теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Науковий керівник



Скачати 391.81 Kb.
Дата конвертації05.05.2017
Розмір391.81 Kb.
ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

На правах рукопису

Маринець Вікторія Сергіївна
УДК (043.3)[35.073.515.3:316.344.5+316.612]:340.114.6/159.932


НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА

ОСІБ З ПОРУШЕННЯМ СЛУХУ В УКРАЇНІ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник

Мурашин Олександр Геннадійович

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАПрН України



Київ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО

ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА ОСІБ З ПОРУШЕННЯМ СЛУХУ 11

1.1. Історичний розвиток законодавства щодо осіб з порушенням слуху

з ІІІ ст. до н.е. до ХVІІ ст. 11

1.2. Законодавче регулювання правового становища осіб з порушенням

слуху в Україні на протязі ХІХ ст. 26

1.3. Правове становище осіб з порушенням слуху в радянській Україні 41

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І 58
РОЗДІЛ ІІ. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ОСІБ

З ПОРУШЕННЯМ СЛУХУ В УКРАЇНІ 61

2.1. Державна соціальна політика та законодавство щодо осіб з

порушенням слуху в Україні 61

2.2. Конвенція ООН про права інвалідів та її вплив на українське

законодавство у сфері соціального захисту осіб з порушенням слуху 102

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ 119
РОЗДІЛ ІІІ. ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЇХ ВПЛИВ НА

СТАНОВИЩЕ ОСІБ З ПОРУШЕННЯМ СЛУХУ 121

3.1. Опікунство глухонімих та його діяльність у сфері забезпечення прав

осіб з порушенням слуху 121

3.2. Українське товариство глухих та його роль у формуванні сучасного

правового становища осіб з порушенням слуху 140

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІІ 161
ВИСНОВКИ 163
ДОДАТКИ 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176

ВСТУП
Актуальність теми. Дослідження правового становища осіб з порушенням слуху на всіх історичних етапах, від зародження людської цивілізації до сучасності, дає змогу проаналізувати їх значення в суспільстві та державі на різних етапах розвитку, cпрогнозувати шляхи створення рівних із іншими членами суспільства можливостей для реалізації нечуючими політичних, економічних, соціальних, культурних прав і свобод. Для визначення шляхів розвитку середовища проведено ретельний аналіз комплексу правових норм у цьому напрямі, який дав змогу сформувати уявлення про розвиток законодавства в державі щодо осіб з порушенням слуху, його вплив на розвиток їх прав в Україні з часів Київської Русі до сьогодення.

Ці заходи важливі, оскільки дають змогу відстежувати динаміку розвитку формування правового становища осіб з порушенням слуху. Саме така динаміка є визначальною при оцінюванні ефективності державної соціальної політики у цій сфері.

Відповідно до Конституції Україна проголошується суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Із цього випливає, що змістом і спрямованістю діяльності держави у сфері соціального захисту осіб із інвалідністю, зокрема з порушенням слуху, є надання їм соціального захисту та допомоги, створення умов забезпечення їх прав нарівні з іншими громадянами. Першим кроком у цьому напрямі стало прийняття 21 березня 1999 року Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Після набуття чинності Законом пріоритетом соціальної політики держави щодо осіб з обмеженими фізичними можливостями, зокрема нечуючих, стала реабілітація як система заходів, спрямованих на усунення, або можливу повну компенсацію обмежень життєдіяльності з метою відновлення соціального статусу інвалідів та досягнення ними матеріальної незалежності.

Окремі питання у сфері правового регулювання соціального захисту осіб із обмеженими фізичними можливостями були предметом дослідження у наукових працях українських та російських учених-юристів, а саме В.С. Андрєєва, Н.А. Вигдорчика, Б.І. Сташківа, О.Г. Мурашина, С.В. Пасічніченко, М.Г. Єрмілової та інших.

Проблеми становища осіб з порушенням слуху досліджували М.М. Малофєєв, А. Цвейбель, М. Стейнберг, В.О. Паленний та інші вчені. Але вони розглядали ці проблеми, насамперед, у педагогічному й історичному контексті. Зокрема М. Малофєєв досліджував систему спеціальної освіти для осіб з обмеженими фізичними можливостями в Західній Європі та соціальне ставлення до них держави й суспільства; А. Цвейбель розглядав історичне становище глухих у євреїв, їх права в єврейських священних книгах Мишні та Талмуді; М. Стейнберг досліджував становище глухонімих у римські часи та їх становище за відомими Законами ХІІ Таблиць; В. Паленний досліджував історію глухих, формування їх становища в самостійну лінгвістичну меншину зі своєю культурою та мовою.

У правовій науці до останнього часу було відсутнє комплексне дослідження правового становища осіб із порушенням слуху в Україні. Якщо звернутися до бібліотечних каталожних посилань на слово «глухота», то виявиться, що 99 % літератури мають медичний характер та головним чином висвітлюють психологію нечуючих і методи їх навчання, а лише 1 % присвячені питанням соціокультурного ракурсу щодо нечуючих людей. Викладене вище визначає наукову актуальність роботи.

Прикладна актуальність дисертаційного дослідження полягає у необхідності вирішення практичного завдання – забезпечити права нечуючих в усіх сферах життєдіяльності із урахуванням особливостей становища інвалідів. Адже більшість правових норм українського законодавства щодо осіб із порушенням слуху мають суто декларативний характер.

Необхідно констатувати, що в нашій країні склалася парадоксальна ситуація, коли, з одного боку, активно робляться спроби на загальнодержавному та відомчому рівнях реформувати систему соціального забезпечення та захисту осіб із обмеженими фізичними можливостями, зокрема нечуючих, а з іншого, результати не повною мірою відповідають інтересам суспільства і держави та потребам осіб із порушенням слуху в надійному забезпеченні механізму нормативного регулювання. Автор пояснює це недостатньою активністю у дослідженні проблем правового становища осіб із порушенням слуху, відсутністю науково обґрунтованого аналізу нормативно-правових засад формування правового становища нечуючих та його відповідного наукового супроводження. На вирішення цієї суперечності, яка визначає наукове завдання, і спрямоване дисертаційне дослідження, і є сутністю та змістом роботи.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до основних напрямів, визначених у Національному плані дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженої Указом Президента України від 27 квітня 2011 р., Концепції Загальнодержавної програми «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на період до 2020 року», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2011 р. Тема дисертації виконана в рамках «Програми пріоритетних напрямів розвитку української правової науки на 2010–2015 рр.», затвердженої постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10 та узгоджується з темою «Правові механізми забезпечення і захисту прав та свобод людини і громадянина» (номер державної реєстрації 0196U012890). Дисертація виконувалася відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри теорії та історії держави і права згідно з Тематичним планом на 2012–2014 роки Інституту права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» за темами «Історико-теоретичні проблеми соціально-правового захисту людей з інвалідністю» (номер державної реєстрації 01104005807) та «Еволюція теоретичних уявлень людства про державу та право» (номер державної реєстрації 0111U003651).

Тему дисертації затверджено Вченою радою Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» 8 лютого 2010 року, протокол № 1.



Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є дослідження правового становища осіб з порушенням слуху та особливостей захисту їх прав у процесі виникнення, формування та розвитку соціального законодавства на підставі аналізу історичних джерел та наукової юридичної літератури з цих питань, аналізу відповідних міжнародних стандартів і актів національного законодавства з подальшим виробленням пропозицій та рекомендацій щодо його вдосконалення.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі:

– проаналізувати правове регулювання від античної доби до сучасного законодавства України щодо становища осіб з порушенням слуху та визначити особливості періодизації виникнення, формування і розвитку правового становища глухих у процесі розвитку державності;

– проаналізувати правові норми, які впливали на формування правового становища нечуючих осіб, які проживали на українських землях, що входили до складу Російської імперії;

– дослідити правову природу і загальні тенденції формування правового становища осіб із порушенням слуху в радянській Україні, охарактеризувати його соціальні та правові підстави;

– визначити права осіб із порушенням слуху та юридичний механізм їх забезпечення, оцінити соціальну політику держави, яка проводилась стосовно них;

– розглянути основу й обґрунтувати напрями формування державної соціальної політики щодо осіб з порушенням слуху, виявити проблеми інтеграції осіб з порушенням слуху в суспільстві та шляхи їх вирішення;

– проаналізувати відповідність положень національного законодавства міжнародним стандартам і нормам Конвенції ООН про права інвалідів із проведенням порівняльного аналізу правового становища нечуючих в Україні та у зарубіжних країнах;

– дослідити й обґрунтувати роль і значення громадських організацій у формуванні та забезпеченні прав осіб з порушенням слуху;

– сформулювати на підставі проведеного дослідження висновки щодо правового становища осіб з порушенням слуху і визначити найбільш ефективні шляхи вирішення проблем реалізації та захисту їх прав.



Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері регулювання правового становища осіб із порушенням слуху в Україні.

Предметом дослідження є нормативно-правові основи формування правового становища осіб з порушенням слуху в Україні.

Методи дослідження. Дослідження проводилося з використанням сукупності методів і прийомів наукового пізнання. В процесі роботи над дисертаційним дослідженням був використаний історико-правовий метод, який дав змогу дослідити становлення та розвиток правового становища осіб з порушенням слуху (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). Завдяки використанню системного методу було досліджено стан законодавства України у сфері соціального захисту осіб із порушенням слуху і визначено перспективи його розвитку (підрозділи 2.1, 2.2). Формально-юридичний метод дозволив здійснити аналіз нормативно-правових актів щодо соціального захисту осіб з порушенням слуху і з’ясувати їх зміст (підрозділ 2.1). Для встановлення відповідності українського законодавства до міжнародних соціальних стандартів у сфері реалізації та захисту прав осіб з порушенням слуху були використані такі методи, як порівняльно-правовий і формально-логічний (підрозділ 2.2). Завдяки статистичному методу визначена актуальність проблем реалізації положень законодавства України у сфері соціального захисту осіб з порушенням слуху. Упродовж всього дослідження використовувалися загальнологічні методи – аналіз, синтез, узагальнення та аналогія.

Висновки та рекомендації, які містяться в роботі, базуються на положеннях Конституції України, аналізі законодавства України щодо соціального захисту осіб із порушенням слуху та практиці його застосування в сучасних соціально-економічних умовах.

Емпіричну базу дослідження становлять дані статистичної звітності Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров’я України, Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України, Українського товариства глухих, результати опитування та анкетування осіб з порушенням слуху (301 особа), звіти та довідкові видання.

При написанні дисертації використовувалися положення міжнародно-правових актів, зокрема Конвенції ООН про права інвалідів, Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів з питань соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями, а також праці вітчизняних і зарубіжних учених з теорії та історії держави і права, права соціального забезпечення, педагогіки, психології тощо.



Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним теоретико-прикладним дослідженням проблем формування правового становища осіб із порушенням слуху в Україні та його стану в сучасних соціально-економічних умовах в аспекті загального юридично наукового аналізу.

Основними результатами дисертаційного дослідження є ряд положень, що містять наукову новизну, а саме:

уперше:

– проаналізовано нормативно-правове регулювання соціального становища осіб з порушенням слуху, яке полягає у визначенні особливостей періодизації виникнення, формування та формування законодавства щодо глухих на підставі комплексного дослідження процесу розвитку державності, починаючи з античної доби до сучасності;

– визначено та проаналізовано сукупність норм, котрі мали суттєвий вплив на формування правового становища нечуючих осіб в Україні протягом ХІХ – ХХ ст.;

– висвітлено юридичний механізм забезпечення прав осіб із порушенням слуху, на підставі якого оцінюється державна соціальна політика України, яка проводиться стосовно їх;



удосконалено:

– засади та напрями формування державної соціальної політики України стосовно соціального захисту осіб з порушенням слуху з подальшим проведенням детального аналізу українського законодавства у сфері соціального захисту осіб з порушенням слуху і процесів формування соціальної системи;

– механізм формування положень законодавства України відповідно до міжнародних стандартів і норм Конвенції ООН про права інвалідів;

– діяльність суспільних інститутів, завдяки якому сформувалися і отримали юридичне закріплення права осіб з порушенням слуху в ХІХ-ХХ ст.;



набули подальшого розвитку:

– елементи правового механізму, який визначає становище осіб з порушенням слуху в Україні та зарубіжних країнах, методика формування українського законодавства з урахуванням міжнародних норм відповідно до правового становища осіб з порушенням слуху та правового статусу жестових мов у зарубіжних країнах;

– напрями та особливості інтеграції осіб із порушенням слуху в суспільство, які можуть вирішуватися завдяки наданню офіційного статусу жестовій мові та побудові конкретних принципів соціальної політики України щодо усунення усіх можливих перешкод, які не дозволяють особам з порушенням слуху брати повноцінну участь у суспільному житті;

– пропозиції стосовно удосконалення нормативно-правового забезпечення для реалізації рівноправного становища осіб із порушенням слуху та найбільш ефективні шляхи вирішення проблем реалізації та захисту їх прав.



Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені у дисертації наукові положення, висновки та рекомендації можуть бути використані: у науково-дослідній діяльності – як матеріал для подальших досліджень у сфері актуальних проблем захисту і забезпечення прав осіб з порушенням слуху в Україні; у навчально-виховному процесі – при викладанні курсів «Теорія держави і права», «Конституційне право України», «Право соціального забезпечення», «Інформаційне право», розробці спецкурсу «Історія виникнення і розвитку соціального захисту» та «Соціальний захист у зарубіжних країнах»; як джерельний матеріал при підготовці підручників, посібників, навчально-методичних комплексів, навчально-методичних програм та рекомендацій з зазначених дисциплін; у правотворчій сфері – для розробки програм розвитку законодавства в частині удосконалення існуючої системи соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями, зокрема осіб із порушенням слуху, та проведення більш ефективної законодавчої політики у цій сфері з урахуванням особливостей положення нечуючих, у правовиховній сфері – для формування і сприяння посиленню взаємодії суспільних та державних інститутів з метою покращання механізму забезпечення прав осіб із порушенням слуху в Україні.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано та обговорено на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Інституту права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» та наукових семінарах. Результати дослідження були апробовані на VІ Міжнародній науково-практичній конференції Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» «Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами» (Київ, 2005 р.), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Освіта та виховання нечуючих на сучасному етапі» (Київ, 2007 р.), VІІ Всеукраїнській науковій конференції студентів і молодих учених «Молодь: освіта, наука, духовність» (Київ, 2010 р.).

Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дисертації, викладено у 7 публікаціях, чотири з яких наукові статті, опубліковані у наукових фахових виданнях України, а три – як тези виступів на наукових конференціях.

ВИСНОВКИ
1. Здійснення глибокого та всебічного аналізу правового становища осіб з порушенням слуху від античних часів до сучасності показує, що формування та розвиток соціального законодавства зайняло багато віків, оскільки осіб з фізичними вадами суспільство сприймало негативно та виключало їх із свого повноцінного життя, обмежувало їх громадські права, ускладнювало їх повсякденне життя, деструктивно впливало на їх розвиток. Це відбувалося внаслідок зосередження суспільної уваги тільки на фізичних вадах, які відрізняли їх носія від більшості оточуючих. Зроблена періодизація виникнення, формування та розвитку правового становища осіб з порушенням слуху показує, що правове становлення нечуючої особи, як особистості з повним обсягом своїх законних прав та свобод, зайняло багато віків, оскільки до осіб з фізичними вадами суспільство відносилось та сприймало їх негативно, виключало їх із свого повноцінного життя, обмежувало їх громадянські права, ускладнювало їх повсякденне життя, деструктивно впливало на їх розвиток. Виявлена відсутність повного наукового дослідження правового становища осіб з порушенням слуху в Україні, про що свідчить відсутність наукових публікацій в цій сфері.

2. На підставі проведеного аналізу правових норм, які діяли на той період, встановлено, що в Україні ключову роль у правовому становищі глухонімих у цей період відігравав Звід законів Російської імперії. Цей Звід містив положення, котре зіграло ключову роль у правовому становищі глухих, за яким нечуючі були майже безправні із-за умов встановлення опіки над ними до 21 року, оскільки у звичайному порядку громадяни визнавались повнолітніми у 18 років.

Окрім цього положення, Звід законів Російської імперії продовжував суттєво обмежувати права нечуючих осіб, що відбилось на їхньому правовому положенні. За Звідом вони не мали права: поступати на військову службу; бути свідками по цивільним справам, під присягою, при вчиненні актів, бути присяжними засідателями; глухі, які не навчені та не вміють працювати, не мали права отримувати паспортні книжки.

Проте, крім цих обмежень, особи з порушенням слуху мали право вступати в шлюб, отримувати спадщину, для них передбачалась особлива процедура вчинення актів по майну нечуючих, особливий порядок сплину строку давності володіння (земська давність).

Таким чином, початок формування правового становища осіб з порушенням слуху почався саме із Зводу законів Російської імперії, оскільки саме у ньому вперше містився широкий комплекс норм, які регулювали права вищезазначених осіб.

3. Загальні тенденції формування правового становища осіб з порушенням слуху в радянський період виникли зі створенням нового правового поля, оскільки з проголошенням рівноправності в перші роки формування Радянської держави правове становище нечуючих змінилося завдяки наданням їм усіх прав нарівні з іншими громадянами. На відміну від часів правління в Україні наприкінці ХІХ ст., Радянська влада прийняла на себе турботу про осіб з порушенням слуху. В результаті реформування отримали розвиток такі сфери, як освіта, професійна підготовка, працевлаштування, соціальне забезпечення тощо.

Радянська держава, по відношенню до нечуючих, продовжила справу, яка розпочалась при Опікунстві – викорінення безграмотності. Окрім освіти, Радянська влада поставила перед собою важливу задачу – залучення інвалідів до суспільно-корисної трудової діяльності. Це відбилось на законодавчій політиці щодо осіб з порушенням слуху, особливо у сфері забезпечення їх професійною підготовкою та працевлаштуванням. Внаслідок чого, за роки Радянської влади, в державі сформувалась нова ефективна система загальної освіти та професійної підготовки осіб з порушенням слуху і залучення їх до трудової діяльності. Вперше в історії соціально-культурне обслуговування осіб з порушенням слуху було піднято на рівень державних задач, передбачені соціальні гарантії та додаткові пільги для них.

Завдяки активному розвитку процесу навчання та працевлаштування нечуючих, з’явились такі нові поняття, як «професійна та соціальна реабілітація», відповідно в законодавстві теж з’явились нові норми, які передбачали в Радянській державі пільги для нечуючих: надання безкоштовних або пільгових путівок в санаторії та будинки відпочинку, збільшений розмір стипендій, безкоштовне забезпечення слуховими апаратами тощо. Стало обов’язковим участь захисника при розгляді кримінальних справ відносно нечуючих, а при їх допиті обов’язкове залучення перекладача жестової мови. Подальший розвиток радянського законодавства надав змогу на законодавчому рівні закріпити права та особливості становища осіб з порушенням слуху.

4. Основними засадами державної соціальної політики щодо осіб з порушенням слуху є Конституція України як основний закон суспільства і держави та Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Це означає, що саме ці нормативно-правові документи є базовими правовими актами, які встановлюють загальні напрями та фундаментальні принципи державної соціальної політики стосовно нечуючих.

Зазначено, що принципи державної соціальної політики щодо осіб з порушенням слуху використовуються з урахуванням специфічних особливостей, до яких відносяться відносини, які виникають у зв’язку з отриманням нечуючими освіти, працевлаштування та соціальних послуг. Цей Закон є базовим законом, який формулює мету державної соціальної політики щодо осіб з обмеженими фізичними можливостями і містить ключові положення про регулювання їх прав в усіх основних сферах їх життєдіяльності та визначає основні напрями державної політики в області соціального захисту інвалідів. Мета державної політики щодо осіб з обмеженими фізичними можливостями, в тому числі нечуючих, полягає у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров’я, матеріального забезпечення, посильній трудовій та громадській діяльності.

Програми щодо соціального захисту осіб з інвалідністю віднесено до пріоритетних державних програм, а видатки на їх виконання переважно відносяться до захищених статей Державного бюджету України. З метою гармонізації законодавства України щодо осіб з обмеженими фізичними можливостями відповідно до міжнародних стандартів Верховною Радою України прийнято цілу низку доповнень до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», спрямованих на його удосконалення з питань вирішення проблем осіб з інвалідністю у сфері профілактики інвалідності, медичної та соціально-трудової реабілітації; створення особам з інвалідністю рівних можливостей, в тому числі створення умов для здобуття освіти, реабілітації в освітніх закладах та працевлаштування, культури, відпочинку, фізкультури та спорту; поліпшення матеріально-побутових умов тощо.

Усі ці заходи дозволили змінити підходи до ролі та місця людей з інвалідністю в економічному та соціальному житті суспільства, створити умови для їх послідовного включення до суспільного життя держави, оскільки Україна, як незалежна держава, взяла на себе конкретні зобов’язання в реалізації конституційних вимог щодо соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями, в тому числі нечуючих, спрямувавши свою соціальну політику на поліпшення їх матеріального забезпечення, докладає необхідних зусиль для створення належних правових, соціально-побутових умов життя.

5. Основні напрями формування державної соціальної політики в Україні за останні 5 років полягають у забезпеченні соціального захисту осіб з порушенням слуху: надання грошової допомоги, засобів пересування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, а також пристосування громадського транспорту, засобів комунікацій та зв’язку до особливостей нечуючих. Підкреслено, що на даний час соціальне законодавство, з урахуванням світової практики, робить акцент не на повну або часткову втрату працездатності, а на потребу в соціальній допомозі через стійкий розлад функцій організму, чітко визначає компетенцію широкого кола органів державної влади для вирішення проблем соціального захисту цієї категорії громадян. Проте недостатньо сформована державна політика з питань реалізації заходів щодо інтеграції осіб з порушенням слуху в суспільне життя, не містить чіткого визначення вимог до спеціальних робочих місць для таких осіб, оскільки однією із найважливіших умов інтеграції осіб з порушенням слуху в суспільство, без сумніву, є підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці шляхом отримання реабілітаційних послуг через професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку таких осіб.

6. Встановлено, що положення національного законодавства не відповідають міжнародним стандартам і нормам Конвенції ООН про права інвалідів. Проведений порівняльний аналіз правового становища осіб з порушенням слуху в Україні та в інших зарубіжних країнах показує, що в Україні недостатньо забезпечуються права нечуючих, особливо у сфері використання жестової мови та вільного доступу до інформації, в той час, як в багатьох державах питання вільного доступу до інформації вирішене шляхом закріплення жестової мови в національних конституціях. Зробивши комплексний аналіз українського чинного соціального законодавства, дійшла до висновку, що теоретично особи з порушенням слуху в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, які закріплені Конституцією України та іншими законодавчими актами. Як показує практика, вони не достатньо забезпечують захист прав нечуючих осіб, оскільки в більшості положень законодавства, особливо у сфері відносин з питань працевлаштування та професійної реабілітації нечуючих, використовуються такі терміни, як «забезпечується», «здійснюється», «надається», але не містять положень щодо юридичної відповідальності за недотримання цих положень. Крім того, у законодавчих актах відсутня відповідальність держави щодо недотримання нею реалізації прав людей з інвалідністю, в тому числі прав осіб з порушенням слуху.

Зроблений аналіз національного соціального законодавства показує, що там не передбачено ані індивідуальної, ані колективної відповідальності органів влади за порушення прав людей з інвалідністю, в тому числі нечуючих, зокрема в разі порушень зобов’язань щодо створення відповідної інфраструктури (щодо участі людей з обмеженими фізичними можливостями в культурному житті, проведенні відпочинку).

Особливо порушуються права осіб з порушенням слуху у сфері доступу до інформації. Законодавчі акти України в цій сфері не містять механізм, який зобов’язує приймати відповідні міри щодо реалізації положень, що забезпечують доступ осіб з порушенням слуху до інформації, адже більшість державних та приватних каналів телебачення часто ігнорують або взагалі порушують це право нечуючих. Законодавчі акти не зачіпають проблем використання жестової мови.

Крім того, існує наявний дефіцит сурдоперекладачів, який негативно відбивається на можливості отримання особами з порушенням слуху кваліфікованої медичної допомоги, особливо в екстрених умовах. Отримати просту інформацію у довідкових службах залізничних вокзалів та аеропортів, консультацію та допомогу співробітників міліції не складає труднощів для чуючої людини, а для нечуючої – є дуже великою проблемою. Перелік таких проблем можна продовжувати досить довго. В ряді інших країн ці проблеми та проблема інтеграції осіб з порушенням слуху в суспільство вирішуються шляхом надання офіційного статусу жестової мови, а принципи соціальної політики будуються таким чином, щоб усунути всі можливі перешкоди, які не дозволяють особам з інвалідністю брати повноцінну участь у суспільному житті. Адже уряд повинен забезпечити особам з обмеженими фізичними можливостями, в тому числі й нечуючим, можливість досягнути однакового з своїми співгромадянами рівня життя, в тому числі в сфері доходів, освіти, зайнятості, охорони здоров’я, участі в суспільному житті, оскільки Комісія соціального розвитку ООН ще в 1993 році визначила, що непрацездатність створюється суспільством.

7. Етапи становлення правового становища осіб з порушенням слуху показують, що в Україні на протязі ХІХ ст. не державний уряд, а саме громадське опікунство займалось проблемами глухих. Завдяки великим зусиллям громадського опікунства були створені сприятливі умови для активного, повноправного життя шляхом загального навчання та соціальної підтримки осіб з порушенням слуху, оскільки основною задачею держави та громадського опікунства на той період було створення установ для навчання усіх глухонімих, так як згідно з діючим у ті часи законодавством, грамотність глухонімого надавала йому більше прав, аніж неграмотному.

Саме громадське опікунство прикладало найбільше зусиль до створення сприятливих умов для активного, повноправного життя через подолання фізичних недоліків шляхом їх всебічного навчання та соціальної підтримки, оскільки метою заснування Опікунства було створення центрального органу для надання усебічної допомоги особам з порушенням слуху в Україні. Формування прав осіб з порушенням слуху, як повноправних членів суспільства, почалось із освіти, тому Опікунство, в першу чергу, взяло на себе піклування про освіту та побудувало свою діяльність на прагненні до загальної освіти осіб з порушенням слуху, їх працевлаштування для отримання самостійного заробітку, поставило перед собою важливе практичне завдання – вирішення проблеми включення глухих осіб в соціальне середовище, тобто інтеграція їх в суспільство, що заклало основу до навчання, котре стало активно розвиватися за допомогою Опікунства глухонімих.

Таким чином, із цього випливає, що в Україні не держава, а в першу чергу, громадське опікування займалося проблемами глухонімих: їх навчанням, працевлаштуванням, соціальною підтримкою, таким чином формуючи основу правового становища осіб з порушенням слуху. Формування правового становища осіб з порушенням слуху в Україні наприкінці ХІХ ст. почалося з їх освіти.

Людина, як індивідуальний суб’єкт, не може протистояти державі в особі організованих державно-владних інститутів. Ця обставина зумовила виникнення Українського товариства глухих, оскільки ефективне функціонування інститутів громадянського суспільства дає можливість поставити людину в центр суспільного і політичного життя, розглядати її гідність, права та свободи як найвищу соціальну цінність. В сучасних соціально-економічних умовах УТОГ здійснює таку діяльність, яку державні інститути просто не в змозі виконати. У взаємодії з державою Товариство приймає учать в розробці та експертизі нормативно-правових актів, в реалізації соціальних програм, які мають відношення до прав нечуючих.

На даний час УТОГ, здійснює свої задачі по забезпеченню процесу отримання нечуючими освіти, зайнятості, доступу до інформації, розвиває та зміцнює свою діяльність за новими напрямками з урахуванням політичних та економічних умов сучасної держави. Наприклад, на даний час, новим та пріоритетним напрямком діяльності УТОГ є визнання та підняття офіційного статусу жестової мови в Україні, оскільки завдяки підняттю офіційного статусу жестова мова отримає гарантії соціального економічного та юридичного захисту, зможе більш масово поширитися, відповідно розшириться навчання та підготовка перекладачів жестової мови.

Окрім роботи за цими пріоритетними напрямками, УТОГ проводить активну діяльність на міжнародному рівні, являється постійним членом діяльності багатьох міжнародних організацій, самостійно організовує проведення міжнародних конференцій та інших заходів, які спрямовані на вирішення проблем осіб з порушенням слуху. Завдяки активній діяльності громадських організацій інвалідів, в тому числі й національних товариств глухих, в 2006 році була прийнята Конвенція ООН про права інвалідів, яка захищає їх права в усіх сферах життєдіяльності, в тому числі й право нечуючих на жестову мову. За допомогою Українського товариства глухих успішно вирішувались соціально-вагомі задачі обліку та об’єднання нечуючих, проведення культурно-просвітної роботи; підвищення загального і професійного рівня знань; виробничої підготовки та працевлаштування; представництва по справам нечуючих в державних органах та громадських організаціях.

8. Пропонуються шляхи розв’язання проблемних питань у сфері соціального захисту осіб з порушенням слуху, оскільки згідно з основними стандартами забезпечення та захисту прав і свобод людей з обмеженими фізичними можливостями, в тому числі й нечуючі, визначених в Конвенції ООН про права інвалідів, повинні бути повноправно включеними до загального суспільного процесу. Для цього потрібна послідовна соціальна політика захисту прав осіб з порушенням слуху, яка повинна носити системний характер та проводитися на усіх можливих рівнях, тому що створюється особливий соціальний парадокс: особи з інвалідністю мають більше прав та одночасно менше реальних можливостей для їх реалізації, оскільки законодавство України у сфері соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями характеризується наявністю суперечностей та відсутністю комплексного підходу до державної соціальної політики. Адже живучи в суспільстві, людина не може бути ізольованою та незалежною від історично сформованих норм відносин даного суспільства. Разом з тим, вона індивід, який володіє своїми особливостями, характерними рисами, специфічними проявами. Саме завдяки своїй індивідуальності, особистість – це не тільки продукт суспільних відносин, але й їх творець. В цьому проявляється, передусім, активна взаємозалежність суспільства та особистості.

На жаль, чинне законодавство України розглядає інвалідність, переважно, як соціальну проблему та не гарантує відсутність обмежень основних прав – на працевлаштування та зайнятість, реабілітацію, доступність архітектурної та транспортної інфраструктури, доступ до інформації. Отже, від соціального захисту осіб з порушенням слуху треба терміново переходити до реального забезпечення їх прав, оскільки згідно з основними стандартами забезпечення та захисту прав і свобод людей з інвалідністю, визначених в Конвенції ООН про права інвалідів, люди з інвалідністю, в тому числі нечуючі, повинні бути повноправно включеними до загального суспільного процесу. При цьому, в центрі уваги має бути тепер вже не інвалідність, а сама людина з інвалідністю, яка має бути здатною, наскільки це можливо, самостійно жити в суспільстві. Тому, важлива та потрібна гармонізація українського соціального законодавства відповідно до визначених в Конвенції норм і стандартів. Наближення та інтеграція України до Європейського Союзу передбачає проведення активної соціальної політики, що має на меті соціальний розвиток суспільства, його соціальної сфери, досягнення європейських соціальних стандартів, такого соціального середовища, яке б гарантувало реалізацію соціальних прав для всього населення та забезпечувало якість його життя, в тому числі осіб з порушенням слуху, оскільки створюється особливий соціальний парадокс: особи з інвалідністю мають більше прав та одночасно менше реальних можливостей для їх реалізації. Для цього потрібна послідовна соціальна політика захисту прав осіб з порушенням слуху, яка повинна носити системний характер та проводитися на усіх можливих рівнях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. – К.: Кондор, 2009. – 477 с.

2. Малофеев Н.Н. Специальное образование в России и за рубежом: В 2–х частях. – М.: «Печатный двор», 1996. – 182 с.

3. Библия. Книги Священного писания Ветхого и Нового Завета. Юбилейное издание, посвященное тысячелетию Крещения Руси. – М.: Издание Московской Патриархии. Москва. 1998. – 1371 с.

4. Плутарх. Избранные жизнеописания: В 2–х т. – М., 1987. – Т.1. – 589 с.

5. Peet H.P. Memoir on the origin and early history of the art of instructing the deaf and dumb // American Annals of the Deaf and Dumb – 1851. – Vol. 5. – P. 1–21.

6. Дьячков А.И. Воспитание и обучение глухонемых детей: Историко–педагогическое исследование. – М.: Изд–во АПН РСФСР, 1957. – 348 с.

7. De Mayse L. The history of childhood. – New York: Psychohistory Press, 1974. – 450 рр.

8. Steinberg, M. The Twelve Tables and their origins: eighteenth century debate //Journal of the History of Ideas. – 1982. – Vol. 43. – P. 379 – 396.

9. Winser M. A. The History of Special Education From Isolation to Integration. – Washington: D.C. Gallaudet University Press, 1993. – 478 рр.

10. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.

11. Скребицкий А.И. Воспитание и образование слепых и их призрение на Западе. – СПб., 1903. – 1024с.: ил.

12. Муратова К.М. Мастера французской готики XII–XIII веков. – М., Издательство "Искусство", 1988. – 448 с.

13. Базоев В.З., Паленный В.А. Человек из мира тишины. – М.: ИКЦ «Академкнига», 2002. – 815 с.: ил.

14. Сташків Б.І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 405 с.

15. Ярмаченко М.Д. «Виховання і навчання глухих дітей в УРСР». – К.: Видавництво «Радянська школа», 1968. – 320 с.

16. Кормчая, напечатанная с оригинала патриарха Иосифа. — М.: Журнал «Церковь», 1912. – 1481 с.

17. Соборное уложение царя Алексея Михайловича 1649 года. – М.: Печатня А.И. Снегиревой, 1907. – 195 с.

18. Гирич И. В. «Психиатрия – «философия» насилия: Глобальная идеология нетерпимости и подавления личности»: исследование / И.В. Гирич. – Барнаул: Б. и., 2003. – 38 с.

19. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. Пам’ятки політико-правової культури України / [ред. колегія О. М. Мироненко (голова), К. А. Вислобоков (відп. секретар), І. Б. Усенко, В. В. Цвєтков, Ю. С. Шемшученко]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1997. – 547 с.

20. Дмитриев В.Г. Глухие и глухонемые в Советском Союзе. – М., Советская Россия, 1958. – 36 с.

21. Сводъ Законовъ Россійской Имперіи. – С.-Петербургъ, Русское Книжное Товарищество «Дъеятель», 1912. – Въ 5-х книгахъ.

22. Брунь М. Глухонемота в гражданском и уголовном праве // Энциклопедический словарь, изд. Брокгаузом и Ефроном. – СПб., 1893. т. VHI–a, кн. 16. – 958 c.

23. Узаконения о глухонемых и немых, составленные Александром Соколовым, по Своду законов Российской империи издания 1857 года. – СПб.: тип. Опекун, сов., 1863. – 27 c.

24. Сборник законов о глухонемых с приложением объяснительно словаря \ под ред. дир. СПб. Училища глухонемых П.Д. Енько, наставление того же уч–ща П.С. Янковский. – СПб.: Тип. Уч-ща глухонемых, 1903. – 52 с.

25. Нихинсон А.Г. В борьбе с глухонемотой. Положение глухонемых в дореволюционной России и в CССР. Этиология, диагностика, лечение и профилактика глухонемоты. Для сурдопедагогов и врачей/под ред. В.П. Карякина. С пред. Проф. В.С. Преображенского. – М.: Типография им. В.И. Ленина в Белгороде, 1938. – 103 с.

26. Второй съезд деятелей по обучению, воспитанию и призрению глухонемых. 27–29 декабря 1903 года. СПб.: Попечительство о глухонемых, 1904. – 140 с.

27. Бернер Л.Ф. Учебник немецкого уголовного права, общая часть. С примечаниями, приложениями и дополнениями по истории русского права и законодательству положительному Н.Неклюдова, т. I. по изданию 1867. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.allpravo.ru.

28. Последствие признания глухонемого от рождения глухим // Судебная газета. – 1896. – №39. – С. 8–18.

29. 15.Последствие признания глухонемого от рождения глухим // Судебная газета. – 1897. – №7. – С. 6.

30. Іванов В.М. Історія держави і права України. Навч. посіб. – К.: Атіка, 2003. – 416 с.

31. Постановление Временного правительства от 20 июля 1917 г. "Об утверждении раздела I положения о выборах в Учредительное собрание" // Конституции государств мира. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.constitutions.su.

32. Тезисы о 300-летии воссоединения Украины с Россией (16541954 гг.).  М., 1954. – 29 с.

33. История Украинской ССР: В десяти томах: Т.6 / Глав. ред. Ю.Ю. Кондуфор, 1984. – 655 с.

34. ЛІГА:ЗАКОН. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ligazakon.ua.

35. Исаев П.Ф. Основные этапы истории ВОГ // Материалы Первого Московского симпозиума по истории глухих. – М.: Загрей, 1997. – 226 с.

36. Постанова ВЦВК від 16 жовтня 1918 р. «Положення про єдину трудову школу Української СРР» // Національна бібліотека ім. В.І. Вернадського. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.

37. Реабилитация инвалидов по слуху. Социальный, педагогический, медицинский, технический аспекты: учеб.пособие / под ред. А.И. Тихоновой. – Л.: ЛВЦ ВОГ, 1980. – 91 с.

38. О согласовании функций народных комиссариатов Просвещения и Здравоохранения в деле воспитания и охраны здоровья дефективных детей: постановление СНК от 10 дек. 1919 г. // Собрание Узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства за 1919 г. – М., 1943. – 886 с.

39. О социальном обеспечении глухонемых и слепых: постановление Народных комиссариатов здравоохранения, социального обеспечения и просвещения от 26 нояб. 1920 г. // СУиР, № 100. – 795 с.

40. Уголовно-процессуальный кодекс УССР, утвержденный ВУЦИК 13 сентября 1922 г.  Х., 1922.

41. Ярмаченко М. Д. Історія сурдопедагогіки: навч.посіб. для дефект, ф-тів ін-тів. – К.: Вища шк., 1975. – 423 с.: іл.

42. Збірник матеріалів І Всеукраїнської конференції з питань навчання глухих в Україні. – К., 2001.  228 с.

43. ГАРФ. Ф. 511. Оп. 1 Д. 18. Л. 175.

44. Постановление Совмина СССР от 27.12.1951 № 5354 «О мероприятиях по борьбе с глухотой и глухонемотой и улучшению обслуживания глухонемых и глухих» // BESTPRAVO. Інформаційно–правовий портал. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.bestpravo.ru.

45. Паленный В.А. Материалы и методические рекомендации к изучению истории и культуры глухих: практическое пособие. – М., 2002. – 124 с.

46. История ВОГ. Т.1: Составитель В.А. Паленный – М., 2007. – 688 с.

47. Постановление Совмина СССР от 17.01.1975 № 50 «О мерах по дальнейшему улучшению обучения, трудового устройства и обслуживания лиц с дефектами умственного и физического развития» // BESTPRAVO. Інформаційно-правовий портал. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bestpravo.ru.

48. Первый международный симпозиум обществ и союзов глухих социалистических стран / отв. за вып. Т.Н. Кун. – М.: Советская Россия, 1971. – 104 с.

49. Социальное обеспечение в СССР: Сборник нормативных актов. – М.: Юрид. Лит., 1986. – 800 с.

50. Горбунова Н.А., Рыжкова Н.И. Принципы профессиональной ориентации инвалидов // Актуальные вопросы профессионального обучения в учебных заведениях органов социального обеспечения: сборник статей / под ред. А.В, Погосова. Н.А. Горбуновой. – Л.: ЛВЦ ВОГ, 1983. – 73 с.

51. Конституція УРСР 1978 року // Вікіджерела. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wikisource.org.

52. Закон Української РСР «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР» від 21.03.91 // Відомості Верховної Ради УРСР від 21.05.1991 – 1991 р., № 21, стаття 252.

53. Закон СССР «Об основных началах социальной защищенности инвалидов в СССР» от 11 дек. 1990 г. № 1826-1 // Ведомости СНД и ВС СССР.  1990, № 51, ст. 1115.

54. Материалы Первого Московского симпозиума по истории глухих. – М.: Загрей, 1997. – 226 с.

55. Балашов Д. Е. Религиозное просвещение глухих в дореволюционной России // Журнал Московской Патриархии. – 2001 – № 7. – С. 5–14.

56. Боришпольский Е.С. О всеобщем обучении глухонемых. – СПб., 1914. – 13 с.

57. Лаговский Н.М. Основы сурдопедагогики / Под ред. Д.И. Азбукина. – М.: ЦИЗПО, 1931. – 103 с.

58. Русский паломник. – 1910. – № 38. – С. 6–11.

59. Что сделано для глухонемых в России? – СПб.: Тип. училища глухонемых, 1906. – 22 с.

60. Вестник Попечительства о глухонемых. – СПб., 1902–1903. – № 5. – С. 5–9.

61. Крайний В.А., Крайнина З.М. Человек не слышит. – Изд. 2–е, испр. и доп. – М.: Знание, 1987. – С. 99.

62. Басова А.Г., Егоров С.Ф. История сурдопедагогики. – М.: Просвещение, 1984. – 295 с.

63. Богданов-Березовский М.В. Положение глухонемых в России. С обзором современного состояния вопроса о восстановлении слуха у глухонемых. С предисловием профессора Имп. Военно-медицинской академии Н.П. Симановского. – СПб., 1901. – 293 с.

64. Лаговский, Н.М. Обучение грамоте взрослых глухонемых. Методика / Н.М. Лаговский. М.: Изд-во Наркомпроса РСФСР; – Учпедгиз, 1933 – 55 с.

65. Глухонемые и их обучение /сост. А.П. Андреев. – Тифлис, 1913. – 70 с.

66. Материалы Четвертого Московского симпозиума по истории глухих. – М.: Загрей, 2003. – 232 с.

67. Боришпольский Е.С. Глухонемой и его душевный мир: публичная лекция, чит. 2-го апреля 1899 г. в Санкт-Петербургском училище глухонемых. – СПб.: тип. училища глухонемых, 1900. – 25 с.

68. Боришпольский Е.С. И.К. Мердер. Краткий биографический очерк. – СПб., 1908. – 35 с.

69. Вестник Попечительства о глухонемых. – СПб., 1905–1906. – № 1–12.– С.7.

70. Родина. – 1991. –№ 3. – С.18.

71. Положение о состоящем под покровительством их имп. Величества Попечительстве имп. Марии Федоровны о глухонемых. – СПб., 1900. – 16 с.

72. Вестник Попечительства о глухонемых. – СПб., 1902–1903. – июль, № 1. – С. 3–5.

73. Слободская М.А., Голубь Е.А.. Жетоны и знаки благотворительных организаций (XIX – начала XX вв.) // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.INPGO.ru.

74. Вестник Попечительства о глухонемых. – СПб., 1904–1905. – № 1. – С. 2–11.

75. Центральний державний історичний архів в Санкт-Петербурзі, ф. 765, оп. 1, спр. 89, арк. 23–24.

76. Якоби П. Глухонемые, Петербург, 1907.

77. Київський обласний державний архів, ф. 226, оп. 1, спр. 1956.

78. Исаков Н.В. По вопросу об отношении государства к общественному призрению. Из бумаг H.B. Исакова. – М.: Тип. А.И. Снегиревой, 1894. – 28 с.

79. Членов Е.В. Глухонемые и их обучение в западной Европе и в России. С изложением новейших попуток развития слуха у глухонемых. – М., 1897. – 132 с.

80. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина.  Харків: Право, 2009. 584 с.

81. К независимой жизни. – М.: РООИ "Перспектива", 2000. – 157 с.

82. Жизнь глухонемых. – 1926. – 13 июня. – С. 2–7.

83. Украинское общество глухих. Страна УТОГ. Киев – 2006. – 400 с.

84. Постанова Центрального Виконавчого Комітету і Ради народних Комісарів УРСР «Про Українське товариство сліпих і Українське товариство глухонімих» від 04.06.1933р. // Збірник Законів УРСР за 1933 р. № 32, ст. 410.

85. Архів Музею історії УТОГ.

86. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юридическая литература, 1966. – 186 с.

87. Постанова Верховної Ради Української РСР «Про введення в дію Закону Української РСР "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР" від 21 березня 1991 року № 876-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР від 21.05.1991.  1991 р., № 21, стаття 253.

88. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.]; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копейчикова.  К.: Юрінком Інтер, 2004.  368 с. – Бібліогр.: С. 358–364.

89. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 – 1996 р., № 30, стаття 141.

90. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР від 21.05.1991 – 1991 р., № 21, стаття 252.

91. Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» від 21 лютого 1992 р. № 2146-ХІІ // Відомості Верховної Ради України від 09.06.1992.  1992, № 23, стаття 333.

92. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97–ВР // Відомості Верховної Ради України від 27.06.1997.  1997 р., № 21, стаття 156.

93. Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 06.10.2005 р. №2961–ІV // Відомості Верховної Ради України від 20.01.2006 – 2006 р., №2, /2–3 /, стор. 44, стаття 36.

94. Справочник документов по ВТЭ и трудоустройству инвалидов. Под ред. П.А. Маккавейского. – Л.: Медицина. 1981. – 576 с.

95. Ожегов Сергей Иванович. Словарь русского языка: Ок. 57000 слов/ Под ред.чл.-корр. АНСССР Н.Ю.Шведовой.  18-е изд., стереотип.  М.: Рус. яз., 1989.  795 с.

96. Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР: учебник / В. С. Андреев – М.: Юрид. лит., 1987. – 352 с.

97. Вигдорчик Н.А. Теория и практика социального страхования.  3-изд.  Вып. 1. Теоретические основы социального страхования.  М., 1923.  151 с.

98. Національна доповідь “Про становище інвалідів в Україні”, підготовлена у відповідності з Указом Президента України від 18.12.2007р. № 1228/2007 “Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями” // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.naiu.org.ua.

99. Постанова Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 03.12.09 р. № 1317 // Офіційний вісник України від 18.12.2009 – 2009 р., №95, стор. 52, стаття 3265.

100. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів» від 8 грудня 2006 р. № 1686 // Офіційний вісник України від 25.12.2006 – 2006 р., № 50, стор. 44, стаття 3311, код акту 38088/2006.

101. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402–ІІІ // Відомості Верховної Ради України від 27.07.2001 – 2001 р., № 30, стаття 142.

102. Закон України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 р. // Відомості Верховної Ради України від 16.07.1999 – 1999 р., № 28, стаття 230.

103. Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку» від 16.12.1993 р. № 37 // Відомості Верховної Ради України від 25.01.1994 – 1994 р., № 4, стаття 18.

104. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації і формування відповідного державного замовлення, переліку таких засобів» від 29 листопада 2006 року № 1652 // Офіційний вісник України від 11.12.2006 – 2006 р., № 48, стор. 50, стаття 3195, код акту 38000/2006.

105. Закон України Про внесення змін до статті 26 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" щодо забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, виготовленими за індивідуальним замовленням від 18.11.11 р. №4064–VІ // Відомості Верховної Ради України від 06.07.2012 — 2012 р., № 27, стор. 1121, стаття 279.

106. Міністерство соціальної політики України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mlsp.gov.ua.

107. Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Переліку захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами» від 24.12.1999 р. № 299 // Офіційний вісник України від 18.02.2000 – 2000 р., № 5, стор. 284, стаття 189, код акту 14210/2000.

108. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями» від 19 липня 2006 року № 999 // Офіційний вісник України від 09.08.2006 – 2006 р., № 30, стор. 18, стаття 2130.

109. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг» від 31 січня 2007 року №80 // Офіційний вісник України від 12.02.2007 – 2007 р., № 8, стор. 54, стаття 292, код акту 38646/2007.

110. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11. 1991 № 1788–ХІІ // Відомості Верховної Ради України від 21.01.1992 – 1992 р., № 3, стаття 10.

111. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058–ІV // Відомості Верховної Ради України від 12.12.2003 – 2003 р., № 49, стаття 376.

112. Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 р. № 2109–ІІІ // Відомості Верховної Ради України від 05.01.2001 – 2001 р., № 1, стаття 2.

113. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України та Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей–інвалідів віком до 16 років» від 08.11.2001 р. № 454/471/516 // Офіційний вісник України від 11.01.2002 – 2001 р., № 52, стор. 371, стаття 2403, код акту 21013/2001.

114. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України та Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Порядку надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям–інвалідам» від 30.04.2002 р. № 226/293/169 // Офіційний вісник України від 27.06.2002 – 2002 р., № 24, том 2, стор. 473, стаття 1191, код акту 22605/2002.

115. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про централізований банк даних з проблем інвалідності» від 16 лютого 2011 р. №121 // Урядовий кур’єр від 02.03.2011 – № 39.

116. Закон України «Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік» від 20.05.2010 № 2278–VІ // Відомості Верховної Ради України від 20.08.2010 – 2010 р., № 33, стор. 1140, стаття 470.



117. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної комплексної програми «Житло – інвалідам» від 31 грудня 2004 р. № 994–р // Офіційний вісник України від 21.01.2005 – 2005 р., № 1, стор. 105, стаття 41, код акту 31266/2005.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка