Теорія та практика збереження



Сторінка5/16
Дата конвертації30.12.2016
Розмір3.83 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Головні ознаки військового колективу

як суб’єкта впливу на психічне здоров’я особистості


Ознаки позитивного впливу

Ознаки негативного впливу

Узгодженість дій членів колективу (колективістська поведінка)

Неузгодженість дій членів колективу (конфліктна, конформна поведінка)

Продуктивна (конструктивна взаємодія)

Непродуктивна (деструктивна взаємодія)

Високий рівень згуртованості

Низький рівень згуртованості

Взаємна довіра та повага між членами колективу

Взаємна неприязнь та неповага між членами колективу

Взаємодопомога та взаємопідтримка

Самотність членів колективу

Позитивний моральний настрій

Негативний моральний настрій

Чіткий розподіл обов’язків

Нечіткий розподіл обов’язків

Відповідність соціальних ролей соціальним нормам

Невідповідність соціальних ролей соціальним нормам

Внутрішньоколективні конфлікти вирішуються конструктивним шляхом

Внутрішньоколективні конфлікти вирішуються деструктивним шляхом

Задоволеність членів колективу результатами праці

Незадоволеність членів колективу результатами праці

Наявність для членів колективу позитивної перспективи

Відсутність для членів колективу позитивної перспективи

Схвалення та дотримання членами колективу соціальних норм і правил

Несхвалення та недотримання членами колективу соціальних норм і правил

Сприятливий (здоровий) соціально-психологічний клімат

Несприятливий (нездоровий) соціально-психологічний клімат

На підставі аналізу думок дослідників, а саме: О. І. Воронова [63], В. Ф. Перевалова [214], Я. В. Подоляка [222], О. Д. Сафіна [287], Л. М. Уварова, В. Г. Уткіна [321], Л. В. Черкасова [337] та ін., які вивчали соціально-психологічні процеси у військових колективах, ми прийшли до висновку, що такими соціально-психологічними умовами є:

загальні позиції членів колективу з важливих питань внутрішнього і міжнародного життя, військової служби формуються на основі спільності їх світогляду, переконань і єдиних принципів;

навички взаємодії і спілкування як в процесі навчальної діяльності, так і в побуті, зв’язані з чіткою і гнучкою структурою розподілу обов’язків, керівництва встановлених ними норм і способів регуляції спільного життя і діяльності;

почуття взаємної довіри, поваги, відповідальності один за одного і готовність в будь-який момент допомогти своєму товаришу;

високий рівень згуртованості колективу;

позитивний морально-психологічний настрій.

Таким чином, за результатами нашого дослідження можна зробити висновок, що соціально-психологічний клімат колективу впливає на стан душевного благополуччя особистості як члена колективу. Причому цей вплив може мати як позитивну, так і негативну спрямованість. В результаті цього колектив виступає як суб’єктом збереження, так і суб’єктом незбереження психічного здоров’я своїх членів.


2.2.3. Військовий керівник як суб’єкт впливу на психічне здоров’я підлеглого
Розгляд військового керівника як суб’єкта впливу на психічне здоров’я військовослужбовця зумовлюється тим, що він як командир (начальник) наділений повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і несе персональну відповідальність перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця [53, с. 28-29].

Поняття влади в широкому трактуванні розуміється дослідниками як здатність і можливість особистості здійснювати певний вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою різних засобів – волі, авторитету, насилля [205, с. 294]. Джерелом будь-якої влади, в тому числі, й в управлінській діяльності, є реальний вплив однієї частини явища на іншу. Для того, щоб владні відносини виникли, вплив повинен відбутися або визріти. Таким є психологічний механізм утвердження влади в управлінні.

На думку науковців сутність особистості керівника у процесі впливу на підлеглих та здійснення управлінської діяльності найповніше розкривається через його ставлення до підлеглого особового складу [121; 149; 205; 287; 322]. Психологія впливу однієї людини на іншу і, зокрема, керівника на підлеглого – це проблема змін, що відбуваються в індивідів у результаті впливу. Підлеглий і керівник, будучи складовою частиною організованої діяльності, попадають під вплив один одного. Однак, через владні повноваження керівника, підлеглий в більшій мірі залежний від нього. Отже керівник здатний впливати на стан душевного благополуччя військовослужбовця.

Слід зазначити, що до недавнього часу проблема впливу керівника на психічне здоров’я підлеглого не була предметом окремих досліджень науковців. Проте, відсутність систематизованих теоретичних і методичних її розробок, а також потреби військової практики зумовили появу дисертаційного дослідження В. Г. Кохана, метою якого було розробити програму підвищення психологічної готовності військових керівників до збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу, а також пропозиції щодо оптимізації цієї діяльності [138]. Дослідник звернув увагу на психологічні чинники професійної діяльності військового керівника як суб’єкта збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу. Він слушно зазначає, що одним із важливих психологічних факторів, який сприяє збереженню психічного здоров’я військовослужбовців виступає психологічна готовність до цього військового керівника. Під цим поняттям дослідник розуміє активно дійовий стан військового керівника, його установку на збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу в ході реалізації управлінських функцій. До показників психологічної діяльності керівника В. Г. Кохан відносить:



мотиваційний (сукупність мотивів, адекватних цілям та завданням збереження психічного здоров’я військовослужбовців);

когнітивний (сукупність знань необхідних для збереження психічного здоров’я військовослужбовців);

операційний (сукупність умінь та навичок практичного вирішення завдань по збереженню психічного здоров’я військовослужбовців);

особистісний (система особистісних характеристик військового керівника, які впливають на результативність збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу) [138, с. 7].

Ми поділяємо цю думку дослідника і вважаємо, що при такому підході з’являється можливість цілеспрямовано формувати військового керівника не просто як суб’єкта впливу на психічне здоров’я підлеглого, а саме як суб’єкта його збереження. Адже вплив на психічне здоров’я, на відмінну від його збереження, може бути як позитивним, так і негативним.

Л. Е. Орбан-Лембрик зазначає, що важливим психологічним чинником неефективного впливу, а отже і неефективного управління є приглушення з боку керівництва ініціативи, пропозицій підлеглих, їх відхилення, неприйняття [205, с. 296].

Для командира (начальника) як управлінця найважливішим результатом управлінської діяльності виступає досягнення ефективного управлінського впливу на весь уклад військової служби. Для малоефективного керування характерна відсутність цілісної системи взаємопов’язаних навичок та умінь і, в першу чергу, в роботі з підлеглим особовим складом. Цілком логічно, що це не може не відобразитись на самопочутті військовослужбовців. В результаті цього в них виникає тривога, страх, роздратування, напруга, стрес та інші негативні психічні стани, які здатні викликати душевну дисгармонію, що є порушенням психічного здоров’я.

Дослідники (М. І. Дьяченко, Л. О. Кандибовіч, Я. В. Подоляк) під поняттям “військове управління” розуміють спрямований вплив командира на особистість військовослужбовця, військовий колектив чи окремі соціально-психологічні процеси, які в них виникають, з метою зміни їх станів, придання нових якостей, які сприяють реалізації рішень і досягненню намічених цілей [96; 222]. При цьому головним завданням військових керівників є загальне керівництво процесом функціонування і розвитку системи управління. Специфіка їх діяльності в тому, що вони, головним чином впливають на підлеглий особовий склад, який безпосередньо вирішує різноманітні завдання. Відповідно до цього визначення, ми можемо зробити висновок про здатність військового керівника впливати на душевне благополуччя військовослужбовців.

Слід зазначити, що поняття “військовий керівник” охоплює широке коло посадових осіб в структурі військових формувань: керівники тактичного, оперативно-тактичного та стратегічного рівня. На думку військових дослідників під поняттям “військовий керівник” слід розуміти офіцера, який займає керівну посаду і здійснює цілеспрямований вплив на підлеглий особовий склад (реалізацію управлінських функцій), що приводить підлеглих до усвідомленої та активної поведінки і діяльності [138]. У військовій частині до категорії “військовий керівник” відносяться, перш за все, командири підрозділів (рот, батарей), командири батальйонів (дивізіонів) та командир частини. Ці посадові особи здійснюють керівництво військовими підрозділами та частиною в цілому і від їх діяльності (методів керівництва), значною мірою, залежить душевне благополуччя, а отже рівень психічного здоров’я військовослужбовців.

Розглядаючи військового керівника як суб’єкта впливу на психічне здоров’я своїх підлеглих, потрібно окремо розглянути питання про характерні для нього стилі керівництва, які відображають стійку сукупність особистісних та соціально-психологічних характеристик керівника, за допомогою яких реалізуються ті чи інші методи впливу на військовий колектив (М. І. Дьяченко, Л. О. Кандибович) [95, с. 273].

На думку Л. Е. Орбан-Лембрик стиль керівництва визначає особистісний профіль керівника і є системою принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного виконання управлінської діяльності та досягнення намічених цілей [205, с. 195]. Крім цього вона вказує, що місце керівника, способи його впливу на об’єктів управління, ознаки, що характеризують його сутність, як певний соціально-психологічний тип, фіксуються у такому понятті, як статус, головними складовими якого є авторитет і престиж.

Враховуючи те, що науковцями [287; 322] виділяються різні стилі керівництва, і, перш за все: директивний (командно-адміністративний, авторитарний, при якому керівник є прихильником єдиноначальності, підпорядкуванню людей своїй волі), колегіальний (демократичний, при якому керівник надає підлеглим самостійність, довіряє їм) та ліберальний (пасивний, при якому керівник практично не керує колективом, не виявляє організаторських здібностей, не розподіляє обов’язки тощо), у нас виникає питання щодо того, який вплив на психічне здоров’я військовослужбовців може мати кожен з цих стилів. З огляду на аналіз наукових джерел ми припускаємо, що результатом директивного та ліберального стилів керівництва є негативний вплив на душевне благополуччя військовослужбовців, а колегіального – позитивний. Для підтвердження цієї думки звернемося до думки дослідників стилів керівництва і, в першу чергу, військових.

О. Д. Сафін, розглядаючи стилі управлінської діяльності та якість керівництва, вказує на те, що “командир, який володіє авторитарним стилем керування, прагне до одноосібного керівництва, як правило, ігнорує ініціативу та творчість підлеглих. Його засобом керування виступає наказ, жорстока директивність і регламентація. Результати управлінської діяльності такого командира досить високі, але не довгострокові, бо підлеглі виступають об’єктами керування та перебувають у постійній напрузі” [287, с. 46-47]. З думки дослідника видно, що авторитарний стиль має негативний вплив на душевне благополуччя особового складу. На це вказує те, що ігнорується ініціатива і творчість підлеглих, а також їх перебування у постійній напрузі. Щодо ліберального стилю, то О. Д. Сафін називає його пасивним (нейтральним) і зазначає, що при ньому результати керування не відповідають потребам підлеглих та інтересам військової служби. Отже це також є свідченням негативного впливу пасивного стилю на психічне здоров’я військовослужбовців. Що стосується демократичного стилю, то дослідник вважає, що його сутність виявляється в гуманістичній спрямованості та використанні засобів впливу, орієнтованих на інтереси та потреби підлеглих. В результаті цей стиль дозволяє реалізувати гармонійні суб’єкт-суб’єктні взаємовідносини у військовому колективі.

Схожу думку щодо характеристик стилів управління, ми знайшли і у психологічному словнику М. І. Д’яченка та Л. О. Кандибовича, які вказують, що авторитарний стиль керівництва характеризується грубістю, нехтуванням гідністю людей і породжує жорстокість; ліберальний – пасивним керівництвом і низьким рівнем вимог до підлеглих; демократичний – справедливим відношенням до підлеглих і сприяє у них доброзичливість, готовність до співпереживання та взаємопідтримки [95, с. 273].

За О. В. Данчевою та Ю. М. Швалбом у керівників з авторитарним стилем керівництва складається завищена самооцінка (віра у власну непогрішимість) та різко занижена оцінка оточення, особливо підлеглих. Наслідком цього є недовіра до підлеглих, нехтування ними і невикористання реального людського потенціалу. Однак протилежна тенденція спостерігається при демократичному стилі керівництва: визнається, що співробітники є не просто виконавці чужих рішень, а люди, які мають власні цінності та інтереси. При цьому зростає ініціативність співробітників, кількість творчих нестандартних рішень, поліпшується моральний клімат та загальна задоволеність людей організацією [83, с. 83-84].

Заслуговує на увагу думка М. Н. Корнєва та А. Б. Коваленко [133, с. 215], які зазначають, що пошук нових критеріїв ефективності діяльності управлінців приводить до появи двовимірної моделі стилю керівництва. При цьому науковці, наводять результати роботи Р. Лайкерта та його колег, які відмінність у продуктивності праці в різних організаціях пояснювали різними стилями керівництва, і виокремили два континууми, що перебувають у межах двох крайностей: зосередження на роботі та зосередження на людині. Керівник, який зосереджений на роботі, орієнтований на завдання, турбується про його проектування і розробку системи винагород із метою підвищення продуктивності праці. Що стосується керівника, який зосереджений на людині, то він, насамперед турбується про людей, концентруючи увагу на підвищенні продуктивності праці шляхом удосконалення людських стосунків, робить наголос на взаємодопомозі, дозволяє підлеглим максимально брати участь у прийнятті рішень, уважно враховує потреби працівників, допомагає розв’язувати їхні проблеми, заохочує професійне зростання. На нашу думку, саме зосередження військового керівника на підлеглих, а не на військовій службі, буде максимально сприяти збереженню їх психічного здоров’я. Такий керівник повинен намагатися не тиснути на підлеглих, а вести їх за собою для вирішення загальних для військового колективу завдань.

Як свідчить аналіз науково-психологічної літератури [254; 298; 322] це є найбільш характерним для керівника-лідера. Такого керівника, як відзначає О. А. Урбанович [322, с. 39], характеризують: здатність сприймати загальні потреби та проблеми підлеглих і приймати на себе відповідальність за їх вирішення; здатність бути організатором сумісної діяльності; чуткість, проникливість і довіру до людей; представницькі здібності; емоційно-психологічний вплив; оптимізм. Проте, коли ми ведемо мову про військового керівника, потрібно обов’язково враховувати суттєвий вплив на стиль його діяльності специфіки військової служби та правил і вимог, які визначаються порядок міжособистісних стосунків у військовому колективі. Адже, формальні стосунки у військовому колективі детермінуються спільною соціально значимою метою діяльності всіх членів колективу, регулюються схваленими суспільством нормами, правилами і вимагають певної субординації та суворого їх дотримання (М. І. Томчук) [298, с. 39-40]. Внаслідок цього, як свідчить військова практика, більшість військових керівників, особливо з невеликим досвідом управлінської діяльності, надають перевагу авторитарним стилям керівництва. Проте, як показують результати дослідження, авторитарні методи керівництва підвищують загальну тривожність підлеглого особового складу, викликають сильні переживання, зокрема: пригніченість, смуток, невпевненість у собі, образу і переляк. Цілком очевидно, що це не сприяє збереженню психічного здоров’я військовослужбовців. Звідси виникає необхідність вести мову про психологічні типи керівників, які визначаються характерними властивостями особистості.

Так О. А. Урбанович вказує, що вибір керівником того чи іншого стилю керівництва визначається рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів. До об’єктивних факторів він відносить: тип організації; специфіку основної діяльності організації; специфіку завдань, що вирішуються; умови виконання завдань; способи і засоби діяльності організації; рівень розвитку організації; стиль керівництва, форми і методи роботи керівника більш вищої інстанції в ієрархії управління; ступінь управлінської ієрархії, на якій знаходиться керівник; співпадання стилю керівництва керівника з очікуваннями підлеглих. Щодо суб’єктивних факторів, то на думку автора до них слід відносити: індивідуально-психологічні особливості особистості (характер, темперамент, здібності, вольові якості); наявність у керівника авторитету; рівень загальної та управлінської культури, освіти; загальний та управлінський досвід [322, с. 67]. Ми поділяємо цю думку, однак вважаємо, що вибір стилю керівництва керівником залежить, перш за все, від психологічної та професійної підготовки керівника. Теж саме стосується і діяльності керівника як суб’єкта впливу на психічне здоров’я підлеглих. Цей вплив буде залежати від рівня його професійної та психологічної компетентності.

Слід звернути увагу на те, що сама основа професійної праці, об’єктом якої є інші люди, передбачає виникнення різноманітних труднощів, обумовлених особистісними бар’єрами. Тим більше, що військовий керівник будь-якої ланки, має справу з суб’єктами (підлеглими, колегами, своїми керівниками), в яких теж може бути порушений стан душевного благополуччя (психічне здоров’я) [254]. Проте практика показує, що військові керівники через низький рівень психологічної компетенції часто залишають поза увагою той факт, що ефективне вирішення управлінських завдань потребує глибокого розуміння психології особистості, створення сприятливих (гармонійних) умов для життєдіяльності своїх підлеглих, всебічної турботи про них, про їх (в тому числі і про своє) психічне здоров’я. При цьому керівники не здатні правильно інтерпретувати поведінку підлеглого, проявляти емпатію, не принижувати його честь та гідність, тобто мати високий рівень розвитку соціально-перцептивних властивостей.

Потрібно зазначити, що вже сама основа професійної праці, об’єктом якої є інші люди, передбачає виникнення різноманітних труднощів, обумовлених особистісними бар’єрами. Тим більше, що військовий керівник будь-якої ланки, має справу з суб’єктами (підлеглими, колегами, своїми керівниками), в яких теж може бути порушений стан душевного благополуччя [9; 12; 38; 47; 89; 106]. Проте практика показує, що військові керівники часто залишають поза увагою той факт, що ефективне вирішення управлінських завдань потребує глибокого розуміння психології особистості, створення сприятливих (гармонійних) умов для життєдіяльності своїх підлеглих, всебічної турботи про них, про їх (в тому числі і про своє) психічне здоров’я. При цьому керівники повинні вміти правильно інтерпретувати поведінку підлеглого, проявляти емпатію, не принижувати його честь та гідність, тобто мати високий рівень розвитку соціально-перцептивних властивостей.

Професіоналізм керівника визначається, в першу чергу, високим рівнем соціально-перцептивної компетентності, яка базується на розвитку високосензитивного сприйняття рефлексивної інформації, важливої для розвитку соціально-перцептивного інтелекту, розуміння себе та інших [287]. Останнє передбачає наявність у керівника певних характеристик мислення, де головне – це здатність до узагальнення інформації для прийняття оптимального управлінського рішення.

Відкорегування військовим управлінцем особистісної тенденціозності в розумінні соціально-перцептивного матеріалу удосконалює здатність сприймати людину і себе таким, якими вони є, розуміння когнітивних передумов виникнення різних емоційних станів, що робить можливим їх кореляцію не тільки з ситуативними, а й з базовими формами психологічного захисту. У процесі підготовки майбутніх керівників потрібно навчати адекватно визначати особистісні психічні стани, свій вклад у виникнення непорозумінь в процесі міжособистісного спілкування з іншими людьми, виявляти інфантильні джерела стереотипних деструктивних тенденцій поведінки, які є непродуктивними для оптимального професійного спілкування.

Однак, на превеликий жаль, перераховані вміння і здібності характеризують далеко не кожного військового керівника. Психологічна непідготовленість (не відкорегованість) військового керівника сприяє стабілізації внутрішніх протиріч, об’єктивно дезінтегрує їх. Актуалізація механізмів психічного захисту: проекції, ідентифікації, переносу, раціоналізації, заміщення, обумовлює викривлення соціально-перцептивної інформації, деструктує професіональну реалізацію військового керівника. Звідси виникає потреба вести мову про обмеження управлінського потенціалу керівника, яке, в свою чергу, може негативно відображається на стані душевного благополуччя його підлеглих.

Дослідники В. В. Шпалінський та К. А. Помазан при розгляді факторів, що обмежують управлінський потенціал керівника, опираються на думку М. Вудкока та Д. Френсіса, і до таких факторів відносять: невміння керівника управляти собою; розмитість особистих цінностей; зупинка в саморозвитку; нерозвиненість креативного підходу до вирішення проблеми; невміння впливати на людей та невміння навчати [345, 27].

Очевидно, що такі недоліки керівника можуть служити підґрунтям для виникнення проблем у міжособистісних стосунках з підлеглими і, знову є таки, негативно позначатися на їх психічному здоров’ї. Наприклад, невміння керівника управляти собою, може спричинити грубість по відношенню до підлеглих; розмитість особистих цінностей може виявлятися у суперечливих судженнях, в недооцінці оптимальних варіантів при прийнятті рішення; нерозвиненість креативного підходу до вирішення проблеми може призводить до нездатності керівника самому висувати нові ідеї і гідно оцінювати і стимулювати тих підлеглих, які їх пропонують; невміння навчати може виявлятися у відсутності якостей наставника та педагога та ін.

Результати нашого опитування військовослужбовців щодо їх думки з приводу сильних та слабких сторін військових керівників виявили ряд особливостей. Військовослужбовці відзначили, що вони поважають керівників, які володіють: чесністю, здатністю ладити з іншими людьми, здібністю бути лідером і мають високий рівень освіченості. Щодо категорії тих керівників, яких військовослужбовці не поважають, то для них властиві: обмеження поглядів, нездатність розуміти підлеглих, нерішучість, відсутність ініціативи, нездатність брати на себе відповідальність, грубість, самодурство та ін.

Узагальнивши результати аналізу наукових джерел, ми виявили головні ознаки діяльності військового керівника, які можуть вказувати на те, що він є суб’єктом впливу на психічне здоров’я військовослужбовця як підлеглого (див. табл. 2.3).

Таблиця 2.3

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка