Тема 10 провадження слідчих (розшукових) дій поняття, види, система та значення слідчих (розшукових) дій



Скачати 475.34 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації26.12.2016
Розмір475.34 Kb.
  1   2   3


ТЕМА 10

ПРОВАДЖЕННЯ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ
1. Поняття, види, система та значення слідчих (розшукових) дій.

2. Загальні вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій.

3. Загальна характеристика слідчих (розшукових) дій та порядок їх проведення.
1. ПОНЯТТЯ, ВИДИ, СИСТЕМА ТА ЗНАЧЕННЯ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ

Кримінальний процесуальний кодекс України містить поняття слідчих (розшукових) дій. Так, відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Таким чином, законодавець зробив спробу наблизити слідчі (розшукові) дії як один із основних способів збирання доказів, до процесу доказування у кримінальному провадженні, пов’язавши ці процесуальні категорії одним спільним завданням – отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів.

Проте, як видно, таке визначення поняття слідчих (розшукових) дій не розкриває всю багатогранність такої процесуальної категорії як слідчі (розшукові) дії. Адже слід говорити про уповноважену особу, яка проводить слідчі (розшукові) дії. Крім того, слід звернути увагу на характер слідчої (розшукової) дії. З одного боку – це пізнавальний характер, з другого – процесуальний, адже йдеться про процедуру проведення такої дії. Не слід забувати і про розшукову спрямованість цієї дії.

Назвавши дії слідчими (розшуковими), законодавець визнав, що неможливо обмежитись лише пізнавальними і процесуальними сторонами характеру цих дій. Все ж таки розшукова спрямованість має зовсім не другорядне значення. Адже уповноважена особа, проводячи слідчі (розшукові) дії, в першу чергу здійснює розшук фактичних даних, які мають значення у конкретному кримінальному провадженні.

При визначенні поняття слідчих (розшукових) дій, слід звернути увагу і на існування інших дій слідчого, які не пов’язані із отриманням (збиранням) доказів або перевіркою вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Залежно від характеру такі дії слідчого слід називати «процесуальні дії» або «інші дії» слідчого.



Таким чином, слідчі (розшукові) дії – це регламентовані кримінальним процесуальним законом процесуальні дії, які здійснюються уповноваженою особою і являють собою сукупність пошукових, пізнавальних і засвідчуючих операцій, направлених на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Кримінальний процесуальний кодекс передбачає проведення наступних слідчих (розшукових) дій: допит (статті 224-226, 232, 351-354, 356, 567 КПК); пред’явлення особи для впізнання (статті 228, 232, 355 КПК); пред’явлення речей для впізнання (статті 229, 232, 355 КПК); пред’явлення трупа для впізнання (ст. 230 КПК); обшук (статті 233-236 КПК); огляд місцевості, приміщення, речей та документів (статті 237, 361 КПК); огляд трупа (ст. 238 КПК); огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією (ст. 239 КПК); слідчий експеримент (ст. 240 КПК); освідування особи (ст. 241 КПК); проведення експертизи (ст. 242-245 КПК).

Самостійну групу слідчих (розшукових) дій становлять негласні слідчі (розшукові) дії. Так, згідно з ч. 1 ст. 246 КПК негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК.

Кримінальний процесуальний кодекс передбачає проведення наступних негласних слідчих (розшукових) дій: аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК); накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК ); огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК); зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК); зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК); обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК); установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК); спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК); моніторинг банківських рахунків (ст. 269-1 КПК); аудіо,- відеоконтроль місця (ст. 270 КПК); контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК); виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК); негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК).

Слідчі (розшукові) дії можна розділи на види за окремими критеріями.

  1. В залежності від того, чи підлягають розголошенню відомості про сам факт проведення слідчої (розшукової) дії та методи проведення такої дії, вони поділяються на гласні слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії.

  2. В залежності від обсягу предмета пошуку чи пізнання слідчі (розшукові) дії поділяються на основні та додаткові. Так, наприклад, перший допит свідка-очевидця вчинення кримінального правопорушення проводиться з метою з’ясування всього кола обставин, які мають значення для кримінального провадження. Така слідча (розшукова) дія буде основною. Коли в ході подальшого розслідування виникне необхідність з’ясування окремих обставин вчинення кримінального правопорушення, то такий допит того ж самого свідка-очевидця кримінального правопорушення буде додатковою слідчою (розшуковою) дією.

  3. В залежності від кількості проведення однієї і тієї само слідчої дії в кримінальному провадженні, слідчі (розшукові) дії поділяються на первинні та повторні. Первинною буде така слідча (розшукова) дія, яка в конкретному кримінальному провадженні проводиться вперше. Проведення тієї ж само слідчої (розшукової) в конкретному кримінальному провадженні для з’ясування в повному обсязі предмета пошуку чи пізнання після проведення такої слідчої (розшукової) дії вперше, буде характеризувати цю слідчу (розшукову) дію як повторну, незалежно від кількості разів її проведення в конкретному кримінальному провадженні.

  4. В залежності від визначення проміжку часу, в який та чи інша слідча (розшукова) дія повинна бути проведена, слідчі (розшукові) дії поділяються на невідкладні та такі, проведення яких може бути відкладено на інший період часу. Невідкладність як ознака даного виду слідчих (розшукових) дій може виникнути як на початковому етапі кримінального провадження, так і на наступних його етапах.

  5. За рівнем обов’язковості проведення слідчої (розшукової) дії у конкретному кримінальному провадженні, слідчі (розшукові) дії поділяються на обов’язкові та необов’язкові. Обов’язковість проведення слідчої (розшукової) дії у конкретному кримінальному провадженні може визначити сам слідчий. Крім того, обов’язковість проведення слідчої (розшукової) дії може випливати із прямої вказівки в законі, визначатись вказівками прокурора чи керівника органу досудового розслідування. Обов’язковість проведення слідчої (розшукової) дії може також випливати із клопотання підозрюваного чи його захисника, а також інших осіб. До необов’язкових можна віднести такі слідчі (розшукові) дії, непроведення яких у конкретному кримінальному провадженні не зможе вплинути на всебічність, повноту та неупередженість досудового розслідування та судового розгляду. Необов’язковість слідчої (розшукової) дії може визначатись і межами доказування у конкретному кримінальному провадженні.

  6. В залежності від способу одержання інформації слідчі (розшукові) дії поділяються на вербальні, невербальні, змішані. До вербальних відносяться такі слідчі (розшукові) дії, в результаті проведення яких одержується інформація зі слів осіб, наприклад, у процесі допиту. До невербальних відносяться такі слідчі (розшукові) дії, в результаті проведення яких слідчий, спрокурор самостійно отримує інформацію, що знаходиться на об’єктах матеріального світу. До таких слідчих (розшукових) дій відносимо огляд, обшук, освідування. До змішаних відносяться такі слідчі (розшукові) дії, в результаті проведення яких інформація отримується як зі слів осіб, так і така, що знаходиться на об’єктах матеріального світу. Прикладом таких слідчих (розшукових) дій може виступати пред’явлення для впізнання, слідчий експеримент.

Слідчі (розшукові) дії прийнято поділяти на види також за процесуальною формою.

Так, за своєю процесуальною формою слідчі (розшукові) дії поділяються на такі, що проводяться:

  1. за постановою слідчого і без неї. За постановою слідчого проводяться допит чи впізнання у режимі відеоконференції під час досудового розслідування якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного досудового розслідування. За постановою слідчого може бути призначена експертиза;

  2. за ухвалою слідчого судді і без неї. За ухвалою слідчого судді проводять обшук, огляд житла чи іншого володіння особи;

  3. за постановою прокурора і без неї. За постановою прокурора здійснюється огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією. На підставі постанови прокурора здійснюється освідування;

  4. за участю понятих і без них. За участю понятих проводяться пред’явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляд трупа, в тому числі пов’язаний з ексгумацією, слідчий експеримент, освідування особи, обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи.

Значення слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні необхідно розглядати у кількох напрямках. Слід зазначити, що з одного боку слідчі (розшукові дії) є основним способом збирання доказів. З іншого боку слідчі (розшукові) дії є основним засобом забезпечення всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, а отже, виконання завдань кримінального провадження.
2. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ

Загальні вимоги до проведення всіх слідчих (розшукових) дій врегульовано ст. 223 КПК. Положення названої статті застосовуються при проведенні будь-якої слідчої (розшукової) дії, передбаченої КПК з урахуванням особливостей її проведення, передбачених спеціальними нормами, що врегульовують процесуальний порядок проведення саме конкретної слідчої (розшукової) дії.

Першою загальною вимогою до проведення слідчої (розшукової) дії закон визначає підстави для її проведення. Згідно з ч. 2 ст. 223 КПК підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети. Проте, при цьому слід звернути увагу, що йдеться про наявність лише фактичних підстав до проведення слідчої (розшукової) дії. Досить часто виникають ситуації, коли для проведення тієї чи іншої слідчої (розшукової) дії необхідні не лише фактичні, але й юридичні (правові) підстави. І законом вони врегульовані при визначенні процесуального порядку проведення тієї чи іншої слідчої (розшукової) дії. Так, наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 241 КПК освідування здійснюється на підставі постанови прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря.

Повертаючись до підстав фактичних, варто також зазначити, що наявність таких підстав для проведення конкретної слідчої (розшукової) дії дає нам право стверджувати про можливість досягнення мети її проведення. Хоча, звичайно, сама наявність фактичних підстав не буде виступати достатньою гарантією отримання бажаних результатів і, таким чином, досягнення мети слідчої (розшукової) дії.

Сама ж мета слідчої (розшукової) дії, як правило, передбачається в тій чи іншій нормі закону. Так, наприклад, згідно з ч. 1 ст. 234 КПК, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Наступною вимогою до проведення слідчих (розшукових) дій є забезпечення присутності при їх проведенні певного кола осіб та роз’яснення прав і обов’язків особам, які беруть участь у слідчих (розшукових) діях. Так, згідно з ч. 3 ст. 223 КПК, слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. А перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз’яснюються їх права і обов’язки, передбачені КПК, а також відповідальність, встановлена законом.

Конкретної вказівки про час проведення тієї чи іншої слідчої (розшукової) дії КПК не містить. Адже, все залежить від того як слідчий спланував проведення слідчих (розшукових) дій, а також від інших обставин, які впливають на час їх проведення в конкретному кримінальному провадженні. За загальним правилом, всі слідчі (розшукові) дії повинні проводитись у денний час доби. Це правило випливає із наступної загальної вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій, яка полягає у забороні проводити слідчі (розшукові) дії у нічний час (з 22 до 6 години). Проте, враховуючи специфіку діяльності органів досудового розслідування, законодавець встановив виняток із названого загального правила про заборону, дозволивши у невідкладних випадках проводити слідчі (розшукові) дії і у нічний час, а саме – коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного (ч. 4 ст. 223 КПК). Окремого обґрунтування в протоколі необхідності проведення слідчої (розшукової) дії у нічний час закон не вимагає.

В наступній загальній вимозі до проведення слідчих (розшукових) дій знаходиться віддзеркалення елементів завдань кримінального провадження, а саме тих, що стосуються забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений. Так, згідно з ч. 5 ст. 223 КПК у разі отримання під час проведення слідчої (розшукової) дії доказів, які можуть вказувати на невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий, прокурор зобов’язаний провести відповідну слідчу (розшукову) дію в повному обсязі, долучити складені процесуальні документи до матеріалів досудового розслідування та надати їх суду у випадку звернення з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Наступна загальна вимога до проведення слідчих (розшукових) дій викликана необхідністю захисту прав сторони захисту, а також охорони прав і законних інтересів потерпілого та інших учасників кримінального провадження. Так, слідча (розшукова) дія, що здійснюється за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проводиться за участю особи, яка її ініціювала, та (або) її захисника чи представника, крім випадків, коли через специфіку слідчої (розшукової) дії це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в ній.

Під час проведення такої слідчої (розшукової) дії присутні особи, що її ініціювали, мають право ставити питання, висловлювати свої пропозиції, зауваження та заперечення щодо порядку проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, які заносяться до протоколу (ч. 6 ст. 223 КПК).

Не менш важливою є загальна вимога проведення слідчої (розшукової) дії, пов’язана із залученням до участі і участю у кримінальному провадженні незаінтересованих осіб (понятих). Поняті – це особи, які не заінтересовані у результатах кримінального провадження. Їх призначення викликано необхідністю засвідчення факту провадження слідчої (розшукової) дії, її ходу та результатів, а також засвідчення відповідності проведених дій їх відображенню у протоколі.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство участь понятих у проведенні слідчих (розшукових) дій врегульовує не однозначно. В одних випадках законом встановлено імперативний порядок залучення понятих для проведення ряду слідчих (розшукових) дій. В інших – участь понятих носить альтернативний характер. Крім того, законом передбачено, що участь понятих у проведенні процесуальних дій залежить від того чи слідчий або прокурор вважатимуть це за доцільне.

Так, відповідно до ч. 7 ст. 223 КПК слідчий, прокурор зобов’язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред’явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов’язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.

Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов’язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.

Законом не визначено певних вимог щодо встановлення даних про особу, яка запрошується понятим для участі у проведенні слідчої (розшукової) дії. Тому слідчий, прокурор в кожному конкретному випадку визначають на свій розсуд чи можливо довірити тій чи іншій особі виступати в ролі понятого при проведенні слідчої (розшукової) дії у кримінальному провадженні.

Проте, слід зазначити, що при запрошенні до участі у проведенні слідчої (розшукової) дії конкретної особи як понятого, слідчий, прокурор повинні враховувати, що законодавець визначив коло осіб, які не можуть бути понятими у кримінальному провадженні. До числа таких осіб відносяться потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, які заінтересовані в результатах кримінального провадження. Деяку складність викликає визначення того кола працівників правоохоронних органів, які не можуть виступати понятими у кримінальному провадженні. Адже до числа правоохоронних органів можливо віднести досить широке коло державних органів, працівники яких виконують правозастосовні або правоохоронні функції. Тому, уявляється, що не можуть бути понятими у кримінальному провадженні ті працівники правоохоронних органів, діяльність яких пов’язана з виконанням функцій або можливістю виконання функцій у кримінальному провадженні як суб’єкта, наділеного правами державного органу або посадової особи, тобто, наділеного владними повноваженнями.

Враховуючи, що однією із засад кримінального провадження є безпосередність дослідження показань, речей і документів, законодавець встановив, що поняті можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.

Завершує систему загальних вимог до проведення слідчих (розшукових) дій правило щодо проміжку часу, в якому можливо проведення таких дій. Відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. А в ч. 3 ст. 214 КПК вказано, що здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Лише огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після завершення огляду. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно, відомості про нього вносяться до ЄРДР при першій можливості.

Саме таким чином законодавець визначив початковий етап, починаючи з якого особи, уповноважені на проведення слідчих (розшукових) дій, отримали право на їх проведення. Проте, сутність загальної вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій, що розглядається, більше полягає не стільки в початковому, скільки в завершальному етапі провадження, після закінчення якого і забороняється проведення слідчих (розшукових) дій. Так, відповідно до ст. 283 КПК, формами закінчення досудового розслідування є закриття кримінального провадження; звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Зрозуміло, що після завершення розслідування проведення будь-яких слідчих (розшукових) дій категорично забороняється.

Проте, законодавець визначив, що заборона на проведення слідчих (розшукових) дій не завжди пов’язується лише із прийняттям рішення про закінчення досудового розслідування. Так, відповідно до ч. 2 ст. 113 КПК будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідними положеннями КПК. Таким чином, в основу загальної вимоги, що розглядається, законодавець поклав дотримання процесуальних строків.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 КПК процесуальні строки – це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Що стосується конкретно строків досудового розслідування, то вони визначені законодавцем в ст. 219 КПК. Саме в межах визначених в законі строків і можливе проведення слідчих (розшукових) дій. Так, відповідно до ч. 8 ст. 223 КПК слідчі (розшукові) дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування. Будь-які слідчі (розшукові) або негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази – недопустимими.

Проте, слід звернути увагу, що законодавець зробив виключення із наведеного правила. Так, відповідно до ч. 3 ст. 333 КПК у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.


3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ ТА ПОРЯДОК ЇХ ПРОВЕДЕННЯ

Допит у кримінальному провадженні

Допит (ст. 224 КПК) – це слідча (розшукова) дія, яка проводиться уповноваженою особою у встановленому законом порядку і направлена на отримання в усній або письмовій формі від свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта відомостей щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Виходячи із поняття допиту, можливо зробити висновок, що предметом допиту і будуть відомості щодо обставин у кримінальному провадженні, які в своїй сукупності складають предмет доказування.

Види допиту у кримінальному провадженні формуються в залежності від того хто із учасників кримінального провадження підлягає допиту. Так, законом визначено, що у кримінальному провадженні підлягають допиту свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, експерт. Особливий порядок допиту законодавець встановив щодо малолітньої або неповнолітньої особи.

Підставою для проведення допиту слід вважати наявність достатніх даних, які вказують на те, що тій чи іншій особі відомі або можуть бути відомі певні відомості про обставини і факти, які мають значення для кримінального провадження.

За загальним правилом допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування. Як правило – це службові приміщення органу досудового розслідування. Проте, може виникнути ситуація, коли через наявність певних обставин, не має можливості провести допит за місцем досудового розслідування. Так, особа може перебувати у відрядженні за межами населеного пункту, в якому здійснюється розслідування і її явка до органу розслідування тимчасово не можлива. Крім того, особа може перебувати в лікувальній установі і не може тимчасово прибути на допит. Інколи, навіть перебуваючи по місцю постійного проживання, особа не може прибути на допит з різних причин, зокрема з причини догляду за малолітньою дитиною і т.п. В названих і інших подібних ситуаціях законодавець дозволив проводити допит і в іншому місці. Єдиною вимогою при цьому є погодження місця допиту із особою, яку мають намір допитати.

У разі необхідності допиту кількох свідків, важливо не допускати можливості свідків спілкуватися між собою. Для цього необхідно викликати свідків для допиту в різний час. Таким чином можливо забезпечити правдивість показань свідків. Бажано, щоб і раніше допитані свідки не спілкувались зі свідками, допит яких ще не проводився. Це правило стосується і інших учасників процесу, які вже допитувались чи підлягають допиту. З метою забезпечення правдивості і об’єктивності показань свідків, законодавець встановив правило, згідно з яким кожен свідок допитується окремо, без присутності інших свідків. Це надійна гарантія того, що показання кожного свідка будуть мати саме індивідуальний характер, на них не можуть впливати показання іншої особи.

Враховуючи, що допит – це складний психологічний процес спілкування, законодавець встановив часовий ліміт на спілкування в режимі допиту – вісім годин на день. Таким чином, згідно з нормою закону, допит не може продовжуватися понад вісім годин на день, при цьому без перерви допит не може продовжуватися понад дві години. Скільки часу відводиться на перерву, законодавець не встановлював. Уявляється, що цей час повинен бути достатнім для відпочинку.

Перед тим, як розпочати допит, слідчий, прокурор встановлюють особу, яка підлягає допиту. Як правило, з метою встановлення особи, яка підлягає допиту, слідчий, прокурор звертаються до неї з проханням надати паспорт або інший документ, який засвідчує її особистість. Це необхідно для того, щоб переконатись, що перед ним дійсно є саме та особа, за яку вона себе видає.

Після того як особа, яка підлягає допиту, встановлена, їй роз’яснюються її права, передбачені законом. Кримінальний процесуальний кодекс, визначаючи статус кожного учасника процесу, встановлює його права. Саме ці права особи і роз’яснюються їй перед допитом. Крім того, особі роз’яснюються права, пов’язані саме з проведенням її допиту.



Після роз’яснення прав особі, яка допитується, закон вимагає роз’яснити їй порядок проведення допиту. Після вільної розповіді про певні обставини, особа відповідає на запитання слідчого. За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.

Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис. Тому особі необхідно повідомити про застосування науково-технічних засобів під час допиту. Враховуючи, що при допиті інформація отримується в результаті розповіді особи і відповіді на запитання, тобто добувається інформація вербального характеру, то уявляється, що застосування фотозйомки не завжди може дати позитивний ефект.

Особі також слід роз’яснити, що вона, згідно з законом, має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті. Уявляється, що після завершення допиту, такі документи і нотатки особа може подати для приєднання до матеріалів кримінального провадження.

Перед допитом особі роз’яснюється також право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, свідок несе кримінальну відповідальність (ч. 1 ст. 67 КПК). Тому, у разі допиту свідка він попереджається про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань і за відмову давати показання відповідно до статей 384 та 385 КК України.

Виключення із цього правила складають положення ч. 1 ст. 66 КПК, згідно з якими свідок має право відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, про які йшлося вище і які, згідно з законом, не підлягають розголошенню.

Потерпілий згідно з законом має право давати пояснення, показання або відмовитися їх давати (ст. 56 КПК), а тому у разі допиту потерпілого він попереджається лише за давання завідомо неправдивих показань.

Закон передбачає, що за необхідності до участі в допиті залучається перекладач.

Відповідно до ч. 3 ст. 42 КПК підозрюваний має право не говорити нічого з приводу підозри проти нього або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також має право давати пояснення, показання з приводу підозри чи в будь-який момент відмовитися їх давати. В зв’язку з цим, у разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов’язана його зупинити одразу після отримання такої заяви.

Взагалі допит здійснюється за загальними правилами, встановленими законом. В той же час закон встановлює і особливості допиту окремої категорії осіб. Йдеться не про інший порядок допиту, а про загальні правила допиту з додержанням окремих особливостей. Це стосується в першу чергу допиту малолітньої або неповнолітньої особи.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 3 КПК малолітня особа – це дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. А згідно з п. 12 тієї ж ст. 3 КПК неповнолітня особа – це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Однією з особливостей допиту такої особи є те, що її допит проводиться в присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря. Крім того, враховуючи знову ж таки, що допит – це складний психологічний процес спілкування, законом встановлено, що допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом – понад дві години на день.

Кримінальна відповідальність за відмову від давання показань і за давання завідомо неправдивих показань може наступати з досягненням особою шістнадцятирічного віку. А тому законодавець визначив, що особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз’яснюється обов’язок про необхідність давання правдивих показань, не попереджаючи їх при цьому про кримінальну за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання.

Враховуючи вік особи, яка допитується, законодавець визначив, що до початку допиту законному представнику, педагогу або психологу, а також лікарю (якщо він запрошений), роз’яснюється їхній обов’язок бути присутніми при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання.

Крім допиту однієї особи окремо від інших осіб, закон передбачає, що слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях. Таким чином слідчий, прокурор намагаються встановити чиї показання можуть бути правдивими. Проведення одночасного допиту двох чи більше осіб не слід вважати гарантією з’ясування істини в кримінальному провадженні. Тому до проведення такої слідчої (розшукової) дії необхідно ретельно готуватися.

Важливе значення при проведенні названої слідчої (розшукової) дії має характер стосунків між її учасниками. Тому законодавець встановив правило, згідно з яким на початку такого допиту встановлюється, чи знають викликані особи одна одну і в яких стосунках вони перебувають між собою. Закон не встановлює будь-яких обмежень при визначенні кола осіб, які можуть бути одночасно допитані. Головне при цьому, щоб такі особи раніше були допитані і що в їх показаннях є розбіжності.

Відповідно до закону, перед проведенням одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб, за загальним правилом, свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілі – за давання завідомо неправдивих показань. При цьому слід також враховувати встановлене законом право свідка відмовитися від давання показань, про що раніше було зазначено.

Закон не встановлює хто допитується першим при одночасному допиті двох і більше раніше допитаних осіб. Це питання закон відносить на розсуд того, хто здійснює такий допит. Уявляється, що з тактичних міркувань першим слід допитувати того учасника процесу, який, на розсуд слідчого, прокурора дає правдиві показання.

Згідно з законом викликаним особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини кримінального провадження, для з’ясування яких проводиться допит, після чого слідчим, прокурором можуть бути поставленні запитання. Особи, які беруть учать у допиті, їх захисники чи представники мають право ставити одна одній запитання, що стосуються предмета допиту.

Проте, законодавець підкреслив, що оголошення показань, наданих учасниками допиту на попередніх допитах, дозволяється лише після давання ними показань. Йдеться про показання, дані такими особами при одночасному допиті двох чи більше раніше допитаних осіб і, уявляється, після того як такі показання зафіксовані в протоколі.

Кримінальним процесуальним кодексом передбачено і особливості проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб. Встановлені законом особливості такого допиту знову ж таки пов’язані з участю у слідчій (розшуковій) дії малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого.

Так, у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним.

Новий КПК запроваджує новий інститут – допиту свідка чи потерпілого слідчим суддею під час досудового провадження, якщо існують або раптово виникли обставини, що можуть унеможливлювати допит указаних осіб під час судового провадження. Існування цього інституту є винятком із загального правила про безпосередність дослідження доказів, відповідно до якого суд повинен дослідити докази безпосередньо; не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків передбачених КПК України (ст. 23 КПК України). Закон передбачає проведення допиту слідчим суддею тільки у виняткових випадках, до яких відносять такі випадки:



  • коли є небезпека для життя і здоров’я свідка чи потерпілого;

  • особа захворіла на тяжку хворобу;

  • а також є інші обставини, що унеможливлюють їх допит в суді або

можуть вплинути на повноту чи достовірність показань.

Сторона кримінального провадження має право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб.

Оскільки в клопотанні перед слідчим суддею порушується питання проведення слідчої дії – допиту або одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, то у випадку подання такого клопотання слідчим воно повинно бути погоджено з прокурорм (п.5 ч. 2 ст. 40 КПК).

Допит свідка чи потерпілого здійснюється слідчим суддею у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду. Окрім цього, допит може бути проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення жодній особі не повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженні.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка