясненням є думка, що коли ми говоримо голосно про почуття, вони можуть зникнути.

Все це є перебільшенням і заважає людині самовиявитися. Чим частіше ми демонструємо позитивні відчуття, тим частіше їх переживаємо. Однак виявлення позитивних відчуттів може стати важким обов'язком, якщо насправді їх не переживаємо.

Іноді люди обмежують багатогранність відчуттів, коли описують їх стандартними фразами. На щастя, є багато відтінків позитивних відчуттів і велика кількість слів для виявлення:

Мені подобається те, що ти зробив.

Я довіряю тобі.

Я вражений твоїм подарунком.

Мені цікаво з тобою.

Більшість людей мають тенденцію повторювати вчинки, які викликали в інших позитивні відчуття. Можливість виявити свої позитивні відчуття і думки у ситуаціях, де ніхто не змушує нас до цього, робить світ добрішим.

Вправа 1. «Мені подобається твій...»

Утворіть тісне коло. Кожен із учасників має сказати двом членам групи, яких він обере, речення про їхню зовнішність: «(ім'я)... мені подобається твій (твоя)...».

Після цього кожен учасник має сказати двом іншим4, яких він обере, що в їхній поведінці або рисах характеру їм подобається.

Обговорення.

Що ти відчував, коли говорив приємні речі іншим?

Що ти відчував, коли чув приємні речі про себе? Що було зробити легко, а що важко?

Вправа 2. «Ти мені дуже потрібний»

Залишіться у тісному колі. Кожен із учасників по черзі має сказати двом вибраним членам групи речення, в якому є слова: «Ти мені дуже потрібний». Висловлювання має бути щирим. Під час виконання вправи дивіться у вічі один одному.



Обговорення.

Чи важко було висловлюватися?

Чи важко було прийняти висловлювання?

Які були труднощі?



Вправа 3. Невербальне вираження відчуттів

Ми передаємо інформацію не лише словами, але й своїм зовнішнім виглядом, манерою одягатися, позою, виразом обличчя, контактом, рухами рук і тіла, тоном голосу, дистанцією під час спілкування. За даними наших досліджень, вербальний контакт містить менше 35% інформації, яка передається, а невербальний — понад 65%. Тому для успішного спілкування варто звернути увагу і на вираз обличчя, жестикуляцію, пози, тембр голосу.

Серед невербальної інформації найінформативнішим є вираз обличчя і звучання голосу. Наприклад, усмішка свідчить про доброзичливість, готовність до співпраці та сприйняття. Зоровий контакт завжди існує між людьми, які люблять одне одного. Тембр голосу точно передає емоційне ставлення.

Часто нам буває важко довідатися про те, що відчуває інша особа. Вона говорить одне, а робить інше; здається, любить тебе, але ніколи цього не скаже. Відчуття дискомфорту в спілкуванні саме тому часто і виникає, що невербальна і вербальна інформація несуть різний зміст, одне і те саме відчуття можна передати різними способами. Наприклад, злість може виявлятися сильними різкими рухами тіла або, навпаки, повним скам'янінням. Рум'янець може бути ознакою розгубленості, сором'язливості чи злості.

Крім того, кожна суспільна група, національна чи етнічна єдність виробляє свої невербальні сигнали, які щось означають.

Важливо звертати увагу та вміти правильно вловлювати невербальні сигнали, особливо у випадках, коли вони вступають у протиріччя з вербальною інформацією. Наприклад, батько кричить на сина, вимагаючи, щоб у кімнаті було тихо, вчитель каже, що завжди має час для розмови з учнями і дивиться на годинник; приятель каже: «Я ціную тебе», але тон голосу і вираз обличчя свідчать про інше.

Отримуючи інформацію, яка містить у собі таку суперечність, здебільшого ми віримо в істинність невербальної, бо тут важче збрехати.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що невербальна інформація більше виявляє відчуття, ніж вербальна, однак, вона не є однозначною та очевидною і часто важко вловити її зміст. Тому для успішної комунікації з іншою людиною важливо, щоб вербальний та невербальний зміст інформації збігалися.



Вправа 4. «Гра у карти»

Сядьте в коло на підлозі. Роздайте колоду карт таким чином, щоб у всіх їх була однакова кількість, а ще три, як мінімум, залишилося у центрі кола «сорочками» догори. Виграє той, хто найшвидше позбудеться всіх своїх карт, правильно називаючи емоції, які виражають інші гравці. Починає той, хто сидить зліва від ведучого, що роздавав карти. Він кладе одну зі своїх карт «сорочкою» догори і невербально передає відчуття. Усі перевіряють, чи мають карту, яка відповідає цьому відчуттю. Якщо так, то кладуть карту, або карти перед собою, «сорочкою» догори. Якщо ні — пасують. Коли всі виклали свої карти — їх (карти) перевертають. Якщо хоч одна з них збіжиться з картою даного гравця, він їх збирає і кладе вниз під колоду. Ті гравці, які не відгадали, забирають свої карти назад і беруть із колоди стільки карт, скільки виклали перед собою. Якщо жоден із учасників не поклав тієї самої карти, що й гравець — «демонстратор емоції», це означає, що він погано справився зі своїм завданням, тому він бере і свою, і штрафну карти з колоди. Інші гравці забирають свої карти і більше не беруть із колоди. Якщо в тебе дві або три карти того самого відчуття, ти маєш зіграти всіма одночасно, але якщо програєш, то береш і відповідну кількість штрафних.



Значення карт: 2 — задоволення; 3 — сором; 4 — байдужість; 5 — страх; 6 — розчарування; 7 — самотність; 8 — сум, смуток; 9 — злість; 10 — надія; валет — щастя; дама — радість; король — тепло; туз — кохання.

Обговорення заняття.
Т.Баб'як,

Львівський обласний центр соціальних служб для молоді;

І.Корнієнко,

завідувач лабораторії лсихолого-педагогічних досліджень

.ЛОНМІО


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка