Тема уроку: Права дітей. Мета уроку



Скачати 68.28 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір68.28 Kb.
Урок з курсу «Права людини»
Тема уроку: Права дітей.

Мета уроку: з’ясувати важливість юридичного закріплення прав дітей на особливе піклування та допомогу з боку держави і суспільства, продовжити роботу над формуванням навичок складати тези лекції, виховувати в учнів повагу до прав.

Тип уроку: урок засвоєння знань.

Форма проведення: шкільна лекція.

Обладнання: Конвенція ООН про права дитини, перелік документів, що захищають права дитини, перелік закладів куди можна звернутися за захистом своїх прав, мультимедійні презентації вчителя і учениці.

Основні поняття і терміни: дитина, Конвенція, захист, залучення, забезпечення.

Хід уроку.

І.Оргмомент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.
Бліц – інтерв’ю:
- Що ти розумієш під поняттям «права дитини»?
- До якого віку ти є неповнолітнім?
- Назви 3 найважливіші. на твій погляд, права дітей?
- Які права дитини найбільше порушуються в Україні?
- Хто, на твій погляд, повинен захищати твої права?
- У разі порушення твоїх прав, до кого ти звернешся?
- Чи відомі тобі українські громадські та міжнародні організації, що захищають права дитини?
- Що, на твій погляд, повинні робити діти для запобігання порушенню їх прав?
- Що ти знаєш про Конвенцію ООН про права дитини?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.


Демонстрація презентації вчителя із завданнями проекту «Я маю право мати права».

ІV. Вивчення нового матеріалу.


1. Розповідь учителя на фоні демонстрації презентації, створеної ученицею як випереджаюче завдання до уроку (з цієї теми учениця писала наукову роботу «Права дитини та їх реалізація»). По ходу розповіді та демонстрації презентації учні складають тези.

Відповідно до ст. 1 Конвенції ООН про права дитини дитиною є кожна людська істота, яка не досягла 18-річного віку. Особливе значення надається захисту прав дітей як частини населення, що внаслідок своєї вразливості, фізичної і розумової незрілості потребує особливої охорони і піклування з боку батьків і суспільства. Раніше люди і гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал з якого повинна утворитися повноцінна людина. До думок дітей не прислухалися, бо вважали їх незрілими і нераціональними. Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все це як належне, бо необізнаність населення про права та обов’язки дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства.

З плином часу ситуація поступово змінювалась.
З початку ХХ ст. людство все більше уваги звертає на проблему захисту прав дитини, адже до того вважалося, що інтереси дітей природним чином співпадають з інтересами батьків; більше того, батьки краще знають, чого потребує дитина, тому виділяти дітей в окрему категорію громадян немає потреби.

У 1924 році у Женеві було прийнято Декларацію, яка стала першим міжнародним правозахисним інструментом, спрямованим безпосередньо на дітей. Женевська Декларація була суто захисним інструментом за своїм походженням. Перша Світова війна залишила мільйони дітей у надзвичайно важких умовах.

Женевська Декларація прав дитини містить 5 основних програмних пунктів:
1. Дитині повинні надаватися всі засоби, потрібні для її нормального матеріального та духовного розвитку.
2. Голодна дитина повинна бути нагодована; хвора дитина повинна отримати допомогу; сироті чи безпритульній дитині повинен бути наданий притулок і забезпечений догляд.
3. Дитина перша повинна отримувати допомогу під час лиха.
4. Дитина повинна мати дитинство і захист від усіх форм експлуатації.
5. Дитину треба виховувати в усвідомленні того, що її кращі риси повинні бути спрямовані на благо ближнім.

Женевська Декларація прав дитини є дуже важливим і прогресивним документом, оскільки вона ставить соціальні та економічні потреби (права) вище традиційних громадянських і політичних прав. Власне, з 1924 року, після прийняття Декларації, права дитини увійшли до системи міжнародного права, а сама Декларація стала наріжним каменем всього майбутнього міжнародного розвитку правових ініціатив стосовно прав дитини. [20, ст.49]

Відразу ж після Другої Світової війни, коли було створено ООН, світова спільнота стала приділяти особливу увагу проблемі прав людини. У 1948 році було прийнято Загальну Декларацію прав людини і вирішено підготувати новий міжнародний документ стосовно прав дитини. У 1957 році Комісія з прав людини розпочала роботу над проектом нової Декларації прав дитини з економічних та соціальних питань, підготовленим ще на початку 50-х років Радою ООН та багатьма громадськими організаціями.

У 1959 році Декларація прав дитини була одноголосно ухвалена всіма 78 членами Генеральної Асамблеї ООН у формі резолюції 1386 (ХІV). Ця Декларація, прийнята одноголосно (до цього жоден із документів, навіть Загальна Декларація прав людини, не приймалися одноголосно), мала найбільший моральний авторитет у світі. Вона торкалася не лише життєвих потреб дитини, а і її потреби у любові та розумінні; наголошувала на необхідності зберігати єдність родини, до- та післяпологової допомоги матері і дитині, проголошувала право на ім’я та національність. Крім того, Декларація передбачала обов’язкову і безкоштовну початкову освіту, заборону дитячої праці до певного віку, право дитини на гру і творчість.

Під час підготовки цієї Декларації точилася дискусія щодо того, чи потрібна вона була, адже в цей час уже існувала Загальна Декларація прав людини. Тож чи потрібна окрема Декларація для дітей? Світова спільнота вирішила, що потрібна, адже діти мають особливі права, які повинні бути захищені. Після прийняття Декларації була висловлена надія на те, що цей документ розбудить інтерес суспільства до потреб дітей і допоможе вирішити їх в результаті матеріальної допомоги та всебічного сприяння з боку світового співтовариства. Однак, згідно “Ежегодника 1980 года” Колліра, і через 10 років ці права – особливо пов’язані з харчуванням і медичною допомогою, матеріальним становищем – як і раніше не були реалізовані для багатьох із півтора мільярда дітей у всьому світі.

ООН з метою визнання необхідності шукати вирішення проблем дітей згідно з проголошеними раніше цілями оголосила 1979 рік Міжнародним роком дитини. Правлячі, громадські та релігійні організації у всьому світі відгукнулися на заклик шукати вирішення проблем дітей.

Правда, дехто передбачав, що проведення такого року нічого не змінить. На початку 1979 року Фабріціо Дантіче написав у журналі “Експрессо”: “Щоб виправити становище потрібно щось більше, ніж Рік дитини. Теперішній стиль життя робить нас такими, які ми є насправді. Його то й треба змінювати.”

Як говорилося у звіті ЮНІСЕФ, в країнах, що розвиваються, під час Міжнародного року дитини 2000 мільйонів дітей недоїдали і причина смерті половини з 15 мільйонів дітей у віці до 5 років – недоїдання. З кожних 100 дітей, що народжувалися в цих країнах в Рік дитини, 15 помирали не доживши і до року. Менше 40% з них закінчили початкову школу.

З часу утворення Організації Об’єднаних Націй (1945) об’єктом її особливої турботи і допомоги завжди були діти, їх благополуччя і права. Одним з перших результатів діяльності ООН було рішення, прийняте Генеральною Асамблеєю ООН в 1946 році, про утворення Дитячого фонду Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) як одного з органів ООН для надання допомоги дітям в Європі після Другої Світової війни. Коли в 1950 році термін повноважень фонду фактично закінчився, за проханням країн Азії, Африки та Латинської Америки Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення про включення ЮНІСЕФ в систему Організації Об’єднаних Націй як постійно діючої структури, метою якої є задоволення довготривалих потреб дітей у країнах, що розвиваються. Із назви були виключені слова “міжнародний” і “надзвичайний”, однак відома на той вже час абревіатура “ЮНІСЕФ” збереглась. З плином часу, не дивлячись на певні досягнення окремих країн в забезпеченні більш благополучного стану дітей, місія ЮНІСЕФ не зазнала змін: діяти в інтересах дітей в залежності від їх потреб і без будь-якої дискримінації. Значимість ролі ЮНІСЕФ як провідника інтересів міжнародного співтовариства по впровадженню в усіх країнах світу положень Конвенції ООН про права дитини заключається, перш за все, в широкій пропаганді необхідності захисту прав і охорони законних інтересів неповнолітніх дітей і мобілізації ресурсів на покращення їх становища.

Регіональне відділення ЮНІСЕФ по країнах Центральної і Східної Європи, Співдружності Незалежних Держав і Балтійських державах здійснює свою програму діяльності в регіоні з 1990 року, коли Виконавча рада Дитячого фонду ООН вперше затвердила асигнування на підтримку програм для країн, що входять в названий блок. Саме до цього блоку належить і Україна.

Мандат ЮНІСЕФ і його діяльність у цих країнах були обумовлені тими проблемами, які стали наслідком різкого зниження рівня життя населення в результаті політичних, соціальних так економічних змін так званого перехідного періоду, початок якого відноситься на кінець 80-х - 90-і роки.

Основними факторами які, з точки зору ЮНІСЕФ, визначили головний напрямок його політики в даному регіоні (до якого відноситься Україна), були визнані такі фактичні обставини:


- Скорочення або повна відміна системи соціального обслуговування сімей, включаючи систему дитячих дошкільних закладів;
- Обмежене фінансування державою системи охорони здоров’я, а саме лікувальних закладів;
- Скорочення зайнятості жінок і молоді в усіх сферах виробництва;
- Втрата в суспільстві морально-етичних і правових орієнтирів і, як наслідок, зріст підліткової злочинності, розповсюдження алкоголізму, наркоманії, проституції.

Набуті з початку діяльності в регіоні досвід і знання про проблеми, труднощі та необхідні пріоритети дозволили ЮНІСЕФ виробити єдині правила підходу і спільну платформу дій, концептуальну основу якої склали наступні висновки:


- Конвенція ООН про права дитини, яку ратифікували всі країни регіону, є легітимною основою і повинна визначити рамки взаємодії ЮНІСЕФ з урядами, позаурядовими організаціями та іншими потенційними партнерами;
- Головну увагу слід приділяти допомозі країнам у справі розвитку громадянського суспільства з метою надання стійкого характеру діяльності в інтересах дітей і сприяння створенню організацій в яких потреби і права дітей розглядаються як пріоритетні.

ЮНІСЕФ належить грати роль свого роду “каталізатора”, добиваючись від урядів, громадських інститутів і можливих донорів мобілізації ресурсів і дій, спрямованих на забезпечення такого стану, щоб права дітей знаходились в центрі уваги і займали провідне місце у програмах країн, що продовжують процес перетворень з метою побудови правових високоморальних демократичних держав. (Далі – розповідь на основі презентації.)

2. Робота з документом.
Порівняйте складені вами тези із статтями Конвенції ООН про права дитини. Як ви вважаєте, чи повний перелік прав пропонує Конвенція? Якими правами ви б доповнили її?

V. Закріплення вивченого матеріалу.


Робота в парах.
Спочатку кожен учень в зошиті запише: один за партою – громадянські (особисті права), які він зустрів у Конвенції ООН про права дитини, а інший - соціально – економічні. Потім обміняються інформацією.

VІ. Підведення підсумків уроку.



VІІ. Домашнє завдання.
Опрацювати складені на уроці тези.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка