Теорія та практика збереження



Сторінка2/16
Дата конвертації30.12.2016
Розмір3.83 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Як бачимо, загальна кількість самогубців на мілітаризованих об’єктах держави 208 чоловік. Враховуючи те, що на мілітаризовану службу приймаються тільки здорові громадяни, така тенденція викликає серйозне занепокоєння і потребує глибокого та всебічного вивчення. Очевидно, що самогубство здійснювалося не в стані душевного благополуччя, а, навпаки, в стані душевної дисгармонії. Звідси потрібно виявити те, наскільки випадки самогубств обумовлені соціально-професійним оточенням. Важливо зрозуміти передумови його виникнення: що здатне порушити душевне благополуччя психічно здорової людини і штовхнути її на самовбивство? Це закономірність, чи випадковість?

Аналіз різноманітних випадків самогубства серед військовослужбовців свідчить про те, що на їх суїцидальну поведінку можуть впливати різні чинники. Ці чинники пов’язані як зі специфічними станами організму (психічними потрясіннями, втомою, виснажливими навантаженнями, депресіями), так і з психологічною схильністю індивіда до суїциду (особливостями характеру і темпераменту, підвищеною сенситивністю (чутливістю) і сугестивністю (навіюваністю), високою емоційною збудливістю, недостатньою вольовою регуляцією поведінки тощо). Загалом випадки самогубства серед військовослужбовців зумовлені багатьма чинниками, інтенсивність дії яких посилюється при їх поєднання.

Слід зазначити, що з приводу найпоширеніших соціально-психологічних детермінант суїциду існують різні думки дослідників, однак, нажаль, це не було предметом окремого дослідження у військовому середовищі. Через те, здійснюючи пошук таких детермінант у військовому середовищі, ми опираючись на думку Л. Е. Орбан-Лембрик та Н. В. Абдюкової [252, с. 117-118], вважаємо, що такими можуть бути: соціальна (соціально-психологічна) ізоляція (вимушене тривале перебування військовослужбовців, у першу чергу строкової служби, в умовах військової частини, обмеження стосунків з близькими та рідними людьми, а також друзями); групове неприйняття (невизнання військовослужбовця групою, неприйняття її норм, цінностей, способу мислення тощо); зниження толерантності до “значущих інших” (нетерплячість військовослужбовців один до одного зумовлює напруження міжособистісних відносин, неадекватність поведінки, розбіжності взаємооцінювання); внутрішньоособистісний конфлікт між статусом і домаганнями (викликає дискомфорт у взаєминах, призводить до бурхливої реакції несумісності та ін.); самотність (породжена розчаруванням у товаришах по службі, втратою соціальних контактів, невизнання військовослужбовця на рівні міжособистісної взаємодії); соціально-психологічне відчуження (передбачає послаблення міжособистісних контактів, збіднення комунікативних дій та ін.); зростання незадоволення (може виникати через неповне задоволення суттєвих потреб, внутрішнім порядком у військовій частині та ін.); неадекватність ціннісного ставлення та самооцінки (розбіжність в самооцінці й оцінці цінностей військовослужбовця іншими); комунікативна неспроможність (нездатність військовослужбовця виявляти такі комунікативні якості і здібності, які допомагали б йому адекватно сприймати соціально-психологічну реальність); зниження престижу, авторитету (стає причинами дискомфорту, стресу, конфлікту, призводить до втрати вольового контролю тощо); міжособистісний конфлікт (наявність зіткнень між військовослужбовцями, які можуть викликати глибокі психологічні потрясіння).

Як свідчить військова практика, причини самогубств військовослужбовців можуть, також, залежати і від акцентуації характеру юнака (нагадаємо, що основний вік військовослужбовців строкової служби 18-20 років) та особливостей психотравми.

В істереоїдних юнаків трапляється здебільшого демонстративний тип суїцидальної спроби. Вони на очах у оточуючих намагаються повіситись, порізати вени, отруїтись, точно знаючи, що їм нададуть допомогу. Внутрішньою мотивацією таких спроб є бажання “покарати” оточуючих, звернути на себе увагу, досягти чогось бажаного. Незважаючи на благополучне завершення таких спроб, з юнаком потрібно провести психокоригуючу роботу, тому що ці реакції можуть закріплюватись, і при повторних спробах юнак може не розрахувати й справді завдати собі серйозної шкоди.

У лабільно-сенситивної групи юнаків самогубство часто пов’язане з конфліктною ситуацією на службі й дома: несправедливим звинуваченням, приниженням особистої честі та гідності, страхом покарання тощо. Інколи може бути результатом тривалої депресії (при емоційному відторгненні).

У збудливих юнаків часто бувають самопорізи, але не як спроби самогубства, а як спосіб розрядки емоційної напруженості.

Крім проблеми самогубства, серед військовослужбовців, також, існує проблема скоєння злочинів в стані алкогольного сп’яніння, зловживання наркотичними речовинами та ін. Наслідки шкідливих звичок (вживання алкоголю, поширень куріння) також даються взнаки у рівні захворюваності на алкоголізм, наркоманію та багато соматичних захворювань. Слід звернути увагу на те, що наркоманія та алкоголізм особливо небезпечні в умовах військової служби, коли під загрозу ставляться питання бойової готовності, виконання завдань військової служби. Адже військовослужбовцям (наркоманам чи алкоголікам) сторонні такі поняття як почуття обов’язку, честі, відповідальності, військового товариства та інші. Для того, щоб отримати порцію алкоголю чи дурману вони здатний на будь-які найважчі проступки і злочини: крадіжку, підлог, розголошення військової таємниці, зраду та ін. Крім цього на такому підґрунті можуть виникати безчинства серед військовослужбовців, крадіжки зброї і боєприпасів, державного і військового майна.

Загалом результатом зловживання спиртними та наркотичними речовинами є психічна залежність, яка, також, може супроводжуватися психічними порушеннями та розладами. Таким чином спостерігається певний круговорот, коли бажання позбавитись душевних переживань спонукає людину до вживання алкоголю, чи наркотику, що, в свою чергу, також породжує душевні переживання. Все це, зважаючи на доступ військовослужбовців до різних видів військової техніки та озброєння, може зробити їх небезпечними як по відношенню до себе (алкоголізація, аутоагресія та ін.), так і по відношенню до оточуючого середовища (агресія). Сказане вище суттєво актуалізує потребу у збереженні психічного здоров’я військовослужбовців і потребує, перш за все, спрямувати всі зусилля на формування у них належної психології здоров’я. щоб вони дотримувалися здорового способу життя та позбавлялися шкідливих звичок.


1.3. Критерії та показники психічного здоров’я особистості
Ефективність діяльності в особливих умовах зумовлює підвищення вимог до особистісних та професійних якостей людей, які нею займаються. У першу чергу ці вимоги стосуються здоров’я людини: як фізичного, так і психічного. Оскільки об’єктом наших наукових інтересів є саме психічне здоров’я військовослужбовців, то існує необхідність у виявленні та обґрунтуванні показників їх психічного здоров’я. При цьому під поняттям “показник” ми, на основі пояснень Нового тлумачного словника української мови [200, с. 761] та Словника практичного психолога [297, с. 415], розуміємо свідчення, доказ чи ознаку чого-небудь. У контексті нашого дослідження поняття “показник психічного здоров’я” означає різноманітні одиниці поведінки і діяльності військовослужбовців, на основі, якісного та кількісного аналізу яких, ми можемо судити (робити висновок) про рівень психічного здоров’я військовослужбовців.

Слід зазначити, що виявлення показників психічного здоров’я особистості є важливим і складним завданням, оскільки потребує враховувати великий комплекс особистісних характеристик індивіда: від особливостей протікання пізнавальних процесів до вияву психічних властивостей та ін. Складність цього завдання ще й у тому, що всі ці характеристики надто залежні від впливу багатьох соціально-психологічних чинників. Перш за все мова йде про їх залежність від впливу змін, пов’язаних з віком людини, загального стану її здоров’я, стосунків з оточення та ін. Очевидно, що показники психічного здоров’я юнака і людини похилого віку будуть різними. Крім цього існує необхідність звернути увагу на вимоги до таких показників, що висувається специфікою професійної діяльності. Наприклад, це стосується відбору персоналу для роботи в складних та екстремальних ситуаціях. Враховуючи, що військова служба теж є складною та небезпечною, існує потреба приділити особливу увагу визначенню показників психічного здоров’я військовослужбовців.

Вивчення зазначеної проблеми свідчить про те, що зацікавленість нею була у різні роки досить великою. Проте, незважаючи на її актуальність, вона залишається ще недостатньо теоретично і методично розробленою. Підтвердженням цієї думки служить те, що, на сьогоднішній день, ми не знайшли у доступних нам науково-психологічних джерелах (не ототожнювати з науково-медичними) чітко науково обґрунтованого переліку ознак психічного здоров’я особистості. Більше того, це питання не було предметом окремого дослідження серед військових дослідників. Звідси, цілком логічно випливає думка про те, що відсутність таких знань не тільки не сприяє збереженню психічного здоров’я військовослужбовців, а, навіть, наносить йому шкодить через невігластво у цих питаннях самих військовослужбовців та їх військових керівників, які повинні виступати в ролі суб’єкта збереження психічного здоров’я свої підлеглих.

Для того, щоб виявити показники психічного здоров’я військовослужбовців спробуємо проаналізувати погляди тих науковців, які намагалися комплексно оцінювати психічне здоров’я, визначаючи найбільш характерні для нього ознаки, критерії та прояви.

Аналіз науково-психологічної літератури [9; 11; 46; 60; 62; 78; 89; 138; 155; 211 та ін.] свідчить про те, що зацікавленість цією проблемою серед зарубіжних дослідників була і залишається до сьогоднішнього дня досить великою. Проте, слід відзначити, що незважаючи на значний інтерес науковців до проблемних питань, пов’язаних з психічним здоров’ям, до тепер існує ціла низка проблем, які стосуються визначення показників психічного здоров’я особистості.

Згідно І. Н. Гурвічу, в рамках гуманістичного напрямку, пропонується використовувати такі критерії позитивного психічного здоров’я як: аттітюди до “Я”; зростання, розвиток та самоактуалізація особистості; інтеграція особистості, автономія; адекватність сприйняття реальності; майстерність і компетентність у відношенні до оточення [256, с. 58].

Заслуговують на увагу погляди на психічне здоров’я, які представлені у дослідженні Н. Д. Лакосіної та Г. К. Ушакової (1976). На думку цих дослідників критеріями психічного здоров’я мають бути: причинна обумовленість психічних явищ, їх необхідність, впорядкованість; відповідна віку людини зрілість почуттів; постійність місця проживання; максимальне приближення суб’єктивних образів до відображених об’єктів дійсності; гармонія між відображенням обставин дійсності і відношенням людини до неї; відповідність реакцій (як фізичних, так і психічних) силі та частоті зовнішніх подразників; критичний підхід до обставин життя; здатність до самокерування поведінкою у відповідності до норм, що існують в різних колективах; адекватність реакцій на суспільні обставини (соціальне середовище); почуття відповідальності за близьких членів сім’ї; почуття постійності та ідентичності переживань в однотипних обставинах; здатність змінювати поведінку в залежності від зміни життєвих ситуацій; самоствердження в колективі (суспільстві) без шкоди для решти його членів; здатність планувати і здійснювати свій життєвий шлях.

На нашу думку, недоліком запропонованих Н. Д. Лакосіною та Г. К. Ушаковою критеріїв психічного здоров’я є: їх надмірно узагальнений характер; необґрунтована обмеженість (звуженість) деяких з них (наприклад, дослідники ведуть мову про почуття відповідальності за близьких членів сім’ї, залишаючи поза увагою відповідальність за себе, за результати діяльності і т. п.); а також невідповідність деяких критеріїв самому поняттю “критерій”, за допомогою якого можна судити (робити висновок) про рівень психічного здоров’я особистості. Наприклад, це стосується такого критерію як постійність місця проживання. Потрібно сказати, що професійна діяльність деякої категорії людей, і, перш за все, військовослужбовців, пов’язана з необхідністю часто змінювати місце служби (як наслідок цього і місце проживання). Отже, зміна місця проживання військовослужбовцем не може вказувати на стан його психічного здоров’я. Таким чином, дані критерії потребують уточнення з врахуванням думки інших дослідників.

Б. С. Братусь (1980) до числа основних критеріїв психічного здоров’я відносить: відповідність (невідповідність) суб’єктивних образів об’єктам дійсності і характеру реакцій – зовнішнім подразникам, значенню життєвих подій; адекватний віку рівень зрілості емоційно-вольової і пізнавальної сфер особистості; адаптивність в мікросоціальних відношеннях; здатність до самокерування поведінкою, розумному плануванню життєвих цілей і підтримка активності в їх досягненні. У деякій мірі думку дослідника доповнюють погляди на психічне здоров’я О. М. Кузнєцова та В. І. Лєбєдєва (1994). Вони вважають, що його критеріями є: здатність адекватно сприймати оточуюче середовище, усвідомлено здійснювати вчинки, цілеспрямованість, активність, повноцінність сімейного життя. Схожу думку, також, мають О. К. Напрєєнко та К. А. Петров (1995), які схильні до основних проявів здорової психічної діяльності відносити: максимальну відповідність суб’єктивно сприйнятих образів предметам та явищам, які відображаються; адекватність дійсності відображених особистістю обставинам, відтворених у переживаннях людини; відповідність психічних реакцій інтенсивності зовнішніх подразників; впорядкованість та причинну обумовленість психічних явищ; критичну самооцінку і оцінку оточення; здатність до адекватних змін поведінки у відповідності зі змінами оточуючих обставин; здатність організувати свою поведінку у відповідності з суспільно встановленими морально-етичними нормами; почуття прив’язаності до близьких людей і відповідальність за них; здатність складати і здійснювати свій життєвий план. Щодо ознак ненормальної психічної діяльності автори відносять суб’єктивні переживання дискомфорту, наявність встановлених спеціалістами психопатологічних симптомів, соціальну дезаптацію.

Дослідник психології здоров’я Г. С. Нікіфоров (2003), узагальнюючи перечисленні в науковій літературі критерії здоров’я, зробив спробу розподілити їх у відповідності з видами прояву в особистості психічного (процесів, станів, властивостей) [256, с. 59-60]. В результаті цієї роботи серед психічних процесів ним були виділені: максимальне приближення суб’єктивних образів до об’єктів дійсності, які відображаються (адекватність психічного відображення); адекватність сприйняття самого себе; здатність концентрувати увагу на предметі; утримання інформації в пам’яті; здатність до логічного опрацювання інформації; критичність мислення; креативність (здатність до творчості, вміння користуватися інтелектом); дисципліна розуму (управління процесом мислення). Щодо психічних станів, то до їх переліку ввійшли: емоційна стійкість (самоволодіння); зрілість почуттів відповідно до віку; управління негативними емоціями; вільний, природній вияв почуттів та емоцій; здатність радіти; збереження звичного (оптимального) самопочуття. Серед властивостей особистості виділено: оптимізм; зосередженість (відсутність суєтливості); врівноваженість; моральність (чесність); адекватний рівень домагань; почуття обов’язку; віра в себе; необразливість (вміння позбавлятися прихованих образ); нелінивість; незалежність; безпосередність (природність); почуття гумору; доброзичливість; самоповага; адекватна самооцінка; самоконтроль; воля; енергійність, активність; цілеспрямованість.

Звертає увагу те, що особливе значення серед критеріїв психічного здоров’я особистості надається ступені її інтегрованості, гармонійності, врівноваженості, а також таким складовим її спрямованості як духовність (доброта, справедливість та ін.), орієнтація на саморозвиток та збагачення свої особистості.

Нам імпонує запропонований Г. С. Нікіфоровим підхід до структурування показників психічного здоров’я особистості, однак вважаємо, що він не позбавлений певних недоліків. Перш за все, серед перерахованих дослідником критеріїв психічного здоров’я спостерігається певна схожість, через те вони потребують суттєвого доопрацювання. Крім цього, у переліку показників відсутні дуже важливі одиниці поведінки і діяльності особистості, які б відображали її відношення до шкідливих звичок (вживання та зловживання шкідливими речовинами). Насамперед це стосується її залежності від наркотичних речовин, спиртних напоїв, токсичних речовин та ін. Адже, наприклад, вживання чи не вживання спиртних напоїв та наркотичних речовин суттєво відображається на психічному здоров’ї особистості. Вище ми вже вели мову про небезпеку таких звичок для людини та її життєдіяльності. Крім цього, на нашу думку, слід враховувати як показник ще таку шкідливу звичку людини як її залежність від куріння. Адже, навіть Міністерство охорони здоров’я попереджає, що куріння небезпечне для здоров’я людини.

Серед останніх робіт, де, на нашу думку, найбільш повно розкриті критерії оцінки психічного здоров’я є праця групи авторів під загальною редакцією М. С. Корольчука (2001) [259, с. 11-13]. Дослідники справедливо вважають, що питання про критерії оцінки є ключовими в проблемі психічного здоров’я. При цьому, вони зазначають, що особливої уваги серед різних ознак заслуговує критерій психічної рівноваги. За його допомогою можна судити про характер функціонування психічної сфери людини, а саме пізнавальної, емоційної вольової. Тільки у психічно здорової, тобто врівноваженої людини, ми спостерігаємо прояви: відносної стійкості поведінки та адекватності її зовнішнім умовам; високу індивідуальну пристосованість організму до звичних коливань зовнішнього середовища; здатність підтримувати звичне комфортне самовідчуття, морфофункціональне збереження органів та систем. Дослідники вказують, що сукупність критеріїв основних проявів здорової психіки, які найчастіше наводиться в літературі, можна розділити відповідно до видів прояву психічного (психічні стани, процеси, властивості, ступінь саморегуляції та ін.) і перераховують такі критерії психічного здоров’я:

- властивості особистості: оптимізм, зосередженість (відсутність метушливості), урівноваженість, етичність (чесність, совісність, тактовність та ін.), адекватний рівень вимог (домагань), почуття обов’язку, впевненість у собі, невразливість до образ (вміння позбавлятьсь образ), працелюбство, незалежність, безпосередність (природність), відповідальність, почуття гумору, доброзичливість, терпимість, самоповага, самоконтроль;

- психічні стани: емоційна стійкість (самовладання); зрілість почуттів, відповідно віку; володіння негативними емоціями (страх, гнів, жадоба, заздрість та ін.); вільний природний прояв почуттів та емоцій; здатність радіти; збереження оптимального почуття;

- психічні процеси: максимальне наближення суб’єктивних образів до об’єктів дійсності, що відображають (адекватність психічного відображення); адекватне сприйняття самого себе; здатність до логічної обробки інформації; критичність мислення; креативність (здатність до творчості, вміння використовувати авторитет); знання себе; дисципліна розуму (управління думками);

- особливе значення надається ступеню інтегрованості, її гармонійності, консолідованості, врівноваженості, а також таким складовим її направленості, як духовність (пізнання, прагнення до істини), пріоритет гуманістичних цінностей (добра, справедливості, любові, краси та ін.), орієнтація на саморозвиток, збагачення свої особистості;

- самоуправління – здорова особистість характеризується вираженою цілеспрямованістю (здобуттям сенсу життя), волею, енергійністю, активністю, самоконтролем, адекватною самооцінкою;

соціальне здоров’я особистості знаходить своє відображення в таких характеристиках: адекватне сприйняття соціальної дійсності, інтерес до оточуючого світу, адаптація (рівновага) до фізичного та соціального середовища; спрямованість на суспільну справу, культура споживання, альтруїзм, емпатія, відповідальність перед іншими, безкорисливість, демократизм у поведінці.

Проведений дослідниками [208] аналіз діяльнісного виміру психічного здоров’я особистості дозволив виявити, що його може характеризувати:



а) потребнісно-мотиваційний компонент – розлад мотиваційної сфери, невідповідність потреб, мотивів і цілей одне одному, низький рівень мотивації діяльності, неадекватний рівень домагань, дисгармонія мотиваційної сфери;

б) інформаційно-пізнавальний компонент – неадекватність (обмеженість, помилковість, перенасиченість, несвоєчасність тощо) формування інформаційної основи прийняття рішень, неадекватна картина світу, безсистемність знань;

в) цілеутворюючий компонент – нездатність до прийняття рішень, неадекватність цілей засобам їх реалізації, недостатній рівень розвитку інтелектуальних умінь при постановці завдань;

г) результативний компонент – нездатність до досягнення результату, що адекватний меті, низька продуктивність, брак, помилки та аварійність у роботі, низька вольова регуляція діяльності, нездатність до швидкого формування необхідних навичок;

д) емоційно-почуттєвий компонент – дисгармонія емоційно-почуттєвої сфери, неадекватна емоційна регуляція поведінки та діяльності, низький рівень емоційної психорегуляції, домінування негативних емоцій, індивідуальна схильність до стресів.

Як бачимо існує велика кількість різноманітних думок щодо показників психічного здоров’я особистості, однак що стосується військовослужбовців, то у наукових джерелах цей аспект практично не відображено. Це, на нашу думку можна пояснити різними причинами. По-перше, потрібно враховувати, що в силу специфіки військової служби, така інформація не розповсюджувалася. По-друге, до недавніх часів у військових частинах не було посад психологів, а, отже, і фахівців, які були б компетентними у питаннях, пов’язаних з психічним здоров’ям. По-третє, прийнято вважати, що на військову службу призиваються лише психічно здорові особи. Мабуть саме через те, серед військових дослідників, в більшості випадків, приділяється увага лише ознакам нервово-психічної стійкості.

Так, на думку, М. Бондаренка, М. Вернодуба та А. Паламаря (1998 р.) до непрямих ознак нервово-психічної стійкості належать: психічні захворювання батьків та близьких родичів; виховання у неблагополучній сім’ї; складності у навчанні та освоєнні професії; залучення до антисоціальної групи; складні відносини з товаришами; низька суспільна активність; вузькість та невідповідність віку особистих інтересів і захоплень [9, с. 10]. Ознайомлення з цими “ознаками” свідчить про те, що автори допустили грубу помилку, поплутавши такі поняття як “ознаки нервово-психічної нестійкості” та “передумовами нервово-психічної нестійкості”. Адже цілком очевидно, що психічні захворювання батьків чи близьких родичів, а також виховання у неблагополучній сім’ї та ін. не можуть бути одиницями поведінки і діяльності особистості, які свідчать про стан її психічного здоров’я. Отже ми не можемо враховувати думку зазначених вище дослідників при визначенні показників психічного здоров’я військовослужбовців. Зазначимо, що один із авторів посібника підполковник медичної служби А. Паламарь являвся головним психіатром Південного оперативного командування (про що вказано у вихідних положеннях). Наявність публікацій такого характеру, ще раз підтверджують необхідність в проведені систематизованих досліджень проблеми збереження психічного здоров’я військовослужбовців.

Загалом, в результаті проведеної роботи, нами були виявлені лише основні головні ознаки психічного здоров’я військовослужбовців: психічні процеси як здатність військовослужбовця динамічно відображати дійсність в різних формах психічних явищ; психічні стани як прояви тимчасових цілісних явищ в психіці військовослужбовця, що впливають на протікання його психічних процесів, прояви властивостей і поведінку; психічні властивості як прояви стійких психічних явищ, що істотно впливають на діяльність і поведінку військовослужбовця; саморегуляція як побудова військовослужбовцем своїх дій і поведінки відповідно меті та завданням як професійної діяльності, так і особистісного життя; шкідливі звички як елементи поведінки, що можуть мати шкоду для психічного здоров’я військовослужбовця, здійснення яких стало потребою.

Проте аналіз науково-психологічних джерел не дозволив нам, через велике різноманіття та безсистемність, уточнити чіткий перелік показників кожної ознаки психічного здоров’я військовослужбовців. Враховуючи це, ми прийняли рішення уточнити їх під час експериментального дослідження за допомогою експертів.

Загалом, підсумовуючи роботу щодо виявлення та обґрунтування показників психічного здоров’я військовослужбовців, слід сказати, що кожен з них може мати досить широкий діапазон. Центральним серед цих показників має бути норма психічного здоров’я як сукупність певних нормативів, еталонів психічного здоров’я, які відповідають конкретному віковому періоду розвитку особистості та її індивідуально-психологічним особливостям.

Науковцями доведено, що здоров’я є необхідною умовою активної та повноцінної життєдіяльності людини [256]. Серйозні порушення в цій сфері можуть послужити причиною змін у звичному способі життя, у стосунках з оточуючим світом, а також, призвести до втрати професійної дієздатності. Крім цього порушення здоров’я у психічній сфері можуть зробити людину небезпечною для суспільства. Саме цим пояснюється розгляд нами психічного здоров’я військовослужбовців як соціально-психологічної проблеми. Перш за все, постановка проблеми у такому вигляді обумовлена професійною діяльністю військовослужбовців, на яких покладено виконання важливих завдань з оборони держави, захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.
Висновки
1. В результаті проведення теоретичного аналізу наукових досліджень психічного здоров’я особистості у вітчизняній та зарубіжній психології виявлено, що існують різні підходи до аналізу сутності та змісту психічного здоров’я особистості. Характерна особливість поглядів зарубіжних дослідників полягає у тому, що проблему психічного здоров’я вони, у переважній більшості, розглядають з урахуванням того розуміння особистості, що складається в рамках тієї чи іншої теоретичної концепції особистості. Загалом більшість досліджень психічного здоров’я мають медичний характер і призначені для вивчення різноманітних його порушень.

2. Аналіз результатів наукових досліджень стосовно психічного здоров’я особистості, дозволяє стверджувати, що зацікавленість цією проблемою досить велика. Проте, існують лише одиничні дослідження, предметом яких є пошук оптимальних шляхів його збереження у військовослужбовців. Незважаючи на актуальність цієї проблеми, особливо для військових формувань та правоохоронних органів держави, вона залишається ще недостатньо теоретично і методично розробленою.

3. На основі аналізу науково-психологічної літератури уточнено поняття “психічне здоров’я військовослужбовця”, під яким слід розуміти таке функціонування психіки військовослужбовця, яке забезпечує його гармонійну взаємодію з навколишнім світом, адекватність поведінки, ефективність навчальної та службової діяльності та здійснення особистісного розвитку.

4. Характеристика військовослужбовців за ознакою психічного здоров’я вказує на те, що вони поділяються на три групи: психічно здорових, з нервово-психічною нестійкістю та з психічними розладами. Психічно здорові особи придатні до військової служби без обмежень, проте, через негативний вплив різноманітних факторів, певний відсоток серед них може перейди в групу з нервово-психічною нестійкістю. У випадках, коли навантаження перевищують можливості військовослужбовця, то у нього, на основі нервово-психічної нестійкості, можуть формуватися психічні розлади. Зважаючи на специфіку військової служби, це може зробити їх небезпечними як по відношенню до себе (алкоголізація, аутоагресія та ін.), так і по відношенню до оточуючого середовища (використання спеціальних знань та навичок в злочинних цілях, зрада, нанесення екологічної шкоди довкіллю, необґрунтоване застосування бойового озброєння та техніки та ін.).



5. На основі аналізу наукових джерел уточнено ознаки психічного здоров’я військовослужбовців, до яких слід відносити: а) психічні процеси та стани військовослужбовця; б) психічні властивості; в) саморегуляцію військовослужбовця; г) шкідливі звички військовослужбовця. Однак, враховуючи те, що серед дослідників відсутні єдині погляди щодо визначення показників психічного здоров’я за кожною ознакою, внаслідок чого нами виявлено більше 66 таких показників, існує необхідність уточнити їх експериментальним шляхом.

РОЗДІЛ 2

ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА
Збереження психічного здоров’я особистості в різних умовах її діяльності є складним завданням, оскільки воно обумовлене впливом різноманітних соціально-психологічних факторів. Стан душевного благополуччя значною мірою залежить від того, наскільки кожен індивід як особистість, з одного боку, інтеріоризує нові умови середовища, а з іншого – самовизначається, ідентифікується в своїй позиції, виявляє вміння пристосовуватися та жити в нових складних умовах, а також упевненість в своїх силах та можливостях. Виходячи з цього, у даному розділі відображено наукові основи організації дослідження проблеми збереження психічного здоров’я військовослужбовців, розглядаються основні соціально-психологічні фактори впливу на психічне здоров’я військовослужбовців; викладені основні науково-теоретичні підходи до розуміння сутності та характеристик основних суб’єктів впливу на психічне здоров’я військовослужбовців та обґрунтовано зміст їх впливу; проводиться аналіз змісту Військових статутів Збройних Сил України як головного керівного документу, яким зобов’язані керуватися всі військові частини, щодо їх впливу на психічне здоров’я.
2.1. Основні соціально-психологічні детермінанти впливу на психічне здоров’я військовослужбовців
Науковці вказують, що здоров’я особистості не можна розглядати як щось незалежне, автономне. Воно є результатом впливу природних, антропогенних та соціальних факторів. Гігантські темпи індустріалізації та урбанізації за певних соціальних умов можуть призвести до порушення екологічної рівноваги і викликати деградацію не тільки середовища, а й здоров’я людей. Крім цього дослідники зазначають, що внутрішній зміст особистості визначається в значній мірі суспільством, його інтересами, звичаями та іншими суспільними установками. Однак, зміни нормативно-ціннісної системи, що відбуваються сьогодні у суспільстві виявляються для індивіда стресогенним фактором, який спричинює глибокий психологічний резонанс. Важкі переживання змін, що відбуваються в суспільстві суттєво впливають на всі сфери життєдіяльності людини. У перехідний, критичний період людина активізує систему очікувань. Особливого значення набуває проблема особистісного ставлення людини до різних соціальних проявів, прогнозування нею свого майбутнього залежно від тих або інших особливостей засвоєння суспільного досвіду [102, с. 40]. Таким чином психологічний стан людини, її соціальне самопочуття є наслідком і причиною тих глибинних змін, що відбуваються в різних сферах життя суспільства, позначених рисами нестабільності й невизначеності. А тому життєвою ситуацією особистісного сприйняття умов життя, соціального середовища є стан непевності у значної частини населення щодо свого нинішнього і майбутнього, свого місця в процесі суспільних змін [102, с. 4]. Отже, як бачимо, поведінка особистості підпорядковується законам суспільства. Поряд з цим, інтенсивність впливу соціальних факторів обумовлюється індивідуально-психологічними особливостями індивіда. Звідси виникає потреба у пошуку відповіді на питання щодо головних факторів детермінації психічного здоров’я особистості з врахуванням різних умов її життєдіяльності. У цьому аспекті військова практика ставить перед дослідниками багато актуальних питань, пов’язаних з психічним здоров’ям військовослужбовців. Адже умови військової діяльності мають, крім загальних для діяльності більшості людей, ряд специфічних (професійних) особливостей, пов’язаних з впливом різноманітних соціально-психологічних факторів військової служби по захисту суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості Держави.

Аналіз наукової літератури [58; 108; 167; 186; 194; 256; 315; 332] свідчить про те, що серед дослідників прийнято виділяти різні фактори, які впливають на людину: незалежні, передаючі та мотиватори (В. О. Ананьєв та Г. С. Нікіфоров); біологічні, соціокультурні та психологічні (К. Е. Ізард); потреби (А. Маслоу); ситуаційні (прогресування хвороби; економічні негаразди; смерть близької (рідної)) людини; розлучення та сімейні конфлікти (А. М. Моховіков); специфічні і неспецифічні бойові стресори (Р. А. Абдурахманов, О. В. Тімченко); бойова обстановка, наявність (відсутність) інформації, відсутність бойового досвіду (М. І. Дьяченко); спосіб життя (Ю. П. Лісіцин, В. П. Петленко) та інші.

Для розуміння сутності та особливостей прояву перерахованих факторів проаналізуємо їх більш детальніше. Так, наприклад, В. О. Ананьєв та Г. С. Нікіфоров виділяють три основні групи психологічних факторів, які корелюють зі здоров’ям чи хворобою, а саме: незалежні, передаючі та мотиватори. При цьому незалежні фактори включають особистісні характеристики, поведінкові особливості, а також всі когнітивні, демографічні та соціальні ресурси людини. Враховуючи це серед незалежних факторів слід виділяти: фактори, які сприяють здоров’ю чи хворобі; когнітивні фактори; фактори соціального середовища; демографічні фактори. У свою чергу до факторів, які сприяють здоров’ю чи хворобі відносяться: поведінкові патерни, підтримуючі диспозиції та емоційні патерни [256, с. 32].

Поведінкові патерни відображаються діяльнісно-емоційним комплексом, який включає: поведінкові позиції (амбіційність, агресивність, компетентність, роздратування); специфічну поведінку (м’язова напруга, швидкий емоційний стиль мовлення, прискорений тип діяльності); переважаючі емоційні відповіді (роздратування, ворожість, гнів).

Щодо підтримуючих диспозицій, то це особистісні конструкти, які пов’язані з індивідуальними можливостями реагування на труднощі в оптимістичній чи песимістичній манері (оптимізм – песимізм, сила “Я” та витривалість). Слід зазначити, що під оптимізмом в цьому випадку розуміється поведінкова особливість, яка характеризується позитивними стійкими зусиллями, спрямованими на покращення ситуації. В свою чергу песимізм є протилежною особливістю. Різниця між песимістами та оптимістами визначається способами індивідуального відбору та використанням стратегій контролю. Силу “Я” науковці розуміють як механізм, який пов’язує психосоціальний вплив на здоров’я. Вона може впливати на фізіологічну систему, що опосередковує функційне здоров’я.

Емоційні патерни відображаються двома аспектами: нездатність використовувати мову для опису емоційного досвіду (алексітімія) та уникнення потенційних шкідливих ситуацій, які могли б призвести до свідомого конфлікту чи складних ситуації (репресивний особистісний стиль).

До когнітивних факторів дослідники відносять уявлення про здоров’я та хворобу, про норму в психіці та соматиці; різноманітні моделі віри у лікування та профілактику; контроль за обставинами життя, установки, цінності, атрибуції, психотерапевтичні міфи, сприйняття ризику, самооцінка здоров’я.

На нашу думку важливо звернути увагу на те, що вплив когнітивних факторів на стан здоров’я та хвороби досліджується, перш за все, у зв’язку з підходами до самого здоров’я, хвороби, норми, патології. При цьому базовими поняттями в групі когнітивних факторів є здоров’я, здоровий спосіб життя, якість життя, здорова поведінка. Когнітивні фактори сприяють: розумінню життєвої ситуації та можливість її прогнозування; раціональному судженню в інтерпретації життєвої ситуації; адекватній оцінці величини і складності навантаження та своїх ресурсів; структуруванню досвіду подолання важких ситуацій.

Щодо факторів соціального середовища, він складається з трьох факторів: соціальної підтримки, сім’ї та професійного оточення. Соціальна підтримка є процесом, за допомогою якого соціальний контекст впливає на індивіда. Професійне оточення психологію здоров’я цікавить тим, як колеги чи керівництво організації сприяють підтримці здорового способу життя. Вплив сім’ї розглядається з точки зору якості стосунків між шлюбними партнерами, батьками та дітьми. Загалом, аналіз наукових джерел свідчить про те, що фактори соціального середовища здатні: підтримувати самооцінку особистості; сприяти самореалізації; підтримувати адаптивні потенціали та енергетичні ресурси організму; здійснювати психологічну підтримку (емоційна підтримка близьких, друзів, колег та інших). Ми погоджуємося з такою думкою дослідників, однак вважаємо, що В. О. Ананьєв та Г. С. Нікіфоров допустили неточність, назвавши всі фактори психологічними. Вивчення змісту перерахованих ними факторів вказує на те, що вони мають соціально-психологічний характер. Отже, їх буде правильно, якщо їх назвати соціально-психологічні фактори.

Вивчення демографічних факторів свідчить про те, що серед них переважають біологічні концепції (фактор статті, фактор сприйняття віку, фактор, який стосується належності до етнічних груп і соціальних класів).

Передаючі фактори уявляють собою специфічну поведінку, яка виникає у відповідь на дію різних стресів. До цієї групи входять: вживання та зловживання речовинами (продуктами, ліками, алкоголем, нікотином та ін.); види поведінки, які сприяють здоров’ю (фізична активність, вибір екологічного середовища та самозбережувальної поведінки у цілому); дотримання правил з підтримання здоров’я.

До групи мотиваторів входять стресори (загальний стрес) та існування в хворобі. Науковці вказують, що головна особливість стресу як мотиватора у тому, що він приводить в дію багато інших факторів, і перш за все, передаючі, активізуючи механізми. Щодо існування в хворобі (особистість в стані хвороби), то це є процеси адаптації до гострих епізодів хвороби (атрибуційний пошук, потенціальна дисфорія, стурбованість своїм станом).

Загалом, всі перераховані вище фактори тісно взаємодіють між собою і здатні призводити до різних результатів: здорового стану, порушень та хвороб. Однак, знання психологічних факторів, які впливають на здоров’я особистості, відкривають перспективи для подальшого системного розвитку та дослідження всіх взаємопов’язаних факторів у різних сферах діяльності людини. Ми вважаємо за необхідне використовувати їх при вивченні психологічних основ збереження психічного здоров’я військовослужбовців. Адже як відомо, психологічна стійкість особистості залежить від внутрішніх (особистісних) ресурсів та зовнішніх (міжособистісна, соціальна підтримка) [256, с. 108].

Виходячи з існуючих наукових уявлень про психічне здоров’я особистості, ми можемо припустити, що професійна діяльність здатна породжувати психологічні проблеми в особистості. Ми маємо на увазі ситуації, коли виникає невідповідність між психічними можливостями фахівця і вимогами професійної діяльності. У цьому випадку у фахівця виникає такий психічний стан, для якого характерні значні суперечності і як наслідок цього – негативні суб’єктивні переживання, певний розлад психіки, відхилення від індивідуальної норми психічних якостей, функцій особистості, що відбивається у негативних проявах поведінки та діяльності (В. Рибалка) [207].

Причиною таких суперечностей стає складне переплетення об’єктивних та суб’єктивних факторів. Фахівець потрапляє у нові екологічні, соціальні, культурні обставини життя, і це змінює характер його співвідношення з ними, особливо якщо це екстремальні обставини. При зміні різноманітних умов особистість змушена змінювати характер адаптації, тобто переадаптовуватись у різних планах – починаючи зі сприйняття оточуючих людей та об’єктів і закінчуючи ціннісними орієнтаціями та картиною світу. За нездатністю особистості до переадаптації часто виникають нервово-психічні розлади.

Відомий дослідник психології емоцій К. Е. Ізард, аналізуючи та узагальнюючи велику кількість нових експериментальних даних та теоретичних концепцій, прийшов до висновку, що “детермінанти горя можна умовно поділити на біологічні, соціокультурні та психологічні, хоча ці фактори тісно пов’язані між собою і взаємодіють один з одним” [108, с. 213]. На його думку, біологічним фактором може бути відлучення індивіда від групи чи від певних членів групи, а найважливішою культурною детермінантою горя є втрата ролі. Така втрата означає, наприклад, порушення функціональних зв’язків через втрату значимої людини. Ролеві зміни чи інші обставини, що позбавляють людину значимих для неї відношень з людьми чи оточуючим середовищем, можуть викликати горе. Така думка дослідника є вельми актуальною для розуміння проблем військовослужбовців, особливо строкової служби. Адже йдучи на військову службу, вони втрачають звичні для себе міжособистісні зв’язки, відлучаються від сім’ї, друзів, а отже позбавляються можливості виконувати певні соціальні ролі. Крім цього, зазначимо, що більшість юнаків йде на військову службу не за власним бажанням, а більше за необхідністю. Сказане вище дозволяє нам припустити, що сама військова служба може виступати по відношенню до військовослужбовця як стресовий фактор.

Щодо психологічних факторів, то К. Ізард вказує на те, що в основі всіх психологічних причин горя лежить один загальний фактор відчуття втрати цінного та любимого, до чого людина мала сильну афективну прив’язаність [108, с. 215].

Отже, враховуючи думку К. Ізарда, до факторів впливу на психічне здоров’я особистості, потрібно також віднести: біологічні, соціокультурні та психологічні фактори.

Слід зазначити, що в процесі служби військовослужбовець зазнає впливу різноманітних факторів, серед яких фахівці називають: регламентований статутом розпорядок дня; суворі вимоги військової дисципліни; вимоги субординації та необхідність підкорятися командирам; значні фізичні та психічні навантаження; необхідність засвоювати нові обов’язки; зміна характеру та режиму харчування; певні побутові незручності; незвичні кліматичні умови [9, с. 20]. Крім вищевказаних, військові дослідники виділяють фактори, які здатні шкідливо впливати на психіку військовослужбовця: невдачі по службі; ситуації, які сприймаються як небезпечні для життя та здоров’я; втома; неправильні прийоми виховання; конфлікти; низька військово-професійна підготовленість; сімейні психотравмуючі фактори; важкі хвороби в минулому; травми, алкогольна та інша інтосифікація; тримала емоційна напруга [137, с. 11].

Серед вказаних факторів особливо слід виділити “значні фізичні та психічні навантаження”. Суть цього фактору однозначно пояснити важко. У науковій літературі поняття “навантаження” не отримало однозначного визначення. На нашу думку це пов’язано з рядом причин, а саме:

а) через різні погляди дослідників на суть навантаження. Одними це поняття трактується як об’єктивна умова реального робочого процесу, іншими як суб’єктивне відображення інтенсивності будь-якого впливу. Крім цього вплив навантаження розглядається з позиції безпосереднього (оперативного) ефекту, кумуляції ефектів, віддалених наслідків конкретного впливу тощо;

б) через залежність характеру робочого навантаження від виду конкретної діяльності. Воно включає не тільки параметри трудового процесу, які можна виміряти (об’єм, швидкість, інтенсивність впливу і т. п.), а ще й якісні характеристики (ступінь значущості результату, новизну робочої ситуації і т. п.).

Дослідник інформаційного стресу В. О. Бодров вважає, що навантаження загалом є поєднанням розумового, фізичного і емоційного навантаження трудової діяльності. Особливу увагу він приділяє робочому та розумовому навантаженні. Робоче навантаження дослідник визначає “як вплив на суб’єкта сукупності факторів трудової діяльності, що визначають зміст (складність) і умови виконання конкретних завдань, співвіднесене з можливостями (здібностями) людини реалізовувати пред’явлені вимоги” [37, с. 108-109]. Щодо розумового навантаження, то на думку В. О. Бодрова, в оператора воно визначається об’ємом і змістом інформації про робочі процеси і результати виконання трудових задач, а також рівнем когнітивних, особистісних, професійних та інших можливостей індивіда. Ми приєднуємося до думки дослідника, вважаючи, що загалом службова діяльність військовослужбовця поєднує в собі розумове, емоційне та фізичне навантаження, які здійснюють значний вплив на його душевне благополуччя. При цьому вважаємо, що потреба у вивченні та оцінці розумового навантаження військовослужбовців як вірогідної причини виникнення психічних порушень має важливе значення через те, що:

а) вірогідність виникнення психічних порушень в процесі службової діяльності військовослужбовця зростає тоді, коли військовослужбовцю приходиться працювати на межі своїх можливостей;

б) стресові реакції можуть виникати тоді, коли військовослужбовцю приходиться працювати протягом тривалого періоду в умовах високого навантаження;

в) зміст та структуру задач та умов виконання службових обов’язків військовослужбовцями можна змінити, покращити, коли визначені фактори, що створюють високе робоче навантаження;

г) можна краще планувати нові завдання чи їх перерозподіл, коли відоме очікуване навантаження;

д) оцінка службового навантаження військовослужбовців має важливе значення для регламентації діяльності, відбору та підготовки спеціалістів, а також для організації управління та обґрунтування нормативів оплати праці.

Загалом величина розумового навантаження визначається характером службової діяльності військовослужбовців і залежить від ступені складності (об’єктивної і суб’єктивної) службових задач, тривалості роботи, рівня вимог за швидкістю та точністю виконання операцій та багатьох інших показників. Така розмаїтість показників та їх значень, які характеризують різні професії (особливо операторські), ускладнює порівняння рівня робочого навантаження між ними. Інша складність оцінки реального службового навантаження полягає у невідповідності її суб’єктивних та об’єктивних значень, наприклад здатність військовослужбовця-оператора обробляти інформацію залежить від його індивідуально-психологічних особливостей, освіти, підготовки та досвіду.

Однак, слід зазначити, що в залежності від ситуацій, у військовослужбовців може переважати фізичне навантаження (несення служби в нарядах, польові навчання, виконання специфічних завдань, обов’язкові заняття спортом).

Дослідники вказують, що навантаження обумовлюється змістом дорученої роботи. Наприклад, дослідник професійного стресу працівників органів МВС України О. В. Тімченко [316] зазначає, що значні навантаження на нервову систему працівника міліції обумовлені: систематичною роботою в незвичному середовищі; постійною реальною загрозою життю і здоров’ю; високим темпом роботи, значними фізичними навантаженнями; негативними емоційними впливами; високою відповідальністю, що викликана необхідністю самостійного швидкого ухвалення рішення в умовах дефіциту необхідної інформації; зненацька виникаючими перешкодами, необхідністю постійно підтримувати високий рівень уваги. При цьому науковець висловлює думку про те, що тривалість впливу навантаження є однією з головних причин швидкості розвитку стану стомлення. Звідси ми можемо говорити про його негативний вплив на психічне здоров’я особистості.

Службове навантаження може призводити до несприятливих функціональних зрушень стану організму, зниження рівня уваги, зменшення об’єму пам’яті, погіршення показників розумової працездатності. У залежності від індивідуальної чутливості в особистості уповільнюється (або зростає) частота пульсу, зменшується (або збільшується) рівень артеріального тиску, виникають зміни емоційного стану (виникають тривожні симптоми, можлива депресія і т. п.). Об’єктивними причинами такого стану є погіршення матеріального становища більшості населення, харчування, медичної допомоги, підвищення психоемоційних і фізичних навантажень. Суб’єктивними причинами є байдуже ставлення до свого здоров’я, недооцінка, а то й нерозуміння великого значення здоров’я для самого себе, свого майбутнього, для суспільства. Відомо, що стан тіла залежить від стану психіки, що підтверджується наявністю психосоматичних хвороб в умовах тривалого психоемоційного стресу, а також від негативного впливу психокомплексів на поведінку і життєвий тонус. При психокомплексах формуються локальні м’язові напруження (блоки), в результаті яких виникають захворювання внутрішніх органів.

О. М. Моховіков, розглядаючи фактори які впливають на суїцидальну поведінку людини в молодому віці вводить поняття “ситуаційні фактори”. Він зазначає, що “такі серйозні стресові ситуації як хвороба, економічні негаразди, смерть близьких чи сімейні проблеми часто переважають можливості захисних механізмів людини” [194, с. 79]. Він вказує, що в результаті кризи життя виникає відчай та безпорадність і, таким чином, ситуаційні фактори часто призводять до суїцидальної реакції.

Важливо зазначити, що кризові стани можуть виникати у психічно здорових людей при психологічних труднощах чи нестерпних (критичних) життєвих ситуаціях і виявляються у формі перехідних станів психічної напруги, замкнутості, агресивності, пасивності чи емоційних порушень.

Розглядаючи критичні ситуації, які здатні викликати у людини кризові стани О. М. Моховіков виділяє кілька їх типів: психічний стрес, фрустрацію, конфлікт, кризу [194, с. 101]. Прояви кожної з них опосередковано як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Підсумовуючи сказане дослідником в контексті проблеми збереження психічного здоров’я, можна зробити висновок про те, що стрес може стати причиною критичної ситуації у військовослужбовця, який недостатньо підготовлений до надмірного фізичного навантаження, до діяльності в умовах високих і низьких температур, при виникненні неочікуваної небезпеки, інформаційного перевантаження тощо.

Фрустрація виявляється у виникненні сильної мотивації досягнути мети (задовольнити потребу) і перемогти перешкоду на шляху до цієї мети. При цьому фрустраційні бар’єри можуть бути фізичними (виконання службових обов’язків, соціальна ізоляція індивіда), біологічними (хвороба, одряхління організму, старіння), психологічними (страх, інтелектуальна неспроможність), соціокультурними (норми, правила, заборони). Фрустрація породжує відповідну поведінку у вигляді безцільного і хаотичного рухового збудження, апатії, агресії, стереотипії – тенденції до сліпого повторення форм фіксованої поведінки і регресії – звернення до тих моделей поведінки, які домінують в ранні періоди життя людини. Потрібно зазначити, що фрустрація може стати критичною ситуацією у військовослужбовців в умовах виникнення лише повторних труднощів, при яких стає не можливою реалізація певного мотиву. При цьому фрустрація стосується не всього життя людини, а тільки певного життєвого відношення, проте військовослужбовці можуть перебільшувати значущість цього відношення через егоцентричні установки і перетворювати фрустрацію в причину критичної ситуації. Слід звернути увагу на те, що така критична ситуація супроводжується гамою негативних емоцій і викликає у людини певні типові реакції: агресію спрямовану на себе (вербальну і невербальну), агресію, спрямовану на ілюзорного винуватця, агресію спрямовану на подолання реальної причини перешкоди, переоцінку цілей і бажань.

Загалом, враховуючи думку А. М. Моховікова, можна визначити такі фактори, що здатні впливати на психічне здоров’я особистості, а саме: прогресування хвороби; економічні негаразди; смерть близької (рідної)) людини; розлучення та сімейні конфлікти. Отже психічне здоров’я не можна вивчати поза контекстом соціального оточення конкретної людини.

Критичні ситуації у службовій діяльності військовослужбовців можуть проявлятися в:

труднощах через неспроможність справлятися зі службовими обов’язками (навантаженням);

труднощах через конфлікти з підлеглими, колегами чи керівництвом;

неприйняті членами прикордонного колективу (внутрішньоколективній ізоляції);

страхові перед відповідальністю (у тому числі і перед кримінальною);

боязні ганьби за антиморальні проступки.

У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі значне місце належить проблемі впливу на особистість її сім’ї (сімейно-шлюбних факторів) [13; 18; 41; 99]. При цьому майже всі дослідники єдині в тому, що наявність сім’ї позитивно впливає на психічне здоров’я людини, тоді як розлучення, окреме проживання подружжя, овдовіння досить часто призводять до невротичних розладів. На основі вивчення результатів дослідження ми прийшли до висновку, що критичні ситуації у сім’ях військовослужбовців можуть проявлятися через:

розлади у сім’ї (подружні конфлікти, конфлікти між батьками і дітьми, конфлікти з родичами) ;

появу нової людини у сім’ї (вітчима, мачухи);

матеріально-побутові негаразди;

неспроможність протистояти особистій хворобі, чи когось із рідних та близьких.

До інших критичних ситуацій також слід віднести проблеми, що пов’язані зі станом здоров’я військовослужбовців: психічні захворювання, соматичні (тілесні) захворювання, фізичні недоліки.

Поява кризових станів у військовослужбовців визначаються перш-за все характером ситуації й індивідуально-психологічними особливостями особистості (тривожною підозрілістю, надмірною чуттєвістю, демонстративністю, емоційною нестійкістю).

Психологічні причина горя беруть свій початок із феномену афективної прив’язаності до людей, предметів чи ідей. Втрата об’єкту прив’язаності чи розлучення з ним означає для людини втрату джерела радості і, в залежності від віку людини і природи об’єкту – втрату кохання, безпеки чи почуття благополуччя. В основі всіх психологічних причин горя лежить один загальний фактор – відчуття втрати чогось цінного, того, до чого мала місце сильна афективна прив’язаність.

Переживаючи гостре горе, крім печалі, людина може відчувати гнів і ворожі почуття. Наприклад, молодий військовослужбовець може відчувати гнів, звинувачуючи покійну матір (батька) у тому що вона назавжди покинула його, або звинувачуючи в цьому когось іншого. Смерть рідної людини може стати для юнака надзвичайно фруструючою подією. Вона означає для нього втрату емоційно значимих відношень, нездійсненність задуманих планів і мрій, виконання яких в тій чи іншій мірі залежало від людини, що померла.

Переживання військовослужбовцем горя ще більш ускладнюється тоді, коли в горі крім печалі і гніву задіяні ряд інших емоцій, пояснити які буває доволі складно і які важко контролювати. Якщо відношення військовослужбовця з покійною матір’ю були конфліктними і наявні протиріччя залишилися не вирішеними, то військовослужбовця починає терзати почуття вини і стиду. У цьому випадку він спрямовує свій гнів на самого себе. По суті, він звинувачує себе в смерті рідної людини, навіть й тоді, коли він не в силах попередити її. Його стид чи душевний біль може ще більше підсилитися, якщо оточуючі дають йому зрозуміти, що він не проявляв турботу про близьку людину, був недостатньо уважним до неї. Саме така одночасність переживання печалі, вини, стиду і гніву, особливу гніву, спрямованого на самого себе, характерна для важкої депресії, яка нерідко супроводжує переживання ситуації гострого горя військовослужбовцем. У таких ситуаціях збільшується ризик вживання чи зловживання алкоголем, наркотиками та іншими шкідливими речовинами. Щодо алкоголю, то з цього приводу В. О. Ананьєв та Г. С. Нікіфоров наводять думку В. М. Бєхтєрєва, який вважав, що алкоголь є одним із зліших факторів реальної загрози розпаду особистості. Він паралізує сферу почуттів, знижує моральні, інтелектуальні та вольові якості людини і призводить до виникнення душевних хвороб [256, c. 13]. На думку Л. М. Щеглова, небезпека алкоголю ще й у тому, що зловживаючи спиртними напоями, людина не усвідомлює серйозності проблеми. У неї з’являється звичка, непереборний потяг до алкоголю, що негативно відображається на її психіці [346, с. 8]. Відповідно з вказаними поглядами, вживання алкоголю, також, потрібно розглядати як фактор негативного впливу на психічне здоров’я особистості.

Потрібно зазначити, що алкоголь та наркоманія особливо небезпечні в умовах військової служби, коли під загрозу ставляться питання морально-психологічної готовності військових підрозділів до виконання завдань військової, гарнізонної і вартової служб.

Як правило шкідливими речовинами схильні зловживати особи з: нервово-психічною нестійкістю; слабкою волею; несприятливими даними: сімейне неблагополуччя, перенесені травми головного мозку, обтяжена психічними захворюваннями спадковість; низьким освітньо-культурним рівнем.

Сказане вище повністю відноситься і до діяльності військовослужбовців різних військових формувань, які зобов’язані в різних умовах виконувати складні службові обов’язки, що визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями та інструкціями [53, с. 11].

Так, за свідченням дослідників, наприклад для військовослужбовців-прикордонників напруженість і екстремальність є однією з провідних умов їх діяльності. При цьому ними зазначається, що “психоемоційна напруженість професійної діяльності прикордонника обумовлюється такими стресогенними чинниками як: ризик для життя і здоров’я; дефіцит часу для аналізу обставин і прийняття рішення; постійно існуюча протидія з боку порушників державного кордону; зниження рівня законослухнянності населення; загроза помсти; використання зброї; висока ціна можливих помилок; усвідомлення відповідальності за результати службової діяльності; великі фізичні навантаження; конфліктні ситуації у процесі службової діяльності; інтенсивний вплив несприятливих факторів навколишнього середовища та ін.” [189, 45].

Негативний вплив кожного з цих чинників окремо, або їх сукупності призводить до виснаження захисних сил (функцій) організму та виникнення розладів психогенного характеру, аж до розвитку нервово-психічних і нервово-соматичних розладів і захворювань.

Загалом службова діяльність військовослужбовця, як і будь-який інший прояв активності людини, може бути детермінована як зовнішніми, так і внутрішніми причинами. У першому випадку мова йде про зовнішні умови і обставини військової служби, в основному, стимули. Дослідники (Л. Е. Орбан-Лембрик) вказують, що стимулювати працю людини можуть матеріальна винагорода, схвалення діяльності колегами або керівним складом, просування по службовій драбині, надання статусу самостійності тощо [205]. Щодо матеріальної винагороди, то вона буде тільки тоді стимулом, коли буде постійно збільшуватися. Однак для військовослужбовців, особливо строкової служби, збільшення матеріальної винагороди є не реальним. Звідси потреба вести мову про особистісні диспозиції, тобто мотиви, потреби, цілі, бажання, інтереси.

Враховуючи те, що потреби є найбільш важливим компонентом в мотиваційній сфері особистості, необхідно, також, звернути увагу на їх вплив на психічне здоров’я військовослужбовців. Адже ще Маслоу [Maslow] робив припущення, що люди мотивовані для пошуку особистих цілей, і це робить їх життя значним та осмисленим. Він вважав, що все життя людини характеризується тим, що вона завжди чогось бажає і виділив певну ієрархію її потреб: фізіологічні; безпеки та захисту; приналежності та кохання; самоповаги; самоактуалізації чи особистого удосконалення [186; 332]. Відповідно до цього, ми можемо зробити висновок про те, що задоволення чи незадоволення потреб, також відображається на психічному здоров’ї людини. Отже, ми можемо віднести їх до психологічних факторів здоров’я військовослужбовців.

Однак, ведучи мову про військовослужбовців, важливо враховувати те, що вони можуть виконувати свої службові обов’язки в мирний час і під час ведення бойових дій. Звідси потрібно розрізняти соціально-психологічні фактори впливу на психічне здоров’я військовослужбовців, які діють в умовах мирного часу та під час ведення бойових дій.

На думку О. В. Тімченка [315, с. 66], у мирний час причинами розвитку стресу у військовослужбовців можуть бути найрізноманітніші події (хвороба і смерть близьких людей, прикрості в службовій діяльності, фінансові утруднення, невдачі в особистому житті), незвичні умови перебування (клімат, незвичний ландшафт), інші режими праці, відпочинку і харчування, особливості внутрішньоколективних відносин. Дослідник вказує, що у сукупності факторів, що спричиняють розвиток стресу, важливе місце посідають умови служби, особливості встановленого розпорядку дня і дисциплінарних вимог, організації побуту, ступінь задоволення потреб і запитів військовослужбовців. Крім цього сильно відображаються на психічному стані особового складу характер морально-психологічної атмосфери, що створилася у військовому колективі, стиль відносин командирів із підлеглими, громадська думка, переважні особистісні й групові настрої і традиції.

Щодо факторів негативного впливу на військовослужбовців у бойовій обстановці, то О. В. Тімченко вважає, що головними причинами психологічного стресу тут є: загроза життю, відповідальність за виконання завдання, недостатність і невизначеність інформації, що надходить, дефіцит часу при прийнятті рішень і здійсненні бойових дій, невідповідність рівня військово-фахових навичок вимогам, що пред’являються умовами бою до особистості, психологічна непідготовленість до виконання конкретного завдання, невпевненість у надійності зброї, відсутність довіри до командування і фактори ізоляції (при діях у відриві від основних сил, перебуванні в ізольованих захистах) та інше [315, с. 67-68]. Важливо звернути увагу на те, що дослідник серед важливих факторів, що сприяють виникненню бойових психічних травм, називає порушення сну. Він зазначає, що в результаті цього у військовослужбовців швидко зменшується засвоєння інформації, виникають труднощі при прийнятті рішень у відповідальні моменти, сповільнюється реакція на критичні ситуації.

Серед факторів психологічного впливу сучасного бою М. І. Дьяченко називає бойову обстановку. На його думку “в сучасному бою може раптово скластися абсолютно нова обстановка, яка здатна змінити прояви волі, пам’яті, протікання сприйняття та мислення людей, навіть, якщо немає прямої загрози для їх життя” [58, с. 350]. Дослідник вказує, що при відомій обстановці та при відомому об’єкті дій проявляються одні почуття, при дефіциті інформації – інші. Специфічний вплив нової обстановки пояснюється її незвичністю, відсутністю у людини досвіду діяльності в екстремальних умовах.

Дослідник проблем підвищення ефективності психологічної підготовки особового складу Ю. М. Мицюк вказує, що до загальних психологічних факторів бою слід відносити: фактор небезпеки, фактор раптовості, фактор невизначеності, фактор новизни та нестандартності (невідомі раніше нові умови, засоби та способи діяльності), фактор екстремальності дій [265, 35-36]. Крім цих факторів, дослідник веде мову про фактор зміни параметрів соціального середовища, складовими якого є: фізичні, хімічні, механічні, радіаційні, мікрокліматичні, баричні (тиск), біологічні, бактеріологічні та інші впливи.

Продовжуючи розгляд факторів негативного впливу на військовослужбовців в бойових умовах, слід сказати, що Р. А. Абдурахманов серед них виділяє два основних фактори: сили і тривалості впливу на психіку військовослужбовців бойових стресорів та особливості реагування військовослужбовців на вплив цих факторів [315, 68]. Поряд з цим, бойові стресори підрозділяють на специфічні та неспецифічні для бойової обстановки. Специфічні бойові стресори мають підвищений рівень стресогенності і включають: ситуації, що загрожують життю і фізичному стану військовослужбовця; поранення, контузії, каліцтва, радіаційне опромінення, хімічне отруєння й інші наслідки застосування бойової зброї; загибель близьких людей і товаришів по службі; муки поранених та вмираючих; загибель людей, у якій військовослужбовець звинувачує самого себе; події, у результаті яких постраждали честь і гідність військовослужбовця; фізичне знищення (особливо в перший раз) противника.

Щодо групи неспецифічних бойових стресорів, то до неї дослідники відносять: підвищений рівень перманентної потенційної погрози для життя; тривала напружена діяльність; тривала депривація основних біологічних і соціальних потреб; різкі і несподівані зміни умов служби і життєдіяльності; важкі екологічні умови життєдіяльності; відсутність контактів із близькими; неможливість змінити умови свого існування; інтенсивні і тривалі міжособистісні конфлікти; підвищена відповідальність за свої дії; потенційна можливість фізичних і моральних страждань заради досягнення цілей, не зрозумілих для військовослужбовців.

Ще дослідники звертають увагу на те, що особливий вплив на рівень прояву бойового стресу у конкретного військовослужбовця мають такі фактори, як: кількість перенесених ним поранень, контузій, отриманих травм, доз опромінення; обставини (якщо це мало місце) взяття його у полон, тривалість і умови перебування у полоні. Значимість цих факторів значно зростає, якщо військовослужбовець не був заохочений або нагороджений за мужні і героїчні вчинки, які мали місце, або якщо події, у яких брав участь військовослужбовець, одержали негативну оцінку з боку командування, товаришів по службі або в повідомленнях засобів масової інформації.

Слід зазначити, що реакція військовослужбовців на вплив перерахованих факторів залежить як від їхньої значимості для кожного військовослужбовців, так і від особливостей опанування ними своєю поведінкою. Значимість впливу на психіку військовослужбовця тих чи інших соціально-психологічних факторів визначається: його індивідуально-психологічними особливостями і особистісними властивостями; психологічною і професійною готовністю до виконання службових обов’язків; характером і рівнем службової мотивації; особливостями сприйняття військовослужбовцем місця і ролі армії в житті суспільства. У свою чергу, опанування військовослужбовцем своєю поведінкою залежить від: рівня його активності, спрямованої на протидію негативному впливу стрес-чинників; відповідного досвіду; характеру використовуваних ним засобів подолання дестабілізуючого впливу різноманітних факторів на його психіку.

Узагальнення результатів аналізу науково-психологічної літератури дозволяє нам визначити групу головних соціально-психологічних факторів, які здатні впливати на психічне здоров’я військовослужбовців. До таких факторів слід відносити фактори об’єктивного (рис. 2.1) та суб’єктивного (рис. 2.2) характеру.

Головними факторами об’єктивного характеру є:

а) фактори соціального середовища: сім’я військовослужбовця (сімейне оточення); друзі та знайомі; військовий колектив; військовий керівник; професійна діяльність (загроза для життя та здоров’я; нераціональний розклад і режим військової служби та відпочинку, суттєві порушення режиму дня; часті стресові ситуації; фізичні та психологічні перевантаження тощо); природне середовище (пори року, погода);


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка