Тема 9: Перша медична допомога при пораненнях. Правила накладання пов’язок



Скачати 375.29 Kb.
Дата конвертації05.11.2016
Розмір375.29 Kb.
Практичне заняття

ТЕМА 9: Перша медична допомога при пораненнях. Правила накладання пов’язок.


Мета: - сформувати у студентів поняття про рани та порядок накладання пов’язок;

- дати практику надання першої допомоги при опіках, ураженнях електричним струмом та отруєннях;

- практикуватися у накладанні стерильних пов'язок на голову, груди, верхні та нижні кінцівки.

Навчальні питання:



1. Перша медична допомога під час поранень.

2. Техніка зупинки кровотеч.

3. Табельні засоби при наданні першої медичної допомоги. Загальна техніка накладання пов’язок.

Студенти мають знати:

- що таке рана, види ран;

- правила обробки рани (проникні поранення грудної клітки, проникне поранення черева);

- правила асептики;

- техніку зупинки кровотечі;

- перев’язувальні матеріали, які використовуються для надання першої медичної допомоги;

- правила накладання бинтової пов'язки.

Студенти повинні засвоїти терміни і поняття:

- асептика і антисептика, механічна антисептика, хімічна антисептика, фізична антисептика, біоло­гічна антисептика, пов'язка.


Місце заняття: клас захисту Вітчизни.

Час: 80 хв.

Метод проведення заняття: лекція

Обладнання: медична сумка.


Структура заняття

  1. Організаційний момент - 2 хв.

  2. Актуалізація опорних знань і умінь студентів - 8 хв.

  3. Вивчення нового матеріалу – 50 хв.

  4. Закріплення нових знань і умінь студентів – 10 хв.

  5. Підсумок заняття – 5 хв.

  6. Домашнє завдання – 5 хв.

Хід заняття



  1. Організаційний момент – 2 хв.

Шикування групи в одну (дві) шерен­ги черговим групи, перевірка за списком та зовнішнього стану студентів, віддача рапорту викладачу, привітання викладачу (тренування декілька раз – в разі потреби ).

II. Актуалізація опорних знань і умінь студентів – 8 хв.

1. Перевірка вивчення і виконання домашнього завдання.

2. Оголошення теми, мети та порядку вивчення матеріалу.

III. Вивчення нового матеріалу – 50 хв.
1. Перша медична допомога під час поранень.

Шкіра захищає людину від негативних зовнішніх впливів (тертя, мікробів, розтягнення, тиску) та зневоднення орга­нізму. Вона багата на нервові закінчення і нервові волокна, які забезпечують її чутливість. Тому шкіру слід ретельно оберігати від поранень.



Рана — це пошкодження, що характеризується порушенням цілісності шкіряного покриву, слизових оболонок, а іноді й глибоких тканин, яке супроводжується болем та кровотечею.

За своїм походженням рани бувають:

- вогнепальними,

- різани­ми,

- рубленими,

- колотими,

- забитими,

- рваними,

- вкушеними,

- операційними.

Також розрізняють поверхневі і проникні пора­нення (коли пошкоджуються внутрішні оболонки черевної, грудної та інших порожнин).

Вогнепальні рани виникають у результаті поранен­ня кулями, мисливським дробом чи осколками. Вони бувають наскрізні (коли куля проходить крізь тканини і не затриму­ється, тобто має вхідний та вихідний отвори, причому вихідний отвір завжди більший за вхідний), сліпі (коли куля чи осколок залишається в тканині, є лише вхідний отвір) та дотичні (коли куля, пролітаючи по дотичній, пошкоджує шкіру, не проника­ючи всередину глибоких тканин). Найнебезпечніші з вогне­пальних ран — сліпі, оскільки сторонній предмет, що залишається в тілі, спричинює нагноєння. Крім того, у канал, що утворився після проходження кулі чи осколка, можуть потрапити шматки одягу, земля та ін., що, в свою чергу, може призвести до інфікування тканин і швидкого розвитку тяжких гнійних запа­лень. Вогнепальні поранення часто бувають комбінованими, коли уш­кодження зазнають кілька органів і порожнин, що спричинює пору­шення багатьох функцій організму.
Різані рани характеризуються незначним пошкодженням шкіри, рівними краями. Стінки рани зберігають життєздат­ність, як правило, сильно кровоточать, довго загоюються, але меншою мірою піддаються інфікуванню.

Колоті рани так само мають невелику поверхню пошкодження шкіри, але можуть сягати значної глибини, яку нерідко важко визначити. Такі рани небезпечні тим, що ушко­дження внутрішніх органів може спричинити внутрішню кровотечу.

Рублені рани мають неоднакову глибину, супрово­джуються забиттям м'яких тканин, що може бути причиною нагноєння і змертвіння їх клітин.

Забиті і рвані рани виникають внаслідок грубої механічної дії, що інколи супроводжується пошкодженням сухожиль, м'язів і судин. Різновидом цих ран є розтрощені ра­ни складної форми з нерівними краями, просоченими кров'ю, некротизацією тканин на значній ділянці, де створюються сприятливі умови для розмноження хвороботворних мікроор­ганізмів.

Укушені рани навіть за наявності невеликих пошкоджень можуть завдати тяжких наслідків, оскільки завжди сильно інфіковані. Зі слиною тварин передаються надзвичайно небез­печні захворювання — правець, сказ тощо.

Операційні рани завжди стерильні, оскільки завдаються хірургічним інструментом під час операції і перебувають під постійним наглядом працівників медичної служби.

Навіть незначна рана може загрожувати життю і здоров'ю людини. Крім того, після неправильної обробки рани назавжди залишається неприємний рубець, тому треба приділяти пильну увагу обробці ран і профілактиці їх ускладнень.


Кровотечі, види кровотеч.

Основними видами ускладнень, що можуть виникнути під час поранення, є кровотеча. Кров становить близько 7—8 % маси тіла, тобто 5,2 кг, якщо маса 65 кг. При кровотечах втрата 10 % крові допустима, 30 % — небезпечна, 50 % — смертельна. Під час невеликої кровотечі згортання крові починається через 3 хв і закінчується через 8 хв.

Під кровотечею розуміють витікання крові з пошкоджених кровоносних судин, що може бути первинним (виникає відразу ж після ураження) і вторинним (з'являється через деякий час після травмування). Залежно від типу ушкоджених судин розрізняють артеріальну, венозну, капілярну та паренхіматоз­ну кровотечі.

Артеріальна кровотеча — найбільш небезпечна, бо виникає під час ушкодження артерій; адже за короткий час може витекти значна кількість крові, втрата 2 л її уже може призве­сти до смерті. Ознакою артеріальної кровотечі є яскраво черво­не забарвлення крові, витікання пульсуючим струменем або фонтанчиком .

Так само небезпечна венозна кровотеча. її характерною ознакою є більш темне забарвлення крові, відсутність пульсую­чого струменя чи фонтанчика. Найчастіше ці два види крово­течі виникають у місцях пошкодження магістральних крово­носних судин, які розташовані близько до поверхні тіла.



Капілярна кровотеча — наслідок пошкодження дрібних кровоносних судин (капілярів) шкіри, підшкірної клітковини чи м'язів. Кровоточить уся поверхня рани.

Паренхіматозна кровотеча — виникає в разі пошкодження внутрішніх органів (печінки, нирок, легенів) і завжди небез­печна для життя. Інколи вона має місце під час закритих травм внутрішніх органів і її важко визначити.

Залежно від місця виливу крові розрізняють зовнішню і внутрішню кровотечі. Під час зовнішньої кровотечі кров витікає крізь рани в шкірних покривах, слизових оболонках на поверхню тіла. Під час внутрішньої кровотечі, або крововили­ву, кров виливається в тканини органів чи порожнини. Вили­ваючись у тканини, кров насичує їх, утворюючи припухлість, що називається інфільтратом, чи синцем. Якщо ж кров наси­чує тканини нерівномірно і внаслідок цього вони розсу­ваються, утворюючи заповнену кров'ю порожнину, виникає гематома


При першій допомозі великого значення набуває своєчасна і правильна обробка рани. Бруд, пісок, землю слід змити пероксидом гідрогену. Скіпки та інші дрібні сторонні предмети видалити за допомогою пінцета чи голки, змочених у спирті. Під час обробки рани уникайте кашляння, намагайтеся навіть не дихати на рану, бо можна легко занести інфекцію. Перед накладенням пов'язки шкіру навколо рани треба обробити спочатку ефіром чи пероксидом гідрогену, а потім змастити розчином йоду.

Проникні поранення грудної клітки дуже небезпечні — через можливість ушкодження серця, легенів, аорти та інших життєво важливих органів. Навіть без їх ушкодження такі поранення смертельно небезпечні, оскільки спричинюють ускладнення, відоме як пневмоторакс, що призводить до здавлювання серця, легенів, судин і розвитку загального тяжкого стану — плевропульмонального шоку. Запобігти цьому можна шляхом негайної герметизації рани відрізком лейкопластиру, марлею, просякнутою вазеліном, шматком поліетилену чи іншим непроникним для повітря матеріалом з наступним тугим бинтуванням. Транспортувати потерпілого слід у напівсидячому положенні.

Проникне поранення черева завжди призводить до внутрішньої кровотечі, оскільки черевна стінка дуже тонка, а органи не захищені ребрами чи іншими кістками. Травмування внутрішніх органів спричинює гострі ускладнення внаслідок витікання в черевну порожнину внутрішнього вмісту кишечнику і розвитку гнійного запалення очеревини — перитоніту.

Ознаками проникних поранень черева, крім наявності рани, є його роздування, жага, сухість у роті, напруження м'язів очеревини. Може спостерігатися випадіння з рани органів черевної порожнини — печінки, кишок, шлунка, нирок. У цьому випадку ні в якому разі не можна вправляти органи всередину. Слід обкласти їх товстим кільцем з вати чи марлі і закрити не тугою бинтовою пов'язкою. Варто враховувати, що у поранених з випадінням органів дуже швидко розвивається шок.

Важливо пам'ятати, що будь-які поранення черева можуть супроводжуватися травмуванням внутрішніх органів, тому категорично забороняється годувати потерпілих, давати їм пити, пропонувати вживати ліки через рот. Все це може бути причиною розвитку перитоніту. Транспортувати таких хворих потрібно у лежачому положенні, з трохи піднятою верхньою частиною тулуба і зігнутими у колінах ногами. Таке положення може зменшити біль і попередити поширення запального процесу на всі органи черевної порожнини.
Основним заходом для запобігання розвитку ускладнень є зупинка кровотечі, термінове накладання пов'язок, дотримання правил асептики і антисептики. Правильна обробка рани скорочує термін її загоювання втричі.

Асептика і антисептика.

Асептика це сукупність заходів, спрямованих на попере­дження потрапляння мікроорганізмів у рану, оскільки саме вони найчастіше є джерелом основних видів ускладнень.

Правила асептики доволі прості.

1. Перед поданням допомоги потрібно ретель­но вимити руки.

2. Не можна торка­тися рани руками.

3. Ні в якому разі не можна досліджувати рану пальцем і видаляти з її глибини чужорідні тіла (осколки, ошур­ки, клапті одягу тощо). Це може призвести до більшого забруд­нення або кровотечі.

4. Не можна промивати рану водою з-під крана чи іншими рідинами, не призначеними для цього (за винятком ран від укусів тварин). Це тільки збільшить кількість мікробів, оскільки вони будуть змиті з країв рани і занесені вглиб. Можна лише зняти бруд з рани, але очищення має проводитися в напрямку від рани.

5. Шкіру навколо рани можна змастити розчином йоду чи бриліантового зеленого. Не можна допускати потрапляння спиртових розчинів у рану, оскільки спирт вбиває живі клітини, що сприяє нагноєнню і посиленню болю.

6. Рана завжди повинна бути захищена асептичною пов'язкою. Якщо після накладання пов'язки кров швидко її просякає, знімати пов'язку не слід, потрібно просто підбинтувати ще кілька шарів.

Заходи асептики доповнюють антисептичними захо­дами, що сприяє ефективній боротьбі з інфекційним заражен­ням.



Антисептика система заходів, спрямованих на зменшен­ня кількості мікроорганізмів, що потрапили в рану або в тканини і органи. Розрізняють механічну, хімічну, фізичну й біоло­гічну антисептику.

Механічна антисептика полягає у первинній хірургічній обробці рани і передбачає видалення скіпок, колючок, осколків.

Хімічна антисептика — використання для знищення мікробів різних хімічних речовин (розчинів йоду, пероксиду гідрогену, перманганату калію, риванолу, мазі Вишневського та ін.).

Фізична антисептика ґрунтується на згубній дії на мікро­організми деяких фізичних факторів. Так, мікроби гинуть під дією ультрафіолетового випромінювання, несприятливі умови для їх життєдіяльності створюються під час висушування рани, її дренажу (видалення з рани рідини, що завжди утво­рюється).

Біологічна антисептика полягає у використанні спеціаль­них речовин — антибіотиків для профілактики і лікування інфекції. До таких речовин належать пеніцилін, стрептоміцин, синтоміцин, тетрациклін, еритроміцин, морфоциклін, сигмамацин, левоміцетин, піопен, цепорин, оксацилін, сульфати неоміцину і гентаміцину тощо. Вони застосовуються як місцево (промивання і обприскування ран, змащування мазями), так і для загального впливу на організм (через рот, під шкіру, внутрішньовенно).

Якщо при поданні допомоги під рукою не виявилось ніяких антисептичних засобів, можна обмежитися накладанням пов'язки як основним асептичним заходом.


2. Техніка зупинки кровотеч.

Перша медична допомога при кровотечах У залежності від виду кровотечі (артеріальне, венозне, капілярне) і наявних при наданні першої медичної допомоги засобів здійснюють тимчасову чи остаточну його зупинку.


Тимчасова зупинка кровотечі накладанням джгута і закрутки.

Залежно від виду кровотечі та наявних засобів, здійснюють тимчасову або остаточну зупинку кровотечі.



Тимчасова зупинка кровотечі має на меті попередити небез­печну для життя крововтрату, виграти час для транспортуван­ня хворого і підготовки його до операції. Вона може бути здійснена кількома способами:

1. підняттям травмованої кінцівки вгору (при пораненнях кінцівок, у випадках капіляр­них кровотеч);

2. накладанням стискальної пов'язки (при капілярних і венозних кро­вотечах);

3. максимальним згинанням у суглобах травмованої кін­цівки (при артері­альній кровотечі);

4. притискуванням судини пальцем вище місця ушкодження (при артері­альній кровотечі);

5. накладанням джгута або закрутки (при артері­альній кровотечі).


Капілярну кровотечу можна зупинити при-підніманням кінцівки, накладанням бинтової чи пластирної пов'язки. При нормальному згортанні крові цей вид кровотечі при­пиняється самостійно.

При зупиненні носової кровотечі необхідно забез­печити потерпілому притік повітря, розстебнути комір сорочки, посадити з трішки нахиленою вперед головою та накласти холодний компрес (приміром, хустинку, змоче­ну холодною подою) на ніс і перенісся. Ця людина повинна притиснути обидві половини носа до носової перетинки на 10—15 хв. і дихати ротом, акуратно спльовуючи кров, яка потрапляє до рота, не змінюючи положення голови. При цьому не можна рухатися, розмовляти, кашляти, сякатися. Допомога буде більш ефективною, якщо накласти холодні компреси на потилицю та груди в ділянці серця Найшвидший спосіб тимчасової зупинки кровотечі — притискування судини пальцем. Його використовують під час пошкодження артерій. Артерії притискують пальцями до розташованих поруч кісток у місцях, де вони проходять близь­ко до поверхні тіла (табл. 2).


Техніка накладання стискувальної пов'язки на шию при ушкодженні сонної артерії має таку особливість: стискаючи сонну артерію з одного боку, необхідно уникати її стискання з протилежного. Для цього використовують шину Крамера, імпровізовану шину чи неушкоджену руку потерпілого.

Спочатку потрібно першим або двома (вказівним і середнім) пальцями притиснути судину до хребцевого стовбура нижче від рани (рис. 1.2). Потім під пальці підвести марлевий валик і щіль­но прибинтувати його до шиї. Щоб не перетиснути фіксувальною пов'язкою судини й нервові стовбури протилежного боку шиї та не стиснути повітряно-носні шляхи (гортань, трахею), на неушкоджений бік потрібно покласти валик з рушника, одягу, а краще — опорну дошку (від тім'яно-скроневої ділянки середньої третини плеча).

При венозній кровотечі необхідно стиснути рану, при­кривши її стерильними серветками, та накласти стиску­вальну пов'язку, зберігаючи при цьому підняте положення кінцівки.

Одним із способів тимчасової зупинки кровотечі є фіксуван­ня кінцівки в положенні максимального згинання або розгинання в суглобі.

При пораненні підключичної артерії руки максимально від­водять назад і фіксують їх у ліктьових суглобах; плечової - руку згинають у ліктьовому суглобі; стегнової - стегно максимально згинають у тазостегновому суглобі; підколінної - ногу максималь­но згинають у колінному суглобі (рис. 21). У такому положенні кінцівка стискає травмовану судину.

Зупинку кровотечі проводять у такій послідовності:

- зробити валик з м'якого матеріалу;

- вкласти валик у ліктьовий згин або підколінну ямку для зу­пинки кровотечі з кисті, передпліччя, гомілки чи стопи;

- зігнути кінцівку в суглобі;

- зафіксувати її поясним ременем або яким-небудь іншим предметом (хусткою, шарфом, смугами тканини, широким бин­том та ін.) у стані максимального згинання або розгинання.






Зупинка артеріальної кровотечі притискуванням судини пальцем вище місця ушкодження

Ділянка кровотечі

Пошкоджена артерія

Місце притискування

Верхня і потилична частина голови

Скронева артерія

Притискують до скроневої кістки спереду вушної раковини

Обличчя

Нижньощелепна артерія

Притискують пальцями до кута нижньої щелепи

Ділянка шиї, низ потиличної частини голови

Сонна артерія

Притискують пальцями до хребців на передній поверхні шиї збоку від гортані

Плечовий суглоб, верхня третина плеча, пахвина ямка

Підключична артерія

Притискують до голівки плечової кістки чотирма пальцями

Середня та нижня частини плеча

Пахвина артерія

Притискують до плечової кістки з внутрішньої сторони плеча збоку від двоголового м’яза

Кисть

Променева артерія

Притискують у ділянці зап’ястка

Середня і нижня третини стегна

Стегнова артерія

Притискують до лобкової кістки в паховій ділянці

Гомілка, стопа

Підколінна артерія

Притискують до кісток колінного суглоба в ділянці підколінної ямки





Зупинку кровотечі круговим стисненням джгутом проводять за такими правилами (рис. 1):

- до накладення джгута накласти прокладку (деталі одягу, хустка, рушник тощо) для попередження защемлення шкіри між витками джгута;

- для зменшення кровотечі надати кінцівці піднятого положення;

- під кінцівку підвести та розтягти джгут і кілька разів обер­нути його навколо кінцівки до зупинки кровотечі;

- перший тур накладати найбільш тугим, другий - з меншим натягом, інші - з мінімальним;

- класти тури джгута рівно, не защемляючи шкіри;

- закріпити кінці джгута;

- під тур джгута покласти записку із зазначенням часу та дати накладення.

Правильно накладений джгут зупиняє кровотечу, кінцівка блідне, пульсація судини нижче джгута припиняється.

Неправильно накладений або надмірно затягнутий джгут викликає сильний біль, а також може спричинити роздавлюван­ня м'яких тканин, їхнє змертвіння і параліч кінцівки. Слабко за­тягнутий джгут кровотечу не зупиняє, створює венозний застій, що проявляється посинінням кінцівки і посиленням венозної кровотечі.

Джгут накладають у типових місцях (рис. 2).

Правильність накладення джгута перевіряється відсутністю пульсу на периферичній судині. Час накладення джгута зі вказівкою: дата, години та хвилини зазначають у записці, котру підкладають під хід джгута так, щоб вона була добре помітна. Джгут на кінцівці варто тримати не більше 1,5 год. влітку та 1 год. взимку, щоб уникнути її змертвіння нижче від місця накладення джгута. Коли з моменту його накладення минув зазначений час, необ­хідно виконати пальцеве притискання артерії, повільно, контролюючи пульс, послабити джгут па 5— 10 хв. і потім знову накласти його трохи вище від попереднього місця. Таке тимчасове зняття джгута повторюють щогодини, доки травмованому не буде надано хірургічну допомогу, при цьому щораз роблять позначку в записці.

Для зупинення кровотечі за допомогою закрутки використовують мотузку, скручену хустку, смужки ткани­ни. Імпровізованим джгутом може бути й пасок, який складають у подвійну петлю, надягають па кінцівку та затягують.



Помилки при накладенні джгута

1. Джгут накладено за відсутності артеріальної кровотечі.

2. Накладення джгута на голе тіло.

3. Накладення джгута далеко від рани.

4. Слабке або надмірне затягування кінців джгута.









Закріпити навчальний матеріал практичним відпрацюванням з використанням різних способів зупинки кровотечі.
3. Табельні засоби при наданні першої медичної допомоги. Загальна техніка накладання пов’язок

Для запобігання забрудненню та інфікуванню, зупинки капі­лярної та венозної кровотечі рани закривають пов'язками.



Пов'язкою називають перев'язний матеріал, який наклада­ють на рану. Процес накладання пов’язки на рану називають перев’язкою.

Пов'язка складається із двох частин: внутрішньої, котра сти­кається з раною, і зовнішньої, котра закріплює і утримує пов'язку на рані. Внутрішня частина пов'язки повинна бути стерильною. Усі перев’язувальні матеріали випускає промисловість – табельні засоби.


Індивідуальний перев'язний пакет складається із двох ват­но-марлевих подушечок розміром 32 х 17,5 см, бинта шириною 10 см і довжиною 7 м (рис. 1). Одна подушечка пришита на кінці бинта, а інша вільно по ньому пересувається.




Індивідуальний перев'язний пакет: 1 - нерухома подушечка; 2 - рухома подушечка; 3 - бинт; 4 - кінець бинта; 5 - скатка бинта; 6 - кольорові нитки

Подушечки і бинт пакета стерильні, загорнені в пергамент­ний папір. Зовнішній чохол пакета зроблений із прогумованої тканини. Таке подвійне впакування перев'язного матеріалу забез­печує надійне збереження його стерильності. У пакет вкладаєть­ся шпилька. На чохлі зазначені правила користування пакетом. При накладенні пов'язки пакет беруть у ліву руку, правою рукою по надрізу розкривають зовнішній чохол і виймають. Попередньо вийнявши шпильку, знімають паперову обгортку і розгортають перев'язний матеріал, не торкаючись руками внутрішньої поверхні подушечок, тобто тієї, котра буде прикладена до рани. Можна братися руками тільки за прошиту кольоровими нитками поверх­ню подушечок. Подушечку прибинтовують бинтом, кінець якого закріплюють шпилькою. При наскрізних пораненнях рухому по­душечку переміщають по бинту на потрібну відстань, що дозволяє закрити вхідний та вихідний отвори рани. Зовнішній чохол паке­та, внутрішня поверхня якого стерильна, використовується для накладення герметичних пов'язок.



Пакет звичайний, на відміну від індивідуального перев'яз­ного пакета, впаковують у пергаментну внутрішню і плівкову зов­нішню оболонки. До кожного пакета прикладається рекомендація з його розкриття і використання.

Бинт являє собою смугу марлі в скачаному стані. Скачана частина бинта називається голівкою, вільний кінець - початком бинта. Стерильні бинти впаковані герметично в пергаментний папір.

Серветки стерильні - це складені в кілька шарів чотирикут­ні шматки марлі, упаковані герметично в пергаментний папір (по 20 шт. в упаковці). Розміри великих серветок 70x68 см, малих -68x35 см.

Пов'язка стерильна мала складається з бинта шириною 14 см і довжиною 7 м та однієї ватно-марлевої подушечки розміром 56x29 см.

Пов'язка стерильна велика має подушечку розміром 65x45 см, до якої пришиті шість фіксуючих тасьм. Пов'язки ви­користовуються при великих ранах і опіках.

Вата стерильна випускається в упаковках по 25 і 50 г. Вата нестерильна випускається в упаковках по 50 і 250 г і застосову­ється при накладанні стисних пов'язок. Компресна (сіра) вата за­стосовується для виготовлення м'яких прокладок при накладенні шин та компресів.

Косинкові пов'язки накладають на голову, груди, плечові, ліктьові, колінні, гомілковостопні суглоби, на кисть і стопу та на промежину. Якщо косинки нестерильні, то спочатку на рано­ву поверхню накладають стерильні бинти або серветки, які потім фіксують косинкою.

За відсутності або нестачі табельних перев'язних матеріа­лів використовують підручні засоби. Особливо зручні пов'язки за Маштафаровим. їх накладають, використовуючи шматки тка­нини (простирадла, сорочки та ін.) різної величини, кінці яких надрізають для одержання тасьм. Спочатку на рану накладають стерильний бинт або серветку (при необхідності - і вату), а потім шматком тканини із зав'язками закріплюють пов'язку (рис).



Клеолові та лейкопластирні пов'язки накладають, як пра­вило, на невеликі рани. Рану закривають стерильним матеріалом, і закріплюють смужками липкого пластиру. При накладенні клеолової пов'язки шкіру навколо рани змазують клеолом, дають йому підсохнути, а потім рану закривають розтягнутою марлевою серветкою, приклеюючи її краї до змазаної шкіри.

При накладенні пов'язок необхідно прагнути не викликати зайвого болю. Бинт варто тримати в правій руці, а лівою втриму­вати пов'язку і розгладжувати ходи бинта .

Перш ніж накласти первинну пов'язку, потрібно оголити рану, для чого верхній одяг залежно від характеру рани, погодних і місцевих умов або знімають, або розрізають. Спочатку знімають одяг зі здорової сторони, потім - з ураженої. У холодну пору року, щоб уникнути переохолодження, а також в екстрених випадках надання першої медичної допомоги постраждалим у важкому ста­ні одяг розрізають в області рани. Не можна відривати від рани прилиплий одяг, його треба обережно обрізати ножицями, а потім накласти пов'язку. Надягають знятий одяг у зворотному поряд­ку - спочатку на уражену, а потім - на здорову сторону.



Правильне положення рук і бинта при накладенні пов'язки
Пов'язка виконує не тільки профілактичну, а і лікувальну дію. Вона створює спокій ушкодженій частині тіла, герметично закриває рану, всмоктує з рани відільне, попереджає розвиток ускладнень у рані.

На рану накладають ватно-марлеві і бинтові пов'язки, а та­кож пов'язки з підручних засобів - чистої носової хустки, косин­ки, сорочки тощо.


Бинтові пов'язки накладають за такими правилами:

1. Надати ушкодженій частині тіла найбільш зручне, функ­ціонально вигідне положення, при якому зменшується біль.

2. Бинтувати зручніше, якщо ушкоджена частина тіла буде розташовуватися на рівні грудей рятувальника.

3. Ушкоджена частина тіла після закінчення бинтування по­винна перебувати у функціонально - вигідному фізіологічному положенні.

4. При накладенні пов'язки необхідно стежити за виразом об­личчя постраждалого і не заподіювати йому своїми діями болю.

5. Якщо пов'язка турбує постраждалого, необхідно послаби­ти її або змінити напрямок турів бинта.

6. Бинтувати треба двома руками, здійснюючи поперемін­но то однією, то іншою рукою обертання голівки бинта навколо ушкодженої частини тіла, вільною рукою розправляючи тури бинта, щоб не було складок.

7. Під час накладення пов'язки "правша" розгортає бинт лі­воруч. Голівка бинта повинна скочуватися з турів бинта.

8. Кожен наступний тур повинен закривати на 1/2 або 2/3 ширини попередній тур.

9. Бинтувати треба за планом, користуючись якою-небудь ти­повою пов'язкою.

10. Накладена пов'язка не повинна викликати порушення кровообігу в кінцівці, а повинна здійснювати рівномірний тиск і зупиняти капілярну та венозну кровотечу.

11. Кінці бинта зав'язують над здоровою частиною тіла для попередження непотрібного тиску на рану.

При накладенні пов'язки і по її закінченні перевіряють, чи не туго накладена пов'язка, чи не занадто вона вільна, чи не буде сповзати і розмотуватися.

При накладенні пов'язок можуть бути допущені помилки:

- забинтована частина тіла перебуває не у функціонально ви­гідному фізіологічному положенні;

- пов'язка накладена занадто туго і викликає порушення кровообігу в кінцівці, ознаками якого є збліднення кінцівки ниж­че пов'язки, посиніння кінцівки або її затерпнення, поява пуль­суючого болю;

- пов'язка нерівномірно накладена;

- пов'язка накладена занадто слабко, не зупиняє кровотечу, сповзає з місця ушкодження.

Залежно від конфігурації ушкодженої частини тіла наклада­ють пов'язку певного типу.


Основні типи пов'язок:

1. Кругова накладається на частини тіла, які конфігурацією наближаються до циліндра (променево-зап'ястковий суглоб, ниж­ню третину гомілки, живіт, шию, чоло). Тури бинта лягають на те саме місце, повністю прикриваючи один одного.

2. Спіральна накладається на частини тіла, які конфігураці­єю наближаються до конуса (передпліччя, гомілка, стегно, пле­че). Тури бинта йдуть трохи косо знизу нагору, причому кожен наступний тур закриває на 2/3 попередній .

3. Хрестоподібна накладається на рухомі частини тіла (су­глоби кінцівок, промежина). Тури бинта накладають у вигляді вісімки .

4. Поворотна накладається на голову, пальці, кукси кінці­вок. Тури бинта йдуть у перпендикулярних площинах, що досяга­ється перегином бинта під кутом 90° і фіксуванням області переги­ну круговими турами. Перегин треба робити в різних місцях для запобігання надмірному тиску в одному місці.

5. Розбіжна («черепашача») - накладається на ліктьовий, ко­лінний або гомілковостопний суглоби. При розташуванні ушкод­ження над суглобом накладається збіжна пов'язка, а при локалізації ушкодження під суглобом - розбіжна.

6. Колосоподібна накладається на плечовий (рис. 4, з), та­зостегновий та інші суглоби. Закріплюючі тури на лівому плечі накладають по ходу годинної стрілки, а на правому - проти ходу. Третій тур починають із задньої поверхні плеча, по спині, через пахвову западину протилежної сторони на груди і плече ушкод­женої сторони, обходять плече із зовнішньої поверхні, переходять на задню. На внутрішній поверхні бинт переводять із пахвової за­падини на передню поверхню плеча, перехрещуючи попередній тур на зовнішній поверхні. 5-й тур повторює хід 3-го, зміщаючись на 1/3-1/2 ширини бинта. З кожним туром перетинання бинта на бічній поверхні плеча роблять усе ближче до плечового суглоба. Після повного його закриття пов'язкою закінчують бинтування циркулярним ходом бинта навколо тулуба.

7. Повзуча пов'язка нагадує спіральну. Після за­кріплюючих турів бинта ходи його ведуть гвинтоподібно, так, щоб вони не стикалися, на відстані один від іншого, рівний ширині бинта. Пов'язка призначена для тимчасового утримання асептич­ної пов'язки.

8. Пращоподібна пов'язка накладається при травмах ниж­ньої щелепи, зовнішніх статевих органів у чоловіків.

9. «Вуздечка» - найбільш міцна пов'язка для тім'яної і по­тиличної областей, а також нижньої щелепи. Під час бинтування голови постраждалий повинен тримати рот відкри­тим або під підборіддя йому підкладають палець, щоб накладена пов'язка не заважала відкривати рот і не здавлювала шию.



При накладенні пов'язок необхідно враховувати деякі осо­бливості:

- при триваючій кровотечі накладають стисну пов'язку. Через 5-7 годин для поліпшення відтоку ранового вмісту в пов'яз­ку її заміняють більш вільною. Якщо з'являється пульсуючий біль у рані, то це вказує на розвиток ранової інфекції. У цьому ви­падку пов'язку необхідно послабити;

- для зручності бинтування та надання медичної допомо­ги під поранену ногу до бинтування підкладають валик ниж­че рани. Бинтувати кінцівки починають із периферії до центра. Неушкоджені кінчики пальців залишають відкритими для того, щоб стежити за кровообігом;

- при пораненні грудей постраждалого саджають спиною до якої-небудь опори;

- при пораненні живота постраждалого кладуть на спину і під хрестець підкладають валик зі згорнутого одягу.

Пращоподібна пов'язка: а - на ніс; б - на чоло; в - на підборіддя


Різні типи бинтових пов'язок: а, б, в- спіральна (на передпліччя і гомілку); г - хрестоподібна на потилицю і гомілковостопний суглоб; д - поворотна, що накла­дається на кисть; е-розбіжна «черепашача» на колінний суглоб; ж - збіжна на колінний суглоб; з - колосоподібна на плечовий суглоб; и - повзуча пов'язка


Правила накладення стерильних пов'язок на голову

При травмах голови можуть накладатися різні типи бинто­вих пов'язок, пов'язок з використанням косинок, стерильних сер­веток і липкого пластиру. Вибір типу пов'язки залежить від роз­ташування і характеру рани.

На рани волосистої частини голови накладається пов'язка -«чепець», що закріплюється смужкою бинта за нижню щелепу. Від бинта відривають шматок розміром до 1 м і кладуть серединою поверх стерильної серветки, що закриває рану, на об­ласть тімені, а кінці його спускають вертикально вниз спереду шиї і утримують у натягнутому стані. Навколо голови роблять круговий закріплюючий хід (1), потім, дійшовши до зав'язки, бинт обертають навколо неї і ведуть косо на потилицю (3). Чергуючи ходи бинта через потилицю та чоло (2-12) і щораз направляючи його більш вертикально, закривають всю волосисту частину голови . Після цього 2-3 круговими ходами за­кріплюють пов'язку. Кінці зав'язують бантом під підборіддям.




Пов'язка на голову - «чепець»
При пораненні шиї, гортані або потилиці накладають хресто­подібну пов'язку




Хрестоподібна пов'язка на потилицю

Круговими ходами бинт спочатку закріплюють навколо го­лови (1, 2), а потім вище лівого вуха його спускають у косому на­прямку вниз на шию (3). Далі бинт іде по правій бічній поверхні шиї, закриває її передню поверхню та повертається на потилицю (4), проходить вище правого і лівого вух, повторюючи зроблені ходи. Пов'язка закріплюється ходами бинта навколо голови.

При великих ранах голови або розташуванні їх на облич­чі краще накладати пов'язку у вигляді «вуздечки» . Після 2-3 закріплюючих кругових ходів через чоло (1) бинт ведуть по потилиці (2) на шию і підборіддя, роблять кілька вертикальних ходів (3-5) через підборіддя та тім'я, потім з під підборіддя бинт іде по потилиці (6). На ніс, чоло та підборіддя накладають пращоподібну пов'язку. Під пов'язку на ранову поверхню під­кладають стерильну серветку або бинт.



Накладення пов'язки «вуздечка» на підборідну область



Накладення пов'язки «вуздечка» на тім'яну та потиличну області
Пов'язку на одне око починають із закріплюючого ходу на­вколо голови. Далі бинт ведуть із потилиці під праве вухо на пра­ве око або під ліве вухо на ліве око. Потім ходи бинта чергують: один - через око, другий - навколо голови. Пов'язка на обидва ока складається зі сполучення двох пов'язок, що накладають на ліве і праве око.
Правила накладення стерильних пов'язок на груди

На груди накладають спіральну або хрестоподібну пов'язку. Для спіральної пов'язки відривають кінець бинта до­вжиною близько 1,5 м, кладуть його на здорове надпліччя і зали­шають висіти (1) косо на грудях. Бинтом, починаючи знизу спини, спіральними ходами (2-9) бинтують грудну клітку. Вільно висячі кінці бинта зв'язують.

Хрестоподібну пов'язку на груди накладають зни­зу круговими, фіксуючими 2-3 ходами бинта (1—2), далі зі спи­ни праворуч на ліве надпліччя (3) і фіксують круговим ходом (4), знизу через праве надпліччя (5), знову навколо грудної клітки. Кінець бинта останнього кругового ходу закріплюють шпилькою.



Пов'язка на груди: а - спіральна; б - хрестоподібна

При проникних пораненнях грудної клітки (пневмотораксі) на рану треба накласти прогумовану оболонку індивідуального перев'язного пакета внутрішньою стерильною поверхнею, а на неї - стерильні подушечки і туго забинтувати. За відсутності па­кета герметична пов'язка може бути накладена з використанням лейкопластиру. Смужки пластиру, починаючи на 1-2 см вище рани, черепицеподібно приклеюють до шкіри, закриваючи в такий спосіб всю ранову поверхню. На лейкопластир кладуть сте­рильну серветку або стерильний бинт в 3-4 шари, далі шар вати і туго забинтовують

Особливу небезпеку для постраждалого становлять поранен­ня, які супроводжуються пневмотораксом зі значною кровотечею. У цих випадках накласти герметичну пов'язку за допомогою лей­копластиру, як правило, не вдається. Найбільш доцільно рану закрити повітронепроникним матеріалом (клейонкою, целофаном) і накласти пов'язку зі стовщеним шаром вати або марлі.

Накладення пов'язки при відкритому пневмотораксі з використанням лейкопластиру
Правила накладення стерильних пов'язок на живіт


Колосоподібна пов'язка: а - на нижню частину живота; б - на пахову область
Із травм живота найнебезпечнішими для життя постраж­далого є проникні поранення. При них з рани можуть випада­ти внутрішні органи, петлі кишок і сальник, а також виник­нути сильна кровотеча. При випаданні внутрішніх органів їх НЕ МОЖНА вправляти в черевну порожнину. Рану слід закри­ти стерильною серветкою, просоченою антисептичним розчи­ном навколо нутрощів, що випали. На серветку треба покласти м'яке ватно-марлеве кільце і накласти не занадто туго пов'яз­ку. Постраждалому із проникним пораненням живота не можна давати пити, йому можна тільки змочити губи водою. На верхню частину живота накладається стерильна пов'язка, при якій бинтування проводиться послідовними круговими ходами знизу нагору. На нижній частині живота спіральна пов'язка сповзає, тому тут накладають колосоподібну пов'язку на живіт і пахову область. Вона починається із кругових ходів на­вколо живота (1-3), потім бинт по зовнішній поверхні стегна (4) проходить довкола нього (5, 6), і далі знову роблять кругові ходи навколо живота (7). При великих опіках живота можуть накла­датися косиночні пов'язки.

Невеликі, непроникні рани живота закриваються наклейкою з використанням клеола або лейкопластиру.


Правила накладення стерильних пов'язок на верхні кін­цівки

На верхні кінцівки звичайно накладають спіральні, колосо­подібні та хрестоподібні пов'язки.

Спіральну пов'язку на палець починають ходом навколо зап'ястя (1), далі бинт ведуть по тилу кисті до основної фаланги (2) і роблять спіральні ходи бинта від кінця дощенту (3-6) і зворотний хід по тилу кисті (7). Закріплюють бинт на зап'я­сті (8-9).

Хрестоподібну пов'язку при пораненні долонної або тильної поверхні кисті починають накладати з фіксуючого ходу на зап'я­стя (1), а далі по тилу кисті на долоню.

На плече і передпліччя накладають спіральні пов'язки, бин­туючи знизу нагору і періодично перегинаючи бинт.

Пов'язку на ліктьовий суглоб починають наклада­ти 2-3 ходами (1-3) бинта через ліктьову ямку і далі спіральними ходами бинта, поперемінно чергуючи їх на передпліччя (4, 5, 8, 9, 12) і плече (6, 7, 10, 11, 13) з бинта шпилькою (рис. 14).

Пов'язку на плечовий суглоб накладають від здорової сторо­ни з пахвової западини по грудях (1) і зовнішній поверхні ушкод­женого плеча позаду через пахвову западину на плече (2), по спині через здорову пахвову западину на груди (3) і повторюють ходи бинта, поки не закриють весь суглоб, та закріплюють кінець пере­хрещуванням у ліктьовій ямці.

На куксу передпліччя або плеча після зупинки кровотечі на­кладається косиночна пов'язка. Під косинку, на ранову поверх­ню, накладають стерильну серветку і шар вати, які туго фіксують­ся косинкою.




Пов'язки на верхні кінцівки:

а - спіральна на палець; б - хрестоподібна на кисть; в — спіральна на ліктьовий суглоб


Правила накладення стерильних пов'язок на нижні кін­цівки

Пов'язки на нижні кінцівки в області стопи та гомілки на­кладаються після їхнього звільнення від взуття.

Пов'язку на п'ятку накладають першим ходом бин­та через найбільш виступаючу її частину (1), далі по черзі вище (2) і нижче (3) першого ходу бинта, а для її фіксації роблять косі (4) і хрестоподібні (5) ходи бинта.





При ушкодженнях гомілковостопного суглоба пов'язку на­кладають у такій послідовності. Перший фіксуючий хід бинта роблять вище щиколотки (1), далі униз на підошву (2) і навколо стопи (3), потім бинт ведуть по тильній поверхні стопи (4) вище щиколотки і повертають на стопу (5), потім на щиколотку (6), за­кріплюють кінець бинта круговими ходами (7 і 8) вище щиколот­ки .

На гомілку і стегно накладають спіральні пов'язки так само, як на передпліччя і плече. Пов'язку на колінний суглоб наклада­ють починаючи із кругового ходу через надколінну чашечку, а по­тім ходи бинта поперемінно йдуть нижче і вище, перехрещуючись у підколінній ямці.

При травматичній ампутації нижньої кінцівки насамперед зупиняють кровотечу шляхом накладення джгута, а потім, увів­ши знеболююче, закривають куксу пов'язкою. На рану кладуть ватно-марлеву подушечку, яку фіксують поперемінно круговими і поздовжніми ходами бинта на куксі.

Найбільш обережне транспортування постраждалого із трав­мами нижніх кінцівок досягається проведенням йому транспор­тної іммобілізації. У холодну пору року необхідно передбачити загортання ушкоджених кінцівок ковдрою.

Тренування у наданні першої допомоги при кровотечах (Н-М-3)

IV. Закріплення нових знань і умінь студентів – 10 хв.

1. Правила обробки рани (проникні поранення грудної клітки, проникне поранення черева).

2. Перечислити правила асептики.

3. Перечислити перев’язувальні матеріали, які використовуються для надання першої медичної допомоги.

4. Доповісти правила накладання бинтової пов'язки.

6. Що таке асептика і антисептика?

7. Перечислити види антисептики.

8. Що таке пов'язка?
V. Підсумок заняття – 5 хв.

Наголошення темі та % досягнення поставленої меті заняття.

Оголо­шення оцінок, особисті зауважен­ня, щодо відповіді студентів та термін усування недоліків.
VI. Домашнє завдання – 5 хв.

Підручник «Захист Вітчизни» ст.359 - 372.

Чуприна О.В., Основи медичних знань. К., 2006, ст.19-32

Нормативи з медико-санітарної підготовки

№ з/п

Норматив, умова (порядок) його виконання

Критерії оцінки

Помилки, які знижують оцінки на один бал

високий

достатній

середній

12

11

10

9

8

7

6

5

4

1

Тимчасова зупинка кровотечі

Студент знаходиться біля «пораненого», тримаючи в руках джгут. Команда «Джгут (закрутку) накласти!»



Виконано без помилок

Допущено не більше од­ної помилки

Допущено не більше двох помилок

1. Кінцівка надміру пере­тягнута джгутом. Джгут накладено на невідпо­відну ділянку.

2. Джгут накладено на оголену частину тіла без підкладки.

3. Шкіра стиснута джгутом.

4. Студент не залишив за­писки, в якій зазначено час накладення джгута.

5. Не закріплено шпильку на одязі


Накладання джгуту на стегно або плече

20 с

25 с

30 с

31 с

40 с

50 с

51 с

55 с

60 с

Накладання закрутки на стегно або плече

50 с

55 с

1 00 хв.

с


1 10 хв.

с


1

20 хв.


с

1 30 хв.с

1 31 хв.с

1 40 хв.

с


2 00 хв.с

2

Розгортання індивідуального перев'язочного пакета

Студент тримає в руках пакет. За командою «Індивідуальний перев'язочний пакет розгорнути!» розгортає пакет і готує його до надання першої медичної допомоги



26 с

28 с

30 с

31 с

33 с

35 с

36 с

38 с

40 с

Порушена стерильність розгорнутого пакета (па­діння на землю, торкання одягу тощо)

1. Не закріплено шпиль­ку на одязі.

2. Неправильне положен­ня бинта в руках студента.

3. Пов'язку накладено слабко (сповзає або при її накладанні утворюються «кише­ні», складки).

4. Пов'язку не закріпле­но або закріплено вузлом над раною


Виконано без помилок

Допущено не більше од­ної помилки

Допущено не більше двох помилок

3

Накладання пов'язки

Студент з перев'язочним матеріалом у руках знаходиться біля «пораненого». За командою «Пов'язку покласти!» починає накладати пов’язку



Виконано без помилок

Допущено не більше од­ної помилки

Допущено не більше двох помилок

Накладання пов'язки на голову (око, вухо)

1 25 хв.

с


1 30 хв.

с


1

50 хв.


с

1 55 хв.с

2 00 хв.с

2 15 хв.

с


2 20 хв.с

2 30 хв.с

2 35 хв.с

Накладання пов'язки на кість у вигляді вісімки, на передпліччя, ліктовий суглоб

1 25 хв.

с


1 30 хв.

с


1

50 хв.


с

1 55 хв.с

2 00 хв.с

2 15 хв.

с


2 20 хв.с

2 30 хв.с

2 35 хв.с

Накладання пов'язки на плечовий суглоб, груди

1 50 хв.

с


2 00 хв.

с


2

05 хв.


с

2 10 хв.с

2 30 хв.с

2 40 хв.

с


2 50 хв.с

3 00 хв.с

3 10 хв.с

1. Необережне пово­дження з пораненою кінцівкою під час на­кладання шини.

2. Неточно підігнана шина.

3. Недостатня фіксація шини.

4. Порушення послі­довності накладання шини



Накладання пов'язки на нижні кінцівки

1 25 хв.

с


1 30 хв.

с


1

50 хв.


с

1 55 хв.с

2 00 хв.с

2 15 хв.

с


2 20 хв.с

2 30 хв.с

2 35 хв.с




База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка