Тема 9 правове І нормативне регулювання охорони праці



Сторінка1/8
Дата конвертації10.12.2016
Розмір2.23 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8
Тема 9

ПРАВОВЕ І НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ


„Загальна декларація прав людини", прийнята ООН (1997), про­голосила право кожного на справедливі та сприятливі умови праці, складовою частиною якого є такі умови, які відповідають вимогам безпеки та гігієни.

Право на безпечні умови праці визнано в Україні одним з конститу­ційних прав людини і громадянина. Україна однією з перших держав на пострадянському просторі прийняла спеціальний закон "Про охорону праці" (14 жовтня 1992 р.). Цей закон (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 листопада 2002р. М229-ІУ) комп­лексно регулює питання охорони праці. Разом з Кодексом законів Ук­раїни про працю, Законом України "Про загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинила втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів він скла­дає основу українського законодавства про охорону праці.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого нада­на Верховною Радою України, встановлено інші норми, крім тих, що передбачені законодавством України про охорону праці. застосову­ються норми міжнародного договору.

9.1. Основні положення Закону України "Про охорону праці"

Закон України "Про охорону праці" визначає основні поло­ження:

щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров 'я в процесі трудової діяльності;

регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем або уповноваженим ним органом і праців­ником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середо­вища;

встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Ук­раїні.

Нова редакція Закону України "Про охорону праці" містить пре­амбулу і дев'ять розділів:

Розділ І. "Загальні положення" (ст. 1—4).

Розділ II. "Гарантії прав на охорону праці" (ст. 5—12).

Розділ III. "Організація охорони праці" (ст. 13—24).

Розділ IV. "Стимулювання охорони праці" (ст. 25—26).

Розділ V. "Нормативно-правові акти з охорони праці" (ст. 27— ЗО).

Розділ VI. "Державне управління охороною праці" (ст. 31—37).

Розділ VII. "Державний нагляд і громадський контроль за охоро­ною праці" (ст. 38 — 42).

Розділ VIII. "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці" (ст. 43 — 44).

Розділ IX. " Прикінцеві положення", де вказуються строки набран­ня чинності закону і необхідність приведення законодавчих актів та інших нормативно-правових актів у відповідність з цим зако­ном.

Закон України "Про охорону праці" визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на належні без­печні умови праці, на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудо­вої діяльності, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпе­ки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Найважливіші надбання Закону України "Про охорону праці"

( встановлення норм прямої дії щодо порядку організації охорони праці

безпосередньо на підприємстві, в установі, організації будь-якої форми вчасності, чітке визначення функцій, обов'язків, прав, відповідальності роботодавця та працівників, забезпечено визначення законом основоположних складових частин системи управління охороною праці на виробничому рівні;

зміцнення позиції та підтвердження вагомого статусу служб

охорони праці щодо прав і повноважень працівників цих служб, їх підпорядкування безпосередньо керівникові та прирівнення до основних виробничо-технічних служб підприємства, необхідність створення служб охорони праці як на підприємствах, так і в усіх органах управління, включаючи місцеві державні адміністрації;

► визначення вагомого місця та ролі колективного (трудового) договору

підприємства у вирішенні завдань охорони праці, забезпечення прав і соціальних гарантій працівників;

встановлення порядку створення в Україні власної нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища згідно з вимогами сьогодення, із врахуванням ринкових перетворень та необхідності забезпечення єдиних державних нормативів з охорони праці на рівні, не нижчому від міжнародних стандартів;

визначення курсу на забезпечення безперервного якісного навчання

населення і питань безпечної життєдіяльності та охорони праці, впровадження у всіх навчальних закладах системи освіти відповідної дисципліни;

* започаткування підготовки спеціалістів з охорони праці у технічних

вищих закладах освіти країни;

* поширення принципів демократизму і гласності на сферу охорони праці. Закріплення за відповідальними посадовими особами всіх рівнів та роботодавцями обов 'язків щодо надання працівникам, населенню країни або відповідного регіону вичерпної інформації про стан умов і безпеки праці, причини аварій, нещасних випадків, профзахворювань та про вжиті профілактичні заходи;

► забезпечення активної участі професійних спілок та інших

громадських формувань у роботі щодо поліпшення охорони праці, створення можливостей для застосування ряду нових громадських інститутів: комісій з питань охорони праці підприємства, уповноважених трудового колективу з цих питань тощо.

Дія Закону України "'Про охорону праці" поширюється на всіх юридичних га фізичних осіб, які відповідно до законодавства ви­користовують найману працю та найманих працівників.

9.2. Принципи державної політики в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається відпо­відно до Конституції України Верховною Радою України. Вона спрямована на створення належних безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним зах­ворюванням.

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відпові- дагьність роботодавця за створення належних, безпечних і здо­рових умов праці;

підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення су­цільного технічного контролю за станом виробництв, техно­логій та продукції, а також сприяння підприємствам у ство­ренні безпечних та нешкідливих умов праці;

'Ь комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загаль­нодержавної, галузевих, регіона.іьних програй з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політи­ки, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпші від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності неза/іежно від форм власності та видів діяльності;

адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

використання економічних методів управління охороною прані- участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праци

заіучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

0>> інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують про­блеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва — проведення консультацій між роботодав­цями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов — підвищення безпеки праці на основі міжна­родного співробітництва.

В реалізації державної політики щодо охорони праці значну роль має відіграти " Національна програма поліпшення стану безпеки гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 рр. ". На основі цієї програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України, розроблені галузеві та регіональні програми поліпшення стану охорони праці.

З метою підвищення ефективності державного нагляду за охо­роною праці Указом Президента України від 18 вересня 2002 р. №834 на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці утворено Держкомітет України з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої влади.

9.3. Законодавство про гарантії прав працівників на охорону праці

Законодавство України чітко розмежовує аспекти прав на охо- Рону праці:

права на охорону праці під час укладання трудового договору; ^ права працівників на охорону праці під час роботи.

Трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визна­чену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового роз­порядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати праців­нику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт. Трудовий договір може бути: 1) строковим; 2) безстроковим; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих вироб­ничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіоло­гічної експертизи. Усі працівники згідно з законом підлягають за­гальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворюван­ня, які спричинили втрату працездатності.

/ \

УВАГА! Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-



правовим актам з охорони праці. ч ^

Права працівників на охорону праці під час роботи визначають­ся в ст. 6 Закону України "Про охорону праці".

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що викорис­товуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися вщ дорученої роооги, якщо творилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здо- ,в я або для людей, які його оточують, або для виробничого сере- довиша довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про не без­посереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є (якщо професійна спілка на підприємстві не створювала­ся), а також страхового експерта з охорони праці.

Важливим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівником з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці, є колек­тивний договір (угода).

Закон України "Про колективні договори і угоди" визначив пра­вові засади розробки, укладення та виконання колективних дого­ворів і угод з метою сприяння регулюванню соціально-економіч­них інтересів працівників і роботодавців.

На рівні колективних підприємств, установ та організацій ко­лективний договір, угода укладається профспілковим комітетом від імені трудового колективу з роботодавцем (власником даного підприємства тощо).

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язан­ня щодо:

змін в організації виробництва і праці; ^ забезпечення продуктивної зайнятості; ^ коригування і оплати праці; ■=> встановлення гарантій, компенсацій, пііьг; ^ режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; ^ умов охорони праці;

^ зміцнення виробничої і трудової дисципліни тощо.

Проект договору (угоди) повинен обговорюватись на зборах •конференції) трудового колективу і затверджуватись зборами •конференцією). Договір укладається в письмовій формі терміном

на 1 рік і поширюється на всіх працівників установи незалежно від того, чи є вони членами профспілки.

Законами України передбачено внесення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці в колективні договори та визначення обов'язків сторін з цих заходів.

Колективний договір повинен обов'язково містити зобов'язан­ня сторін щодо заходів захисту прав та соціальних інтересів осіб які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або профзах­ворювань, а також утриманців і членів сімей загиблих.

Законом України "Про охорону праці" рекомендовано включати до розділу "Охорона праці" договору заходи із поліпшення умов праці інвалідів, жінок, підлітків, надання їм пільг за виконання вимог щодо охорони праці.

Згідно із Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кодек­су України про адміністративні правопорушення і Кримінального ко­дексу України " адміністративним правопорушенням вважається ухилення від участі в переговорах щодо укладання, зміни або за­повнення колективного договору, угоди; порушення строків пере­говорів або ухилення від переговорів роботодавців, уповноваже­них трудових колективів, або незабезпечення роботи комісій із представників сторін з укладення, зміни або доповнень колектив­ного договору, і передбачає накладення на порушника штрафу в розмірі десяти мінімальних заробітних плат.

УВАГА! Порушення чи невиконання колективного договору особами роботодавців, уповноваженим трудового колективу, представниками трудових колективів передбачає накладання штрафу у розмірі до ста мінімальних заробітних плат.

Ненадання особами, які представляють роботодавців або інші уповноважені трудовим колективом органи, представникам тру­дових колективів інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод передбачає накладання штрафу у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" (ст.7 нової редакції), працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливи-

умовами праці, безоплатно забезпечуються —> лікувально- М" /і/ іактинним харчуванням, —» молоком або рівноцінними харчо­вими продуктами, —> газованою солоною водою, —> мають право на оточувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, —> скорочен­ня тривалості робочого часу, —> додаткову оплачувану відпустку, —» пільгову пенсію, —> опіату праці)/ підвищеному розмірі ті інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодав­ством. У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачуєть­ся грошова компенсація на придбання лікувально-профілактич­ного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

На роботах зі шкідливими небезпечними умовами праці, а та­кож роботах, пов'язаних зі забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджу­вальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, по­в'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тошо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені заз­наченими засобами.

Гарантії прав на охорону праці, проголошених Законом України "Про охорону праці", передбачають відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок уш­кодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюєть­ся Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування від нещасного випадку на виробництві та професійного захво ­рювання, які спричинили втрату працездатності". Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та чле­нам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи тру­дового договору. За працівниками, які втратили працездатність у ів ЯЗКУ з нещасним випадком на виробництві або професійним зах­ворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заро- °ІГНа плата на весь період до відновлення працездатності або до становлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі не можливості виконання потерпілим попередньої роботи прово­

дяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштуван­ня відповідно до медичних рекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи зі шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах.

9.4. Охорона праці жінок, неповнолітніх та осіб зі зниженою працездатністю

Охорона праці жінок. Враховуючи фізіологічні особливості жіно­чого організму, з метою охорони материнства і дитинства, чинне законодавство України передбачає для жінок певні пільги, перева­ги і додаткові гарантії. Так, законодавством заборонено:

% застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних ро­ботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням);

& зшучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до пе­реліку важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умо­вами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим цент­ральнім органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за ви­нятком тих галузей народного господарства, де це викликано не­обхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст. 175 КЗпП).

У законодавстві про охорону праці приділена значна увага на­данню пільг вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років. Таких жінок заборонено залучати до роботи у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження (ст. 176 КЗпП). Крім цього, жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не мо­

жуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відряд­ження без їх згоди (ст. 177 КЗпП). Вагітним жінкам, відповідно до медичного висновку, знижують норми виробітку, норми обслуго­вування, або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і вик­лючає вплив несприятливих виробничих факторів, зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою (ст. 178 КЗпП).

Граничні норми підіймання і переміщення важких

речей жінками

-—► підіймання і переміщення вантажів за чергування з іншою роботою (до 2 разів на годину) -10 кг;

підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни - 7 кг;

сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати; * з робочої поверхні - 350 кг; * з підлоги -175 кг.

Відповідно до Закону України " Про відпустки " (ст. 17) на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'яз­ку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів (70 днів до і 56 днів після пологів). Після закінчення відпустки у зв'яз­ку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпу­стка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та додаткова неоплачувана відпустка з догляду за дитиною до досяг­нення нею віку шести років. Час цих відпусток зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж за спеціаль­ністю (ст. 181 КЗпП).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про відпустки" жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інва- ліда, за її бажан ням щорічно надається додаткова оплачувана відпу­стка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП).

Заборонено відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижу вати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наяв НІСТЮ дітей ВІКОМ ДО трьох років. Звільняти ЖІНОК, ЯКІ мають дітей віком до трьох (шести) років, з ініціативи роботодавця або уповно­важеного ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, але з обов'язковим працевлаштуванням (ст. 184 КЗпП).

Охорона праці неповнолітніх. Держава враховує певні фізичні фізіологічні та інші особливості неповнолітніх і виявляє турботу про здоров'я молодого покоління. Законодавчо це закріплено, зок­рема, в ст. 43 Конституції України. Законом України "Про охорону праці" (ст. 11) заборонено застосування праці неповнолітніх, тоб­то осіб віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підзем­них роботах. Міністерством охорони здоров'я України видано на­каз від 31.03.1994 р. № 46, яким затверджено Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забо­ронено застосування праці неповнолітніх. Заборонено також залуча­ти неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверд­жені наказом МОЗ України від 22.03.1996 р. № 59 (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Граничні норми підіймання та переміщення важких речей неповнолі­тніми *



Календарний вік (років)

Граничні норми ваги вантажу (кг)

Короткочасна робота

Тривала робота

юнаки

дівчата

юнаки

дівчата

14

5

2,5

_




15

12

6

8,4

4,2

16

14

7

11,2

5,6

17

16

8

12,6

6,3

* При мітка:

1. Короткочасна робота — це 1 — 2 підняття та переміщення вантажу. Тривало робота — це більше ніж 2 підняття та переміщення протягом однієї години робочого часу, встановленого для відповідної категорії підлітків.

, календарний вік визначається чиаіом повних років, що відраховуються віддати

народження

? у вагу вантажу включається вага тари і упаковки.

4 Докладне м'язове зусилля при утриманні або переміщенні вантажу з викорис­танням засобів малої механізації не повинно перевищувати граничну норму ваги ван­та жу і'ого тривалість — не більше Зхв, подальший відпочинок — не менше 2 хв.

Таблиця 9.2

Граничні норми сумарної ваги вантажу для підлітків у розрахунку на 1 годину робочого часу**



Календарний вік (років)

Сумарна вага вантажів (кг), що підіймаються (переміщуються) при виконанні роботи

з рівня робочої поверхні

3 підлоги

юнаки

дівчата

юнаки

дівчата

14

10

5

7

3,5

15

48

12

24

6

16

160

40

80

20

17

272

72

130

32

** Примітка;

1. Сумарна вага вантажу дорівнює добутку ваги вантажу на кількість його підйомів

(переміщень).

2. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень стола, верстата, конвеєра та ін.

3. Висота підіймання не повинна перевищувати І метра.

4. Відстань переміщення вантажу вручну не повинна перевищувати 5метрів.

Не допускається прийняття на роботу осіб, які не мають 16 років. Втім, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досяг­нули віку 15 років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускаєть­ся прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно- технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконан­ня легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує про- 11ссу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 4 річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замі- 11 ю< (ст. 188 КЗпП).

Оборонено залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт Га робіт У вихідні дні (ст. 192 КЗпП). Усі особи, які не досягнули 18

років, приймаються на роботу лише після попереднього медично ГО ОГЛЯДУ І В подальшому, ДО досягнення віку 2 1 року, щороку ПІДЛЯ гають обов'язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП).

Для неповнолітніх у віці від 16 до 17 років встановлено скороче­ний 36-годинний робочий тиждень, а для підлітків 14 — 15 років — 24-годинний. Заробітна плата працівникам, яким не виповнилось 18 років, за скороченої тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій за повної тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП).

Щорічні відпустки неповнолітнім надаються в літній час або, на їх бажання, в будь-яку іншу пору року (ст: 195 КЗпП). Тривалість такої відпустки — один календарний місяць.

За перший рік роботи щорічні відпустки повної тривалості на­даються за заявою неповнолітнього працівника до настання шес­тимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації (ст. 195 КЗпГІ).

Звільнення неповнолітніх з ініціативи роботодавця або уповно­важеного ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).

Заробітна плата неповнолітніх працівників за скороченої трива­лості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як праців­никам відповідних категорій за повної тривалості щоденної роботи.

Праця неповнолітніх працівників, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою згідно з тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівня­но з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-техніч- них, а також студентів вищих навчальних закладів 1"—11 рівнів акре­дитації, які працюють у вільний від роботи час, здійснюється про­порційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприє­мства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати (ст. 194 КЗпП).

Норми виробітку для неповнолітніх працівників встановлюють­ся, виходячи з норм виробітку для дорослих працівників пропорцій­но скороченому робочому часу для осіб, що не досягнули віку 18 років 294

Для молодих працівників, які поступають на підприємство, в організацію після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно- технічних навчальних закладів, курсів, а також для тих, що пройш­ли навчання безпосередньо на виробництві, в передбачених зако­нодавством випадках і розмірах та на визначені ним строки можуть затверджуватись знижені норми виробітку (ст. 193 КЗпГІ).

Законодавством передбачені певні гарантії щодо працевлашту­вання молоді. Так, для всіх підприємств і організацій встановлюєть­ся броня для прийняття на роботу і професійне навчання на ви­робництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб, яким не виповни­лось 18 років.

Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання на вироб­ництві таким особам, направленим в рахунок броні, заборонена.

Працездатній молоді — громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у загально­освітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних зак­ладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а та­кож звільнення зі строкової військової або альтернативної (не­військової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.

УВАГА! Молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена роботодавцем, надається робота за фахом на період не менше

трьох років.

Для звільнення працівників, молодших 18 років, з ініціативи ро­ботодавця необхідно, крім додержання загального порядку звільнення, одержати дозвіл районного (міського) відділу в спра- неповнолітніх. При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, здійснюється у виняткових випадках і Не ДопУскається без працевлаштування.



Го "агаДаємо, що п. 1 ст. 40 КЗпП передбачає розірвання трудово- Логовору з ініціативи роботодавця у випадках змін в організації

виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банк­рутства або перепрофілювання підприємства, установи, органі­зації, скорочення чисельності або штату працівників. У п. 2 цієї статті передбачено звільнення з причин виявленої невідповідності працівника посаді, яку він обіймає, або виконуваній роботі внас­лідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкод­жають даній роботі. За п. 6 ст. 40 КЗпП звільняються працівники у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Законодавством (ст. 199 КЗпП) також передбачено, шо трудо­вий договір з неповнолітнім, у тому числі і строковий, коли про­довження його чинності загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси, може бути розірваний на вимогу батьків, усиновителів і піклувальників неповнолітнього, а також державних органів та службових осіб, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх про­фесіям, пов'язаним з важкими роботами і роботами зі шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість ро­бочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх виз­начаються законом.

Охорона праці осіб зі зниженою працездатністю. Особами зі зни­женою працездатністю є: інваліди, громадяни похилого віку та інші особи, які внаслідок травми чи захворювання під час виконання трудових обов'язків частково втратили працездатність і не можуть конкурувати на ринку праці з іншими працівниками.

* Інвалідами вважаються особи зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або особи з уродженими дефектами, що призводить до об­меження їх життєдіяльності, а отже, до потреби соціальної допомоги і захисту. Інвалідність, як ступінь втрати працез­датності, визначається медико-соніальними експертним11 комісіями (МСЕК).

* Громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досяг­нення пенсійного віку залишилось не більше півтора року. Норми чинного законодавства України не тільки закріплю­ють для цієї категорії громадян право на працю нарівні з іншими громадянами, а й забезпечують державну підтрим­ку них працівників шляхом встановлення для них додатко­вих гарантій.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечуєть­ся право працювати на підприємствах зі звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інваліда, а також займатися індивідуальною трудовою діяльністю, яка не за­боронена законом.

За працюючими пенсіонерами зберігається право на пенсію.

Зайнятість інвалідів забезпечується через встановлення квот прийому на роботу інвалідів, створення спеціальних робочих місць для них. З цією метою Кабінетом Міністрів України прийнято спеціальну постанову " Про організацію робочих місць та працевлаш­тування інвалідів" від 3 травня 1995 року № 314, якою затверджене Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.

Підбір робочого місця здійснюється органами Міністерства праці і соціальної політики України, місцевими радами, громадсь­кими організаціями інвалідів на підприємствах, де сталася інвалідність. При цьому повинні враховуватись побажання інвалі­да, наявність у нього професійних навичок і знань.

Відмова в укладенні трудового договору або просуванні по службі, звільнення з ініціативи роботодавця, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускаєть- Ся> за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню про­фесійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, ° У разі, коли продовження трудової діяльності чи зміна її харак- ГеРУ та обсягу спричиняє погіршення здоров'я інваліда.

Інваліди війни мають право: ^Н

® на першочергове працевлаштування за спеціальністю відповід­но до підготовки та висновків медико-соціальноїекспертизи- © переважне право на залишення на роботі за скорочення чисель­ності або штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці; ® на працевлаштування у разі ліквідації підприємства; ® інваліди війни мають право на щорічні відпустки повної три- всиюсті до настання шестимісячного терміну безперервної ро­боти у перший рік роботи на даному підприємстві, на викори­стання щорічної .оплачуваної відпустки у зручний для них час, а також на одержання відпустки без збереження заробітної плати.

УВАГА! Законодавством заборонено залучати інвалідів без їх згоди до надточних робіт і робіт V нічний час.

У випадках, передбачених законодавством, на роботодавця по­кладається обов'язок організовувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів згідно з медичними рекомендаціями, встановлювати на їх прохання неповний робочий день або непов­ний робочий тиждень (ст. 12 Закону України "Про охорону праці").

Підприємства, незалежно від форм власності і господарюван­ня, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціаль­ної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації і за­безпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені зако­нодавством.

9.5. Державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

Завданням державного страхування від нещасного випадку на виробництві є:

проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання не­щасним випадкам на виробництві, професійним захворюван­ням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, вик­ликаних умовами праці;

Ф відновлення здоров'я та працездатності потерпших на вироб­ництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

Ф відшкодування матеріальної та мора/іьної шкоди застрахова­ним і членам їх сімей.

Законодавство про страхування від нещасного випадку скла­дається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове дер­жавне страхування, КЗпП, Закону України "Про охорону праці", За­кону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Останній був введений вдію і квітня 2001 р. Згідно з цим законом всі підприєм­ства повинні реєструватися в регіональних управліннях виконав­чої дирекції Фонду соціаііьного страхування (далі Фонд) і отримати страхове свідоцтво. На підставі Постанови Кабінету Міністрів Ук­раїни від 13 вересня 2000 р. № 1423 "Про затвердження Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та органі­зацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворювання" ви­конавча дирекції Фонду визначає клас професійного ризику та страховий тариф. Розмір страхових внесків залежить від встанов­леного для підприємства класу професійного ризику (всього пе­редбачено 20 класів; див. табл. 9.3).

Найбільші страхові внески, з урахуванням змін, внесених По­становою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 985, становлять 13,8% (найвищий клас), найменші - 0,8% (перший клас) від фактичних виплат на оплату праці найманих працівників !а к°жний відповідний місяць попереднього року, а з урахуванням Пільг внески можуть становити лише 0,2%.

Таблиця 9.3

Клас професійного ризику (Кпр.р.) основних галузей економіки та

видів робіт



Галузі економіки та види робіт

кпр.р.

Освіта, культура, мистецтво, редакції та видавництва, фінанси, кредит, управління

1

Інші види діяльності сфери матеріального виробництва

2

Зв'язок, проектні та проектно-розвідувальні роботи

3

Охорона здоров'я, фізична культура, лісохімічна промисловість

4

Трубопровідний транспорт загального користування, інформаційно-обчислювальне обслуговування

5

Наука і наукове обслуговування,житлово-комунальне господарство

6

Торгівля і громадське харчування

7

Електроенергетика, поліграфічна та целюлозно-паперова промисловості

8

Легка та медична промисловості, сільське господарство

9

Харчова, м'ясна та молочна промисловості

10

Лісове господарство, нафтовидобувна та нафтопереробна промисловості

11

Газова промисловість, автомобільне господарство

12

Хімічна та деревообробна промисловості, залізничний транспорт

13

Нафтохімічна промисловість, водний транспорт

14

Машинобудування і металопереробка, кольорова металургія

15

Будівництво (без урахування будівництва шахт)

16

Чорна металургія

17

Виробництво будівельних металовиробів

18

Будівництво шахт, підземний видобуток руд чорних металів

19

Видобуток вугілля підземним способом

20

Функції Фонду соціального страхування:

® повністю відшкодовує шкоду, заподіяну працівникові внаслі­док ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, .вші-и'

чуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: до­помогу в зв 'язку з тимчасовою непрацездатністю; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; втрачений заробіток у разі тимчасо­вої непрацездатності; пенсію з інвалідності; пенсію у зв 'язку з втратою годувальника; грошову суму за моральну шкоду;

& організовує поховання померлого, оплачуючи пов'язані з цим витрати;

& організовує лікування потерпілих, їх перекваліфікацію, пра­цевлаштування осіб з відновленою працездатністю;

■я надає допомогу інва/іідам у вирішенні соціально-побутових пи­тань, організовує їх участь у громадському житті тощо.

Діяльність Фонду не обмежена лише реабілітаційними захода­ми щодо потерпілих на виробництві та виплатою їм відповідних компенсацій. Фонд здійснює також заходи, спрямовані на запобі­гання нещасним випадкам, усунення загрози здоров'ю працівників,

у тому числі:

■=> надає допомогу підприємствам і організаціям у створенні та реалізації ефективної системи управління охороною праці;

перевіряє стан профілактичної роботи та охорони праці на підприємствах;

■=> бере участь: у розробленні та реалізації національної та галузе­вих програм поліпшення стану безпеки, умов праці та вироб­ничого середовища; у здійсненні наукових досліджень у сфері охорони та медицини праці; у навчанні, підвищенні рівня знань працівників, які вирішують питання охорони праці; .у розроб­ленні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці; у розслідуванні групових нещасних випадків, нещасних випадків зі смертельними наслідками та з можливою інвалід­ністю, а також професійних захворювань;

виконує інші профілактичні заходи.

Основними принципами страхування від нещасного випадку є-

® паритетність держави, представників застрахованих осіб пщ роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випад­ку;

'-і своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

€ обов 'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які пра­цюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб'єктів підприєм­ницької діяльності;

й надання державша гарантій реалізації застрахованими гро­мадянами своїх прав;

сї обов'язковість сплати страхуваїїьником страхових внесків; формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі; диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та про­фесійної захворюваності на кожному підприємстві;

® економічна зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні цільового використання коштів страхування від нещасного випадку.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застрахова н і гро­мадяни, а в окремих випадках — члени 'їх сімей та інші особи, стра­хувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі — працівник).

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - заст­раховані особи.

Страховик — Фонд соціального страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань України.

Об'єктом страхування від нещасного випадку є житія застрахо­ваного, його здоров'я та працездатність.

обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контрак­ту); . ...

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори,

аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед ібо після занять; під час занять, коли вони набувають професій­них навичок; у період проходження виробничої практики (стажу­вання), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

УВАГА!Для страхування від нещасного випадку на виробництві

не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування

здійснюється в безособовій формі. \ У

Контроль за станом травматизму на підприємстві і професійни­ми захворюваннями та за відрахуванням страхових внесків здійсню­ють страхові експерти Фонду соціального страхування. Великі стра­хові внески значно погіршують фінансове становище підприємства. Це змушує роботодавця постійно дбати про стан охорони праці, удосконалювати виробництво, щоб мати пільги і низький страхо­вий ризик.

Права страхових експертів:

— безперешкодно і в будь-який час відвідувати підприємства з метою проведення перевірки або участі у роботі відповідних комісій;

— подавати роботодавцям пропозиції про усунення порушень ви­мог нормативно-правових актів з питань профілактики не­щасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

~ вносити роботодавцям подання, а органам виконавчої влади та державного нагляду за охороною праці пропозиції щодо уп­ровадження необхідних санкцій або притягнення до відповідаль­ності посадових осіб, які допусти,їй ці порушення, а також

Р. М. Івах, Я. І. Бедріи, Б. О. Биінськіш, М. М.Козяр. ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРА ЦІ

про заборону подальшої експлуатації робочих місць, дільниць і цехів, робота яких загрожує здоров'ю або життю праців­ників;

— отримувати від посадових осіб і керівників підприємств-стра- хувальників, установ та організацій пояснення щодо виявлен­ня недоліків і заходів з їх усунення у разі, коли їх рівень призво­дить до підвищення витрат Фонду на відшкодування шкоди потерпілим і соціальні послуги;

— брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємств та у перевірці знань з охорони праці працівників підприємств.

Отже, із прийняттям Закону України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" створена система соціального страхування, яка надійно захищає працівників, шо постраждали на виробництві, надає їм широкий спектр соціальних послуг, заохочує роботодавця займатися покра­щанням умов та безпеки праці.

9.6. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні дисциплі­нарних стягнень, передбачених чинним законодавством. Відпові­дно до ст. 147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Право накладати дисциплінарні стяг­нення на працівників має орган, який користується правом прий­няття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. ПіД час обрання дисциплінарного стягнення необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, об-

ічвини, за яких вчинено проступок, попередню роботу прапів-



ИИ Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб винних в порушеннях законодавства про охорону праці у виг­ляді грошового штрафу.

'Згідно зі ст. 43 Закону України "Про охорону праці" максималь­ний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місяч­ного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Несплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення. Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших норма­тивно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржене в місячний строк у судовому порядку. Кошти від застосування штраф­них санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до за­конодавства використовують найману працю, посадових осіб і пра­цівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів Держнаглядохоронпраці, а також представників проф­спілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно з законом.

Право накладати адміністративні стягнення з причин, зазначе­них у ст. 43 Закону України "Про охорону праці", мають службові °соби Держнаглядохоронпраці. Адміністративній відповідальності Підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністратив­ного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Матеріальна відповідальність включає відповідальність як пра- пвника, так і власника (роботодавця). Уст. 130 КЗгіГ! зазначаєть­

ся, іцо працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну підприємству (установі) через порушення покладених на них обов'язків, в тому числі і внаслідок порушення правил охо­рони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду і за умови, коли така шкода заподіяна підприєм­ству (установі) винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повно­го розміру заподіяної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисцип­лінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Ро­ботодавець або уповноважена ним особа (орган) несе, матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якшо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Збитки у зв'язку з по­рушеннями законодавства про охорону праці можуть включати відшкодування потерпілому втраченого заробітку, одноразову до­помогу, додаткові витрати на лікування, протезування, якщо по­терпілий залишився живим, а також витрати на поховання в разі смерті погерпілого, одноразову допомогу на сім'ю та на утриманців.

Кримінальна відповідальність настає, якшо порушення вимог за­конодавства та інших нормативних актів, про охорону праці ство­рило небезпеку для житія або здоров'я громадян. Суб'єктом кри­мінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь- яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин — роботодавець чи упов­новажена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається у судовому порядку.

9.7. Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" (ст. 41) гро­мадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють:

* трудові колективи через обраних ними уповноважених;

* професійні спілки — в особі своїх виборчих органів і представників.

Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, їх ос­новні обов'язки і права. Інститут уповноважених трудових колек­тивів з питань охорони праці створюється на підприємствах, в ус­тановах та організаціях незалежно від форм власності, видів їх діяль­ності та чисельності працюючих для здійснення громадського контролю за дотриманням законодавства про охорону праці. Діяльність уповноважених проводиться на підставі "Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці", яке розробляється відповідно до Типового положення і затверд­жується загальними зборами (конференцією) трудового колекти­ву підприємства.

Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах (конференції) колективу підприємства або цеху, дільниці з числа досвідчених та ініціативних працівників на строк дії повно­важень органу самоврядування трудового колективу. Працівник, який згідно з посадовими обов'язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці, не може бути уповноваже­ним з питань охорони праці. Чисельність останніх визначається рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу за­лежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпе­чення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі. Уповноважені, в місячний термін після обрання, за рахунок власника проходять навчання з питань охорони праці відповідно до програми, розроб­леної службою охорони праці підприємства, погодженої з органом самоврядування трудового колективу та профспілкою і затвердже­ної керівником підприємства.

^ воі обов'язки уповноважені з питань охорони праці викону- ■°гь, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй Дільниці, зміні, бригаді. Уповноважені з питань охорони праці не Р'лше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних °Рах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані.

Відповідно до Типового положення уповноважені з питань охо­рони праці, з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:

— виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;

— забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охо­рони праці, які діють в межах підприємства, та дотримання їх вимог працівниками;

— своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням й обліком нещасних випадків та професійних захворювань;

— використанням фонду охорони праці підприємства за його при­значенням та інше.

Уповноважені з охорони праці можуть і повинні залучатися до розроблення розділу "Охорона праці" колективних договорів та угод, комплексних перспективних планів з охорони праці, до роботи в комісіях з питань атестації робочих місць. Вони беруть участь:

в комісіях з розслідування професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві, якщо потерпший не є членом проф­спілки;

^ у вирішенні питання про зниження розміру одноразової допомо­ги потерпіюму від нещасного випадку у разі невиконання пра­цівником вимог нормативних документів про охорону праці;

■=> у розгляді факту наявності виробничої ситуації, небезпечноі для здоров 'я чи життя працівника або для людей, які його ото­чують, і навколишнього природного середовища, у разі відмови працівника виконувати з цих причин доручену йому роботу.

Тема Планове і нормативне регулювання охорони праці

Права уповноваженого з охорони праці

безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці,

дотримання працівниками нормативних актів про охорону праці на об 'єктах, підприємствах чи у виробничому підрозділі, колектив якого його обрав;

► вносити в спеціально заведену для цього книгу

обов 'язкові для розгляду роботодавцем (керівником структурного підрозділу) пропозиції щодо усунення виявлених порушень;

► вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника

виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров 'ю працівників;

«■ вносити пропозиції про притягнення до

відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці.

Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з роботи з ініціативи власника або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності передбачені у колективному договорі. Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) тру­дового колективу який його обирав.

Повноваження і права профспілок у здійсненні контролю за дотри­манням законодавства про охорону праці. Законом України "Про охо­рону праці" (ст. 41) на профспілки покладено чимало повноважень в галузі охорони праці, виконання яких вони здійснюють через свої виборчі органи та своїх представників. Головною метою і завдан­ням представників профспілок є захист прав та законних інтересів працівників у сфері охорони праці, надання їм практичної допо- Моги у вирішенні цих питань.

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" представни- Ки профспілок беруть участь у вирішенні таких основних питань:

® в опрацюванні національної, галузевих і регіональних програм покращання стану безпеки, гігієни праці та виробничого сере­довища, а також відповідних угод з питань покращання умов і безпеки праці;

® в опрацюванні державних міжгалузевих і галузевих норматив­них актів про охорону праці;

^ в опрацюванні власником комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів з охорони праці;



1®р у розслідуванні нещасних випадків і профзахворювань, у тому числі спеціаііьних розслідуваннях за участю фахівців з охорони праці вищих профорганів, у розробці заходів щодо їх поперед­ження;

ф у підготовці разом з роботодавцем подання про визначення і затвердження трудовим колективом порядку оплати та розмірів одноразової допомоги працівникам, які потерпіли на виробництві, а також про порядок зменшення цієї допомоги за наявності вини працівника у нещасному випадку;

у розробці пропозицій для вісіючення їх в угоду з питань охорони праці колективного договору;

в організації соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у порядку і на умовах, що визна­чаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором);

® у визначенні Кабінетом Міністрів України порядку перегляду і збільшення тарифів на соціальне страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань залежно від рівня виробничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці;

« • у роботі комісій з питань охорони праці підприємств, з атес­тації посадових осіб на знання ними нормативних актів про охорону праці, з приймання в експлуатацію нових і реконст­руйованих об'єктів виробничого призначення на відповідність

їх вимогам нормативних актів про охорону праці, з атестації робочих місць за умовами праці.

Безпосередніми виконавцями функцій профспілок на підприє­мствах, зг ідно із Законом України " Про охорону праці"є профспілко­ві/її комітет, його комісія з питань охорони праці, цехові комітети, профгрупи і громадські інспектори з охорони праці. Функції і обов'яз­ки цих громадських формувань і їх права викладені у відповідних положеннях, затверджених президією Федерації профспілок Ук­раїни від 20 вересня 1994 р.

Відповідно до " Типового положення про роботу уповноважених трудових колективів" уповноважені з охорони праиі можуть бути одночасно і представниками профспілок з питань охорони праці. В той же час за рішенням трудового колективу обов'язки уповно­важених можуть бути покладені на громадських інспекторів з охо­рони праці профспілок.

Разом з тим необхідно зазначити, що профспілковий комітет має дешо ширші права. Зокрема він має право внести власнику, державним органам управління подання з будь-якого питання охо­рони праці га домагатися від них аргументованої відповіді. Більше того, відповідно до ст. 45 КЗпП на вимогу профспілкового коміте­ту, який підписав за дорученням трудового колективу колектив­ний договір, власник або уповноважений ним орган повинен розір­вати трудовий договір (контракт) з будь-яким керівником або усу­нути його із займаної посади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує заходи або вимоги колективного договору, у тому числі і з питань охорони праці.

Значною є роль профспілкових комітетів щодо профілактики травматизму та професійних захворювань. На засіданнях своїх ко­лективних органів вони розглядають причини нещасних випадків, особливо з важкими наслідками, і дають принципову оцінку діяль­ності власника щодо підвищення рівня безпеки праці на вироб­ництві. Важливою функцією профспілкового комітету є захист 'нтересів членів профспілки та інших працівників (на їх прохання) ПіД час розгляду конфліктних ситуацій з будь-яких питань охоро- Ни праці.

У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припи­нення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи ви­робництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства ви­користовують найману працю, загалом на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.

Професійні спілки також мають право: <=> на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, бу­дуються чи експлуатуються, на відповідність їх норма­тивно-правовим актам про охорону праці;



<=> брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них;

■=> вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та отримувати від них аргументовану відповідь.

УВАГА! Уразі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

Уповноважені найманими працівниками особи з питань охо­рони праці мають право:

-у- безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання ви­мог щодо охорони праці;

вносити обов 'язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень нормативно-правових актів з безпеки і гігієни праці.

Для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених найманими працівниками осіб з пи­

тань охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк зі збереженням за ними середнього заробітку.

Не можуть бути ущемлені будь-які законні інтереси праців­ників у зв'язку з виконанням ними обов'язків уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці, їх звільнення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється лише за згодою найманих праці­вників у порядку, обумовленому колективним договором.

Якщо уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці вважають, що профілактичні заходи, вжиті робото­давцем, є недостатніми, вони можуть:

& звернутися по допомогу до органу державного нагляду за охо­роною праці;

& вони також мають право брати участь і вносити відповідні пропозиції під час інспекційних перевірок підприємств чи ви­робництв фізичних осіб, які відповідно до законодавства вико­ристовують наішану працю, цими органами.

* Уповноважені найманими працівниками особи з питань охоро­ни праці діють відповідно до Типового положення, що затвер­джується спеціально уповноваженим центральним органом ви­конавчої влади з питань праці та соціальної політики.

  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка