Тема 10: Перша допомога при опіках, дії крайніх температур та ураженні електричним струмом. Перша допомога при отруєннях І укусах



Скачати 443.23 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації28.12.2016
Розмір443.23 Kb.
  1   2   3
Практичне заняття

ТЕМА 10: Перша допомога при опіках, дії крайніх температур та ураженні електричним струмом. Перша допомога при отруєннях і укусах


Мета: - навчити розрізняти ступені опіків та визначати порядок дій при наданні ПМД;

- навчити правильно надавати допомогу під час електротравми;

- ознайомити з причинами виникнення теплового і сонячного ударів, навчити запобігати перегріванню, сонячному удару та переохолодженню організму;

- навчити надавати першу допомогу при тепловому і сонячному ударах, травмах шкіри (обмороження);

- ознайомити студентів з причинами отруєння;

- дати студентам загальні уявлення про небезпеку та наслідки, які виникають від отруєнь;

- вчити діяти за алгоритмом при наданні першої допомоги від укусів комах та тварин;

- розвивати спостережливість, виховувати почуття відповідальності за життя людини, почуття взаємодопомоги.
Навчальні питання:

1. Опіки. Класифікація та ступені опіків. ПМД при опіках.

2. Електротравми. Форми ураження. ПМД.

3. Обмороження. Ступені обмороження. ПМД.

4. Тепловий та сонячний удари. Симптоми. ПМД.

5. Отруєння. Види отруєнь. Найхарактерніші ознаки отруєння. ПМД.

6. Укуси тварин і комах. ПМД.
Студенти мають знати:

- що таке опік, за якими ознаками він поділяється на ступені;

- чому потрібно остерігатися дії електричного струму;

- як правильно надати допомогу при опіку, електротравмі;

- за яких умов виникає переохолодження та перегрівання організму;

- як правильно надати допомогу при обмороженні, тепловому ударі;

- наслідки вживання неякісних продуктів;


  • наслідки отруєння грибами, чадним газом, ртуттю;

  • як надати ПМД при різних отруєннях;

  • алгоритм надання першої допомоги при укусах.

Студенти повинні засвоїти терміни і поняття:

- опік (термічний, хімічний, променевий, радіаційний), електротравма;

- тепловий та сонячний удар, переохолодження організму, обмороження;

- отрута, отруєння, токсичні речовини, анафілактични шок.


Місце заняття: клас захисту Вітчизни.

Час: 80 хв.

Метод проведення заняття: лекція

Обладнання: таблиці, опорні конспекти.

Структура заняття


  1. Організаційний момент - 2 хв.

  2. Актуалізація опорних знань і умінь студентів - 8 хв.

  3. Вивчення нового матеріалу – 50 хв.

  4. Закріплення нових знань і умінь студентів – 10 хв.

  5. Підсумок заняття – 5 хв.

  6. Домашнє завдання – 5 хв.

Хід заняття



  1. Організаційний момент – 2 хв.

Шикування групи в одну (дві) шерен­ги черговим групи, перевірка за списком та зовнішнього стану студентів, віддача рапорту викладачу, привітання викладачу (тренування декілька раз – в разі потреби ).

II. Актуалізація опорних знань і умінь студентів – 8 хв.

1. Перевірка вивчення і виконання домашнього завдання.

2. Оголошення теми, мети та порядку вивчення матеріалу.

Бесіда за такими питаннями:

- яка будова шкіри? (1. Епідерміс (зовнішній шар)2. Дерма (власне шкіра – середній 3. Підшкірна жирова клітковина (внутрішній))

- які функцій виконує шкіра? (функції: захисна, терморегуляційна, запасна, видільна, дотикова, утворення вітаміну Д)

- що таке терморегуляція і яка роль шкіри в цьому процесі? (звуження і розширення кровоносних судин, виділення поту, на шкірі росте волосся, яке створює захист від холоду).





III. Вивчення нового матеріалу – 50 хв.

    1. Опіки. Класифікація та ступені опіків. ПМД при опіках.

Опік ураження шкіри та тканин організму під дією висо­ких температур, їдких хімічних речовин, інтенсивного корот­кохвильового випромінювання, що призводить до втрати клітинами організму своєї молекулярної структури.

Залежно від походження, опіки поділяють на кілька типів (див. схему 1).


Схема 1. Класифікація опіків

Термічні опіки найчастіше зустрічаються у побуті, але не ви­ключені такі травми і на виробництві. Останні, як правило, пов'язані з нехтуванням правил особистої безпеки. Тяжкість усіх видів опіків залежить від глибини ураження тканин, пло­щі поверхні, що зазнала опіку, комбінації з іншими видами травм.

Залежно від глибини ураження термічні опіки поділяють на легкі (І ступеня), середньої тяжкості (II ступеня), тяжкі (III ступеня) і вкрай тяжкі (IV ступеня).



Опіки І ступеня характеризуються почервонінням шкіри у місці опіку. При дотику теплого предмета до цього місця відчувається зростаючий біль.

Опіки II ступеня характеризуються не тільки почер­вонінням шкіри, а й появою пухирців, заповнених прозорою рідиною, тривалим ниючим болем.

Опіки III ступеня характеризуються сильним болем. Поверхня обпеченої шкіри вкривається пухирцями, вона втра­чає життєздатність. Окремі місця шкіри обвуглені, але глибокі тканини функціонують.

Опіки IV ступеня характеризуються обвугленням глибоких тканин, повною втратою ними життєздатності.




Термічні опіки виникають від безпосереднього впливу на тіло високої температури (полум'я, окріп, гарячі рідини і гази, розпе­чені предмети, розплавлені метали та ін.). Важкість ушкоджен­ня залежить від температури чинника, що ушкоджує, тривалості впливу, площі ураження та локалізації опіку. Особливо важкі опіки виникають від впливу полум'я і пари, що перебуває під ти­ском. В останньому випадку можливі опіки верхніх дихальних шляхів.

Найчастіше спостерігаються опіки рук, ніг, очей, рідше - ту­луба та голови. Чим значніший за площею опік і глибше уражен­ня, тим більшу небезпеку являє він для життя.

Для визначення площі опіку значного поширення набуло "правило дев'яток", яке засновано на тому, що окремі ділянки тіла становлять певні частини загальної поверхні шкіри людини. Так, площа голови дорівнює 9%, верхньої кінцівки - 9%, ниж­ньої - 18%, передня та задня поверхні тулуба становлять по 18%, промежина та статеві органи - 1 % поверхні тіла. Це правило не претендує на велику точність, але воно зручне та просте, його до­цільно застосовувати при визначенні площі великих опіків. Якщо ж опіки займають незначну площу, то їх вимірюють за "правилом долоні" - площа долоні дорослої людини приблизно дорівнює 1 % поверхні тіла. Опіки з ураженням 10% поверхні тіла викликають тільки місцеві явища, більше 10-15% супроводжуються опіко­вим шоком, а понад 30% (у дітей та людей похилого віку - понад 25%) часто закінчуються летально.

Опіки викликають важкі загальні явища, які обумовлені, з одного боку, змінами в центральній нервовій системі (опіковий шок), а з іншого боку - вираженою інтоксикацією, зміною фор­мули крові та порушенням функцій внутрішніх органів. Чим більша площа опіку, тим більшу кількість нервових закінчень ушкоджено і тим сильніше виражені явища травматичного опі­кового шоку. Порушення функції внутрішніх органів при опіках виникають внаслідок значного виділення через опікову поверхню плазми крові та отруєння організму продуктами розпаду тканин, які всмоктуються з опікової поверхні.



Ознаки опікового шоку:

Якщо постраждалий після опікової травми не гине від шоку в перші години, патологічні зміни продовжують прогресувати, настають різке зневоднювання організму, ацидоз, уповільнення перебігу окислювально-відновних процесів, які призводять до розвитку гіпоксії органів і тканин. Порушується видільна функ­ція нирок - кількість сечі різко зменшується, а іноді розвиваєть­ся анурія. Відзначається недостатність функції печінки. Значно страждає серцевий м'яз, артеріальний тиск знижується, наповнен­ня пульсу слабке, частота його сягає 130-140 ударів у хвилину.

Порушення функцій центральної нервової системи проявля­ються головним болем, вираженою загальною слабкістю, запамо­роченням, нудотою, блювотою, розладом сну або загальмованістю. Перебіг опікової хвороби і її прогноз визначаються не тільки ло­калізацією, площею опіку та глибиною ушкодження тканин, а і віком та індивідуальними особливостями постраждалого, а також наявністю інших ускладнень.

При великих опіках другого, третього та четвертого ступенів досить швидко розвивається опіковий шок. Постраждалого необ­хідно укласти в таке положення, при якому його найменше турбує біль, тепло вкрити, дати знеболюючі препарати у сполученні із за­спокійливими. Якщо є можливість, треба ввести наркотики, тому що опіки дають найбільш інтенсивний біль із всіх травматичних ушкоджень. Можна дати гарячого чаю, велику кількість рідини, у тому числі і води з додаванням соди (0,5 чайної ложки на літр) або солі (1 чайну ложку на літр). Ці добавки значно поліпшують загальний стан, обумовлений значними виділенням через опіко­ву поверхню плазми. При великих опіках постраждалих краще загорнути в чисте простирадло та організувати термінову достав­ку в лікувальну установу, зробивши транспортну іммобілізацію. Іммобілізація повинна забезпечити таке положення обпалених ділянок тіла, при якому шкіра буде перебувати в мінімально роз­тягнутому положенні.

При транспортуванні постраждалого в лікувальну установу потрібно укласти його на неушкоджену частину тіла, створити максимальний спокій і зручне положення. Необхідно заздалегідь укласти постраждалого на міцну тканину (брезент, ковдра), взяв­шись за яку можна досить легко перекладати його, не викликаю­чи при цьому додаткового травмування.

При важких опіках значну роль віді­грає правильне та своєчасне надання першої медичної допомоги.



Перша медична допомога при опіках спрямована на

- припи­нення впливу високої температури на постраждалого: слід пога­сити полум'я на одязі, видалити постраждалого із зони дії високої температури, зняти тліючий і палаючий одяг. Все це необхідно здійснювати обережно, щоб грубими маніпуляціями не порушити цілісність шкірних покривів.

- одяг краще розріза­ти, особливо там, де він прилип до опікової поверхні. Відривати одяг від шкіри не можна, його обрізають навколо опіку та накла­дають асептичну пов'язку. Роздягати постраждалого не рекомен­дується, особливо в холодну пору року, тому що охолодження різко підсилить дію травми на організм, що буде сприяти розвитку шоку.

- накласти су­ху асептичну пов'язку для захисту опікової поверхні від інфіку­вання. Для пов'язки бажано використовувати стерильний бинт або індивідуальний перев'язний пакет. За відсутності спеціально­го стерильного перев'язного матеріалу опікову поверхню можна закрити чистою бавовняною тканиною, пропрасованою гарячою праскою.

- не слід промивати опік, доторкатися до обпаленого місця руками, проколювати міхура, відривати прилиплі до місць опіку частини одягу, а також присапати порошком або змазувати опіко­ву поверхню жиром. Нанесений жир (порошок) не сприяє загоєн­ню та не зменшує болю, але полегшує проникнення інфекції і, що найбільш небезпечно, різко затрудняє надання лікарської допо­моги - проведення первинної хірургічної обробки.

Перша допомога при опіках очей (гаряча пара, вода, жир, по­лум'я) полягає в швидкому охолодженні ока холодною водою або молоком та усуненні уражального агента ватяним тампоном. Постраждалому накладається стерильна пов'язка, дають знеболюючий засіб і від­правляють в лікувальну установу.

Найбільш небезпечні — опіки, отримані в результаті дії таких горючих речовин, як напалм, синтетичні в'язкі речови­ни тощо. Вони прилипають до тіла і одягу та, продовжуючи горіти, вражають тканини на значну глибину. Спроба збити по­лум'я призводить до розмащування горючої суміші по тілу, що веде до збільшення площі ураження. Припиняє горіння зану­рення у воду чи накладання змоченої у воді пов'язки.

Для лікування термічних опіків І та II ступенів з невеликою площею ураження народна медицина пропонує викорис­товувати компреси з обліпихової олії.



Хімічні опіки виникають у разі дії на шкіру концентрованих кислот (сульфатної, хлоридної, нітратної, карболової тощо), лугів (їдких калі, натру, концентрованих розчинів аміаку, негашеного вапна), фосфору, деяких солей (нітрату аргентуму, хлориду цинку та ін.). Хімічні опіки небезпечні ще й тим, що спричинюють загальне отруєння організму. Їх ознаки: сип, пу­хирці, локальний біль без видимих ушкоджень, головний біль, утруднене дихання. Вони можуть проявлятися як відразу, так і через деякий час.

У разі опіків концентрованими кислотами (крім сульфатної) на поверхню опіку ллють холодну воду або розчин соди (1 чай­на ложка на склянку води) протягом 10—15 хв.

На опіки, спричинені лужними розчинами, також ллють воду і обробляють 2 % -вим розчином оцту чи лимонного соку. Потім накладають пов'язку.

Під час опіків білим фосфором уражену частину тіла зану­рюють у воду і там зчищають фосфор. Маніпуляції на повітрі неможливі, оскільки фосфор може спалахнути. Уражену поверхню обробляють 5 %-вим розчином мідного купоросу (сульфату купруму ІІ) та закривають чистою сухою пов'язкою. Такі опіки не можна змащувати жиром чи мазями, оскільки це сприяє всмоктуванню фосфору в тканини, а фосфор — надзви­чайно отруйна речовина.

У разі опіків негашеним вапном місце ураження слід змастити жиром, а рану закрити пов'язкою. Водою змивати негашене вапно неприпустимо.

Обпечені очі промивають водою (крім опіків вапном) або молоком, після чого накладають пов'язку і доставляють потер­пілого у лікарню.



Опіки променевою енергією сонця, тобто ультрафіолетовим випромінюванням, спричинюють почервоніння шкіри, високу температуру, нудоту, блювання, головний біль. У цих випад­ках слід накласти на обпечену ділянку холодний компрес, постійно його змінюючи. Можна використати для компресів кисломолочні продукти (сметану, кефір) чи просто холодне молоко. Для зняття болю потерпілому варто дати аспірин чи парацетамол.

Для очей небезпечні опіки лазерним випромінюванням та сильним світловим потоком. Вони можуть виникнути під час проведення дослідів, ремонту та експлуатації відповідного обладнання, під час спостерігання за електрозварювальними роботами чи перебування на засніжених вершинах гір тощо. Там сонячне світло містить дуже жорсткий ультрафіолетовий компонент.

У цих випадках пошкоджується рогова оболонка очей, і людина втрачає зір. Допомога полягає у зав'язуванні очей і негайній доставці потерпілого у медичний заклад. Якщо допо­мога своєчасна, зір через деякий час оновиться.

Коли на шкіру та слизові оболонки потрапляють радіоактив­ні речовини, виникають радіаційні опіки, які дуже важко ліку­ються.


2. Електротравми. Форми ураження. ПМД.

Електрика є постійним супутником та помічником людини. Немає такої сфери людської діяльності, де б вона не використо­вувалася. Разом з тим електрична енергія несе в собі постійну небезпеку. За даними ВОЗ, щороку на земній кулі від уражен­ня електричним струмом гине 25 000 осіб, від удару блискавки — 150—300 осіб.

Якщо електрична мережа знаходиться під напругою, це по­каже будь-який прилад, увімкнений у неї. Але якщо прилад не дає показів, то це зовсім не означає, що струм не проходить по лінії. Може статися, що цей прилад недостатньо чутливий чи просто несправний. Тіло людини — хороший провідник елект­ричного струму. В разі прямого контакту зі струмом останній проходить крізь нього, уражуючи шкіру, тканини, внутрішні органи, спричинюючи опіки. У будь-якому випадку потер­пілий стає учасником електричного ланцюга згідно із законом Ома. Відомі випадки, коли людина гинула навіть від напруги 40—60 В через зупинку дихання і серцевої діяльності.

Електричний струм характеризується двома основними параметрами: силою і напругою. Смертельною вважається сила струму, що дорівнює 0,05—0,1 А. Саме силою струму зумовлюється тяжкість електротравми. Напруга відіграє хоч і меншу, але теж значну роль. Так, небезпечним вважається струм напругою вищою ніж 36 В. Сучасні побутові прилади, особливо радіотелевізійна техніка, використовують електрич­ний струм напругою від 12 до 25 000 В і силою від 0,001 до 6 А. У зв'язку з цим слід точно виконувати всі правила техніки без­пеки, експлуатуючи такі прилади, щоб не зазнати електротрав­ми. Перебуваючи під дією струму, потерпілий сам собі допомогти не зможе.

Ступінь ураження електричним струмом залежить від його частоти, напруги, тривалості дії , попереднього самопочуття потерпілого, індивідуальних особливостей людини, а також опору тіла електротравмі. Так, якщо людина в мокрому вбранні або стоїть на металі, то навіть миттєвий контакт із оголеною проводкою призведе до непоправних наслідків. А ось у гумових чоботях і гумових рукавицях ви будете в безпеці.

Індивідуальні особливості людини значною мірою впливають на наслідки ураження електричним струмом. Струм, ледь відчутний для одних людей може бути невідпускаючим для інших. Для жінок порогові значення струму приблизно в півтора рази є нижчими, ніж для чоловіків. Ступінь впливу струму істотно залежить від стану нервової системи та всього організму в цілому. Так, у стані нервового збудження, депресії, сп'яніння, захворювання (особливо при захворюваннях шкіри, серцево-судинної та центральної нервової систем) люди значно чутливіші до дії на них струму. Важливе значення має також уважність та психічна готовність людини до можливої небезпеки ураження струмом. В переважній більшості випадків несподіваний електричний удар призводить до важчих наслідків, ніж при усвідомленні людиною існуючої небезпеки ураження.

Умови навколишнього середовища можуть підвищувати небезпеку ураження людини електричним струмом. Так у приміщеннях з високою температурою та відносною вологістю повітря наслідки ураження можуть бути важчими, оскільки значне потовиділення для підтримання теплобалансу між організмом та навколишнім середовищем, призводить до зменшення опору тіла людини.

Статистика свідчить, що найчастіше електричний струм вражає тих, хто користується несправними електроприладами.
Електротравма — це ураження, що виникає під дією елект­ричного струму чи блискавки — розряду атмосферної електри­ки. Спричинює місцеві та загальні порушення в організмі людини. Серед місцевих уражень — опіки шкіри і тканин у місцях входу в тіло та виходу з нього електричного струму. Такі опіки бувають різними за тяжкістю, найчастіше нагаду­ють термічні опіки III—IV ступенів. Можливий розрив тканин, що оточують місця ураження.

Найнебезпечніші внутрішні пошкодження. Оскільки наша нервова система також працює за принципом електричних явищ, вона страждає передусім. Уражений, як правило, відра­зу непритомніє, його м'язова система дуже скорочується, спос­терігається параліч дихальної системи і глибоке пригнічення серцево-судинної діяльності.



Розрізняють легку, середню та тяжку форми ураження.

При легких ураженнях потерпілий непритомніє. При електротравмах середньою ступеня виникають загальні судоми м'язів, втрата свідомості, розлади дихання та діяльності серця. При тяжких ураженнях дихання та серцева діяльність настільки пригнічені, що звичайними методами їх не вдається реанімувати (хворий перебуває у стані клінічної смерті).

При ураженні електричним струмом виникають електротравми, одна чверть яких закінчується смертю людини. Слід пам'ятати, що змінний струм більш небез­печний, аніж постійний.


У більшості випадків потерпілого можна врятувати, якщо правильно і своєчасно подати йому допомогу.

= Відразу ж слід визначити джерело струму і звільнити потерпілого від його дії. Для цього потрібно викрутити електричні пробки, вимкнути перемикачі, обірвати чи перерізати дроти (інструментом з добре ізольованими ручками, сокирою) чи відвести їх від ураженого (сухою палкою, гілкою). Можна перемкнути два дроти, що несуть струм, між собою. Якщо дріт, що перебуває під струмом, нічим перерізати, необхідно відтягнути потерпілого за нижній край сорочки чи пальта, обгорнувши руку шарфом, курткою чи якоюсь тканиною.

Це слід робити дуже обережно, тому що дотик до потерпіло­го незахищеними руками небезпечний. В окремих випадках небезпечно навіть наближатися до нього (якщо він має контакт з високовольтною лінією). Можлива небезпека виникнення високовольтної дуги довжиною до 6 м, що призведе до появи нових жертв. Пам'ятайте, що вологий ґрунт та мокрі взуття і одяг так само небезпечні.

= Розпочати реанімаційні заходи. При цьому особа, що надає допомогу, повинна дотримуватися правил особи­стої безпеки.

= Після того як до потерпілого повернеться свідомість, його треба напоїти водою, соком, чаєм. Кава та алкогольні напої не рекомендовані.

= Після звільнення від струму потерпілого відправляють у ме­дичний заклад. Всім постраждалим необхідна госпіталізація, навіть якщо травми незначні. У стаціонар хворого слід достав­ляти лежачим, його треба добре зігріти. Під час транспортуван­ня варто бути особливо уважним, оскільки в будь-який час можуть виникнути запаморочення, зупинка дихання тощо.

Заходи для запобігання ураженню блискавкою при наближенні грози:

- заховайтесь у приміщенні;

- сядьте в машину та повністю закрийте вікна;

- якщо ви плаваєте чи перебуваєте в човні, потрібно найшвидше вибратися на берег;

- не користуйтеся телефоном;

- уникайте телеграфних стовпів або високих дерев;

- намагайтеся не перебувати на вершинах горбів;

- не наближайтеся до сільськогосподарської техніки та невеликих транспортних засобів (мотоциклів, велосипедів);

- не стійте поряд із залізною огорожею, лініями високої напруги, сталевими трубами та рейками, а також поблизу інших провідників електрики;

- якщо ви не одні, тримайтеся на відстані одне від одного та намагайтеся не стояти, а ляжте на землю.


3. Обмороження. Ступені обмороження. ПМД.

Бесіда зі студентами про здоровий спосіб життя:

На попередніх заняттях ми говорили про складові ЗСЖ (режим дня, режим харчування, загартування, профілактика шкідливих звичок) про те, як за допомогою тепла й холоду гартується людський організм.

Але людина досі ще потрапляє в чимало екстремальних ситуацій, де холод й вогонь обертаються в грізних ворогів. І тоді потерпілому вкрай необхідна допомога.

Розпочнемо з холоду. Добре відомо, що людина на морозі може замерзнути, особливо якщо вона голодна, стомлена, перезбуджена чи нервово виснажена. Небезпечно переохолодити організм можна навіть і за плюсової температури, особливо коли погода сира, дме вітер.

Але досвідчена людина зуміє надійно захиститися від холоду. Мені запам'ятався такий випадок.

Двоє учнів заблукали в лісі. Був сильний мороз. Знайшли їх через добу. Від загибелі підлітків врятувало те, що вони ні на мить не присіли, хоча дуже стомилися й зголодніли. Хлопці весь час ішли, шукаючи дорогу, не вистачало сил — повзли. Коли молодший зовсім вибився із сил, товариш поніс його на собі...

Та як же бути, коли все ж трапилось нещастя?

Насамперед треба знати симптоми замерзання. Людину спер­шу морозить (напружуються м'язи, судомить).Температура тіла падає часом до 30 +32°С. Утруднюється дихання, поси­люється серцебиття, підвищується артеріальний тиск. При дальшому охолодженні з'являється сонливість, оскільки роз­ширюються судини шкіри, виникає оманливе відчуття тепла, а за цим — глибокий сон, під час якого поступово згасає серцева діяльність, дихання.


Якщо людина тривалий час перебуває на холоді, і її тіло втрачає тепло швидше, ніж організм здатний його компенсувати в неї може виникнути переохолодження всього організму, або загальне замерзання. Як правило, таке трапляється, якщо людина заблукала, скажімо, в лісі, вибилася з сил чи виснаже­на хворобою. Найчастіше замерзають люди у стані алкогольно­го сп'яніння.

При загальному замерзанні потерпілого необхідно перевести в тепле приміщення, дати йому гарячий чай або каву, помістити в ванну з водою кімнатної температури з поступовим підвищенням температури води до 40 оС. Проводять масаж всього тіла, після цього потерпілого витирають і поміщають в тепле ліжко. При зупинці дихання і кровообігу проводять заходи по оживленню: штучне дихання і масаж серця.

Переохолодження не завжди легко діагностувати. Тому важливо стежити, чи не проявляються наступні симптоми:

- блідніть і сильне, некероване тремтіння;

- ненормально низька температура тіла;

- слабкість і втома м'язів;

- сонливість і послаблення зору;

- скорочення частоти серцебиття;

- непритомність, втрата свідомості.

Якщо переохолодження організму незначне, непогані результати дає зігрівання потерпілого власним тілом того, хто подає допомогу. Так доцільно робити, коли немає можливості зігріти потерпілого іншими засобами. Після зігрівання слід визначити, чи не відбулося обморо­ження кінцівок та інших частин тіла. Якщо такі ознаки є, треба вжити заходів щодо обробки обморожених місць.



Обмороження — це ушкодження тканин у результаті дії низьких температур. Може виникнути навіть за температури, вищої від 0 °С. Мокре та тісне взуття; тривале перебування у не­рухомому стані на вітрі, в снігу, під холодним дощем; хвороби, втрата певної кількості крові, алкогольне отруєння тощо можуть стати причиною обмороження. Найбільш уразливі для обморожень частини тіла з найслабшим кровотоком: ніс, вуха, кінцівки.

Симптоми обмороження розвиваються під час перебування на холоді.

- виникає відчуття холоду,

- потім людина відчуває поколювання,

- шкіра набуває блідого відтінку, втра­чає чутливість,

- пізніше німіє і набуває синюшного відтінку.

Втрата чутливості робить непомітною подальшу дію низької температури і часто є причиною тяжких незворотних змін у тканинах. Справжню глибину обмороження можна встановити тільки після припинення дії холоду, інколи через кілька днів (на ураженій ділянці з'являється набряк, запалення чи змертвіння тканин).


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка