Тема 9 сучасний стан української весільної обрядовості зміст



Дата конвертації05.03.2017
Розмір98.7 Kb.
Тема 9
СУЧАСНИЙ СТАН УКРАЇНСЬКОЇ ВЕСІЛЬНОЇ ОБРЯДОВОСТІ
Зміст. Весільна обрядовість кожного етносу – це частка творчого надбання людства. Функціонування її в сільському середовищі та видозміни – у міському сприяє культурі спілкування та протистоїть денаціоналізованій буденності. Навіть тоді, коли народні свята та обряди зазнають під впливом часу й обставин значної трансформації, а часом і забуття, справжні духовні цінності й компоненти цих свят оживають, як трава навесні, не зникаючи безслідно. Зі сфери традиційного побуту вони переходять у сферу мистецтва, професійної творчості провідних ведучих, співаків, музикантів.
Заняття, на яких здійснюється опанування теми


  • Лекція – 2 години.

  • Самостійна робота слухачів і студентів – 2 години.


План лекційного заняття


  1. Цілісна система весільної обрядовості українського народу.

  2. Сучасна весільна обрядовість як один із видів дозвілля.

  3. Виховний ефект весільних обрядів.

  4. Театралізація сучасного весільного свята.

  5. Форми відродження традиційної української весільної обрядовості.


Завдання для самостійної роботи


  1. Занотувати весільні традиційні обряди, які сьогодні існують лише в інсценованому вигляді.

  2. Підготувати реферат на тему «Мій улюблений весільний обряд».

  3. Порівняти проведення сучасного весілля в місті та селі.

4. Ознайомитися з рекомендованою літературою.

5. Проаналізувати сучасний стан української весільної обрядовості.



  1. Проаналізувати всі форми відродження традиційної української весільної обрядовості.

  2. Здійснити власну театралізацію сучасного українського весілля.


Питання для самоперевірки


  1. Що означає цілісна система весільної обрядовості України?

  2. Доведіть, що сучасна весільна обрядовість є одним із видів дозвілля.

  3. У чому полягає виховний ефект української весільної обрядовості?

  4. Які традиційні весільні обряди існують лише в інсценованому вигляді?

  5. Що означає театралізація сучасного весілля?

  6. Назвіть форми відродження української традиційної весільної обрядовості.


Лекція 9
Весільна обрядовість українців становить синкретичну єдність, цілісну систему, у якій споконвіку взаємодіяли народне мистецтво, пісні, танці, народні вірування, а також магічні засоби, церемонії з відвернення зла та забезпечення добробуту й щастя, народні звичаї, етикет, гостинність, сміхова й ігрова культура. З часом відбулася зміна мотивації в обрядовості з магічної на ігрову й розважальну, але десакралізація обряду не позбавляла його важливої комунікативної функції. Природна необхідність обміну почуттями, переживаннями покликана самою природою людини, а етнічна культура створила такі виразні форми зовнішнього вираження цих почуттів, що існують і сьогодні.

Саме в цій сфері важливо зберегти традиції для подальшої життєдіяльності етносу. Адже людина дуже збіднює сімейні урочистості, зокрема весільний обряд, уникаючи пісенного супроводу, атрибутики, символів вираження події, народних звичаїв, обрядів, які мають багатовікову історію. Уніфіковані форми культури стають бідними за змістом і вербальним вираженням. А відтак стає малоцікавим сам етнос для інших народів, бо, втрачаючи свою етнічну самобутність, він втрачає себе як етнічну спільноту.

Незнання своєї культури породжує збайдужіння, інфантильність, низький рівень національної свідомості, а це призводить до серйозних проблем економічного й духовного рівнів. Позбавлені національного коріння, не можуть продуктивно розвиватися і професійні види мистецтва.

Обрядові пісні, державна та народна символіка надають особливо урочистого звучання обряду, допомагають ефективному сприйняттю та закріпленню закладених у ньому глибинних ідей.

Зрештою, естетична функція обрядів залежить від сукупності всіх елементів: художньо-декоративного оформлення, словесно-музичного супроводу, символіки, атрибутики, емблематики, артистичних здібностей розпорядника-ведучого, бажання присутніх бути активними учасниками народного обрядового дійства.

Як відомо, сучасна весільна обрядовість є одним із видів дозвілля і, що особливо важливо, – формою духовного спілкування народу. Через традиції, звичаї та обряди багатовіковий народний досвід передається молодшим поколінням. Саме сімейно-побутова обрядовість відіграє вагому роль у процесі спадкоємності духовної культури. Тут основне значення мають етика й етикет, норми поведінки, взаємовідносини, святкове спілкування між молодим подружжям і батьками тощо.

Із метою підвищення виховного ефекту всього того, що пов`язано з весільними обрядами, необхідно приділити особливу увагу їхній розробці та організації. Створення методичних рекомендацій, сценаріїв, неофіційної частини сімейної урочистості потребує індивідуального підходу до ситуації: урахування вікових, етнічних, професійно-освітніх орієнтацій наречених і їхніх гостей.

Варто відмітити, що в сучасних умовах весільні обряди українців міста і села мають як відмінні, так і спільні тенденції розвитку. Найбільш стійкими виявилися елементи, пов’язані з рослинним і землеробським культом (квіти, гільце, коровай, зерно). У містах досить помітна тенденція до відновлення народних традицій, спостерігається жваве зацікавлення давніми обрядами та прагнення до використання народної символіки й атрибутики. Проте вакуум знань з етнокультурних явищ нерідко призводить до виникнення псевдонародних елементів побутування в сучасному весіллі, надуманості обряду, втрати автентичної пісенності. Також майже забуті ритуальні весільні танці, у містах знівельовано обряд обдарування молодих.

Отже, сімейно-побутові свята, особливо весільні обряди, мають велику перспективу, адже вони сприяють зміцненню сім`ї, утвердженню сімейної символіки та забезпечують нерозривний зв’язок між поколіннями.

Чимало обрядових дійств, які мають давнє походження, сьогодні переосмислюються або знаходять іншу сферу побутування. Поширені в минулому вечорниці, на яких дівчата пряли вовну або робили іншу роботу, а також обряди перейма, посад, шмаління молодої, комора, цигани, перезва, биття каші та медовий місяць сьогодні можна побачити лише в інсценованому вигляді. Однак пошук оптимальних варіантів святкування весілля триває. Особливо інтенсивно відбувається він у сучасному місті, де значно швидше, ніж у сільській місцевості, утверджуються нові соціально-побутові відносини, зокрема в сімейній сфері.

Важливим принципом організації сучасного весілля є так звана театралізація. Сучасне весілля, як і традиційне, необхідно “грати”, тобто проводити за специфічними канонами обрядово-ігрового дійства. Воно має являти собою своєрідне художньо-театралізоване свято з окремими епізодами-мізансценами, певними сюжетними колізіями, які входять до сценарію весільного торжества. Це багато в чому залежить від режисури, від уміння створити й зберегти радісну атмосферу сімейного свята. Мета весільного сценарію – стимулювати творчий потенціал учасників, допомогти їм правильно його презентувати, визначити ролі учасників дійства та порядок проходження окремих церемоній.

Сучасне весілля в умовах міста має не зовсім завершену форму, проте в ньому виразно простежується тенденція до гармонічного поєднання кращих досягнень національної культури проведення весілля, елементів традиційної народної обрядовості з новими сучасними обрядами.

Саме тому знання традиційних весільних обрядів допоможе не лише практикам, але й студентам, майбутнім спеціалістам, працівникам культури в грамотному осмисленні всього того, що відбувається в процесі весільного обряду. Правильне призначення обрядової атрибутики й розшифровка народної символіки та семіотики розширює арсенал форм відродження найкращих весільних обрядів і свят у самобутній культурі України.

Створення нових сценаріїв проведення весільних свят з урахуванням народних обрядів і традицій є важливим чинником, що підтверджує практичну доцільність використання джерел традиційних свят та обрядів у художній культурі не тільки в регіоні Середньої Наддніпрянщини, але й по всій Україні.

З метою підвищення ефективності процесу відродження весільної обрядової та народно-святкової культури в сучасному житті Середньої Наддніпрянщини зокрема, а також інших регіонів України, пропонується:

– використання специфічних форм збору та обробки етнографічного матеріалу, зібраного в багатонаціональних регіонах країни;

– створення необхідної наукової бази для зберігання етнографічного матеріалу і його використання фахівцями-практиками в обрядовій культурі;

– розробка спеціального навчального курсу з підвищення кваліфікації ведучих весільних свят, музикантів, фольклористів, режисерів, керівників фольклорних колективів, співробітників музеїв і бібліотек, представників національних суспільств і громад із питань відродження обрядової та народно-святкової культури в багатонаціональних регіонах України [116].

Ґрунтуючись на результатах, отриманих у процесі наукового дослідження, відзначимо: відродження народних свят та обрядів найкраще в Україні відбувається в аматорських колективах. Саме в їхньому виконанні весільна обрядово-святкова культура виступає в новій якості фольклорного здобутку. А в процесі публічного виступу деякі архаїчні елементи обрядової культури, які не прижилися в народі, втрачаються, переосмислюються і, поєднуючись з імпровізацією, репрезентують себе в новій якості, адаптуючись до конкретної нової життєвої ситуації, психологічного стану або регіону.

На жаль, проблемами відродження традиційних весільних свят та обрядів України дуже мало займаються вищі навчальні заклади України, а також суспільні, релігійні та національні організації.

Основні завдання, які треба сьогодні вирішувати, це:


  • виявлення та збереження національних і світових культурних цінностей українського народу;

  • залучення широких верств населення України до участі у відродженні весільної обрядово-святкової культури й народних традицій;

  • створення умов для творчої діяльності самобутніх особистостей, колективів;

  • надання допомоги обдарованій молоді у творчому зростанні;

  • розвиток міжнародних культурних і гуманітарних зв’язків.

Найефективнішими формами відродження найкращої традиційної весільної обрядовості в сучасних умовах в Україні є:

а) видовищні заходи: фестивалі, огляди-конкурси, масові свята, виступ окремих національних фольклорно-етнографічних колективів, організація всеукраїнського конкурсу весільних обрядів;

б) діяльність окремих аматорських колективів на базі національних товариств і навчальних закладів України, завдання яких – реконструкція весільних обрядів;

в) діяльність професійних колективів, державних установ культури і мистецтв, що пропагують традиційну обрядову культуру в сучасному житті України;

г) розробка та випуск книжкової продукції, аудіо- та відеоматеріалів, присвячених проведенню українських весільних обрядів;

д) матеріальна й організаційна підтримка з боку держави творчим колективам, які проводять весільні свята з урахуванням найкращих традиційних обрядів наших предків;

е) курси підвищення кваліфікації для працівників культури, освіти, ведучих весільних свят, музикантів та артистів-фольклористів.

Крім того, відродження найкращих традиційних весільних свят й обрядів у сучасних умовах культурного життя України є перспективним напрямом регулювання міжетнічних і міжнаціональних відносин, що сприяє зближенню народів і формуванню суспільної поваги до людини, незалежно від її релігійних, національних, політичних й інших світоглядних переконань [118].

Як уже неодноразово зазначалося, весільна народно-святкова культура, сформована на українській території, є унікальним явищем, що відображає не лише динаміку процесу культурно-історичного життя корінного населення країни, але й прагнення до збереження та збагачення етнічної самобутності.

Повна схематична структура обрядових дій сучасного весілля з урахуванням усіх атрибутів, компонентів і дій учасників весілля, є предметом подальшого дослідження в цьому напрямі соціальних інститутів і громадських організацій, які здійснюють етнокультурну політику. Також подано схематичну порівняльну характеристику традиційного та сучасного весіль.

Досліджуючи методологічні та теоретичні засади, з використанням яких розглянуто формування, структуру та суть сучасного українського весілля, а також взаємозв’язок сучасного обряду з минулим, і фіксуючи велике бажання молодих наречених проводити свої весільні свята згідно з традиціями наших предків, можемо стверджувати про актуальність давніх обрядів, які зараз викликають стійкий інтерес у всіх верств населення України й іноземних гостей.

Отже, постає наукова проблема для сучасних культурологів, етнографів, мистецтвознавців, етнологів, фольклористів і багатьох учених обґрунтовувати й досліджувати необхідність і перспективність вивчення національних обрядових дій, детально розглядати специфіку українських весільних обрядів як систему самозбереження культурних традицій.

Практичний аналіз сучасного стану української весільної обрядовості наштовхує на думку, що професійне, високоякісне та високодуховне застосування весільних обрядових дій при проведенні весільних свят дає відчутну можливість удосконалення діяльності установ культури і мистецтва, підготовки кадрів для майбутнього проведення свят на вищому рівні [146].

Таким чином, вивчення української традиційної весільної обрядовості в жодному разі не повинно бути відірване від практики. Тобто потрібно широко популяризувати серед різних верств населення України, зокрема серед молоді, проведення весільного свята за найкращими традиційними звичаями. Засобам масової інформації, установам освіти та культури треба показувати глибину та багатство українських обрядів, їхній прихований сакральний і прагматичний зміст, які були накопичені не одним поколінням українців і повинні передаватися та розвиватися далі, тому що в іншому випадку їх чекає забуття та нівелювання нашого народу як нації.



Література
116. Матушенко В. Б. Сучасне весілля в контексті української обрядової культури : монографія / В. Б. Матушенко. – К. : Стилос, 2009. – 232 с.; з іл.

118. Матушенко В. Б. Сучасне весілля в контексті української обрядової культури : дис. канд. культурології 26.00.01 / В. Б.Матушенко. – К., 2009. – 236 с.

144. www.tamada-matushenko.com.ua

146. Матушенко В. Б. Організація і методика проведення весільних свят : підручник / В. Б. Матушенко. – К. : НАКККіМ, 2013. – 200 с.























База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка