Теорія та практика збереження



Сторінка4/16
Дата конвертації30.12.2016
Розмір3.83 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Головні ознаки сім’ї військовослужбовця

як суб’єкта впливу на його психічне здоров’я


Ознаки позитивного впливу

Ознаки негативного впливу

Узгодженість поведінки та дій членів сім’ї

Неузгодженість поведінки та дій членів сім’ї

Продуктивна (конструктивна взаємодія) членів сім’ї

Непродуктивна (деструктивна взаємодія) членів сім’ї

Високий рівень згуртованості

Низький рівень згуртованості

Взаємна довіра та повага між членами сім’ї

Взаємна неприязнь та неповага між членами сім’ї

Взаємодопомога та взаємопідтримка між членами сім’ї

Відсутність взаємодопомоги та взаємопідтримки між членами сім’ї

Позитивний моральний настрій в сім’ї

Негативний моральний настрій в сім’ї

Чіткий розподіл обов’язків в сім’ї

Нечіткий розподіл обов’язків в сім’ї

Відповідність поведінки членів сім’ї очікувань один одного

Невідповідність поведінки членів сім’ї очікувань один одного

Схвалення та дотримання членами сім’ї внутрішньосімейних норм і правил

Несхвалення та недотримання членами сім’ї внутрішньосімейних норм і правил

Наявність житла та належних побутових умов

Відсутність житла та належних побутових умов

Здорові всі члени сім’ї

Наявність хворих членів сім’ї

Задоволеність членів сім’ї результатами сімейно-шлюбної взаємодії

Незадоволеність членів сім’ї результатами сімейно-шлюбної взаємодії

Сприятливий (здоровий) соціально-психологічний клімат сім’ї

Несприятливий (нездоровий) соціально-психологічний клімат сім’ї

Високий рівень психологічного здоров’я сім’ї

Низький рівень психологічного здоров’я сім’ї

Таким чином, проаналізувавши думки дослідників сімейно-шлюбної взаємодії, можна зробити висновок про те, що сім’я військовослужбовця, в залежності від рівня її соціально-психологічної стабільності, стратегії поведінки, перш за все, шлюбних партнерів, може виступати джерелом психічної травми військовослужбовця як члена сім’ї (суб’єктом негативного впливу на його психічне здоров’я), або ж джерелом відновлення фізичних та психічних сил (суб’єктом позитивного впливу на його психічне здоров’я). Здатність сім’ї протистояти труднощам і порушенням великою мірою залежить від уміння її членів усвідомлювати і розв’язувати свої проблеми та крок за кроком створювати модель стабільної сім’ї. Звідси виникає потреба вести мову про загальну психологічну просвіту військовослужбовців та членів їх сімей з питань психології сім’ї.

Знання про психологічні особливості міжособистісної сумісності, шлюбні чинники та інші сторони сімейного життя допомагають усвідомлювати військовослужбовцям як членам сім’ї, її роль в збереженні душевного благополуччя людини і справляють позитивний вплив на створення і функціонування стабільної сім’ї з сприятливим (здоровим) соціально-психологічним кліматом. Крім цього у членів сім’ї, в першу чергу у шлюбних партнерів, з’являється можливість спрямувати вплив сім’ї на кожного її члена в позитивне русло, зберігаючи тим самим психічне здоров’я один одного.
2.2.2. Військовий колектив як суб’єкт впливу на психічне здоров’я особистості
У контексті пошуку оптимальних шляхів збереження і зміцнення психічного здоров’я особистості, особливої актуальності набуває розгляд проблеми впливу соціально-психологічного клімату колективу на психічне здоров’я його членів. Ми маємо на увазі залежність душевного благополуччя особистості від внутрішньогрупових соціально-психологічних процесів та явищ, які мають місце у будь-якому колективі як вищої форми організації групи.

Як свідчить практика реальне життя колективу – це складна система виробничих, організаційно-управлінських та міжособистісних відносин його членів. Саме люди, з притаманними їм чеснотами, недоліками, пристрастями та інтересами, є рушійною силою та джерелом життєвої енергії колективу. Проте, в кожному колективі, поряд з позитивними, мають місце і негативні соціально-психологічні процеси та явища, які є наслідком суперечливості людської натури та внутрішньогрупових міжособистісних відносин. Нажаль, це може стати причиною не тільки розладу серед членів колективу, ставити під загрозу виконання завдань, що стоять перед колективом, а й негативно відображатися на самопочутті людей. Через те виникає необхідність вести мову про якісну сторону внутрішньогрупових міжособистісних стосунків (психологічну атмосферу) та їх вплив на кожного члена колективу. На нашу думку, саме колектив, разом з сім’єю, є найважливішими суб’єктами збереження (незбереження) психічного здоров’я особистості.

Аналіз науково-психологічної літератури [129; 133; 214; 222; ] свідчить про те, що, в контексті розв’язання проблеми збереження психічного здоров’я особистості, питання впливу колективу на душевне благополуччя його членів, незважаючи його актуальність і важливе практичне значення, поки що вивчено недостатньо. Слід зазначити, що окремі його аспекти розглядалися у такій галузі гігієни як психогігієна (Л. М. Щеглов (1976); М. Є. Бачеріков, М. П. Воронцов, Е. І. Доброміль (1989); Р. З. Поташнюк (2000) та інші [27; 248; 347]. Однак, до теперішнього часу немає досліджень впливу соціально-психологічного клімату колективу, в тому числі військового, на психічне здоров’я особистості та обґрунтування шляхів його збереження.

Враховуючи необхідність розгляду проблеми збереження душевного благополуччя особистості, існує необхідність у визначенні особливостей впливу на психічне здоров’я військовослужбовців соціально-психологічного клімату підрозділу, в якому вони проходять військову службу. Для досягнення такої мети визначимо ряд завдання:

1. На основі аналізу науково-психологічної літератури уточнити сутність та зміст такого поняття як “соціально-психологічний клімат колективу”.

2. Визначити психологічні чинники колективу, які впливають на стан душевного благополуччя особистості як члена колективу.

3. Виявити головні ознаки військового колективу, як суб’єкта впливу на психічне здоров’я особистості.

За свідченням дослідників [209; 222; 253], соціальне середовище, в якому перебуває людина, здійснює на неї різні впливи. Первинний колектив, будучи групою об’єднаних загальними цілями і завданнями людей, виступає первинним регулятором міжособистісних стосунків своїх членів. Ці стосунки неминуче виникають між членами колективу на ґрунті їхнього спілкування та взаємодії. На нашу думку, характер цих стосунків та їх усвідомлення особистістю суттєво відображаються на її емоційно-чуттєвому стані, а отже визначають рівень душевного благополуччя людини. Звідси, враховуючи те, що міжособистісні стосунки в колективі визначають його соціально-психологічний клімат, можна припустити, що він має суттєвий вплив на психічне здоров’я своїх членів і, через те колектив може сприяти, або не сприяти збереженню душевного благополуччя людини. Зазначимо, що військовослужбовці змушені тривалий час перебувати в товаристві один одного, адже більшість завдань вони виконують в складі підрозділу (йдеться про колектив окремого взводу, застави, роти, групи тощо) і після виконання завдання, також повертаються у розташування підрозділу. Так, Статутом внутрішньої служби ЗС України визначено, що “військовослужбовці, які проходять строкову службу, курсанти військових навчальних закладів, крім матросів і старшин, які перебувають на кораблях, розміщуються в казармах, а ті, що проходять службу за контрактом, - у гуртожитках у розташуванні військової частини…” [53, с. 82]. Отже, після спільного виконання службових обов’язків, військовослужбовці строкової служби повинні повертатися до казарми у розташування свого підрозділу, де далі продовжується їх позаслужбове життя. Як бачимо роль військового колективу у житті військовослужбовців надзвичайно велика. Отже його вплив на стан душевного благополуччя своїх членів не викликає сумніву.

Для підтвердження цієї думки, перш за все, проаналізуємо сутність та зміст такого поняття як “соціально-психологічний клімат колективу”.

Як свідчать результати проведеного нами аналізу різноманітної науково-психологічної літератури [6; 143; 205; 222; 253; 322], існують різні підходи до розуміння суті цього поняття. Перш за все, слід звернути увагу на те, що дослідниками паралельно використовуються такі поняття як “психологічний клімат”, “морально-психологічний клімат”, “психологічна атмосфера” та ін., які по суті є синонімами [205].

Наприклад, за Я. І. Українським соціально-психологічний клімат слід визначати “як стан міжособистісних стосунків, що можуть змінюватися” [253, с. 482]. Автор вказує, що соціально-психологічний клімат може виявлятися в таких групових ефектах як настрій і громадська думка, самопочуття та оцінки умов життя і праці людини в організації. При цьому ним виділяється ряд характерних особливостей соціально-психологічного клімату, серед яких його вплив на психологічне самопочуття людей.

На нашу думку, визначення соціально-психологічного клімату як стану міжособистісних стосунків, що можуть змінюватися, є дещо поверховим і потребує уточнення. Проте, навіть воно вказує на те, що міжособистісні стосунки можуть змінюватись. У цьому разі йдеться про феномен взаємовпливу. Адже взаємний обмін думками, почуттями, вчинками в процесі взаємодії викликають в людини різну гаму емоційних переживань від задоволення до незадоволення, а також зміну поведінки, установок та оцінок.

Дослідник актуальних проблем психології управління О. А. Урбанович зазначає, що соціально-психологічний клімат є станом групового настрою і якісної сторони міжособистісних стосунків в групі, які виявляються у вигляді сукупності психологічних умов, що сприяють чи перешкоджають продуктивній спільній діяльності і всебічному розвитку особистості в організації [322, c. 286]. При цьому автор вказує на те, що клімат є однією із сторін життєдіяльності і взаємостосунків людей. Його вплив позначається, перш за все, на психологічному самопочутті людей.

Схожої думки притримуються й інші дослідники психології управління, зокрема В. В. Шпалінський та К. А. Помазан [345, с. 112]. Вони вважають, що психологічний клімат є чинником, через який переломлюється, опосередковується будь-яка діяльність колективу. При цьому переважний настрій людей визначає не тільки міру включення кожного в діяльність, але і характер її спрямованості та ефективності. Науковці вказують, що вплив психологічної атмосфери на особистість може бути двояким – як стимулюючим, так і гальмуючим, що пригнічує творчу ініціативу, активність і енергію. У випадках, коли в колективі недооцінюється роль тих чи інших факторів, що сприятливо впливають на психологічний клімат, може скластися нездорова атмосфера. Це виявляється в напруженості людських стосунків, у конфліктах між членами колективу. Людина, яка була втягнута в конфлікт, гостро і болісно переживає ситуацію, що виникла, а особливо розлад своїх стосунків з іншими. Крім того, навіть коли конфліктує лише двоє, то багато членів колективу відволікається від роботи на з’ясування причин і подолання протиріч. Отже конфлікти порушують спокій в колективі, несприятливо позначаються на всіх сферах діяльності і на членах колективу.

Л. Е. Орбан-Лембрик, досліджуючи шляхи формування прийнятного соціально-психологічного клімату в організації, вказує, що в психологічній теорії й практиці під поняттям “соціально-психологічний клімат” позначають якісний бік міжособистісних стосунків, що проявляються у сукупності внутрішніх (психологічних) умов, які сприяють або ж перешкоджають продуктивній спільній діяльності і всебічному розвитку особистості у групі [205, с. 606-607].

О. М. Бандурка, С. П. Бочарова, О. В. Землянська вважають, що психологічним кліматом є моральна (емоційна) атмосфера, яка складається у виробничій групі, будучи комфортною чи дискомфортною для членів групи [26, с. 177]. На їх думку основними показниками психологічного клімату являються задоволення роботою та окремими сторонами виробничої ситуації, перспективи росту, підвищення кваліфікації, характером міжособистісних стосунків в групах як по горизонталі (між співробітниками), так і по вертикалі (між керівниками і підлеглими), дружніми неформальними зв’язками членів груп, станом трудової дисципліни, плинність кадрів, безконфліктність і т. п. Як бачимо дослідники теж вказують на те, що атмосфера в колективі може бути комфортною чи дискомфортною для членів колективу. Звідси цілком логічно вести мову про те, що при комфортній атмосфері колектив буде позитивно впливати на своїх членів, і, навпаки, при дискомфортній – вплив буде негативний.

Ці слова підтверджують нашу думку про те, що військовий колектив може виступати суб’єктом впливу на психічне здоров’я військовослужбовця.

Щодо інших визначень соціально-психологічного клімату, то, наприклад, В. А. Полторак та В. М. Піча розуміють під цим поняттям “сукупність взаємопов’язаних, сталих соціально-психологічних особливостей групи, що виявляються в домінуючих, типових для неї ціннісних орієнтаціях, міжособистісних стосунках” [298, с. 26]. Дане визначення, на нашу думку, також потребує деякого уточнення, і, перш за все, того, що конкретно дослідники розуміють під “сталими соціально-психологічними особливостями групи”. Загалом і воно вказує на феномен взаємовпливу, пов’язаного з міжособистісними стосунками членів колективу.

Що стосується військового дослідника Я. В. Подоляка, то на його думку соціально-психологічний клімат це “стан колективу, який характеризується рівнем соціального сприйняття і мірою задоволення його членів різними сторонами спілкування і взаємодії” [222, с. 196]. Як бачимо, це визначення більш детальніше вказує на те, що соціально-психологічний клімат відображає міру задоволення членів колективу різними сторонами міжособистісного спілкування та взаємодії.

Однак, найбільше, нашу думку, щодо суттєвого впливу соціально-психологічного клімату на психічне здоров’я членів колективу, підтверджують визначення, які подано у психологічних словниках під редакцією В. В. Давидова, О. В. Запорожця, Б. Ф. Ломова (1983) [258], під редакцією А. В. Петровського, М. Г. Ярошевского (1990) [261] та у словнику практичного психолога (укладач С. Ю. Головін, 1997) [297].

Так, у словнику В. В. Давидова, О. В. Запорожця, Б. Ф. Ломова ведеться мова про психологічний клімат як соціально-психологічне поняття емоційного та соціально-оціночного характеру. Дослівно це поняття визначається як “переважаючий в групі чи колективі відносно стійкий емоційний настрій, в якому поєднуються настрої людей, їх душевні переживання і хвилювання, відношення один до одного, до роботи та до оточуючих подій” [258, с. 149]. При цьому вказується, що психологічний клімат може бути сприятливим чи несприятливим, здоровим чи нездоровим. Як бачимо це визначення, не дивлячись на свою давність, найґрунтовніше розкриває суть психологічного клімату та його істотні ознаки. Беручи до уваги цю думку, можна зробити висновок, що саме здоровий психологічний клімат сприяє душевному благополуччю, а нездоровий – душевному неблагополуччю членів колективу.

Згідно словника А. В. Петровського та М. Г. Ярошевского, під соціально-психологічним кліматом слід розуміти “якісну сторону міжособистісних стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють чи перешкоджають продуктивній міжособистісній діяльності і всебічному розвитку особистості” [261, с. 162]. Схоже визначення (100% схожість, хоча посилання на джерела інформації відсутні) подано у, так званому, словнику практичного психолога [297, с. 219]. Така інтерпретація поняття “соціально-психологічного клімату” вказує на те, що міжособистісні стосунки членів колективу можуть сприяти чи перешкоджати їх міжособистісній діяльності. Звідси цілком логічно можна говорити, що коли міжособистісні стосунки сприяють цій діяльності, то у членів колективу виникають позитивні емоційні реакції, коли ж не сприяють, то емоційні реакції будуть мати негативний характер.

Загалом, результати зробленого нами аналізу остаточно вказують на те, що соціально-психологічний клімат відображає “міру задоволення” членів колективу різними сторонами міжособистісного спілкування та взаємодії. Отже, це дає нам підставу говорити про вплив соціально-психологічного клімату колективу на психічне здоров’я особистості. Цей вплив детермінують явища та процеси, що відбуваються у самому колективі. Вони є наслідком соціально-психологічного відображення мікросередовища. Передусім це характер офіційних організаційних зв’язків між членами первинної групи, що закріплений у формальній структурі даного колективу. Розбіжності між типами такої структури деякі науковці [253] показують на підставі виділення таких моделей спільної діяльності як:

а) спільно-індивідуальна діяльність: кожен член групи виконує свою частину завдання незалежно від інших;

б) спільно-послідовна діяльність: спільне завдання виконується послідовно кожним учасником групи;

в) спільно-взаємодіюча діяльність: завдання виконуються за безпосередньої та одночасної взаємодії кожного учасника з іншими.

Задоволеність міжособистісними стосунками збільшується за умови переходу від першої моделі до третьої. Крім цього слід звернути увагу на залежність соціально-психологічного клімату від неофіційної організаційної структури колективу, характеру керівництва та індивідуально-психологічних особливостей членів колективу. Кожен член колективу як особистість визначає її соціальну мікроструктуру в результаті чого формується здоровий чи нездоровий соціально-психологічний клімат.

Основними показниками здорового соціально-психологічного клімату, на думку дослідників [257; 261] можуть бути: переважання атмосфери взаємної уваги, поважного відношення членів колективу один до одного, товариський дух; довіра і висока вимогливість членів групи один до одного; доброзичлива та ділова критика; вільний виклад особистої думки при обговорені питань, які стосуються усього колективу; відсутність тиску керівників на підлеглих і визнання за ними права приймати значимі для групи рішення; достатня інформованість членів колективу про його завдання і стан справ щодо їх виконання; задоволення від належності до колективу; висока ступінь емоційного включення та взаємодопомоги в ситуаціях, які викликають стан фрустрації тощо.

Негативний розвиток стосунків призводить до поступового відособлення окремих членів колективу, зменшення кількості контактів, активізації опосередкованих засобів зв’язку порівняно з безпосередніми, згортання мережі комунікативних зв’язків (до формально необхідних), затримки інформації щодо засобів опосередкованого спілкування та руйнування зворотного зв’язку. Саме такі комунікативні зв’язки в колективі можуть бути емпіричними показниками її соціально-психологічного клімату. Позитивна оцінка зв’язків породжує почуття задоволеності собою та іншими, і, навпаки, негативна оцінка зв’язків породжує почуття невдоволеності собою та іншими. Переживання взаємин відбивається на настроях, зумовлює самопочуття людини: від душевного благополуччя до душевного неблагополуччя. Зміст переживань членів колективу визначається їх ставленням до оточення (інших членів колективу та соціально-психологічних явищ). Певні настрої через імітацію, навіювання поширюються на інших людей і створюють відповідний психологічний фон.

Аналіз науково-психологічної літератури [27; 133; 248; 347] та результати нашого дослідження свідчать про те, що на стан душевного благополуччя особистості як члена колективу впливають: привабливість членів групи (міра міжособистісної симпатії); подібність між членами групи (щодо цінностей, установок); своєрідність взаємозв’язку членів колективу; задоволеність груповою динамікою; характер керівництва і прийняття рішень; співпадання соціальних очікувань (експектації) члена колективу з дійсністю, тощо.

Крім цього суттєвою характеристикою життя колективу та його впливу на членів колективу є функціонування в ньому процесів нормативної поведінки, пов’язаної з реалізацією групових норм як стандартів поведінки та регуляторів міжособистісних відносин. Індивід не може вважатися повноцінним членом групи, доки він не прийняв групові норми за стандарти своєї власної поведінки. Головні групові характеристики і процеси (лідерство, згуртованість, прийняття групового рішення) завжди передбачають формування “ми-почуття”, тобто певну стандартизацію оцінок, установок, процедур, які використовуються членами колективу у спільній діяльності. На нашу думку, нормативний вплив є конкретизацією проблеми впливу колективу (позитивного чи негативного) на поведінку своїх членів. В контексті проблеми, яку ми розглядаємо, особливу увагу на себе звертають питання впливу норм групової більшості на члена колективу та наслідки його відхилення від групових норм (рівень конформізму). Адже індивідуальні та особистісні характеристики членів групи завжди відображаються на конформній поведінці, не зважаючи на ситуації тиску (впливу) колективу. У цьому випадку може виникати альтернативна конформній поведінці нонконформність, тобто повне заперечення якоїсь згоди, нехтування будь-якими груповими нормами та цінностями [133, с. 182]. Цілком логічно, що така полярність у поступливості індивіда тиску колективу буде прямо пропорційною полярності у задоволенні від членства в ньому. Звідси ми можемо зробити висновок про те, що від перебування в колективі його члени можуть отримувати задоволення (це буде сприяти їх психічному здоров’ю), чи незадоволення (це буде сприяти їх психічному нездоров’ю).

Саме задоволення на думку М. Н. Корнєва та А. Б. Коваленко [133] можливе за умови, якщо суб’єктивна цінність одержуваних членом групи виграшів перевищує суб’єктивну значущість докладених нею зусиль. Згідно цієї точки зору колектив буде задовольняти своїх членів тільки в тому разі, якщо він буде їх приваблювати. А це, на нашу думку, буде можливим лише при сприятливому (здоровому) соціально-психологічному кліматі, про що свідчить сказане нами вище.

На основі вивчення наукових джерел спробуємо виявимо деякі ознаки соціально-психологічного клімату колективу, які позитивно відображаються на психічному здоров’ї членів колективу. Узагальнюючи думки дослідників, ми прийшли до висновку, що такими ознаками є: наявність позитивної перспективи для групи і для кожного її члена; довіра і висока вимогливість членів групи один до одного, ділова критика; вільне висловлювання власної думки; відсутність тиску на підлеглих з боку керівництва; достатня поінформованість членів групи про цілі та завдання організації; задоволеність працею й приналежністю до групи; прийняття на себе відповідальності за стан справ у групі тощо.

А, зважаючи на те, що ми ведемо мову про специфічну організацію, якою є військовий колектив, слід, також, враховувати те, чи має військовослужбовець в своєму колективі: можливість самоутверджуватися (виключаючи варіанти із застосуванням фізичної сили чи психологічного тиску); можливість самовизначатися; можливість отримати емоційний захист; можливість задовольняти свої потреби; можливість отримати реальну підтримку своїх соціальних очікувань.

Щодо соціальних очікувань, то за Т. В. Дмитривою, це є припущення людини щодо оцінки її особистості оточуючими. Вони включають, по-перше, усвідомлення людиною того, яких форм поведінки чекають від неї інші, насамперед, значущі для неї люди, на думку яких вона зважає, по-друге, усвідомлення людиною можливих реакцій оточуючих на її поведінку, і нарешті, усвідомлення людиною вимог, які висувають до неї оточуючі. Звідси соціальні очікування військовослужбовця можна визначити як систему очікувань, вимог щодо норм виконання соціальних ролей у військовому середовищі.

Слід зазначити, що на відміну від офіційних вказівок, посадових інструкцій та інших регуляторів поведінки в групі експектації мають неформалізований характер, який не завжди усвідомлюється. Соціальні очікування диференціюються відповідно до ступеня узагальненості, ясності, узгодженості. Невизначеність і суперечливість соціальних очікувань утруднює відповідну до них поведінку, що призводить до непередбачених вчинків і знижує ефективність рольової взаємодії. Іншими словами, людина в своїх діях у різноманітних системах спілкування ніби весь час перевтілюється у ті чи інші ролі. Дослідники визначають соціальну роль як нормативний зразок поведінки індивіда, який займає певну соціальну позицію в групі і виконує відповідні функції. При цьому науковці підкреслюють, що соціальна роль характеризується комплексом нормативних вимог до поведінки і очікувань, з нею пов’язані певні права і обов’язки індивіда, ступінь реалізації яких залежить не тільки від змісту рольових вимог, але й від можливостей, якостей самого індивіда, в зв’язку з чим будь-яка його роль персоніфікується і суб’єктивується. Отже, виконання індивідом визначеної соціальної ролі зумовлено не тільки об’єктивними, але й суб’єктивними факторами. Оскільки один і той самий військовослужбовець виконує багато соціальних ролей, то у цьому випадку можуть проявлятись так звані внутрішньорольові або міжрольові конфлікти. Внутрішньорольові конфлікти зумовлені тим, що різні люди по-різному, часто суперечливо уявляють собі одну і ту ж роль. Це характерно для ролей, які не відрізняються високим ступенем визначеності. Міжрольові конфлікти виникають на основі протиріч між різними рольовими вимогами: (здібний спеціаліст - некомпетентний керівник, хороший підлеглий - поганий товариш і т. ін.). Є. І. Головаха і Н. В. Паніна, характеризуючи такі рольові вимоги, вказують на те, що вони можуть стати для людини серйозною проблемою, оскільки потребують від неї постійно переключатися з однієї ролі на іншу, нерідко протилежну, протягом одного дня. Невстигаючи переключатися, людина нерідко своїми діями породжує конфліктну ситуацію, яка пов’язана з порушенням відповідних групових вимог [70]. Звідси з’являється небезпека негативного впливу на самопочуття члена колективу невідповідності соціальної ролі соціальним нормам.

В. О. Соловієнко вказує на те, що члени колективу можуть виявляти колективістську чи конформну поведінку [209, с. 61]. При першому варіантові поведінка людини узгоджується з діями колективу і спрямована на їх підтримку. Щодо другого варіанту, то в цьому випадку член колективу пасивно пристосовується до оточення, не виробляє власної активної позиції, а намагається поводитися відповідно до думки інших людей, пристосовуватися до інших вимог. Як бачимо конформна поведінка, характеризується зовнішньою відповідальністю цілям колективу при внутрішньому розходженні з ними. Звідси можна зробити висновок, що у такому випадку член колективу буде відчувати внутрішньоособистісний дискомфорт, а, отже, це може негативно відображатися на його психічному здоров’ї.

Основою для групових вимог є соціальні норми, які функціонують у кожній групі (військовому колективі). Як своєрідний регулятор групового процесу, соціальні норми визначають правила і стандарти поведінки. Ці норми породжені системами офіційних і неофіційних відносин і можуть мати спільні характеристики. Наприклад, можуть додаватися до ситуації в цілому, а не до окремих членів групи, які беруть в ній участь, і ролей, які ними реалізуються. Поряд з цим, такі соціальні норми можуть регламентувати реалізацію тієї чи іншої ролі в різних ситуаціях, тобто виступати рольовими стандартами поведінки. При цьому необхідно взяти до уваги, що деякі норми схвалюються майже всіма членами групи, в той час як інші - лише меншістю, а деякі - не схвалюються взагалі. Отже, соціальні норми є сукупністю правил і вимог, яку формує кожна реально діюча спільність. Вони відіграють роль найважливішого засобу регуляції поведінки членів певної соціальної групи, характеру їх взаємовідносин, взаємодії і спілкування. Проте на практиці таке регулювання не може гарантувати групі безконфліктне функціонування людей, оскільки всі вони в силу своїх індивідуально-психологічних особливостей тією чи іншою мірою конфліктні. Ця думка вказує на те, що колектив (норми, правила, міжособистісні стосунки) здійснює вплив на стан душевного благополуччя кожного свого члена.

Слід, також, звернути увагу на те, що військовий колектив об’єднує людей з різними індивідуально-психологічними особливостями. Ці особливості служать підґрунтям для виникнення між ними різноманітних конфліктів. Як зазначає М. І. Пірен “іноді члени колективу просто не можуть співіснувати через психологічну чи психофізіологічну несумісність” [220, с. 92]. На її думку, емоційно-психічне напруження, що переростає у конфліктну ситуацію і відвертий конфлікт, найчастіше спостерігається у колективах, де працюють однакові за віком чи темпераментом люди. Тут доречно сказати про те, що військовий колектив характеризується певними особливостями: перш за все, це стосується віку, як правило більшість військовослужбовці є ровесниками, а також статті – більшість членів військових колективів це чоловіки, причому молодого віку (від 18 років). А молодий вік, за І. С. Коном, це багато енергії та мало досвіду [131]. Звідси з’являється небезпека, що, в деяких випадках, міжособистісна взаємодія членів військового колективу може набувати непродуктивного характеру і породжувати міжособистісні конфлікти.

На думку М. І. Томчука конфлікт у військовому колективі – це зіткнення протиріч, позицій між військовими людьми, які відстоюють певні інтереси, погляди, захищають деякі норми поведінки і супроводжуються особливими емоційними проявами [298, с. 137]. Дослідник вважає, що причинами службових конфліктів є: порушення військових норм, законів, правил; невиконання службових обов’язків; необ’єктивність оцінки результатів служби, навчально-бойової діяльності, перевищення влади і невміння нею користуватися; грубість, упередженість; проблеми навчання та бойової підготовки. Щодо причин неслужбових конфліктів, то ними є нерозуміння людей, психологічна несумісність характерів, невміння спілкуватися тощо. Крім цього на їх виникнення впливають і такі негативні риси особистості як запальність, неврівноваженість, егоїзм, грубість, неадекватність самооцінки та ін. Також відзначається, що між військовослужбовцями строкової служби конфлікти виникають через неформальні, позастатутні стосунки, невизначеність завдань, відсутність чіткості в розподілі функціональних обов’язків, недобросовісність їх виконання, невиконання вимог молодших командирів. У цих випадках виникають неконструктивні міжособистісні конфлікти. М. І. Пірен вказує, що такі конфлікти характеризуються прагненнями опонентів психологічно “придушити” партнера, дискредитувати його в очах оточуючих. Ці прийоми викликають гнів і шалений опір в членів колективу [220, с. 94].

Зазначені вище думки науковців також вказують на можливості військового колективу здійснювати різноманітні впливи на психічне здоров’я військовослужбовців. Полярність цього впливу повною мірою детермінується соціально-психологічним кліматом, який існує у військовому підрозділі. Отже існує необхідність вишукувати шляхи оптимізації міжособистісної взаємодії в колективі для створення в ньому позитивної соціально-психологічної атмосфери.

Т. С. Кабаченко, досліджуючи актуальні питання психології управління людськими ресурсами вказує, що оптимізація взаємодії в колективі опирається на особистісні ресурси кожного члена колективу (команди). Вона веде мову про те, що для ефективних команд характерні ряд особливостей, серед яких називає: взаємні обов’язки та довіру, які не можуть виникнути по примушенню; дух партнерства та товариськості; відкрите обговорення проблем; хороша циркуляція інформації; висока адаптивність; лідерство, яке ґрунтується на сприянні контактам і співпраці; керівництво, яке виступає каталізатором групової взаємодії і співпраці; незалежність впливовості члена команди від його статусу та її обумовленість професіоналізмом і компетентністю [264, с. 185].

Очевидно, що оптимізація міжособистісної взаємодії у військовому колективі буде сприяти злагодженій діяльності військовослужбовців як єдиної команди. Як наслідок, вони будуть отримувати задоволення як від процесу, так і від результату спільної діяльності. Безумовно це позитивно відобразиться на їх психічному здоров’ї.

Узагальнивши результати аналізу наукових джерел, ми виявили головні ознаки військового колективу, які можуть вказувати на те, що він є суб’єктом впливу на психічне здоров’я військовослужбовця як члена колективу (див. табл. 2.2).

Підводячи підсумки вивчення військового колективу як суб’єкта впливу на психічне здоров’я особистості, доцільно звернути увагу на соціально-психологічні умови, які можуть сприяти збереженню психічного здоров’я військовослужбовця як члена колективу.

Таблиця 2.2


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка