Тема 1: суть І характерні риси міжнародного менеджменту



Сторінка13/15
Дата конвертації22.04.2017
Розмір3.8 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15
ТЕМА 11: ТОРГОВЕЛЬНІ ОПЕРАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ КОРПОРАЦІЙ

План викладу і засвоєння матеріалу:

    1. Основні методи операцій з експорту і імпорту товарів.

    2. Загальні принципи організації і управління виробничо-збутовою дільністю міжнародних корпорацій.

    3. Організація експортних операцій.

    4. Організація торгового апарату міжнародних корпорацій для імпортних операцій.

    5. Торгово-посередницькі операції.

    6. Організаційні форми торгово-посередницьких операцій: торгові фірми, комісійні фірми, агентські фірми, брокерські фірми, фектори.




    1. Основні методи операцій з експорту і імпорту товарів

В міжнародній торговій практиці використовуються два основних методи здійснення експортно-імпортних операцій: прямий (direct) експорт та імпорт, що передбачає поставку товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачу або закупівлю у нього відповідних товарів, і непрямий (indirect) експорт та імпорт, який полягає у продажі та купівлі товарів через торгових посередників.

Для сучасного етапу розвитку великого виробництва з величезною концентрацією та централізацією капіталу є характерним розширення прямого експорту та імпорту.



Прямий метод зовнішньоекономічних операцій використовується:

  • при продажі та закупівлі промислової сировини на основі довгострокових контрактів;

  • при експорті дорогого та габаритного обладнання;

  • при експорті стандартного обладнання через закордонні філії;

  • при закупівлі сільськогосподарських товарів у фермерів;

  • при державному продажі та закупівлі.

Прямі зв'язки дають ряд переваг: більш тісні контакти з контрагентом; краще знання кон'юнктури ринку; швидше пристосування своїх виробничих потужностей до потреб споживача.

Однак і непрямий експорт та імпорт продовжують зберігати своє значення. За деякими оцінками, за допомогою торгових посередників у світовий товарообіг втягується близько половини всіх товарів.


Цей метод використовується:

  • при збуті стандартного промислового обладнання;

  • при збуті споживчих товарів;

  • при реалізації другорядної продукції;

  • на окремих важкодоступних і маловідомих ринках;

  • при просуванні нових товарів;

  • при відсутності власної збутової мережі;

  • при умові, що торгівля монополізована великими торгово-посередницькими фірмами.

Непрямий метод експортно-імпортних операцій теж має свої переваги: великий досвід; власна мережа обслуговування, знання ринку та кон'юнктури.

    1. Загальні принципи організації і управління виробничо-збутовою дільністю міжнародних корпорацій

Промислові фірми мають у своєму складі різні підрозділи, які можна розділити на три групи:

1) виробничі відділи, що займаються питаннями, пов'язаними з випуском продукції;

2) функціональні відділи, куди входять відділи збуту, вивчення ринків, реклами, постачання, транспорту, страхування, юридичний, економічний і планування;

3) адміністративні відділи: фінансовий відділ, бухгалтерія, відділ кадрів, відділ відносин із службовцями й урядом.

Організаційна структура фірми і принципи управління визначаються низкою чинників - розмірами виробництва, виробничим профілем, технологією виробництва, сферою діяльності, масштабами закордонної діяльності й ін.

Розрізняють дві головні форми управління промисловими фірмами: централізована і децентралізована.

Централізована передбачає управління господарською діяльністю підприємств з одного центру, жорстку регламентацію і координацію їх діяльності, повну відсутність господарської самостійності.

Така форма використовується звичайно невеликими компаніями, технологічно пов'язаними, які функціонують переважно у видобувних галузях і орієнтуються на національний ринок.

Керівництво такою фірмою здійснюють президент компанії, два віце-президенти, один із яких відає виробництвом, інший - збутом товарів. Вирішення інших питань передається звичайно спеціалізованим фірмам.

Якщо фірма велика, то в її складі кілька віце-президентів, їм підпорядковано багато відділів, якими керують управляючі. Іноді при великій фірмі створюється комітет управляючих або рада з координації і вироблення загальної політики.



Децентралізована форма управління передбачає створення усередині фірми виробничих відділень, що користуються повною господарською самостійністю.

За вищою адміністрацією фірми зберігаються лише функції контролю, координації їх діяльності. Тут усе, звичайно, умовне. У деяких великих фірмах президент усе-таки втручається в справи віддалень.

Перехід до децентралізованої форми обумовлений тим, що всередині фірми створюється велика кількість виробничих підприємств.

До структури управління децентралізованої фірми входять: центральний апарат; виробничі відділення; центральні служби; контрольна і фінансова служби.




    1. Організація експортних операцій

Якщо обсяг зовнішньоторгових операцій у фірми незначний і основна частина продукції реалізується на зовнішньому ринку, то для здійснення зовнішньоторгових операцій вона використовує торговий апарат, який розрахований для роботи на внутрішньому ринку.

При збільшенні зовнішньоторгових операцій створюється спеціальний експортний відділ, який не входить до складу внутрішнього збутового апарату. Він, як правило, складається з таких підрозділів:



  • функціональні сектори (торгово-договірний, валютний, калькуляції, транспорту, реклами) вивчають відповідні функціональні питання, інформують начальство про умови здійснення зовнішньоторгових операцій, надають кваліфіковані консультації;

  • територіальні сектори приділяють увагу всім питанням торгівлі з певною групою країн незалежно від номенклатури товару;

  • галузеві сектори займаються питаннями торгівлі лише якимось окремим товаром чи дуже близькою за характером групою товарів.

Іноді замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи по закордонних відділеннях, побудовані за регіональним принципом. Вони керують всіма збутовими та виробничими фірмами за кордоном. Наприклад, у «Дженерал Моторз» лише одне закордонне відділення, а в компанії «Зінгер» - 5.

Для реалізації продукції всіх своїх підприємств великі фірми іноді створюють центральну контору у вигляді юридично самостійного акціонерного товариства чи дочірньої експортної фірми, при цьому комерційна фірма повністю відділяється від виробничої. Наприклад, «Інтернешнл електрік компані» виконує цю роль для «Дженерал електрік компані», а дочірня збутова фірма американської компанії «ІВМ», названа ««ІВМ» Уордер Трейд корп», будується за територіальною ознакою і має 5 закордонних відділень.

Створення таких контор зі збуту продукції вигідно великим підприємствам. Формально товариство-мати не відповідає за діяльність цих контор, що дозволяє проводити будь-які операції. Дрібні та середні фірми іноді організовують спільні збутові компанії у формі експортних асоціацій. Поширеною формою експортних асоціацій є збиральні заводи. Їх мають фірми «Зінгер», «Фіат», «Дюпон».

Фірми, що створюють збиральні заводи, володіють рядом переваг:


  • скорочуються транспортні витрати, бо збут готової продукції наближається до споживача, вартість перевезень зменшується на 20-60%;

  • скорочуються витрати на оплату мита (з напівфабрикатів вони стягуються у менших розмірах);

  • знижуються витрати на тару й упаковку;

  • зменшуються витрати на заробітну плату.

У країнах, що розвиваються, монополістичні об'єднання створюють змішані збутові компанії. У результаті менший ризик втрати власності, зменшуються податки, використовується місцева збутова мережа. Великі фірми створюють власний зовнішньоторговий апарат за кордоном. До його завдань належить вивчення ринку, умов угод, смаків споживачів. За кордоном експортер може організувати оптові фірми зі збуту продукції. Вони приймають від імпортерів замовлення, направляють їх своїм фірмам, слідкують за ходом виконання замовлень, беруть участь у здаванні продукції замовникам, ведуть з ними фінансові розрахунки, організовують рекламу.

Деякі фірми мають склади готової продукції. Тоді їх функції розширюються, вони демонструють товари і реалізовують їх за кордоном. За кордоном створюються і фірми, що займаються не тільки оптовою, але й роздрібною торгівлею. Організація роздрібної торгівлі за кордоном характерна для фірм, що випускають автомобілі, телевізори, парфумерію та інші товари. Оптові фірми виконують свої функції через комівояжерів, які виступають безпосередніми представниками промислових фірм. Вони приймають замовлення, знайомлять покупців із товарами, інформують фірму про смаки покупців, іноді є інкасаторами сум, що отримані від покупців.




    1. Організація торгового апарату міжнародних корпорацій для імпортних операцій

Імпорт здійснюють великі фірми, муніципалітети, універмаги, ресторанні концерни.

Для проведення операцій фірми створюють імпортні відділи, що включають, як правило, два секторизакупівельний і адміністративний. Інколи фірми звертаються до послуг вояжерів із закупівлі. Вони, як і комівояжери, є роз’їзними приказниками чи агентами фірми. За свою роботу отримують невелику ставку плюс процент від суми угоди.

У великих центрах, де переважно закуповується товар, засновуються постійні представництва. У промислових центрах розташовуються також закупівельні контори, які безпосередньо скуповують товари. Перш ніж придбати товар, вони посилають оферти (формальна пропозиція певній особі заключити угоду з вказівкою усіх необхідних умов для її підписання) та зразки своїм фірмам. Іноді самостійно вирішують питання про закупівлю (якщо йдеться про невелику партію).

У деяких країнах, що розвиваються, створені урядові організації, які займаються експортом окремих товарів, що виробляються на державних підприємствах або скуповуються в окремих приватних осіб (наприклад, Бразильський інститут кави, нафтові розробки Аргентини). Іноземні промислові фірми при закупівлі товарів користуються послугами цих організацій.




    1. Торгово-посередницькі операції

Під торгово-посередницькими операціями маються на увазі операції, пов'язані з купівлею та продажем товарів, що виконується за дорученням виробника-експортера незалежним від нього торговим посередником на основі угоди або доручення.

Торгове посередництво - це досить широке поняття, яке включає значне коло послуг:

  • перепродаж товару;

  • пошук закордонного контрагента;

  • підготовка та завершення угоди;

  • кредитування сторін;

  • здійснення транспортно-експедиторських операцій;

  • страхові операції;

  • проведення рекламних заходів;

  • здійснення технічного обслуговування.

До торгово-посередницьких належать фірми, які в юридичному та господарському відношенні не залежать від виробника чи споживача товару (сюди, звичайно, не входять філії чи дочірні товариства промислових компаній). Вони діють заради прибутку, що створюється або як різниця між цінами, за якими вони купують і продають товар, або як винагорода за послуги.

Як правило, торгово-посередницькі фірми займаються лише комерційною діяльністю, хоча найбільші з них можуть і обробляти куплений товар.



Використання торгових фірм дає певні переваги:

1. Фірма-експортер у такому разі не вкладає значних коштів у організацію збутової мережі на території країни-імпортера, бо торгово-посередницькі фірми мають свою власну матеріально-технічну базу (складські приміщення, демонстраційні зали, ремонтні майстерні, роздрібні магазини).

2. Вони звільняють експортера від багатьох турбот, пов'язаних із реалізацією товару (доставка, сортування, пакування), пристосовуючись до вимог ринку.

3. Суттєвим є використання капіталу торгово-посередницьких фірм на основі коротко- та довгострокового кредитування. Тут велике значення мають стійкі зв'язки торгово-посередницьких фірм із банками, страховими компаніями.

4. Ринки деяких товарів повністю монополізовані торговими посередниками (наприклад, брокерами в Англії) і не доступні для прямих контактів зі споживачами.

Недоліком використання посередників є те, що експортер позбавлений безпосередніх контактів із ринками збуту і повністю залежить від добросовісності посередника.


    1. Організаційні форми торгово-посередницьких операцій: торгові фірми, комісійні фірми, агентські фірми, брокерські фірми, фектори

Торгово-посередницькі операції можна поділити на чотири види:

  • з перепродажу;

  • комісійні;

  • агентські;

  • брокерські.

Операції з перепродажу

Вони здійснюються торговим посередником від свого імені та за свій рахунок. Тут торговий посередник виступає стороною договору як з експортером, так і з покупцем. Розрізняють два види операцій з перепродажу.


До першого виду належать операції, коли торговий посередник виступає по відношенню до експортера як покупець. Він стає власником товару і може реалізувати його будь-кому і за будь-якою ціною.

Другий вид операцій - коли експортер і торговий посередник підписали договір про продаж товарів на певній території у конкретний термін (вказуються й інші деталі).

Таким чином, посередництво шляхом домовленості полягає у просуванні товарів від експортера до споживача, при цьому посередник зобов'язаний дотримуватися певних умов експортера.

Комісійні операції

Це здійснення однією стороною, що йменується комісіонером, за дорученням іншої сторони, яку називають комітентом, угод від свого імені, але за рахунок комітента. Взаємовідносини регулюються договором. Комітент залишається до кінця власником товару, комісіонер не купує товар (він залишається в руках експортера) Але для третьої сторони (покупця) стороною договору виступає комісіонер, а комітента він може навіть і не знати. Комісіонер отримує винагороду або як відсоток, або як різницю між ціною комітента і продажною.

А якщо покупець не може розплатитися з комісіонером? Звичайно комісіонер не відповідає за кредитоспроможність третіх осіб. Однак іноді у комісійний договір включається умова про поруку комісіонера за виконання угоди покупцем, тобто гарантії комітента від несплати. Така умова називається делькредере (del credete). У договорі вказується при цьому ціна (максимальна чи мінімальна), а також термін передачі грошей комісіонером комітенту.

Якщо замовлення йде від імпортера комісіонеру (тобто навпаки) на купівлю у країні експортера товарів, то воно називається індентом (indent). Він може бути закритим, якщо імпортер точно вказує у замовленні, де і що купити, і відкритим, якщо індент надає комісіонеру право вибору покупця.


Різновидом комісійних угод є консигнаційні угоди. Це продаж товарів зі складу комісіонера, але товар належить консигнанту, тобто експортеру. Консигнаційна форма торгівлі використовується при слабкому освоєнні ринку або при поставці нових товарів чи товарів масового виробництва, в стійкому збуті яких експортер не впевнений. Це зручна форма торгівлі, яка дозволяє ознайомитися з товаром і вибрати необхідне.

Агентські операції

Це доручення однієї сторони, яка йменується принципалом, іншій стороні, яку називають агентом, щодо здійснення юридичних угод за рахунок і від імені принципала (а комісіонер діє від свого імені) на визначеній територій. Незалежність агента проявляється у тому, що він не перебуває у трудових відносинах із принципалом і діє самостійно на основі агентської угоди. Він є юридичною особою, зареєстрованою у торговому реєстрі. Агент лише сприяє угоді, але сам стороною не виступає, тобто контракт про купівлю не укладає. Термінологія щодо таких посередників різноманітна: в Англії та США - це агент і принципал, у ФРН, Японії - торговий представник, у Скандинавських країнах - агент і підприємець, у Латинській Америці - повірений і довіритель. Плутанина полягає у тому, що в Англії та США під агентством часто розуміють усі види посередництва.



Брокерські операції

Це встановлення через посередника-брокера (англ. broken, франц. courtier, нім. мakler) контактів між продавцем і покупцем (а також між страхувальником і страхованим, судновласником і фрахтівником). Брокер не є стороною у договорі, він виступає лише для інформування обох сторін, які беруть на себе зобов'язання за угодою. На відміну від агента, він не перебуває у договірних відносинах зі сторонами, а діє на основі окремих доручень.



Окрім головної функції - знайти покупця для продавця чи навпаки - брокер також може здійснювати:

  • контроль за виконанням контракту та пред'явленням рекламацій;

  • обов'язки делькредере (іноді);

  • підбір партії товару певного асортименту;

  • інформування про стан ринку.

Брокер отримує винагороду, яка називається брокередж (англ. brokerage), куртаж (франц. courtage), провізіон (нім. рrovision). Розмір цієї винагороди при товарних операціях коливається від 0,25 до 2-3%.

Брокер не має права представляти інтереси іншої сторони чи приймати від неї комісію, за винятком тих випадків, коли на це є згода клієнта.


Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Які існують основні методи операцій з експорту і імпорту товарів?

2.Назвіть загальні принципи організації і управління виробничо-збутовою діяльністю міжнародних корпорацій.

3. Як відбувається організація експортних операцій?

4. Як відбувається організація імпортних операцій?

5. Охарактеризуйте основні торгово-посередницьких операцій.


Завдання, вправи, тести

Завдання 1:

1. Що з наведеного не належить до комерційних операцій міжнародних корпорацій?

а) імпорт;

б) реекспорт;

в) ліцензування;

г) пристосування продукту до особливостей національних ринків.

2. Що становить завершальну ланку процесу планування комерційної діяльності міжнародних корпорацій?

а) стратегія експорту;

б) стратегія імпорту;

в) контракти купівлі-продажу;

г) плани закупівель.

3. Яка з наведених форм розрахунків найчастіше застосовується міжнародними корпораціями в комерційних операціях?

а) акредитив;

б) інкасо;

в) поштовий переказ;

г) електронний переказ.

4. Який з наведених підрозділів міжнародних корпорацій несе відповідальність за якість проведення комерційних операцій?

а) стратегічного планування;

б) маркетингу;

в) досліджень і розробок;

г) закупівель і продажів.

5. Яка з наведених компаній не може бути учасником міжнародних лізингових угод?

а) маркетингова;

б) виробнича;

в) банк;

г) транспортна.

6. Що з наведеного не входить до складу операцій зустрічної торгівлі?

а) бартер;

б) компенсаційна угода;

в) зустрічна закупівля;

г) міжнародний лізинг.

7. Міжнародний лізинг являє собою ... кредит під основні фонди і схожий з ... фінансуванням.

а) валютний, інвестиційним;

б) валютний, довгостроковим;

в) валютний, короткостроковим;

г) товарний, інвестиційним.

8. Лізингові платежі не включають ...

а) амортизацію об’єкта лізингу;

б) відсотки за кредитом;

в) плату за патент;

г) операційні витрати лізингодавця.

9. Коли партнер-імпортер розраховується виробленою продукцією за поставки експортера, то має місце ...

а) торгова компенсаційна угода;

б) міжнародний лізинг;

в) оперативний лізинг;

г) фінансовий лізинг.

10. Перевага ... зустрічних обмінів полягає у тому, що експортер може отримати продукцію (послугу) будь-якої фірми країни-імпортера, а не тільки свого безпосереднього партнера.

а) лізингових;

б) фінансових;

в) компенсаційних;

г) офсетних.
ТЕМА 12: ІНВЕСТИЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ КОРПОРАЦІЙ

План викладу і засвоєння матеріалу:


    1. Інвестиції та інвестиційні інституції.

    2. Чинники отримання прибутку від прямих іноземних інвестицій.

Оподаткування у залученні та використанні прямих іноземних інвестицій.

    1. Податкові стимули, їх типи та зміст.

    2. Ухилення від сплати податків із використанням податкових канікул.

    3. Міжнародні аспекти податкових стимулів.

    4. Інвестиційний аналіз капіталовкладень.

    5. Фінансовий аналіз інвестиційних проектів.




    1. Інвестиції та інвестиційні інституції

Міжнародний ринок формується і розвивається як частина світового ринку капіталу. Для конкретнішого розуміння цього положення можна скористатись наведеною нижче табл. 12.1.

Таблиця 12.1

Джерела фінансування міжнародної корпорації


Країни

Внутрішні джерела

Зовнішні джерела

Материнська країна

1

2

Іноземні країни

3

4

Ця таблиця поєднує географічні і структурні фактори фінансування розвитку компанії. Вибори 1 і 2 пов'язані з рухом капіталу в материнській країні, а 3 і 4 — в зарубіжних країнах. Вибір І потребує реінвестування прибутку, а 2 — випуску цінних паперів. Для того щоб скористатись джерелом 3 для фінансування штаб-квартири в материнській країні, доцільно мати філію з нерозподіленим прибутком. Саме в такому разі виникає міжнародний рух капіталу і починають діяти міжнародні джерела інвестування. Подібну таблицю можна скласти з позицій напрямів використання тимчасово вільних коштів.

Остаточний вибір як джерел капіталу для фінансування розвитку корпорацій, так і шляхів вкладення коштів як інвестицій залежить, з одного боку, від стратегічних пріоритетів корпорації, а з іншого, — від різноманітних обмежень. Таблиця дозволяє уточнити співвідношення між різними інвестиційними процесами та предметом курсу «Міжнародний менеджмент». Для цього запропонуємо деякі формули. Формула 1=>1 означає, що внутрішні джерела інвестування використовуються для розвитку підрозділів у материнській країні. Цей інвестиційний процес не є міжнародним, оскільки не потребує валютних обмінів, а тому виходить за межі предмета курсу «Міжнародний менеджмент». Формули 1 => 3 та 3=> 1 означають рух інвестицій між материнською компанією та зарубіжними підрозділами однієї міжнародної корпорації. Це частина міжнародного потоку капіталів, яка потребує валютних обмінів, а тому входить до предмета курсу «Міжнародний менеджмент». Більше того, приймаючі країни більше зацікавлені в потоці 1=> 3, який є найбільш обнадійливим, оскільки саме з ним пов'язані прямі іноземні інвестиції, що реально сприяють піднесенню економіки. Міжнародний потік інвестицій можливий і всередині чверті 3, коли йдеться про використання зарубіжним відділенням країни «X» інвестиційних ресурсів у країну «У». Тоді формула інвестиційного потоку матиме вигляд 3у=>3х. Цей варіант широко вживається за умов стратегічного профілю регіоцентризм, який ґрунтується на регіональному перерозподілу прибутку. Міжнародний характер мають і потоки 2=> 3 і 3=> 2, тому вони входять до предмета курсу. Однак, варіант 3=>2 є малоймовірним і складним, а варіант 2=> 3 ризикованим, оскільки цикл руху інвестицій на фондових ринках материнської країни та отримання віддачі від цих інвестицій у зарубіжних відділеннях ніколи не збігаються, що ускладнить узгодження фінансових потоків у різних валютах. Потоки 3=> 4 та 4=> 3 не входять до предмета курсу «Міжнародний менеджмент», якщо йдеться про одну країну. Однак, якщо це різні країни, то ситуація змінюється. Через складнощі фінансового менеджмента в цьому разі зазначені варіанти Зх=>4у чи 4у=>Зх вживаються рідко, переважно в спекулятивних цілях. Одним з таких прикладів є операції хеджфонду «Квантум» у серпні-вересні 1992 р. під керівництвом Дж. Сороса на кредитному валютному і фондових ринках Західної Європи та Японії проти фунта стерлінгів, які дозволили отримати дохід близько 2 млд. дол. США.

Табл. 12.1 дає можливість проілюструвати важливий для розуміння теми парадокс Фельдстейна-Хоріоки, який полягає у тому, що, незважаючи на вільний міжнародний рух капіталу, його власники і менеджери транснаціональних корпорацій утримують більшу його частину вдома. На думку автора цієї концепції, гарвардського економіста Мартіна Фельдстейна, мобільний у міжнародних масштабах капітал найчастіше полює за тимчасовим виграшем, а при зміні умов швидко входить до країн і виходить з них. Цей капітал дістав назву «гарячі гроші». Інший тип капіталу «терплячі гроші» підтримують міжнародні переміщення довгострокових інвестицій. Це положення підтверджується статистичними даними.



Міжнародні інвестиції мають суперечливу природу. У цьому зв'язку варто звернути увагу студентів на розбіжності між інтересами корпорації та країн, в яких вони діють. Інтереси корпорації полягають в отриманні додаткових прибутків від розміщення інвестицій за кордоном або здешевленні залучених інвестицій Для розвитку корпорації. Материнська країна зацікавлена в розміщенні інвестицій на своїй території або ж у фінансових надходженнях від зарубіжних філій у вигляді частини прибутків. Зарубіжні країни зацікавлені не лише у зростанні обсягів виробництва 1 створенні робочих місць, айв імпорті технологій, залученні сучасного досвіду ведення бізнесу, навчанні персоналу, піднесенні іміджу країни і т. ін. Для прийняття конкретних рішень у цьому зв’язку розроблені відповідні моделі, з якими студент може ознайомитись у підручнику Ф. Рута і А. Філіпенка.

Доцільно зважувати і на певне ущільнення національного суверенітету країн, що залучають іноземні інвестиції. Адже приймаючі країни стосовно міжнародних корпорацій повинні дотримуватись загальноприйнятих норм взаємодії.



Найпоширенішими формами міжнародних інвестиційних компаній є інвестиційні фонди, що акумулюють кошти своїх вкладників шляхом випуску і продажу власних акцій. Переваги таких фондів: ефективність, інформаційна прозорість, диверсифікація, професійний менеджмент, ліквідність, зручність для інвесторів, податкові пільги, регулювання. Серед інших організаційних форм міжнародних інвестиційних компаній зазначимо пайові інвестиційні трасти, пенсійні фонди, закриті і відкриті фонди, регіональні фонди, міжнародні фонди, глобальні фонди і т. ін. Порівняльний аналіз зазначених організаційних форм міжнародних інвестиційних компаній міститься в підручнику «Международный менеджмент».

Варто звернути увагу на істотні особливості інвестиційних компаній у різних країнах. Насамперед доцільно ознайомитись з практикою діяльності таких компаній у Великобританії, які мають найбільший досвід. Окрім того, вони чітко організовані в галузеві асоціації і піддані жорсткому державному регулюванню.

У США діє велика кількість міжнародних інвестиційних компаній, інвестиційні портфелі яких значною мірою формуються не лише за рахунок національних, а й зарубіжних цінних паперів, насамперед японських і канадських. Особливість Японії полягає в тому, що останнім часом у цій країні значно зросла кількість інвестиційних компаній, що пов'язано із серйозним зростанням обсягів фондового ринку. Окрім того, в Японії широко представлені зарубіжні інвестиційні компанії, особливо країн тихоокеанського регіону.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка