Теорія та практика збереження



Сторінка7/16
Дата конвертації30.12.2016
Розмір3.83 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16

Головні ознаки військовослужбовця

як суб’єкта впливу на власне психічне здоров’я


Ознаки позитивного впливу

Ознаки негативного впливу

Переважає саногенне (оздоровче) мислення.

Переважає патогенне мислення.

Переважають роздуми та уявлення, пов’язані з успіхом, задоволенням собою та оточенням.

Переважають роздуми та уявлення, пов’язані з образою, соромом, заздрістю, невдачею, страхом та ін.

Відчуття позитивних (стенічних) емоцій.

Відчуття негативних (астенічних) емоцій.

Поведінкою керують позитивні емоції.

Поведінкою керують негативні емоції.

Тривале зберігання позитивних утворень (радості, щастя).

Тривале зберігання негативних утворень (образ, ревнощів, страху, сорому) та відсутність потягу до звільнення від них.

Здатність відтворювати стресову ситуацію на тлі спокою та пристосовуватися до неї.

Нездатність відтворювати стресову ситуацію на тлі спокою та пристосовуватися до неї.

Узгодженість всіх дій, почуттів, та вчинків з образом власного “Я” як через свідомі, так і через підсвідомі механізми саморегуляції.

Неузгодженість всіх дій, почуттів, та вчинків з образом власного “Я” як через свідомі, так і через підсвідомі механізми саморегуляції.

Здатність змінювати цілісний образ власного “Я” і попереджати появі кризових станів.

Нездатність змінювати цілісний образ власного “Я” і попереджати появі кризових станів.

Відсутність шкідливих потягів та прагнень.

Наявність шкідливих потягів та прагнень.

Позитивне відношення до здоров’я.

Негативне відношення до здоров’я.

Знання та дотримання правил психогігієни.

Незнання та недотримання правил психогігієни.

Все сказане нами вище дозволяє зробити висновок, що існує нагальна потреба у проведені всебічної просвіти військовослужбовців з питань збереження власного психічного здоров’я та оздоровлення свого оточення. В умовах військової служби слід активізувати роботу з усіма категоріями військовослужбовців щодо перетворення їх із суб’єктів впливу на власне психічне здоров’я в активних суб’єктів його збереження.


2.3. Психологічний аналіз змісту положень Військових статутів Збройних Сил України щодо їх впливу на психічне здоров’я військовослужбовців
Зазначимо, що психічне здоров’я як системна характеристика особистості відображає в собі її взаємозв’язки і, перш за все, зв’язки соціальні [211]. Адже саме в процесі цих зв’язків людина отримує можливість задовольняти чи не задовольняти свої різноманітні потреби. Враховуючи таку думку, логічно припустити, що військове середовище також детермінує психічне здоров’я військовослужбовців. Ми маємо на увазі вплив на психіку військовослужбовців правил внутрішнього порядку у військових частинах та підрозділах, їх взаємовідносин, обов’язків, прав та інше. Все це є специфічним соціальним середовищем, в якому життєдіяльність людей регламентується Військовими статутами Збройних Сил України (в подальшому будемо використовувати назву “Статути”), порадниками та положеннями. Причому Статутом, як головним керівним документом, зобов’язані керуватися всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України. Крім цього дія Статуту поширюється не тільки на Збройні Сили України, а й на Державну прикордонну службу, Службу безпеки України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи [53]. Як бачимо Статути є дуже важливим документом, від якого залежить повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців. Звідси виникає потреба проаналізувати зміст Статуту щодо його впливу на психічне здоров’я військовослужбовців, в першу чергу військовослужбовців строкової служби, які, на відмінну від інших категорій військовослужбовців, є найбільш залежними від Статуту. Така потреба обумовлюється також і тим, що серед вітчизняних досліджень ми не знайшли праць, в яких були б відображені результати аналізу Статуту з психологічної точки зору.

Перш за все, потрібно сказати, що у кожного військовослужбовця потреби проявляються по-різному. Проте, ми схильні припускати, що задоволення цих потреб суттєво обмежується Статутом. Спробуємо довести цю думку, проаналізувавши можливості Статуту щодо задоволення потреб (перелік за Маслоу) військовослужбовців, особливо строкової служби, на основі вивчення його статей.

Аналіз можливостей щодо задоволення фізіологічних потреб військовослужбовців строкової служби свідчить про те, що Статутом, в основному, передбачено їх забезпечення в умовах військової служби (див. табл. 2.5).

Таблиця 2.5



Аналіз можливостей щодо задоволення

фізіологічних потреб військовослужбовців строкової служби




Зміст фізіологічних потреб

Можливості задоволення

Відображено у Статутах ЗС України

1

Їжа

+

ст. 201; 213-215

2

Пиття

+

ст. 155; 165

3

Кисень

+

ст. 135; 176

4

Фізична активність

+

ст. 240

5

Сон

+; –

ст. 136; 138; 293

6

Захист від екстремальних температур

+

ст. 174-175

Якщо вести мову про забезпечення потреби військовослужбовців в їжі, питті, кисні, фізичній активності, захисті від екстремальних температур, то запитань не виникає, оскільки про це йдеться в конкретних статтях Статуту. Однак, щодо потреби у сні, то ні в одній статті чітко не визначено таке важливе питання як необхідність дотримання командирами та начальниками обов’язкових для військовослужбовців тривалості сну (кількості годин), часу підйому та відбою. Лише у статті 201 вказується на те, що “у розпорядку дня має бути передбачений час для проведення … та восьмигодинного сну” [53, с. 98]. На нашу думку, такий виклад статті є невдалим через те, що зміст терміну “передбачити” не обов’язково вимагає щось виконати, а швидше - мати на увазі що-небудь. Далі у цій же статті зазначається, що “заходи, пов’язані із забезпеченням бойової та мобілізаційної готовності військової частини, виконуються за наказом її командира в будь-який час доби з наданням військовослужбовцям не менше ніж 4 години відпочинку на добу” [53, с. 98-99]. Як бачимо, далі у статті мова йде про відпочинок під час заходів, пов’язаних із забезпеченням бойової та мобілізаційної готовності військової частини, а не в умовах повсякденної діяльності.

Ми вважаємо, що така невизначеність часто служить причиною пізнього відбою та раннього підйому особового складу. Пізній відбій може бути результатом особистої недбалості посадових осіб, особливо після загально батальйонної або полкової вечірньої перевірки. Адже тривалість такої перевірки Статутом також невизначена (див. статтю 209) [53, с. 101]. Через те вона, в залежності від настрою командира частини може тривати досить довго. Це пов’язано з тим, що крім проведення перевірки особового складу за іменним списком та доповіді про результати перевірки командирові частини, військовослужбовцям ще потрібно по команді “Струнко” слухати “Зорю”, виконання оркестром Державного Гімну України, потім проходити строєм під оркестр. Однак проходження строєм може затягнутися надовго через бажання командира потренувати стройовий вишкіл особового складу. Загалом все це потребує часу, відповідно до цього переноситься вечірній туалет і відбій військовослужбовців.

Ранній підйом може бути у разі надходження сигналу тривоги (ст. 326), непередбачених робіт (ст. 277), а також для прибирання ділянки території, закріпленої за підрозділом (в тому числі стройового плацу).

Щодо потреби військовослужбовців у сні, то вважаємо ще за необхідне, окремо звернути увагу на його тривалість в осіб, які кожну добу несуть службу у добовому наряді. Це питання є важливим через те, що в кожній військовій частинні щоденно призначається велика кількість людей для підтримання внутрішнього порядку, охорони особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, приміщень і майна, контролю за станом справ у підрозділах і своєчасного вжиття заходів щодо запобігання правопорушенням, а також виконання інших обов’язків внутрішньої служби [53, с. 118].

Вивчення Статуту, зокрема статті 293, дозволяє нам зробити висновок про те, що в ній навмисно закладені передумови для виникнення у військовослужбовців, які несуть службу у добовому наряді, фізичного та психічного навантаження. Йдеться про те, що “черговому частини та його помічникові по черзі, черговим рот, черговим парку, контрольно-пропускного пункту та черговому їдальні, черговому фельдшерові (санітарному інструкторові), черговому штабу військової частини дозволяється відпочивати лежачи (спати) за час чергування по 4 (!?) години кожному у визначений командиром військової частини час, без взуття, не скидаючи спорядження й не роздягаючись …”.

Згідно цієї статті всі військовослужбовці добового наряду відпочивають лише 4 години, хоча загальноприйнятою нормою часу для відпочинку науковцями вже давно визначено 8 годин. Звідси виникає запитання про те, чи зможе військовослужбовець за відведений Статутом час відновити сили. Цілком логічно, що ні, адже норма зменшена вдвічі. Крім вищевказаного потрібно додати ще й те, що в наряд військовослужбовці можуть призначатися по кілька разів на місяць, а іноді й на тиждень. Це залежить від співвідношення кількості людей в підрозділі та кількості добових нарядів. Загалом все це також значно посилює існуючі фізичні та психічні навантаження на військовослужбовців, причому не тільки строкової служби, а й за контрактом, прапорщиків та офіцерів.

Дослідники [308, с. 32] вказують на те, що сон є життєво необхідною потребою організму, не менш важливою чим їжа. На їх думку, сон є природним відпочинком для організму, який підтримує нормальну життєдіяльність. Саме він захищає клітини головного мозку від руйнування, сприяючи відновленню енергії нервової тканини, яка витрачається під час неспання. У стані гальмування, спокою клітини повністю відновлюють свої енергетичні запаси, і до моменту пробудження, якщо сон був достатньо глибоким та повноцінним, вони знову готові до активної роботи.

Однак глибина та повноцінність сну залежить від його тривалості, правильного способу життя, успішно проведеного робочого дня, режиму харчування тощо. У військовослужбовця добового наряду тривалість сну обмежена, звичний спосіб життя порушується (протягом доби обмежений в діях, завантажений виконанням різних обов’язків, виконання службових обов’язків триває протягом двадцяти годин, змінюється час приймання їжі та відпочинку та ін.), успішність проведеного робочого дня суттєво залежить від можливостей військовослужбовця якісно виконувати свої обов’язки в наряді та від оцінки посадових осіб, які здійснюють контроль за його діяльністю.

Все сказане дає змогу зробити висновок про те, що визначені статутом чотири години для відпочину військовослужбовців добового наряду не тільки не сприяє їх готовності до активного виконання службових обов’язків, а й негативно відображається на психічному здоров’ї. Отже, ми вважаємо, що існує потреба у внесенні поправок у статті Статуту щодо чіткого визначення загальної тривалості сну військовослужбовців, а також у збільшені його тривалості в особового складу, який несе службу у добовому наряді. Необхідність таких змін обумовлюється, також, потребою усунути передумови для грубих порушень особовим складом військової дисципліни. Адже природна потреба організму у відпочинку спричиняє періодичні (свідомі чи несвідомі) порушення вимог Статуту, коли військовослужбовці засипають при виконанні службових обов’язків у добовому наряді. Небезпека такого порушення у тому, що воно, в свою чергу, може призвести до зниження рівня бойової готовності частини чи підрозділу (наприклад, черговий частини чи роти пропустить сигнал “Тривога”), або ж до інших порушень (наприклад, наряд по контрольно-пропускному пункті в нічний час не зможе попередити проникнення на територію частини порушників чи злочинців) та інше.

Аналіз можливостей щодо задоволення потреб військовослужбовців строкової служби у безпеці та захисті свідчить про те, що, в основному, у Статуті вони відображені (табл. 2.6).

Таблиця 2.6



Аналіз можливостей щодо задоволення потреб

військовослужбовців строкової служби у безпеці та захисті




Зміст потреб

у безпеці та захисті

Можливості задоволення

Відображено у Статутах ЗС України

1

Організація

+

ст. 199-203

2

Стабільність

+; –

без конкретики

3

Закон і порядок

+

ст. 129-173

4

Передбачення подій

+; –

без конкретики

5

Свобода від загроз: хвороби, страху та хаосу

+; –

ст. 246-260

Однак, на нашу думку, це відображення є не зовсім чітким. На це вказує розгляд можливостей задоволення таких потреб як стабільність, передбачення подій та свобода від загроз.

Потреба у стабільності відображає бажання військовослужбовця бути впевненим у стійкості та постійності всього позитивного в його оточенні. Зрозуміло, що відобразити можливості задоволення цього бажання у статтях Статуту не можливо. Проте ми не можемо цього сказати про потребу військовослужбовця передбачати події. Ця потреба відображає бажання військовослужбовця зарання враховувати, припускати можливості появи певних процесів та явищ (наприклад, призначення в добовий наряд протягом місяця загалом та у святкові дні зокрема). Нажаль у Статуті не визначено допустиму для військовослужбовця кількість нарядів на місяць, а також обмеження щодо кількості нарядів у вихідні та святкові дні протягом місяця (див. статті 279-280) [53, с. 120-121]. На нашу думку така невизначеність не сприяє збереженню душевного благополуччя військовослужбовців через значне фізичне та психічне навантаження, пов’язане з несенням служби в нарядах, через відсутність можливості відпочити у вихідні та святкові дні, а також через відсутність можливості передбачати, а отже і планувати свою діяльність. Крім військовослужбовців строкової служби це, також, стосується й інших категорій особового складу військової частини.

Щодо потреби відчувати свободу від загроз, то у Статуті всебічно відображено лікувально-профілактичні заходи, які сприяють задоволенню потреби військовослужбовців відчувати безпеку від хвороб (ст. 246-260). Поряд з цим ми не знайшли статей, які задовольняли б їх потребу відчувати безпеку від страху перед покаранням та свавіллям (самоправством, самодурством) командира (начальника). Не дивлячись на те, що у статті 36 чітко зазначено, що “за віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом” [53, с. 14], у правах військовослужбовця нічого не сказано про те чи має він право не виконувати явно злочинний наказ (розпорядження) командира (начальника). Про це лише поверхово (немов би між іншим) йдеться у статті 30, в якій сказано “..підлеглий зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою” [53, с. 13]. Однак зі змісту вищенаведеної статті не зрозуміло, що ж все-таки повинен робити підлеглий якраз у тих самих випадках, коли начальник віддає накази (розпорядження), що мають злочинний характер. Крім цього у Статуті не розкрито конкретні ознаки злочинного наказу, що ускладнює можливості військовослужбовця відрізнити його від законного. Слід також звернути увагу на те, що певна категорія військових керівників, через свої індивідуально-психологічні особливості, може намагатися шляхом демонстрації переваги своїх прав і повноважень держати підлеглого у постійному страху перед покаранням – виявляти так званий “авторитет придушення” [287]. За Статутом таку поведінку керівника можна інтерпретувати як намагання “поєднувати вимогливість і принциповість з повагою до честі і гідності підлеглих …” [53, с. 21] або ж намагання “нагадати військовослужбовцю про його обов’язки служби…” [53, с. 221]. Нажаль, ні одна стаття Статуту не передбачає можливості захисту військовослужбовця у таких випадках.

Отже, як бачимо, можливості задоволення потреб військовослужбовців строкової служби у безпеці та захисті дещо обмежені. Звідси ми знову можемо зробити висновок про певну незахищеність Статутом військовослужбовців як підлеглих та безпосередніх виконавців команд, а отже і їх психічного здоров’я. А відтак існує потреба в доопрацюванні змісту Статуту з врахуванням вищесказаного. Перш за все, ми вважаємо, що у правах військовослужбовця повинно бути чітко зазначено про їх право не виконувати явно злочинний наказ (розпорядження) командира (начальника). До того ж, тут варто чітко розкрити перелік варіантів таких наказів та їх ознаки.

Аналіз можливостей щодо задоволення іншої групи потреб військовослужбовців, а саме у приналежності та коханні свідчить про те, що ця категорія потреб найменше відображена у статтях Статуту, особливо це стосується військовослужбовців строкової служби (табл. 2.7).

Таблиця 2.7

Аналіз можливостей щодо задоволення потреб

військовослужбовців строкової служби у приналежності та коханні




Зміст потреб

у приналежності та коханні

Можливості задоволення

Відображено у Статутах ЗС України

1

Приналежність до сім’ї

+; –

без конкретики

2

Приналежність до групи друзів

+; –

без конкретики

3

Кохання

+; –

без конкретики

На нашу думку таку ситуацію можна пояснити складністю змісту цих потреб, що включають приналежність до сім’ї, приналежність до групи друзів, кохання. Необхідність виконання військового обов’язку вимагає від майбутнього військовослужбовця покинути звичне для нього середовище (сім’ю, друзів, кохану дівчину) і адаптуватися у новому (військовому) середовищі. Цілком очевидно, що такий перехід певним чином відображається на психічному здоров’ї молодої людини. Через те є потреба у його всебічному досліджені, однак це виходить за рамки нашого дослідження, оскільки потребує емпіричних досліджень психічного здоров’я юнаків, ще до їх призову на військову службу.

Щодо військовослужбовців строкової служби, то очевидно, що можливості задоволення їх потреб у приналежності та коханні передбачено задовольняти через звільнення з розташування військової частини (ст. 217) та за допомогою відвідування особами, які цього бажають(ст. 228). Однак детальне вивчення кожної з цих статей, дозволяє нам виявити деякі питання, що потребують уточнення. Наприклад, чому Статутом не визначено право військовослужбовця на мінімальну кількість звільнень з розташування військової частини протягом місяця? Чому в статті 217 вказується що “.. звільнення військовослужбовців здійснюється в такій черговості, щоб це не призводило до зниження рівня бойової готовності військової частини та якості бойового чергування”, а нижче йдеться про те, що “…одночасно з підрозділу може бути звільнено не більше як 30 відсотків особового складу”? Ми схильні вважати, що виклад статті у такому вигляді є вельми недосконалим через необґрунтованість думки. ЇЇ обґрунтування потребує дати відповідь на такі запитання:

чи знизиться рівень бойової готовності військової частини та якість бойового чергування через звільнення більше 30 відсотків особового складу підрозділу?;

чи не знизиться рівень бойової готовності військової частини через звільнення менше 30 відсотків особового складу;

Пошук відповідей на ці запитання є справою фахівців з військових наук. Однак, наші роздуми над ними вказують на те, що, перш за все, існує потреба розрізняти поняття “бойова готовність військової частини в мирний час” та “бойова готовність військової частини у військовий час” Ведучи мову про бойову готовність військової частини в мирний час, потрібно чітко визначити мінімальну кількість особового складу, яка її може забезпечити. На нашу думку такою мінімальною кількістю особового складу у військовій частині має бути не 70 відсотків військовослужбовців, що залишається під час звільнення у кожному підрозділі, а добовий наряд та чергові сили і засоби, що здійснюють бойове чергування. Адже саме особовий склад добового наряду забезпечує повсякденну життєдіяльність військової частини і, у разі тривоги, оповіщає про це інших військовослужбовців. То ж решту особового складу можна відпускати у звільнення, оскільки вони на бойову готовність частини ніякого суттєвого впливу не мають (тим більше, що ми ведемо мову про військовослужбовців строкової служби). У разі тривоги вони можуть оповіщатися (порядок їх оповіщення можна визначати індивідуально) і прибувати до підрозділу так само як і офіцери, прапорщики і військовослужбовці, які проходять службу за контрактом.

Отже результати аналізу можливостей щодо задоволення потреб військовослужбовців строкової служби у приналежності та коханні також вказує на необхідність удосконалення змісту деяких статей Статуту. Крім цього ми вважаємо, що їх доопрацювання здатне усунути передумови для виникнення грубих порушень військової дисципліни, які стосуються самовільних відлучок особового складу з території військової частини. Адже збільшення можливостей для звільнення військовослужбовців з розташування частини автоматично зменшує кількість бажаючих серед них порушити вимоги Статуту і самостійно залишити підрозділ.

Перейдемо до аналізу можливостей щодо задоволення Статутом ще однієї найчисленнішої групи потреб військовослужбовців строкової служби у самоповазі (див. табл. 2.8), зміст якої, на думку Маслоу, складають: компетентність, впевненість, досягнення, незалежність, свобода, престиж, визнання, репутація, статус, оцінка та прийняття [332, с. 493].

Результати аналізу Статуту з цього приводу свідчать про те, що в наслідок певної специфічності військової діяльності, можливості щодо задоволення потреб військовослужбовців строкової служби у самоповазі теж суттєво обмежені. Особливо це стосується потреб військовослужбовця у незалежності, свободі, престижі та статусі. Потреба у незалежності відображає прагнення військовослужбовця до самостійності, відсутності підпорядкування та ін. Проте за своїм службовим становищем і військовим званням йому приходиться виступати в ролі підлеглого, який, згідно Статуту (ст. 29-34), зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника.


Таблиця 2.8

Аналіз можливостей щодо задоволення потреб

військовослужбовців строкової служби у самоповазі




Зміст потреб

у самоповазі

Можливості задоволення

Відображено у Статутах ЗС України

1

Компетентність

+

без конкретики

2

Впевненість

+; –

ст. 18-25

3

Досягнення

+; –

без конкретики

4

Незалежність



ст. 14; 29-34

5

Свобода



ст. 128; 216-220

6

Престиж



без конкретики

7

Визнання

+; –

ст. 13-16

8

Репутація

+; –

ст. 13-16

9

Статус



без конкретики

10

Оцінка



без конкретики

11

Прийняття



без конкретики

Як бачимо, можливості щодо задоволення потреби військовослужбовця у незалежності Статутом не тільки не передбачені, а й, навпаки, обмежені. Те ж саме стосується можливостей щодо задоволення потреби у свободі, яка є бажанням військовослужбовця позбавитися різноманітних обмежень. Це не реально через те, що специфіка військової служби, навпаки, вимагає від військовослужбовця обмежень у всьому:

а) у часі (розподіл часу здійснюється таким чином, щоб забезпечити у військовій частині постійну бойову готовність і проведення занять з бойової підготовки та створити умови для підтримання порядку, військової дисципліни й виховання військовослужбовців …) (ст. 109) [53, с. 97];

б) у просторі та русі (військовослужбовці мають право у вільний від занять та робіт час вільно переміщатися лише по території військової частини, а під час звільнення – і в межах гарнізону)(ст. 216) [53, с. 216];

в) у бажаннях (військовослужбовцям забороняється сідати й лягати на постіль в обмундируванні; забороняється не виходити на зарядку, ранковий огляд та вечірню перевірку; забороняється ходити поза строєм на сніданок, обід та вечерю і т.д.).

Щодо потреби в престижі та репутації військовослужбовців, то ці потреби є взаємопов’язаними. Наприклад, репутація відображає їх прагнення отримати певне визнання своїх позитивних якостей та заслуг, а престиж – бажання мати добру славу, авторитет та ін. Такі потреби, в деякій мірі, задовольняються різноманітними заохоченнями, яким в Дисциплінарному статуті присвячено цілий розділ [53, с. 213]. Нажаль, те ж саме ми не можемо сказати про можливості задоволення потреби військовослужбовця у статусі. Це пояснюється, перш за все тим, що військовослужбовці строкової служби займають найнижчий рівень у статусній ієрархії будь-якої військової організації і, згідно Статуту, є підлеглими, а отже виконавцями чужої волі. Крім цього низький статус військовослужбовців обумовлюється не престижністю військової служби у суспільстві.

Як бачимо складність змісту потреб у самоповазі суттєво обмежує можливості Статуту щодо їх задоволення у військовослужбовців. Отже, з позиції збереження психічного здоров’я військовослужбовців, ми можемо говорити про те, що це негативно відображається на їх душевному благополуччі.

Остання група потреб є найскладнішою і займає найвищий рівень ієрархії потреб, оскільки відображає бажання людини стати тим, ким вона може бути (див. 2.9).

Іншими словами, це означає досягнути вершини свого потенціалу [332, с. 494]. На нашу думку, ця група потреб не може бути відображена у Статутах через кілька причин:

по-перше, потреба у самоактуалізації виникає лише після задоволення всіх потреб, про які ми вже вели мову вище. Однак, через специфіку військової служби повністю це зробити не можливо;

по-друге, самоактуалізація як особисте удосконалення передбачає повне використання здібностей та таланту військовослужбовця. А це не тільки потребує займатися улюбленою справою, а й багато часу для цього. Щодо військовослужбовців строкової служби, то вони проходять службу лише 1,5 року і рідко вважають службу в армії улюбленою справою;

по-третє, соціальне та культурне оточення військовослужбовця строкової служби не тільки не може сприяти виникненню в нього тенденції до самоактуалізації, а, навпаки, обмежує певними нормами та правилами.

Таблиця 2.9

Аналіз можливостей щодо задоволення потреб

військовослужбовців строкової служби у самоактуалізації




Зміст потреби

у самоактуалізації

Можливості задоволення

Відображено у Статутах ЗС України

1

Повне використання здібностей



не відображено

2

Повне використання таланту



не відображено

Сказане вище дозволяє нам зробити висновок про те, що виникнення потреби у самоактуалізації для військовослужбовців строкової служби не реальне. Цю групу потреб потрібно розглядати лише при вивчені інших категорій військовослужбовців, для яких військова служба є професійною діяльністю.

Крім вищевказаних недоліків Статуту, вважаємо за необхідне звернути увагу ще на ряд його положень, які не сприяють збереженню психічного здоров’я військовослужбовців строкової служби. Наприклад, звертає на себе увагу те, що у статті 173 зазначено, що “… район розташування військової частини для прибирання розподіляється на ділянки між підрозділами. Сміття збирається у контейнери, які закриваються кришками, і регулярно вивозиться” [56, с. 91], однак нічого не вказано про технічне забезпечення прибирання розташування військової частини, особливо в осінній та зимовий періоди, коли опадає листя та йде сніг. У першу чергу це стосується таких складних ділянок як стройовий плац та територій, які обладнані для зберігання, обслуговування, ремонту і підготовки до бойового застосування озброєння, бойової та іншої техніки (парки). Слід також зазначити, що нічого не сказано про необхідність такої організації технічного забезпечення і в обов’язках заступників командира частини з озброєння та тилу, а також чергового частини, який, згідно вимог Статуту, лише зобов’язаний “… стежити за чистотою і порядком у казармах і в розташуванні військової частини” [56, с. 126]. В результаті цього військовослужбовцям приходиться вручну перекидати купи листя та десятки тон снігу, витрачаючи на це багато дорогоцінного часу та фізичних зусиль, що негативно відображається на їх душевному благополуччі.

Вважаємо, що не передбачення Статутом можливостей технічного забезпечення прибирання розташувань військових частин є серйозним недоліком, оскільки не тільки наносить шкоду здоров’ю особового складу загалом, а негативно відображається на екологічній безпеці частини. Крім цього це вносить напругу в діяльність (а отже негативно відображається на їх психічному здоров’ї) військових керівників, чиї підрозділи закріплені за певними територіями. Це обумовлено тим, що, наприклад, значне випадання снігу, потребує більше часу для прибирання території, що, в свою чергу, спричиняє необхідність відриву особового складу від виконання планових завдань з бойової підготовки та інше.

Продовжуючи розгляд проблем, пов’язаних з прибиранням територій, вважаємо за необхідне звернути увагу на те, як у Статуті відображено питання прибирання туалетів. Адже цей процес для військовослужбовців не тільки не приємний, а й може бути шкідливим для здоров’я. Варто сказати, що Статутом це питання не пропущено. Так у статті 170 чітко зазначено, що “… туалети слід утримувати в чистоті, своєчасно дезінфікувати, забезпечувати їх вентиляцію та освітлення. Нагляд за їх утриманням покладається на старшин підрозділів, санітарних інструкторів і чергових рот. Інвентар для їх прибирання зберігається у спеціально визначеному місці (шафі)” [56, с. 90]. На перший погляд здається, що зміст статті відображає всі питання. Однак, детальний її аналіз свідчить про те, що це не так:

по-перше, нам не зовсім зрозуміло поняття “своєчасно дезінфікувати”, а саме те, скільки разів це робити і де взяти матеріал (рідину чи порошок) для дезінфекції. Крім цього не визначено місце, де ці матеріали мають зберігатися. Не висвітлення таких моментів створює проблему старшині підрозділу та черговому роти;

по-друге, йдеться лише про те, що інвентар для їх прибирання зберігається у спеціально визначеному місці, проте нічого не сказано з чого конкретно складається цей інвентар. Ми маємо на увазі те, що поняття “інвентар” є сукупністю господарських або інших предметів і в цю сукупність можуть входити різні предмети. Звідси виникає небезпека того, що кожний керівник підрозділу по-різному буде його набирати. Наприклад, до складу інвентарю може входити лише відро та ганчірка і це не буде порушенням вимог Статуту. Однак, в таких випадках військовослужбовцям прийдеться мити унітази голими руками, без спеціальних рукавиць, чобіт та інших предметів, які вкрай необхідні для прибирання туалету. Цілком очевидно, що в таких ситуаціях ні про яке збереження психічного здоров’я військовослужбовців мова йти не може.

Слід зазначити, що певні проблеми у душевному благополуччі військовослужбовців здатні викликати і деякі положення Стройового статуту Збройних Сил України. Перш за все це стосується статті 31, в якій сказано, що “… нормальна швидкість руху кроком – 110-120 кроків за хвилину. Довжина кроку – 70-80 сантиметрів” [56, с. 400]. На нашу думку, якщо це стосується похідного кроку військовослужбовців, то проблем не існує, однак, цього не можна сказати, якщо мова йде про стройовий крок. Складність ми вбачаємо у тому, що Статутом при формуванні строїв не враховано ряд важливих моментів, пов’язаних з детермінуючою тенденцією психічної діяльності та стійкими індивідуально-психологічних відмінностями особистості. Перш за все це стосується відмінностями у рості військовослужбовців, вазі, а також у швидкості психофізіологічних реакцій. Автори Стройового статуту, захопившись процесом опису вимог до дій військовослужбовця в строю, залишили поза увагою суб’єктивні чинники, від яких залежить чіткість та злагодженість дій. Вони звернули увагу на те, що потрібно “під час руху стройовим кроком ногу з витягнутим уперед носком винести на висоту 15-20 сантиметрів від землі та поставити її твердо на всю стопу, піднімаючи водночас другу ногу…” [56, с. 400]. Однак вони не звернули увагу на те, що, наприклад, військовослужбовець у якого ріст менший за 170 см не може виконувати стройовий крок так само як військовослужбовець, у якого ріст більший за 180 см, або ж вони не враховують, що психофізіологічна реакція холерика відрізняється від психофізіологічної реакції флегматика. Не врахування таких важливих моментів породжує багаточасові муштри військовослужбовців на стройовому плацу з метою досягнути чіткості та злагодженості їх дій у строю. А це, в свою чергу, породжує не тільки значні фізичні, а й психологічні навантаження. А все це разом негативно відображається на психічному здоров’ї військовослужбовців.

І закінчуючи проведення аналізу змісту Статуту, варто розглянути як безпосередньо в ньому відображені питання збереження психічного здоров’я військовослужбовців. Слід зазначити, що загалом питанням збереження і зміцнення здоров’я військовослужбовців присвячений цілий розділ. Однак, що стосується збереження безпосередньо психічного здоров’я, то такої інформації у Статуті не має. Вся увага концентрується на збереженні фізичного здоров’я та фізичному розвитку військовослужбовців. Звідси стає зрозумілим те, чому більшість проблем, що пов’язані з фізичним здоров’ям військовослужбовців знаходять своє вирішення, а проблеми, які пов’язані зі збереженням психічного здоров’я навіть не завжди усвідомлюються керівництвом. Отже існує потреба до Розділу 6 Статуту внутрішньої служби внести доповнення щодо заходів, які обов’язково потрібно проводити з військовослужбовцями з метою збереження їх психічного здоров’я.

Загалом, підводячи підсумок аналізу можливостей щодо задоволення потреб військовослужбовців, які відображені у Статутах ЗС України, можна зробити висновок про те, що ці можливості суттєво обмежені, а отже негативно впливають на психічне здоров’я військовослужбовця, особливо строкової служби. Причину такого негативного стану речей, ми вбачаємо у наступному:

а) Статути ЗС України стали правонаступниками Статутів ЗС СРСР, в яких майже повністю нівелювався гуманістичний підхід до розгляду людини (її життя та здоров’я) як найвищої цінності суспільства;

б) з самого початку весь зміст Статуту зорієнтований не на людину а на службу, безпідставно створюючи суттєві обмеження можливостей задоволення ряду потреб військовослужбовців;

в) на нашу думку, в авторський колектив, який працював над Статутом (для нас він невідомий, бо не вказаний у вихідних даних), не входили фахівці з психології та психофізіології;

г) авторський колектив не ставив за мету визначати права та обов’язки військовослужбовців, правила внутрішнього порядку у військовій частині та ін., враховуючи відмінності між поняттями “бойова готовність особового складу у мирний час” та “бойова готовність особового складу у військовий час”. Не розрізняючи ці поняття, автори суттєво ускладнили життєдіяльність особового складу військових частин у мирний час.

Через те, на нашу думку, виникає нагальна потреба у перегляді деяких статей Статуту та доопрацювання їх змісту. Адже його недосконалість з питань збереження психічного здоров’я негативно впливає на психіку десятків тисяч військовослужбовців. Нагадаємо, що дія Статуту поширюється не тільки на Збройні Сили України, а й на Державну прикордонну службу, Службу безпеки України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка