Тема 25: Основи медичної деонтології. Перша допомога хворим під час лікування та догляд за ними



Дата конвертації31.12.2016
Розмір146 Kb.
Практичне заняття

ТЕМА 25: Основи медичної деонтології. Перша допомога хворим під час лікування та догляд за ними.


Мета: - навчити порядку надання першої медичної допомоги хворим лікарськими препаратами і засобами догляду за хворими;

- навчити надавати першу медичну допомогу хворим;

- виховувати позитивний настрій в роботі з хворими та уникати конфліктів;

- вміти тактично спілкуватися з хворими, спілкуватися з хворими взагалі та у зв’язку з конкретною хворобою;

- виховувати особистісні моральні якості, які підвищували б рівень самооцінки, гідну поведінку з оточуючими.

Навчальні питання:

1. Основи медичної деонтології.

2. Перша допомога хворим під час лікування та догляд за ними.

Студенти мають знати:


  • надавати першу медичну допомогу хворим;

  • порядок надання медичної допомоги лікарськими препаратами і засобами догляду за хворими.

Студенти повинні засвоїти терміни і поняття:

- медична етика, медична деонтологія, ятрогенія, лікування, пролежні.

Місце заняття: клас захисту Вітчизни.

Час: 80 хв.

Метод проведення заняття: практичне заняття.



Обладнання: укомплектована медична сумка.

Структура заняття



  1. Організаційний момент - 2 хв.

  2. Актуалізація опорних знань і умінь студентів - 8 хв.

  3. Вивчення нового матеріалу – 50 хв.

  4. Закріплення нових знань і умінь студентів – 10 хв.

  5. Підсумок заняття – 5 хв.

  6. Домашнє завдання – 5 хв.

Хід заняття

  1. Організаційний момент – 2 хв.

Шикування групи в одну (дві) шерен­ги черговим групи, перевірка за списком та зовнішнього стану студентів, віддача рапорту викладачу, привітання викладачу (тренування декілька раз – в разі потреби ).

II. Актуалізація опорних знань і умінь студентів – 8 хв.

1. Перевірка вивчення і виконання домашнього завдання.

2. Оголошення теми, мети та порядку вивчення матеріалу.

III. Вивчення нового матеріалу : теоретичні питання – 15 хв.; практична робота – 35 хв.
1. Основи медичної деонтології.

Професія медика — одна з найдавніших і шанованих професій на Землі.



Медична етика — це частина загальної етики, котру можна визначити як науку про моральну цінність вчинків і поведінки медичного працівника у сфері його діяльності. Професійна мораль медика слугує цілям охорони здоров'я та життя людини. Загальновідомий медичний етичний принцип "non nocere" — "не нашкодь". Про це ж говорять і рядки "Клятви Гіппократа": "у який би будинок я не ввійшов, я зайду туди для користі хворого, будучи далеким від усього навмисною, несправедливого та згубного".

Існує вчення про юридичні, професійні та моральні обов'яз­ки і правила поведінки медичного працівника щодо хворого. Воно називається деонтологією.



Деонтологія медична (греч. deon, deontos належне, + logos навчання) — сукупність моральних норм професійного поводження медичних працівників.

Поняття «медична деонтологія» і «медична етика» не тотожні. Проблема довга — одна з основних проблем медичної етики; відповідно і деонтології. Медична етика є відбиттям етичних концепцій, але вона має більше прагматичний і конкретний характер. Якщо медична етика не несе в собі специфіки, обумовленою тією або іншою лікарською спеціальністю (не існує окремо етики терапевта, етики хірурга й т.д.), то медична деонтологія знайшла риси спеціалізації, обумовлені її прикладним характером, взаємозв'язком з тією або іншою медичною професією (розрізняють деонтологію хірурга, педіатра, онколога, рентгенолога, венеролога й т.д.).



Деонтологічні принципи стосуються взаємин:

Будь-яка хвороба змінює психологію людини. Медичному працівникові необхідно вміти знаходити індивідуальний психологічний підхід як до хворого, так і до його родичів. Тільки за умови довіри хворого та його родичів до пропонованого лікування можна домогтися позитивних клінічних результатів.

Особливі психологічні та деонтологічні вимоги висува­ються до медичного працівника, що доглядає за дітьми. Діти неймовірно чутливі. Вони надзвичайно точно вгадують щире ставлення до себе. У взаєминах з дітьми необхідна макси­мальна щирість, тому що вони гостро відчувають удавання, фальш і поблажливе ставлення до себе дорослих.

Лікарю іноді нелегко встановити контакт з дитиною дошкільного віку. Потрібна велика майстерність, щоби зацікавити маля, викликати в нього довіру. Це вдається тільки тим, хто любить і розуміє дітей, зважає на особливості дитячої психіки, що значно відрізняється від психіки дорос­лого. Дуже важливо також уміти перебороти протест дитини, заспокоїти її та зробити менш болючим відрив від матері при перебуванні в лікарні.

Обстеження дітей старшого віку має свої труднощі. Такі діти сором'язливі, насторожено ставляться до всього, що відбувається навколо них. Особливо це проявляється в стаціонарі, де вони почувають себе самотньо, нудьгують за домівкою. Важливо знайти зрозуміле для дітей пояснення всьому, що відбувається з ними, переконати в необхід­ності болісних і неприємних лікувальних та діагностичних процедур.

Деонтологічні помилки медичних працівників познача­ються на стані хворого. Існує спеціальний термін "ятро­генія" (віл грецьк. — "лікар" і "породжуваний").

Ятрогенія — психогенні розлади, що виникають уна­слідок деонтологічних помилок медичних працівників — неправильних, необережних висловлювань або дій. (хворобливий стан, який виник в результаті несприятливої дії на психіку хворого слів і деяких дій лікаря).

Однією з деонтологічних проблем у медицині є до­тримання лікарської таємниці. Існує безліч захворювань, які стосуються інтимних аспектів особистості. І хворий часом не хоче, щоби про них знали товариші по роботі, друзі, а інколи навіть родичі. Насамперед, до них належать вади розвитку, захворювання сечостатевих органів, психічні хвороби. Тепер до таких хвороб додався ще й СНІД.

Поява та швидке поширення СНІДу в світі породили чимало складних моральних проблем. Почуття страху та розгубленості затьмарюють розум і милосердя до цих хворих. Трапляються факти бездушного ставлення до хворих і носіїв ВІЛ-інфекції, розголошення лікарської таємниці інфікованих ВІЛ, відмова від шпиталізації. Тож кожний медичний працівник повинен не забувати, що той, хто відмовляє хворому в допомозі, чинить злочин.

Існує низка нормативних правових актів, які наклада­ють кримінальну відповідальність на медичного працівника за ненадання допомоги хворому, неналежне виконання професійних обов'язків, незаконне розголошення лікарської таємниці. Кримінальний кодекс України передбачає за діяння, що спричинили тяжкі наслідки для хворого, позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяль­ністю, обмеження й позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, штрафи та виправні роботи.

Однак Кримінальний кодекс України регулює далеко не всі відносини у сфері медицини. Кожен, хто вирішує зв'яза­ти своє життя з медициною, повинен, передовсім, мати "моральний кодекс" у собі, приходити на допомогу хворому за будь-яких обставин і не забувати основний принцип — "non nocere" ("не нашкодь"). Проте, якщо ваше життя й не буде пов'язане з медициною, цей принцип теж не слід забувати, особливо в разі необхідності надати першу медичну допомогу при травмах і нещасних випадках. А для тою, щоб не нашкодити потерпілому, слід, знати правила, методи й заходи першої медичної допомоги та догляду за хворими.

Правильно організований і налагоджений догляд за хворим визначає закінчення захворювання приблизно на 50 %. Догляд за хворими передбачає створення гігієнічного й охоронного режиму, виконання всіх призначень лікаря та спостереження за хворим.

Студенти, ознайомившись із курсом початкової медичної підготовки, в лікувальних установах можуть виконувати обов'язки молодшої медичної сестри (брата).

До обов'язків молодшої медичної сестри (брата) належать:

• догляд за постраждалими та хворими;

• виконання деяких лікувальних процедур (постановка гірчичників, банок, компресів, промивання шлунка й кишеч­ника та ін.);

• прийом і розміщення хворих у відділеннях;

• роздача ліків;

• вимірювання температури тіла, зміна білизни;

• годівля тяжкохворих;

• перевірка вмісту приліжкових тумбочок;

• прибирання та провітрювання палат.
2. Перша допомога хворим під час лікування та догляд за ними.

Під час тяжких травмувань або хвороби людина потребує чуйного ставлення до себе. Тому догляд за хворими слід розглядати як важливу частину лікування і відновлення здоров'я. Під час догляду за хворими важливо виявляти витримку, чуйність, уважність, спостережливість. Все це сприятиме довірі хворого до лікування і визначатиме його успіх.



Лікування — це комплекс заходів, які проводяться з метою послаблення страждань хворого і відновлення порушених функцій організму. Забезпечення успіху лікування досягається саме за рахунок правильного гігієнічного режиму, виконання всіх призначень лікаря, постійного нагляду за хворим, особливо у разі погіршення його стану. Отже, головною метою догляду за хворими є підтримка захисних функцій організму у боротьбі з хворобою.

Догляд за хворими, гіпургія (hypurgia),—це комплекс заходів, що спрямовані на полегшення стану хворого і забезпечення успіху лікування.

Догляд за хворими передбачає такі заходи:

1) створення гігієнічного оточення довкола хворого;

2) виконання призначень лікаря;

3) проведення різноманітних лікувальних процедур (постановка банок, накладання гірчичників, ін'єкції);

4) надання допомоги під час їжі, при різних фізіологічних відправленнях;

5) профілактика ускладнень, що можуть виникнути при незадовільному догляді за важкохворими (пролежнів, гіпостатичної пневмонії тощо);

6) проведення діагностичних маніпуляцій (збирання сечі, калу, дуоденального та шлункового вмісту);

7) спостереження за функціонуванням усіх органів та систем організму;

8) надання першої медичної (долікарської) допомоги (промивання шлунка, допомога при блюванні, запамороченні, штучне дихання, непрямий масаж серця тощо);

9) полегшення страждань хворого, заспокоювання, підбадьорювання, навіювання віри в одужання;

10) ведення медичної документації.

Таким чином, поняття «лікування» та «догляд за хворим» розмежовувати не варто, бо вони доповнюють одне одного і спрямовані до однієї мети. Медичні працівники повинні знати анатомію та фізіологію людини, найпростіші механізми розвитку патологічного процесу в організмі, його перебіг, можливі ускладнення, дію тієї чи іншої лікувальної процедури (банки, п'явки, клізми, ванни тощо), особливості особистої гігієни важкохворого, а також володіти такими вміннями: визначати найпростіші фізіологічні показники, що свідчать про стан хворого (пульс, артеріальний тиск, частоту дихання тощо); виявляти патологічні ознаки тієї чи іншої хвороби вміти виконувати різні гігієнічні заходи; кваліфіковано надати хворому екстрену допомогу; виконати найпростіші медичні маніпуляції: перемінити натільну та постільну білизну, подати судно, поставити банки, прикласти п'явки, зробити ін'єкцію тощо.

Одна з небезпек, з якими може зіткнутися людина, перебуваючи у стані важкої хвороби з постільним режимом,—це пролежні. Поява у хворих пролежнів свідчить про поганий догляд.

Пролежні — поверхневі або глибокі виразки, які утворюються внаслідок порушення кровообігу і змертвіння тканин, їх появі сприяють незручна постіль зі складками, що рідко перестилається, наявність сміття, решток їжі. Найчастіше пролежні утворюються в ділянці крижових хребців, лопаток, потилиці, сідничних горбів та на інших місцях, де м'які тканини з одного боку здавлюються виступами кісток, а з другого — постіллю.

Профілактика пролежнів та боротьба з ними.

У ослаблених, нерухомих хворих, особливо тих, які займають пасивне положення в ліжку (наприклад, у паралізованих), швидко виникають порушення живлення м'язів та шкіри. Утворюються пролежні (decubitus) —спочатку дистрофічні, а потім виразково-некротичні ураження шкіри, підшкірної основи, а іноді й скелетних м'язів.

Найчастіше пролежні виникають у тих місцях, де шар шкіри та підшкірної основи є найтоншим і де близько розташовані кісткові виступи: на потилиці, лопатках, крижах, гомілках, ліктях, п'ятах.

Слід пам'ятати, що утворення пролежнів завжди є ознакою поганого догляду за хворим.



Етапи утворення пролежнів.

Спочатку шкіра стає блідою, далі вона червоніє, потім набуває синюшного забарвлення. Після цього шкіра знову стає блідою, набрякає, на ній утворюються пухирці, спочатку блідо-жовтого кольору (за рахунок транссудату та лімфи), далі пухирці наповнюються геморагічною рідиною і лопаються .Виникає неглибока виразка (ерозія), яка при відсутності лікування стає дедалі глибшою і може викликати некроз м'язів. У важких випадках через таку виразку можна побачити кістку. Звичайно пролежні стають вхідними воротами для інфекції, насамперед вони можуть бути причиною виникнення сепсису, внаслідок чого може настати смерть.

Небезпека утворення пролежнів зростає при тих захворюваннях, яким притаманне порушення трофіки (живлення) тканин. Це можуть бути цукровий діабет, різні ураження головного та спинного мозку (інсульт, запалення, травма), атеросклеротичне ураження артерій певних ділянок тіла, тромбофлебіт.

Проведення профілактичних заходів.

Слід постійно активізувати положення хворого у ліжку. Для цього через кожні 2—3 год. (крім ночі) повертають його на різні боки, залишаючи хворого у цьому положенні на декілька хвилин. Таким чином слід змінювати положення хворого не менше 8—10 разів на добу.

Слідкувати за чистотою постільної та натільної білизни, виконувати правила гігієни (ліжка, білизни).

Місця, які є найбільш уразливими щодо виникнення пролежнів, слід якомога частіше обробляти теплою водою з милом, протирати камфорним спиртом, одеколоном, водою з оцтом, змащувати вазеліновою олією, присипати тальком.

Під крижі та куприк слід підкладати трохи надутий (щоб він легко змінював свою форму при рухах хворого) гумовий круг або гумове підкладне судно, на які натягують наволочку. Існують також спеціальні невеликі гумові круги, що їх підкладають під лікті, п'ятки. З цією ж метою застосовують тканинний матрац чи. підкладну подушку, заповнені вівсяним або лляним лушпинням, або надувний гумовий матрац. Останній має своєрідну конструкцію: кожні 3—5 хв. в окремих його камерах автоматично дещо змінюється тиск повітря і тиск матраца на різні точки тіла змінюється, що дає позитивний ефект.

Лікування пролежнів.

Слід пам'ятати, що лікувати пролежні набагато складніше, ніж запобігти їх утворенню.

Методи лікування залежать від стадії пролежнів.

Для профілактики пролежнів можливі місця їх утворення час від часу розтирають марлевою серветкою, змоченою камфорним спиртом, одеколоном чи 0,25 %-вим розчином аміаку не менше одного разу на добу. Необхідний також легкий масаж.


1. На стадії утворення гіперемії або блідості та набряку шкіри (без порушення її цілості) уражені місця обробляють кварцом, шкіру протирають камфорним спиртом, оцтом, одеколоном або міцним розчином перманганату калію.

2. На стадії утворення пухирців, що ще не лопнули, уражені місця обробляють діамантовим зеленим або 70 % пиловим спиртом, камфорним спиртом або міцним розчином перманганату калію.


Особливості догляду за хворою дитиною

Догляд за хворою дитиною має свою специфіку і свій психологічний аспект. Коли дитина дійсно хвора, ви приділяєте їй підвищену увагу не тільки тому, що цього потребують медичні рекомендації, а й тому, що вам її просто шкода. Вам не важко часто готувати дитині їжу чи відставити у бік напій, від якого вона відмовилася, і зробити інший. Ви можете навіть придбати нові іграшки, щоб розважити дитину, підтримати її спокій.

Але необхідно знати, що дитина швидко звикає до свого нового стану і починає капризувати. Більшість дитячих хвороб проходять за декілька днів. І коли мати перестає хвилюватися, всі стосунки входять у норму. Але у разі затяжної хвороби зайва турбота може призвести до того, що дитина скористається своїм станом.

Коли дитина хвора, треба намагатися повернутися до звичного ритму життя якомога скоріше. Маються на увазі такі дрібниці, як спокійний вираз обличчя. Тон вашого голосу, коли ви питаєте, як дитина себе почуває, повинен бути таким, якби ви хотіли чути гарні новини. Не питайте дитину, чи подобається їй їжа, і не хваліть її вище міри за те, що вона з'їсть кілька ложок. Пам'ятайте, що від умовляння апетит хворої дитини втрачається швидше.

Звичайно, дитині необхідне спілкування. З нею треба гратися, читати книжки. Але якщо дитина вимагатиме все більше уваги, не вступайте з нею у суперечку, а просто встановіть години, коли вона може розраховувати на вашу увагу. Купуючи дитині нові іграшки, більше уваги приділяйте таким, які розвивали б її фантазію і якими вона могла б гратися без вашої допомоги (конструктори, альбоми для малювання, розфарбовки тощо). Якщо хвороба не інфекційна, запрошуйте друзів вашої дитини, залишайте їх обідати. Така поведінка дорослих дасть змогу дитині вести максимально можливий нормальний спосіб життя. Не допускайте поганої поведінки дитини і нечуйності відносно решти членів сім'ї.

Кожного разу, коли дитина хворіє, лікар докладно розповість про те, яким має бути її харчування, враховуючи характер захворювання і смаки дитини.


Догляд за інфекційними хворими під час лікування

Догляд за інфекційними хворими потребує особливої уваги, додержання правил особистої гігієни: мити руки після кожного контакту з хворим, його предметами чи виділеннями. Забороняється сідати на його постіль, їсти в кімнаті, де лежить хворий, виносити з неї предмети (посуд, особисті речі). Рекомендується носити респіратор чи багатошарову ватно-марлеву пов'язку.

У домашніх умовах слід ізолювати людину від інших членів сім'ї, які ще не хворіли на цю хворобу. Хворого слід помістити в окрему кімнату, куди матиме доступ тільки одна людина, яка за ним доглядатиме. Біля дверей треба повісити халат, який слід надягати, входячи у кімнату до хворого. Таким чином, збудники хвороби не переноситимуться разом з одягом по квартирі. Як правило, дорослим людям не забороняється виходити з дому, якщо там є заразний хворий. Виняток становлять учителі, вихователі і люди, що мають відношення до продуктів споживання. Якщо хвора одна дитина в сім'ї, то іншим дітям не забороняється ходити в школу, відвідувати різні масові заходи. У разі захворювань на менінгіт, скарлатину, поліомієліт вимоги можуть бути суворішими.

Особливими є правила поводження з речами, що мають відношення до хворого.

Правильний догляд за інфекційними хворими — не тільки складова лікування, а й важливий протиепідемічний захід, який спрямовується на попередження поширення інфекцій. Звичайно, якщо інфекція небезпечна, хворого направляють у спеціалізовану інфекційну лікарню, де існує особливий режим, який попереджає проникнення інфекцій за територію лікарні.

Догляд за опіковими хворими. Такі хворі через опікову поверхню втрачають велику кількість білка і рідини, тому їх необхідно поповнювати. Для утамування спраги дають мінеральну воду і солоно-лужну суміш: на 1 л води 5 г кухонної солі і 2 г гідрокарбонату натрію. Після кожного прийому їжі, щоб уникнути розвитку запалення слизової оболонки порожнини рота і привушної слинної залози, рекомендується полоскати або зрошувати порожнину рота дезинфікуючими рідинами: слабким розчином перманганату калію, 2% -м розчином гідрокарбонату натрію, 3% -м розчином перекису водню та ін.

Ліжко застеляють стерильною білизною, бо обпечені дуже сприйнятливі до інфекцій. Якщо білизна не стерильна обов’язково потрібно попрасувати її гарячою праскою з обох боків. Обпечені дуже чутливі до охолодження, тому при провітрюванні кімнати не можна допускати їхнього переохолодження.

Крім того, треба стежити за пульсом, диханням, температурою тіла і своєчасністю фізіологічних випорожнень хворих. Особливо увалено і дбайливо треба ставитися до асептичної повязки, накладеної на опікову поверхню. Перед зміною повязки її зрошують слабким розчином фурациліну (1: 5000), перманганату калію або риванолу і залишають на тілі хворого на 10-15 хв., щоб вона сама відділилась від шкіри. Не можна зривати пов’язку, оскільки при ньому ушкоджуються грануляції, що сприяють загоєнню опікової поверхні.

IV. Закріплення нових знань і умінь студентів – 20 хв.

- Деонтологія. Її норми та значення.

- Основні поняття деонтології.

- Категорії деонтології. Їх структура.

V. Підсумок заняття – 5 хв.

Наголошення темі та % досягнення поставленої меті заняття.

Оголо­шення оцінок, особисті зауважен­ня, щодо відповіді студентів та термін усування недоліків.

VI. Домашнє завдання – 5 хв.

Підручник «Захист Вітчизни» ст.411 - 414.

Коденко Я.В., Основи медичних знань. К., Арт-освіта, 2007, ст. 127-129

Чуприна О.В., Основи медичних знань. К., 2006, ст.. 102-105











База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка