Тези доповідей ІV студентських читань



Сторінка2/13
Дата конвертації29.12.2016
Розмір1.6 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

ARCHETYPING MODES

OF PETRYKIVSKY ORNAMENTAL PAINTING

The tradition of ornamental painting has been developing for centuries and was closely related with magical beliefs and actions. The folk painting semantic shades are known to be a part of folk-graphical understanding of reality, nature, cosmological imaginations of people. In other words ornamental painting played the role of original reanimation was related to life art forces of nature, that’s why symbolism fundamental elements realized folk knowledge and imagination.

The idea of agrarian-cosmological unity of people life and nature lies in archetyping of ornamental painting modes. Coded inside art works and folk texts symbols reflect mythic and poetic imagination of our ancestry about space such as cosmic world’s organization. Mykola Kostomarov considered symbol to be mode display of moral ideas with the help of things of physical nature which have mental behavior and even added that physical nature through its art idea and divine love is embodied in “the most efficient forms”. Stylistic specialty and symbolism of ornamental painting should be considered near with traditional folklore poetics of decorative painting which had been even before XX century over the village Petrykivka in Katerinoslavsky region (Dnerpopetrovsk nowadays), and registered in 1936-1941 as a school of decorative folk paintings with famous skilled workmen and educational centre [3, p. 114].

In Ukrainians’ worldview ornamental paintings displayed universal realistic views and phenomena, such as Tree of Life symbol determined hierarchical structure of being etc. Within it was mixed people’s imaginations about time-space pattern of World structure. The Universe Tree has realized its special reflection also within Petrykivsk’s skilled oriental paintings of workmen. Clearly showed within picture dated the beginning of XX century and almost is absent or just marked on some modern paintings the low part of the tree – root, which symbolize underground world, water. And vice versa, bright connecting of ground world, where the people and animals live with World of Gods – World of dream, which is displayed in modes of stylized flowers and birds. The main world’s tree on Petrykivsky paintings is coming to be oak, viburnum, apple-tree, which are tired of fruitage and berries – symbol of prosperity and fertile. Symbolism of these plants is characteristic for Ukrainian folklore. The most widespread is image of viburum is symbol of lass beauty, symbol of self origin (kin) and also the combination of male (fire, merriment) and female (wetness, sadness). Viburum, as O.Shalak says, is an ancient Ukrainian symbol of timeless unity of people: alive with dead and with those who are not born yet.

V. Soloviov and L. Jasenko paid their attention upon the interesting process of dematerialization of this popular motive in Petrykivsky paintings “according to P. Paty viburnum is materially heavy berry, F. Panko treats viburum as red balls, for L. Shtaniy it is flat of circle, to M. Balmas viburum is blue [2, p. 10].

Within only male symbol-modes character for some decorative pictures is an oak – the symbol of man’s health and strength; hop is a symbol of war, courage, flexibility and intellect [1, p. 445]. Quite often symbols of mutual love meet: cherry tree, apple tree which “still remember those times when the Tree of Life was growing” [1, p. 139].

In this variety of trees and plants within decorative paintings archetyping mode of land-mother – Demetria-land, becomes apparent as one of archetype peculiar, as O. Kolchutsky says, of Ukrainian national psychology [5, p. 58].

So that, transformation of myth-images which appeared inside imagination of folk skilled workman as archetypical, born from the depth of collective unconscious, passing them through private, aesthetical imaginations can’t save origin and sacral maintenance and positively lie on Ukrainian spirituality forming.

REFERENCES

1. Войтович В. М. Українська міфологія / В. М. Войтович. – Вид. 2-ге, стереотип. – К. : Либідь, 2005. – 664 с.

2. Глухенька Н. Петриківські декоративні розписи / Н. Глухенька. – К. : Мистецтво, 1965. – 64 с.

3. Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. Т. 2 / Я. П. Запаско, І. В. Голод, В. І. Білик та ін.. – Львів : Афіша, 2000. – 400 с.

4. Петриківський розпис: Джерела та сучасність (каталог)./ В. Соловйов, Л. Яценко. – Дніпропетровськ, 1982.

5. Янів В. Нариси до історії етнопсихології / В. Янів [3-тє вид., стереотип.]. – К. : Знання, 2007. – 341 с.


Ілона Бондаренко

ECOLOGICAL CULTURE OF SCHOOL STUDENTS:

ASPECTS OF FORMATION

The ecological situation of today requires deep and profound consideration of the major features of human attitude towards nature in different cultures. 

Interpreting the notion “ecological culture” in terms of educational process, we define it as the availability of a high level of personal general intellectual culture, interdisciplinary, global ideas, and environmental issue; acknowledgement the fact that a human being is an integral part of nature and mastering the environmental researches and skills [1]. 

Our research is devoted to use of integrated approach in the formation of ecological culture of school students in Reshetylivskyy district for the sake of the experimental determination of the level of ecological culture forming. 

The analysis of theoretical issues of the problem allowed us to conclude that the process of students’ ecological culture formation is more effective under the following conditions: 



  • іntegration, content and procedural environmental component of educational process; 

  • іntroduction of educational technologies that ensure comprehensive approach and personal orientating educational process.

For verifying the theoretical views, the author has conducted an experimental study of ecological culture of secondary school students peculiarities in the course of educational activity. 

The experiment took place in three stages. At the theoretical stage the areas of research of the problem were defined, the reference on the subject studied, hypothesis and objectives of the study were formulated. 

Practical phase of the experimental study was associated with the development of hypotheses and the ways of solving the tasks of the experiment, carried out in 9 and 11 grades based on the October educational complex Reshetylivskyy district. 

Furthermore, we have determined the main levels of ecological culture, based on control groups of the future teachers, students, graduates and post-graduate students of the V. G. Korolenko Poltava National Pedagogical University. 

At the final stage of the data analysis, the students were tested and polled. Testing involved a research of two aspects:



  • valeological (related to their and their kin health, habits, healthy lifestyles, proper nutrition);

  • environmental (relationship to nature, participation in environmental protection, conservation ecology of native villages).

The survey revealed a high level of formation of ecological culture in high school, particularly within the students who majoring in Biology. Average level of values obtained within other groups of high school students. It was noted the active involvement in environmental protection activities and their health care.The senior students under the guidance of V. M. Smirnova – a teacher of Biology, were involved into a variety of activities, including implementation of environmental projects.

The results helped to make the general model of ecological culture, which includes the following components: personal qualities that contribute to the formation of ecological culture; individual experience; environmental knowledge and skills in practical activities; criteria of environmental culture; technology organizational and educational activities; pedagogical approaches of the model: axiological, active, complex, personal [2]. 

Based on the above mentioned, the model of ecological culture of schools of Reshetylivskyy district was suggested, which includes aspects, components, parts and levels of ecological culture. The teamwork of teachers and parents determines the effectiveness of the methods of students’ ecological culture.

Therefore, the suggested system of methods has had certain educational effects in a variety of ecologically based activities. 

REFERENCES

1. Андреева Н. А. Теория и методика обучения экологии / Н. А. Андреева, В. П. Соломин, Т. В. Васильева – М : Академия, 2009. – 208 с.

2. Пушкарьова Т. О. Методи формування екологічної культури у навчально-виховному процесі / Т.О. Пушкарьова, О. В. Король / Світ виховання. – 2006. – № 1. – C. 19–22.


Ірина Борщенко

THE POINT OF THE FENOMENON

ON INTERNET DEPENDENCE AND ITS SYMPTOMS

Rapid development of modern information technologies causes the emergence of a new problem for our society – dependence on Internet.

The term “Internet dependence” first was suggested by the American doctor Ivan Goldberg some years ago. By this term he understood – “Irresistible attraction to the Internet that is characterized by harmful influence on social, educational, working, family, financial spheres of the activity. According to the degree of deviation from reality such kind of addiction reminds inclination for drugs, alcohol, heat games. According to different researchers Internet - dependents are nearly 6–10 % (per cent) of Western users and 2–6 % of Russian and Ukrainian users among them more than 70 % are students [5].

The dependence on world net behaviorally turned out in fact that people prefer life in Internet so that actually they begin to refuse their “real life” spending eighteen hours a day in virtual reality and no less than hundreds hours weekly [1, p. 32].

Internet dependence is not determined as chemical dependence so it does not ruin the organism. If the formation of traditional types of dependence require years then this term is extremely shortened for this addiction. According to Karen Young 25% of independents acquired such habit during half a year after beginning the work in the Internet, 58 % during the second term and 17 % soon after the end of the year. Besides if long-term consequences of alcohol and drug dependence are well researched then the possibility of long – term observation of Internet addiction is absent [3, p. 36 – 43].

The term “Internet dependence” is often characterized very widely and means a large number of behavior problems and control of inclination. The main five types that were distinguished in the research process are characterized in such a way (all these five types are spread among students and some of them may not exist in other “age” groups):



  1. Ciber-sexual dependence – is irresistible inclination to attend pornosites, discussion of sexual topics in charts or special TV conferences “for adults”, etc (the first are men in these types).

  2. The passion to virtual communication and virtual acquaintances – the excessive number of familiar and friends in the net, a large number of correspondence, constant participation in forums, charts, etc (the first are women).

  3. Fixed financial need in net – game on the online games (as heat as role), constant shopping or participation in the Internet-auctions.

  4. Web-surfing – endless travels through information search net on data base and search sites.

  5. Computer dependence – is a fixed game in computer games (Doom, Quake, Unreal, Star Craft, and other) or programming and other kinds of computer activity in net [4, p. 48–49].

Nowadays there is no psychological or psychiatric diagnosis of “Internet” or “computer” dependence. None of these categories became the last version of “Diagnostic and statistic textbook of mental disorders” (DSM – IV), that determines standards of classification of mental diseases types. The time will show if these types of dependence will be included in this textbook. There is an idea if Internet addiction is soon admitted as the disease (for example so called “ciber discord”) the number of suffering from it will be perceptibly less than it is imagined now [2, p. 75].

So following the enumerated above features of the Internet dependence we can judge, about our own dependence or availability on such with our familiars. Psycho-physician experience shows if a person recognizes the availability on this or that type of dependence in himself, if this addiction is on bad things or Internet, she (he) tries to manage with it himself or with the help of specialists (psychiatrists, anesthetists, psychophysicists or psychologists).

REFERENCES

1. Бурова В. В. Социально-психологические аспекты Интернет-зависимости / В. В. Бурова – М. : Академия, 2001. – 232 с.

2. Войскунский А. Е. Психологические исследования феномена Интернет-аддикции / А. Е. Войскунский – М. : ВЛАДОС, 2000. – 275 с.

3. Янг К. С. Діагноз – Інтернет-залежність / К. С. Янг // Світ Інтернета. – 2000. – № 2. – С. 36–43.

4. Kimberly S. Young. Internet Addiction: Symptoms, Evaluation and Treatment / S. Kimberly. – Pittsburgh : University of Pittsburgh at Bradford, 1999. – С. 48–49.

5. Virtual-addiction [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.virtual-addiction.com.


Володимир Варич

SYMMETRIC REDUCTION OF MONGE-AMPERE

EQUATION

The issue of symmetric reduction of Monge-Ampere equation is of special attention for mathematicians, that is why it was interesting for us to treat it and to interpret the achieved results in the form of a scientific text in English. The matter is that nowadays knowledge of foreign languages is especially important for the generation of modern scientists and investigators. The reason of this lies in the existence of wider opportunities for scientific study and international discussion of any important theoretical or practical point. The attempt of writing a scientific mathematical article can be successful not only in case a person has good knowledge of foreign language. The one should to be more or less competent in peculiarities of using different language means, characteristic for the given functional style [3, p. 4–7]. Being guided by some of special manuals, we set the task to consider the equation of Monge-Ampere , where for the case when the maximal algebra of invariance of the Monge-Ampere equation is Poincare algebra , and for the case of Galileo algebra .



The analysis of some scientific works [1; 2] made it possible for us to complete systems of invariants and appropriate substitutions for each of the one-dimensional subalgebras of algebras of invariance algebra .


Subalgebras of algebra

A complete system

of invariants

Ansatz
















































A similar procedure of finding complete systems invariant ansatz for the one-dimensional subalgebra of algebra Galilee.




Subalgebras of algebra

A complete system of invariants

Ansatz
















































Based on data from these tables symmetric reduction of Monge-Ampere equation seems to be possible and can be showed in the following form.



Reduced equations for the subalgebras of algebra

Reduced equations for the subalgebras of algebra

Subalgebras

Reduced equations

Subalgebras

Reduced equations

































































REFERENCES

  1. Лагно В. І. Симетрійний аналіз рівнянь еволюційного типу / В. І. Лагно, С. В. Спічак, В. І. Стогній – К. : Інститут математики НАН України, 2002. – 360 с.

  2. Овсянников Л. В. Групповой анализ дифференциальных уравнений / Л. В. Овсянников. – М. : Наука, 1978. – 400 с.

  3. Сосинский А. Б.  Как написать математическую статью по-английски / А. Б. Сосинский. – М. : Факториал Пресс, 2000. – 112 с.


Тетяна Вітів

ХУДОЖНІЙ ПЕРЕКЛАД І МІЖКУЛЬТУРНА

КОМУНІКАЦІЯ

Вагомим складником міжкультурної комунікації є переклад, котрий з давніх часів і понині дозволяє уникати мовних бар’єрів у спілкуванні. Художній переклад, який ми визначаємо як процес відтворення змісту і форми іншомовного висловлювання або тексту засобами рідної мови, допомагає глибше зрозуміти культурне, духовне, соціальне життя різних народностей, пізнавати та вивчати інтелектуальні надбання, збагачуючи світогляд.

Саме переклад як середовище вивчення лінгвістичних аспектів міжмовної мовленнєвої діяльності посідає важливе місце з-поміж проблем, які активно досліджує сучасне мовознавство. Сутність цього явища традиційно розглядається крізь призму міжмовної комунікації (Р. Якобсон, К. Долінін, О. Швейцар та інші). Такий підхід видається слушним, адже саме переклад допомагає сприймати рідну культуру в розмаїтті інших культур, долати певні упередження, формувати здатність людини до співпраці, до взаємодії у великому полікультурному світі. Переклад дійсно слугує “містком” діалогу культур, який усякчас відбувається, коли людина шукає рідномовні еквіваленти іншомовного чи навпаки.

Е. Бреус твердить, що сучасна комунікативна теорія ґрунтується на визнанні перекладу, як і самої мови, засобом спілкування, чинником міжмовної і міжкультурної комунікації, в якому на основі цілеспрямованого перекладацького аналізу вихідного тексту створюється вторинний, перекладений аналог, який замінює вихідний текст у новому мовному і культурному середовищі [1, с. 19].

Можемо зазначити, що переклад варто розглядати як вид мовного опосередкування, за якого зміст іноземного тексту, тобто оригіналу, віддзеркалюється в іншій мові шляхом продукування в ній інформаційно та комунікативно зрозумілого, адекватного тексту.

Діалогічість, неабияку комунікативно-культурну роль художнього перекладу відзначив ще Іван Франко: “Переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народу являються важливим культурним чинником, даючи можливість широким народним масам знайомитися з творами й працями людського духу, що в інших краях, у різних часах причинялися до ширення просвіти та підіймання загального рівня культури. Добрі переклади важних і впливових творів чужих літератур у кожного культурного народу, починаючи від старинних римлян, належали до підвалин власного письменства” [3, с. 397].

Визнаючи унікальність перекладу, російська вчена Т. Казакова акцентує увагу на тому, що точний переклад з іноземної мови взагалі не можливий, адже різні мови відрізняються як своїм граматичним устроєм, так і кількістю слів, не кажучи вже про розбіжності культур, що впливають на спосіб та результати перекладу [2, с. 6].

Ми вважаємо, що на точність перекладеного іншомовного тексту впливає не лише мовна, а й культурна адекватність, тому потрібно передовсім відтворювати ідею, культурний посил оригіналу. Для того перекладач повинен усебічно розуміти текст із яким працює, а відтак, усвідомлювати його культурні засади.

Оскільки переклад відіграє важливу роль у становленні та розвитку національних мов та літератур, перекладені твори часто сприяють появі оригінальних та нових мовних і літературних форм, виховують широкі кола читачів.

Отже, з упевненістю можна виснувати, що художній переклад – це невід’ємний складник опанування іншої культури, що несе в собі суспільну гармонію, даючи особистості поштовх до духовного розвитку. Переклад як складник міжкультурної комунікації – катлізатор прогресу та збагачення особистості, інтегрований у парадигму життя інших націй.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бреус Е. В. Основы теории и практики перевода с русского языка на английский / Е. В. Бреус. – М. : Изд-во УРАО,2001. – 208 с.

2. Казакова Т. А. Практические основы перевода / Т. А. Казакова. – СПб : Лениздат; Изд-во Союз, 2003. – 320 с.

3. Франко І. “Каменярі” Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання / Іван Франко // Зібрання тв. : у 50 т. – К. : Дніпро, 1986. – Т. 39. – С. 7–20.


Альбіна Георгієва

ІДІОМИ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Англійську мову хочуть знати всі, але з чого розпочати і якими методиками користуватися при її вивченні? Методик існує багато. Проте незаперечною може бути думка, що оволодіння мовою буде простішим і результативнішим за наявності інтересу до неї і до самого процесу оволодіння нею. За мету нашого дослідження ми обрали ідіоми, оскільки неможливо вивчати мову окремо від культури народу, який нею говорить. Ідіоми, що є складовою мови, становлять її багатство та насиченість. Вживаючи стійкі вирази (ідіоми) у процесі спілкування, ми навіть не задумуємося над тим, як часто стикаємося з таким явищем у власній мовленнєвій практиці.



Ідіома. (грецьк. idioma – особливий, самобутній зворот) – стійкий, неподільний, специфічний для певної мови вислів, який виражає єдине поняття, своєрідний фразеологічний зворот. За будовою ідіома є нерозчленовуваним словосполученням (“дати гарбуза” – відмовити жениху; “витрішки продавати” – не мати змоги купити якийсь товар; “стріляний птах” – людина з досвідом, тощо). Ідіома властива лише одній мові, вона виявляє національний колорит, що втрачається при перекладі іншою мовою (водночас руйнується зміст), широко використовується у художній літературі [1, с. 38]. Так, ідіома “дати гарбуза” сформувала одну із сюжетних ліній “Конотопської відьми” Г. Квітки-Основ’яненка.

Ідіоми становлять складність для тих, хто вивчає іноземну мову і потребують додаткових коментарів. Як лінгвістичне явище ідіоми можуть вивчатися на заняттях з лінгвокраїнознавства, лексикології або стилістики англійської мови. Як і в будь-якій іншій, в англійській мові надзвичайно багато ідіом. Скажімо, досить поширеними є такі фрази, як: “не в своїй тарілці”, “валяти ваньку” “клеяти дурня”, “робити з мухи слона”, тощо. Стійкі висловлювання слід знати напам’ять, тому що їх не можна перекласти дослівно. Всі слова в словосполученні втрачають своє первинне значення, тому вираз перекладається будь-якою фразою як одне ціле. Про людину, закохану по вуха, кажуть: “he is head over heels in love”. Якщо хтось обіцяє що-небудь, але не виконує, вживають вираз: “lip service” – порожні обіцянки. Коли говорять, що сказаній інформації слід довіряти, це означає, що вона з надійного джерела – “the horse’s mouth”. А у випадку, якщо хто-небудь намагається не помічати певні факти, обов’язково скажуть, що він дивиться на все крізь пальці – “he turns a blind eye to…” [2, с. 17–19].

Працюючи над вивченням означеної проблеми, ми дійшли висновку, що без використання ідіом англійська мова, так само як і інші мови, втрачає значну частину свого різноманіття та гумору. Тому, для того, щоб зрозуміти ідіому, необхідно пам’ятати таке:


  • Вона може зовсім не мати сенсу у буквальному перекладі, наприклад: “For Pete’s sake!” (“заради Петра” – дослівний переклад цієї фрази звучить як повний абсурд). А ось “заради Бога” все зрозуміло.

  • Вираз може мати прямий і метафоричний сенс. Якщо англієць і американець почує вираз: “to cook the books” (робити махінації з цінними паперами) то він зрозуміє його тільки в метафоричному сенсі, тому що смажити книжки ніхто при повному розумі не буде.

  • Вираз може бути пов’язаний з різними культурними аспектами і бути зрозумілим тільки носіям мови.

  • І, нарешті, невичерпно широка категорія так званих “дієслів-фраз”, де сенс дієслова змінюється, іноді досить посутньо, залежно від того, який прийменник стоїть після нього. Порівняєте для прикладу: “to put”, означає “поставити, покласти”, але “put up” означає “прихистити”, а “put up with” миритися, терпіти [3, с. 52–55].

Навчитися використовувати ідіоми важко але можливо. Ідіома відрізняється від інших буквальних виразів. Важливо акцентувати на тому, що не достатньо тільки розуміти усі слова в складі останнього, щоб здогадатися про його значення. На думку А. В. Куніна, людині складно осмислити наступну фразу, якщо раніше вона не чула про такий вираз: “rain cats and dogs”. Наприклад: “It was raining cats and dogs when we were walking home last night” [4, с. 48]. Звичайно, що ніякі коти з собаками з небес не можуть падати, ця стала фраза просто описує сильну зливу.

Проте, значення деяких ідіом може бути більш очевидним. Наприклад: “taking the bull by the horns” (“узяття бика за роги”) ясно вказує на хоробрість і рішучість у дії.Немає сенсу запитувати, чому ідіоми мають таку незвичну структуру або підбір слів, або чому вони не підлягають базовим правилам граматики. Науковці радять просто сприйняти як факт, що ідіома – це складна, але абсолютно важлива особливість англійської мови.

Говорити про ідіоми та їх поділ можна дуже багато, адже в англійській мові їх понад 10 000 одиниць, проте це не повинно лякати тих, хто дійсно хоче оволодіти англійською мовою, адже розмовляючи з іноземцем, не можна уникнути ідіом. До того ж, як стверджує М. Т. Рильський, американці використовують їх у своїй мові значно частіше ніж українці користуються приказками та прислів’ями в повсякденному житті [5, c. 3–4].

Ми постійно використовуємо метафори, а ідіоми, у тому числі, приказки і прислів’я, лише у доречному місці, інакше, вони можуть втратити свою цінність.

Уміння скористатися потрібною ідіомою під час розмови або в листі є справжнім мистецтвом, якому потрібно вчитися. Проілюструймо сказане такими прикладами: “Cry wolf too often” (бити на сполох). Sometimes I don’t know what to do with my problems…I need to cry wolf too often and maybe someone will pay attention. “An ass in a lion’s skin” (небезпечна, підступна людина). You should be really careful with that new friend, he can be an ass in a lion’s skin.

Для того, щоб наша мова була живою, образною й індивідуальною, ми використовуємо ідіоми, часто навіть не помічаючи цього. За певних обставин ми використовуємо в мові, наприклад, такі вирази:



  • кіт наплакав (англійці говорять: “scare as hen’s teeth”);

  • кров з молоком (“milk and roses”);

  • як у воду опущений (“down in the mouth”);

  • як за кам’яною стіною (“as safe as a church”) і тому подібне [6, c. 30–47]. Ці й подібні вислови відомі нам з дитинства, тому ми легко можемо зрозуміти, що мав на увазі співрозмовник.

Інколи здогадатися, або хоча б припустити, що означає та чи інша ідіома, навіть якщо ми її не знаємо і не зустрічали раніше, можна з контексту. Слід також зазначити, що досить часто іншомовні ідіоми мають прямі (іноді дослівні) аналоги в рідній мові.

Відтак, опрацьовані нами джерела дозволяють дійти висновку про те, ідіоми сприяють більш точній передачі думки мовця, роблять мову виразнішою, більш емоційною і навіть той, хто тільки починає її вивчати може використовувати в ній ідіоми. Тому ведення студентом власного словничка ідіом, у якому можна записувати вирази, що найбільше сподобались чи запам’яталися, видається нам особливо слушним і незаперечно корисним.

ЛІТЕРАТУРА

1. Амосова Н. Н. Основы английской фразеологии / Н. Н. Амосова. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1983. – 208 с.

2. Зорівчак Р. П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія / Р. П. Зорівчак. – Львів : Вид-во Львівського державного університету, 1983. – 174 с.

3. Комиссаров В. Н. Теория перевода (лингвистические аспекты)  В. Н. Комиссаров. – М. : Высшая школа, 1990. – 253 с.

4. Кунин А. В. Основные понятия английской фразеологии как лингвистической дисциплины / А. В. Кунин // Англо-русский фразеологический словарь. – М. : Русский язык, 1967. – 1260 с.

5. Рильський М. Т. Мистецтво перекладу / М. Т. Рильський. – К. : Радянський письменник, 1975. – 344 с.

6. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика. Термінологічна енциклопедія / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля. – К, 2006. – 716 с.
Максим Глебездін

THE COUNCIL OF LOGISTICS MANAGEMENT (CLM)

The Council of Logistics Management (CLM) is the preeminent worldwide professional association of logistics personnel. The mission of the Council of Logistics Management is to serve the evolving logistics profession by developing, advancing, and disseminating logistics knowledge.

The Council of Logistics Management is an organization of professionals who are interested in improving their logistics management skills. It is primarily interested in further understanding and development of logistics concepts and practices. It does this by providing a continuing program of formal activities, research, and informal discussions designed to develop the theory and understanding of the logistics process, promote the art and science of managing logistics systems, and foster professional dialogue and development about the profession [1].

CLM operates on a not-for-profit, self-supporting basis, with emphasis on quality, and in a cooperative manner with other organizations and institutions. We are an open organization which seeks to involve individuals representing a wide variety of ethnic, geographic, experiential, and thought-process backgrounds in its programs and activities, thereby assuring that the organization benefits from and develops the diversity of its members. We have an enthusiastic membership that communicates with one another to share knowledge and expertise. Members view their interactions with the Council as a true partnership which is professionally and personally fulfilling.

We find the definition of logistics adopted by the Council of Logistics Management to be correct: Logistics is that part of the supply chain process that plans, implements, and controls the efficient, effective forward and reverse flow and storage of goods, services, and related information between the point of origin and the point of consumption in order to meet customers requirements [2, с. 20–22].

The Council of Logistics Management, relying on the active participation and expertise of its members, has sought to enhance the development of the logistics profession by providing logistics professionals with educational opportunities and relevant information. To this end, CLM exists to provide members with a variety of programs, services, and activities to enhance their involvement in, satisfaction with, and contribution to the profession.

The Council of Logistics Management is a not for profit organization of business personnel who are interested in improving their logistics management skills. CLM works in cooperation with private industry and various organizations to further the understanding and development of the logistics concept. This is accomplished through a continuing program of organized activities, research, and meetings designed to develop the theory and understanding of the logistics process, promote the art and science of managing logistics systems, and foster professional dialogue and development within the profession.

REFERENCES

1. Лукінов Е. Економічні трансформації наприкінці 20-го сторіччя / Е. Лукінов [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/books/_book-627.htm

2. Димарчук С. М. Логістична система управління та її взаємозв’язок із стратегією підприємства / С. М. Димарчук // Вісник ДУ “Львівська політехніка”, 2000. – № 390. – С. 20–22. 


Євгенія Гожа

THEORETICAL BASES OF TEACHER CREATIVITY

Nowadays information is exchanged, completed and passed with a great speed. That is why the ability of creative thinking appears on the foreground of the important characteristic of a person instead of theoretic possession of information.

A creative person has not standard ways of solving problems; such person can realize a certain amount of information innovatively. Creative people on the whole and teachers in particular are appreciated in the professional society. The mission of a schoolteacher is upbringing of the all-round person. The education and development of creativity as one of the most important aspects in pedagogical process requires creative teachers.

The psychological fundamentals of the pupils’ development ensure formation of the knowledge, skills and competences by means of appropriate organization of educational process, selection the necessary methods, organization of educational forms. The efficiency of the functioning of educational systems, treatment and introduction of the technological educational forms and ways, indices the creative achievements of pupils based on definite technologies.

Hereby the creation of the didactical technologies lets to systematize the process of the development of creativity, to lend it sequence and social accordance. Problem-solving studies extended in the biggest measure and realized in the specific methods among the technologies of the develop studies equally in the West and in the former USSR. A number of well-known Ukrainian scholars, such as A. Zilbershtein, I. Fedorenko, A. Aleksuk, etc. proved the efficiency of the creative development [6]. The technology was realized successfully thanks to age peculiarities of pupils. Content and methods of the educational activity are directed to expose subjective experience of each pupil in the integral educational activity. The methodical base of the technology is the individualization of the educational activity, and the key method is the dialog of a teacher and a pupil. It is important to say that the technology could be realized under the same didactical conditions [1, p. 7].

Only well equipped scientifically and methodically teacher is able to realize it. The above-mentioned technological principle gets more and more prestige in the world educational environment. An effective educator of today is a technologically competent one. The dominion of the technological base lets to broaden the lines of the creativity of a teacher. The technological competence of a teacher is a system of creative- and technology-based knowledge and skills [4].

Technological competence includes its functional system, thesaurus, terminology, its invariant base, means of the self-development. The technological and academic base of it is the improvement of the sensorial and intellectual mechanisms of educational activity. The forming of technologically competent teacher is realized in the process of semantic, activity and personal directed components learning.

The creative and technological thinking of a teacher is the dynamic system of pedagogical values, technological skills (educational technologies) and creative identity of an educator [3]. The components of the system are:



  • pedagogical standpoint and trade and personal qualities;

  • technological knowledge and culture of pedagogical thinking;

  • technological skills (technique and learning of the technologies) and the experience of creative activity, which secures its adequacy;

  • creative identity;

  • position of a pupil and his parents in reference to pedagogical technique and educational technologies.

The level of technological culture of the teacher depends on the levels of its components. The difference is expressed in the diverse levels of understanding his pedagogical position and creative identity. The educational innovations in the educational process (aim, content, principles, structure, forms, methods, means, and educational, pedagogical and managerial technologies) considered the fundamentals of experimental professional activity of a creative person [2]. W.Malykchina categorizes pedagogical innovations according to:

  • the level of topicality: completely new, which were not known before; adapted ones, and actual at the present;

  • scale: global (introduction of the educational standard, the new system of scores) and local (changes in curriculums, programs and subjects);

  • the way of activity of the teacher: ways, methods, technologies, and so on;

  • the operating way: organizational (particularly planed) and casual (arising in the activity of creative inclined teachers);

  • the application sphere: in education (state educational standard, original programs, textbooks, study guidelines); in educational technologies (develop and module-based education, rating system), in the content of school subjects, in school management [5].

The general didactic aim is a person, who knows how to realize his own significance and mission, who will not stop at the way of his self-completion (based upon creativity).

The present time demands from the Ukrainian schools the conditions for creative development of pupils, in which creative personalities can be formed. Hereby the common task is to help each pupil to believe in his own success and to put together all the conditions for personal creative development. The personal development is the process of the forming of a person by means of his socialization, education and upbringing under the influence of the inner and external, controlled and not controlled factors. A person joins the interaction with the surrounding world and improves humanity.

The creative-focused education is vital for the development of a person by means of attraction the future teachers for the world-view, moral, aesthetic aspects of social life. It occurs via systematic mastering of the objective regularities of the world as a whole and of the subjective potential of the humanity in particular.

REFERENCES



    1. Верпань А. Ф. Дидактичні принципи в умовах традиційного і комп’ютерного навчання / А. Ф. Верпань, Н. Т. Тверезовська // Педагогіка і психологія. – 1998. – № 3. – С. 126–132.

    2. Данилова Л. Розвивати пізнавальну активність учнів / Л. Данилова // Рідна школа. – 2002. – № 6. – С. 18–20.

    3. Зевина Л. В. Образовательные технологии и технологическая культура учителя / Л. В. Зевина // Школьные технологи. – 2002. – № 2. – С. 16–19.

    4. Манько Н. Н. Технологическая компетентность педагога / Н. Н. Манько // Школьные технологи. – 2002. – № 5. – С. 33–42.

    5. Малихіна В. Управлінська підтримка інноваційної діяльності вчителя / В. Малихіна // Директор школи. – 2002. – № 35. – С. 6–7.

    6. Паламарчук В. Ф. Від творчої особистості до нових технологій навчання / В. Ф. Паламарчук // Завуч. – 2001. – № 8. – С. 2–3.

Любов Грінько

ВИДИ ОРФОГРАФІЧНИХ ВПРАВ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Орфографічна діяльність учнів повинна бути організована залежно від рівня засвоєння правила учнем, і тих особливостей, якими одне орфографічне правило відрізняється від інших. Відповідно до цього в методиці загальноприйнятою є така послідовність вправ: 1) вправи, які готують повідомлення правила (підготовчі вправи); 2) вправи розпізнавального етапу; 3) вправи на часткове застосування правила; 4) вправи на повне застосування правила.

Перший етап вправ добирається учителем як матеріал для спостереження, на основі його аналізу під керівництвом учителя діти вивчають правила правопису. Розпізнавальний етап вправ – один із найскладніших. На цьому етапі учні мають виявити у сприйнятому на слух слові певні ознаки орфограми та співвіднести їх із правилом правопису. Вправи на часткове застосування правила використовуються переважно під час вивчення правил складної логічної структури, які потребують спеціального відпрацювання кожної логічної ланки правила. На завершальному етапі її формування використовуються вправи на повне застосування правила. Такими є вправи творчого характеру [4].

Традиційно в методиці навчання орфографії визначають такі види вправ: списування, диктанти, перекази.

Списування – не механічне, а свідоме – один із найпоширеніших видів орфографічних вправ, спрямований на формування умінь запам’ятовувати графічні образи слів. Умовою свідомого списування є розуміння учнями змісту того, що вони списують. Завдання цього виду вправ – навчити дітей списувати каліграфічно, грамотно, без виправлень. Із цією метою вправи на списування застосовують уже в букварний період. У процесі списування слід привчати учнів запам’ятовувати спершу цілі слова, словосполучення, а потім і речення, які треба записати. Перед списуванням необхідно проводити роботу над змістом речень чи тексту, який буде списуватись, а також робити орфографічний чи граматичний розбір найбільш складних слів.

Одним із видів списування є зорові диктанти. Для зорового диктанту добирається матеріал, який легко запам’ятовується. Вони сприяють розвиткові пам’яті учнів, навчають записувати цілими словами. Використовуються такі види списування: 1) списування з підкресленням букв, написання яких пояснюється вивченими правилами правопису; 2) вибіркове списування (пов’язане із завданнями чи запитаннями); 3) списування із зміною форм слова; 4) списування з фонетико- чи граматико-орфографічними завданнями; 5) списування з дописуванням пропущених букв [1].

Окрім осмисленого письма за зразком, у процесі формування письма використовуються різні види диктантів: за участю аналізаторів: слухові та зорово-слухові, за метою застосування – навчальні (попереджувальні і пояснювальні) та контрольні [2, с. 230]. Коротко схарактеризуємо види диктантів.

Слухові диктанти використовуються як навчальні вправи, коли необхідно навчити учнів знаходити правильні асоціативні зв’язки типу “звук – буква”, що має особливе значення для вивчення фонетичних написань. Слухові диктанти можуть бути словниковими (коли учні сприймають на слух і записують окремі слова), вибірковими (учні за завданням педагога записують окремі слова чи словосполучення з продиктованого тексту). Вони ефективні на всіх етапах формування орфографічних умінь, а також як контрольні.

На етапі розпізнавання орфограм у сприйнятих на слух словах (окремих чи в тексті) використовуються попереджувальні диктанти, спрямовані на формування вміння розпізнавати орфограми за характерними для них фонетичними чи граматичними ознаками і позначати їх на письмі відповідно до правила правопису. Вид попереджувального диктанту – коментоване письмо (списування, запис під диктовку).

Одним із видів навчальних диктантів є зорово-слухові. Такі диктанти спрямовані на активізацію зорово-слухових відчуттів. Для них використовуються тексти, які містять слова, складні для написання.

Окрім зорово-слухових диктантів використовуються самодиктанти. Текст диктанту (строфа з вірша, загадка, прислів’я) аналізується з орфографічного боку і заучується на одному уроці, а запис вивченого твору проводиться на наступному. Зазначені види диктантів застосовуються на етапі формування різних умінь, в тому числі й умінь писати з пам’яті.

Пояснювальні диктанти проводяться після того, як тема в основному опрацьована, і дають можливість виявити рівень сформованості орфографічних умінь. Одним із видів пояснювальних диктантів є малюнковий (учитель демонструє предметні малюнки, учні ж мовчки або проговорюючи, записують слово – назву малюнка, по закінченні чого пояснюють написання слів) [5, c. 245].

У процесі формування правописних умінь і навичок рекомендується використовувати такі види роботи, як вільний і творчий диктант [3, с. 5]. Вільний диктант. Учні записують текст не дослівно, а так, як запам’ятали, або лише головну думку кожної частини, при цьому не порушуючи послідовності викладу. Вільний диктант гоує до такого виду роботи, як переказ. Творчі диктанти дають можливість поєднати вивчення правопису з розвитком усного і писемного мовлення.

Із метою визначення рівня сформованості в учнів орфографічних навичок доцільно проводити контрольні диктанти.

Отже, сукупність навчальних вправ, яка використовується в процесі формування в учнів початкової школи навичок грамотного письма, включає різні за змістом та призначенням види робіт.

ЛІТЕРАТУРА



  1. Жедек П. С. Списывание в обучении правописанию / П. С. Жедек, Л. И.Тимченко // Начальная школа. – 1989. – № 8. – С. 23–28.

  2. Методика викладання української мови : навч. посіб. для учнів педучилищ і студентів педінститутів / за ред. С. І. Дорошенка. – 2-е вид., перероб. і доповн. – К. : Вища школа, 1992. – 398 с.

  3. Методика навчання української мови в початковій школі : навч.-метод. посіб. для студ. вищих навч. закл. / за наук. ред. М. С. Вашуленка. – К. : Літера ЛТД, 2010. – 364 с.

  4. Терновська Т. П. Збірник орфографічних вправ для початкових класів: посіб. для вчителя / Т. П. Терновська, Т. С. Маркотенко. – К. : Рута, 2000. – 128 с.

  5. Шкуратяна Н. Г. Методика вивчення орфографії : посіб. для вчителів / Н. Г. Шкуратяна. – К. : Рад.школа, 1985. – 133 с.


Катерина Гуріна

СОЦІАЛЬНА РОБОТА В АВСТРАЛІЇ

Система соціальної роботи в Австралії формувалася протягом століть. Усе починалося з благодійних організацій для переселенців. Інвалідам, сиротам, людям похилого віку, які прибули на територію Австралії як шукачі щастя або в якості в’язнів допомагали ограни влади та релігійні організації. Громадську допомогу здійснювали також служби добровольців.

На даний час соціальна робота в Австралії – це свого роду індустрія, яку з певною долею умовності можна поділити:

а) за сферами діяльності соціального працівника;

б) за проблемами клієнта;

в) за категоріями населення.

Сфери соціальної професійної діяльності в Австралії постійно розширюються; австралійських соціальних працівників можна зустріти в різних урядових закладах, на підприємствах, в офісах, школах, центрах охорони здоров’я, агентствах охорони сім’ї та дитини, центрах фізичного та психічного здоров’я, госпіталях, психіатричних лікарнях, військових підрозділах, церквах, тюрмах тощо.

Професійна підготовка спеціалістів у галузі соціальної роботи розпочалася в Австралії у 1929 році. Саме тоді в двох навчальних закладах – Школі-інтернаті у Новому Південному Уельсі та Вікторіанському Інституті у Мельбурні – було відкрито курси з підготовки фахівців у даній галузі. До 1939 року в країні вже існувало п’ять навчальних закладів з підготовки соціальних працівників: три загальних школи та курси при двох лікарнях.

У становленні і розвитку соціальної роботи в Австралії важливе значення мало заснування в 1946 році Асоціації Соціальних Працівників Австралії, яка є об’єднанням фахівців в області соціальної роботи. Основна мета її діяльності на той час полягала в об’єднанні викладачів і студентів різних шкіл соціальної роботи при австралійських університетах.

Австралійська асоціація соціальних працівників є професійним представницьким органом працівників установ соціального обслуговування в Австралії, яка складається з 6000 членів по всій країні. І є об’єднаною компанію, яка керується Конституцією і управляється національною Радою директорів, обраних від членства. Відділення Управління Комітету, а також обраних від їх членів відділення, управляє кожним з її 10 філій. У них також є співтовариство національних комітетів і груп практики подальшої підтримки роботи асоціації.

Цілі Асоціації Соціальних Працівників Австралії:


  • cприяти розвитку професії соціальної роботи;

  • розширювати професійне визнання соціальної роботи;

  • створювати, контролювати та покращувати практики та моральні норми;

  • сприяти розвитку соціального знання роботи і дослідження;

  • розробляти, аналізувати та акредитувати освітні стандарти для соціальних працівників;

  • відстоювати соціальну справедливість та зміни у соціальних структурах і політики з метою сприяння соціальній інтеграції та відшкодування соціального неблагополуччя;

  • сприяти до професійного розвитку соціальних працівників протягом усього їхнього життя;

  • представляти та відстоювати інтереси членів асоціації.

У 1974 році Асоціацією Соціальних Працівників Австралії було остаточно затверджено вагомий для професійної підготовки соціальних працівників документ – Мінімальні Освітні Вимоги, у якому вперше зазначено, що підготовка соціальних працівників до професійної діяльності має базуватися на знаннях основ соціології та психології у поєднанні із професійними знаннями; знаннях і вміннях побудови соціальної політики і практики її здійснення; на принципах і методах організації практики соціальної роботи; на оволодінні методиками проведення досліджень та дотриманні професійної етики; на проходженні 140-денної практики не менше ніж на двох базах.

Особливо поглиблено вивчаються спеціалізовані предмети: соціальна політика, соціальна економіка, соціальне право, соціальна психологія та методи соціальної роботи. Студенти проходять кожного тижня практичну підготовку (16–20 год). Місце проходження практики обирає сам студент або пропонує викладач.

Отже, соціальна робота в Австралії займає важливе місце у всіх сферах діяльності. Австралійська Асоціація Соціальних Працівників єдиний орган, який об’єднує фахівців з соціальної роботи та визначає вимоги до освіти соціальних працівників.

ЛІТЕРАТУРА

1. Australian Association of Social Workers. Policy and procedures for establishing Eligibility for membership of AASW. – Barton, ACT, Australian Association of Social Workers, 2000. – 104р.

2. About Australian Association of Social Workers [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 27.04.2011: http://www.australian-universities.com/% D1%80hd.htm. – Загол. з екрану.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка