Тема: клінічна фармакологія гормонів, гормоноподібних препаратів та протигормональних засобів. Основні механізми дії препаратів, які впливають на якість метаболізму в організмі дитини: гемостатиків, вітамінів, ферментів, їх інгібіторів



Скачати 179.18 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір179.18 Kb.


ТЕМА: КЛІНІЧНА ФАРМАКОЛОГІЯ ГОРМОНІВ, ГОРМОНОПОДІБНИХ ПРЕПАРАТІВ ТА ПРОТИГОРМОНАЛЬНИХ ЗАСОБІВ. ОСНОВНІ МЕХАНІЗМИ ДІЇ ПРЕПАРАТІВ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ЯКІСТЬ МЕТАБОЛІЗМУ В ОРГАНІЗМІ ДИТИНИ: ГЕМОСТАТИКІВ, ВІТАМІНІВ, ФЕРМЕНТІВ, ЇХ ІНГІБІТОРІВ, ЗАСОБІВ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ТКАНИННИЙ ОБМІН.
МЕТА: удосконалити знання лікарів–педіатрів про сучасні підходи і трактування механізму дії гормонів, вітамінів, ферментів, препаратів, які мають вплив на загортальну систему крові, особливості порушень метаболізму в організмі дитини та шляхи їх попередження.
ПЛАН ЛЕКЦІЇ.

І. Клінічна фармакологія гормонів.



  1. Характеристика і покази до застосування гормонів гіпофізу в педіатричній практиці.

  2. Вплив на організм, покази до застосування гормонів щитоподібної залози та антитиреоїдних засобів.

  3. Особливості дії гормону паращитовидної залози.

  4. Особливості регуляції метаболізму гормонами підшлункової залози.

  5. Біологічна роль гормонів кори наднирників.

ІІ. Властивості препаратів, що впливають на загортальну систему крові.

ІІІ. Механізм дії вітамінів.

IV. Біологічна роль ферментів.
Ключові слова: діти, обмін речовин, гормони, вітаміни, ферменти, гемостатики.
Гормони, їх аналоги та протигормональні препарати.

Ormao – гр. - збуджую.

Гормони є хімічним речовинами, які синтезуються в залозах внутрішньої секреції і відіграють важливу роль в гуморальній регуляції різноманітних функцій організму. Але вони володіють не тільки специфічною гормональною активністю, але багатьма фармакологічними властивостями, направленими на регуляцію процесу обміну речовин. Так – наприклад, глюкокорикостероїди (ГКС) використовуються як протизапальні, протиалергічні, протишокові, протипухлинні засоби..

За хімічною будовою гормональні препарати відносяться до наступних груп:



  1. Речовини білкової та поліпептидної будови (препарати гормонів гіпофізу, паращитовидної залози та підшлункової залози).

  2. Похідні амінокислот – препарати гормонів щитоподібної залози.

  3. Стероїдні сполуки – препарати гормонів кори наднирників, статевих залоз.

При гіперфункції застосовують антагоністи гормонів.
Препарати гормонів гіпофізу.

Гіпофіз складається із трьох долей – передньої, середньої і задньої.

Передня і середня долі містять залозисті клітини, що об’єднуються в аденогіпофіз.

В передній долі продукується адренокортикотропний гормон, соматотропний, тиреотропний, фолікулостимулюючий, лютеїнезуючий і лактогенний гормон (пролактин). Їх утворення і вивільнення контролюється спеціальними факторами (гормонами, ліберинами) гіпоталамусу. В середній долі декретується меланофорний гормон.

Задня доля гіпофізу носить назву нейрогіпофізу і складається з клітин, що нагадують глію (пітубцити). В нейросекреторних клітинах нейрогіпофізу синтезуються два гормони – окситоцин і вазопресин (антидіуретичний гормон (АДГ).

Синтез і виділення гормонів гіпофізу регулюється по принципу зворотного зв’язку, коли активність гіпоталамізних центрів і, відповідно, гіпофізу залежить від концентрації циркулюючих у крові гормонів. Зниження вмісту гормонів в крові стимулює гіпоталамо-гіпофізарну систему, а підвищення супроводжується пригнічуючим ефектом.

Фармакологічним препаратом АКТГ є кортикотропій, який є фізіологічним стимулятором кори наднирників. Він викликає посилення біосинтезу і виділення в кровоплин кортикостероїдніх гормонів, головним чином ГКС – кортизолу і кортизону та ін., а також андрогенів. Одночасно зменшується вміст в наднирниках аскорбінової кислоти та холестерину. Лікувальна дія кортикотропіну подібна до дії ГКС. Він виявляє протиалергічну та протизапальну дію, володіє імунодепресивною активністю, викликає атрофію сполучної тканини, впливає на вуглеводний та білковий обмін, та інші біохімічні процеси.

Раніше кортикотропін мав такі ж покази до застосування, як і ГСК. Але зараз його застосовують в основному при вторинній гіпофункції кори наднирників попередження “синдрому відміни” після тривалого лікування ГКС. Застосовують також для дослідження стану гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи.

При прийомі всередину препарат є неефективним, оскільки руйнується у травному каналі. Вводиться як правило, в/м, зрідка допускаються довенні вливання. Дія одноразової дози триває 6-8 годин, тому ін’єкції повторюють 3-4 рази на добу. Доза для дорослих 80-30 ОД кортикотропіну /добу – курс 1-2-3 тижні. До кінця курсу рекомендується зменшення дози до 20-30 ОД/добу.

Перепаратом тиреотропного гормону є тиреотропні. Застосовують для диференційної діагностики первинного чи вторинного гіпотиреозу, а також у поєднанні з тиреоїдином, як лікувальний засіб (ЛЗ) при недостатності щитоподібної залози дієнцефально-гіпофізарного генезу (недостатності функцій гіпофізу, гіпофізарної кахексії, гіпофізарному нанізмі, адіпозогенітальному синдромі, церебрально-гіпофізарному ожирінні). Проти- показом до введення з первинний гіпотиреоз, токсичний, вузловий зоб, виражений гіпокортицизм.



Соматотропін виявляє анаболічну дію, позитивно впливає на мінеральний обмін, викликає збільшення росту і маси тіла при карликовості, пов’язаній з недостатністю гормонів росту.

Максимальне збільшення маси тіла і росту досягається в перші 6-9 місяців лікування, потім чутливість знижується, бо знижується чутливість тканин до гормону. Вводять внутрішньом’язово по 2-4 ОД 2-3 рази в тиждень.

Серед гонадотропних гормонів найбільшу цікавість представляє лактогенний (лютеотропний) гормон, або пролактин. Він є ключовим гормоном лактогенезу. Впливає на встановлення функції лактогенезу в дородовому і післяпологовому періоді. Застосовують при недостатності лактаційної функції у жінки після пологів. Вводять по 70-100 ОД 1-2 р/добу на протязі 5-6 днів.

Меланофорний гормон середньої долі гіпофізу або інтермедин застосовують для лікування дегенеративних змін сітківки, гемералопатій, пігментного ретиніту, міопічного хоріоретиніту. Препарат стимулює активність колбочок і паличок, які збереглись в сітківці, покращує адаптацію в темряві, підвищує гостроту зору. Призначають у вигляді 5% розчину по краплі в кон’юнктивальний мішок. Тривалість лікування декілька місяців.

Препаратом задньої долі гіпофізу є окситоцин, основною фармакологічною дією якого є здатність до скорочення мускулатури матки, тому його і застосовують для стимуляції пологової діяльності, для профілактики і лікування гіпотонічної маткової кровотечі. А також окитоцин спричинює скорочення міоепітеліоцитів в альвеолярних дольках молочної залози і виділення молока в молочні протоки і синуси. Застосовують при гіпогалактії. Вводять перед годуванням по 0,5 мл (25 ОД) окситоцину 1 раз на добу.



Гіпоталамо-гіпофізарна область.

Новий науковий напрям нейроендокринології, секреція гіпоталамусом нейрон-гормонів і їх регулюючого впливу на гіпофіз і периферійні ендокринні залози. В гіпоталамусі проходить регуляція практично всіх видів обміну речовин – В, водного та ін., а також температури тіла, апетиту насичення.

В нейронах гіпоталамусу синтезуються рилізінг-гормони (ліберини і статини) – тиреотропин-рилізінг-гормон, соматотропін-рилізінг-гормон та ін., які керують продукцією тропних гормонів передньої долі гіпофізу.

Ліберини – посилюють, статини – пригнічують.



Нецукровий діабет – зниження продукції АДГ (вазопресину), який у відповідь на гіповолемію, гіперосмолярність плазми, стрес, перехід в горизонтальне положення, впливаючи на дистальні канальні нирок посилюють реабсорбцію води і затримку її в організмі – стан, коли організм не здатний концентрувати сечу. (Причина – травма, пухлини (краніоангіома), ураження ЦНС).
Щитоподібна залоза – важливий орган внутрішньої секреції, особливо для підростаючого організму. Основна функція – захватити з крові йод, приєднати до амінокислоти тирозину для багатоступеневого синтезу трийодтиранину (Т3) і тироксину Т4 -

  • збільшують потребу кисню тканинами,

  • стимулюють синтез білка, глікогену, жирних кислот,

  • впливають на ріст і диференціацію тканин.

Реакція по типу зворотного зв’язку (гіпофункція і гіперфункція).

Вроджений гіпотиреоз:


  • дефіцит Т3 і Т4 – зниження активності окисно-відновних реакцій;

  • зміна механізму обміну білків, жирів і вуглеводів.

Особливо серйозні наслідки для дітей перших місяців і років життя, коли на ріст і розвиток впливає функція щитоподібної залози.

Найбільш тяжкі наслідки торкаються головного мозку:



  • зменшується його маса і розміри,

  • порушується мієлінізація провідних шляхів,

  • сповільнюється процес окостеніння, ріст скелета, формування внутрішніх органів, внаслідок чого розвивається кретинізм, олігофренія з нанізмом.

Препарати: L-тироксин, тироїд, Ліотрікс, Ліотиронін.

Для зниження функції ЩЗ – препарати йоду: антиструмін, дийодтирозин.


Антидіуретичний гормон (вазопресин) має два основні види дії.

  1. Регулює реабсорбцію води дистальними нирковими канальцями, збільшуючи проникливість дистальних канальців нирок і сприяючі реабсорбції води АДГ сприяє зниженню діурезу.

  2. Виявляє стимулюючий вплив на гладку мускулатуру, в тому числі судин і спричинює підвищення артеріального тиску.

  3. Препаратом АДГ є вазопресин, вводиться по 10-20 ОД в/в чи в/м. АДГ присутній разом з окитоцином в препаратах питуїтрині і адіурекрині.

Препарати гормонів щитоподібної залози і антитиреоїдні засоби. Кальцитонін.

ЩЗ продукує гормони тироксин (Т4) (тетрайодтиронін) і трийодтиронін (Т3), а також кальцитонін. В синтезі тироксину і трийодтироніну приймає участь йод, який поступає з їжею. Синтезовані Т3 і Т4 депонуються в фолікулах ЩЗ в складі білка тиреоглобуліна. Із залози в кровоплин гормони поступають при участі протеолітичних ферментів, які відщеплюють їх від тиреоглобуліну. Поглинання йодидів залозою, синтез гормонів і їх звільнення в кровоплин регулюються тиреотропним гормоном передньої долі гіпофізу. Для гормонів ЩЗ (Т3 і Т4) є характерним їх стимулюючий вплив на метаболізм. Вони сприяють підвищенню основного обміну і відповідно збільшенню споживання кисню більшістю тканин, підвищенню температури тіла. Більш інтенсивним стає розпад білків, вуглеводів, жирів, знижується вміст в крові холестерину. Може падати маса тіла. Тиреоїдині гормони посилюють ефект адреналіну, одним з проявів якого є тахікардія.

Тиреоїдині гормони приймають участь в регуляції росту і розвитку організму. Впливають на формування мозку, кісткової тканини та інших органів і систем. При їх недостатності в дитячому віці розвивається кретинізм. Ознаками гіпотиреозу у старшому віці є пригнічення обмінних процесів, зниження фізичної та розумової працездатності, апатія, спричинені мукоїдною інфільтрацією набряками, брадикардією, з психологічної сторони – агресивність. В Україні зараз, при відсутності тотальної профілактики гіпотиреоїдних станів вони є нерідкісними, особливо в нас на Прикарпатті є поширеними в зоні ендемії йоддефіцитні стани.

Препаратами гормонів ЩЗ є тироксин, трийодтираніну гідрохлорид, тиреоїдин і тиреокомб – комбінований препарат містить Т3, Т4 і калію хлорид.

Тиреоїдин і трийодтиронін призначають у відносно малих дозах при недостатній функції ЩЗ і в більш високих дозах – при надлишковій тиреотропній функції гіпофізу. Основними показами для застосування є первинний гіпотиреоз, вроджений і набутий, церебрально-гіпофізарні хвороби, які перебігають з гіпотиреозом, ожиріння на тлі гіпотиреозу, ендемічний, спорадичний зоб, рак ЩЗ. Дозування розроблено в залежності від віку. Прийом препаратів здійснюється ентерально. Як правило, дія тиреоїдину відмічається вже через 2-3 дні лікування, кінцевий ефект через 3-4 тижні.

Антитиреоїдні засоби.

При гіперфункції ЩЗ застосовують препарати наступної дії.

А. Препарати, здатні пригнічувати продукцію тиреотропного гормону

аденогіпофізом:



  • Йод,

  • Дийодтирозин.

Б. Середники, здатні пригнічувати синтез тиреоїдних гормонів в ЩЗ:

  • Мерказоліл,

  • Метилтіоурацил.

В. Засоби, які порушують поглинання йоду щитоподібною залозою:

  • Калію перхлорат.

Г. Препарати, які руйнують клітини фолікулів ЩЗ:

  • Радіоактивний йод.

Йод застосовують у вигляді молекулярного йоду і йодидів. Добре всмоктується із травного каналу. Пригнічує продукцію тиреотропного гормону гіпофізом і відповідно зниження продукції тиреоїдних гормонів. Викликає зменшення об’єму ЩЗ, є ефективним на протязі 2-3 тижнів.

Мерказоліл і метилтіоурацил порушують синтез тироксину і трийодтираніну в ЩЗ. Застосовуються при різних формах токсичного зобу. Мерказоліл є більш активним і ліпше переноситься хворими, чим метилтіоурацил. Найважчими побічними ефектами є лейкопенія і агранулоцитоз, у зв’язку з чим ці препарати слід приймати під постійним контролем гемограми.

Застосовують антитиреоїдні препарати для лікування тиреотоксикозу, а також для підготовки хворих для хірургічного видалення ЩЗ. Розрахунок доз в залежності від ступеня тяжкості хвороби.

Мерказоліл випускається в таблетках по 0,005 г, метилтіоурацил в порошках і таблетках по 0,25 г.

Ще одним гормоном, що синтезується в ЩЗ спеціальними клітинами є кальцитонін. Секреція кальцитоніну залежить від концентрації іонів кальцію і фосфатів в сироватці крові. Фізіологічна роль кальцитоніну визначається його участю в регуляції кальцію і фосфору в організмі сумісно з паратиреоїдним гормоном і вітаміном Д3. Основним його ефектом є пригнічення процесів декальцифікації кісток. Наслідком цього є зниження вмісту іонів кальцію і фосфатів в крові. Ці властивості кальцитоніну є протилежними до дії паратиреоїдного гормону. Застосовують кальцитонін при остеопорозі, при постійному застосуванні КГС, а також при нефрокальцинозі, при ускладненому (сповільненому) зрощенні переломів кісток, травматичному і променевому остеомієліті.

Гормональним препаратом кальцитоніну є кальцитрин, який вводять до м’язово в дозі для дорослих – 1-5 ОД щодня. Паралельно рекомендується призначення препаратів кальцію. Випускається у вигляді ліофілізованого порошку по 10-15 ОД у флаконах.
Паращитовидна залоза - участь в регуляції гомеостазу Са і Р, необхідних для мінералізації скелету – основний резервуар цих мікроелементів.

Паратогромон: посилює механізми:



  • мобілізації Са і вимивання його з кісток,

  • стимулює утворення в нирках гормоноподібної речовини кальцитріолу з печ? метаболіту вітаміну Д3, посилює всмоктування Са в кишківнику,

  • при цьому ПТГ сприяє виведенню фосфатів з ниркових канальців.

Антагоністом паратгормону є тирокальцитонін, який сприяє резорбції Са+ в кістках і тим самим сприяє відхиленню гомеостазу в сторону гіпокальціємії.

Паращитовидні залози секретують паратгормон. Продукція його визначається вмістом іонів кальцію в крові. Має здатність підвищувати вміст кальцію в крові за рахунок декальцифікації кісток. Він також сприяє реабсорбції іонів кальцію в ниркових канальцях. Вміст фосфору під впливом паратгормону знижується, що пов’язане зі зменшенням його зворотного всмоктування в ниркових канальцях.

В практичній медицині застосовують препарат паратгормону – пара- тиреоїдин. Призначають в якості засобу для попередження і лікування тетанії, зумовленої гіпокальціємією, особливо при гіпопаратиреозі, при малюковій тетанії – спазмофілії. Вводять в/м і підшкірно дітям до року 0,25-0,5 мл, дітям 2-5 років – 0,5-1,5 мл. Одночасно призначають препарати кальцію,

В регуляції вуглеводного обміну велике значення мають гормони підшлункової залози. Для практичної медицини особливий інтерес представляють препарати інсуліну. Інсулін сприяє транспорту глюкози через клітинні мембрани і її утилізації периферійними тканинами (м’язами, жировою тканиною). Під впливом інсуліну зростає глікогенез. Інсулін стимулює також синтез білків і жирних кислот. Вводять його парентерально: до венно чи до м’язово. Використовують при лікуванні діабету і гострої гіперкаліємії.

Контрінсулярною дією володіє гормон підшлункової залози глюкагон. Його застосовують при гіпоглікемічних станах, які виникли при неадекватному введенні інсуліну.

Підшлункова залоза.

Ендокринна тканина ПЗ – острівки Лангерганса- Підвисоцького:

α – (15-35%) – продукують глюкагон – фізіологічний ефект –

гіперглікемічний ефект – виділення глюкози з печінки в кров.

β – інсулін (65-80%),

δ – (2-8%) – так само, як і гіпоталамус – соматотропін.

β-клітини. Основним біостимулятором синтезу є глюкоза, сам інсулін стимулює поглинання глюкози нервовою і м’язовою тканиною.

Соматостатин подавляє секрецію СТГ і ТТГ гіпофізу, а також секрецію інсуліну і глюкагону.

Інкреторний апарат ПЗ (його гормони) є ключовими, поряд з метаболічними та ферментативними реакціями в процесах, які контролюють засвоєння і використання глюкози.

Глюкоза – основне енергетичне джерело для тканин. В підтримці гомеостазу глюкози беруть участь постійні гормональні системи –



  • інсулін – ПЗ – рівень глюкози в крові в результаті посиленого її поглинання інсулінзалежними тканинами. Дефіцит інсуліну веде до внутрішньоклітинного голодування тканин, через центральні механізми регуляції механізму – до запуску компенсаторних механізмів, а саме – підвищення активності контрінсулярних гормонів: глюкогону, соматотропного гормону, адреналіну і кортизолу;

  • соматостатин – подавляє секрецію СТГ, ТТГ гіпофізу, а також інсуліну і глюкагону.


Наднирники.

Стероїдну стимуляцію секреції аденогіпофізарного АКТГ по принципу зворотного зв’язку.

Різноманітні вплив на метаболічні процеси в організмі:


  • регуляцію білків, жирів і вуглеводів, водно-сольового обміну,

  • забезпечення адаптації в умовах стресу.

Клінічний діагноз наднирникової недостатності - тріада:



  • адинамія,

  • артеріальна гіпотензія,

  • гіперпігментація шкіри.

Вроджена дисфункція (вирилизм, ру..., гіперплазія кори наднирників)

100 мл NaCl – 14,5 ммоль Na

2% - 34 ммоль
Препарати гормонів кори наднирників.

Корою наднирників продукується більше сорока стероїдів. Багато з них відіграють важливу біологічну роль. Такі кортикостероїди, як гідрокортизон, кортикостерон, альдостерон є життєво необхідними.

Як правло, кортикостероїди поділяються на три групи:


  1. Глюкокортикоїди (ГКС):

  • гідрокортизон,

  • кортизон,

  • 11-дегідрокортикостерон,

  • кортикостерон.

  1. Мінералокортикоїди (МК):

  • альдостерон,

  • 11-дегідрокортикостерон,

  • 11-дезокси-17-оксикортикостерон,

  1. Статеві гормони:

  • андростерон,

  • андростендіон,

  • естрон,

  • прогестерон та ін.

Глюкокортикоїди активно впливають на вуглеводний і білковий обмін. Не менш активні вони по відношенню до водно-сольового обміну. Вони сприяють нагромадженню глікогену в печінці, підвищують вміст цукру в крові, викликають збільшення виділення азоту із сечею. Під впливом ГКС змінюється картина гемограми, з’являється еозинопенія, лімфопенія, нейтрофілія.

ГКС виявляють протизапальну, десенсибілізуючу і протиалергічну дію. Мають також протишоковий та антитоксичний ефект.

Характерною для них є імунодепресивна здатність. Під впливом ГКС затримується синтез і прискорюється розпад білків.

Синтез гормонів наднирників знаходиться в тісному взаємозв’язку з функцією гіпофізу і знаходиться під контролем ЦНС. Фізіологічним стимулятором кори наднирників, як уже згадувалось, є АКТГ. Загально відомо, що при різних стресах відбувається активація функції гіпофізу, вона супроводжується виділенням великої кількості кортикотропіну і стимуляцією функції кори наднирників. АКТГ стимулює переважно утворення і виділення ГКС. Останні, в свою чергу, впливають на гіпофіз, пригнічуючи виділення АКТГ. З природних ГКС на сьогодні застосовується лише гідрокортизон. Отриманий ряд синтетичних аналогів кортизону і гідрокортизону (преднізолон, дексаметазон, бетаметазон). Ці сполуки є більш активними, ніж природні ГКС, діють в менших дозах, менше впливають на мінеральний обмін. Синтетичні аналоги в даний час повністю замінили кортизон. Крім вищезгаданих показів до застосування ГКС, їх призначають в перинатології вагітним жінкам із групи ризику перед пологами (дексаметазон, бетаметазон) для прискорення утворення сурфактанту у легенях плода. ГКС знижують тривалість ШВЛ у залежних від ШВЛ немовлят, і знижують викликаний ШВЛ фіброз легень (БЛД). В якості протинабрякового засобу дексаметазон призначають при менінгітах, і в якості замісної терапії - при вродженій гіперплазії кори наднирників.

Преднізолон – доза - 0,5-5 мг/кг/добу.

Гідрокортизон – 5-10-15 мг/кг/добу.

Дексаметазон – в 7 разів активніший від преднізолону.
До засобів, які інгібують згортання крові відносяться антикоагулянти прямої дії, серед яких першочергово можна відмітити гепарин, який є природним протизгортальним фактором організму і разом з фібринолізином входить до складу фізіологічної антизгортальної системи. Гепарин до певної міри активує фібринолітичні властивості крові, поліпшує коронарний кровоплин. Гепарин має тромболітичні властивості, пригнічує активність тромбоцитів. Застосовується для промивання катетерів, при ДВЗ-синдромі, геморагічному васкуліті, ДЗСТ.

Інгібіторами фібринолізу являються амінокапронова кислота і амбен. Їх застосовують для зупинки кровотеч, пов’язаних з патологічно посиленням фібринолізом.

До гемостатичних середників відносяться етамзілат (децинон) – водорозчинний не стероїдний препарат. Механізм його дії пов’язаний з підвищенням цілості капілярів. Він також подавляє дію простацикліну при викликаній адреналіном агрегації тромбоцитів. Препарат не впливає на фібриноліз, протромбінів час і час згортання. Одноразова доза 12,5 мг/кг (у немовлят). Загальна курсова доза - 200 мг/кг.
Вітаміни – це група біологічно високоактивних органічних речовин переважно рослинного походження, які виявляють регулюючий вплив на процеси метаболізму і фізіологічних функцій організму. Вітаміни входять до складу коферментів, які забезпечують перебіг певних ферментативних реакцій в тканинах.

По фізико-хімічним властивостям вітаміни поділяються на дві великі групи. В першу групу входять розчинні у воді вітаміни (комплекс В,С, Р). Вони відмічаються термостабільністю, здатністю руйнуватися в лужному середовищі і стійкістю в кислому. Вітаміни даної групи не кумулюються в організмі.

До другої групи відносяться вітаміни, розчинні в ліпідах (А, Д, Е, К, Q і F). Вони характеризуються термостабільністю, стійкістю до дії лугів і кислот. Вітаміни цієї групи можуть нагромаджуватись в організмі, що може бути причиною гіпервітамінозів.

До вітамінів відноситься також група біологічно активних речовин, вітаміноподібних сполук: пангамова кислота (вітамін В15), метилметіонінсульфоніт (вітамин U), холін, біотин, інозит, ліпоєва кислота (вітамін N).

Різнобічний вплив, який здійснюють вітамінні препарати на процеси тканинного обміну в організмі, при практично низькій токсичності зумовили доцільність широкого їх застосування в педіатричній практиці.

Окрім використання в якості замісної терапії при гіповітамінозах і авітамінозах, ці препарати внаслідок неспецифічного фармакодинамічної дії зумовлюють активний вплив на різні функції організму. Тому їх призначають при різних патологічних процесах, отже вони можуть розглядатись, як засоби патогенетичної та симптоматичної фармакотерапії.

Однак, при фармакотерапії вітамінними препаратами слід врахувати перш за все те, що потреба організму дитини у вітамінах є відносно вищою, ніж у дорослого, тому що у дітей є більш напруженими обмінні процеси у зв’язку з інтенсивним ростом і розвитком дитини.

У певні періоди життя дитини (інтенсивний ріст, прорізування зубів, їх зміна, статеве дозрівання) потреби у певних вітамінах є підвищеними, що створює так званий відносний гіповітаміноз.

Разом з тим, відносно часто спостерігаються ендогенні гіповітамінози, зумовлені порушенням процесів травлення (особливо у дітей на штучному годуванні), процесів всмоктування і засвоєння вітамінів при патології органів травного каналу (ентероколіт, гепатохолецистит; дисбактеріоз, синдром мальабсорбції).

У новонароджених гіповітаміноз може виникнути в зв’язку з відсутністю мікроорганізмів в товстому кишківнику, які продукують ряд вітамінів групи В, а також внаслідок функціональної незрілості печінки. Гіповітаміноз може виникати при хворобах гепатобіліарної системи. У дітей полі гіповітаміноз може наступити швидше, ніж у дорослих.

Таким чином, використання вітамінних препаратів в педіатричній практиці дозволяє здійснювати цілеспрямовану регуляцію метаболізму і фізіологічних функцій.
Слово “фермент” походить від латинського fermentum – закваска. Друга назва ферментів – “ензими” походить від грецького en zyme – в дріжджах. Ензими виконують роль каталізаторів біохімічних реакції в організмі, мають високу специфічність. Найчастіше в медичній практиці застосовують ферменти екзокринних залоз органів травного каналу (панкреатин, пепсин, ліпаза, амілаза та ін.) з метою замісної терапії. Останніми роками здобув популярність метод системної ензимотерапії при найрізноманітніших хворобах, починаючи з терапії гепатитів, закінчуючи дифузними хворобами сполучної тканини. В якості системної ензимотерапії в педіатрії знайшов застосування препарат вобензим.

Скорочення.

АКТГ – адренокортикотропний гормон

ГКС - глюкокортикостероїди

ДВЗ-синдром - синдром дисемінованого внутрішньосудинного

згортання

ПЗ – підшлункова залоза

ПГ - паратгормон


СТГ – соматотропний гормон

ТТГ – тиреотрпоний гормон

ЦНС – центральна нервова система

ЩЗ – щитоподібна залоза


Література.


  1. Витамины в педиатрии /Под ред Е.М. Лукьяновой. - Київ : Здоров’я, 1984. –127с.

  2. Машковский М.Д. Лекарственные средства – М.: Медицина, 1999. - Т.1, Т.2.

  3. Медицина дитинства. В 4т. Т. 1. // За ред. П.С.Мощича.- Київ : Здоров’я, 1995. – С. 543-608.

  4. Современная терапия в неонатологии /Под ред. Н.П.Шабалова. – Москва: МЕДпресс, 2000. – 262с.

Лекцію підготувала доцент А.М. Пилип‘юк.





База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка