Тема. Живопис XIX ст. (Т. Шевченко, Мурашко, М. Пимоненко) Мета



Скачати 153.79 Kb.
Дата конвертації05.05.2017
Розмір153.79 Kb.
Тема. Живопис XIX ст. (Т.Шевченко, 0.Мурашко, М. Пимоненко)

Мета. Розглянути творчі портрети Т.Шевченка,О.Мурашка, М.Пимоненка;

познайомитись з творами мистецької спадщини художників; поглибити знання мистецтва, навчити виражати власні думки і почуття, надихати учнів на їхню власну творчість; розвивати індивідуальне сприйняття мистецтва, мислення, збагатити естетичне бачення учнів; виховувати бережливе ставлення до творів мистецтва.



Поняття та терміни. Живопис, пейзаж, побутовий жанр, портрет, автопортрет, історичний жанр, колорит, репродукція.

Методи та прийоми. Бесіда, організація сприймання, демонстрація засобів наочного навчання.

Види діяльності. Пізнавальна, участь у бесіді.

Тип уроку. Засвоєння нових знань, урок-лекція.

Обладнання. Репродукції картин художників, мультимедійна презентація.

Хід уроку

І. Організаційна частина

ІІ. Актуалізація опорних знань

Метод «Прес»

- Назвіть види образотворчого мистецтва.

  • Які ви знаєте жанри живопису?

ІІІ. Повідомлення теми і завдань уроку

Тема нашого уроку «Живопис в Україні у ХІХ столітті»



Вправа «Очікування»

  • Що кожен з вас очікує від сьогоднішнього уроку?

ІV. Робота над темою уроку

Вступна бесіда

У першій половині XIX ст. розвивається станко­вий живопис. Поширюється автопортрет, зростає інтерес до камерного портрету, мініатюри.

Реалістичні традиції В. Тропініна в українському портретному мистецтві першої половини XIX ст. розвивали Т. Шевченко, І. Сошенко та ін.

Одним із зачинателів нової української школи пейзаж­ного і побутового живопису був В. Штернберг ("Вулиця на селі", "Пастух", "Вітряки в степу").

Творчість Шевченка-художника належить до здобутків українського образотворчого мистецтва. На ранніх живо­писних творах Шевченка позначився вплив його вчителя — К. Брюлова. Поступово у творчості художника виявляються спроби відобразити психологічну глибину й індивідуальні особливості характеру людини. Прикладом є духовна ево­люція героя "Притчі про блудного сина" Т. Шевченка.

Створене 1870 р. у Петербурзі "Товариство пересувних художніх виставок" сприяло згуртуванню митців демокра­тичного напрямку. З діяльністю Товариства пов'язаний розвиток художньої освіти, створення місцевих художніх об'єднань. У 1865 р. створена малювальна школа в Одесі, пізніше реорганізована в художнє училище. Важливим центром художньої освіти була Київська малювальна школа, яку заснував у 1875 р. М. Мурашко. В цій школі навчались українські живописці М. Пимоненко, Ф. Красицький, К. Малевич, скульптор Ф. Балавенський та ін.

Видатним майстром побутового жанру був М. Пимонен­ко. В. Орловський відомий як один з фундаторів нового українського реалістичного пейзажу, його називали "шу­качем сонця" — майстром сонячного пейзажу. Майстрами пейзажу світового рівня були С. Васильківський, П. Лев­ченко, І. Труш, К. Костанді.

Отже, у XIXcт. українська культура продовжувала свій прогресивний розвиток, хоча це відбу­валося в умовах систематичних утисків і заборон. Тому українська культура не могла нормально розвиватися за властивими їй еволюційними законами.



1.Творчість Т.Шевченка

Дослідницька робота

1-й учень:

Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із самих почесних місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.

Пан вирішив мати власного кваліфікованого майстра і 1832 року він віддав Шевченка у майстерню на навчання до одного з кращих художників-ельфрейщиків В.Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки. Перші спроби в цьому напрямі були невтішні, однак справжнє систематичне навчання почалося в майстра і це подобалось Тарасу. У 1836 році закінчився термін контракту, але Шевченко залишається у Ширяєва, очевидно, вже в ролі найманого робітника-підмайстра.

Через нестачу денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником, змушувало Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса із своїм земляком – художником І.Сошенком. Сошенко зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти художнику-початківцю на його тернистому шляху. Сошенко дав йому поради і консультації, а потім знайомив з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою),спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

2-й учень:

Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та Академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

Мистецька спадщина Шевченка періоду від вступу до Академії мистецтв і до заслання (1838-1847рр) становить окрему групу живописних і графічних творів, що відзначається широкою тематикою, появою нових жанрів і новим співвідноенням між ними, значним удосконаленням опанованих технічних засобів вираження і звернення до нових. На творах Шевченка цього періоду особливо помітний вплив К. Брюллова: певна ідеалізація зображуваного, романтична піднесеність, деяка умовність колориту. Разом з тим Шевченко вчився в нього майстерності композиції, реалістичного рисунка, мистецтва портрета. В цей же час він починає виступати як представник критичного реалізму. В межах цього періоду виразно простежуються етапи внутрішнього розвитку митця. Перший етап припадає на 1838-1843рр (до першої подорожі на Україну).

Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі

Картина “Катерина” (1842), викона олійними фарбами, ввійшла в скарбницю українського побутового живопису як один з перших творів критичного реалізму. Жанрові твори Шевченка правдиво і поетично зображують життя українського народу, глибше, ніж це було до того в українському мистецтві, підносять соціальні проблеми.

Аналіз картини «Катерина» Т.Шевченка

Алгоритм «Змістовний склад естетичної оцінки художнього твору»


  1. Власна інтерпретація сюжету ( Що зображено на картині?) .

  2. Опис місця події ( Де це відбувається?).

  3. Визначення головного героя, його емоційного стану або інших якостей ( Що або хто знаходиться в центрі? Які явища, події, предмети?).

  4. Визначення другорядних персонажів ( події, предмети), їх роль у творі.

  5. Опис представлених явищ або подій ( Словесний опис картини).

  6. Аналіз композиційного вирішення ( наявність композиційного центру), плановість ( доцільність виділення планів), розміщення та підпорядкованість деталей, тощо.

  7. Відповідність реальності ( фантастична чи реалістична).

  8. Оцінка колірного вирішення ( визначення колориту картини: в якій гамі кольорів).

  9. Визначення жанру твору та аналіз художньої техніки виконання ( Що зображено? Чим зображено? – гуаш, акварель, олівець, туш, вугіль, пастель, сангіна, олійні фарби).

10. Констатація образності твору ( Виявлення художнього образу).

11. Аналіз загального настрою твору.

12. Висловлення особистого враження від твору ( Що ти хочеш змінити в картині? ). Використання асоціативних аналогій, зіставлення, порівняння, метафор, епітетів.

3-й учень:

Перша подорож на Україну (квітень 1843 – лютий 1844) визначила тематику і характер творів митця, їхні жанри і співвідношення між ними. На Україні Шевченко далі працював над портретом, застосовуючи переважно олійні фарби (портрети Маєвської, Г. Закревської, П. Закревського, дітей В.М. Рєпніна). Ці твори набгато виразніші, глибше, ніж акварельні портрети попереднього періоду, розкривають внутрішній світ портретованих. Вони свідчать і про успіхи художника в оволодінні технікою олійного живопису.

У кінці квітня 1846 року він повертається до Києва, де знайомиться з М.Костомаровим, одним з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, бере участь в його засіданнях. Взимку 1847 року здійснює тривалу подорож на Чернігівщину. У березні цього ж року видається таємне розпорядження про арешт Шевченка. 30 травня йому оголосили вирок про заслання в Окремий Оренбурзький корпус солдатом «под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать». З Оренбурга поета відправляють в Орську фортецю. Та попри суворий нагляд і заборону, Шевченко намалював автопортрет і написав ряд поетичних творів для захалявних книжечок.

У квітні 1850 року за порушення указу про заборону писати й малювати Шевченка заарештовують і відправляють на півострів Мангишлак. Весною наступного року його зараховують в експедицію для пошуків кам’яного вугілля в горах Каратау.

З 1853 року, коли комендантом Новопетровського укріплення став майор І.Усков, що з розумінням і співчуттям ставився до поета, умови його життя трохи пом’якшилися і полегшали. Через рік Шевченко звертається з клопотанням до віце-президента Академії мистецтв Ф.Толстого з проханням порушити клопотання перед урядом про його звільнення.

1 січня 1857 року він одержує листа від дружини Ф.Толстого, в якому повідомлялося, що його звільнено з заслання. Однак розпорядження надійшло сюди лише через півроку 21 липня.

Пейзажі Шевченка часу обох експедицій відрізняються від його пейзажів попереднього періоду перевагою в них другого і третього планів, видовженою композицією при широкому, часто відкритому обрії й надзвичайно багатим і тонким колоритмом. У глибоко емоційних і розмаїтих за настроєм акварелях Шевченко виступає як видатний майстер цієї техніки. Його пейзажі дуже точно і правдиво відображають природу казахського краю, її своєрідну красу.

Портретні твори Шевченка років заслання виконано переважно сепією або італійським олівцем (лише кілька портретів в Оренбурзі – аквареллю). Вони досконаліші щодо композиційної побудови, глибше розкривають психологічний стан портретованих і являють собою новий крок у розвитку реалізму художника.



4-й учень:

Шевченка без перебільшення можна назвати геніальним художником. В його картинах відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Те, що він пережив і передумав і для чого знайшов небувало синкретичне вираження, - вищою мірою виявляє сутність людини взагалі і водночас позначене печаттю могутньої й неповторної індивідуальності, засвідчуючи невичерпне розмаїття людського духу.

Шевченко зробив великий внесок у розвиток портрета, побутового жанру і пейзажу. Він виступав як один з перших на той час офористів України й Росії. Його реалістична творчість сповнена великого соціально-викривального змісту й відзначається глибокою народністю, інтернаціональ-ними мотивами і гуманізмом. Твори Шевченка мали вплив на весь розвиток українського мистецтва, вони служать життєдайним джерелом для багатьох поколінь українських художників. Мистецька спадщина Шевченка визначає його видатне місце в історії не лише українського, а й світового мистецтва.

Шевченко належить не тільки Україні, а всьому людству, хоч кожне його слово - про Україну. Тут відбувається часте в історії літератури перетворення: поезія, народжена злобою дня, живе вічно; поезія, зміст і характер якої - безпосередньо національні, поєднуючись зі світовими змаганнями, набуває загальнолюдського значення, виростає до загальнолюдських масштабів.

Т.Шевченко відомий у світі в першу чергу як художник слова, однак це аж ніяк не забирає його слави, як художника. Шевченко був справжнім творцем Української землі. Пам’ятаймо про це!

2. Творчість О.Мурашка

Дослідницька робота

5-й учень:

Олександр Олександрович Мурашко народився 26 серпня 1875 року в Києві.

До семи років жив біля містечка Борзна на Чернігівщині, де виховувався бабусею.

Конфлікти з вітчимом змусили п'ятнадцятирічного Сашка залишити родину і заробляти на життя самостійно.

Восени 1894 року Олександр Мурашко вступає до Вищого художнього училища при Петербурзькій Академії, а в 1896 стає студентом майстерні Іллі Рєпіна, кумира петербурзької молоді. Мурашко зі своїми товаришами Борисом Кустодієвим (1878—1927), Філіпом Малявіним (1869—1940), навчалися гуманістичним ідеалам його мистецтва, наслідували принципам його живописних методів — вільній манері письма з її пастозним розмашистим мазком і пластичною проробкою форми.

Під впливом Рєпіна сформувався талант Мурашка-портретиста, про що свідчать його ранні, відмічені високим рівнем професіоналізму, твори. Одним з них є портрет Миколи Петрова, в якому глибина психологічного трактування поєднана з динамізмом композиції.

Репінська школа поклала реалістичні основи мистецтва Мурашка. До яких живописно-декоративних пошуків не звертався надалі художник, він завжди затверджував реальність буття як найвищий прояв краси світу.

Найкращим і природним звітом за ті академічні роки стала програмна конкурсна робота - картина «Похорон кошового», сюжетом якої митець віддав данину любові до своєї рідної землі, її традицій, історії. І, мабуть, не без впливу рєпінських «Запорожців»... «Похорон» був ніби продовженням теми — адже ховають кошового, доблесного Івана Сірка, який є і на картині Рєпіна. Але загальний тон картини Мурашка і настрій, на відміну від рєпінського, — скорботний. І ця скорбота — свідчення того, який дорогий друзям-запорожцям товариш, що йде в останню путь. Особливо вирізняється постать та обличчя старого, який несе булаву, символ влади покійного. Є дані, що для цього колоритного й незабутнього образу старого козака художникові позував шістдесятирічний Михайло Старицький — видатний наш письменник і театральний діяч.



6-й учень:

На початку 1901 року Олександр Мурашко їде за кордон.

Паризький період був одним із найбільш вдалих у його творчій біографії. Праці, представлені як звіт про відрядження («У кав’ярні», «Парижанка», «Біля кав’ярні», «На вулицях Парижа», «Паризька кав’ярня. Три дами» тощо), написані блискуче і з глибокою проникливістю, — склали одну з найкращих серій усіх живописних полотен молодого митця.

В 1907 році художник повертається в батьківський дім. Починається час активної роботи, спрямованої на створення своєї самобутньої образно-пластичної системи.

Від традиції Мурашко переходить до новаторства. В його живописі органічно з'єднались імпресіоністична пленерність.

Щаблі еволюції творчості художника можна спостерігати на його портретних творах. Помітно, як поступово художник виводить свою модель з інтер'єру на природу, яка виступає не тлом, а органічним середовищем, яка перебуває в емоційному та духовному зв'язку з людиною. Так у полотні «Портрет Людмили Куксиної» (1910) Мурашка хвилює ліричний підтекст образу, світлоносність прозорого повітря і білого снігу, на якому так виразно намальовано витончений, темний жіночий силует.

«Селянська родина» — одне з найвідоміших полотен майстра на народну тематику. Зміни відбуваються й в його трактовці народної теми — вона ускладнюється, образи стають більш глибокими, справді психологічними. Вихор веселощів ярмарку вщухає й дає місце тихому суму, спокою, стану, коли людина залишається наодинці із світом своїх почуттів. Декоративізм синтезується з психологізмом. Народне сприйняття краси стає для Мурашка вирішальним фактором. Воно — в яскравості святкового вбрання селянок, у внутрішній красі природи, в повільному ритмі ліній, форм, притаманних народному устрою.

7-й учень:

Водночас Мурашка, людину активну, діяльну, займає не лише творча робота. Чудовий організатор, він сам захоплювався і вмів захоплювати інших. Пан Олександр мріяв перетворити Київ на великий художній центр, подібний до Мюнхена, відкрити в ньому Академію мистецтв.

Багато сил віддавав Мурашко вихованню молодих митців. В 1909 році почав викладати в Київському художньому училищі, яке залишив в 1912 через консерватизм дирекції.

1913 року Мурашко відкриває власну студію в домі Гінзбурга, на вулиці Інститутській 16. Це була одна з найвищих в місті будівель — 11 поверхів, а студія розмістилася на горищі. Викладання в ній було організоване академічно серйозно і в багато чому нагадувало принципи школи Миколи Мурашка. Окрім малюнку і живопису, читалися лекції з історії та філософії мистецтва. Багато молоді переходило з училища до студії на Інститутській.

Останні роки життя митця були складними і суперечливими для майстра. З одного боку, втілено його давню мрію — в 1917 році відкрито Українську Академію образотворчого мистецтва. Мурашко був одим із найактивніших її організаторів. З іншого боку — викладання, робота в Художній Раді при Народному Комісаріаті освіти забирали безліч сил і часу.

Його було вбито червневої ночі 1919 року неподалік від власного будинку на Лук'янівці. Вбили пострілом в потилицю — так, як звикла стріляти, прийшовши під час жовтневого перевороту «людина з рушницею», бандитський гегемон. Це не було випадковістю — в Україні розпочався час розправи над національним мистецтвом і загалом українською національною культурою.



3. Творчість М.Пимоненка

Дослідницька робота

8-й учень:

Микола Корнилович Пимоненко (9 березня 1862, Київ — 26 березня 1912) — українській художник-живописець, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.

Народився Пимоненко у Києві 1862 року, навчався у художній школі М. Мурашка та петербурзькій Академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884 році. Повернувшись до Києва, викладав у малювальній школі М. Мурашка.

«Пимоненко, не шукаючи ніякої реклами, спокійно та з любов’ю робить свою справу художнього прославляння рідної України з її життєрадісним і гарним народом», — написано в одній з ювілейних статей (1910), присвячених 25-літтю творчої й педагогічної діяльності живописця.

Шлях Пимоненка в мистецтво був визначений уже з дитячих років — коли він ходив із батьком-іконописцем селами Київщини, допомагаючи виконувати замовлення для маленьких церківок. Можливо, і призначено було йому продовжити батьківську справу, якби не зустріч із Миколою Мурашком, засновником Київської малювальної школи. Побачивши талановитого хлопчика, «старий учитель» пообіцяв зробити з нього «не богомаза, а справжнього художника».

У стінах школи (1879—1882) відбулося його знайомство з Іллею Рєпіним. Якось відомий майстер, узявши в руки палітру й пензель, дописав образ Христа, над котрим трудився юнак. Для художника-початківця це стало своєрідним благословенням.

Навчання в академії (1882—1884), яке через слабке здоров’я довелося залишити, повернення до Києва, робота в малювальній школі М.Мурашка, потім — у художньому училищі, викладання малюнка в політехнічному інституті і, звісно ж, щоденна праця у своїй майстерні — ось складові творчої біографії Пимоненка.

На щастя, слава до майстра прийшла ще за життя. Він став академіком, членом різноманітних художніх товариств Парижа, Мюнхена, Берліна — міст, де з успіхом експонувалися твори художника. До нього тяглася молодь, котра мріяла про мистецтво. Серед неї був і майбутній основоположник супрематизму Казимир Малевич: «Я їду до Києва. Знайомлюся з Пимоненком. Велике враження справили на мене його роботи... Багато мольбертів, на кожному картина, яка зображує життя України...»



9-й учень:

Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер’єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.

Для Пимоненка, як і для більшості передвижників, селянська тема ставала синонімом національної самобутності мистецтва. Але він відходить від соціальної проблематики, що визначала підвалини передвижництва, і створює ліричний образ України з її чарівними пейзажами й життєрадісним народом.

Як же вийшло, що городянин зумів так точно проникнути в суть селянських тем і образів? Очевидно, потяг до них був закладений в його корінні, яке йде від діда-кріпака Данила. Та й саме життя на Приорці, околиці Києва, своїм побутом більше нагадувало село, ніж місто. Була в його долі ще й Малютинка, де він допомагав батьку оформляти місцеву церкву, куди повернувся поправляти здоров’я після холодного Петербурга. Сюди ж привозив на етюди Орловського. Пізніше, узявши в оренду хату, він прибудував до неї велику світлу майстерню. Малютинка, де художник проводив із родиною все літо, стала для нього невичерпним джерелом натхнення — побут села підказував теми, а його колоритні мешканці виступили прообразами багатьох полотен.



10-й учень:

Досі старожили села, дивлячись на твори Пимоненка, впізнають своїх предків. Художник малював їхні портрети в маленьких альбомах, із якими ніколи не розлучався. Він знаходив своїх героїв у сусідніх хатах, на гамірливих базарах, звідки (як згадувала його дружина) часто приводив додому «живу» натуру — то теля, то овечку. Він наряджав у святкове вбрання молодь і спостерігав за її веселощами, танцями, жартами. Так створювалися його «Ідилія», «Суперниці», «Гопак», численні сцени побачень, ярмарків. Він малював діточок, котрі пасуть гусаків і худобу, жінок, що працюють у полі. Ми не знаємо, де Пимоненко побачив свою жницю. Прекрасна кароока селянка з загадковою посмішкою Джоконди постає перед нами як певний символ краси народу, щедрості української землі. Золото спілої пшениці та прозора блакить неба ввібрали в себе споконвічні барви її пейзажу.

Природа в жанрових творах Пимоненка ніколи не сприймається як тло. Вона виступає рівноправним «героєм», котрий визначає образний і емоційний лад картини. З усіх пір року художник віддавав перевагу літу — як і в малютинських селян, воно було «гарячою порою» майстра. Пимоненко багато працював на натурі, добиваючись виразності в передачі сонячного чи місячного освітлення. Красу й соковитість літньої природи допомагав передати і пленерний живопис, у якому художник досяг великих успіхів. Відгомін його мистецтва ми зустрічаємо в працях О.Мурашка і Ф.Кричевського. Своїх жниць написав і авангардист Казимир Малевич. У них за умовно спрощеними формами фігур і пейзажу урочисто звучать яскраві фарби, які були на полотнах його першого вчителя.

Микола Пимоненко пішов із життя в розквіті творчих сил. «Помер Пимоненко. Яка втрата для «пересувної». Він був істинним українцем. Не забудеться краєм за правдиві й милі, як Україна, картини», — із болем написав Ілля Рєпін.



V. Словникова робота

Живопис — це зоровий вид мистецтва, який всі предмети і явища реальної дійсності передає за допомогою фарб, кольо­рів.

Натюрморт - жанр образотворчого мистецтва (переважно живопису), зображення неживих пред­метів.

Пейзаж - жанр живопису (чи сама картина), присвячений зображенню природи, краєвидів, архітектурних комплексів.

Побутовий жанр - це живописні картини, на яких художники зображують типові епізоди та події реальної дійсності, сцени праці, відпочинку, взаємовідносин між людьми у побуті.

Портрет - зображення людини чи групи людей у живописі, графіці, скульптурі, фотографії.

Автопортрет – портрет художника, виконаний ним самим.

Колорит – загальне кольорове рішення, система сполучення кольорів та їх відтінків у художньому творі.

Репродукція – відтворення художнього оригіналу поліграфічним або фотографічним способом.

VІ. Закріплення нових знань

У чому найважливіше значення мистецької спадщини Т.Шевченка?

Який ідейний зміст картин М. Пимоненка?

Яка історична основа картини О.Мурашка “Похорон кошового”?



Які твори, розглянуті на уроці, вам сподобались найбільше? Чому?

VІІ. Підсумок уроку

  • Чи досягли ви того, чого очікували?


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка