Тема Психологічні характеристики творчої особистості



Скачати 117.56 Kb.
Дата конвертації04.05.2017
Розмір117.56 Kb.
Тема 3.

Психологічні характеристики творчої особистості.

1. Якості творчої особистості.

2. Психологічні стани та мистецтво.

3. Три основних смислових рівні драматичного твору.

4. Несвідомі процеси та мистецтво.
1. Якості творчої особистості.

У вітчизняній психології в ранній період досліджень творчості єдиним джерелом судження про якості творчої особистості служили біографії, автобіографії, мемуари й інші літературні твори, що містять "самоаналізи" видатних людей - художників, учених, винахідників.

Шляхом аналізу й узагальнення такого матеріалу були виділені найбільш часті ознаки геніальності, що виражаються в особливостях перцепції, інтелекту, характеру, мотивації діяльності.

До числа перцептивних особливостей особистостей, що володіють величезним творчим потенціалом, найчастіше відносилися: незвичайна напруженість уваги, величезна вразливість, сприйнятливість. До числа інтелектуальних - інтуїція, могутня фантазія, вигадливість, дар передбачення, просторість знань. Серед характерологічних особливостей підкреслювалися: відхилення від шаблона, оригінальність, ініціативність, завзятість, висока самоорганізація, колосальна працездатність. Особливості мотивації діяльності вбачалися в тім, що геніальна особистість знаходить задоволення не стільки в досягненні мети творчості, скільки в самому його процесі; специфічна риса творця характеризувалася як майже непереборне прагнення до творчої діяльності.

Були запропоновані й своєрідні критерії об'єктивної оцінки творчих потенцій: згідно П. К. Енгельмейеру, технічний геній проявляється в здатності інтуїтивного схоплювання ідеї винаходу; для її розробки досить таланта; для конструктивного виконання - старанності.

Пізніше з метою вивчення якостей творчої особистості були використані тести. Результати обстеження знаменитих шахістів виявилися трохи несподіваними; крім професійних особливостей, що чітко проступають, не було виявлено ніяких особливих відхилень від норми ні в увазі, ні в пам'яті, ні в комбінаторній здібності. У знаменитих шахістів виявилася лише здібність до встановлення логічних зв'язків. Таким чином, дане тестове обстеження не виявило ніяких виразно виражених якостей творчої особистості.


Щось подібне показало й вивчення винахідників. Їх дані не були приголомшуючими в порівнянні з нормою. Однак всередині винахідників вдалося виявити виразні розходження, що строго пропорційні їхній продуктивності. Найбільш продуктивні винахідники відрізнялися від найменш продуктивних і рівнем розвитку інтелекту, і рівнем розвитку уваги. Разом з тим, на думку автора дослідження П. А. Нечаєва, не ці розходження є найбільш істотними. Великі винахідники й учені відрізняються від менш значних не стільки розвитком формально-інтелектуальних навичок, скільки складом особистості. Межа тут проходить по лінії наполегливості у виконанні намічених планів, активності, агресивності в захисті своєї особистості, організаторських здатностей і т.п.
Висувався й ряд інших питань, пов'язаних з особливостями творчої особистості й головним чином - особистості вченого. Серед них слід зазначити питання типології особистості вчених, класифікації діячів науки, питання вікової динаміки з, природи й розвитку здібностей до творчості, виховання творчих здібностей.

Так, наприклад, відносно типології вчених, Ф. Ю. Левінсон-Лессінг розділяв творчо малопродуктивних ерудитів, називаючи їх "ходячими бібліотеками", і творчо продук-тивних вчених, не обтяжених надлишком оперативних знань, що володіють могутньо розвиненою фантазією й блискуче реагуючих на всякого роду натяки.


Вікову динаміку творчості розглядав М. А. Бліх, що будував свої висновки в цій області, в основному опираючись на аналіз закордонної літератури. Найбільш сприятливий вік для прояву з він відносив до 25 років.

Аналіз робіт закордонних авторів відносно факторів розвитку здатностей привела


М. А. Блоха до висновку про відсутність переконливих констант у залежності геніальності від уроджених якостей. Не виявилися такі константи й щодо ролі впливу середовища, у тому числі й навчання в школі. М. А. Бліх разом з більшістю представників раннього періоду досліджень був глибоко переконаний у тім, що свідома діяльність людей жодною мірою не може вплинути на формування геніальних учених, винахідників, поетів і художників.
На підставі власних досліджень П. А. Нечаєв, торкаючись питання виховання технічного винахідництва, думав, що винахідники - переважно люди зі сприятливою природною організацією. Багато хто, що не одержали визнання, практично досягли малого. Але утворення визнання іноді й у ролі гальма. Відомі випадки великих успіхів неосвічених талантів. Тому в школі важливий не тільки матеріал навчання, але й та форма, у якій воно дається.
У більше пізній період істотного просування в області психології якостей особистості творців науки не було. Окремі роботи, що зачіпають таку проблематику, власне кажучи опиралися на матеріали минулого.
Дослідження в даному напрямі значно просунулися, але всі просування мають скоріше кількісний, ніж якісний характер. Лишається невирішеною проблема критерію творчості та геніальності. Кількісні показники, які отримують при дослідження не виражають всієї повноти проблеми.
Крім того, лишається актуальним завдання - розвитку можливостей керування творчістю та розвитку творчого потенціалу, що особливо актуально з огляду на розвиток комп’ютерних технологій та перспективи програмування на творчість.
2. Психологічні стани та мистецтво.

Не викликає сумніву, що кращі зразки творів мистецтва, головним чином залежать від переживань самого автора. Літературознавці вже давно визнали, що будь-який літературний твір, особливо драма, у якомусь ступені розкриває психологію самого автора.

Приклад. Сценарист, що працював на кіностудії ім. Горького, довго не міг написати сценарій, що стосується сімейних проблем. Було певне замовлення й обмежений час на його виконання. Йому дали всього два тижні. Необхідно було написати сценарій півторагодинного фільму. Фільм повинен був розкрити цікаву сімейну драму. Робота не пішла й авторові не вдалося вчасно "зробити" сценарій. Через рік у його родині дійсно виникла серйозна проблема, пов'язана зі зрадою жінки. Він втратив сенс життя. Йому стало так важко, що він сам того не зауважуючи, став подумки спілкуватися зі своєї дружиною, якої вже не було поруч. Він сперечався з нею, виражав свої почуття й потихеньку почав писати ці діалоги й сцени. У результаті сформувався прекрасний сценарій.

У такий спосіб "заказнуха" часто йде важко. Наскільки вона може називатися мистецтвом, наскільки вона буде гіпнотизувати й впливати на глядача, - це ще питання.

Головна функція мистецтва - психотерапевтична або психорегулююча. Тому мистецтво існує не тільки для того, щоб ми духовно пізнавали світ. Завдяки мистецтву людина себе виражає, змінює свою духовну складову й психологічно їй легшає. Творець - це, насамперед, істота що виражає себе, свої внутрішні проблеми, свої конфлікти душі. Так письменник або актор, що береться за якийсь образ (наприклад, Наполеона), якоюсь мірою, повинен сам вжитися в образ Напалеона, розуміючи його зсередини. Тому письменник примірить образ Наполеона на себе, але це він робить не так, як звичайно це роблять психічно хворі, що страждають манією величності. На відміну від хворого, сценарист або письменник, контролює процес входження й виходу з цього образу. Іншими словами, художник входить у цей образ, ні би роздвоюючись і переживаючи його тільки для того, щоб написати свій добуток. Вийшовши із цього образу, художник продовжує жити як і раніше. У той час як шизофренік з манією величності межу між образом і реальністю не відчуває. У той же час необхідно визнати, що деякі художники також бувають неадекватними, але психічнохворими їх називати було б неправильно. Це витрати творчого процесу. Художник занурений в образ, а свідомість його має інерцію й не здатна відразу перемикатися на реальність. Як говориться "мистецтво вимагає жертв". Якщо в художника занижені процеси гальмування й після входження в образ він довго виходить із образа - це проблема. У цьому випадку говорять про акторську ригідність і відсутність психологічної пластичності.

Аналогічні ситуації бувають і при сприйнятті музики. Часом музичний добуток може справити таке враження, що особистість довго не може вийти із цього наведеного музикою стану: екстазу, зневіри, польоту, ейфорії...

Приклад. В Энрико Карузо були гастролі по Європі й в одному з міст після його виступу пропав працівник сцени. Його довго не могли знайти. Шукали в плині декількох годин. Всі працівники театру вже пішли додому. Виявилося, що він сидить "паралізований" на своєму робочому місці (на самому верху сцени). Він тремтів і плакав від зробленого на нього враження великого майстра, бажаючи покінчити собою й вимовляючи всього два слова: "Я незначність". Спів Карузо так високо підняв й захопв цю людину, що він відчув свою незначність.

В усіх нас сприйнятливість до мистецтва різна. Є художники гнучкі, пластичні, легко "вхожі" й "вихожі" - універсали. Сьогодні він грає одне, через дві години в нього концерт в іншому місці й він грає інше. А є такі, які сьогодні настроєні тільки на Баха й нічого іншого грати й слухати не бажають.

Приклад. Драматург Іонеско написав п'єсу: "Лиса співачка". Але багато хто не знають, що сам Іонеско дуже сильно переживав, що завдяки перегляду цієї п'єси глядач може догадатися про психічний розлад і ненормальність самого автора. У цій п'єсі представлені такі фантазії, які в нормальної здорової людини бути не можуть.

Таким чином, можна сказати, що на творчий процес величезний вплив справляє психічний стан, зокрема неврози й психози художника. Відповідно до досліджень, які проведені у відомій монографії Глена Вільсона "Психологія артистичної діяльності", багато видатних композиторів страждали маніакально-депресивним психозом. У багатьох добутках передані й буквально відбиті перепади настрою, стани художників, їх внутрішній душевний конфлікт. Психолог Джеймісон установив, що 63% драматургів проходили курс лікування від психічного захворювання й депресій. А 50% поетів проходили курс від маніакально-депресивного психозу, тобто кожен другий поет страждав тією або іншою формою манії величності й маніакально-депресивного психозу.

З погляду психіатрії всі вони хворі люди. З людської точки зору всі вони генії. Видатний філософ і психіатр Мішель Фуко показав у своїх дослідженнях неспроможність психіатрії. Саме психіатрія відкрила феномен ненормальних людей. Раніше вони були ким завгодно, але ненормальними їх не вважали. Велимір Хлєбніков - геніальний поет. Хтось може сказати, що все генії в благо великого мистецтва жертвують своїм психічним здоров'ям. Можливо це так.
3. Три основних смислових рівні драматичного твору.

Тепер задамося питанням: "На підставі яких своїх внутрішніх психічних принципів працює художник?" Існують три основних значеннєвих рівні драматичного добутку:



  1. Рівень конкретної реальності. Тут фокус у тім, що роблять і що говорять персонажі. У цьому випадку, підхід, завдяки якому творить художник, заснований на тім, що він десь щось почув або побачив. Творець дивиться на конкретне життя, фіксує чиюсь репліку, бачить якусь ситуацію, а потім бере й копіює. Тобто це рівень конкретної реальності. Отут не задіяні переживання, відношення та стани самого художника. Художник бере й списує, змальовує те, що відбувається в реальності.

Приклад 1. Образ: у цирку клоун бореться з автомобілем. Конкретний образ узятий з життя й усе сміються. Часто люди попадають у такі ситуації.

Приклад 2. Принц мститься убивці за батька (Гамлет). Це знов-таки життєва історія. Шекспір можливо це підглянув.


2. Є другий рівень - рівень поетичної метафори. Він спонукує більш широкі алегоричні асоціації. Тут вже йде осмислення й узагальнення. Якщо в першому випадку була конкретна ситуація (людина й автомобіль), то в цьому випадку, представляється більше узагальнена ідея про ворожнечу між людиною й машиною. Представляється не просто клоун з машиною над яким треба сміятися. Тут вже більш загальний і глибокий зміст. Це вже може бути соціальна трагедія взаємодії людства з світом автомобілів. У першому випадку, це була просто помста за смерть батька, то тут вже дилема про допустимість убивства з метою відплати. Тобто має місце філософське узагальнення. Творчість стає психологізованою. Так наприклад, з'являється закадровий текст, що виражає прозицію осмислення подій.

3. Рівень фантазійності автора. У цьому випадку художник творить на підставі своїх переживань, своїх внутрішніх конфліктів, на підставі своїх особливостей. Тобто, у цих добутках по суті розчинений сам художник, зі своїми особливостями. Він запитує себе: чи є речі, які я пишу, моїми особливостями, чи відповідають мені ці персонажі? Він постійно порівнює, наскільки те, що він створює, про нього самого. Наскільки він не зраджує собі, коли творить. У цьому випадку художника бентежить автомобіль, не той, який у клоуна там, і не автомобіль взагалі, а його власний автомобіль бентежить. У художника, у цьому випадку має місце внутрішній конфлікт і він його виражає.

І в дійсності, будь-який творець, будь-який художник, драматург, музикант, якщо щось і створює, то створює на підставі вищенаведених трьох основних значеннєвих рівнів драматичного добутку. Або він бере конкретні реальності або метафори, або власний конфлікт і це описує або малює. Найчастіше, художник використовує взаємозв'язок між цими трьома рівнями. І, тому, багато добутків синтезовані тобто синтетичні. У них є синтез цих трьох рівнів.

Приклад. У давньогрецьких трагедіях, хор виконував функцію коментатора, що викладає узагальнену істину. З одного боку, на сцені грали конкретні персонажі, конкретно говорили щось, а з іншого боку, хор співав добутки, що містять загальні ідеї. Хор "піднімав" аудиторію й створював загальне осмислення того, що відбувалося на сцені.

Приклад. Гамлет Шекспіра, по суті, був проблемою самого Шекспіра. Шекспірівський едипів комплекс, втілився в Гамлеті, як образі. Великий Шекспір, відповідно до Фройда, проніс едипів комплекс через все своє життя і описав цей свій конфлікт в образі Гамлета. Хоча в "Гамлеті " мають місце різні персонажі, але в них розчинений сам Шекспір. Отже, ми підійшли до наступної теми.


4. Несвідомі процеси та мистецтво.

Згідно З. Фройдом художня творчість є специфічною формою реалізації несвідомого, що проявляється в сублімації.

Відповідно до Фройда, художник творить завдяки конфлікту душі. Іншими словами, невротичні конфлікти дозволяють художникові бути художником. Підхід до художньої творчості розуміється психоаналізом як свого роду замісне утворення, що твориться завдяки сублімації або переродженню підсвідомих психоенергій у творчість.

Приклад. Письменник Тургенєв написав дуже багато романтичних добутків про любов, про те як чоловік страждає люблячи жінку. У його літературних творах багато піднесеної й гарної любові. По Фрейду виходить, що Тургенєв був сексуально-стурбованою людиною, що дуже бажав жінок. Таким чином, фантазуючи у своїх розповідях, він полегшував собі своє сексуальне страждання. Але чи так це?

Гляньте на листи закоханих. Закохані мріють про зустріч один з одним. Найкраще для любові - це розлука. Саме страждання й подолання роблять любов гарною. Але якщо закохані починають зловживати механічним-сексуальним спілкуванням, то психологічне глибоке спілкування переходить на рівень механічної взаємодії, зокрема на рівень так званого сімейного боргу. Завдяки цьому відбувається спустошення. Любов - це завжди продукт подолання й страждання й тільки в цьому випадку може виникнути художня творчість. Але як тільки творець починає зловживати й реалізовувати інстинкт по Фрейду, у художника висихає творчий потенціал, і він, як творець, перестає існувати. Така енергетична модель.

Якщо в художника, відповідно до Фрейда, є потяг до чого або (не обов'язково сексуальний), і йому не дають його реалізувати, то в результаті утворюється перешкода, що блокує енергію потяга настільки, що вона накопичуючись, виривається у формі художньої творчості. Фрейд, провів глубоки систематичне дослідження праць Достоєвського, античных философів (Софокла та інш.)

Дійсний художник ніколи не буде багато їсти, лежати під сонцем, вести такий спосіб життя, де на повний хід іде сексуальне, агресивне й фізіологічне задоволення. Так можна загубити будь-якого творця. У художника завжди повинен бути нестаток.

Приклад. Емігранти пишуть про Батьківщину.

Таким чином, для щирої художньої творчості, завжди в житті художника повинне бути подолання. У ньому повинен працювати підхід подолання.

Іноді не всі твори можна пояснити теорією Фройда. Приклад. Бальзак дуже часто починав писати свої добутки, перебуваючи в будинку своїх коханок. Коханки просипалися й бачили як він пише свій черговий роман. Сексуальні потяги Бальзака були задоволені, але натхнення не зникло.

Художня творчість подібна сновидінню. Вона стоїть в одному ряду з фантазіями, застереженнями, сновидіннями. Творчість для деяких завжди сновидіння. Тому механізми творчості, у тій їхній частині, яка пов'язана з інтуїцією, очевидно, аналогічні з механізмами утворення сновидінь, мріянь, фантазій. Між ними є загальне, їхні структури в чомусь збігаються. По суті, наші сновидіння - це наша нічна творчість, але без участі нашої свідомості. Але хто режисер монтажу цих нічних фільмів (По Юнгу архетип самості). У нас є щось, що творить за нас. Дійсна творчість - це завжди щось, що пов'язане з роботою підсвідомості, з роботою сновидіння. Для більшості геніальних художників творчість це єдність сновидіння й реальності, свідомості й підсвідомості.

Психоаналітики використовують поняття катарсису, як способу звільнення, рушієм якого може виступати і творчість.



Джерела творчості й мистецтва відповідно до психоаналітичного підходу полягають у принципі задоволення. Психоаналітична естетика - це естетика як задоволення, викликане зняттям напруги, викликаної опором свідомості виходу енергії лібідо, це естетика лікування й самолікування душі від неусвідомлюваних причин страждань. З іншого боку, художник творить, розраховуючи на рятування від страждань. Він творить, знімаючи свій невроз. Мистецтво радує тому, що лікує, полегшує страждання, підказує як позбутися від них. Крім того, відповідно до психоаналізу, необхідно враховувати й роль комплексів у творчості. Завдяки їм художник творить. Завдяки марнославству творить тому, що бажає пізнати світ (принцип всемогутності).






База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка