Теорія та практика збереження



Сторінка8/16
Дата конвертації30.12.2016
Розмір3.83 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16

Висновки

1. Аналіз наукової літератури дозволив визначити групу головних соціально-психологічних факторів, які впливають на психічне здоров’я військовослужбовців. До таких них слід відносити фактори суб’єктивного та об’єктивного характеру. До факторів суб’єктивного характеру відносяться: а) внутрішня (розумова) поведінка військовослужбовця: уявлення про психічне здоров’я та шляхи його збереження; сприйняття та оцінка життєвих ситуацій і ризику, пов’язаного з ними; виникнення та протікання внутрішньоособистісних конфліктів; психологічне самоуправління; відношення до здоров’я та здорового способу життя; самооцінка душевного благополуччя; б) зовнішня (соціальна) поведінка військовослужбовця: активний спосіб життя; вживання здорової їжі; стосунки (відношення) з оточенням; дотримання правил здорового способу життя; шкідливі звички (вживання та зловживання шкідливими речовинами). До факторів об’єктивного характеру належать: а) соціального середовища: сім’я військовослужбовця (сімейне оточення); друзі та знайомі; військовий колектив; військовий керівник; професійна діяльність (загроза для життя та здоров’я; нераціональний розклад і режим військової служби і відпочинку, суттєві порушення режиму дня; часті стресові ситуації тощо); природне середовище (пори року, погода); б) демографічні: вік (юність; рання дорослість; середній вік, похилий вік, перехідні стани між ними); соціальна приналежність; в) стан фізичного здоров’я: рівень фізичного розвитку; рівень фізичної підготовленості; рівень функціональної підготовленості організму до виконання фізичних навантажень; рівень і здатність до мобілізації адаптаційних резервів організму, що забезпечують його пристосування до впливу різноманітних факторів військового середовища.

2. Аналіз змісту положень Військових статутів Збройних Сил України щодо їх впливу на психічне здоров’я військовослужбовців свідчить про те, що значна кількість статей Статутів є недосконалими і безпідставно створює суттєві обмеження можливостей задоволення ряду потреб військовослужбовців. Перш за все це стосується фізіологічних потреб, зокрема сну військовослужбовців добового наряду, яким дозволяється відпочивати до 4 годин. Такі обмеження не тільки не сприяють готовності військовослужбовців до активного виконання службових обов’язків, а й негативно відображається на їх психічному здоров’ї. Те ж саме стосується можливостей щодо задоволення потреб військовослужбовців строкової служби у безпеці та захисті (наприклад, безпека від страху перед покаранням та свавілля (самоправством, самодурством) командира.

У зв’язку з відсутністю у Статуті інформації з питань збереження психічного здоров’я військовослужбовців існує потреба внести у його зміст доповнення щодо заходів, які обов’язково потрібно проводити з військовослужбовцями з метою збереження їх психічного здоров’я. Крім цього виникає нагальна потреба у перегляді деяких статей Статуту та доопрацювання їх змісту. Адже його недосконалість з питань збереження психічного здоров’я негативно впливає на психіку десятків тисяч військовослужбовців різних військових та спеціальних формувань.


РОЗДІЛ 3.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПСИХОГІГІЄНИ

ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
Збереження психічного здоров’я особистості є домінуючим завданням психогігієни. Саме вона призвана допомагати людині уникати несприятливих впливів, які є небезпечними для психічного здоров’я та справлятись з труднощами, яких не удається уникнути.

Враховуючи важливе значення психогігієни, виникає потреба провести детальний аналіз теоретико-методологічних основ психогігієни життєдіяльності військовослужбовців. Виходячи з цього, у даному розділі розкривається теоретичний аналіз наукової думки щодо психогігієни життєдіяльності особистості та, на основі психологічного підходу, визначається сутність цього поняття. Проведена робота дозволяє розробити порядок узгоджених дій посадових осіб військової частини, спрямованих на збереження психічного здоров’я особового складу. Загалом все це стало теоретичним підґрунтям для створення соціально-психологічної системи збереження психічного здоров’я особового складу у військовій частині.


3.1. Теоретичний аналіз розвитку наукової думки щодо психогігієни життєдіяльності особистості
Аналіз теоретичних основ психогігієни життєдіяльності свідчить про те, що проблеми, пов’язані зі збереженням психічного здоров’я особистості, вже давно турбують дослідників. На це вказує той факт, що вже наприкінці ХІХ ст. виходили книги з цієї проблематики, наприклад французького дослідника М. Флєрі, який займався вивченням душевної гігієни [327]. На початку ХХ ст. активно видавались праці німецького вченого А. Фореля, який розробляв питання гігієни нервового і духовного життя. Причому дослідник вже тоді звертав увагу на особливості цієї роботи як при здорових, так і при хворих станах [324; 325].

В енциклопедичному описі теорії, методології та історії психотерапії “Психологічна енциклопедія”, яке видане під редакцією Б. Д. Карвасарского зазначено, що психогігієна як напрямок виникла на рубежі XIX і XX століть. ЇЇ зародження пов’язують з першим з’їздом вітчизняних психіатрів, на якому І. П. Мержеєвський, С. С. Корсаков та І. О. Сікорський звернулись до психіатрів, а також до усіх прогресивних людей держави з ідеями і програмами попередження психічних та нервових захворювань [114, с. 401]. У цьому ж самому виданні вказується, що у зарубіжній літературі виникнення психогігієни пов’язують з рухом, який заснований Бієрсом (Beers M.) (1908). У 1917 році психогігієнічне зібрання виникло у Канаді, у 1918 році у Франції. Питаннями психогігієни займалися такі відомі психіатри як Крапєлін (Kraepelin E.), Форель (Forel A.), Блєйлєр (Bluler E.) та інші.

Загалом за результатом вивчення наукових джерел ми виявили, що питання психогігієни в різній мірі розробляли як зарубіжні, так і вітчизняні дослідники. Спробуємо проаналізувати ці праці, розглянувши їх за роком видання. Як ми вже говорили, серед перших знаходимо праці зарубіжних дослідників М. Флєрі (1899) та А. Фореля (1906) [324; 325; 327]. Що стосується вітчизняних дослідників, то у бібліотечних фондах серед перших йде праця Л. А. Мірельзона (1929), який досліджував шляхи збереження та зміцнення нервів [188]. Однак, далі спостерігаємо майже двадцятирічну перерву: не знаходимо ні однієї книги з психогігієни, яка була б видана у 30-40 роках. Ця перерва закінчується тільки на початку 50-тих років. Саме на протязі цих років спостерігається певна активізація роботи дослідників: з’являється дослідження І. М. Слівко (1951), яке присвячене вирішенню проблеми уникнення перевтоми нервової системи [296] та О. М. Дружініна (1955), присвячене розгляду питань профілактики неврозів і психозів [90], В. М. Мясищева (1960), присвячене вивченню особистості та її неврозів [195]. Далі ми знаходимо роботи І. І. Бєляєва (1973), де розглядаються основи психогігієни [28]; Д. Д. Фєдотова (1975), присвячена розгляду шляхів збереження психічного здоров’я [323]; Л. М. Щеглова (1976), в якій досліджується сутність та зміст психогігієни [347]; Л. М. Лєжєпєкової та Б. А. Якубова (1982), які розглядають особливості застосування психогігієни та психопрофілактики в роботі практичного лікаря [156]; Ю. Б. Тарнавского (1986), який вивчав здатність особистості зберігати своє здоров’я як мистецтво бути здоровим [313]; Г. Б. Лєонової та О. С. Кузнєцової (1987), які розробили навчальний посібник з психопрофілактики несприятливих функціональних станів людини [160]; Н. Є. Бачерікова, М. П. Воронцова, Е. І. Доброміля (1989), які вивчали питання, пов’язані з психогігієною розумової праці молоді, що навчається [27]; Я. Н. Воробейчик та Є. А. Поклітар (1989), які досліджували основи психогігієни [62]; Р. З. Поташнюк (2000), автора навчального посібника з психогігієни [248]; М. С. Корольчука, В. М. Крайнюк, А. Ф. Косенка та Т. І. Кочергіна, які досліджували питання психологічного забезпечення психічного і фізичного здоров’я [259] та інших дослідників.

Однак, в силу специфіки предмета дослідження, у більшості випадків, проблема збереження та зміцнення психічного здоров’я у працях цих авторів розглядалася з медичної точки зору. Крім цього деякі питання беруться надто вузько, без врахування сфери та специфіки діяльності особистості.

Що стосується психогігієни життєдіяльності військовослужбовців, то, на жаль, цій проблемі реальної уваги приділялось обмаль. Серед наукових праць зустрічаються лише одиничні роботи, які присвячені розробці шляхів, напрямків та форм збереження психічного здоров’я військовослужбовців.

У 1977 році військово-медичним відділом Головного управління Прикордонних військ КДБ було випущено для службового користування пам’ятку з психопрофілактики і психогігієни для командирів і політпрацівників загонів, частин та підрозділів Прикордонних військ КДБ [213]. Авторський колектив звертав увагу на те, що питання збереження нервово-психічного здоров’я прикордонників є однією із актуальних проблем морально-політичної та психологічної підготовки військовослужбовців. Однак невеликий об’єм (лише 15 сторінок) та поверховий зміст пам’ятки не дозволяє нам отримати повне уявлення про особливості організації психогігієни життєдіяльності військовослужбовців.

У 1998 році управлінням виховної роботи Південного оперативного командування було підготовлено методичний посібник для командирів, офіцерів виховної роботи та лікарів, мета якого дати їм уявлення про психогігієну та психопрофілактику серед військовослужбовців [9]. Цей посібник ґрунтовно розкриває суть психогігієни, її завдання та спеціальні питання психопрофілактичної роботи серед військовослужбовців. Однак, він не позбавлений ряду недоліків, головними серед яких є:

звуженість предмету дослідження (розглядаються лише питання психогігієни життєдіяльності військовослужбовців строкової служби, а інші категорії військовослужбовців, перш за все прапорщики та офіцери, залишилися поза увагою авторів посібника);

відсутність системного підходу до вирішення проблеми збереження психічного здоров’я військовослужбовців;

неврахування негативного впливу на психіку військовослужбовців об’єктивних факторів, насамперед сім’ї та референтної групи й ін.

Далі серед робіт, що присвячені вивченню проблеми психогігієни, особливе місце належить роботі М. І. Грінцова (1997) [78] та дисертаційному дослідженню В. С. Гічуна (1998) [66]. Вивчення цих робіт свідчить про те, що М. І. Грінцов проводив детальний розгляд основних нервово-психічних захворювань у військовослужбовців строкової служби. Як бачимо автор мав за мету провести аналіз нервово-психічних захворювань військовослужбовців, причому знову ж тільки обмежуючись однією категорією – військовослужбовцями строкової служби. Крім цього ним розглядається проблема лише у медичному аспекті. Щодо дисертаційного дослідження В. С. Гічуна, то в ньому досліджуються особливості сучасної системи психогігієни та психопрофілактики серед військовослужбовців строкової служби. Робота має чітку спрямованість на виявлення особливостей системи психогігієни та психопрофілактики, проте, вона теж досліджує лише військовослужбовців строкової служби і стосується медичних аспектів. Щодо існуючої переваги в роботах медичних аспектів, то це обумовлене тим, що більшість авторів є медиками.

Слід зазначити, що при вирішенні проблеми збереження психічного здоров’я особистості, яка виконує діяльність в особливих умовах, не залишилися в сторонні і психологи. Так за останні роки з’явилися дисертаційні дослідження О. І. Чершина (1995) [338], З. Р. Шайхлісламова (1997) [341], М. М. Дорошенко (2000) [89], О. В. Тімченка (2003) [316], В. Г. Кохана (2003) [138] та ін.

О. І. Чершин досліджував шляхи та умови формування емоційної стійкості спеціаліста пожежної охорони до впливу стрес-факторів підвищеної інтенсивності. З. Р. Шайхлісламов займався вивченням питань прогнозування емоційної стійкості працівників органів внутрішніх справ в екстремальних умовах службово-оперативної діяльності. М. М. Дорошенко досліджувала індивідуально-психологічні особливості військовослужбовців з граничними нервово-психічними станами. О. В. Тімченко захистив докторську дисертацію, мета якої полягала в розширенні уявлень про професійний стрес працівників органів внутрішніх справ, як багатомірний феномен, що детермінований інтраорганізаційними факторами трьох рівнів (індивідуальним, груповим і організаційним) і екстраорганізаційними стрес-факторами, які залежать від особистісних характеристик. Крім цього автором накресленні шляхи подолання негативного впливу професійного стресу, що, на нашу думку, є вельми корисним для розробки системи збереження психічного здоров’я військовослужбовців. В. Г. Кохан досліджував психологічні чинники професійної діяльності військового керівника як суб’єкта збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу. Дослідник, на основі теоретичного та експериментального вивчення проблеми збереження психічного здоров’я, розробив програму підвищення психологічної готовності військових керівників до збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу, а також пропозиції щодо оптимізації цієї діяльності.

Однак всі, зазначені вище, праці дослідників мали свою мету і в них знайшло лише ситуативне відображене деяких питань проблеми збереження психічного здоров’я особистості, яка здійснює діяльність в особливих умовах. Крім того, характерними особливостями більшості робіт, які були присвячені проблемі психогігієни серед військовослужбовців, є те, що вони:

обмежуються лише однією категорією військовослужбовців –військовослужбовцями строкової служби. Раніше це виправдовувалося тим, що ця категорія була найчисленнішою і найпроблемнішою. Однак в умовах сьогодення, коли проводиться активне реформування Збройних сил та різних військових формувань держави, йде поступовий перехід війська на контрактну основу. Звідси виникає потреба у створені системи ефективної системи психогігієни серед інших категорій військовослужбовців: військовослужбовців за контрактом, прапорщиків та офіцерів;

мають медичну спрямованість, розглядаючи військовослужбовців як потенційних пацієнтів, іншими словами в ролі тих, що мають нервово-психічну нестійкість чи психічні розлади;

досліджують медичні аспекти проблеми, не приділяючи належну увагу попередженню негативного впливу соціально-психологічних факторів;

не вносять змін чи доповнень у керівні документи, які регулюють життєдіяльність військовослужбовців. Тим самим спрямовані на боротьбу з наслідками існуючої системи, не усуваючи першопричини, які провокують виникнення нервово-психічної нестійкості чи психічних розладів у військовослужбовців.

Отже, враховуючи відсутність систематизованих теоретичних і методичних розробок проблеми організації психогігієни життєдіяльності військовослужбовців, існує потреба у проведені ґрунтовного аналізу суті та змісті психогігієни.

Автори посібників з основами медичної психології В. М. Банщиков, В. С. Гуськов, І. Ф. Мягков, Г. В. Морозов, В. О. Ромасенко зазначають, що термін “психогігієна” походить від грецьких слів душа і Гігієйя, богиня здоров’я у древніх греків і означає комплекс заходів по збереженню та укріплення психічного здоров’я, які забезпечують найкращі умови для психічної діяльності людини [192]. На їх думку психогігієна тісно пов’язана з гігієною праці та побуту. Схожої думки притримується також фахівці з психологічного консультування П. П. Горностай та С. В. Васьковська, які, крім цього, до системи заходів збереження психічного здоров’я відносять також створення здорових умов праці, навчання та повсякденного життя [72, с. 110]. Дослідники питань психогігієни розумової праці молоді, що навчається М. Є. Бачєріков, М. П. Воронцов та Е. І. Доброміль вказують, що під поняттям “психогігієна” слід розуміти наукову галузь гігієни, яка вивчає стан нервово-психічного здоров’я, його динаміку в зв’язку з впливом на органи різних факторів [27, с. 7]. На їх думку психогігієна розробляє науково обґрунтовані заходи активної дії на середовище та функції організму з метою створення найбільш сприятливих умов для збереження і зміцнення здоров’я людини.

Відомий німецький дослідник проблем, пов’язаних з психогігієною К. Гехт, під поняттям “психогігієна” розуміє профілактичну охорону психічного здоров’я людини шляхом створення оптимальних умов функціонування мозку та повного розвитку психічних властивостей особистості шляхом покращення умов праці та життя, встановлення багатосторонніх міжособистісних відношень, а також шляхом підвищення опору психіки людини шкідливим впливам оточуючого середовища [68, с. 46]. Дослідник вважає, що психогігієна повинна включати систематизоване тренування розумових та творчих здібностей, оптимізацію соціальних умов, усунення монотонності праці та одноманітності дозвілля, а також завищених чи занижених вимог, надмірних навантажень та перевантажень нервової системи. Отже враховуючи думку дослідника, можна зробити висновок про те, що психогігієна має за мету навчити людей справлятися з конфліктами повсякденного життя, без шкоди для здоров’я засвоювати наукову та іншу інформацію, долати хворобливу чуттєвість та уникати зніженості.

Отже, як бачимо, на думку більшості дослідників, психогігієна є сферою гігієни, яка розробляє та здійснює заходи, спрямовані на збереження і укріплення психічного здоров’я. Деякі автори, визначаючи психогігієну, відносять її не тільки до гігієни, але й до психіатрії. Інші (наприклад, В. К. Мягер, 1976) включають в задачі психогігієну: попередження виникнення та розвитку психічних захворювань, зближуючи психогігієну й первинну психопрофілактику. Н. Д. Лакосіна і Г. К. Ушаков (1976) виділяють психогігієну в самостійний розділ медичної науки. При цьому зазначається, що психогігієна є комплексною дисципліною, тісно пов’язаною не тільки з психіатрією, але й з медичною психологією, медичною соціологією, валеологією (В. П. Петленко, 1997 ) та ін.

Слід зазначити, що в процесі проведення аналізу теоретичних основ психогігієни життєдіяльності особистості ми виявили ряд неузгодженостей, які, на нашу думку, не сприяють чіткому визначенню суті поняття “психогігієна”. Перш за все це стосується ототожнення багатьма дослідниками понять “психогігієна” та “психопрофілактика”. Підтвердженням цієї думки служить аналіз різноманітних психологічних словників [39; 257; 258;  261; 297; та ін.], в яких:

а) не має окремого тлумачення поняття “психопрофілактика”;

б) ці поняття подаються разом і мають спільне визначення, наприклад у словнику під редакцією О. В. Петровського та М. Г. Ярошевського [261, с. 303]; у словнику практичного психолога (укл. С. Ю. Головін) [297, с. 470] та ін.;

в) в контексті тлумачення поняття “психогігієна” зазначається, що “психогігієна тісно пов’язана з психопрофілактиклою, головною метою якої являється усунення факторів, які шкідливо відображаються на психіці людини…”, наприклад у словнику під редакцією В. В. Давидова, О. В. Запорожця та Б. Ф. Ломова [258, с. 289], у словнику під загальною редакцією Б. Г. Мєщєрякова та В. П. Зінченка [39, с. 426] та ін.

Щодо спільного визначення цих понять, то дослідники вказують, що психогігієна та психопрофілактика це “сфера медичної психології, завданням яких є надання спеціалізованої допомоги практично здоровим людям з метою попередження нервово-психічних та психосоматичних захворювань, а також полегшення гострих психотравматичних реакцій”. Приймаючи до уваги таке тлумачення, можна зробити висновок про те, що вони відображають однакову суть. Звідси цілком логічно виникає питання про доцільність використання двох тотожних понять. Отже існує потреба в уточненні їх суті та змісту. Крім цього виникає запитання щодо відношення психогігієни та психопрофілактики тільки до сфери медичної психології.

Дослідники теорії та практики психологічного консультування П. П. Горностай та С. В. Васьковська у короткому тезаурусі консультативної психології поняття “психогігієна” визначають як систему заходів, спрямованих на збереження нервово-психічного і психосоматичного здоров’я людей і створення здорових умов праці (особливо інтелектуальної), навчання і повсякденного життя. Щодо поняття “психопрофілактика”, то його дослідники визначають як систему заходів, які сприяють попередженню різноманітних проблем: порушення нервово-психічного і психосоматичного здоров’я, соціально-психологічних конфліктів, негармонійного розвитку особистості, труднощів навчання, праці, спілкування, які мають психологічне підґрунтя [72, с. 110-111]. Як бачимо дослідники розрізняють ці поняття, хоча, на нашу думку, “систему заходів, спрямованих на збереження нервово-психічного і психосоматичного здоров’я” та “систему заходів, які сприяють попередженню різноманітних проблем: порушення нервово-психічного і психосоматичного здоров’я та ін.” розрізнити між собою буде важко, а іноді й неможливо.

На думку військових дослідників [9, с. 5] психогігієна у військових частинах та підрозділах має бути спрямованою на здійснення заходів щодо збереження та укріплення психічного здоров’я військовослужбовців: забезпечення встановлених гігієнічними нормативами умов військової праці і побуту (розміщення, харчування), планомірний розподіл фізичних і психічних навантажень, раціональна зміна сну і активної службової діяльності, виключення надмірних форм психічного навантаження, правильна організація адаптації молодих солдат (?) і т. п. Ми погоджуємося з такою думкою, за винятком того, що така робота має проводитися з усіма категоріями військовослужбовців (наприклад слід вести мову про організацію адаптації не лише молодих солдат, а й молодих прапорщиків, офіцерів та інших новоприбулих до військової частини військовослужбовців).

Далі військові дослідники вказують, що психопрофілактика у військовій сфері має бути спрямована на попередження і лікування психічних розладів: попередження випадків психічної травматизації, виявлення осіб з нервово-психічною нестійкістю, своєчасне розпізнання психічних розладів, проведення комплексу лікувально-оздоровчих заходів з військовослужбовцями, які цього потребують, санітарна просвіта. Як бачимо, психопрофілактику тут тісно пов’язують з медичними заходами, що на нашу думку, є не зовсім правильним, оскільки це спричиняє певне ігнорування соціально-психологічних заходів. Те ж саме ми спостерігаємо й в інших дослідників. Отже, це є свідченням того, що при визначені суті та змісту психогігієни та психопрофілактики в основному переважає медичний підхід. Звідси цілком логічна постановка ряду проблемних питань: Наскільки такий стан справ відповідає вимогам практики, в тому числі військової? Хто і що повинен робити для того, щоб у психічно здорової особистості не з’являлись психічні розлади та хвороби? Хто і що повинен робити для того, щоб психічну хвору людину позбавити розладів та хвороб? Хто і що повинен робити з людиною, психічне здоров’я якої знаходиться між нормою і патологією?

Вивчення наукових джерел та результати нашої практичної діяльності вказують на те, що без сумніву, психічно не здорова особистість має бути пацієнтом фахівця з медичною освітою і піддаватись впливу медичних технологій та процедур. А що стосується психічно здорової людини та людини з граничними станами, то, на нашу думку, збереження їх психічного здоров’я - це сфера діяльності широкого кола фахівців, і, в першу чергу, психологів. Вже давно виникла потреба в оновленні суті людини відповідно до вимог сьогодення. Мається на увазі потреба у вихованні і розвитку самодостатньої, цільної, внутрішньогармонійної особистості, яка б активно пізнавала і удосконалювала себе і світ, яка б була здатна протистояти природним стихіям, техногенним катастрофам, яка могла б оптимально та гармонійно організувати свою діяльність, побут, відпочинок і міжособистісну взаємодію як сім’ї, так і у трудовому колективі. Саме це визначає стан душевної гармонії особистості і попереджає масовий фізичний і психічний травматизм. Отже людину потрібно навчити самостійно створювати найбільш сприятливі умови для збереження і зміцнення свого здоров’я, і, перш-за все, психічного.

Саме психогігієна, у першу чергу, повинна розробляти науково-обґрунтовані заходи активної дії на середовище та особистість з метою збереження і зміцнення здоров’я людини. На думку автора таке завдання нею виконується не повністю. Причина тут у тому, що психогігієну прийнято відносити до галузі медицини і відповідно з цим нею займаються, як правило, фахівці з медичною освітою (медичний підхід). Ні один підручник з соціальної чи практичної психології (крім медичної) не розкриває змісту психогігієни, а отже не дає уявлення про формування у здорової особистості належної психології здоров’я. Саме цим можна пояснити те, що дещо в стороні від цієї справи залишаються психологи. Такий стан справ, на нашу думку, потребує серйозного перегляду і змін. Практика свідчить, що психогігієну повинні вивчати і розробляти представники різних наук, і, в першу чергу, інженери людських душ – психологи. Тим більше, що однією з найхарактерніших тенденцій сучасної психологічної науки є постійне розширення сфери предмета її досліджень. Розвиток міждисциплінарних зв’язків, введення до наукового апарату системної методології розкривають нові можливості психології як науки.

Таким чином можна зробити висновок, що сьогодні існує нагальна потреба у розробці концептуальних положень психогігієни в основі яких, повинен лежати не медичний, а психологічний підхід. Домінуючим завданням цього підходу має бути збереження і зміцнення психічного здоров’я кожної людини і суспільства в цілому на основі формування у них належної психології здоров’я. Тільки при умові, що людина навчиться самостійно створювати найбільш сприятливі умови для збереження і зміцнення свого здоров’я, і у неї буде чітко виражена домінуюча потреба у цьому, зрушиться з місця проблема збереження здоров’я особистості. Це в повній мірі відноситься і до особистості, яка здійснює діяльність в особливих умовах. Ми маємо на увазі, перш за все військовослужбовців.

Загалом, проаналізувавши ряд науково-психологічних джерел, ми прийшли до висновку, що у зв’язку з відсутністю серед дослідників чіткого розрізнення понять “психогігієна” та “психопрофілактика” та з метою недопущення плутанини в необґрунтованому їх використанні, доцільно в нашому дослідженні в подальшому застосовувати лише поняття “психогігієна”. Тим більше, що воно максимально відповідає меті нашого дослідження.

Основною метою психогігієни є збереження психічного здоров’я, душевної рівноваги. Тому серед її напрямків особливе місце мають займати вивчення факторів та умов середовища, які впливають на психічний розвиток і психічні стани людини, а також розробка заходів щодо їх усунення чи зменшення патогенної ролі. Психогігієна повинна допомагати людині уникати несприятливих впливів, які є небезпечними для її психічного здоров’я. Крім того вона може допомагати справлятися людині з тими труднощами, яких не вдається уникнути, використовуючи для цього природні ресурси чи змінюючи своє відношення до них.

Дослідники вказують на те, що розвиток теорії та практики психогігієни спричинив появу нових форм її організації. Сьогодні створюються спеціальні психогігієнічні заклади для психічно здорових людей, які можуть опинитися в кризових ситуаціях: психологічні сімейні консультації, кабінети психологічного та психофізіологічного розвантаження, кабінети соціально-психологічної допомоги, телефон довіри та ін. Враховуючи таку думку, ми вважаємо за потрібне звернути увагу на створення таких закладів у військових частинах та підрозділах. Причому це, в обов’язковому порядку, має бути відображене в керівних документах, зокрема у Військових Статутах Збройних Сил України.

На думку дослідників викликає тривогу те, що питання психогігієни ще недостатньо добре відомі населенню. Через те пропагандування психологічних знань мають займати важливе місце у просвітницькій роботі серед широких верств населення та в різних сферах їх діяльності. На думку Л. М. Щеглова існують різні напрямки психогігієни, однак особливу увагу слід приділяти психогігієні праці та особистісній психогігієні. Дослідник вказує, що метою психогігієни праці має бути профілактика втоми, і, особливо, перевтомлення, а також профілактика можливих негативних впливів виробництва на нервово-психічне здоров’я особистості. Роботу потрібно розподілити так, щоб кожні 1,5-2 години праці супроводжувалися 10-15 хв. перервою, яку людям розумової праці доцільно заповнити виконанням фізичних вправ [347, с. 10].

Щодо особистої психогігієни, то на думку Я. М. Воробейчик, Є. О. Поклітар вона є розділом психогігієни, який вивчає механізми емоційної (психічної) саморегуляції і розробляє шляхи покращення їх функціонування з метою закріплення психічного здоров’я, попередження нервово-психічних порушень і підвищення працездатності. В її основі лежать сучасні уявлення про те, що організм саморегулююча система, яка функціонує по закону взаємозворотнього зв’язку за допомогою свідомих довільно керованих механізмів, які оптимізують вищу нервову діяльність. Особиста психогігієна використовує такі прийоми і методи як аутогенне тренування, психогімнастику обличчя і способи самодопомоги, які застосовуються для попередження негативних наслідків психотравмуючих факторів.

Психогігієнічні прийоми умовно поділяються на психологічні і психофізіологічні. Вони сприяють нейтралізації негативних емоцій, формування адекватної реакції на психотравмуючі ситуації і мобілізації антистресових резервів організму.

Психогігієнічні прийоми застосовуються для профілактики нервово-психічних і психосоматичних порушень, покращують настрій і розумову працездатність, попередженню шкідливих звичок. До психологічних прийомів слід відносити вольові, раціональні, мнемічні, а також прийоми, які ґрунтуються на “уяві” і на “увазі”. Використовується канал взаємозв’язку між емоціями, різними за характером впливу на життєдіяльність. Сильні позитивні емоції мають нейтралізуючий вплив на негативні.

Для покращення психоемоційних станів за допомогою прийомів, що базуються на взаємодії емоцій, дослідники пропонують використовувати принцип “стрес проти дистресу”. В залежності від виду і характеру впливу на організм виділяють різні види стресів. Особливе значення серед них має емоційність. В залежності від характеру відповідь реакції на стресовий вплив буває різною: дистрес і еустрес. Дистрес – патологічний стрес, який має шкідливий вплив на організм, виникає в період небезпеки, страхів, змушеної бездіяльності, невдач, безцільного існування, краху надій, при відсутності перспективи. Еустрес – саногенний стрес, що має позитивний вплив на організм, виникає в період творчого самовираження, радісного хвилювання, душевного пориву, задоволення результатами праці, сімейним станом.

В залежності від домінуючого психічного процесу прийоми самодопомоги поділяються на вольові, раціональні і мнемічні.

Для попередження психічних перевантажень і стресів військовослужбовцям потрібно вміти здійснювати самоконтроль свого стану, емоцій, почуттів. З цією метою потрібно навчитися адекватно визначати свій стан, емоції, почуття; набувати навичок контролю і управління психічними станами; розробляти програму саморозвитку і самовдосконалення.

Вольові прийоми базуються на свідомій саморегуляції діяльності і поведінки, спрямовані на подолання труднощів при досягненні мети.

Вольова діяльність виявляється у владі людини над самою собою, контролюванні особистісних недовільних імпульсів і у випадку необхідності – в їх подавлені.

Щодо завдань психогігієни, то як свідчить аналіз наукових джерел [27; 28; 39; 61; 62; 68; 211 та ін.], домінуючою метою психогігієни є збереження психічного здоров’я кожної людини і суспільства в цілому.

У психологічному словнику Б. Г. Мєщєрякова та В. П. Зінченка виділено три основні задачі психогігієни, зокрема: вивчення впливу різних умов середовища – виробничих, побутових, соціальних – на психіку людини; розробка оптимальних норм праці, відпочинку та побуту: впровадження на практиці заходів по укріпленню нервової системи, підвищення її опору шкідливим впливам та забезпечення найкращих умов для нормального розвитку та функціонування психіки людини; пропаганда психогігієнічних знань [39, с. 426].

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка