Тема 1: суть І характерні риси міжнародного менеджменту



Сторінка14/15
Дата конвертації22.04.2017
Розмір3.8 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Чинники отримання прибутку від прямих іноземних інвестицій. Оподаткування у залученні та використанні прямих іноземних інвестицій

Прямі іноземні інвестиції справляють реальний вплив на розвиток економіки приймаючих країн. Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці вважається 10% загального обсягу вкладень в об'єкт інвестування.

Доцільно підкреслити випереджаюче зростання обсягів прямих іноземних інвестицій порівняно зі збільшенням валового національного продукту у світі. Якщо в 1985 р. обсяг прямих інвестицій становив 58,4 млрд. дол. США, а в 1991 p. — 183,0 млрд., то в 2001 p. ця цифра перевищувала 450 млрд. дол. США. При цьому частка 12 розвинутих країн становить 92% в джерелах інвестування.

Важливо звернути увагу на те, що переважна частина інвестицій використовується також у розвинутих країнах. Частка 12 провідних країн-реципієнтів становить близько 70%. У складі цих країн лише дві (Китай і Мексика) не належать до розвинутих. Це положення цілком відповідає наведеному вище парадоксу Фельдстейна—Хоріоки.

Потрібно звернути увагу на теоретичну розробку питання про прямі іноземні інвестиції. Адже за всіх інших умов вони є дорогим і ризикованішим способом одержання прибутку, ніж експорт і ліцензування.

Значна частина концепцій ґрунтується на тому, що всі інші умови не є рівними. Серед цих умов — транспортні витрати, недосконалості ринку, “ефект наслідування” у фірм-конкурентів, життєвий цикл продукції, конкуренто-географічні переваги місця розташування. Інша теорія базується на ідеї стратегічної конкуренції між фірмами на глобальному ринку (Ф.Т. Кнікерброкер).

В основі ще однієї концепції лежить теорія життєвого циклу товару, згідно з якою піонери в освоєнні певної продукції на якомусь етапі мають створювати за допомогою прямих іноземних інвестицій зарубіжне виробництво (Р. Вернон).

Однак найпоширенішою є концепція конкретно-географічних переваг британського економіста Дж. Данінга, відома під назвою OLI (Owner ship — власність, Location — місцезнаходження, Internalisation — інтерналізація). Відповідно до цієї концепції успіх прямого інвестування пов'язаний з поєднанням власних унікальних активів (технології, патенти, науково-дослідні розробки та ін.), ресурсів та активів, об'єднаних певним місцем розташування, а також розвитком внутрішньокорпоративних відносин.

У теорії прямого іноземного інвестування ця концепція була названа Дж. Денінгом електичною парадигмою.

Вивчаючи тему, треба опанувати класифікацію прямих іноземних інвестицій, яка включає горизонтальні та вертикальні прямі іноземні інвестиції залежно від галузей у зарубіжних країнах, в які міжнародна корпорація вкладає кошти. Зазначені категорії повно розкриті в термінологічному словнику.


    1. Податкові стимули, їх типи та зміст

У країнах із розвинутою ринковою економікою податкові стимули обмежені. Основний аргумент проти використання стимулів полягає в тому, що вони спотворюють економічну діяльність. Ці стимули викликають відхилення моделі прибутку після сплати податків від моделі прибутку до їхньої сплати. Наслідком цього є розподіл ресурсів, який відрізняється від ринкового, що створює ефективну рівновагу.

У країнах із перехідною економікою ще немає умов існування ефективного ринку. Багато підприємств продовжують залишатися під державним контролем; ринки капіталу перебувають у зародковому стані; вихідна інформація про можливості ринку і способи ведення справ недосконала; комерційна і правова інфраструктури перебувають у процесі формування, а багато суб'єктів економіки (керівники і робітники) ще не володіють досвідом і знаннями використання основних принципів роботи ринку, а отже, не можуть працювати ефективно. Тому в економіці перехідного періоду стимули можуть відігравати тимчасову роль доти, доки не будуть створені, зокрема, ринки капіталів.



Податкові стимули можна поділити на кілька категорій: податкові канікули, податкові пільги на інвестиції і податкові вільні зони.

Податкові канікули є типовою формою податкового стимулювання. Вони надаються новим фірмам на певний період, коли, починаючи з якогось моменту, вони звільняються від прибуткового податку, їх перевага полягає в тому, що такі канікули забезпечують іноземним інвесторам простий режим оподаткування.

При використанні податкових канікул виникає питання: коли починати канікули? Тут існують три можливості: це може бути момент початку виробництва; перший рік, коли фірма отримує прибуток; або перший рік одержання фірмою позитивного кумулятивного прибутку від своїх операцій. Важливо визначити тривалість канікул. У більшості країн із перехідною економікою канікули є нетривалими. Тому їх користь для капіталомістких проектів украй незначна. Як свідчить досвід країн Азії й Угорщини тривалі канікули забезпечують можливість залучення довгострокових інвестицій.


Податкові пільги використовуються для зниження розміру оподатковуваного доходу підприємства, а податковий кредит - із метою безпосереднього зменшення суми виплачуваних податків.

Вибір способу стимулювання безпосередньо пов'язаний із сумою стимулювання витрат для держави, викликаними відмовою від прибутку. При збільшенні ступеня стимулювання з являється проблема, коли стимулювання підприємства з метою обмеження витрат зменшується і, отже, відбувається "подорожчання" інвестицій. Якщо ставка кредиту і податкова знижка занадто високі, то вони ведуть до законного ухилення від сплати податків. Використання стимулів може обмежуватись, з тим щоб воно не призвело до повного скасування податку, який підприємство має виплачувати даного року.

У ряді країн із перехідною економікою використовується особлива форма пільг на інвестований капітал, що полягає у зменшенні податкової ставки на реінвестований прибуток.

Загальне зниження податкових ставок може бути установлене для доходів, що надходять із певних джерел, або фірмам, що відповідають визначеним критеріям. Ці знижки відрізняються від податкових канікул, оскільки податкова заборгованість фірм скасовується не повністю; ними можуть користуватися не тільки нові підприємства.



Вільні економічні зони - це особливі райони з особливим режимом оподаткування. Фірми, що функціонують у цих регіонах, можуть одержувати різні пільги. Зокрема, вони мають вільний доступ до реєстрації, а також звільняються від деяких податків і мита на інвестиції. Ці пільги часто пов'язані з умовою, відповідно до якої діяльність фірми має бути спрямована на іноземні ринки. Звичайні митні й експортні збори стосуються тільки операцій між вільною економічною зоною й іншою частиною країни.


    1. Ухилення від сплати податків із використанням податкових канікул

У країнах із перехідною економікою фірми вживають низку заходів з метою ухилення від сплати податків без порушення законодавства.
Фіктивна іноземна компанія може створюватися тоді, коли підприємство з достатньою часткою іноземного капіталу дістає право на податкові канікули. Один із методів полягає в тому, що фонди національного підприємства передаються в офшорну компанію, яка, зі свого боку, реінвестує засоби в країну, так якби це була іноземна компанія.

Трансфертне ціноутворення зводиться до переведення прибутку від операції, що не має права на податкові канікули, фірмам, на які це право поширюється, зокрема на спільне підприємство. Наприклад, місцева компанія продає проміжні продукти спільному підприємству за ціною, що забезпечила весь прибуток від операцій спільному підприємству. Інші витрати, наприклад витрати фінансування, переносяться місцевою компанією на рахунок спільного підприємства.

Створення нового підприємства зводиться до створення нової корпорації шляхом купівлі активів існуючого підприємства, щоб мати право на стимули, незважаючи на відсутність нової діяльності. Так, наприклад, у будівельній промисловості використовується метод створення нових фірм для кожного нового об'єкта, що дає змогу їм постійно користуватися податковими канікулами.

Фірми, що експортують у треті країни, звичайно сплачують податки з прибутку від продажу. У деяких випадках вони створюють перевалочні компанії в інших державах, метою яких є купівля товарів у експортуючої компанії для наступного їх продажу дійсному одержувачу, що перебуває в третій країні. Перевалочна компанія дістає право на податкові канікули, купує товари за собівартістю і переводить через трансфертне ціноутворення собі всі доходи від продажу, захищаючись від податку за допомогою податкових канікул.



    1. Міжнародні аспекти податкових стимулів

Розгляд проблем прямих іноземних інвестицій не може зводитися лише до режимів країни-джерела. Значення має і становище в країні перебування. Існує безліч форм інвестування. Два основні методи з них - через відділення або через філію. Відділення являє собою підрозділ іноземної компанії, що здійснює інвестицію. Воно не є юридичною особою. Філія є юридичною особою, і її прибутки не включаються в прибутки іноземної материнської компанії доти, доки вони не надійдуть їй у вигляді дивідендів.
Існують два основні типи оподатковування дивідендів, які сплачуються у країні перебування.

Перший тип оподатковування являє собою метод іноземного податкового кредиту. За цим методом країна перебування приймає свій режим оподаткування доходів при їх надходженні, але надає кредити на будь-які сплачувані іноземні податки за умови, що вони не перевищують тих податків у країні перебування, які стягувалися б з цих доходів. На практиці це означає, що країні-джерелу дають першу можливість оподаткувати доходи, але країна перебування приєднується до оподаткування, якщо ці доходи недостатньо обкладені податком у країні-джерелі. Цей метод застосовується в США, Японії, Італії, Англії, Іспанії, Португалії, Норвегії й інших країнах.

Альтернативною системою оподаткування доходів, отриманих за кордоном, є метод звільнення. Відповідно до цього методу подальше оподаткування репатрійованих доходів не провадиться. Таким чином, оподаткування стимулів, цю має місце при методі податкових кредитів, не відбувається. Цей метод існує в Австрії, Німеччині, Франції, Канаді, Данії, Фінляндії та інших країнах.

З метою підвищення ефективності використання прямих іноземних інвестицій застосовується метод "утримування від стягування податків". Переведені прибутки розглядаються як такі, з котрих уже були цілком отримані податки і платник податків не мав податкових стимулів. Завдяки цьому уся вигода податкового стимулювання дістається інвестору, а не просто перераховується в казначейство країни перебування.

Звичайно стримування від стягування податків відбивається в податковій угоді. Цей метод дає змогу країні-джерелу надавати податкові знижки, незважаючи на те, що вона просто переказує гроші в казначейство більш розвинутих країн.

У країнах із перехідною економікою прямі іноземні інвестиції відіграють важливу роль в економічних процесах, що відбуваються в цих країнах. Водночас під урядовим контролем потрібно постійно тримати всі чинники, які можуть стримувати залучення і використання прямих іноземних інвестицій.

1. Насамперед потрібно створити стійку законодавчу структуру оподаткування відповідно до міжнародних норм.

2. Податкові канікули в перехідній економіці можуть відігравати істотну допоміжну роль на даному етапі створення бази ринкової діяльності в країні.

3. Розмір передбачених податкових пільг за інвестований капітал і кредити необхідно обмежувати.

4. Інвестиції, що дають право на стимулювання, мають бути чітко визначені, а правила - максимально прості.

5. Стимули необхідно вводити на обмежений період.

6. Податкові канікули слід застосовувати тільки на цілі, що відповідають їх призначенню. Інакше вони можуть призвести до зловживань.

7. Країни з перехідною економікою будуть імпортувати капітал. Тому податкова політика повинна забезпечити країнам-джерелам справедливу частку прибутку підприємств, що функціонують на їх території.

8. Податкові угоди є важливою частиною податкової політики, спрямованої на залучення іноземних інвестицій. Існують дві категорії таких угод, розрахованих на стратегічні перспективи. Перша - угоди між країнами регіону й інших країн, друга - угоди між країнами регіону.

9. Податкова конкуренція - важливий чинник податкового стимулювання.




    1. Інвестиційний аналіз капіталовкладень

Прийняття інвестиційних рішень можна віднести до найважливіших в економічній діяльності. Від цього залежить не тільки доля окремої фірми (її конкурентоспроможність і можливість виживання в конкурентних умовах), а й іноді і напрямок розвитку економіки країни. Саме тому в економічній теорії так багато уваги приділяється прийняттю рішення про здійснення інвестицій та оцінці їх доцільності й ефективності.

Як правило, вибір інвестиційного проекту проводиться в два етапи. На першому етапі це інвестиційний аналіз, відповідно до якого приймається рішення про доцільність або недоцільність інвестицій із погляду інвестора. На другому етапі, проводиться фінансовий аналіз проекту, що повинен змоделювати й оцінити поведінку проекту в процесі його реалізації.



В економічній практиці широко застосовуються п ять основних методів оцінки інвестиційної привабливості капіталовкладень:

1. Метод чистої сьогоднішньої вартості (ЧСВ).

2. Внутрішня норма рентабельності (ВНР).

3. Метод періоду повернення вкладених інвестицій (ППВІ).

4. Балансова норма рентабельності (БНР).

5. Індекс прибутковості (ІП).

Для проведення аналізу переваг і недоліків використання кожного з них зупинимося спочатку на аналізі впливу часу на вартість грошей. Це пов'язано з тим, що при оцінці ефективності реалізації проекту необхідно врахувати специфіку інвестицій: кошти вкладаються в один момент часу, а виторг від реалізації проекту надходить у різні періоди.

Як правило, вартість грошей на початковому етапі інвестування й в інші періоди істотно різниться. На жаль, невдала економічна політика в Україні дозволила багатьом спеціалістам вивчити питання застосування цієї теорії на практиці і дати цій практиці тільки теоретичне обгрунтування Можна з упевненістю сказати, що вартість грошової одиниці (гривні або долара) сьогодні вища, ніж завтра. Називають три основні причини цього:

1. Утрачений прибуток. Гроші, які є у вигляді готівки крім простого заощадження, могли б бути використані іншим способом, наприклад покладені в банк на депозит із можливістю одержання певного прибутку. Відмовившись від цієї можливості, ми втрачаємо прибуток.

2. Інфляція. Через інфляцію гроші втрачають свою купівельну спроможність. Те, що два року тому можна було придбати за 100 доларів, ми не зможемо придбати сьогодні.

3. Ризик. Маючи на руках грошову одиницю сьогодні, ми знаємо, що будемо мати її і через рік. Віддаючи її комусь іншому, ми не можемо бути впевнені, що ця сума повернеться назад у встановлений термін.

МЕТОД ЧИСТОЇ СЬОГОДНІШНЬОЇ ВАРТОСТІ

Теоретична основа. Припустимо, що сьогодні ви відвантажили покупцю партію вантажу. Він пропонує заплатити вам 100 дол. сьогодні або 120 дол. через рік. Який варіант є більш вигідним для вас, якщо процентна ставка за доларовими депозитами становить 10% річних?

Ви можете розрахувати суму, яку б ви одержали у разі сьогоднішнього надходження грошей на рахунок у банку з їх подальшим розміщенням на депозит у банк під 10% річних. Це сума буде становитиме:

100 + (100 * 0,10) = 100 (1 + 0,10) = 110.

Таким чином, ви змогли б одержати 110 дол. Зрозуміло, друга пропозиція вашого покупця є більш привабливою для вас. Щоб визначити, якою має бути ставка за доларовими депозитами, з тим щоб ви могли одержати через рік 120 дол., треба зробити такі розрахунки:

100 (1+X) = 120

1+X = 120/100

1+X = 1,2

X = 0,2 тобто 20%

Припустимо, що ви хотіли б одержати гроші за свій товар сьогодні, але хочете дізнатися, яку суму ви повинні були б вимагати, щоб її еквівалент через 1 рік становив 120 дол. Цей розрахунок проводиться так:

X (1+0,10) = 120

X = 120 / (1+0,10)

X = 109,09

Таким чином, формулу чистої сьогоднішньої вартості для цього прикладу можна було б визначити як:

ЧСВ = МН (1 + n), (12.1)

де ЧСВ - чиста сьогоднішня вартість,

МН - майбутні надходження,

п - проценти.

У тому разі, коли такий розрахунок здійснюється на два роки, а гроші надійдуть через два роки, ця величина дорівнюватиме:

ЧСВ = МН (1 + п)(1 + n). (12.2)

Загальну формулу ЧСВ для (n) років можна виразити так:

ЧСВ =  . (12.3)

Якщо ЧСВ інвестиційного проекту більше 0, то такий проект може бути запропонований для реалізації. У тому разі, коли цей розмір менше 0, необхідно відмовитися від проекту.



ВНУТРІШНЯ НОРМА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

Теоретична основа. Метод внутрішньої норми рентабельності є досить простим і використовує здебільшого той самий математичний апарат, що й метод чистої сьогоднішньої вартості, тобто метод дисконтування. Внутрішня норма рентабельності - це така процентна ставка, при якій ЧСВ дорівнює 0.
Є два методи пошуку ВНР - графічний метод і метод пробних розрахунків. Графічний метод полягає в пошуку двох показників ЧСВ при різних процентних ставках, при яких вони мали б позитивне або негативне значення. Потім ці точки відображаються на графіку і між ними проводиться пряма. Точка перетину цієї прямої осі ЧСВ і є величиною ВНР.

Метод пробних розрахунків складніший, оскільки потребує великої кількості розрахунків, але більш точний. Цей метод ще відомий як "метод пошуку лева в пустелі". Його сутність стисло можна сформулювати так: для того, щоб знайти лева, необхідно розділити ту частину пустелі, де перебуває лев,, на дві рівні частини. Після того, як така операція буде проведена кілька разів, можна з упевненістю визначити квадрат із левом.



Практичне застосування.

Переваги і недоліки. Переваги цього методу подібні до переваг методу ЧСВ:



  • метод враховує чинник часу;

  • для розрахунку ВНР використовується весь грошовий потік проекту;

  • можливість визначити вартість капіталу, який може бути залучений до фінансування проекту.

До недоліків методу можна віднести такі його характеристики:

  • знайти значення ВНР набагато складніше, ніж ЧСВ (часто для цього необхідний комп'ютер);

  • при об'єднанні для здійснення двох або більше проектів показник ВНР нового сумарного проекту повинен обчислюватися наново - його не можна отримати шляхом додавання ВНР проектів складових;

  • при використанні цього методу можна одержати кілька показників ВНР або жодного;

  • метод не завжди спрямований на підвищення вартості майна акціонерів (наприклад, можливі випадки, коли проект із кращим показником ЧСВ матиме гірші показники ВНР порівняно з альтернативними проектами);

  • досить складно розрахувати ВНР для всього терміну реалізації проекту;

  • при розрахунку ВНР враховується, що гроші, отримані від проекту, реінвестуються назад у проект під ставку ВНР. Це не так, тому потрібно бути дуже обережним з інтерпретацією цього показника, особливо в тому разі, коли він значно більший ніж обрана для проекту ставка дисконтування;

  • цей метод неможливо застосовувати в разі потреби розрахувати ВНР для проекту, що використовує капітал різноманітної вартості (змінні проценти).

МЕТОД ПЕРІОДУ ПОВЕРНЕННЯ ВКЛАДЕНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Теоретична основа. За допомогою методу ППВІ визначається термін, протягом якого інвестор може одержати назад внесені ним гроші. Цей метод був дуже поширеним у 70-ті роки в більшості країн світу, але і зараз він досить активно застосовується на практиці, особливо тоді, коли треба швидко проаналізувати ефективність невеликих за масштабом проектів.

Метод ППВІ звичайно використовують для порівняння альтернатив вкладення коштів. Крім того, його можна використовувати у тому разі, коли обсяги інвестицій незначні і не має сенсу проводити складні розрахунки та дослідження для пошуку ЧСВ.

Цікаво, що метод ППВІ є єдиним методом оцінювання ефективності інвестицій, при якому можна не враховувати вартість залученого робочого капіталу. Це пов'язано з тим, що в будь який час, коли припиняється здійснення інвестицій (або вони скуповуються), можна відразу повернути залучений робочий капітал. Водночас цей метод неможливо застосувати під час розрахунку дисконтованого ПВВІ.

Практичне застосування.

Переваги і недоліки. До переваг цього методу можна віднести такі:



  • він дуже простий у застосуванні. Якщо розрахунок ВНР може проводити тільки підготовлений спеціаліст, то ПВВІ легко розраховується і не дуже кваліфікованим персоналом. Крім того, результати таких розрахунків будуть зрозумілими для більшості співробітників підприємства;

  • метод дає можливість оцінити доцільність проекту з погляду його ліквідності, тобто визначити, як швидко можуть повернутися вкладені в нього кошти. Це також дає змогу оптимізувати структуру капіталу, особливо тоді, коли підприємство відчуває брак коштів для подальших капіталовкладень;

  • завдяки методу можна автоматично відібрати менш ризиковані проекти (з погляду їх реалізації). Очевидно, що чим довше реалізується проект, тим він ризикованіший. Вибираючи проект з найкоротшим терміном існування, ми зменшуємо свій ризик;

  • як відомо, досить складно розрахувати надходження коштів протягом, наприклад, десятирічного терміну. Метод ПВВІ дає можливість провести розрахунки тільки для того періоду, протягом якого доцільно реалізовувати проект.

До недоліків методу ППВІ можна віднести таке:

  • він не враховує чинник часу (вихід із ситуації - можливість використання методу дисконтованого періоду повернення вкладених інвестицій);

  • основна мета цього методу - не максимізація вартості майна акціонерів, а поліпшення ліквідності;

  • метод ППВІ не враховує надходжень після закінчення терміну реалізації проекту;

  • дані аналізу досить складно інтерпретувати при ухваленні рішення інвестувати чи не інвестувати проект, а також вирішуючи, під який відсоток можна залучити капітал для реалізації проекту. Тому доцільно використовувати його в сукупності з іншими методами (насамперед ЧСВ);

  • у тому разі, коли вкладення коштів провадиться не тільки на початковому етапі реалізації проекту, а й у середині проекту, досить важливо визначити, який термін вважати періодом повернення інвестицій і який момент буде початковим для його розрахунку.

БАЛАНСОВА НОРМА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

Теоретична основа. Цей метод є єдиним, у якому замість поняття грошового потоку використовуються балансові значення прибутку. Крім того, це найбільш неоднозначний метод. Існує кілька формул для його розрахунку, а сам метод має чотири різні назви:

  • accounting rate of return (балансова норма рентабельності);

  • average accounting return (середня балансова рентабельність);

  • return on capital employed (рентабельність використаного капіталу);

  • return on investments (рентабельність інвестицій).

Розрахунок цієї величини здійснюють такими способами:

  • середній розмір прибутку, отриманий за період реалізації проекту, ділиться на середній розмір використаного капіталу;

  • середній розмір прибутку, отриманий за період реалізації проекту, ділиться на початкову величину залученого капіталу.

Практичне застосування.

Переваги і недоліки. До переваг цього методу можна віднести:



  • розрахунок проводиться досить просто, а розмір коефіцієнта дається у відсотках, що легше сприймається співробітниками підприємства;

  • доцільність реалізації проекту визначається на основі підрахунку прибутку проекту, що є зрозумілішим для керівництва підприємства;

  • аналіз якості роботи керівництва досить часто проводиться за коефіцієнтами прибутковості використання капіталу, а не за величиною вартості майна акціонерів.

Перелік недоліків цього методу значно ширший:

  • відсутня єдина процедура розрахунку коефіцієнта (як обсягу прибутку, так і величини капіталу, які застосовуватимуться у розрахунках);

  • коефіцієнт розраховується у процентах і не враховує масштабу проекту;

  • для розрахунку коефіцієнта використовується прибуток, а не грошовий потік, що є неправильною основою для прийняття рішення про доцільність інвестування;

  • метод не враховує чинника часу;

  • метод спрямований на підвищення балансового прибутку компанії, а не на підвищення вартості майна акціонерів;

  • метод не дає точної бази для прийняття рішення про доцільність реалізації проекту. Він фактично може застосовуватися тільки при порівнянні кількох проектів для вибору кращого з них. Використання середнього рівня прибутковості капіталу підприємства для ухвалення рішення про інвестування може призвести до серйозної помилки, особливо в умовах інфляції й у разі реалізації ризикованого проекту. Показник балансової норми рентабельності не може застосовуватися для порівняння з коефіцієнтом дисконтування, який використовується для розрахунків іншого рівня.

ІНДЕКС ПРИБУТКОВОСТІ

Теоретична основа. Ще одним методом, що використовує дисконтування, є індекс прибутковості. Він розраховується так:

. (12.4)

Індекс прибутковості використовується в тому разі, ко в умовах обмежених фінансових ресурсів необхідно вибрат найоптимальніший проект із погляду збільшення вартості майн акціонерів.

Переваги і недоліки. До переваг цього методу можна віднести:


  • можливість у більшості випадків точно враховувати зростання вартості майна акціонерів;

  • можливість враховувати чинник часу;

  • легкість застосування фахівцями;

  • використання для розрахунків показників усього грошового потоку проекту;

  • можливість правильно вибрати об'єкти інвестування у разі обмеженості фінансових ресурсів підприємства;

  • можливість використовувати при розрахунку ІП різні рівні вартості капіталу (відсотків).

До недоліків можна віднести:

  • досить складно одержати дані для всього періоду реалізації проекту;

  • у разі вибору одного із взаємовиключаючих проектів може бути неправильний результат (тоді краще застосувати метод ЧСВ);

  • розробляти методологію і здійснювати аналіз проектів може тільки підготовлений персонал

  • його можна використовувати тільки тоді, коли інвестиційний проект можна реалізувати частинами, тобто його можна розділити.




    1. Фінансовий аналіз інвестиційних проектів

Після проведення інвестиційного аналізу й ухвалення рішення про доцільність капіталовкладень аналізується фінансовий проект. Для цього використовуються формальні фінансові звіти (pro-forma financial state ments), тобто майбутні фінансові звіти,які складатиме підприємство у разі реалізації проекту (у них враховуватимуться показники, отримані в результаті Моделювання діяльності підприємства на етапі вкладення коштів, виробництва продукції і ліквідації проекту).

Фінансовий аналіз формальних звітів дає можливість оцінити майбутню "поведінку" проекту, визначити критичні моменти під час його реалізації й отримати акціонерам інформацію про інвестиційний проект у такому форматі, який дасть змогу порівняти економічні показники як з існуючим станом підприємства, так і з аналогічними коефіцієнтами підприємств-конкурентів.

Фінансовий аналіз проекту здійснюється на основі звітів підприємства, а також різних фінансових показників і коефіцієнтів. Існує понад 50 розрахункових коефіцієнтів, які можуть бути використані для аналізу фінансового стану підприємства при реалізації проекту.

Однак така кількість показників повинна враховуватися тільки при аналізі фінансового стану існуючого підприємства, наприклад при купівлі акцій або інших цінних паперів, злитті або придбанні компаній, видачі кредиту та ін.

Здійснюючи аналіз інвестиційного проекту, можна обмежитися тільки кількома показниками, які дадуть можливість отримати максимум інформації, необхідної для дослідження. Щоб використовувати їх сповна, потрібно вміти правильно їх інтерпретувати.



    1. ПРИБУТКОВІСТЬ

Як правило, акціонери звертають увагу на показники прибутковості проекту. Це дає їм змогу оцінити ефективність використання свого капіталу, порівняти прибутковість проекту з аналогічними показниками підприємств-конкурентів і з прибутковістю інвестицій в інші види фінансових активів.
Розраховуючи ці показники, використовують інформацію різних звітів - балансового, що відбиває фінансовий стан підприємства наприкінці року, і звіту про прибутки, що відображає доходи і витрати, отримані протягом усього року. Безумовно, немає ніяких гарантій, що фінансовий стан підприємства на дату складання звіту був таким самим, як і протягом усього року (наприклад, при розрахунку рентабельності активів підприємства не можна точно сказати, яка частина активів брала участь у формуванні прибутку за звітний рік - 1 879 або 1 742 мільйонів УО). Щоб компенсувати цю неточність, розраховують середнє арифметичне необхідного показника балансового звіту наприкінці звітного та попереднього року.

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА. Цей показник (коефіцієнт) ефективності використання підприємством своїх активів розраховується так:

Рентабельність активів = Прибуток після сплати податків/Середня величина активів= 86/((1879+1742)/2)=4.75%

Безумовно, ця величина має бути якомога більшою, оскільки саме активи є джерелом одержання прибутку підприємством. Низький рівень коефіцієнта вказує на неефективність використання активів і необхідність внесення змін у фінансову політику підприємства.

Цей показник можна розраховувати і для загальних прибутків підприємства (оперативного прибутку й інших прибутків). Порівняння його з попередніми показниками дасть змогу оцінити вплив податків і процентів, що виплачуються за кредитами, на загальну прибутковість активів.



РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ КАПІТАЛУ. Для реалізації інвестиційного проекту підприємство досить часто, крім залучення акціонерного капіталу, використовує кредити, облігації або інші форми довгострокового фінансування. Усі зазначені форми фінансування (крім короткострокових) утворять капітал підприємства. Показник ефективності використання капіталу дуже важливий для інвесторів. Він дає можливість кредиторам-акціонерам дізнатися про спроможність проекту обслуговувати і повертати кредит. Цей коефіцієнт розраховується так:

Рентабельність капіталу = Оперативний прибуток + Інші прибутки / Активи-Поточна заборгованість = (190+29)/(((1879-486)+(1742+455))/2)=16.34%



РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ АКЦІОНЕРНОГО КАПІТАЛУ. Цей показник подібний до коефіцієнта рентабельності активів, але дає можливість зрозуміти, наскільки ефективно використовується капітал акціонерів. Звичайно ця величина розраховується так:

Рентабельність акціонерного капіталу = Прибуток після сплати податків / Акціонерний капітал =86/((805+725)/2)=11.24%



МАРЖА ПРИБУТКОВОСТІ. Цей показник визначає величину виторгу від реалізації продукції (у відсотках), що залишається в розпорядженні підприємства після відрахування виробничих витрат. Він розраховується як для оперативного прибутку, так і для прибутку що обкладається податком. У першому разі маржа прибутковості буде розраховуватися так:
Маржа прибутковості = Оперативний прибуток / Обсяг продажу = 190 / 2262 = 8,4%

У разі використання для розрахунків величини прибутку після оподатковування маржа прибутковості становитиме 3,8%.


Досить часто цей показник дає змогу зрозуміти збутову політику підприємства. Якщо значення цього показника велике, це означає, що підприємство закладає в ціну продукції високу маржу прибутковості, знижуючи тим самим обсяги обороту. Низький показник цього коефіцієнта, навпаки, доводить, що підприємство максимально заінтересоване в збільшенні обороту і для цього знижує маржу прибутковості.
2. ЕФЕКТИВНІСТЬ

Наведені нижче показники дають змогу проаналізувати ефективність (активність) використання активів у діяльності підприємства. Як і в інших випадках, вони повинні порівнюватися з аналогічними показниками діяльності підприємства в минулі періоди чи з коефіцієнтами підприємств-конкурентів.



КОЕФІЦІЄНТ ОБОРОТУ ЧИСТИХ АКТИВІВ. Цей показник розраховується так:

Коефіцієнт обігу чистих активів = Обсяг продажу / Активи = 2262/((1879+1742)/2)=1,25

Чим більше значення коефіцієнта, тим ефективніше використовуються активи підприємства для проведення продажу. Коли його величина мала, то це означає, що активи використовуються недостатньо ефективно. У такому разі необхідно або збільшити обсяги продажу, або зменшити величину активів. Якщо ж коефіцієнт має значення менше, ніж у конкуруючих підприємств, можна визначити причини цього. Для цього треба провести детальний аналіз ефективності використання кожного елемента активів, розрахувавши коефіцієнт обороту для кожного з них і порівнявши їх з аналогічними показниками підприємств-конкурентів. Проте порівняння цих коефіцієнтів слід проводити для підприємств з однаковою конкурентною стратегією щодо маржі прибутковості. Порівнювати підприємства з різною збутовою політикою не має сенсу.

КОЕФІЦІЄНТ ОБОРОТУ ЗАПАСІВ. Для підприємства дуже важливо, щоб його запаси оберталися якнайшвидше. Чим активніше відбувається цей процес, тим менше капіталу необхідно підприємству для утримання запасів. Водночас величина коефіцієнта обігу запасів значною мірою залежить від технології виробництва, тому, як і в інших випадках, ця величина повинна порівнюватися з відповідними показниками підприємств аналогічного профілю. Коефіцієнт обігу запасів визначається за такою формулою:

Коефіцієнт обігу запасів = Собівартість проданої продукції / Величина запасів = 1655/((269+280)/2) = 6,03

Крім цього коефіцієнта, використовується також показник кількості днів у запасах, що перебувають на складі. Він визначається так:

Кількість днів у запасах = Кількість днів у розрахунковому періоді / Коефіцієнт обігу запасів = 365/6,03=60,5



3. ЛІКВІДНІСТЬ (ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ)

Показники ліквідності використовуються при аналізі спроможності підприємства оплачувати рахунки. У своїй діяльності підприємство мусить оплачувати всі поточні рахунки з тим щоб його не оголосили неплатоспроможним. Саме тому як інвестори, так і кредитори звертають увагу на ці показники.



ПОТОЧНИЙ КОЕФІЦІЄНТ. Поточний коефіцієнт визначається як співвідношення поточних активів до поточних зобов'язань:
Поточний коефіцієнт = Поточні активи / Поточні зобов'язання = 761/486=1,57
Звичайно вважається, що для підприємств цей показник повинен бути більшим 1 (деякі автори висловлюють думку, що він має бути не меншим 2). Якщо він перевищує 1, кредитор може переконатися, що поточні активи фінансуються не тільки за рахунок поточних зобов'язань. Це дає кредиторам упевненість у тому, що заборгованість може бути погашена підприємством вчасно. Аналізуючи даний коефіцієнт, треба враховувати не лише його абсолютну величину, а й галузь виробництва, й існуючу підприємницьку практику в країні місцезнаходження підприємства.

"КИСЛОТНИЙ" КОЕФІЦІЄНТ, АБО КОЕФІЦІЄНТ ШВИДКОЇ ЛІКВІДНОСТІ. Розуміючи, що частину поточних активів досить складно швидко перетворити в засоби для погашення поточних зобов'язань, було введено так званий коефіцієнт кислотності. Він розраховується як співвідношення вартості поточних активів, що можуть бути досить швидко трансформовані в гроші, до поточних зобов'язань:
Кислотний коефіцієнт = Швидколіквідні активи / Поточні зобов'язання = (140+294+58)/486=1,01

Як і в попередньому випадку, більшість кредиторів вважає, що така величина має бути більшою 1. Це означає, що підприємство може погасити свої поточні зобов'язання без продажу запасів (які не входять у швидколіквідні активи).



КОЕФІЦІЄНТ АВТОНОМНОСТІ. Коефіцієнт автономності вважається навіть більш динамічним показником, ніж коефіцієнт кислотності, оскільки вказує кількість днів, коли підприємство може працювати без додаткового надходження коштів. Ця величина визначається як відношення готівки, яка є в розпорядженні підприємства, до середньоденних витрат виробництва без урахування амортизації:

Коефіцієнт автономності = Кошти / (Витрати виробництва - Амортизація) / 365 - 140/((1655+327)/365)=25,78

Коефіцієнт показує, що майже місяць підприємство може протриматися, використовуючи тільки наявні в нього зараз гроші. Чим вища ця величина, тим краще, за винятком тих випадків, коли обсяг готівки, якою розпоряджається підприємство, значно перевищує оптимальну суму готівки, необхідну для діяльності підприємства (визначається за спеціальною формулою). Це пов'язано з тим, що, як указувалося раніше, кошти в грошовій формі приносять дуже мало прибутку.

4. СТРУКТУРА КАПІТАЛУ

Одним з основних завдань, які стоять перед підприємством, є визначення структури капіталу для забезпечення своєї діяльності. З одного боку, фірма заінтересована в максимальному використанні кредитів, оскільки відсотки, що виплачуються кредиторам, не оподатковуються податком (в Україні такий порядок існує з 1995 р.). У зв'язку з цим фінансування за допомогою кредитів може бути значно дешевшим для підприємства, ніж залучення акціонерного капіталу. З іншого боку, несплата встановлених кредитною угодою сум у встановлені терміни може призвести до оголошення підприємства неплатоспроможним. Для кредиторів і акціонерів існують також свої переваги і недоліки в різних формах фінансування проекту. Саме тому остаточна структура капіталу підприємства є, як правило, компромісом між кредиторами й акціонерами.



ЗАБОРГОВАНІСТЬ ДО АКТИВІВ. Одним із найпопулярніших показників є відношення заборгованості до активів підприємства. Цей показник визначається за формулою:

Заборгованість до активів - Заборгованість / Активи = (486+588)/1879=57%

Коефіцієнт показує, що заборгованість становить лише 57 % від активів підприємства. Досить складно оцінити цю величину, не знаючи якісного складу активів.

Як правило, така величина вважається достатньою, щоб гарантувати погашення заборгованості перед кредиторами. Зрозуміло, що чим менший цей показник, тим спокійніше можуть почуватися кредитори.

Ще два показники - заборгованість до акціонерного капіталу і мультиплікатор акціонерного капіталу - містять фактично ту саму інформацію, що й перший коефіцієнт. Ці коефіцієнти розраховуються так:

Заборгованість до акціонерного капіталу = Заборгованість / Акціонерний капітал = (484+588)/805=1,33

Мультиплікатор інвестицій = Активи / Акціонерний капітал =1879/805=2,33

ПОГАШЕННЯ ПРОЦЕНТІВ. Для визначення спроможності підприємства погасити свою заборгованість застосовують коефіцієнт погашення процентів, який визначається за формулою:

Погашення відсотків = Оперативний прибуток + Інші прибутки / Виплачені проценти = (190+29)/49=4,5

Безумовно, чим більшим буде це значення, тим вища спроможність підприємства погасити заборгованість. Водночас необхідно звернути увагу на те, що цей показник реально визначає тільки спроможність підприємства обслуговувати свій борг (тобто виплачувати проценти), а не погашати його.

Для оцінки майбутнього стану компанії, що реалізує інвестиційний проект, використовується фінансовий аналіз. Цей аналіз проводиться на основі формальних фінансових звітів (pro-forma financial statements),що фактично моделюють майбутні фінансові звіти компанії.

В економічній практиці відомі більш як 50 різноманітних коефіцієнтів, що тією чи іншою мірою можуть відбити поточний фінансовий стан компанії. Проте під час аналізу інвестиційних проектів, як правило, обмежуються лише деякими з них.

При цьому коефіцієнти, використовувані для аналізу, можна структурувати у чотири такі групи:

1. Коефіцієнти прибутковості проекту.

2. Коефіцієнти ефективності використання активів.

3. Коефіцієнти ліквідності проекту.

4. Коефіцієнти, що характеризують структуру капіталу.

Загалом же слід зазначити, що простий розрахунок коефіцієнтів не має великого практичного значення, якщо спеціалісти, що їх розрахували, не зможуть правильно інтерпретувати отримані дані.
Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Навіщо потрібний фінансовий аналіз інвестиційного проекту?

2. Які коефіцієнти необхідні для оцінки прибутковості проекту?

3.Які коефіцієнти використовуються для аналізу ефективності використання активів підприємства?

4. Які коефіцієнти використовуються для аналізу ліквідності проекту?

5. Які коефіцієнти використовуються для аналізу структури капіталу підприємства, що реалізує інвестиційний проект?

6. Які методи оцінки ефективності капіталовкладень найпоширеніші ?

7. Чому при аналізі проекту необхідно враховувати часовий чинник?

8. Які чинники впливають на вартість грошей найбільше?
Завдання, вправи, тести

Завдання 1:

1. До основних методів оцінки інвестиційної привабливості капіталовкладень не відносяться:

а) метод чистої теперішньої вартості;

б) внутрішня норма рентабельності;

в) індекс балансової вартості;

г) індекс прибутковості.

2. Проект може бути запропонований для реалізації при використанні методу чистої сьогоднішньої вартості в тому випадку, коли:

а) ЧСВ > 0;

б) ЧСВ < 0;

в) ЧСВ = 0;

г) ЧСВ = 1.

3. До основних переваг внутрішньої норми рентабельності можна віднести:

а) завдяки методу можна автоматично відібрати менш ризиковані проекти (з погляду їх реалізації);

б)метод дає можливість провести розрахунки тільки того періоду, протягом якого доцільно реалізовувати проект;

в) можливість визначити вартість капіталу, який може бути залучений до фінансування проекту;

г) метод дає можливість оціни доцільність проекту з погляду ліквідності.

4. До основних переваг методу періоду повернення вкладених інвестицій можна віднести:

а) метод враховує чинник часу;

б) доцільність реалізації проекту визначається на основі підрахунку прибутку проекту, що є зрозумілішим для керівництва підприємства;

в) для розрахунку ВНР використовується весь грошовий потік проекту;

г) метод дає можливість оціни доцільність проекту з погляду ліквідності.

5. До недоліків балансової норми рентабельності можна віднести:

а) він не враховує чинник часу;

б) його можна використовувати тільки тоді, коли інвестиційний проект можна реалізувати частинами, тобто його можна розділити;

в) для розрахунку коефіцієнта використовується прибуток, а не грошовий потік;

г) досить складно одержати дані для всього періоду реалізації проекту.

6. До недоліків методу індексу прибутковості можна віднести:

а) розробляє методологію і здійснює аналіз проектів підготовлений персонал;

б) можливість врахування чиннику часу;

в) можливість використання при розрахунку ІП різні рівні вартості капіталу;

г) використання для розрахунків показників усього грошового потоку проекту.

7. Характерні риси коефіцієнту обороту чистих активів:

а) дає можливість зрозуміти збутову політику підприємства;

б) для підприємств цей показник повинен бути більшим за 1;

в)якщо величина показника мала, то це означає, що активи використовуються недостатньо ефективно;

г) правильна відповідь а) і б);


1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка