Тема 4 Публічне мовлення педагога



Сторінка1/3
Дата конвертації05.03.2017
Розмір0.51 Mb.
  1   2   3


Тема 4

Публічне мовлення педагога
«Публічний виступ – це мандрівка до певної мети, і її маршрут має бути нанесений на карту», – так образно висловлювався про потребу чітко продумувати структуру промови ректор американського інституту ораторського мистецтва та людських стосунків Дейл Карнегі.

Види промов

Залежно від мети виступу виділяють наступні види промов:



Інформативний виступ

Інформаційне повідомлення полягає в передачі інформації та поясненні причинно-наслідкових зв'язків між подіями.



Принципи інформування.

1. Довіра. Аудиторія буде більш охоче слухати оратора, якщо він викликає у неї симпатію і довіру. Для кредиту довіри необхідні знання, досвід, достовірність використовуваної інформації та відповідні особистісні якості оратора. Є три основні способи завоювати довіру:

1) продемонструвати рівень своєї підготовленості, 2) дати слухачам відчути свою зацікавленість, 3) говорити з ентузіазмом.

2. Інтелектуальна стимуляція. Новизна характеризується тим, що інформація або невідома більшості слухачів, або змушує їх по-новому поглянути на те, що вони вже знають.

3. Креативність. Аудиторія більш здатна сприймати, розуміти і запам'ятовувати інформацію, при викладі якої ви користуєтесь творчим підходом. Креативність - це здатність людини генерувати нові або оригінальні ідеї і точки зору.

4. Актуальність. Аудиторія більш охоче сприймає і запам'ятовує дані, які здаються їй актуальними. Актуальність - суб'єктивна цінність, яку люди приписують інформації, якщо вона відповідає їхнім потребам та інтересам. Життєво важливі відомості пов'язані з питаннями, від яких залежить доля людини.

5. Розстановка акцентів. Аудиторія найлегше сприймає і запам'ятовує ту інформацію, яка виділяється доповідачем. Для цього оратор повинен визначити її пріоритетність.

6. Використання мнемотехнічних прийомів для ефективного запам’ятовування інформації.
Переконуючий виступ. Заклична промова

Переконуюча промова - це процес, в ході якого оратор передає повідомлення, призначене для створення в аудиторії певної установки, її зміни або спонукання слухачів до дії, формування або зміна громадської думки, установок, поведінки, почуттів.

Принципи переконуючої промови:


  • Формулювання конкретної мети: оратор швидше переконає аудиторію, якщо зможе конкретно і чітко висловити те, у що мають повірити слухачі або що вони повинні зробити.

  • Адаптація до установок слухачів. Оратор швидше зможе переконати аудиторію, якщо буде формулювати цілі та подавати інформацію, орієнтуючись на принципи та світогляд, яких дотримуються слухачі. Тому при підготовці важливо знати, перед якими саме слухачами доведеться виступати.

Типи установок:

Позитивна установка аудиторії. Якщо слухачі вже розділяють думку оратора, то треба зосередитися на конкретній програмі дій.

Відсутність певної думки. Якщо у слухачів немає певної думки, то оратор може поставити собі мету сформувати таку думку або переконати діяти. Якщо аудиторія нічого не знає з конкретного питання, то достатньо проінформувати. Якщо аудиторія нейтральна по відношенню до предмету розмови, значить, слухачі здатні міркувати об'єктивно, логічно, сприймати розумні доводи. Стратегія оратора полягає в пошуку найкращих аргументів, підкріпленні їх інформацією. У цьому випадку така стратегія дає великі шанси на успіх. Якщо слухачі не мають ніякої думки, тому що предмет їм байдужий, зусилля оратора повинні бути спрямовані на те, щоб змінити їхню позицію. Тут краще зробити акцент не на інформації, а на мотивації людей, використовувати більше матеріалу, зверненого до потреб людини.

Негативна установка аудиторії. Якщо оратор вважає, що слухачі не згодні з ним, то його стратегія буде залежати від того, чи є їх установка помірно негативною або повністю ворожою. Якщо оратор вважає, що слухачі займають позицію помірного негативу, то можна цілком прямо наводити їм свої аргументи, сподіваючись на вагомість аргументів. Аргументи необхідно надати таким чином, щоб послабити негативну установку слухачів, а не посилити її. Треба викладати матеріал об'єктивно, надавати аргументи тієї й іншої сторін. Описувати досить ясно, щоб люди захотіли обдумати пропозицію або зрозуміли різні точки зору. Тобто треба зняти ортодоксальність їх сприйняття. Якщо оратор думає, що аудиторія вкрай вороже налаштована, то потрібно підходити до теми здалеку. Очікувати повного повороту думок в результаті однієї розмови не слід. Можна виступити зі скромною пропозицією бути терпимими, злегка змінити свою думку, змусити слухачів замислитися над тим, що є й інші точки зору, які мають цінність. Пізніше, коли ця ідея знайде своїх прихильників, можна повернутися до цієї аудиторії і працювати з нею як з менш ворожою і т. д. Коли аудиторія налаштована вороже по відношенню до точки зору оратора, то йому необхідно скоригувати свою промову так, щоб вона закликала до незначних змін в установках слухачів, до толерантності.
Особистість оратора

Архієпископ Меджі стверджував, що є три категорії доповідачів: «Одних можна слухати, других не можна слухати, третіх не можна не слухати».

Як показують психологічні дослідження, у більшості людей достатньо стійкі тенденції пов’язувати психологічні особливості, рівень інтелекту із зовнішніми проявами. Намагання оцінити людину, скласти про неї думку «з першого погляду» завжди співіснує з переконанням, що про людину треба судити не по зовнішності, а по її внутрішній суті. Проте майже завжди – «по одягу зустрічають»… Отже, оратору варто звертати особливу увагу на «зовнішні ефекти» власної поведінки перед аудиторією.

Ходити чи не ходити під час промови – питання дискусійне. Безумовно, рухомі об’єкти привертають до себе більше уваги, тож змінюючи просторове положення, ви підтримуєте високий рівень уваги до себе і до своїх слів. Проблема може бути в тому, ще недосвідчені оратори пересуваються швидко й метушливо. Тому якщо вам потрібно виголосити невелику за обсягом промову, а почуваєте ви себе не досить впевнено, стійте на місці в позі «впевненого оратора»; якщо по ходу виголошення промови відчуєте, що достатньо заспокоїлись, зробіть кілька кроків. Не тупцюйте на місці, а непомітно переносьте вагу тіла з однієї ноги на іншу. Груди і руки тримайте без напруги, живіт підтягнутий.


Чи повинна промова супроводжуватись певними жестами. Які жести є доречними під час виступу?

Жести поділяються на механічні, ілюстративні та емоційні.

Механічні – це жести, що супроводжують промову без зв’язку з її змістом, робляться автоматично. Оратор, навіть не замислюючись над цим, робить одноманітні рухи рукою, поправляє зачіску, тре перенісся і т. п. Ілюстративні жести – це жести, які зображують те, про що йде мова. Наприклад: поїзд рушив, і лектор при цьому робить рух рукою вперед. Ані механічних, ані ілюстративних жестів допускати не слід, адже вони лише відволікають від промови, а інколи взагалі створюють комічне враження.

Вправний оратор користується емоційними жестами. Емоційні жести – це жести, що підкреслюють виразність промови, прикрашають її, допомагають у виділенні основних думок. Головне, щоб ці жести були природними. Руки тримайте трохи нижче рівня грудей у «відкритому положенні». У найвиразніших місцях промови робіть корпусом легкий рух уперед, спираючись на носок, або робіть крок уперед.

Психологи виділяють чотири види жестів руками. Вказівним пальцем зазвичай показують на певну особу, предмет чи напрямок – такі жести слід використовувати з обережністю. Стиснутий кулак – це ознака наголошення на певному аспекті якогось питання. Долоня, обернена догори, пропонує щось зважити або оцінити. Долоня, обернена донизу, означає незгоду, презирство, відмову. Крім того, три рівні, на яких можна жестикулювати: нижній рівень (від попереку вниз), середній (між попереком і плечима) і високий (від плечей угору). Жести на нижньому рівні виражають ненависть, опір. На верхньому рівні жестикулюють, коли говорять про високі почуття чи величні ідеали. Здебільшого ми жестикулюємо на середньому рівні.

Жестикулювати слід при наявності внутрішньої потреби. Штучні жести, що не співпадають з ритмом мовлення і настроєм оратора й аудиторії, можуть зіпсувати враження від гарного виступу. Жестикулюючи, стежте, щоб рухи не були судомними (коли промовець притискає руки до тіла і рухає лише кистями). Промова не повинна починатися й закінчуватись різким жестом.

Надзвичайно важливо встановити візуальний контакт із аудиторією. Зоровий контакт – це потужний інструмент, який дозволяє підтримувати зв'язок із слухачами, донести зміст повідомлення, передати потрібні емоції. Огляньте всю аудиторію. Привітайтесь, якщо побачили знайомих: «Доброго дня! Дуже приємно!» Хай ваш погляд випромінює привітність. Повертайте весь корпус, а не лише голову чи очі. Особливістю публічної комунікації є одночасна взаємодія з багатьма людьми, і зоровий контакт потрібно підтримувати протягом всього часу. Чи вистачить в оратора часу, щоб подивитись на кожного? Вистачить. На одну людину можна витратити долю секунди, але у кожного в аудиторії виникне відчуття, що ви спілкуєтеся з ним особисто. Досвідчені оратори стверджують, що безпосередній контакт з кожним слухачем можна підтримувати в аудиторії до 30 осіб. Якщо ж людей в аудиторії більше, просто оглядайте частини залу, не обминаючи жодної (як правило, поза увагою залишаються бічні місця й «гальорка»). Можна описувати поглядом «вісімку» або «галочку», що наче лежить горизонтально на рівні очей глядачів. Помилковою є думка, що при хвилюванні потрібно дивитися на одну людину в аудиторії. За свідченням психологів, погляд «очі в очі» неприємний: він спричиняє напругу й недовіру. Краще просто «зустрічатися поглядами» та відводити очі.

Довірливість і щирість повинні читатися на вашому обличчі з перших моментів спілкування з людьми!

Проблема багатьох недосвідчених ораторів в тому, що вони починають говорити, поки в аудиторії ще розмовляють. Тим самим вони принижують власну значимість в очах аудиторії. Авторитетну людину слухають в повній тиші, люди намагаються вловити кожне слово. Починайте свій виступ лише тоді, коли вся увага спрямована на вас. Як цього досягти? Вийдіть і мовчки, але обов’язково доброзичливо оглядайте аудиторію. Що відбувається в цей момент? Спочатку відгукнуться найбільш свідомі, потім підтягнуться всі інші. Подивіться на тих, хто розмовляє. Через деякий час вони спіймають ваш погляд і теж замовчать. Коли залишаться останні осередки розмов, слухачі самі їх «загасять».

Місце виступу варто обстежити заздалегідь і зважити свої можливості відповідно до конкретних обставин. Добре, якщо місце виступу достатньо освітлене – голос із темного кута не приваблює. У великих приміщеннях промовця можуть підстерігати дві небезпеки: або поглинання звуку, або відлуння. У першому випадку слід дуже чітко артикулювати звуки, у другому – вповільнити темп. Відлуння спостерігається переважно у високих приміщеннях або у приміщеннях, поділених на частини. Для оратора-початківця небажано виступати просто неба, оскільки у приміщенні голос резонує краще, а багато залів спеціально налаштовані на якісну акустику.

Пам’ятайте, що кожна людина має те, що прийнято називати чарівністю або шармом, ваше завдання – навчитися ними користуватися так, щоб було приємно не лише слухати вас, але й бачити.


Невербальні засоби комунікації

як засіб зв’язку з аудиторією

У процесі комунікативної взаємодії беззаперечним є значення невербальних засобів спілкування як для донесення змісту повідомлення, так і для здійснення зворотного зв’язку оратора з аудиторією. Пози, жести, міміка слухачів для досвідченого промовця є виразним індикатором рівня їхньої уваги. Через невербальні засоби спілкування аудиторія демонструє ставлення до оратора і до промови, завдання мовця побачити ці прояви і зрозуміти, що за ними криється. Багатьом жестам і позам приписуються виразні символічні значення, уміло «зчитуючи» їх, оратор може робити висновки про те, наскільки його повідомлення зацікавило слухачів і стимулювало до роздумів, чи щирою є увага до нього, чи не викликає інформація сумнів чи негативного ставлення.

Пропонуємо ознайомитися з найтиповішими позами та жестами, за якими оратор може зробити для себе важливі висновки про стан та настрої аудиторії.

Про увагу свідчать такі положення тіла:



  • корпус слухача трохи нахилений в бік мовця;

  • слухач посунувся на край стільця, щоб бути ближче до промовця;

  • нахил голови вбік – ознака зацікавленості.

Про відсутність уваги та інтересу до промови можуть свідчити:

  • погляд блукаючий або спрямований вбік;

  • тіло напружене, посадка пряма, ноги зведені та рівно стоять на підлозі (слухач свідомо імітує увагу);

  • тіло приймає позу, спрямовану в бік виходу;

  • легке доторкування до носа, у чоловіків – до шиї, застібання піджака, в жінок – поправляння зачіски, похитування ногою, пошуки чогось в сумочці;

  • міцно зчеплені руки;

  • голова підпирається всією долонею;

  • малювання на папері сторонніх предметів.

Слід пам’ятати, що увага має певні «кризи», що настають через кожні 15-20 хвилин, тому промовець повинен володіти арсеналом засобів активізації уваги.


Існують інші промовисті жести:

  • автоматичне постукування пальцями рук, ногою, якимось предметом по столу чи по підлозі – це вираз нетерпіння, причому що вищий темп постукування, то більше нетерпіння;

  • рука торкається вуха або губ і опускається вниз – бажання заперечити, перебити;

  • потирання бороди, підборіддя – недовіра;

  • поправляння ґудзиків чи манжетів – нещирість;

  • кусання нігтів – нервозність, невпевненість;

  • широко розплющені очі – здивування;

  • руки в «замку» або схрещені на грудях – закрита позиція, небажання говорити;

  • підборіддя оперте на кулак – нудьга, скептицизм;

  • «блукаючі» очі – нещирість;

  • потирання скронь – сумнів;

  • потирання лоба – напруженість думки;

  • потирання потилиці – безпорадність.


Причини ораторського страху

та способи їх подолання
Більшість людей відчувають певні страхи, пов’язані з публічними виступами.

Причини ораторського страху

  • Недосвідченість оратора.

  • Недостатня підготовка до конкретного виступу.

  • Індивідуальні риси (комплекси, невпевненість у собі).

  • Передчуття невдачі.

  • Нереалістичні очікування.

  • Байдужість або негативна оцінка з боку аудиторії.

Потрібно розрізняти хвилювання перед виступом – корисні, тонізуючі емоції, які мобілізують організм, і страх, що паралізує думки й дії, з яким потрібно боротися.
Методи боротьби з ораторським страхом

1. Технічні:



  • розмірена хода;

  • виконання дихальних, артикуляційних вправ.

2. Психологічні:

  • самоспостереження;

  • аутотренінг;

  • правильна самооцінка.

3. Емоційно-психологічні:

Найдієвішим способом подолання ораторського страху є ретельна підготовка до кожної промови.
Підготовка до публічного виступу.

Етапи роботи над промовою

Досвідчені оратори добре знають, як важко виступати за обмеженого регламенту. Відома риторична байка, скільки часу триває підготовка до виступу: «Усе залежить від регламенту: якщо 10 хвилин – тиждень, якщо 20 хвилин – два дні, якщо дві години – то готовий завжди».

Після переконливої лекції В. Шейнова запитали, скільки часу він готувався. Промовець відповів: «Усе життя й останні два дні».

Рекорд щодо підготовки до промови встановив російський фізик Олександр Григорович Столєтов, який наприкінці 1889 року отримав запрошення прочитати лекцію на початку 1894 року. Впродовж чотирьох років учений час від часу повертався до майбутньої лекції, змінював план, вносив уточнення, спричинені новими відкриттями.


У роботі над промовою виділяють такі основні етапи:

  1. Докомунікативний етап: визначення теми і мети виступу, збір і впорядкування матеріалу, написання тексту промови.

  2. Комунікативний етап: виступ перед аудиторією, робота із запитаннями аудиторії.

  3. Посткомунікативний: аналіз та самоаналіз.

Підготовка до виступу залежить від досвіду оратора та обставин, за яких відбуватиметься виступ.



Існують наступні варіанти підготовки до виступу:

1) Написати весь текст виступу, а потім прочитати його слухачам.

2) Написати текст виступу, кілька разів його прочитати і виголосити по пам'яті, зрідка заглядаючи в рукопис (план, тези, картки, ключові слова).

3) Заздалегідь написати текст і вивчити його напам'ять.

4) Виступати, не користуючись жодними записами.

Писати текст виступу є клопіткою справою, але вона має багато переваг: такий виступ можна перевіряти, виправляти, вдосконалюючи таким чином його зміст і форму, написаний текст легше запам’ятати, ніж неоформлений матеріал. Ми радимо писати текст виступу стисло, але композиційно, щоб у написаному легко було виділити структуру і запам’ятати саме її.

Читати чи не читати промови?

Читання промови за рукописом є найменш прийнятним для успішного виступу, оскільки за таких умов оратору важко встановити контакт з аудиторією, погляд оратора зосереджується на тексті, не встановлюється візуальний контакт з аудиторією, важко слідкувати за реакцією слухачів. Проте в окремих випадках читати промову за рукописом просто необхідно, насамперед, коли ситуація вимагає абсолютно точного дослівного відтворення інформації. Будь-який офіційний документ обов’язково читається з аркуша. Читатися може наукова доповідь або реферат. Текст, викладений на папері, допомагає промовцеві логічно вибудувати матеріал, чітко викласти висновки. Доповідь чи реферат можуть містити велику кількість дат, імен, формул, які дослівно запам’ятати неможливо. Прикладами виступів, що читаються, також є офіційні політичні промови, в яких йдеться про суспільно важливі речі. Якщо промова читається з листа, текст обов’язково має бути акуратно надрукований, а не писаний від руки. Це дозволить не лише легко читати його, але й допоможе ораторові вкластися в регламент, оскільки відомо, що одну сторінку рукопису (30 рядків) читають 2-3 хвилини.

Промови, які готуються заздалегідь, а потім виголошуються по пам’яті, зрідка заглядаючи в рукопис. Виступи, що тривають 1-2 години, вивчити напам’ять дуже важко (і не потрібно). Тому вчителі, викладачі, готуючись до лекції, опрацьовують великий обсяг науково-методичного матеріалу, але не читають його з конспекту, а викладають з пам’яті, імпровізують, що справляє враження плину живої думки. У цьому випадку добре допомагають тези, стислий план виступу, виписані цифри, цитати.

Дуже важливо сумлінно готуватися до своїх перших виступів. Це дасть змогу набути впевненості й допоможе перейти від написання цілого тексту промови до роботи з окремими записами.



Промови, які готують заздалегідь і виголошують з пам’яті. Є випадки, коли промову читати недоцільно, але потрібно повністю зберегти її зміст. Як правило, це невеликі за обсягом виступи (1 сторінка). Таку промову слід написати і вивчити напам’ять. Досконале володіння текстом дозволить зосередитися на ораторських прийомах, особливо тому, що такі промови вимагають щирості й відкритості, незважаючи на їх офіційність. На цьому принципі базується політичне красномовство. Добрий політик ретельно готується до виступу, але подає його як новотвір, повну імпровізацію. У цій ситуації також будуть доречними стилі тези – короткий план виступу з певними цифрами, цитатами, проте заглядати в підготовлені записи треба нібито мимохідь. Промова, що вивчається напам'ять, зобов’язує до старанної підготовки, однак запам’ятовування не завжди буває бездоганним, існує небезпека «застопоритися». Щоб у таких ситуаціях почуватися впевнено, треба розвивати спонтанне мовлення, знімати словесні зажими.
Вправа «Бредогенератор» дозволяє розвинути необхідну в таких випадках гнучкість мислення, сформувати здатність вільно говорити на будь-яку тему: називаємо перший-ліпший неживий предмет і будь-яку тварину; швидко розповідаємо, чим вони схожі (чим ворона нагадує стіл, що спільного у білки та чайника тощо).
Імпровізовані промови (експромти) виголошуються під час дискусій на різноманітних зібраннях, засіданнях. Варто пам’ятати, що найкращий експромт – добре підготовлений. Щоб виступати з імпровізованими промовами, потрібно добре володіти матеріалом з даного питання. Для цього потрібно стежити за новинками в галузі своєї професійної діяльності, записувати важливі дані, яскраві приклади, цікаві факти, висловлювання, які можна було б використати у своїх виступах. Для цього радимо вести щоденник оратора. Є мудрий вислів про те, що з чаші не можна випити більше, ніж було в неї налито. Дійсно, людина не може сказати більше, ніж знає. Тому слід постійно дбати про власний розвиток, начитаність, розширення світогляду. Щоб виступ-експромт не перетворився на беззмістовну балаканину, потрібно привчати себе мислити логічно, забігати думкою наперед.

Для розвитку навичок мовної імпровізації пропонуємо виконувати такі вправи.


Вправа «60 слів – 60 секунд»: протягом 1 хвилини називайте будь-які окремі, не зв’язані за змістом слова. Попросіть когось підрахувати кількість названих слів. Прагніть довести кількість названих за хвилину слів до 60, - дивно, але це вдається не всім і не одразу. Вправа розвиває рухливість мислительних процесів, швидкість розумової орієнтації, без яких неможлива мовленнєва імпровізація.

Вправа «Що бачу, про те і співаю». Оберіть будь-який предмет, що знаходиться в полі зору. Спробуйте розповідати про цей предмет протягом 3 хвилин (про його будову та призначення, функції, його історію тощо). Нестандартний підхід, жарти – вітаємо! Рівень «вищого пілотажу» в цій грі – протягом півгодини розповідати про предмети, що знаходяться у приміщенні.

Вправа «Лінгвістичні піраміди» має на меті розвиток аналітичного мислення, навичок узагальнення як засобів формування імпровізаційних умінь. Обираємо будь-який предмет, наприклад, стіл. Визначаємо його приналежність до вищого класу предметів: стіл належить до меблів. Пригадаємо, які ще предмети належать до цієї групи. Потім «розбираємо» стіл на підвиди: він буває письмовим, комп’ютерним, кухонним, святковим тощо, може бути дерев’яним, пластиковим, скляним…Що ще може бути виготовлено з таких матеріалів? Назви яких предметів асоціюються зі словом «стіл»? Чим був стіл у минулому? Чим може стати в майбутньому? Такі «піраміди» можна вибудовувати на основі найрізноманітніших понять.
Технологія підготовки до публічного виступу «message house»

Технологія під умовною назвою "Будиночок повідомлення" ("message house" - англ.) була розроблена в середині 20 століття американською консалтинговою компанією Берсон Марстеллер (Burson Marsteller) для навчання публічних представників транснаціональних корпорацій. Проте, в джерелах, що описують традиційну російську структуру промови, зустрічаються текстові схеми, функціонально ідентичні "будиночку", що використовують всі його базові елементи – послання, аргументи і принципи.

Схема містить три базових блоки: "підстави", "аргументи" і "послання", які нагадують елементи "будинку": підвал, поверх і дах. На даний час ця технологія широко застосовується у провідних американських та європейських тренінгових центрах.

Технологія побудована на жорсткому структуруванні інформації при підготовці до публічного виступу: вся інформація, необхідна для виступу, укладається на один аркуш паперу, вона особливим чином розташована, що полегшує доступ до неї при забуванні тексту.

Плюси і мінуси технології "message house":

{+} Компактність, графічність, чіткість структури, універсальність змісту (підходить для будь-якої теми виступу), можливість самостійного використання; найменший коефіцієнт погрішності інформації в процесі сприйняття виступу;

{-} У процесі навчання іноді спостерігається психологічний бар'єр до роботи в модульних ситуаціях, технологія не розрахована на переговорні та довгі за часом комунікаційні процеси, не має запасних варіантів при зміні теми виступу.

Використання технології підготовки публічних виступів "message house" виправдане у відносно коротких (5-15-30 хвилин) та інформативних виступах у будь-якій публічній дії, однією з цілей якої є інформування аудиторії про якийсь факт.

Три елементи присутні в будь-якій версії "будиночка": це послання, аргументи і принципи (або підстави). Зупинимося на кожному з них докладніше.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка