Тема лекції: Вчення про особистість



Скачати 210.86 Kb.
Дата конвертації09.04.2017
Розмір210.86 Kb.
Кафедра психіатрії з курсом основ психології та медичної психології
Тема лекції: Вчення про особистість.


Обговорено на засідання кафедри “-------“-------------------2006 р.

Протокол №
Затверджено на засіданні циклової методичної комісії

з терапевтичних дисциплін

-------“------------------2006 р.. протокол №________




Тернопіль – 2006 р.

Кількість годин: 2

Оснащення: 2 табл (№19-20).

План


№ п/п

Структура

Розподіл часу

Технічні засоби

І

ІІ


Вступ

Актуальність теми

Мета лекції

Основна частина

Питання, які розкриваються під час лекції


  1. Структура особистості: а) спрямованість; б)знання, вміння, навики (інтелект); в) індивідуально-психологічні особливості особи (темперамент, характер, здібності).

  2. Фізіологічні основи темпераменту.

  3. Характеристика основних типів темпераментів.

3.1.Холеричний тип темпераменту.

3.2.Сангвінічний тип темпераменту.

3.3.Флегматичний тип темпераменту.


    1. Меланхолічний тип темпераменту.

  1. Типи темпераменту за І.П.Павловим.

  2. Характер особи.

5.1.Якості характеру медичного працівника.

  1. Спрямованість особистості.

6.1.Потреби (побутові, моральні, інтелектуальні, естетичні).

6.2. Інтереси.

6.3. Ідеали.


    1. Переконання.

  1. Здібності.

7.1.Задатки.

7.2.Обдарованість та критерії зрілості особистості.

ІІІ. Заключення.

Висновки


Джерела інформації.


5 хв


5 хв

77 хв


3 хв.

Т-19-20


Джерела інформації.



  • Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. –Київ: Здоров’я, 1994.-296 с.

  • Витенко И.С., Пискун В.М., Тылевич И.М. Чередниченко А.Т. Основы общей и медицинской психологии. –Киев: Вища школа, 1984.- 174 с.

  • Мясищев В.И. и соавт. Основы общей и медицинской психологии.-М., 1975

  • Конечный Р., Боухал М. Психология в медицине.- Прага, 1983.

  • Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии. – М.: Просв. 1986.-272 с.

Актуальність теми. Відомо, наскільки велика різноманітність людей, які багатоликі індивідуальні їх якості. Не існує двох зовсім однакових людей, двох однотипних індивідуальностей.

Індивідуальні особливості людини, що виявляються в певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості і швидкості перебігу її психічної діяльності, називають її темпераментом. Останній являє собою динамічну характеристику поведінки людини.


Мета лекції. Вивчити структуру особистості та методи її дослідження.

Фізіологічні основи темпераменту.

На основі експериментальних даних Павлов встановив наявність таких чотирьох основних типів нервової системи:

1) Сильний, неврівноважений (“невтриманий”) тип нервової системи, якому властиві сильні процеси, але без належної пропорції, без вріноваження: обидва процеси сильні, але гальмування відстає, переважає збудження.



  1. Сильний, врівноважений (“процес збудження добре балансується з процесом гальмування”), рухливий.

  2. Сильний, врівноважений, малорухливий (“інертний”).

  3. Слабкий, що характеризується слабкістю як процесів збудження, так і гальмування.

Ці типи вищої нервової діяльності, на думку Павлова, відповідають чотирьом темпераментам, наявність яких встановлена ще в стародавні часи, а саме: сильний, неврівноважений – холеричному: сильний, врівноважений, рухливий – сангвінічному: сильний, врівноважений, інертний – флегматичному: слабкий – меланхолічному.

За Павловим темперамент є найзагальніша характеристика кожної окремої людини, найосновніша характеристика її нервової системи, а ця остання накладає той чи інший відбиток на всю діяльність кожного індивідуума.

Не треба думати, що вказані чотири типи темпераментів охоплюють всю різноманітність індивідуальних особливостей. Між цими основними типами є численні варіації і проміжні форми. Природа, дійсність представляє безліч переходів, безліч градацій (Павлов).

Названі типи вищої нервової діяльності властиві не тільки тваринам, а й людям.



Темпераментом називаються індивідуальні особливості нервово-психічних процесів людини, обумовлені типом її вищої нервової діяльності. З часів стародавньої Греції прийнято розрізняти чотири темпераменти: холеричний, сангвістичний, флегматичний та меланхолічний. І.П.Павлов вивчаючи роботу великих півкуль головного мозку встановив, що в основі темпераменту лежать індивідуальні особливості сили, врівноваженості і рухливості процесів збудження і гальмування. Виходячи з цього І.П.Павлов виділив чотири типи нервової системи, які відповідають чотирьом темпераментам:

1.Збудливий, нестримний тип. Сильний але неврівноважений, із слабкими гальмівними процесами (холерик).

2.Жвавий тип. Сильний, урівноважений і рухливий (сангвінік).

3.Спокійний, повільний тип. Сильний, урівноважений і малорухливий (флегматик).

4.Слабкий тип. Процеси збудження і гальмування розвинені слабо (меланхолік)

Характеристика основних типів темпераментів.


Характерними рисами холеричного темпераменту є передусім те, що позитивні рефлекси у нього виробляються легко і залишаються стійкими при різноманітних умовах, гальмівні ж рефлекси виробляються з труднощами. Тяжка зустріч двох протилежних процесів – збудливого і гальмівного – приводить до зриву нервової діяльності з боку гальмування. Холеричний тип – це бойовий тип, що легко і швидко подразнюється (Павлов).

Для нього є характерною циклічність в діяльності і поведінці. То він з усією пристрастю спроможний віддатися справі, дуже захопитися працею, що його цікавить, енергійно переборювати які завгодно труднощі на шляху до мети, то під впливом несподіваних фактів (не заслужена образа і т. д.) у нього настає “слинявий настрій”, як образно висловлюється Павлов. Непостійність настрою і циклічність поведінки у холерика є наслідком неврівноваженості його вищої нервової діяльності, що виявляється в переважанні збудливого процесу, недостатності гальмівного процесу і зокрема неврівноваженості кіркової і підкіркової діяльності. Інтенсивна підкіркова діяльність у нього не завжди достатньо регулюються корою. Особливо це спостерігається при важких обставинах, коли люди цього типу не можуть знайти правильного рішення, а також при сильних емоційних впливах.

Циклічність у поведінці і переживаннях холерика Павлов пояснює так: коли у сильної людини не має рівноваги збудження і гальмування, то вона “захопившись якою-небудь справою, надмірно налягає на свої можливості і сили, кінець кінцем надривається, виснажується більше, ніж слід, працює до нестями”.

Вольові дії холерика поривчасті. В доброму настрої, при виконанні захоплюючої справи він спроможний до сильної концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до комплексної реактивності і переключення уваги. Холерик відзначається підвищеною збудливість і емоціональною реактивність. Інколи спостерігається емоціональна генералізація. Він буває запальним, різким у відносинах, прямолінійним, може тривалий час невтомно працювати.

діяльностями зумовлює різноманітні варіанти нестримного типу.

При сангвінічному типу темпераменту умовні рефлекси як позитивні, так і гальмівні утворюються легко, виявляються міцними і точними. При зіткненні двох протилежних нервових процесів у них не зникають зриви вищої нервової діяльності. Сангвініки легко збуджуються і так само легко гальмують свої бажання. Сангвінік гарячий, дуже продуктивний діяч, але лише тоді, коли в нього багато цікавого діла, тобто є постійне збудження, коли ж такого діла нема, він починає нудьгувати, стає млявим (Павлов).

Сангвінік дуже рухливий, завдяки врівноваженості нервових процесів він легко пристосовується до нових умов життя, швидко знаходить контакт у стосунках з оточуючими його людьми, відзначається товарискістю, в колі нових людей тримає себе вільно. Серед своїх товаришів він веселий, життєрадісний, охоче бере на себе організаторські обов’язки. Почуття у сангвініка виникають дуже легко і так же легко змінюються. Настрій у нього здебільшого оптимістичний.

Швидке і легке утворення нових тимчасових нервових зв’язків у сангвініка, легка їх переробка, рухливість стереотипу виявляється в гнучкості його розумової діяльності. Він швидко схоплює все нове і відзначається комплексною реактивністю, легким переключенням уваги. Безумовні рефлекси повністю регулюються у нього функціонально сильною корою. Коркові реакції у сангвініка інтенсивні і звичайно відповідні силі подразників. Характерним для сангвініка є оптимальна взаємодія кори і підкірки, внаслідок чого він легко контролює свої емоції відповідно до середовища.

Риси сангвінічного темпераменту також по різному проявляються залежно від спрямованості діяльності людини. У людей, позбавлених серйозних інтересів у житті, вони бувають зв’язані з легковажністю, пустотою, нестійкістю і поверховістю.

Флегматичний темперамент характеризується тим, що умовні рефлекси в осіб, яким він властивий, утворюються дещо повільніше, ніж у сангвініка, але вони також виявляються досить стійкими. Реакції оптимально пристосовані до сили умовних рефлексів, тобто люди цього типу адекватно реагують на впливи середовища: слабкі подразники викликають слабку, сильні – сильну реакцію, але через свою інертність вони нерідко не встигають реагувати на швидкі зміни середовища.

Флегматики відзначаються нормальною взаємодією між кірковими і підкірковими процесами . Це дає їм можливість контролювати, затримувати і регулювати безумовні рефлекси і емоції. У своїй поведінці, в розмові вони повільні, спокійні і неквапливі. Міміка у них недостатньо виражена. При зустрічах з труднощами вони підвищують свою активність і всякими способами намагаються побороти перешкоди.

Флегматик – спокійний, завжди рівний, наполегливий і завзятий трудівник життя (Павлов). Він відзначається посидючістю, стійкістю уваги. Переключення уваги в нього трохи уповільнене, комплексна реактивність висока. При наявності у флегматика сильного гальмування, яке урівноважує процес збудження, він легко отримує свої імпульси, поривання і працює зосереджено, точно дотримується виробленого розпорядку життя. Побічні зовнішні подразники не відвертають його від основної праці.

Почуття у флегматиків виникають повільніше, ніж у сангвініків і холериків, але відзначаються нерідко силою, тривалістю і водночас стриманістю у своїх зовнішніх проявах, слабкою експресивністю. В звичайних умовах флегматик спокійний, рівний у відносинах з іншими людьми, рідко” виходить із себе”, не схильний до афектів, в міру товариський, не любить марно базікати. Він відзначається великим терпінням і самовладанням завдяки чому домагається високої продуктивності своєї роботи. Можна вважати, що інертність нервової системи – це і малі показники швидкості в її роботі, і високі показники міцності окремих зв’язків та їх систем. Особливості його темпераменту теж по-різному проявляються залежно від широти, змістовної і суспільної важливості інтересів людини та її рівня розумового розвитку.

Вища нервова діяльність меланхоліка характеризується слабкістю як збудливого, так і гальмівного процесів. Позитивні умовні рефлекси у нього виявляються нестійкими, від найменшої зміни оточення легко гальмується. Реакції меланхоліків часто не відповідають законові сили подразників. У них особливо послаблене внутрішнє гальмування з переважанням зовнішнього гальмування. Внаслідок цього їм властиве легке відхилення уваги, низька комплексна реактивність, недовгочасне зосередження на об’єктах діяльності. Слабкість гальмування і неврівноваженість між збудливими і гальмівними процесами приводять до того, що всякий сильний вплив на меланхоліка з боку оточуючих викликає у нього застійні гальмівні стани.

Меланхолік важко переживає зміну життєвого оточення, що вимагає зміни динамічних стереотипів. Людина слабкого типу, попадаючи в нові умови життя, дуже розгублюється (Павлов). Вона схильна через те до астенічних емоцій, вразлива. Почуття меланхоліка відзначається повільністю свого перебігу, стійкістю і слабкою експресивністю. Для меланхоліка часто характерним є пасивно-захисний рефлекс, рефлекс природної обережності. Тому він буває надміру соромливим, замкненим, боязким, нерішучим. В спокійному і звичайному для нього оточенні меланхолік почуває себе добре, виявляється прекрасним трудівником і успішно справляється з життєвими завданнями.

Описані типи темпераментів у своєму чистому вигляді рідко трапляються в житті. У більшості людей поєднуються риси різних темпераментів. Тому важко буває віднести ту чи іншу конкретну людину до певного темпераменту.



Темперамент – не визначає здібностей людини і позбавлений самостійного значення і той чи інший темперамент сам по собі не є ні поганим, ні добрим, він стає тим чи іншим залежно від інших якостей особистості. Так наприклад, при низькому моральному рівні людини риси холеричного темпераменту можуть виявитися вкрай негативно в нестриманості в грубості, в схильності до афективних спалахів, які дезорганізують діяльність цієї людини і оточуючих. Навпаки, при наявності високих суспільних ідеалів і належних стійких моральних переконань особливості холеричного темпераменту виявляються в пристрасті, енергії і невтомності, тобто в якостях, дуже корисне у відповідальній справі, яка вимагає великого напруження і термінового виконання. Флегматик буде виконувати любу роботу, незалежно від того цікава вона чи ні, щоправда темп виконання буде дещо повільним. Сангвінік згуртовує колектив навколо себе, прекрасно “розряджує” неблагоприємну обстановку. Меланхолік є незамінним у випадках, коли для вирішення проблеми потрібна надзвичайна делікатність.

Медики повинні враховувати особливості темпераменту і складу особистості при спілкуванні з хворими та їх родичами. Потрібно пам’ятати, що для сангвініків і холериків характерною є екстравертованість, тобто їх реакції і діяльність залежать переважно від дії зовнішніх чинників, які викликають певне враження в даний момент. Для флегматиків і меланхоліків характерною є інтровертованість, а їх діяльність значною мірою визначається уявленнями і думками, зв’язаними з минулим і майбутнім. Ось чому, якщо сангвінік і холерик відразу зреагують на ваше зауваження, то флегматик і особливо меланхолік зовні можуть не дати помітної реакції, але довго будуть це зауваження переживати.

Крім темпераментів, що характеризується різною силою, врівноваженістю і рухливістю коркових процесів особливості вищої нервової системи у людей характеризуються; за даними І.П.Павлова також тим чи іншим співвідношенням двох сигнальних систем. Особливості цих співвідношень надають психічній діяльності людини специфічно людські типи способів відображення дійсності.

І.П.Павлов встановив, що існують дві основні категорії людей (художники і мислителі). Між ними є різка різниця. Одні – художники в усіх її родах і письменники, музиканти, малярі і т.п. – схоплюють живу дійсність цілком і повно, без усякого дроблення і роз’єднання. Інші (мислителі) саме дроблять її, піддають детальному аналізу, а потім поступово ніби збирають її частини, в результаті чого отримують здебільшого щось ближче до абстрактного поняття, а не живу дійсність.

Крім художнього і мислительного типу є змішаний тип, який зустрічається найчастіше і має риси обох типів. У хворих з художнім типом надзвичайно розвинена уява, вони схоплюють і можуть індивідуально зовнішніми проявами хвороби, які побачили у інших хворих. “Мислителі” всі піддають аналізу, у кожному явищі, в тому числі і у своєї хвороби, прагнуть пізнати сутність. Ці особливості необхідно враховувати медику при спілкуванні з хворими.

Характер. Характером називається сукупність найбільш істотних рис особистості, які визначають її вольові якості, а також найбільш типові способи ставлення її до навколишніх людей, до своєї діяльності і до самої себе і основний тип нервово-психічного реагування в різноманітних ситуаціях.

Характер формується на базі темпераменту, але ці поняття не є тотожніми: 1) темперамент визначає в основному, динамічну сторону нервово-психічних процесів, а характер – спрямованість їх; 2) темперамент у чистому вигляді можна визначити у дітей, а характер – у більш зрілому віці; 3) темперамент здебільшого проявляється – за звичайних обставин, а найбільш суттєві риси характеру -– у критичних і екстремальних (коли і меланхолік здатний вчинити героїчний поступок); і, нарешті 4) на відміну від темпераменту і співвідношення сигнальних систем, які залежать в основному від природженого фактору, характерно здебільшого визначається впливом виховання, навчання, стосунками в сім’ї, колективі і соціального середовища в якому перебуває особистість. Необхідними рисами характеру медика є яскраво виражені поміркованість, принциповість, рішучість, мужність, сміливість, скромність, доброзичливість, суворість і особливо емпатія Для медичного працівника емпатія – це показник професійної придатності. Крім виявлення і усунення причини захворювання медик повинен уміти активно втрутитись в психічний стан хворого, надаючи належну допомогу.

Авторитет у хворих мають ті медичні працівники, у яких висока професійна підготовка поєднується з розвиненим почуттям обов’язку, моральними і душевними характерологічними якостями.

Практично всі хворі, оцінюючи особистість медика, ставлять відношення до себе на перше місце і надають перевагу таким якостям, як комунікабельність співпереживання (емпатію), уважність, співчуття, чесність і принциповість. Не всі хворі розуміють доцільність тих чи інших лікувальних і діагностичних процедур, але всі вони відчувають потребу в емпатії, теплих словах, душевній підтримці.

Людина не завжди об’єктивно оцінює свій характер. Навколишні так само не завжди зразу можуть правильно оцінити людину. Так звичайну сором’язливість і нерішучість, коли зніяковілій людині трудно вступити в контакт, можна трактувати як гордість, зарозумілість, надмірність і замкнутість.

В.Гюго вважав, що у кожної людини е три характери: той, який вона сама собі приписує, той, що їй приписують інші і, нарешті, той, який має в дійсності.

Одна і та ж людина в різних ситуаціях веде себе по різному. Такі різні стилі поведінки визначаються тим, що людина в процесі набування життєвого досвіду в різних ситуаціях виконує різні ролі і виробляє для цього так звані “маски характеру”. Наприклад, керівник підрозділу на своєму робочому місці виступає в масці саме керівника і демонструє силу волі, рішучість, вимогливість, принциповість тощо. На прийомі у свого начальника він використовує іншу маску: дисциплінованість, почуття субординації, послушність, уміння догодити настрою начальника і т.п. В колі сім’ї ця людина виступає в ролі люблячого чоловіка своєї дружини, турботливого батька своїх дітей, взірцевого сім’янина. Під час відпочинку з друзями він грає роль “заводили”, душі компанії, цікавого співрозмовника і т.п. Зріла особистість в різних ситуаціях повинна вести себе по різному, адекватно реальним обставинам. Іншими словами, людина повинна виробляти в собі багато масок характеру і уміти ними адекватно користуватись. Якщо людина в любій ситуації веде себе однаково, це свідчить про так звану ригідність характеру, їй важко буде адаптуватись у суспільстві. Якщо людина користується масками лише для забезпечення своїх потреб і нічого не робить для інших, ця людина є егоїстичним лицеміром і оточуючі це рано чи пізно зрозуміють. Якщо людина використовує всі свої душевні якості лише на благо інших і мало дбає про себе – це просто незрозуміла людина. Маски характеру зрілої особистості повинні служити і самій людині і оточуючим. Спеціальність медика вимагає виробляти в собі певні риси актора, щоб адекватно грати свою роль на роботі і у житті. Медична сестра повинна диференційовано себе вести при спілкуванні з лікарями, молодшим медичним персоналом, хворими з різними характерами, відвідуваннями і т.п.

Крім масок характеру кожна людина має основні, стержневі якості, які найбільше характеризують людину і в основному визначають стилі її поведінки і самого життя. Наприклад, один рішучий, а другий поступливий, хтось скупий, а інший щедрий тощо. Проте найбільш суттєвими рисами особистості є порядність або непорядність. Всі психічні процеси і діяльність людини найбільш значною мірою визначаються рівнями порядності і совісті. Наприклад, порядна людина нещастя іншої людини буде сприймати, осмислювати, емоційно переживати і поступати по одному, а непорядна і безсовісна зовсім інакше. Звідси зрозуміло, що користуючись адекватно обставинам відповідною маскою характеру, медична сестра повинна завжди лишатись глибоко порядною, добросовісною особистістю з добре розвиненим почуттям емпатії.

Найзручнішим є описове позначення характеру за найбільш вираженими рисами його. Це широко застосовують у практичному житті, в літературі, медицині. Для прикладу наведемо деякі з них: егоїстичний, альтруїстичний, егоцентричний (може виступати у масці альтруїста, але з особистих мотивів), замкнутий, товариський, владний, покровительський, педантичний, впертий, рішучий, нерішучий, мрійливий, практичний, захоплений, байдужий, аморальний (брехуни, шахраї, авантюристи, донжуани), діяльний (активний), лінивий (пасивний), запальний, спокійний, істеричний (егоцентризм, хизування, фантазування, підвищена емоційність і навіюваність), тривожно-помисловий характер (підозріливість, нав’язливі страхи, потяги) та інші.

Медичні працівники повинні уміти правильно оцінювати головні риси характеру хворих, щоб підібрати адекватний стиль спілкування з ними. Крім цього обов’язковою є правильна самооцінка свого характеру і настирлива робота над вихованням професійних, моральних і вольових якостей необхідних для допомоги хворим.

Важливе значення для характеристики особистості має спрямованість людини, особливості її потреб, інтересів та ідеалів, а також її здібності і обдарованості.

Потреба є відображення в свідомості людини нужди в чомусь. Саме потреби спонукають людину до дії, примушують її прагнути до певного об’єкта або діяльності. Нужди (в харчуванні, темпі, безпеці, продовженні роду і т.п.) є вродженням і мало змінюються протягом життя, хоч є звичайно вікові особливості. Потреби ж виробляються під впливом навколишніх передусім соціальних умов, і не пасивно, а виховуються активно, причому важливу роль відіграє і самовиховання потреб. Нужди у різних людей приблизно однакові, але потреби різні і у кожної людини вони своєрідні. Одним подобається гостра їжа, іншим солодка. Одні люблять м’ясні страви, інші – овочеві. І це залежить не стільки від фізіологічних особливостей даної людини, скільки від того, в якому середовищі він ріс, якою їжею звик харчуватись. Якщо взяти потребу в одежі, то вона є і матеріальною і духовною. Адже при виборі одежі люди керуються не лише нуждою в підтримці комфортної температури тіла, але також і естетичними і моральними факторами. Одні надають перевагу зручному одягу, інші лише яскравому, ще інші обов’язково модному.

Як і почуття духовні потреби діляться на моральні, естетичні і інтелектуальні. Це пояснюється тим, що почуття виникають при задоволенні, або незадаволенні тих чи інших духовних потреб.

Моральні потреби – це потреби в певних взаємовідносинах з іншими людьми, з суспільством. У різних людей вони є різними. У одних сильно виражена потреба у спілкуванні, у інших ні. У одних виробляється потреба керувати людьми, інші схильні підкорятись. Майбутньому медику важливо виробити у себе потребу допомагати людям, співчувати їм. При неправильному вихованні можуть розвинутись ганебні моральні потреби (потреба зневажати людей, приносити їм страждання, жити за їх рахунок).

Естетичні потреби – це потреби сприймати красиве і гармонійне в природі, в творах мистецтва і у взаємовідношеннях між людьми. Недорозвиток естетичних потреб від’ємно відображається на виробничій діяльності людини. Особливо погано, коли естетичні потреби не розвинені у медиків. Вони не будуть прагнути прикрасити життя хворих, не використовуватимуть естетичні впливи, як ефективний лікувальний засіб.



Інтелектуальні потреби – це потреби в пізнанні нового, у вирішенні завдань, в розкритті таємниць. Розвиток цих потреб викликає у людини прагнення до наукового пізнання сутності явищ, стимулює спостережливість, розвиває логічне мислення.

Інтереси. Спрямованість особистості виявляється також в її інтересах. Інтерес виявляється в спрямованості на певні об’єкти, прагнення їх пізнати, оволодіти ними.

Спрямованість особистості характеризується тим, які за змістом інтереси переважають у неї, наскільки вони є суспільно важливими, як в інтересах особистості поєднується суспільне й індивідуальне. Важливу роль в її характеристиці відіграє також широта інтересів, поєднання певного центрального інтересу, що ним передусім живе особистість, з іншими її інтересами, а також глибина, стійкість і дійовість її інтересів. Наявність таких інтересів, що виявляється в різноманітній діяльності особистості, збагачує її психічне життя, урізноманітнює його, підносить суспільну цінність людини. Відсутність її звужує коло зв’язків людини з навколишнім середовищем, з іншими людьми, збіднює їх життєвий процес. Люди з дрібними, поверховими інтересами пусті, у них немає життєвих цілей, які б їх захоплювали, в часи дозвілля вони нудяться, шукаючи способів, що допомогли б їм “якось убити час”.

Життєві цілі та ідеали особистості. Поруч з потребами та інтересами особистості важливу роль в характеристиці її спрямованості відіграють життєві цілі, які вона ставить перед собою, ідеали, якими вона керується.

Життєві цілі людини щільно пов’язані з її потребами та інтересами. Без цього зв’язку вони втратили б своє життєве значення. Разом з тим, чим більше людина усвідомлює свої життєві цілі, чим чіткіше вони оформляються в неї, тим більше вони починають впливати на формування її потреб та інтересів.

Життєвими цілями особистості тісно пов’язані її ідеали. Ідеал – уе те, до чого прагне дана особистість, яка формується, ким вона хоче стати в майбутньому, якими якостями бажає володіти. Ідеал – це образ людини, що служить для даної особистості зразком життя.

Ідеал людей теж формується під впливом суспільних умов життя. Вони мають конкретно-історичний характер. В цьому легко переконатися, порівнявши, наприклад, ідеали дорослих, юнаків і дівчат в дореволюційній Росії з ідеалами наших підлітків і юнаків.

Переконання особистості. Спрямованість особистості характеризується і її переконаннями. Переконання – це певні знання, в правильності і життєвій важливості яких людина глибоко впевнена і які служать їй керівництвом до дії. Сила і твердість переконань спирається не тільки на логічну обгрунтованість цих знань, всебічну їх продуманість, а й на розуміння їх життєвої важливості, життєвого смислу, ствердженого досвідом людини.

Серед переконань особистості особливо важливе значення мають моральні переконання, які скеровують її суспільну поведінку. Це є поняття про відносини людей, їх вчинки і якості, про норми і правила поведінки, в істинності і важливості яких особистість глибоко пересвідчилася, які вона прийняла, пережила, з якими вона зжилася. Усвідомлення їх стає для неї керівництвом в її відносинах з іншими людьми, дотримання їх переживається нею як обов’язок, виконання якого є справою її честі і вищого морального задоволення. В моральних переконаннях, як і інших переконаннях людини, суспільне і особисте нерозривно поєднується.

Однією з суттєвих рис людської особистості є її здібності. Це є стійкі властивості людини, що виявляються в її навчальній, виробничій та іншій діяльності і являють собою необхідну умову її успіху.

Кожна здібність людини є її здібністю до чогось, а саме до певної діяльності. Поза діяльністю цю властивість людини не можна розпізнати, описати і охарактеризувати. Ми судимо про здібності людей за їх роботою, за ходом і результатами їх діяльності. Здібною до певної галузі діяльності (наприклад, технічної, музикальної, наукової і т.д.) ми називаємо ту людину, яка легко освоює цю діяльність, швидко оволодіває необхідними для неї знаннями, вміннями і навичками, успішно справляється з вимогами, які ставить до неї та чи інша галузь суспільної практики, і розгортає в ній свою творчу працю на користь суспільства. Здібності людини виявляються в тому, як вона використовує наявні у неї і набуває нові знання, вміння і навички, необхідні для розв’язання тих завдань, що їх ставить перед нею життя. Вони є необхідною умовою успішного їх набування.

Природжені передумови до розвитку здібностей часто називають задатками. Під останніми розуміють природні можливості розвитку здібностей. Матеріальною їх основою є передусім будова мозку людини, кори його великих півкуль і її функціональні властивості.

Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини і є тим, що називають її обдарованістю. Кожна людина має певну обдарованість, тобто від природи вона наділена певними потенціями до розвитку своїх здібностей. Ці потенції бувають неоднаковими в різних людей. В житті звичайно називають обдарованими тих індивідів, які виділяються своїми добрими задатками до розвитку загальних або спеціальних здібностей.

Природні можливості необхідні для розвитку здібностей людини. Індивідуальні їх особливості у кожної людини виявляються в тому, якими темпами розвиваються її здібності, як швидко вона оволодіває знаннями і вміннями в тій чи іншій галузі діяльності і починає виявляти в ній власну творчість і оригінальність.

Для розвитку здібностей потрібні відповідні суспільні умови, потрібна взаємодія індивіда з його середовищем, різностороння його діяльність.

Критерії зрілості особистості.


Однією з головних якостей особистості, в основному, визначається рівнем і гармонійністю розвитку всіх сфер психіки, можливістю адаптації до навколишнього, здатністю досягти реальних результатів в своїй діяльності, а також рівнем об’єктивної самооцінки.

Ось деякі основні показники, згідно котрим можна відрізнити зрілу особистість від незрілої.



  1. Незріла особистість намагається змінити інших людей, пристосовувати їх до себе. Зріла особистість намагається змінити в першу чергу себе і переходить на гармонійну саморегуляцію у взаємовідносинах.

  2. При конфліктах незріла особистість говорить: “Наді мною знущались”. Зріла особистість самокритично оцінює: “Я сам дозволив познущатись над собою”.

  3. Незріла особистість понад усе намагається змінити обставини, зріла – в першу чергу – пристосовуватись до них. В кожному мінусі вона намагається знайти і долю позитивного.

  4. Незріла особистість часто знає, але не уміє. Зріла не лише знає, але і уміє. Ось чому незріла особистість, в основному, критикує, а зріла робить справу (хоч інколи при цьому мовчить або злиться).

  5. Незріла особистість намагається влаштувати в першу чергу своє особисте життя, а потім справи. В результаті не влаштовується ні те, ні інше і така людина попадає в залежність від інших людей. Зріла особистість в першу чергу влаштовує свої справи і отримує незалежність. Особисте життя влаштовується само по собі на основі саморегуляції.

  6. Потреби зрілої особистості витікають із потенційних можливостей, з її успіхів, її справ. Незріла особистість, не роблячи справи, копіює потреби зрілої особистості, збільшує їх розміри, не рахуючись з своїми реальними потенційними можливостями. (Згадайте потреби дорослих дітей, котрі сидять на шиї у своїх старіючих батьків).

  7. Незріла особистість думає про результати, а зріла про діло, а результат приходить після його завершення.

  8. Незріла особистість хоче більше, ніж має, заслуговує і може. Вона не оцінює критично свої можливості, здійснює нераціональні поступки і в результаті нерідко губить і те, що має. Зріла особистість задоволена тим, що має і робить розумні дії, щоб додати до того, що має.

  9. Незріла особистість хоче, щоб її справи влаштував хтось. Зріла особистість власні справи влаштовує сама.

  10. Незріла особистість надіється, зріла діє.

  11. Незріла особистість намагається управляти іншими людьми, зріла управляє собою. (Не плутати “управляти” і “керувати”).

  12. Незріла особистість це “декорація, котра бажає стати фігурою”. Зріла особистість це фігура, котра не задумується, як вона виглядає в очах інших.

  13. Незріла особистість спочатку приймає рішення, а потім підганяє факти під вибране наперед рішення (звідси підозрілість незрілої особистості). Зріла особа спочатку збирає факти, а потім на їх основі приймає рішення. (Звідси відкритість зрілої особистості).

  14. Незріла особистість хоче зайняти високе положення, не займаючись самовдосконаленням. Зріла особистість турбується про самовдосконалення, особистістний ріст. Високе положення приходить само по собі як наслідок чесного і наполегливого виконання своєї роботи і реалізації своїх можливостей.


Висновки. Якщо підсумувати все вище сказане, то стає зрозумілим відомий вислів вітчизняного психолога С.Рубінштейна: “Особистість є те, що людина хоче (її нужди і потреби), що людина може (її здібності і можливості) і що вона собою представляє (її спрямованість, характер і ступінь зрілості)”.

Джерела інформації.



  • Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. –Київ: Здоров’я, 1994.-296 с.

  • Витенко И.С., Пискун В.М., Тылевич И.М. Чередниченко А.Т. Основы общей и медицинской психологии. –Киев: Вища школа, 1984.- 174 с.

  • Мясищев В.И. и соавт. Основы общей и медицинской психологии.-М., 1975

  • Конечный Р., Боухал М. Психология в медицине.- Прага, 1983.

  • Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии. – Москва: Просвещение, 1986.-272 с.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка