Тема Права та обов’язки керівника та працівника щодо охорони праці



Скачати 238.15 Kb.
Дата конвертації22.04.2017
Розмір238.15 Kb.
Тема 2. Права та обов’язки керівника та працівника щодо охорони праці

1 Організація служби охорони праці на підприємстві та її функції.

2. Права та обов’язки керівника та працівника щодо охорони праці.

3. Відповідальність роботодавця та працівника щодо порушення вимог з охорони праці.

4. Правове забезпечення здійснення службових розслідувань по факту порушення працівниками вимог з охорони праці.

5. Соціальне страхування працівників.


1. Організація служби охорони праці на підприємстві та її функції.

Організація й координація робіт у галузі охорони праці повинні передбачати формування органів управління охороною праці, встановлення обов’язків і порядку взаємодії осіб, які беруть участь в управлінні, а також у прийнятті та реалізації управлінських рішень. Управління охороною праці на підприємстві здійснює власник підприємства (роботодавець), а у структурних підрозділах — відповідні керівники підрозділів.

Згідно з Типовим положенням про службу охорони праці служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієніч­них, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням та аваріям у процесі праці. Вона входить до струк­тури підприємства, установи, організації як одна з основних виробничо-технічних служб. Її ліквідація допускається лише в разі ліквідації підприємства.

На підприємствах (у виробничих або науково-виробничих об’єднаннях) при чисельності працюючих від 51 до 500 осіб (невиробнича сфера — від 101 до 500 осіб) службу охорони повинен представляти один спеціаліст. На підприємствах, де використовуються вибухові матеріали або сильнодіючі отруйні речовини,у такій службі має бути два спеціалісти.

Згідно з Типовим положенням про службу охорони праці, служба охорони праці виконує такі завдання:


  • забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

  • забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

  • професійну підготовку й підвищення кваліфікації працівників з питань поліпшення умов праці;

  • вибір оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;

  • професійний добір виконавців для визначених видів робіт.

До основних функцій служби охорони праці належать: опрацювання ефективної цілісної системи управління охороною праці, сприяння вдосконаленню діяльності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи, проведення оперативно-методичного керівництва роботи з охорони праці та ін.

Служба охорони праці організовує:



  • забезпечення працівників правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці;

  • паспортизацію цехів, ділянок, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці;

  • облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій;

  • підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці;

  • розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці;

  • роботу методичного кабінету охорони праці, пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці шляхом проведення консуль­тацій, оглядів, конкурсів, бесід, лекцій, розповсюдження засобів наочної агітації, оформлення інформаційних стендів тощо;

  • допомогу комісії з питань охорони праці підприємства в опрацюванні необхідних матеріалів і реалізації її рекомендацій;

  • підвищення кваліфікації й перевірку знань посадових осіб з питань охорони.

Служба охорони праці бере участь у:

  • розслідуванні нещасних випадків та аварій;

  • роботі комісії з питань охорони праці підприємства;

  • роботі комісії по введенню в дію закінчених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об’єктів виробничого та соціального призначення, відремонтованого або модер­нізованого устаткування;

  • розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства;

  • роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць за умовами праці.

Служба охорони праці контролює:

  • дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охорони праці;

  • виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій і подань уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці;

  • відповідність нормативним актам про охорону праці машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологіч­них процесів, засобів протиаварійного, колективного та індивідуального захисту працівників, а також наявність технологічної документації на робочих місцях;

  • своєчасне проведення навчання й інструктажу працюючих, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадових осіб і осіб, які виконують роботи підвищеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт;

  • забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рів­ноцінними харчовими продуктами, а також миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями; організацію питного режиму; надання працівникам передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов’язаних з важкими й шкідливими умовами праці;

  • використання праці неповнолітніх, жінок та інвалідів згідно з чинним законодавством;

  • проходження попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, із шкідливими чи небезпечними умовами праці або на таких, де є потреба у професійному доборі; проходження щорічних обов’язкових медичних оглядів осіб віком до 21 року;

  • виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охорони праці, а також заходів щодо усунення причин нещасних випадків і аварій, визначених у актах розслідування.



2. Права та обов’язки керівника та працівника щодо охорони праці.

Зобов’язання, права та відповідальність посадових осіб за виконання покладених на них функцій щодо питань охорони праці розглядаються в посадових інструкціях, форма яких розроблена Держнаглядохоронпраці. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний створити в кожному структурному підрозділі та на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

У випадку відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник зобов’язаний вжити заходів, що забезпечать безпеку працівників.

У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і нещасних випадків роботодавець зобов’язаний вжити термінових заходів для допомоги потерпілим, залучити за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування.

У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов’язки, а також комплексні заходи щодо досяг­нення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям.

Роботодавець зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників:



  • зайнятих на важких роботах;

  • зайнятих на роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, а також на роботах, де є потреба у професійному доборі;

  • осіб віком до 21 року — щорічний обов’язковий медичний огляд.

Здійснення медичних оглядів покладається на медичні заклади, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за невідповідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника. Перелік професій працівників, які підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведення встановлюються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням з Державним департаментом з нагляду за охороною праці.

Роботодавець має право притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності і зобов’язаний звільнити його від роботи без збереження заробітної плати. На прохання працівника або за своєю ініціативою він організовує позачерговий медичний огляд, якщо працівник вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язано з умовами праці. За час проходження медичного огляду за працівником зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.

Роботодавець повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій. Розслідування здійснюється за участю представника профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а у випадках, передбачених законодавством, також за участю представників органів державного нагляду, управління охороною праці та профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку або професійного захворювання роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов’язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти такий акт чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи зі змістом акта питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

Роботодавець зобов’язаний надавати інформацію й звітність про стан охорони праці, повідомляти працівникам про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення й для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про охорону праці» працівник зобов’язаний:



  • дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку та здоров’я оточуючих людей;

  • знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного й індивідуального захисту;

  • додержуватися зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

  • проходити у встановленому законодавством порядку попередні й періодичні медичні огляди;

  • співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю людей, які його оточують у навколиш­ньому природному середовищі, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі трудової діяльності проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, мають проходити попереднє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці. Перелік таких робіт затверджується Державним департаментом України з нагляду за охороною праці.

Посадові особи згідно з переліком, затвердженим Державним департаментом України з нагляду за охороною праці, до початку виконання своїх обов’язків і періодично один раз на три роки проходять у встановленому порядку навчання, а також перевірку знань з охорони праці в органах галузевого або регіонального управління охороною праці за участю представників органу державного нагляду та профспілок. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється. У разі незадовільних знань з питань охорони праці працівники повинні повторно навчатися.

3. Відповідальність роботодавця та працівника щодо порушення вимог з охорони праці.


Роботодавці відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону праці» зобов’язані створювати умови праці, які повинні відповідати нормативно-правовим актам, а також забезпечувати дотримання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відповідальність роботодавців за порушення вимог щодо охорони праці встановлено статтею 44 Закону України «Про охорону праці». Треба пам’ятати, що за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Стаття 260 Кодексу Законів про працю України гласить, що за тим, як виконуються закони та інші нормативно-правові акти про охорону праці ведуть державний нагляд лише чітко визначені державні структури:

– Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд);

– Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

– органи державного пожежного нагляду Міністерства надзвичайних ситуацій України;

– органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.

Аналогічна норма закріплена і в статті 38 Закону України «Про охорону праці». Однак, це не означає, що штрафувати за порушення законодавства про охорону праці можуть всі чотири інстанції. Такі повноваження від імені держави має тільки Держгірпромнагляд (стаття 231 Кодексу України про адміністративну відповідальність ( далі – КУАП) та санепідемслужба (стаття 236 КУАПу).

Стаття 231 КУАПу гласить, що органи Держгірпромнагляду розглядають справи про порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, а також про невиконання законних вимог Держгірпромнагляду.

Відповідальність за порушення вимог законодавства про охорону праці встановлена статтею 41 КУАПу і для працівників, і для роботодавців: працівникам, які не виконують вимоги охорони праці, загрожує штраф у розмірі від 34 до 85 грн., а посадовим особам підприємств і приватним підприємцям, які використовують найману працю, за такі самі порушення – від 85 до 170 грн. За невиконання приписів (законних вимог) Держгірпромнагляду накладається штраф відповідно до статті 188 КУАПу: на працівників від 51 до 85 гривень, посадових осіб — від 170 до 238 гривень.

Органи санітарно-епідеміологічної служби відповідно до статті 236 КУАПу можуть розглядати справи і накладати штрафи за правопорушення, передбачені статтею 41 цього закону тільки за умови, що невиконання законодавства про охорону праці є порушенням санітарно-гігієнічних і санітарно-епідеміологічних норм і правил.

Крім того, слід пам’ятати зміст статті 3 Закону України «Про охорону праці», яка гласить, що законодавство про охорону праці складається з базового Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Тому відповідно до статті 165 КУАП робочими органами виконавчої дирекції Фонду може накладатися штраф за несвоєчасне інформування про нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві. Таке правопорушення тягне за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо таке правопорушення повторюється протягом року то розмір штрафу збільшується до десяти – двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Що стосується інших органів, перерахованих у статті 260 КЗпП, то вони можуть застосовувати адміністративну відповідальність за правопорушення, передбачені іншими нормами, ніж стаття 41 КУАП (наприклад, статті 95, 120, 175 КУАПу). Але ніяк не за порушення законодавства про охорону праці.

Все вищенаведене стосується виключно адміністративної відповідальності, але за порушення вимог законодавства про охорону праці передбачена ще й кримінальна відповідальність. ЇЇ застосовують до посадових осіб підприємства та фізичних осіб – роботодавців відповідно до статті 271 Кримінального кодексу України (ККУ), якою встановлено, що порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином – суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, – карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, – карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

Кримінальна відповідальність для працівників, які порушують правила техніки безпеки, дотримуватись яких вони зобов’язані, передбачена статтею 272 ККУ, якою встановлено , що порушення правил безпеки під час виконання робіт підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка зобов'язана їх дотримуватись, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, – карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Слід відзначити, що її застосування обумовлене також наявністю тяжких наслідків у вигляді шкоди, завданої здоров’ю або життю потерпілого.

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його суму в касу підприємства за місцем роботи з наступним перерахуванням до державного бюджету, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду (стаття 165) чи проводять оплату власними коштами через установи банку.



4. Правове забезпечення здійснення службових розслідувань по факту порушення працівниками вимог з охорони праці.

Порядок проведення розслідування регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. в редакції постанови від 17 червня 1998 року № 923. Дія цього Положення поширюється на підприємства всіх форм власності, на громадян, у тому числі на іноземців та осіб без громадянства, які є власниками вказаних виробництв, і на кожного, хто виконує на них (підприємствах) роботу за трудовим договором або контрактом, проходить практику чи залучений працювати тут з інших підприємств. Розслідування нещасних випадків (профзахворювань) з працівниками під час відрядження за кордоном та з іноземними громадянами під час їхньої праці в Україні, також провадиться за цим Положенням, якщо іншого не передбачено міжнародними угодами України.

Розслідуванню підлягають травми, гострі професійні захворювання та отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом та блискавкою, ушкодження внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани тощо), контакту з тваринами, комахами та ін.

Порядок розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру, тобто не пов'язаних з трудовими відносинами, які трапилися з громадянами на території України втратою працездатності не менше ніж на один день, визначений Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. № 421.


За результатами розслідування на облік беруться нещасні випадки, які сталися: під час виконання трудових обов'язків. Власник підприємства, одержавши повідомлення про нещасний випадок, наказом призначає комісію з розслідування у складі керівника (спеціаліста) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівника структурного підрозділу або головного спеціаліста. До комісії входить також представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а в разі гострих професійних отруєнь - спеціаліст санепідемстанції. Якщо потерпілий не є членом профспілки, до складу комісії входить уповноважений трудового колективу з питань охорони праці.

Комісія з розслідування протягом трьох діб з моменту події зобов'язана: обстежити місце нещасного випадку, опитати очевидців і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; розглянути відповідність умов праці та засобів виробництва проекту і паспортам, а також дотримання вимог нормативно-технічної документації з експлуатації устаткування і нормативних актів з охорони праці; установити обставини і причини нещасного випадку.

До акту додаються пояснення очевидців, потерпілого, а також У ризі необхідності паспорти, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця із зазначенням небезпечних і шкідливих виробничих чинників, медичний висновок про наявність алкоголю в організмі потерпілого.

Нещасні випадки, що оформлені актом за формою Н-1, реєструються на підприємстві в спеціальному журналі.

Власник підприємства протягом доби після закінчення розслідування затверджує п'ять примірників акта. Акт надсилається потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; керівнику цеху або іншого структурного підрозділу (головному спеціалісту), де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам; державному інспекторові з нагляду за охороною праці; профспілковій організації підприємства, де стався нещасний випадок; керівникові (спе­ціалісту) служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування.

Нещасний випадок, про який потерпілий своєчасно не повідомив свого безпосереднього начальника чи власника підприємства, або якщо втрата непрацездатності від нього настала не відразу, розслідується за заявою потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, якщо з моменту події пройшло не більше одного року, протягом десяти діб від дня подання заяви. Питання про складання акта за формою Н-1 вирішується комісією з розслідування.

У разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого або іншої зацікавленої особи із змістом акта питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів. Органи з розгляду трудових спорів у разі необхідності одержують відповідний висновок представника органу державного нагляду за охороною праці, або органу державного управління охороною праці, або профспілкового органу.

5. Соціальне страхування працівників.

Cоціальне страхування розглядається як система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає надання соціальної допомоги, яка включає матеріальне забезпечення працюючих громадян у випадку хвороби, повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості й в інших випадках, передбачених законодавством, із соціальних фондів, сформованих шляхом сплати страхових внесків роботодавцями і робітниками.

Усі працівники підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню. В Україні діє і розвивається державна система загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка здійснюється за принципами:

— законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування;

— обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;

— надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

— обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами, з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування;

— солідарності та субсидування;

— державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

— забезпечення рівня життя не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомог, які є основним джерелом існування;

— цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

— паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального

Право громадян на державне соціальне страхування базується на ст. 46 Конституції України та Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджених 14 січня 1998 року. Соціальне страхування поширюється на всіх без винятку працівників державних, громадських, кооперативних і приватних підприємств, організацій, установ, незалежно від характеру і часу трудових відносин (постійні, тимчасові, сезонні), походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин, за умови сплати ними страхових внесків.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають особи:

а) які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від форм власності та господарювання, а також у фізичних осіб;

б) які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.

Перелік, доповнення і уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного страхування: «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

4. Громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

5. Учні шкіл і курсів з підвищення кваліфікації, перекваліфікації і підготовки кадрів мають право на соціальне страхування, якщо вони безпосередньо перед вступом до школи чи на курси працювали на підприємстві, в установі, організації.

Студенти вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації підлягають соціальному страхуванню в період виробничої практики за умови зарахування на оплачувані робочі місця чи посади.

Іноземні громадяни, які працюють в Україні на державних підприємствах, в організаціях і установах, підлягають державному соціальному страхуванню на загальних підставах.

6. Працівники вважаються застрахованими і підлягають забезпеченню всіма видами соціального страхування, як правило, з моменту прийняття їх на роботу.

Основними компонентами соціального страхування є такі правові категорії, як страховий стаж, страховий ризик і страховий випадок.

Страховий стаж — це період (термін), протягом якого особа підлягала обов'язковому соціальному страхуванню і сплачувала страхові внески. Розміри сплати страхових внесків роботодавцями і застрахованими працівниками визначаються законодавством. Страховий стаж у перспективі прийде на зміну трудовому стажу. Він буде основним критерієм оцінки трудової діяльності людини. Пенсії й інші виплати будуть провадитися в залежності від тривалості страхового стажу і розміру внесків у страховий фонд.

Страховий ризик і страховий випадок — обов'язкові елементи структури соціального страхування. Страховий ризик — обставини, внаслідок яких громадяни чи члени їхніх сімей можуть втратити тимчасово чи назавжди кошти до існування і потребують матеріальної підтримки чи послуг по соціальному страхуванню. Страховий випадок є юридичним фактом, що служить підставою виникнення правовідносин на одержання матеріального забезпечення зі страхових соціальних фондів.

До страхових випадків по соціальному страхуванню належать:

тимчасова непрацездатність;

вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

інвалідність;

досягнення пенсійного віку; смерть годувальника; безробіття;

нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання й інші обставини, установлені законодавством.

З 1 січня 2011 року в Україні змінилася система оплати соціальних внесків у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням». Новий закон об'єднав в Пенсійному фонді функції збору грошей за всіма існуючими сьогодні видами соціального страхування, а також дозволив контролювати їх виплату.

Платниками ЄСВ є всі роботодавці, у тому числі і підприємці, які знаходяться на загальній та спрощеній системах оподаткування.

Єдиний внесок - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення у випадках, передбачених законодавством, захисту прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Іншими словами, єдиний внесок - це платіж, який поєднує в собі декілька внесків на соціальне та пенсійне страхування.

Податкове законодавство не регулюватиме порядок нарахування, обчислення та сплати ЄСВ, оскільки він не входить до системи оподаткування (ч. 2 ст. 8 Закону про ЄСВ).

При визначеннi розмiру єдиного соцiального внеску для роботодавцiв враховано кошти, якi сплачуються нинi на чотири види соцiального страхування.

Відповідно до Закону, розмір єдиного внеску, який утримується із заробітної плати найманих працівників, становить 3,6% (2% - до Пенсійного фонду , 0,6% - до Фонду соціального страхування на випадок безробіття, 1% - до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності).

Фізичні особи, що виконують роботи за цивільно-правовими договорами сплачуватимуть єдиний соціальний внесок за ставкою 2,6%.

Розмір єдиного внеску для роботодавця залежатиме від основного виду економічної діяльності та визначається за класами професійного ризику виробництва - їх 67. Згідно з відповідним класом встановлюється відсоток нарахувань на фонд оплати праці, який має сплатити роботодавець. Розмір єдиного внеску для платників, які мають перший клас професійного ризику виробництва, становить 36,76%, останній (67 клас) - 49,7%. Якщо діяльність проводиться за декількома напрямками, то визначатися клас професійного ризику буде за основним видом економічної діяльності. Зокрема, для бюджетних установ цей розмір становить 36,3 %.

Об’єктом нарахування єдиного соцiального внеску для платникiв визначаються суми:

- нарахованої заробiтної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, в тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України „Про оплату праці”;

- суми винагород фiзичним особам за виконання робiт (надання послуг) за цивiльно-правовими договорами;

- суми грошового забезпечення, оплати перших п’яти днiв тимчасової непрацездатностi, що проводяться за рахунок коштiв роботодавця, та допомоги по тимчасовiй непрацездатностi;

- допомоги або компенсацiї вiдповiдно до законодавства.

Роботодавці, які виплачують допомогу по тимчасовій непрацездатності, сплачуватимуть єдиний внесок у розмірі 33,2 відсотка оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що проводяться за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Для платників, які уклали з фізичними особами договори цивільно-правового характеру, розмір єдиного внеску становить 34,7% винагороди за цивільно-правовими договорами.

Як і раніше, окрему ставку в частині нарахувань на заробітну плату встановлено для працівників, які є інвалідами. Так, згідно з ч. 13 ст. 8 Закону про ЄСВ її розмір становить 8,41 %. Ставка ЄСВ в частині утримань із зарплати інвалідів така сама, як і для решти працівників - 3,6 %.

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, що дорівнює п’ятнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом.

Розщеплення сплачених сум єдиного соціального внеску проводить Держказначейство, зараховуючи потім складові соціального внеску на рахунки соціальних фондів відповідно до тарифів, закріплених законодавством.

Підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування (єдиний або фіксований податок), повинні нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок відповідно до Закону. Ця категорія платників самостійно визначатиме для себе розмір єдиного внеску, який не може бути меншим мінімального страхового внеску та більшим максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановлених даним Законом на місяць.

Підприємці на загальній системі оподаткування та особи, які забезпечують себе самостійно, будуть сплачувати єдиний внесок у розмірі 34,7 відсотка суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню доходів фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску також не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Мінімальний страховий внесок визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом.

Терміни сплати єдиного внеску для платника не змінюються: до 20 числа наступного за звітним місяця. У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені статтею 25 Закону №2464-VI, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір і ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із частиною 11 статті 9 закону.

Крiм того, з 1 сiчня 2011 року створюється Державнийо реєстр соцiального страхування (реєстр страхувальникiв i реєстр застрахованих осiб), вести який буде Пенсiйний фонд.

Слід зазначити, що починаючи з 2000 року в органах Пенсійного фонду України на кожного застрахованого працівника заведена персональна облікова картка. Таким чином, у Пенсійному фонді є відомості про те, скільки отримував кожен застрахований працівник і скільки перераховував на пенсійне страхування.



Державний реєстр забезпечує облiк застрахованих осiб, їх iдентифiкацiю, автоматизовану обробку iнформацiї про сплату внескiв та облiк проведених виплат за окремими видами соцiального страхування.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка