Теорія та практика збереження



Сторінка9/16
Дата конвертації30.12.2016
Розмір3.83 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16
Я. М. Воробейчик та Є. О. Поклітар вказують, що основними практичними завдання психогігієни є: охорона психічного здоров’я, формування гармонійно розвинутої особистості і здорового способу життя, підвищення ефективності розумової праці і творчої активності [62, с. 5]. Вони відносять до теоретичних і практичних проблем психогігієни: особисту психогігієну, психогігієну праці, психогігієну спілкування (колективного життя, психогігієну відпочинку, психогігієну побуту, вікову психогігієну та спеціальну психогігієну).

Загалом, на основі вивчення наукових джерел, можна зробити висновок про те, що досягнення мети, яку ставить перед собою психогігієна в умовах військової діяльності, потребує:

реалізації соціально-економічних (в тому числі природоохоронних) заходів оздоровлення довколишнього середовища у військовій частині;

створення найбільш сприятливих умов навчання, праці та дозвілля військовослужбовців;

раннє виявлення військовослужбовців з нервово-психічною нестійкістю та надання їм психологічної допомоги;

своєчасного виявлення та попередження психічних розладів і захворювань військовослужбовців;

всебічного підвищення стресостійкості військовослужбовців, опору їх психіки до дії різних шкідливих факторів довкілля;

функціонування кабінету психологічного та психофізіологічного розвантаження особового складу;

формування належної психології здоров’я військовослужбовців;

пропаганди психогігієнічних знань та ін.

розробки рекомендацій по використанню військовослужбовців з врахуванням їх психічного здоров’я і характерологічних особливостей;

збалансованого розподілення фізичних і психологічних навантажень особового складу;

попередження надмірно емоційного напруження членів колективу та створення сприятливої соціально-психологічної атмосфери у військових підрозділах;

попередження самогубства, алкоголізму та наркоманії серед особового складу.

Завершуючи аналіз теоретичних основ психогігієни життєдіяльності особистості, слід відзначити, що у вітчизняній психології майже відсутні теоретичні і прикладні дослідження, які розглядають проблему збереження і зміцнення психічного здоров’я військовослужбовців у комплексі. У цьому аспекті професійна діяльність в особливих умовах ставить перед дослідниками багато актуальних питань, пов’язаних з психічним здоров’ям військовослужбовців: якими повинні бути основні напрямки діяльності військових керівників щодо створення сприятливих психологічних умов служби і побуту підлеглих; яким чином повинен організувати свою роботу психолог військової частини для збереження психічного здоров’я військовослужбовців; як зацікавити особовий склад у здійсненні особистої психогігієни та багато інших. Звідси виникає потреба у розробці соціально-психологічної системи збереження психічного здоров’я військовослужбовців, в якій були б відображені заходи особистої психогігієни, психогігієни праці (службової діяльності), психогігієни спілкування (колективного життя, психогігієни відпочинку та психогігієни побуту) військовослужбовців. Однак, при розробці системи, важливо звернути увагу на структуру військових формувань, що складається з різних рівнів управління (тактичного, оперативно-тактичного та стратегічного). Враховуючи сказане вище, вважаємо, що найоптимальнішим варіантом є розробка системи, яка б діяла в масштабі військової частини. Адже саме у військових частинах проходить повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовці.


3.2 Соціально-психологічна система збереження психічного здоров’я особового складу у військовій частині
Ефективність збереження психічного здоров’я військовослужбовців потребує створення певної системи, яка об’єднувала б взаємозалежні структурні і функціональні компоненти (частини), погоджувала б дії відповідних суб’єктів та об’єктів збереження психічного здоров’я, а також зберігала б константність структури в різних умовах. Нажаль, як феномен дослідження така система чи окремі її елементи ще не знайшла свого відображення в працях військових дослідників.

На нашу думку, розробка соціально-психологічної системи збереження психічного здоров’я особового складу в військовій частині потребує чіткого визначення порядку дій посадових осіб, які виступають в ролі суб’єктів збереження психічного здоров’я, планомірного узгодження цих дій за часом, місцем та змістом заходів. Крім цього посадові особи повинні мати чітке уявлення про конкретні заходи, які вони мають реалізовувати для збереження психічного здоров’я особового складу.

Отже структура такої системи має відображати взаємопов’язану сукупність варіантних елементів:

1 – об’єктів збереження психічного здоров’я;

2 – цілі системи (загальні і часткові);

3 – зміст процесу збереження психічного здоров’я особистості;

4 - суб’єктів збереження психічного здоров’я;

5 – організаційні форми діяльності суб’єктів збереження психічного здоров’я.

Крім цього ми вважаємо, що кожний з елементів цієї системи може бути розкладений на елементи з різним ступенем деталізації. Наприклад, її можна доповнити такими елементами як “результати”, “управління процесом збереження психічного здоров’я військовослужбовців”, “технологія збереження психічного здоров’я” та ін. Якщо цілі співвідносяться з результатами, то утворюючи замкнутий цикл. Звідси є цілком очевидним те, що повнота збігу мети з результатами є надійним критерієм ефективності процесу збереження психічного здоров’я військовослужбовців.

Системоутворюючим чинником запропонованої системи є особистість військовослужбовця, що зумовлено проголошенням принципово нової мети організації повсякденного життя і службової діяльності військовослужбовців  створення комфорту, шанування особистості на всіх рівнях, визнання пріоритету особистості перед колективом, індивідуальної цінності кожної людини.

На основі вивчення наукових джерел та результатів практичної діяльності нами визначено ряд основних теоретичних положень, які потрібно враховувати при розробці соціально-психологічної системи збереження психічного здоров’я особового складу у військовій частині, а саме:

1. Існуюча організація повсякденного життя і службової діяльності військовослужбовців потребує удосконалення. Розроблена система призвана здійснювати її переорієнтацію на гуманістичний підхід до розгляду людини (життя та здоров’я) як найвищої цінності суспільства.

2. Слід посилити особистий компонент збереження психічного здоров’я військовослужбовця, збільшити значення особистої відповідальності посадових осіб за життя та здоров’я підлеглого особового складу.

3. Запорукою повноцінної організації процесу збереження психічного здоров’я військовослужбовців має стати творча індивідуальність суб’єктів такої діяльності. Система повинна сприяти створенню сприятливих умов для збереження та самозбереження особистості у специфічній сфері її діяльності.

Для того, щоб соціально-психологічна система збереження психічного здоров’я особового складу у військовій частині була ефективною, вона має ґрунтуватися на певних принципах. Отже існує потреба у їх визначення. Важливість такої роботи пов’язана насамперед із необхідністю чіткого розмежування специфіки даної діяльності посадових осіб від багатьох інших, хай навіть споріднених. Принцип як специфічний умовивід характеризує предмет, метод та основні теоретичні засади, на яких будується та чи інша теорія [208]. Він встановлює межі та основні підходи до верифікації досліджуваних явищ. Тому адекватне розуміння суті процесу збереження психічного здоров’я військовослужбовців багато в чому обумовлюється обґрунтованою системою принципів. Передусім зазначимо, що принципи мають складати саме систему, а не простий набір, у якому один принцип обумовлюється (верифікується) через інший. Така вимога випливає із системності природи психічного здоров’я особистості та практичними потребами його збереження. Адже для ефективних дій суб’єктів збереження психічного здоров’я військовослужбовців необхідно враховувати не лише умови службової діяльності особового складу, а умови життєдіяльності взагалі. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема визначення ключового (провідного) принципу, оскільки він має слугувати своєрідною точкою відліку для інших та відігравати роль начала теорії. Провідний принцип – це свого роду вихідна “клітина” аналізу в даному процесі, він має розкривати сутність збереження психічного здоров’я військовослужбовців, його внутрішню природу.

Слід зазначити, що найпоширенішою у вітчизняній психології є теорія діяльності, яка своїм центральним моментом має акт взаємодії індивіда з навколишньою дійсністю (Б. Г. Ананьєв, С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, М. Г. Ярошевський та ін.). Через те в працях цих учених центральним методологічним принципом визначено принцип детермінізму. Вважаємо за необхідне підкреслити той важливий факт, що вихідною одиницею аналізу тут обрано взаємодію суб’єкта з оточуючим його природним та соціальним середовищем. А, як нам вже відомо, ця взаємодія може позначатися на психічному здоров’ї особистості по різному: від позитивного до негативного впливу.

Проблема детермінації поведінки людини постає у різних працях, серед яких особливе місце належить численним працям В. А. Роменця [210]. Саме в них дослідник піднімає проблему співвідношення особи та ситуації, в якій діє ця особа. Тому й учинок розглядається автором як вихід за межі належного, як протиставлення себе своїм життєвим обставинам.

Разом з тим категорія вчинку має оцінкову природу й усвідомлюється як поодинокий поведінковий акт. Поведінка ж, крім дискретних характеристик, має ще й процесуальні. Тому принцип детермінізму, на думку дослідників, повинен відбивати ще й цей аспект.

Наступний принцип, який, на наш погляд, важливо розглядати в контексті збереження психічного здоров’я особистості є принцип суб’єктивної активності. Враховуючи його, суб’єкт потрібно розглядати передусім як те, що протистоїть об’єктові, зовнішнім обставинам. Це протистояння здійснюється у формі активного відображення та взаємодії. При цьому суб’єкт може й пристосуватися до зовнішніх умов існування, а може й змінювати ці умови, тобто виступати творцем власної долі, а також долі інших людей. Активність суб’єкта завжди розгортається у конкретному природному й соціальному контексті. Цей контекст передбачає й актуальну ситуацію взаємодії суб’єкта з навколишньою дійсністю. Практично це може означати те, що ми маємо справу з активним суб’єктом (військовим керівником, психологом, військовослужбовцем ), який перебуває у конкретних життєвих обставинах, що частково випали на його долю, а частково створені ним самим, і котрий, ставлячи власні цілі, на основі власних можливостей будує свою поведінку таким чином, що це сприяє збереженню психічного здоров’я як інших людей, так і свого власного.

У самій назві принципу суб’єктивної активності та в його інтерпретації присутні елементи, що зумовлюють включення до системи принципів збереження психічного здоров’я військовослужбовців принципу розвитку. Механізми детермінації, які ми спостерігаємо в активності військовослужбовця, вже говорять про те, що ця система розвивається, перебуває у процесі вдосконалення. Детермінація поведінки, зв’язок свідомості й діяльності об’єктивно виявляються і реалізуються у процесі розвитку психічних явищ. Отже цей принцип вимагає розглядати особистість військовослужбовця і ситуацію, в якій він діє, як системи, що розвивається, та враховувати в процесі збереження його психічного здоров’я ступінь розвитку (самостійності, активності) військовослужбовця.

Для збереження психічного здоров’я важливим також є вміння враховувати індивідуальність та унікальність військовослужбовця як особистості. Звідси цілком обґрунтованим має бути формулювання принципу індивідуального підходу (пріоритет індивідуальності). Індивідуальний підхід є основою, на якій можна будувати й інші принципи роботи посадових осіб військової частини, зокрема військових керівників та психологів, щодо збереження психічного здоров’я особового складу. Серед таких принципів мають бути принцип професійної компетентності, принцип ненанесення шкоди, принцип безпристрасності та інші.

У процесі побудови системи ми опиралися на системний підхід, із позиції якого всі активні суб’єкти збереження психічного здоров’я особового складу повинні не тільки проводити заходи для його збереження, а й стимулювати до цього самих військовослужбовців. Кожен військовослужбовець розглядається не просто як безмовний виконавець розпоряджень і команд командирів та начальників, а як особистість з неповторними індивідуально-психологічними якостями. Йдеться про його переживання, тривожність, страх та інше, що може негативно відображатися на психічному здоров’ї. На перший план висуваються цілісні характеристики, які відображають душевне благополуччя особистості та їх залежність від різноманітних соціально-психологічних факторів військового середовища. Сама система розрахована не на певну категорію військовослужбовців, а орієнтується на кожну особистість, яка здійснює діяльність в особливих умовах, що характерні для військової діяльності. Крім цього система спрямована на те, щоб гуманізувати заходи, що вживаються посадовими особами для організації повсякденного життя і діяльності особового складу у військовій частині. Цим самим утверджується право кожного військовослужбовця на радість, волю та щастя, а загалом на душевне благополуччя.



Технологія збереження психічного здоров’я військовослужбовців ставить у центр усієї системи особистість, реалізацію її природних потенцій для самозбереження. Під час розробки технології ми також враховували ряд критерій, а саме:

системності, що передбачає логічність процесу, взаємозв’язок усіх його частин та цілісність;

керованості  можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування процесу збереження психічного здоров’я особового складу у військовій частині, його діагностику, варіювання засобами і методами з метою корекції результатів;

ефективності, оскільки технологія збереження психічного здоров’я різних категорій військовослужбовців у різних умовах їх життєдіяльності повинна бути ефективною за затратами часу, людських ресурсів і гарантувати досягнення певного результату;

відтворюваності, що припускає можливість застосування технології збереження психічного здоров’я військовослужбовців в інших однотипних військових частинах різних військових формувань та іншими суб’єктами.

Соціально-психологічна система збереження психічного здоров’я особового складу у військовій частині розроблялася як сукупність структурних (цільового, змістового, технологічного, діагностичного, оцінно-результативного) і функціональних (організаційного, комунікативного, пізнавального) компонентів.

У процесі розробки цільового компонента ми виходили з розуміння мети як ідеального, свідомо планованого результату процесу збереження психічного здоров’я військовослужбовців стосовно дій та умов, що його породжують. Стратегія формування потреби в самозбереженні особистості військовослужбовця полягає в створенні умов для саморозвитку, самореалізації і самовиховання. Кінцевою метою цього процесу має бути психічно здоровий військовослужбовець (незалежно від специфіки та терміну служби).

У відношеннях з іншими структурними компонентами системи мета відіграє констатуючу роль, відчуваючи зворотний обмежуючий й уточнюючий її сутність вплив.

Мета визначає і засоби комунікативного впливу суб’єктів на об’єкти збереження психічного здоров’я, за допомогою яких вона досягається. Кожній меті повинні відповідати конкретні засоби управління процесом збереження психічного здоров’я військовослужбовців, емоційними станами особового складу, засоби об’єктивного контролю за станом психічного здоров’я особистості.

Змістовий компонент системи збереження психічного здоров’я військовослужбовців складають професійні знання, уміння і навички, а також професійні властивості посадових осіб, які визначають спрямованість їх діяльності на збереження психічного здоров’я військовослужбовців.

Професійні знання, у свою чергу, включають військові, спеціальні, психологічні, методичні та методологічні знання. Останні містять знання етапів і методів збереження психічного здоров’я особистості, способів добування інформації з наукової літератури, знання технологій проведення спостережень за військовослужбовцями, володіння процедурою діагностики рівня їх психічного здоров’я.

Слід зазначити, що особливої уваги потребує наступний структурний компонент системи  технологічний. Найважливішим завданням збереження психічного здоров’я військовослужбовців є створення сприятливих умов для повсякденного життя і діяльності особового складу, незалежно від специфіки виконання завдань.

У значній мірі ефективність системи збереження психічного здоров’я військовослужбовців залежать від доцільної діяльності посадових осіб, які здійснюють цілеспрямований вплив на особистість військовослужбовців, а отже і на стан їх душевного благополуччя. Враховуючи те, що поняття “посадові особи” охоплює широке коло осіб, які наділені певною розпорядчою владою в структурі військових формувань, ми вважаємо, що у військовій частині серед посадових осіб, які здатні виступати в ролі активних суб’єктів збереження психічного здоров’я слід виділити прямих начальників військовослужбовців та психологів військової частини. Щодо прямих начальників, то згідно Статуту внутрішньої служби ЗС, ними є військові керівники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово [53]. Серед прямих начальників особлива роль в організації заходів щодо збереження психічного здоров’я належить командиру військової частини, який є єдиноначальником і особисто відповідає за морально-психологічний стан особового складу.

Посадові повноваження та соціальний статус командира військової частини та інших прямих начальників дозволяють їм виступати в ролі як суб’єкта, так і об’єкта збереження психічного здоров’я. Наприклад, створюючи сприятливі психологічні умови служби і побуту для підлеглого особового складу, військові керівники виступають в ролі суб’єктів збереження психічного здоров’я. При цьому вони повинні організувати психогігієну службової діяльності і колективного життя військовослужбовців, а також їх побуту і відпочинку (рис. 3.1).

На жаль, як свідчить практика, багато військових керівників, а також психологів військових частин недостатньо підготовлені методологічно для впровадження таких технологій. Деякі військові керівники навіть не зовсім чітко розрізняють різницю між фізичного і психічного здоров’я особистості. Звідси виникає потреба в організації всебічні підготовки посадових осіб військових частин до збереження психічного здоров’я військовослужбовців. Причому результатом цієї підготовки мають бути не тільки знання як і що робити, а й потреба та бажання посадовців цим займатися.

При розробці системи, ми враховували, що, у значній мірі, готовність військового керівника до збереження психічного здоров’я підлеглих, як і будь-який інший різновид готовності, визначається наявністю в нього певних специфічних знань, вмінь, навичок, мотивів і здібностей. Психологічними передумовами виникнення такої готовності має бути розуміння керівником суті психічного здоров’я особистості та шляхів його збереження, усвідомлення своєї відповідальності за це, бажання займатися такою роботою, визначення послідовності та способів дій щодо збереження психічного здоров’я підлеглих. Це ж саме стосується й інших посадових осіб військової частини, яких ми розглядаємо в ролі потенційних суб’єктів збереження психічного здоров’я військовослужбовців.





Рис. 3.1. Військовий керівник як суб’єкт збереження психічного здоров’я військовослужбовців.
Для формування мотиваційного, когнітивного, операційного та особистісного компонентів психологічної готовності посадових осіб до збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу нами передбачено використання різних форм їх навчання, в тому числі і програми підвищення психологічної готовності військових керівників різних рівнів до збереження психічного здоров’я військовослужбовців, яку запропоновано військовим дослідником В. Г. Коханом [138]. Взявши цю програму за основу, ми розширили її зміст, спрямувавши не тільки на командирів підрозділів, а й на інших посадових осіб військової частини, які повинні проводити заходи по збереження психічного здоров’я особового складу. Програмою передбачається в логічній послідовності проводити з посадовими особами сім занять, а саме: три лекційних, два практичних, одне самостійне та одне семінарське заняття (рис. 3.2).

Лекційні заняття використовуються для розгорнутого теоретичного повідомлення, наукового аналізу та обґрунтування складних питань, пов’язаних зі збереженням психічного здоров’я військовослужбовців. Саме лекційні заняття мають сприяти усвідомленню посадовими особами існуючої проблеми.

Від лекцій вимагається, по-перше, доведення до посадових осіб за найкоротший час якомога більшого обсягу психологічних знань, по-друге, сприяння формуванню властивостей і рис суб’єкта збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу, по-третє, надання фахової допомоги у самовдосконаленні офіцера як військового керівника, по-четверте, формування і розвиток мотивації збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу. При доборі виду лекцій, враховується рівень підготовки посадових осіб з зазначеної проблеми, наявність у них навичок і умінь роботи під час лекції, зміст і особливості запропонованого навчального матеріалу.

Перша лекція: “Психічне здоров’я особистості та його вплив на її діяльність” має за мету розкрити слухачам сутність та зміст психічного здоров’я особистості. В ході цього заняття посадові особи ознайомлюються з загальними підходами до аналізу сутності та змісту психічного здоров’я особистості, вивчають критерії і показники психічного здоров’я військовослужбовців, а також його вплив на їх життєдіяльність.

Щодо другої лекції “Збереження психічного здоров’я військовослужбовців як соціально-психологічна проблема”, то вона має за мету розкрити залежність психічного здоров’я військовослужбовців від різноманітних соціально-психологічних факторів. Посадові особи вивчають сутність цих факторів, особливості психогенних порушень військовослужбовців та основні суб’єкти впливу на психічне здоров’я військовослужбовців.


І. Формування мотиваційного та когнітивного компоненту:

Лекція №1

“Психічне здоров’я особистості та його вплив на її діяльність”






Лекція №2

“Збереження психічного здоров’я військовослужбовців як соціально-психологічна проблема”






Лекція №3

“Особливості діяльності посадових осіб військової частини щодо збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу”


















ІІ. Формування операційного компоненту:




Практичне заняття №1

“Дії, поведінка та діяльність посадових осіб як суб’єктів збереження психічного здоров’я військовослужбовців”









Практичне заняття №2

“Використання посадовими особами різних видів критики, дисциплінарних стягнень та заохочень підлеглого складу”



























Практичне заняття №3

“Дії посадової особи при переживанні військовослужбовцем критичних життєвих ситуацій”









Практичне заняття №4

“Дії посадової особи при отриманні її підлеглим важкої звістки від рідних чи близьких”





















ІІІ. Формування особистісного компоненту:










Самостійна робота

під керівництвом психолога





















Семінарське заняття

“Посадова особа як суб’єкт впливу на психічне здоров’я підлеглого особового складу”











1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка