Теорія та практика збереження



Сторінка3/16
Дата конвертації30.12.2016
Розмір3.83 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Об’єктивні фактори, що впливають

на психічне здоров’я військовослужбовця





Рис. 2.1. Вплив об’єктивних факторів на психічне здоров’я

військовослужбовця
б) демографічні фактори: вік (юність; рання дорослість; середній вік, похилий вік, перехідні стани між ними), соціальна приналежність (визначає соціально-культурний і матеріальний статус особистості);

в) стан фізичного здоров’я: рівень фізичного розвитку; рівень фізичної підготовленості; рівень функціональної підготовленості організму до виконання фізичних навантажень; рівень і здатність до мобілізації адаптаційних резервів організму, що забезпечують його пристосування до впливу різноманітних факторів військового середовища.



Суб’єктивні фактори, що впливають

на психічне здоров’я військовослужбовця



Рис. 2.2. Вплив суб’єктивних факторів на психічне здоров’я військовослужбовця
Щодо головних факторів суб’єктивного характеру, то такими є:

а) внутрішня (розумова) поведінка військовослужбовця: уявлення про психічне здоров’я та шляхи його збереження; сприйняття та оцінка життєвих ситуацій і ризику, пов’язаного з ними; виникнення та протікання внутрішньоособистісних конфліктів; психологічне самоуправління; відношення до здоров’я та здорового способу життя; самооцінка душевного благополуччя;

б) зовнішня (соціальна) поведінка військовослужбовця: активний спосіб життя; вживання здорової їжі; стосунки (відношення) з оточенням; дотримання (недотримання) правил здорового способу життя; шкідливі звички (вживання та зловживання шкідливими речовинами та ін.).

Як бачимо фактори суб’єктивного характеру є відображенням розумової і соціальної поведінки військовослужбовця. Отже, це актуалізує роль особистості у процесі збереження власного психічного здоров’я. Звідси виникає потреба в ході подальшого нашого дослідження розглянути військовослужбовця як активного суб’єкта впливу на власне психічне здоров’я.

На перший погляд, перераховані фактори об’єктивного характеру, що здатні впливати на психічне здоров’я військовослужбовця, є незалежними від нього. Однак, детальне їх вивчення вказує на те, що спрямованість їх впливу, також, детермінована самим військовослужбовцем, а точніше його поведінкою, діяльністю та активною життєвою позицією. Для підтвердження цієї думки розглянемо як це може відбуватися з впливом деяких факторів соціального середовища. Візьмемо для прикладу військовий колектив, в якому існують різноманітні соціально-психологічні процеси, зокрема боротьба за краще місце у статусній і лідерській ієрархії. Завоювавши авторитет у військовому підрозділі, військовослужбовець набуває значущості в очах своїх товаришів по службі і відчуває повагу колективу. Він стає високостатусним членом колективу і сам отримує можливість впливати на інших членів колективу. Або ж навпаки, втративши авторитет, військовослужбовець втрачає значущість в очах своїх колег і стає низькостатусним членом колективу. Тим самим він, як би, робить можливим (дає підставу), щоб його принижували (морально чи фізично) товариші по службі.

Подібне можна сказати про стосунки військовослужбовця з командирами (начальниками). Будучи сумлінним виконавцем розпоряджень і команд керівника, військовослужбовець завойовує його повагу та довіру. В результаті він робить можливим, щоб керівник заохочував його, надавав певні блага (йдеться про позитивний вплив на психічне здоров’я військовослужбовця). В іншому випадку, коли військовослужбовець стає недобросовісним підлеглим, командир змушений критикувати його дії та накладати на нього стягнення (негативний вплив на психічне здоров’я).

Загалом, посилаючись на результати вивчення наукових джерел та власні дослідження, можна зробити висновок, що в основі перераховані нами факторів, які впливають на психічне здоров’я військовослужбовця, може бути:

соціальна (соціально-психологічна) ізоляція (вимушене тривале перебування військовослужбовця в умовах обмеження стосунків з рідними людьми та друзями);

групове неприйняття (невизнання військовослужбовця іншими членами підрозділу, неприйняття існуючих норм, цінностей, способу мислення);

зниження толерантності до “значущих інших” (нетерплячість військовослужбовців один до одного, неадекватність поведінки, розбіжності взаємооцінювання);

внутрішньоособистісний конфлікт між статусом і домаганнями (викликає дискомфорт у взаєминах, призводить до бурхливої реакції несумісності та ін.);

самотність (породжена розчаруванням у товаришах по службі, втратою соціальних контактів, невизнанням військовослужбовця на рівні міжособистісної взаємодії);

соціально-психологічне відчуження (передбачає послаблення міжособистісних контактів, збіднення комунікативних дій, зниження статусу в колективі);

зростання незадоволення (може виникнути як наслідок суттєвих статусно-рольових розбіжностей, через обмеження можливостей у задоволенні потреб військовослужбовця);

неадекватність ціннісного ставлення та самооцінки;

комунікативна неспроможність (нездатність військовослужбовця виявляти такі комунікативні якості і здібності, які б допомагали б йому адекватно сприймати соціально-психологічну реальність);

міжособистісний конфлікт (наявність нестатутних стосунків, які можуть викликати глибокі психологічні потрясіння).

Таким чином, вивчення соціально-психологічних факторів, які впливають на психічне здоров’я військовослужбовця, дозволить нам виявити основні суб’єкти, які впливають на нього, а також розробити комплексну програму збереження психічного здоров’я особового складу.


2.2. Основні суб’єкти впливу на психічне здоров’я військовослужбовців
2.1.1. Сім’я військовослужбовця як суб’єкт впливу на його психічне здоров’я
За свідченням дослідників сімейно-шлюбних стосунків, сім’я є осередком (малою соціальною групою) суспільства, найважливішою формою організації особистого побуту, яка заснована на шлюбному союзі, стосунках між чоловіком і жінкою, батьками й дітьми, братами і сестрами та іншими близькими людьми, що живуть разом і ведуть спільне господарство (М. Я. Соловйов, 1997). Отже, сім’я відіграє важливу роль в житті як окремої особистості, так і всього суспільства. Перш за все вона формує особистість [81]. Крім цього вона задовольняє потреби її членів та покликана виконувати певні функції [18; 41; 99; 122; 164]: а) виховну, яка задовольняє потреби бути батьком чи матір’ю, виховувати дітей та самореалізовуватись у дітях; б) господарську, яка задовольняє матеріальні потреби і сприяє збереженню здоров’я та відновленню фізичних сил; в) емоційну, яка задовольняє потреби в симпатії, повазі, емоційній підтримці та психічному захисті. Ця функція забезпечує емоційну стабілізацію членів суспільства, активно сприяє збереженню їх психічного здоров’я; г) первинного соціального контролю, що забезпечує дотримання суспільних норм, особливо тим її членам, яким важко співвідносити свою поведінку з існуючими правилами; г) статеву, що задовольняє статево-еротичні потреби членів сім’ї.

На думку відомого фахівця з конфліктології М. І. Пірен “шлюбно-родинні стосунки органічно включені в систему соціальних факторів, детермінуючих розвиток Збройних Сил України. Вони виступають своєрідним джерелом, що впливає на потенційну діяльність армії” [220, с. 214]. Далі вона вказує на те, що психологічний стан суспільства в багатьох вимірах залежить від морально-психологічного клімату у сім’ї, в тому числі і у сім’ї військовослужбовця Збройних Сил України. Тому дослідниця вважає, що потрібно мати на увазі терапевтичну-оздоровчу функцію сім’ї з одного боку, а з іншого – можливості сутичок конфліктогенного характеру. Ця думка свідчить про значну роль сім’ї військовослужбовця для життєдіяльності кожного члена сім’ї загалом, і військовослужбовця зокрема.

Враховуючи важливу роль сім’ї для життєдіяльності особистості, існує необхідність у виявленні особливостей її впливу на психічне здоров’я військовослужбовця як члена сім’ї. Для досягнення такої мети визначимо ряд завдань:

1. Визначити психологічні чинники сім’ї, які впливають на стан душевного благополуччя особистості як члена сім’ї.

2. Виявити головні ознаки сім’ї, як суб’єкта впливу на психічне здоров’я особистості.

Слід зазначити, що на сім’ю військовослужбовця, яка виконує ті ж соціальні функції, що і звичайна сім’я, значний вплив має специфіка військової служби, яка і визначає її соціально-психологічні особливості, а саме:

залежність сім’ї військовослужбовця від його службової діяльності (місце проживання, житло, працевлаштування дружини, місце навчання дітей та ін.);

необхідність багаторазової соціально-психологічної адаптації, пов’язаної з переїздом на нове місце служби. Сім’я змушена обривати старі соціально-психологічні зв’язки і переїжджати у віддалені гарнізони: розлучення з друзями, сусідами; дружина залишає місце роботи, трудовий колектив; діти залишають школу. На новому місці служби військовослужбовця сім’я змушена встановлювати нові соціально-психологічні зв’язки. Все це викликає значні психічні й фізичні перевантаження військовослужбовця та членів його сім’ї;

велика вірогідність виникнення психологічного дискомфорту, стресів і конфліктів через відсутність житла, належних побутових умов, неможливості працевлаштування дружини військовослужбовця;

наявність дефіциту спілкування військовослужбовця з сім’єю через специфічні умови військової служби, що в свою чергу негативно відображається на психологічному кліматі сім’ї, породжуючи внутрішньо-сімейну напругу і негативні переживання членів сім`ї;

висока залежність благополуччя сім’ї військовослужбовця від морально-психологічних якостей дружини, її витримки і стійкості, розуміння нею тієї особливої місії, яку виконує чоловік, її спроможності витримати такі випробування, як вимушені відлучення, відрядження, наряди, постійну тривогу за чоловіка; особливе значення має також вміння дружини створити сприятливі умови для успішного виконання чоловіком службового обов’язку;

особлива цінність і значимість сім’ї (домашнього затишку) для військовослужбовця, оскільки службова діяльність для нього пов’язана з високою напруженістю, відповідальністю і вимагає повної самовіддачі для вирішення бойових завдань, пов’язаних з ризиком для життя.

Цілком очевидним є те, що специфіка військової служби не сприяє задоволенню потреб кожного члена сім’ї військовослужбовця. А від рівня задоволення потреб кожного члена сім’ї залежить стан їх душевного благополуччя. Крім цього, індивідуально-психологічні особливості членів сім’ї, їхні взаємини, міжособистісні конфлікти у сім’ях, а також певні умови життя можуть порушувати виконання сім’єю зазначених вище функцій та спричинити виникнення душевного дискомфорту її членів. Іншими словами, будь-яка сім’я військовослужбовця може стати чинником позитивного чи негативного впливу на особистість, на її фізичну та розумову діяльність (на ступінь працездатності). Все це залежить від того, наскільки та чи інша сім’я здатна нормально організувати свою життєдіяльність. Звідси ми виходимо на поняття “нормально функціонуюча сім’я”.

На думку Е. Г. Ейдеміллера, В. Юстіцкіса (1999), нормально функціонуюча сім’я – це сім’я, яка відповідально і диференційовано виконує свої функції, внаслідок чого задовольняється потреба в зростанні й змінах як сім’ї загалом, так і кожного її члена зокрема [99]. Однак, протягом всього життєвого циклу сім’я постійно зустрічається з різними труднощами та несприятливими умовами – хворобами, житлово-побутовими проблемами, конфліктами з соціальним оточенням, наслідками широких соціальних процесів (суспільних криз, стихійних нещасть). Через те перед сім’єю часто виникають непрості проблеми, які можуть негативно позначатися на її житті і порушувати душевну рівновагу членів сім’ї.

Саме тому О. М. Моховіков вказує, що “сім’я, як і екстремальні ситуації, може бути джерелом травми і викликати у її членів важкі психічні переживання. У структурі сімейної травми центральне місце займають обтяжливі емоційні стани, що порушують службові, трудові чи навчальні взаємовідношення індивіда”[194, с. 154]. Крім цього науковець зазначає, що роль сімейного конфлікту буває ведучою, через те, що саме стосунки в сім’ї є головними у різноманітних взаємовідношеннях особистості, вони відрізняються багатогранністю і уразливістю члена сім’ї по відношенню до травмуючих внутрішньосімейних впливів.

Дослідник сімейно-шлюбної взаємодії Ч. Ліксон [164, с. 87] поділяє внутрішньосімейні конфлікти на шлюбні (між чоловіком та дружиною), конфлікти між батьками й дітьми, конфлікти між братами і сестрами. Виникнення зазначених конфліктів великою мірою залежить від типу конкретної сім’ї. За О. В. Люлько, існує три типи сімей: авторитарна, анархічна, егалітарна. За його визначенням, під авторитарною слід розуміти сім’ю, в якій один із подружжя – чоловік або дружина - є одноосібним лідером. Анархічною вважається сім’я, всі члени якої заперечують підпорядкування будь-якому члену сім’ї. Егалітарною називається сім’я, в якій члени мають рівні права та обов’язки.

Основоположник сімейного консультування, американський психолог В. Сатір виділяє два типи сімей: проблемні й зрілі (безпроблемні) [286]. При цьому вона звертає увагу на те, що проблемні сім’ї характеризуються низькою самооцінкою, не спрямованими, заплутаними, нереалістичними і нечесними комунікаціями; ригідними, інертними, стереотипними, негуманними, неорієнтованими на допомогу іншим правилами поведінки; соціальними зв’язками, що забезпечують спокій, або ж навпаки, наповненими страхом і загрозою. Отже, згідно з В. Сатір, базовими складовими для життя сім’ї є: самооцінка, комунікації, правила і соціальні зв’язки.

М. І. Пірен, враховуючи визначену у науковій літературі типологізацію сімей, поділяє їх на такі типи як: дружня, дезорганізована, неблагополучна (конфліктна, асоціальна, кризова, формальна, проблемна) [220, с. 218]. Вона зазначає, що найбільш суттєвими моментами, які згуртовують сім’ю, сприяють її благополуччю та злагоді є: відданість один одному, уміння гідно спілкуватися між собою, бути гнучким у стосунках, самостійність та ін.

С. В. Ковальов, узагальнюючи думку фахівців, які вивчали різні сім’ї, поділяє всі відносно неблагополучні сім’ї на три типи: конфліктні, кризові й проблемні. У конфліктних сім’ях існують сфери, де інтереси, потреби, наміри і бажання їх членів постійно перебувають у зіткненні, породжуючи сильні й тривалі негативні емоції. Кризовими є сім’ї, де суперечливість інтересів і потреб подружжя має особливо різкий характер, захоплюючи важливі сфери життєдіяльності сім’ї. Проблемними є подружні союзи, в яких виникли особливо важкі життєві ситуації, що можуть істотно вплинути на стабільність шлюбу: відсутність житла та засобів для існування сім’ї, важка і тривала хвороба членів подружньої пари, а також засудження на тривалий термін одного із шлюбних партнерів [122].

Динаміка шлюбної дисгармонії має такий вигляд: спочатку порушується взаєморозуміння між подружжям (комунікативний аспект), далі виникають сумніви щодо надійності шлюбного партнера (прагматичний аспект). Потім розуміння відновлюється (сумніви змінюються впевненістю), причому сумніви щодо надійності шлюбного партнера вже перетворюються на переконання у ненадійності, а сумніви у справедливості – на переконання в його несправедливості. Головною причиною такої деформації шлюбної взаємодії є психологічний механізм сприйняття подружжям один одного. Таке сприйняття характеризується властивостями, що притаманні сприйняттю як пізнавальному процесу взагалі. Проте, порівняно зі сприйняттям всіх інших явищ, воно має свою специфіку, яка виявляється передусім в тому, що об’єкт сприйняття не пасивний і не байдужий щодо суб’єкта. Між суб’єктом і об’єктом виникає певне психологічне поле, де когнітивні, мотиваційні та емоційні компоненти особливо тісно переплетені й злиті. Розвиток шлюбних відносин поєднує в собі гармонійні й дисгармонійні фази, конструктивні й деструктивні конфлікти, життєві кризи, подолання яких спричиняє позитивні й негативні наслідки для кожного члена сім’ї. Залежно від взаємодії зовнішніх та внутрішніх чинників, на деяких етапах розвитку сім’ї процес шлюбної взаємодії ускладнюється, відхиляється від гармонійного, що виявляється у суперечливих тенденціях і міжособистісних зіткненнях. Все це є підґрунтям, на якому розгортається життєва драма, що порушує душевне благополуччя членів сім’ї.

Для того щоб зберегти душевне благополуччя, шлюбні партнери повинні намагатися створити і розвивати у повсякденному житті найбільш допустимі й оптимальні для них моделі продуктивної взаємодії: взаєморозуміння, взаємодопомогу, управління. Взаєморозуміння в шлюбі передбачає взаємоповагу чоловіка та дружини, їхню здатність правильно розуміти один одного, ставати на точку зору партнера, розуміти причини й цілі його вчинків.

Взаємодопомога у шлюбі проявляється в здатності правильно і своєчасно реагувати на слова, на прохання, надавати допомогу у важких ситуаціях, в умінні разом відпочивати, знімати напруження, втому, стрес. За допомогою такої якості міжособистісної взаємодії як управління здійснюється взаємовплив між шлюбними, протиставлення позицій, управління поведінкою, вчинками, поглядами партнера. Саме через ці якості шлюбна взаємодія у сім’ях військовослужбовців часто стає непродуктивною і порушує психічне здоров’я членів сім’ї.

На думку Е. Г. Ейдеміллера та В. В. Юстицького, сімейні проблеми породжують психічні переживання, які оформлюються в кілька станів: стан глобального сімейного незадоволення, стан сімейної тривоги, стан непосильного психічного і фізичного напруження, стан відчуття вини [99, с. 36-42]. Для виявлення впливу цих станів на психічне здоров’я військовослужбовця, проаналізуємо їх більш детальніше. Дослідники пояснюють, що причиною глобального сімейного невдоволення є різке розходження між реальним життям сім’ї та очікуванням індивіда. У випадку усвідомленого незадоволення, члени подружньої пари відкрито визнають, що сімейні стосунки їх не задовольняють. При цьому нерідко існує конфлікт між подружжям: до констатації незадоволення приєднуються агресивні ноти, прямі вказівки на те, що його причиною є інший член подружньої пари. Щодо погано усвідомленого незадоволення, то воно виявляється непрямими шляхами. По-перше, через вираження почуттів і станів, які межують з безпосереднім невдоволенням: монотонністю, нудьгою, відсутністю радістю, ностальгійними спогадами про дошлюбне життя. По-друге, невдоволення виявляється через численні скарги на різні сторони сімейного життя.

Стан сімейної тривоги відображає стан тривоги у одного чи двох членів сім’ї. Характерною ознакою даного типу тривоги є те, що вона виявляється у сумнівах, страхах, опасаннях, які стосуються, перш за все, сім’ї, особливо здоров’я її членів, їх відлучень і пізніх повернень, а також протиріч і конфліктів, що виникають у сім’ї. Важливими складовими цього стану є також почуття безпорадності і почуття нездатності вмішуватися в хід подій у сім’ї, спрямувати його в потрібне русло.

Однак, одним із основних психотравмуючих переживань членів сім’ї є їх надмірне нервово-психічне напруження. Е. Г. Ейдеміллера та В. В. Юстицького зазначають, що сім’я приймає участь у формуванні непосильного нервово-психічного напруження кількома способами: створюючи для індивіда ситуації постійного психологічного тиску, важкого чи навіть безвихідного стану; створюючи перешкоди для прояви членами сім’ї певних, надзвичайно важливих для них почуттів, для задоволення істотних потреб; створюючи чи підтримуючи внутрішній конфлікт в індивіда.

Щодо останнього стану, який відображає почуття вини перед іншими членами сім’ї чи перед сім’єю у цілому, то через характерологічні особливості індивіда, цей стан також може стати психотравмуючим фактором. Індивід в цьому випадку відчуває себе перешкодою для оточення, винуватцем (дійсним чи уявним) усіх сімейних негараздів, схильний сприймати поведінку інших членів сім’ї як таку, що звинувачує чи докоряє, хоча в дійсності вона такою не являється. Таким чином, сімейно-обумовлені психотравмуючі переживання можуть бути тим фактором, який сприяє трансформації порушень життєдіяльності сім’ї в нервово-психічні чи соматичні порушення. Цілком очевидно, що всі, зазначені вище стани, можуть негативно відображатися на психічному здоров’ї індивіда, в нашому випадку військовослужбовця як члена сім’ї.

У психологічні літературі існує поняття теоретичної моделі стабільності сім’ї [18; 124; 101; 164]. Згідно з нею, всі фактори стійкості (нестабільності) сім’ї поділяють за такими полюсами: зовнішні – внутрішні, і суб’єктивні. До зовнішніх об’єктивних чинників відносять стабільність соціальної системи, в яку включена сім’я, і матеріальні умови життя, до зовнішніх суб’єктивних чинників стійкості сім’ї – чинники соціального контролю, правові і культурні норми, національні та культурні традиції, очікування і вимоги значимого оточення. Внутрішнім суб’єктивним джерелом стабільності сім’ї є міжособистісні почуття подружжя (кохання, повага) і подружня сумісність. Щодо подружньої сумісності, то вона є дуже складною і багаторівневою характеристикою. Дослідники вказують, що міжособистісна сумісність є оптимальним поєднанням якостей людей у процесі спілкування, що сприяє успіху виконання спільної діяльності. За В. В. Богуславським прийнято виділяти чотири види сумісності: фізичну, психофізіологічну, соціально-психологічну, соціальну-ідеологічну [202].

Фізична сумісність виражається в гармонійному поєднанні фізичних якостей подружжя. В основі психофізіологічної сумісності лежать особливості аналізаторних систем, а також властивості темпераменту. Дослідження і спостереження свідчать про те, що в спілкуванні краще поєднуються два різних темпераменти (холерик – флегматик, сангвінік - меланхолік) і погано вживаються люди з однаковими темпераментами (два холерики). Хоча слід зазначити, що поєднання протилежних темпераментів має і негативні сторони, оскільки це не забезпечує однакового ритму в роботі в ході взаємодії людей. Соціально-психологічна сумісність передбачає стосунки людей з такими особистісними властивостями, які сприяють успішному виконанню соціальних ролей. У цьому випадку не є обов’язковою схожість характерів, здібностей, проте обов’язково повинна існувати їх гармонія. Як свідчить життєва практика, контакти встановлюються швидше і виявляються міцнішими у людей з рисами, які доповнюють одна одну: один – активний, рішучий, інший – спокійний, розсудливий.

Р. М. Грановська [79, с. 430], характеризуючи сімейно-шлюбну взаємодію, зазначає, що психологічна сумісність подружжя, єдність життєвих позицій і ціннісних орієнтацій, не заважаючи збереженню індивідуальності кожного, визначає сприятливий психологічний клімат сім’ї. Тільки за таких умов сім’я створює для своїх членів відчуття захищеності, служить джерелом духовних сил і позитивних емоцій, надаючи підтримку на всьому життєвому шляху. Спілкування в такій сім’ї дає можливість кожному бути самим собою і водночас отримати максимум безкорисливої підтримки і душевного тепла від іншого. Слід зазначити, що сприятливий психологічний клімат великою мірою залежить від того, якими засобами члени подружжя домагаються один від одного бажаної поведінки. Іноді стосунки у сім’ї набувають форми своєрідної психологічної боротьби, при цьому ініціатива у взаємодії належить тому, хто має конструктивні пропозиції та чіткі цілі. Натиск, погрози, скандали, докори і звинувачення швидко порушують спокійну та дружелюбну атмосферу, породжуючи тривожність і почуття беззахисності.

На думку О. І. Бондарчук сукупність суб’єктивних психологічних факторів стабільності шлюбу і сім’ї можна об’єднати поняттям “психологічне здоров’я сім’ї”. Під цим поняттям слід розуміти інтегральний показник динаміки життєво важливих для сім’ї функцій, що виражає якісний аспект соціально-психологічних процесів, які відбуваються в ній [41]. Очевидно, що рівень психічного здоров’я сім’ї буде відображатися на рівні психічного здоров’я її членів. Звідси виникає потреба звернути нашу увагу на рівні психологічного здоров’я сім’ї, які розрізняються дослідниками, а саме: норма, відхилення від норми та відсутність психологічного здоров’я сім’ї. Цілком логічно припустити, що саме відхилення від норми та відсутність психологічного здоров’я сім’ї будуть негативно впливати на стан душевного благополуччя членів сім’ї. Адже ці рівні відображають часткову чи повну нездатність сім’ї самостійно коригувати дезорганізуючі дії її членів. Крім цього вони вказують на переважання внутрішньосімейного дискомфорту і практично повної автономності дій члені сім’ї щодо задоволення суто індивідуальних потреб. Що стосується психологічно здорової сім’ї, то для неї притаманні такі властивості: гуманність (турбота й увага до людини як найвищої сімейної цінності); гармонійність (високий рівень сумісності членів сім’ї), життєздатність (стійкість проти впливу зовнішніх дестабілізуючих факторів) та ін. Отже психологічно здорова сім’я здійснює позитивний вплив на членів сім’ї. Звідси можна зробити висновок, що в такому випадку вона буде виступати в ролі суб’єкта збереження психічного здоров’я членів сім’ї.

Слід сказати, що дослідники ведуть мову про кризи сімейного розвитку у перехідні періоди, зміни стадій, які вимагають перегрупування сімейних ресурсів, активізації дій сім’ї як єдиного цілого [18, с. 164]. Стресові події понижують рівень досягнутої стійкості сім’ї і відновлення цієї стабільності за рахунок внутрішньосімейної трансформації наявних ресурсів. Трансактні стреси поєднуються з трьома результатами: з поверненням на попередній рівень стійкості, з переходом на більш високий чи понижений рівень стабільності. Р. Раппопорт в 1993 р. ввела поняття “нормально-критичних переходів”, коли сімейний цикл розгортається через послідовність кризових подій входження у шлюб, першого батьківства, депаренталізації (припинення батьківства), відділення дітей, відчуження старіючих батьків та розпад сім’ї. На нашу думку, саме зростання стресогенності у зв’язку з такими сімейними подіями на фоні інших подій є однією із основних причин негативного впливу на психічне здоров’я військовослужбовця.

До переліку кризових подій у сім’ї дослідники [18; 124; 101; 164] відносять різні ситуації. Однак їх аналіз дозволяє нам виявити, що найчастіше до кризових подій у сімейно-шлюбних стосунках слід відносити: смерть одного із членів сім’ї (перш за все члена подружньої пари чи дитини), розлучення, кримінальна справа чи вирок суду, смерть близького родича, травма чи хвороба членів сім’ї, сексуальні проблеми, сімейні конфлікти, борги, наркоманія чи алкоголізація в сім’ї, вступ до релігійних сект членів сім’ї та інші. Крім цього для сімей військовослужбовців є актуальними такі проблемні ситуації як: відсутність житла, відсутність можливості працевлаштувати дружину, а також відсутність можливості допомагати батькам (особливо хворим чи пристарілим), які проживають далеко від місця проходження служби військовослужбовця.

Щодо впливу на психічне здоров’я подружжя їх міжособистісних стосунків, то, враховуючи думку зарубіжних дослідників В. Метьюза та К. Міхановіча, можна зробити висновок, що на психічне здоров’я індивіда негативно впливають ряд особливостей подружніх стосунків, а саме: подружжя не думають однаково по багатьох питанням та проблемам; не розуміють почуття один одного; говорять слова, які дратують іншого, часто відчувають себе не коханими, не звертають уваги один на одного, відчувають незадоволену потребу у довірі, відчувають потребу в людині, якій можна довіритися, рідко роблять комплементи один одного, змушені часто поступатися думці іншого, бажають більше кохання [122, с. 110]. Вказані особливості подружніх стосунків мають негативний вплив на сімейні ролі подружжя.

З цього приводу доречно навести думку О. І. Бондарчук, яка веде мову про “патологізуючі сімейні ролі”, що можуть психічно травмувати членів сім’ї [41, с. 9]. Вона вказує, що коли сім’я потребує розрядження негативних емоцій, для цього хтось із членів сім’ї обирається на роль “козла - жертви”. Особливості рольових і міжособистісних стосунків членів сім’ї, їх взаємодії відбиваються на емоційному рівні та відносно стійкому психічному стані (настрої) сім’ї, тобто на її психологічному кліматі. Психологічний клімат сім’ї, у свою чергу, впливає на міжособистісні стосунки її членів, на їх світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію себе як особистості, на життєдіяльність і життєздатність сімейного колективу загалом. З огляду на викладене, сім’ї військовослужбовців розрізняються на ті, які мають сприятливий психологічний клімат і на ті, що мають несприятливий психологічний клімат. Саме сім’ї з несприятливим психологічним кліматом здійснюють найбільший негативний вплив на членів сім’ї і, в тому числі, на самого військовослужбовця як члена сім’ї. Цей вплив може виникати через: неузгодженість сімейних цінностей, що відбивають ступінь близькості життєвих позицій кожного члена сім’ї в основних сферах її життєдіяльності; функціонально-ролеву неузгодженість, що ґрунтується на основі розвитку соціально-психологічних механізмів внутрішньосімейної інтеграції; соціально-ролеву неадекватність, що розкриває особливості сприйняття членами сім’ї своїх соціальних ролей і їх ставлення до цих ролей; неадаптивність у мікросоціальних стосунках, що побудована з урахуванням необхідності рівноваги в афективній, когнітивній і поведінковій сферах взаємин у сім’ї; емоційну незадоволеність, що ґрунтується на порівнянні очікувань і реальних досягнень членів сім’ї.

Загалом все це відображається на чуттєвості шлюбних партнерів. Вони стають нездатними сприймати стан партнера; не розуміють причини виникнення цього стану, нездатні до співпереживання. Щодо емоційного прийняття, то у подружжя спостерігається: відсутність почуттів у взаємодії з партнером, а також негативний емоційний фон взаємодії. Поведінковий прояв емоційної взаємодії подружжя характеризується відсутністю в них намагання до узгодження дій; відсутністю емоційної підтримки; орієнтації на стан партнера при взаємодії з ним; невмінням впливати на стан партнера.

Узагальнивши результати аналізу наукових джерел, ми змогли виявити головні ознаки сім’ї військовослужбовця, які можуть вказувати на те, що вона є суб’єктом впливу на психічне здоров’я військовослужбовця як члена сім’ї (див. Табл. 2.1).

Таблиця 2.1

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка