Тема лекції: Суспільне виробництво і його результати. Основи теорії відтворення



Сторінка1/29
Дата конвертації28.12.2016
Розмір3.09 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

Тема лекції: «Суспільне виробництво і його результати. Основи теорії відтворення

План


Що таке виробництво та які його чинники (робоча сила, предмети та засоби
праці)

Що являють собою продуктивні сили суспільства, які їхні кількісні та якісні параметри

Які структурні елементи виробничих відносин

Які стадії руху здійснює продукт виробництва

Яка структура суспільного виробництва та які сучасні тенденції розвитку
матеріального і нематеріального виробництва

Що таке відтворення

У чому виявляється відтворення на рівні макроекономіки

У чому полягають переваги інтенсивного типу відтворення

Чим зумовлена необхідність нагромадження в умовах ринку

СУТНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА І ЙОГО ЧИННИКИ

ЗМІСТ ВИРОБНИЦТВА


Коли ми чуємо чи промовляємо слово «виробництво», то уявляємо різні підприємства, на яких створюються конкретні бла­га: продукти харчування, одяг, взуття, машини, верстати, літаки, побутова техніка, будинки тощо. Все це є результати людської праці. І звідси робимо висновок: виробництво — це процес ство­рення життєвих благ для існування і розвитку людською суспільства.

Таке визначення є цілком правильним. Однак воно не враховує того, що людська праця створила певне благо у взаємодії з приро­дою. Без цього виробництво неможливе. Це дуже важливо розуміти, адже людська праця протягом багатьох тисячоліть не створю­вала нових речовин: вона лише надавала існуючим нових форм. Людська діяльність зводилася до користування готовими матеріалами і силами природи. Вивчаючи властивості, що притаманні дарам природи (лісу, кам'яного вугілля, зерна), людина своєю працею змінювала їхню форму, надавала їм нових якостей та присто­сувала до своїх потреб. У цій зміні форми власне і полягала сутність виробництва.

Візьмімо, наприклад, човен, без якого не можна уявити собі жит­тя наших пращурів. Для того щоб його зробити, потрібен певний матеріал — деревина. Отримати її можна, застосувавши певні зна­ряддя, щоб спиляти дерево, перетягти чи привезти до конкретного місця, обробити. У цьому випадку людина застосовує свою фізич­ну силу та розум і відповідні знаряддя праці — пилку, сокиру, вогонь. Це свідчить про те, що природа і праця — два головних елементи виробничо-господарської діяльності.

Природа поставляє матеріали та енергію, запаси яких ство­рюють межі виробничих можливостей. Проте ці межі змінюють­ся у двох напрямах — зменшення і розширення. Перший виявля­ється в тому, що більшість природних ресурсів обмежені та невідтворювані. Інтенсивне використання їх призводить до вичерпан­ня. Водночас розвиток науково-технічного прогресу сприяє еко­номнішому, раціональнішому використанню природних ресур­сів, заміні їх штучними (синтетичні волокна, пластмаси, нові види енергії тощо), що сприяє розширенню виробничих мож­ливостей. Отже, людина спроможна не тільки використовувати при­родні багатства, а й відкривати нові джерела для розвитку вироб­ництва. .



ЧИННИКИ ВИРОБНИЦТВА


Глибокі зміни у виробництві, що відбуваються під впли­вом розвитку науки, техніки, підвищення знань і культури людей, не зачіпають складу чинників виробництва. Це — робоча сила, предмети праці та засоби праці.

Робоча сила — це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її здатність до праці.

Як головна умова виробництва у будь-якому суспільстві робо­ча сила має весь час діяти. Цей процес дістав назву її споживання. Інакше кажучи, споживання робочої сили є сама праця. ЇЇ ще нази­вають «живою працею».

Праця — діяльність людини, спрямована на зміну предметів та сил природи з метою задоволення її потреб. Вона є винятково якістю людини. Тварини також виконують окремі трудові опе­рації, користуються природою і вносять в неї певні зміни. Проте вони роблять це інстинктивно. Праця ж як усвідомлена діяльність властива лише людині. Наприклад, архітектор, на від-міну від бджоли, яка з інстинкту створює соти, спочатку в уяві складає іде-альний образ майбутньої будівлі, а згодом з допомогою крес­лень малюнків, розрахунків створює її. У процесі праці змінюється не лише природа, а й сама людина, нагромаджуючи знання, досвід, уміння. У цьому розумінні праця створила людину і є головним чинником її розвитку і вдосконалення.




Предмети праці — це те, на що спрямована праця людини становить матеріальну основу створюваного продукту
До предметів праці належать продукти, які є первинними і таки­ми, що з'явилися внаслідок переробки. Земля, її надра: кам'яне вугіл­ля, ліс, залізна руда, нафта, інші корисні копалини, риба у воді — належать до первинних продуктів праці. Всі вони добуваються з надр природи. Переважна частина предметів праці в сучасних умовах є продуктами певної переробки, тобто попередньої праці: метал на машинобудівному заводі, бавовна на ткацькій фабриці, цемент у будівництві тощо. Їх називають сировиною, сирими ма­теріалами.

У сучасних умовах завдяки досягненням науково-технічного прогресу з'являються якісно нові предмети праці з властивостя­ми, які їм задаються, тобто такі, яких немає у природі (пластмаси, синтетичні деталі тощо). Однак їхньою першоосновою також є природа.






Засоби праці— це речі або комплекси речей, за допомогою людина впливає на предмети праці, перетворює і пристосовує їх для своїх потреб
Вони включають інструменти, машини, обладнання, виробничі будівлі, транспортні засоби, резервуари тощо. Це уречевлена праця.




Предмети і засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва і виступають як матеріально-речовий чинник виробництва



Рис. 1. Система продуктивних сил суспільства
Особистий і матеріально-речові чинники виробництва — це про­дуктивні сили суспільства (рис. 1).

Розвиток продуктивних сил свідчить про те, як суспільство оволоділо природою і збільшило своє багатство, на якому щаблі суспільного прогресу воно перебуває. Для визначення рівня роз­витку продуктивних сил використовують кількісні та якісні пара­метри (рис. 2).





Рис. 2. Система параметрів оцінки рівня розвитку продуктивних сил
Досягнуті масштаби виробництва вимірюються кількістю ви­робленої продукції на підприємстві чи в країні за певний час або зазначені показники мають грошове вираження.

Обсяг засобів виробництва також має грошове і кількісне ви­раження. Наприклад, на підприємстві використовується 105 вер­статів, на яких переробляється за певний період 10 т сировини, 5 т напівфабрикатів, спалюються 2 тис. кВт електроенергії тощо. Вони мають і грошову оцінку.

Кількісний склад робочої сили показує, що, наприклад, на підприємстві зайнято 3202 працівники, а в країні — 23 млн чол.

Прогресивність техніки і технології відображує удосконален­ня, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, нові інструменти, ма­шини, а також перехід від певних процесів, правил виготовлення продукції до інших. Застосування їх дає значний економічний ефект, що знаходить вираження в економії живої та уречевленої праці. Наприклад, лауреат Нобелівської премії американський економіст Р. Солоу підрахував, що збільшення удвічі вироб-ництва валової продукції на одну витрачену людино-годину в США за період з 1909 по 1949 p. відбулося на 87,5 відсотка за рахунок технологіч­них змін.

Якість створюваних благ вимірюється багатьма показника­ми. Візьмімо, наприклад, звичайну міську квартиру. Для того щоб оцінити її, потрібно, на думку фахівців, проаналізувати десятки різних параметрів і кожному дати відповідний бал. Це і площа квартири, і площа допоміжних приміщень, і наявність ліфта та сміттєпроводу, планування, освітлення, місце розташування квар­тири тощо.

Якість промислової чи сільськогосподарської продукції не мож­на виміряти двома чи трьома показниками. Для цього застосову­ють систему показників. Для механічного преса — це потужність, продуктивність, маса, габарити, надійність, точність, безшумність, зручність у роботі, кількість точок змащення тощо.

Існує окрема наука, що займається вимірюванням якості, — кваліметрія (від лат. quails (кволі) —який за якістю та гр. метрія — вимірювання).

Кваліфікація кадрів свідчить про рівень знань, умінь та тру­дових навичок робітників і службовців певного підприємства, га­лузі чи країни.

Продуктивність праці характеризує ефективність виробничої діяльності людей в процесі створення матеріальних благ і послуг. Вона вимірюється кількістю продукції чи послуг, вироблених працівником за одиницю робочого часу (тиждень, місяць, рік тощо), або кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції чи надання послуги.

СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН


Раніше ми розглядали виробництво як взаємодію люди­ни з природою. Поряд з цим виробництво обов'язково передба­чає й іншу його особливість — взаємовідносини між людьми щодо виробництва. Такі відносини називають виробничими, або еконо­мічними.

Система виробничих відносин складна і багатоманітна. Однак головним, визначальним у її змісті є відносини власності. Як осно­ва виробничих відносин власність характеризує суспільний спосіб поєднання працівника з засобами виробництва і відповідні відно­сини між людьми щодо привласнення матеріально-речових елемен­тів і результатів виробництва. Вона визначає, в чиїх інтересах ве­деться виробництво, його цільову спрямо-ваність, умови розпоряд­ження чинниками виробництва і використання їх. Водночас відно­сини власності зумовлюють історичну специфіку цього суспільства, його класову і соціальну структуру, систему влади.

Власність на засоби виробництва визначає не тільки характер економічних взаємозв'язків між людьми безпосередньо у самому процесі виробництва, а й форми розподілу, обміну і споживання створених матеріальних і духовних цінностей.

Отже, система виробничих відносин кожного суспільства — це сукупність економічних зв'язків між людьми, що визначається специфікою відносин власності, які виникають у процесі вироб­ництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ.

Розподіл, обмін і споживання відчувають на собі визначальний вплив виробництва. Відповідно до цього кожна конкретно-історич­на система виробничих відносин формується і функціонує виходя­чи з провідної ролі (примату) виробництва і адекватного підпорядкування йому розподілу і обміну створених матеріальних і духовних благ, які споживає людина.



Економічні відносини є базисом суспільства, на якому ґрунтуються надбудовчі відносини — соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психологічні тощо.

Розвиток економічних відносин визначає еволюцію надбудовчих відносин або їхніх окремих елементів (політичні, правові), які, в свою чергу, чинять зворотний вплив на економічні відносини. Взаємодія і взаємний вплив базису і надбудови на різних етапах розвитку суспільства змінюються. Надбудова може відігравати пер­шочергову роль у перетворенні базису. Наприклад, для реформу­вання в Україні адміністративно-командної економіки потрібно змінити відносини власності. Зробити це можна передусім через зміну правових норм та політичної системи.



Отже, результатом виробництва, що є взаємодією людини і природи, з одного боку, і економічних відносин між людьми — з іншого, є продукт.

ПРОДУКТ І СТАДІЇ ЙОГО РУХУ


Готове благо для споживання, що має назву продукту, ство­рюється на першій стадії — у виробництві.

За своєю формою і економічним призначенням блага та по­слуги, створені у суспільному виробництві, використовуються як предмети споживання і засоби виробництва. Перші призначені для задоволення життєвих потреб населення та інших видів невироб­ничого призначення (одяг, продукти харчування, житло, побутові прилади, легкові автомобілі, телевізори, пилососи, пальне, що йде на потреби людей, різноманітні послуги, що задовольняють по­треби людей). Другі використовуються для продовження процесу виробництва і є предметами і засобами праці, про що вже гово­рилося.

Засоби виробництва створюються сукупністю галузей, що діста­ли назву підрозділу І суспільного виробництва. Предмети спожи­вання виробляються у підрозділі II.

Галузі, які випускають предмети споживання, утворюють так звану групу «Б». До них належать: легка, харчова промисловість, агропромисловий комплекс тощо. Окремі підприємства підрозді­лу І також випускають предмети споживання. Підприємства ма­шинобудування виробляють легкові автомобілі, пральні машини, пилососи, телевізори тощо.

Галузі, що виробляють засоби виробництва, належать до групи «А». Це машинобудування, металообробка, чорна і кольорова ме­талургія, електро- і теплоенергетика, хімічна промисловість, про­мисловість будівельних матеріалів тощо. Деякі галузі промисловості (добувна, обробна) поряд із засобами виробництва виготов­ляють і предмети споживання, що належать до групи «Б».

Як же здійснюється рух продукту, створеного на першій стадії — у виробництві? Розглянемо це за схемою, наведеною на рис. 3.

Передусім слід мати на увазі, що рух засобів виробництва і пред­метів споживання має як певну специфіку і відокремленість, так і спільні риси.



Рис. 3. Рух продукту

Уявімо тисячі різних підприємств, що виробляють певні блага, оскільки для розвиненого суспільства характерний поділ праці. Візьмемо одне з цих підприємств — верстатобудівне, що належить до групи «А». Створені ним верстати мають задовольнити власні виробничі потреби, а також забезпечити потреби працівників, що виробляють цей продукт. Зрозуміло, що самі верстати цього забез­печити не можуть. Їх треба продати, отримати гроші, за які можна купити предмети споживання і засоби виробництва, що не вироб­ляються на цьому підприємстві. Отже, після виробництва настає стадія обміну.

Така ж ситуація і з продуктами, що виробляються на підприєм­ствах групи «Б». І одяг, і взуття, і продукти харчування мають бути реалізовані, щоб потім за отримані гроші придбати необхідні для нормального життя людей, що працюють на підприємстві, різно­манітні предмети споживання, а також засоби виробництва, які сприяли б продовженню виробничого процесу цього підприємства.

Як бачимо, після реалізації певного продукту працівники під­приємства отримують заробітну плату, а його власники — доход. Наймані працівники отриману заробітну плату можуть викорис­тати на придбання предметів споживання, а також придбати певні цінні папери (акції, облігації). Це зумовлює необхідність стадії об­міну після розподілу.

І лише після цього настає завершальна стадія руху продукту — споживання, тобто продукти харчування з'їдають, взуття та одяг носять, телевізор дивляться, книжки читають тощо. Це особисте споживання, яке забезпечує основу життя працівника та членів його сім'ї.

Рух засобів виробництва завершується виробничим споживан­ням, яке є ланкою самого процесу виробництва. Це використання металу при виготовленні машин, зерна при випіканні хліба, зго­ряння палива на електростанціях тощо.

У зв'язку з цим суспільству важливо забезпечити рух продукту, який би давав можливість досягти таких економічних цілей:

1) виробництво сприяє зростанню обсягів продукту, виникнен­ню нових благ, послуг, а також поліпшенню їхньої якості;

2) розподіл є стимулом для працівників підприємств, які підви­щували ефективність виробництва;

3) обмін сприяє розвитку ринкових відносин і забезпечує со­ціальну справедливість;

4) споживання відповідає раціональним нормам і сприяє все­бічному розвитку людини.

СТРУКТУРА СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА


Економічна система суспільства формується на основі сус­пільного виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удосконалення, що є фундаментом для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства.

Структура суспільного виробництва включає матеріальне і не­матеріальне виробництво (рис. 4).



Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються: а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогоспо­дарська продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо; б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгів­ля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого при­значення тощо.

Нематеріальне виробництво — це сфера суспільного виробниц­тва, в якій-виробляються: а) нематеріальні послуги: роздрібна тор­гівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здо­ров'я тощо; б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.



Рис. 4. Структура суспільного виробництва
Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплює підприємства й галузі, що вироб­ляють як матеріальні, так і нематеріальні послуги. Це може бути, скажімо, транспорт, зв'язок, торгівля. Зазначені галузі самі по собі не створюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв'язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів — матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб'єктів господарювання (еко­номія часу, підписання угоди). Ось чому ці галузі є структурним елементом матеріального виробництва.

Праця у сфері обігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання та пакування засобів виробництва, що та­кож є продовженням процесу виробництва. Роздрібну торгівлю, перевезення пасажирським транспортом, зв'язок, що задовольняє потреби людей, слід відносити до нематеріальних послуг.

Матеріальне виробництво — це вирішальна сфера людської діяльності. Вона визначає виникнення, становлення і розвиток не­матеріального виробництва. Водночас, особливо в сучасних умо­вах у розвинених країнах, нематеріальна сфера має великий зво­ротний вплив на розвиток матеріального виробництва.

Усі складові структури економіки не тільки глибоко взаємоза­лежні та взаємодіють, а й постійно змінюються. Інакше кажучи, категорія «структура економіки» є не статичною, а динамічною. Так, процес індустріалізації країни передбачає переважний розви­ток виробництва засобів виробництва, важкої промисловості.

Проте, як показує досвід розвинених країн, безумовне слідуван­ня переважному зростанню засобів виробництва порівняно з ви­робництвом предметів споживання призводить до суттєвих викрив­лень у розвитку економіки. Внаслідок цього наша країна досягла найвищих показників виробництва матеріальних ресурсів і водно­час набагато відстала у виробництві кінцевої продукції, насампе­ред товарів народного споживання, послуг. Наприклад, у розвине­них країнах на базові галузі — електроенергетику, чорну металур­гію, паливну промисловість — припадає в середньому 20 відсотків промислового виробництва, близько третини займає машинобудівельний комплекс. Приблизно така ж сукупна частка легкої та хар­чової промисловості.

В Україні після розпаду Радянського Союзу в умовах швидко­го підви-щення цін на продукцію базових галузей, передусім на енергоносії, частка електроенергетики в обсязі промислової про­дукції у 2000 p. порівняно з 1991 p. зросла у 4 рази, паливної промисловості — у 2,8, чорної металургії — у 2,8 рази. При цьому частка продукції машинобудування зменшилася у 2 рази, легкої про­мисловості — у 13 разів і у 2000 p. становила всього 1,6 відсотка.

Зазначимо, що у повоєнний період багатьом країнам довелося відновлювати зруйноване господарство і завершувати процес інду­стріалізації. Це змушувало більш швидкими темпами розвивати галузі важкої промисловості. В Японії, наприклад, за 1960-1973 pp. середньорічні темпи зростання промисловості становили 14 відсот­ків, а частка важкої промисловості зросла з 50,3 до 57,8 відсотка. Для цього етапу, як для колишнього СРСР, так і для Японії, харак­терним було швидке збільшення споживання сировини і палива, формування енерго- та матеріаломісткої структури виробництва.

Слід ураховувати ще одну обставину. Якщо Японія обходила­ся мінімальними витратами на оборону, то наша економіка була переобтяжена воєнним виробництвом. Його масштаби досягали 20-25 відсотків усієї економіки, що в 4-5 разів перевищувало ана­логічний показник у США, Великій Британії, Франції, Німеччині. Із загального обсягу продукції машинобудування понад 60 відсотків становили товари воєнного призначення, 75 відсотків усіх асигну­вань в країні на науку йшло на воєнно-дослідницькі потреби. Третя частина усіх працівників добувних і обробних галузей на­родного господарства працювали безпосередньо в інтересах оборо­ни країни. Все це спотворювало структуру економіки нашої країни. В результаті вона працювала сама на себе, а не на задоволення потреб людей.

Країни з розвиненою економікою у 70-ті роки під впливом роз­витку науки і техніки, невигідності широкого використання доро­гих палива і сировини, загострення економічної ситуації стали пе­реходити до нової моделі економічного зростання. Вона заснована на інтелектуальних, наукомістких галузях, що використовують передові технології, висококваліфіковану працю та досягнення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР).

Такий стратегічний напрям структурних зрушень в економіці виявився ефективним. У Японії, наприклад, одночасно зі згортан­ням потужностей в енерго- та матеріаломістких галузях відбулося швидке нарощування таких високотехнологічних, наукомістких ви­робництв, як виробництво електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), промислових роботів, інтегральних схем, тонких хімічних сполук, засобів зв'язку, верстатів з числовим програмним управлінням (ЧПУ), високоякісної побутової електроніки, одягу, меблів. Про успіх цього курсу свідчать такі дані. Нині Японія виробляє близько 2/4 світового випуску виробництва промислових роботів, майже половину верстатів з ЧПУ і продуктів тонкої кераміки, близь­ко 3/4 світового випуску понадвеликих інтегральних схем, від 60 до 90 відсотків випуску окремих типів мікропроцесорів, близько 90 відсотків світового випуску відеомагнітофонів.

Структурна перебудова матеріального виробництва стала важ­ливою умовою зростання ефективності економіки, зниження ма­теріало- і енергомісткості, зростання наукомістких, інтелектуаль­них галузей.

На жаль, економічний розвиток в Україні йде всупереч потре­бам НТП, всупереч прогресивним тенденціям щодо зміни співвідно­шення матеріального і нематеріального виробництва.

Частка промисловості та сільського господарства в Україні в загальному обсязі товарів та послуг для кінцевого споживання (внутрішній валовий продукт — ВВП) становила у 2000 p. 61 від­соток (47,2 припадало на промисловість і 13,8 — на сільське госпо­дарство).

За цими показниками Україна значно відстає від провідних промислово розвинених країн. У них у ВВП частка промисловості знач­но нижча і стано-вить 35-37 %, а сільського господарства є меншою більше ніж у 10 разів.

Водночас частка сфери послуг в Україні дуже мала. Вона ста­новить усього 34 відсотки, тоді як у країнах з розвиненою еконо­мікою цей показник дорівнює 55-70 відсотків. Це є свідченням того, що Україна розвивається в межах індустріального, а не постіндустріального суспільства, як США, Японія, Канада та країни Євро­пейського Союзу.

Україна має дуже недосконалу структуру зайнятості, для якої характерною є велика частка зайнятих у сільському господарстві та промисловості. Так, у США, Канаді, Німеччині, Великій Бри­танії у сільському господарстві працює лише 3 відсотки усіх зай­нятих. Це стало можливим завдяки розвитку галузей зберігання, транспортування і переробки сільськогосподарської продукції. В Україні ж у сільському господарстві працює 13 відсотків. Частка зайнятих у сфері послуг в Україні майже вдвічі менша, ніж у США і Канаді.

Така структура суспільного виробництва в нашій країні стри­мує розвиток тих сфер діяльності, які пов'язані переважно з розвитком працівника, його розумових і фізичних здібностей, професій­них знань і практичних навичок, підвищенням освітнього і куль­турного рівня, забезпеченням фізичного і морального здоров'я.

Отже, світовий досвід переконує, що значення нематеріального виробництва у розвитку суспільства постійно зростає. Воно є чин­ником удосконалення самої людини, поліпшення її життя.


КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

1. Які елементи містить визначення поняття «робоча сила»:



а) жива праця; б) уречевлена праця; в) сукупність життєвих здібностей людини до праці; г) засоби виробництва.

2. Які з перелічених понять належать до знарядь праці:

а) верстати; б) машини; в) сировина; г) робоча сила; д) споруди;

е) резервуари; є) земля; ж) напівфабрикати.

3. Із наведених далі визначень виберіть такі, що характеризують: а) продук­тивні сили; б) виробничі відносини; в) засоби виробництва; г) знаряддя праці;

д) предмети праці:

виробничі будівлі; обладнання; інструменти; паливо; сировина; матері­али; електроенергія; наука; люди; сукупність засобів виробництва й люди, які приводять їх у дію; відносини між людьми у процесі виробниц­тва матеріальних благ.

4. У господарстві було використано олії для харчування робітників на 10 тис. грн, на виготовлення фарб — на 5 тис. грн, зерна на годівлю худо­би — на 1 тис. грн, зерна на виготовлення продуктів харчування праців­ників — на 2 тис. грн. Скільки було витрачено засобів виробництва і пред­метів споживання?

5. У певній спільноті людей, які ізольовані від суспільства, здійсню-ється виробництво життєвих засобів для задоволення її потреб. Чи можна вважати, що в цій спільноті є економіка? Аргументуйте свою відповідь.

6. Яку фазу руху продукту (виробництво, обмін, розподіл, споживання) відоб­ражують наведені ситуації:



а) встановлено частину матеріальних благ і послуг для непрацездатних членів суспільства; б) залишено зерно для відгодівлі худоби; в) визначе­но зерно для продажу на ринку; г) залишено зерно для власного спожи­вання; д) заготовлено м'ясо для вироблення ковбаси.

7. За наведеними даними, що характеризують структуру промислового вироб­ництва в Україні:



а) визначіть за роками частку базових галузей;

б) побудуйте графік динаміки базових галузей.
Структура промислового виробництва в Україні

відсотках за підсумком у поточних цінах)



Промисловість в цілому та окремі галузі


1980


1990


1995


2000

Промисловість в цілому





100


100


100


100


У тому числі:










електроенергетика


3,4


3,2


11,0


12,2


паливна промисловість


16,7


5,7


13,2


10,1


чорна металургія


14,2


11,0


21,8


27,4


Машинобудування
і металообробка

25,9


30,7


16,1


13,2


легка промисловість


12,8


10,8


2,8


1,6


харчова промисловість


18,9


18,6


15,1


17,4


інші галузі


18,1


18,6


15,2


17,1



ОБМЕЖЕНІСТЬ ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ

У чому полягає сутність закону рідкості

Як він може бути виражений кількісно

У який спосіб можуть бути подолані суперечності


між безмежними потребами і обмеженими ресурсами

ЗАКОН РІДКОСТІ
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка