Теорія та практика збереження



Сторінка6/16
Дата конвертації30.12.2016
Розмір3.83 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Головні ознаки діяльності військового керівника

як суб’єкта впливу на психічне здоров’я підлеглого


Ознаки позитивного впливу

Ознаки негативного впливу

Підтримує ініціативу та приймає пропозиції підлеглого.

Приглушує ініціативу та відхиляє пропозиції підлеглого.

Поважає честь та гідність підлеглого

Принижує честь та гідність підлеглого.

Виявляє демократичний стиль управління.

Виявляє авторитарний чи ліберальний стилі управління.

Зосереджується на людині.

Зосереджується на роботі.

Позбавлений особистісних деструкцій

Наявність особистісних деструкцій.

Вміло контролює та критикує підлеглого.

Невміло контролює та критикує підлеглого.

Створює сприятливий соціально-психологічний клімат в колективі.

Не створює сприятливий соціально-психологічний клімат в колективі.

Сприяє попередженню виникнення нервово-психічної нестійкості у підлеглого.

Не сприяє попередженню виникнення нервово-психічної нестійкості у підлеглого.

Виявляє турботу про підлеглого.

Не виявляє турботу про підлеглого.

Вміло заохочує підлеглого.

Невміло заохочує підлеглого.

Впроваджує та заохочує здоровий спосіб життя.

Не впроваджує та не заохочує здоровий спосіб життя.

Цей вплив обумовлений специфікою діяльності військового керівника як посадової особи, що наділена всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих. Маючи право при реалізації управлінських функцій одноосібно приймати рішення та віддавати накази, він, в залежності від своїх індивідуально-психологічних особливостей, здатний по-різному здійснювати управлінський вплив на підлеглий особовий склад. Крім цього службове становище зобов’язує начальників не тільки вимагати від військовослужбовців бездоганного і неухильного додержання порядку і правил військової служби, а й у разі необхідності, накладати дисциплінарні стягнення та порушувати кримінальні справи. Несправедливість і помилки в таких ситуаціях та в інших випадках повсякденної життєдіяльності можуть нанести будь-якому підлеглому глибоку душевну рану.

Отже, розгляд військового керівника як суб’єкта впливу на психічне здоров’я підлеглого особового складу вказує на те, що він в ході реалізації управлінських функцій може здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на душевне благополуччя військовослужбовців. Відповідно до цього, можна зробити висновок, що при негативному впливі він буде виступати в ролі суб’єкта незбереження психічного здоров’я підлеглого особового, і, навпаки, при позитивному впливі – в ролі суб’єкта збереження психічного здоров’я.
2.2.4. Військовослужбовець як суб’єкт впливу на власне психічне здоров’я
Аналіз наукової літератури [12; 36; 47; 56; 67; 89; 211; 207; 256] дозволяє зробити висновок про те, що серед усіх суб’єктів впливу на психічне здоров’я особистості, не залежно від умов її діяльності, особлива роль належить їй самій. Враховуючи, що сферою наших інтересів є психічне здоров’я військовослужбовців, виникає потреба при визначені суб’єктів впливу на психічне здоров’я військовослужбовця окремо приділити увагу його ролі в цьому процесі. Ми маємо на увазі здатність особистості, яка перебуває на військовій службі, так організувати свою поведінку та міжособистісні взаємини, які б не лише не становили загрози її психічному здоров’ю, а й сприяли б його збереженню. Така діяльність має бути складовою самозбережувальної поведінки особистості, під якою, наприклад, А. І. Антонов розуміє систему дій і відношень, що обумовлює стан здоров’я та термін життя індивіда [18, с. 328]. У свою чергу В. М. Панкратов таку діяльність називає психологічним самоуправлінням [211, с. 34]. Такої ж думки дотримується С. М. Шінгаєв [256, с. 34]. Враховуючи вищесказані думки, ми вважаємо, що потрібно вести мову про здатність військовослужбовця бути суб’єктом психологічного самоуправління (саморегулювання) і свідомо впливати на власні психічні явища (процеси, стани, властивості), на власну діяльність та поведінку для підтримки (збереження) чи зміни характеру їх протікання (функціонування). При цьому важливо звернути увагу на те, що в якості об’єкта самоуправління військовослужбовця можуть виступати не тільки притаманні йому психічні явища, а й власна поведінка та діяльність.

Слід зазначити, що власна поведінка та діяльність військовослужбовця суттєво детермінується різними потребами. У свій час Маслоу (Maslow, 1943) розбив потреби особистості по п’яти категоріях: фізіологічні потреби, потреба в безпеці, соціальні потреби, потреби в повазі, потреби в самоактуалізації [331]. Дещо інший перелік потреб особистості запропонував М. Аргайл, який виділив вже одинадцять потреб, а саме: автономність, релаксія, діяльність в родині; позбавлення від одноманітності; спілкування; стимулювання; застосування наявних навичок і здібностей; здоров’я; повага; виклик (змагання) та лідерство [83, с. 38-39].

Слід зазначити, що військова служба в силу своєї специфіки не завжди сприяє військовослужбовцю у задоволені зазначених вище потреб. Наприклад, це стосується потреби в автономності, коли військовослужбовець не може займатися незалежною діяльністю і реалізовувати власні плани. Це ж саме відноситься до потреби в релаксації, яку військовослужбовець не завжди може задовольнити (розслабитися, отримати фізичну та психічну розрядку) через необхідність виконувати службові обов’язки та до інших потреб. Звідси ми можемо говорити про їх вплив на стан душевного благополуччя військовослужбовця. Однак цей вплив буде залежати від того як військовослужбовець переживає обмеження щодо задоволення своїх потреб.

Загалом, на нашу думку, потреба розглядати військовослужбовця як суб’єкта впливу на власне психічне здоров’я обумовлюється тим, як він сам здатний сприймати та усвідомлювати все те, що пов’язано з його виконанням різноманітних соціальних ролей загалом та ролі “військовослужбовця” зокрема. Адже, як зазначає Н. В. Грішіна, протирічиві проблеми, які порушують діяльнісну сферу особистості, можуть переживатися як ролеві конфлікти, а саме: конфлікт “Я-роль” та міжролевий конфлікт. Під конфліктом “Я-роль” вона розуміє протиріччя, що виникають між вимогами ролі та можливостями особистості через нездатність людини відповідати вимогам ролі (наприклад, займати посаду, яка вимагає швидко, без коливань приймати рішення, що для неї не властиво), або ж через небажання відповідати своїй ролі виникає проблема вибору. Далі автор вказує, що “людина може чи вибрати роль та змінити себе, чи відмовитися від ролі, або ж знайти компромісний спосіб зняття чи послаблення цього протиріччя” [79, с. 84].

Однак, з такою думкою Н. В. Грішіної, ми не можемо повністю погодитися, коли мова йде про військовослужбовця. Не дивлячись на те, що військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України, ці права і свободи суттєво обмежуються особливостями військової служби, які визначаються законами України з військових питань, військовими статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами. Адже, по-перше, людина не може відмовитися від виконання військового обов’язку (ролі “військовослужбовця”). Згідно статті 65 Конституції України вона повинна відбувати військову службу відповідно до закону [1, с. 26]. По-друге, в умовах військової служби в людини суттєво обмежена можливість вибору. По-третє, небажання військовослужбовця відповідати своїй ролі передбачає дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом [53, с. 12]. Звідси ми можемо зробити висновок про те, що у будь-якому випадку, людина, перебуваючи в умовах військової служби, буде переживати конфлікт “Я-роль”. Однак, лише від неї самої буде залежати як переживати цей конфлікт, який знайти компромісний спосіб зняття чи послаблення існуючого протиріччя. Ця думка підкреслює роль військовослужбовця як суб’єкта впливу на власне психічне здоров’я.

Крім сказаного нами вище потрібно звернути увагу на те, як військовослужбовець здатний сприймати вплив значних фізичних та психічних навантажень. Наприклад те, що під час несення служби в наряді йому, згідно Статуту, “дозволяється відпочивати лежачи (спати) за час чергування по 4 (!?) години у визначений командиром військової частини час, без взуття, не скидаючи спорядження й не роздягаючись …” [53, с. 123]. Виникає запитання про те, чи зможе військовослужбовець за відведений Статутом час відновити сили та ефективно виконувати свої обов’язки далі? Або ж як військовослужбовець сприймає і відноситься до того, що він: “… під час виконання обов’язків має право носити, зберігати та застосовувати зброю в порядку, встановленому законодавством” [53, с. 11], чи зможе він вбити людину, яка, навіть, і є порушником; “зобов’язаний неухильно виконувати відданий йому наказ у зазначений термін …” [53, с. 15], хоча через суб’єктивні чи об’єктивні причини це зробити не можливо; “має виявляти повагу до командирів (начальників) …”[53, с. 10], хоча деякі з них цього не заслуговують та ін. Отже, ми ведемо мову про відношення військовослужбовця до реальності, маючи на увазі цілісну систему індивідуальних, виборних, свідомих зв’язків особистості з різними сторонами об’єктивної дійсності [167, с. 210]. Іншими словами, йдеться про психічне вираження зв’язку суб’єкта (військовослужбовця) та об’єкта (військової реальності).

Перебуваючи під впливом різноманітних факторів, військовослужбовець не може байдуже відноситися до них. У залежності від своїх індивідуально-психологічних особливостей це переживається ним по-різному, викликаючи позитивні чи негативні емоції та почуття. У переживаннях відображається оцінка військовослужбовцем тих чи інших явищ, спонукання до дій, передбачення їх наслідків. Потрібно також сказати про те, що у переживаннях поєднується реальне й ідеальне. Адже, як вказує Т. С. Кириленко “…ситуація, яка викликала задоволення чи незадоволення, постає в наших переживаннях ідеально, у формі образу. Ці переживання завжди реальні. Так, подія вже минула, а ми переживаємо страх, коли згадуємо про неї, або печаль, якщо згадуємо про розлуку” [210, с. 199]. Отже, все сказане, дає нам підставу розглядати військовослужбовця як суб’єкта впливу на своє психічне здоров’я.

На нашу думку при розгляді цього питання, перш за все, потрібно приділити увагу аналізу досліджень природи патогенної поведінки людини та ролі її мислення у подоланні руйнівного впливу негативних емоцій.

Ми вважаємо, що мислення, як психічний процес відображення дійсності, вища форма творчої активності особистості [39, с. 310] має виконувати роль регулятора, в першу чергу, особистісного сприйняття, емоцій та почуттів. При цьому, перш за все, потрібно звернути увагу на такий процес мислення особистості як рефлексія. Адже саме цей процес дозволяє людині аналізувати, розуміти, усвідомлювати себе: власні дії, поведінку, мовлення, досвід, почуття, стани, здібності, характер, відношення до чогось чи когось, своїх завдань призначення тощо [39, с. 469]. Рефлексуючи, військовослужбовець виступає в ролі суб’єкта впливу на своє психічне здоров’я. Очевидно від результатів рефлексії буде залежати, який саме вплив здійснює особистість на своє здоров’я: позитивний чи негативний. Однак, лише при позитивному впливі, ми можемо говорити про військовослужбовця як суб’єкта збереження власного психічного здоров’я. Адже саме в цьому випадку він буде відчувати позитивні (стенічні) емоції та психічні стани. Власне щодо емоцій, то наприклад, на думку Ю. М. Орлова, кожна емоція є продуктом розуму [206; 207]. Він вказує, що розумова поведінка у людини може бути різною. При патогенному мисленні стрес, напруженість можуть посилюватись і підвищувати ймовірність виникнення психічних розладів. Джерелом патогенного мислення є роздуми, уявлення, пов’язані з образою, соромом, заздрістю, невдачею, страхом, іншими негативними емоціями. Кожна емоція може мати згубний вплив, якщо вона повністю керує поведінкою людини, цілком володіє нею. Дослідник вказує, що патогенне мислення виникає через його схильність до здійснення різноманітних помилок, серед яких він називає помилки у присвоєнні імені, помилки у присвоєнні ознаки, помилки у присвоєнні значення, помилки у системі цінностей та ін. Всі ці помилки дезорганізують спілкування та мислення людини. Крім цього, чим більше значення надається своїм, неадекватним дійсності, очікування, тим сильніше образа. Більшість помилок виникає через звички, які діють автоматично і які заважають враховувати зміни обставин. Загалом слід звернути увагу на те, що патогенне мислення не є патологічним процесом, однак воно має певні риси, через які може породжувати хворобу [208, с. 103]. Звідси ми можемо робити висновок про вплив індивіда на власне психічне здоров’я. Іншими словами мова йде про те, що найголовніші причини комфорту чи дискомфорту криються в самій особистості.

Досліджуючи силу думки та її прояви у поведінці людини В. М. Панкратов прийшов до висновку, що багато психічних хвороб – це хвороби образу думок. Він вказує на те, що “розумова енергія, яка організована у вигляді думки, володіє величезною силою. Кожна наша думка впливає на нас. Міцність нашого тіла, інтелект, успіх у житті та насолода, яку ми даємо іншим людям, - все залежить від природи та якості наших думок” [211, с. 208]. Крім цього він вказує, що людина є тим, що вона про себе думає, перетворюється в образ того, про кого думає, наші клітини прислуховуються до наших думок і змінюються самі. Дослідник, опираючись на думку Л. В. Кулікова, розкриває перелік найбільш розповсюджених установок, які можуть порушувати комфорт та позитивний настрій людини:

“це через нього (неї, них) я так себе почуваю” – це перебільшення можливостей інших людей керувати власними почуттями;

“все (більшість) навколо робиться неправильно, в дійсності все повинно бути інакше” – це необґрунтований песимізм;

“необхідно змінити іншу людину (цих людей)” – це зробити не можливо через обмежені можливості змінити іншу людину;

“я повинен намагатися до досконалості у всьому – досконалості своєї особистості, стосунків з оточенням, сімейних стосунків, ведення справ, свого житла”;

“оточуючі погано вирішують мої проблеми (мало допомагають)”;

“я повинен усім подобатися. Якщо оточуючі не висловлюють свою симпатію, потрібно прикласти всі сили для того, щоб досягнути цього”;

“я не щасливий” – відчуття щастя не може виникати само по собі, воно залежить від готовності людини бачити себе щасливою.

Зазначені вище думки служать підтвердженням того, що кожна людина здатна впливати на стан свого душевного благополуччя.

Загалом дослідники (О. В. Алєксєєв, В. М. Панкратов, В. В. Рибалка) вважають, що існує декілька рис патогенного мислення [12; 208; 211]. Враховуючи їх думку, слід виділити основні риси патогенного мислення, які можуть бути характерними для військовослужбовця як суб’єкта впливу на власне психічне здоров’я:

1. Мрійливість і відрив від реальності, внаслідок чого мимовільність уяви переноситься на негативні образи, які сприяють виникненню мимовільних емоційних та інструментальних реакцій. Якщо у військовослужбовця відсутня звичка контролювати і стримувати вільний перебіг образів уяви та думок, серед яких можуть бути і шкідливі. Залишаючись наодинці з собою, наприклад, перед сном, або ж при несенні служби в наряді, військовослужбовець може попасти під їх руйнівний вплив (за статистикою більше 70% самогубств серед військовослужбовців здійснюється в нічний час).

2. Акти мимовільного розмірковування та уявлення військовослужбовця можуть поєднуватися з певними переживаннями і набувати великої енергії почуттів, що сприяє накопиченню негативного досвіду. Цьому сприяють і специфічні умови військової служби. Через те військовослужбовець з такою рисою, як правило, не може самостійно звільнитися від такого мислительного процесу. Для цього йому потрібна кваліфікаційна допомога фахівця та спеціальне навчання.

3. Відсутність у військовослужбовця рефлексії, тобто здатності розглядати свій стан, аналізувати його, виявляти фактори впливу і причинні зв’язки. Характерною для нього може бути, також, повне заглиблення у ситуацію, повне злиття “Я” з образами, що виникають у свідомості. Ці образи заражаються енергією нашого “Я”, набувають включеного “магнетизму”, притягають інші образи, створюють цілі комплекси, насичені надзвичайною емоційною енергією. Внаслідок цього формуються надмірні, негативні реакції, які можуть перетворитися у стереотипи чи звички патогенного типу.

4. Наявність у військовослужбовця тенденції створювати у собі та зберігати певні утворення (образу, ревнощі, страх, сором), повна відсутність потягу до звільнення від цих переживань, нерозуміння того, що саме ця тенденція поступово призводить до формування патології. Вказана риса звичайно поєднується з психологічною неосвіченістю, а іноді й з неприйняттям принципів та правил психогігієни.

5. Неусвідомленість тих розумових операцій, які породжують емоції, коли людина не може ні розуміти, ні контролювати автоматизовані дії свого розуму. Через те такому військовослужбовців може бути притаманне ставлення до емоцій як до реальності, котра не залежить від свідомості, породжується сама собою і якою не можна керувати.

Аналіз, перерахованих нами рис патогенного мислення військовослужбовця вказує на те, що в цьому випадку ми повинні вести мову про особистість як суб’єкта негативного впливу на власне психічне здоров’я. Однак, в контексті вирішення проблеми збереження психічного здоров’я військовослужбовців, нас більше цікавить особистість як суб’єкт позитивного впливу на власне психічне здоров’я. Звідси виникає потреба проаналізувати погляди дослідників щодо саногенного мислення людини.

З цього приводу Ю. М. Орлов вказує, що існує такий тип мислення, який, навпаки, сприяє подоланню негативних емоцій. Це мислення він називає саногенним, тобто оздоровчим. Воно дозволяє безпомилково аналізувати свої помилки, слідкувати за власними переживаннями і допомагає розставляти пріоритети значень [207, с. 31]. На думку дослідника саногенному мисленню притаманні особливості, протилежні відповідним рисам патогенного мислення. Для такого мислення характерний динамізм зв’язку особистості зі світом образів, у якому відображаються життєві ситуації. В процесі саногенного мислення суб’єкт відокремлює себе від власних переживань і спостерігає за ними. Він може відтворювати стресову ситуацію на тлі спокою та концентрації уваги, пристосовується до неї. Слід також звернути увагу на те, що важливим є розуміння людиною тих психічних станів, які нею контролюються.

Щодо інших поглядів, то згідно В. В. Рибалки, саногенне мислення, на відмінну від патогенного, потребує значно більшої особистісної напруги, бо реалізується не як мимовільний процес, а як довільне, свідоме мислення, що потребує певної організації та попереднього навчання та виховання особистості [211, с. 105].

За припущенням М. Л. Смульсон саногенне мислення можна вважати одним із варіантів більш широкого поняття, яким є позитивне мислення [253, с. 286]. Застосування такого універсального інтелектуального способу як позитивне мислення було запропоновано М. Мольцом. Йдеться про створення й постійну підтримку, підкріплення постійного образу власного “Я” внаслідок впливу успішних вчинків і загалом життєвих успіхів. М. Мольц вважав, що всі наші дії, почуття, вчинки, навіть здібності узгоджуються з цим образом власного “Я” через свідомі та підсвідомі механізми саморегуляції. Саме тому так важливо, щоб цей образ був позитивним і не руйнувався в разі невдачі, або інших помилок у поведінці чи діяльності військовослужбовця. Отже завдяки механізму позитивного мислення ніколи не буває пізно змінити уявлення про себе, створити цілісний позитивний образ власного “Я”, і тоді життєві проблеми, в тому числі психотравмуючі, узгоджуючись із цим новим образом, розв’язуються легко, без надмірних зусиль. Для створення й підтримки позитивного образу власного “Я” необхідні такі риси інтелекту, як творче мислення й творча уява, тобто творчий механізм [209; 253]. При цьому дослідник вказує на дві основні причини того, чому саме образ власного “Я” є ключем до щасливого життя. По-перше, всі дії, почуття, вчинки, навіть здібності узгоджуються з образом власного “Я” як через свідомі, так і через підсвідомі механізми саморегуляції. По-друге, уявлення про себе ніколи не буває запізно змінити, вдосконалити і, відповідно, почати нове життя. Якщо змінюється цілісний образ власного “Я”, то життєві проблеми, які узгоджуються з цим новим образом, розв’язуються значно легше, без надмірних зусиль. Однак, якщо цей образ не змінюється, то виникає небезпека появи в особистості кризових станів, які також здатні негативно відображатися на її психічному здоров’ї. Запропоновані М. Мольцем методи, спрямовані саме на розвиток творчої уяви, мисленнєве експериментування ролей у штучних ситуаціях тощо.

Слід зазначити, що поява кризових станів у військовослужбовців визначається, перш-за все, характером ситуації й індивідуально-психологічними особливостями особистості (тривожною підозрілістю, надмірною чуттєвістю, демонстративністю, емоційною нестійкістю). Також потрібно відмітити, що причиною виникнення кризових станів у військовослужбовців є й те, що більшість з них (особливо це стосується військовослужбовців строкової служби) перебувають у юнацькому віці. За свідченням дослідників особистий розвиток юнака досить суперечливий: прагнення емансипації й виражена потреба розуміння та схвалення оточуючими, розвиток абстрактного мислення й недостатність загальнотеоретичних знань, зовнішня вульгарність і висока вразливість. При загостренні цих суперечливостей за рахунок або зовнішніх психотравмуючих факторів, або внутрішніх особливостей (акцентуації чи психопатії) у юнаків можуть виникати більш чи менш тривалі кризові стани. До таких станів науковці відносять такі явища як “філософську інтоксикацію”, “кризу втрати сенсу буття” і різноманітні афективно-шокові реакції [184].

За свідченням військових дослідників [38; 41; 66; 78; 89 та ін.], небезпека кризових станів для військовослужбовців у тому, що вони є підґрунтям для появи: суїцидальної поведінки; наркотичних та алкогольних проявів; емоційного розгальмування; страхів та апатії; самовільного залишення місця служби, а також неявки на службу, запізнення з відпустки, несвоєчасного прибуття чи неприбуття для несення служби; халатного ставлення до виконання службових обов’язків; порушення правил статутних взаємовідносин: перевищення влади, прояви невербальної агресії (рукоприкладство), прояви вербальної агресії (образа та приниження словами) тощо. Цілком очевидним є те, що все, перераховане вище, в свою чергу також буде мати негативний вплив на психічне здоров’я військовослужбовців.

Продовжуючи розгляд військовослужбовця як суб’єкта впливу на своє психічне здоров’я, потрібно окремо сказати про значення його схильностей, або ж звичок в цьому процесі. Ми маємо на увазі шкідливі потяги, прагнення чи бажання військовослужбовця: вживати наркотичні чи токсичні речовини; конфліктувати, обманювати та інше. Фахівцями вже давно доведено, що все це має негативний вплив як на фізичний, так і на психічний стани людини [137; 256]. Отже, вживаючи наркотичні чи токсичні речовини, конфліктуючи, обманюючи інших, військовослужбовці також здійснюють негативний вплив на своє психічне здоров’я.

Загалом, підсумовуючи все сказане вище, ми прийшли до висновку, що вплив військовослужбовця на своє психічне здоров’я обумовлюється його відношенням до здоров’я загалом. Під поняттям “відношення до здоров’я” ми розуміємо систему індивідуальних, виборних зв’язків особистості з різними явищами оточуючої дійсності, які сприяють чи, навпаки, загрожують здоров’ю людей, а також певну оцінку індивідом свого фізичного та психічного стану [15; 256]. Потрібно зазначити, що крім цього поняття, науковці іноді використовують схоже йому поняття “внутрішня картина здоров’я”, під яким розуміють своєрідний еталон здоров’я людини, який може мати достатньо складну структуру і включати як образні, так і когнітивні уявлення про своє здоров’я (В. М. Смірнов, Т. Н. Рєзнєкова). Існує й інше визначення цього поняття, наприклад “як сукупності інтелектуальних описів (уявлень) здоров’я людини, комплекс емоційних переживань і відчуттів, а також його поведінкові реакції з однієї сторони, і як особливе відношення до здоров’я, що виражається в усвідомленні його цінностей та активно-позитивному намаганні його удосконалювати” (В. О. Ананьєв) [15, с. 62-63]. Загалом, порівнявши ці визначення, можна прийти до висновку, що вони є тотожними. Однак, більшість науковців віддають перевагу поняттю “відношення до здоров’я”, мотивуючи це тим, що воно більше обґрунтоване з позиції теорії особистості.

Враховуючи загальну сутність цього поняття, ми можемо стверджувати, що відношення військовослужбовців до здоров’я є одним із найголовніших елементів самозбережувальної поведінки. Звідси виникає потреба виділити основні компоненти відношення військовослужбовця до психічного здоров’я.

Враховуючи думку фахівців (Г. С. Нікіфорова, Р. А. Березовської), до таких компонентів слід відносити:

когнітивний;

емоційний;

мотиваційно-поведінковий.

При цьому когнітивний компонент характеризує знання військовослужбовця про своє психічне здоров’я, розуміння ролі цього здоров’я для життєдіяльності, знання основних факторів, які негативно (шкодять) чи позитивно (зміцнюють) впливають на психічне здоров’я людини. Щодо емоційного компоненту, то він відображає переживання і почуття військовослужбовця, пов’язані зі збереженням його психічного здоров’я, а також особливості емоційного стану, які обумовлені погіршенням фізичного чи психічного самопочуття. Мотиваційно-поведінковий компонент визначає місце психічного здоров’я в індивідуальній ієрархії термінальних та інструментальних цінностей військовослужбовця, особливості мотивації у сфері психічного здоров’я, а також характеризує особливості поведінки у сфері психічного здоров’я, ступінь дотримання людини здорового способу життя, особливості поведінки у випадках погіршення психічного здоров’я.

Наші дослідження свідчать про те, що процес самозбереження умовно можна поділити на ряд етапів: спонукальний, цільовий, організаційно-дійовий та контрольно-регулюючий.

На етапі спонукання важливо викликати в особистості бажання пізнати себе, визначити сильні та слабкі сторони, прагнення свідомо реалізовувати програму самозбережувальної поведінки. Самі такі роздуми і прагнення можуть бути внутрішньою енергією, необхідною для досягнення позитивних результатів при самозбереженні. Цьому значною мірою може сприяти знайомство людини із відповідною психолого-педагогічно та медичною літературою.

На етапі визначення цілі особистість повинна накреслити мету та розробити програму самозбереження. Потрібно звернути увагу на те, що це дуже складне завдання і надзвичайно важливий етап. Адже при розробці програми самозбереження людина має спиратись на повноцінні ідеали здорового способу життя, на знання специфічних засобів і дій впливу на саму себе тощо. Щодо цього слід зазначити, що у психології та педагогіці існує система засобів самопізнання, самоінформування, самопрограмування, самопереконання, самозобов’язання, самонаказу, самовпливу, самооцінки, яка сприяє ефективному самовихованню особистості, а отже збереженню та зміцненню свого здоров’я.

Третій етап – організаційно-дійовий передбачає безпосереднє здійснення намірів людини щодо реалізації програми самозбереження. Особистість повинна організувати свою життєдіяльність таким чином, щоб уникнути несприятливих умов праці, деструктивних стосунків у сім’ї та у трудовому колективі, шкідливих звичок (вживання алкоголю, наркотичних речовин, тютюнокуріння), фізичного, морального і психічного перевантаження тощо. Крім цього потрібно правильно організувати їжу (забезпечення продуктами харчування і їх цінності), відпочинок, зайняття спортом.

Ведучи мову про психічне здоров’я особистості, потрібно звернути увагу на те, що зловживання алкоголем може призводити до психічних розладів. За свідченням дослідників такими психічними розладами можуть бути біла гарячка, алкогольний галюциноз, алкогольне марення, епілепсія [101, с. 213].

Четвертий етап – контрольно-реголюючий. На цьому етапі важливо, щоб особистість могла проаналізувати наслідки роботи щодо самозбереження та визначити наступні завдання. При цьому застосовуються методи самоконтролю, самоаналізу та самозвіту.

Загалом розгляд теоретичних основ впливу військовослужбовця на своє психічне здоров’я дозволяє зробити висновок про те, що на цей процес суттєво впливають: вік військовослужбовців; сімейна атмосфера та професійна діяльність. В залежності від індивідуально-психологічних особливостей військовослужбовця, цей вплив може мати як позитивний, так і негативний характер. Лише при позитивному впливі військовослужбовець може виступає в ролі суб’єкта збереження свого психічного здоров’я.

Недопущення та подолання негативних психічних станів військовослужбовця передбачає навчанню його адекватній м’язовій релаксації, самонавіюванню, умінню контролювати мимовільну розумову активність, розвитку концентрації уваги і сили уяви. Самонавіювання допомагає військовослужбовцю керувати власною психікою шляхом навіювання собі уявлень, почуттів, емоцій. Його девізом є золоте правило психотерапії: “Якщо ти не можеш змінити ситуацію, то зміни своє відношення до неї”. Людина створює собі модель стану і сама вводить цю модель у свою психіку. Це здійснюється шляхом зосередження уваги і багаторазового повторення створеної моделі. Моделі самонавіюваня вводяться в пам`ять, переходять із короткочасної у довгочасну, із свідомості у підсвідомість і, в кінці кінців, уже автоматично мимовільно впливають на самовідчуття і поведінку.

Щодо уміння військовослужбовця контролювати мимовільну розумову активність, то особливу увагу слід приділяти розвитку його самоконтролю (внутрішнього контролю), який, на думку дослідників, є вищою і найефективнішою формою регулювання людиною своєї поведінки [102, с. 39]. Саме розуміючи самоконтроль як універсальну, інтегровану спроможність людини, що пронизує усі психічні явища, можна говорити, перш за все, про можливість здійснювати самоконтроль за психічними процесами, самоконтроль за станами, а отже самоконтроль за збереженням власного психічного здоров’я. В цьому контексті важливою соціально-психологічною характеристикою військовослужбовця є ступінь активності його власних зусиль, спрямованих на подолання життєвих труднощів, почуття особистої відповідальності, пов’язане із вірою в успішне майбутнє. Актуального значення вони набувають в процесі соціальної адаптації до нових умов службової діяльності, в розвитку спроможності гнучко адаптуватись до різних змін. Ці характеристики часто є визначальними в соціально-психологічних реакціях на значущі події життя і здебільшого можуть суттєво впливати на процес регуляції поведінки і збереження психічного здоров’я військовослужбовця.

Отже, все сказане вище вказує на домінуючу роль особистісного фактору в організації процесу збереження психічного здоров’я військовослужбовців. Звідси виникає потреба вести мову про формування самодостатньої, цілісної, внутрішньогармонійної особистості, яка здатна активно пізнавати і удосконалювати себе і світ, оптимально та гармонійно організовувати свою діяльність, побут, відпочинок і міжособистісну взаємодію як у сім’ї, так у військовому колективі

Узагальнивши результати аналізу наукових джерел, ми виявили головні ознаки військовослужбовця, які можуть вказувати на те, що він є суб’єктом впливу на власне психічне здоров’я (див. табл. 2.4). Як бачимо військовослужбовець може виступати в ролі суб’єкта позитивного чи негативного впливу на власне психічне здоров’я.

Цей вплив здійснюється завжди. Однак, в більшості випадків, він має неусвідомлений характер. Через те виникає проблема, коли починають переважати ознаки негативного впливу. Звідси з’являються передумови для особистісного дискомфорту та деструктивних процесів. Як наслідок, у психічно здорового військовослужбовця може виникнути нервово-психічна нестійкість, а з часом і психічні розлади. А це, в свою чергу, здатне викликати грубі порушення в його повсякденній життєдіяльності, негативно позначитися на результатах військової служби та спричинити різні варіанти деструктивної (розрушаючої) поведінки.


Таблиця 2.4
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка