Тема 1 І. Філософська герменевтика



Сторінка1/5
Дата конвертації30.12.2016
Розмір0.71 Mb.
  1   2   3   4   5


ТЕМА 1

І. Філософська герменевтика.

Для розкриття цього питання треба дати короткий огляд історії зародження даного досить впливового напрямку сучасної західної філософії. Треба навести варіанти розуміння герменевтики у філософії Стародавньої Греції, християнській філософії, особливо у філософських вченнях теологів протестантизму; у філософії епохи Відродження, німецького романтизму і сучасного екзистенціалізму (М.Хайдегер). Потім коротко викласти сутність поглядів засновника сучасної філософської герменевтики Г.Гадамера, причини його суперечок із іншим представником філософського напрямку К.О.Апелем. Нарешті, треба довести, що філософська герменевтика є практичною філософією, філософією «пронезису», («пронезис», за Арістотелем, — практичне обдумування) або філософією практики тлумачення текстів.

Література:


  1. Філософія: Підручник (Г.А.Заїченка та ін.) — К., 1995.

  2. Современная западная философия (словарь). — М., 1993.

  3. Философская энциклопедия. — М., 1967, т.1.

  4. Философский энциклопедический словарь. — М., 1986.

  5. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. — М., 1988

ІІ. Світоглядні засади «Вед».

Відповідь на це питання повинна починатися з того, що так званий ведичний період давньоіндійської філософії — це найдавніший період, в якому починають формуватися передфілософські і протофілософські уявлення про світ, про стихії, першооснови буття, про устрій космосу. Цей період охоплює ІІІ-ІІ тис. до н.е. Веди складаються з чотирьох збірок гімнів, так званих «самхіт». Це збірки молитов, магічних заклинань, теогонічних сюжетів, в яких представлений пантеон ведичних богів та стосунки між ними та навколишнім світом і світом людей. Своє походження слово «Веди» має з санскріта, давньоіндійської мови і означає «знання», «відання». Існує чотири класичних збірки: «Рігведа», «Самаведа», «Яджурведа», «Атхарваведа» (або «Атхарвангісара»). Крім того, пізніше до них склалися коментарі і доповнення — «Брахмани», «Аран’яки», «Упанішади». Більш-менш раціоналістично оформлена філософська думка лише в «Упанішадах». Після цього треба проаналізувати таку низку проблем: 1) космогонічні уявлення «Вед»; 2) єдність буття та його походження; 3) гімни про «пурушу» (тобто, про дух, всесвітню людину, душу); 4) сумнів про існування богів; 5) гімни про «ріту» («ріта» — космічний світопорядок, закон, звичай).

Література:


  1. Антология мировой философии. — М., 1969, т.1, с.69-75.

  2. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993

  3. Философская энциклопедия. — М., 1967-1977, т.2, статья «Индийская философия».

  4. Радхакришнан С. Индийская философия. — М., 1956, т.1.

ІІІ. Філософські погляди Г.Сковороди.

Відповідаючи на це питання, треба звернути увагу перш за все на особливості стилю мислення класика української філософії. Треба підкреслити, що філософські пошуки Сковороди зосереджуються на людинознавчій, етико-гуманістичній проблематиці; тому його й називали «український Сократ». Друга риса мислення Сковороди — прихильність до діалогічності, яка для нього не лише форма пошуку істини, по суті діалогічне все життя мислителя, сповнене пошуку шляхів до досягнення людського щастя. Поряд з діалогізмом творчості Сковороди притаманний символічно-образний стиль мислення, символіка і емблематика у Сковороди — це особливий світ реальності, в якому прихована істина, яка потрібна людині. Далі треба пояснити, як Сковорода уявляє призначення, зміст і смисл філософії. І, нарешті, треба в загальних рисах викласти сутність вчення Сковороди: а) про дві натури і три світи, б) концепцію «сродної праці», «нерівної рівності», в) принцип самопізнання, г) основні положення «філософії серця», д) розуміння щастя.

Література:


  1. Сковорода Г.С. Повне зібрання творів. — К., 1973, в 2-х т.

  2. Драч І.Ф., Кримський С.Б., Попович М.В. Григорій Сковорода. — К., 1985.

  3. Антология мировой философии. — М., 1970, т.2, с.732

4. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993

ТЕМА 2.

І. Сутність прагматизму.

Розгляд цього питання слід почати з деяких екскурсів в історію виникнення прагматизму, а саме: 1) виникнення прагматизму і окреслення його проблематики засновником цього напрямку в філософії Чарлзом О.Пірсом, як: а) теорія мислення, б) метод встановлення інтелектуальних понять. 2) Популяризація прагматизму У. Джемсом. 3) Прагматизм в інструменталістській версії Д. Д’юї. Далі треба звернути увагу на три кардинальних питання прагматистської філософії: а) реконструкції в філософії, — тобто, теорія пізнання (наукового пізнання) є засобом лише біологічного і психологічного задоволення, б) єдина функція мислення — це функція подолання неспокійного і неприємного стану сумніву і досягнення стану стійкої віри, згідно з якою виникає переконання, готовність і, нарешті, звичка діяти певним чином за певними обставинами, в) концепція істини за принципом У. Джемса «істина — це просто вигідне в образі нашого мислення».

Література:


  1. Современная западная философия. — М., 1993, ст. «Прагматизм».

  2. Философская энциклопедия. — М., 1967, т.4.

  3. Философия кануна и начала империализма. За ред. Богомолова А.С. — М., 1977, гл. VIII.

4. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993

ІІ. Зміст вчення Конфуція.

Кун Фу-цзи — китайський мислитель, напівбог у свідомості пересічного сучасного китайця. Особливу увагу треба приділити етичному вченню Конфуція, як досить оригінальному розгляду проблем «людина — людина», «людина — суспільство». В розкритті натурфілософського аспекту конфуціанства треба особливу увагу приділити проблемі неба, його сили, яка визначає дії та вчинки людей, а також їх суспільний стан. Далі слід розкрити роль долі в житті і смерті людини, — як це розумів Конфуцій. Потім слід визначити поняття «жень» (гуманність) і його зміст та призначення за принципом: «Чого не бажаєш собі, того не роби людям». Далі визначити поняття конфуціанської етики, а саме: 1. і — почуття обов’язку; 2. «сунь» — вірність, щирість; 3. «чжі» — знання; 4. «сюе» — вчення навчання. Розглядаючи соціальні погляди Конфуція треба проаналізувати питання про конфуціанську соціальну стратифікацію, а саме — про чотири категорії людей.

Література:


  1. Антология мировой философии. — М., 1972, т.1, ч.1.

  2. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993

  3. Философская энциклопедия. — М., 1967, т.3.

ІІІ. Етичні погляди Г.Сковороди.

Г.С.Сковорода в розумінні призначення людини виходив з того, що буття особистості є невіддільним від вчинку її; Г.С.Сковорода вважає, що буття людини — це взагалі моральне діяння. По-друге, він вважає, що сенс діяльності людини визначається не матеріальними потребами, не соціальними запитами, а цілком спрямований на сферу духу. В зв’язку з цим треба викласти основи вчення філософа про щастя, як «економію власного нашого внутрішнього світу», а також про «сродну працю».

Література:


  1. Антология мировой философии. — М., 1972, т.2

  2. Горський В.С. Історія філософії України. — К., 1996

  3. Сковорода Г.С. Повне зібрання творів. — К., 1973, т.1-2.

  4. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993.

ТЕМА 3.

І. Сутність екзистенціалізму.

Викладаючи сутність цього питання, слід розглянути соціально-політичні умови виникнення екзистенціалізму, а також специфіку духовної ситуації в Європі у 20-х роках ХХ ст., і показати чому головною проблемою екзистенціальної філософії була проблема відчуження людини в різних формах. Далі слід проаналізувати питання екзистенціалізму: «Як стати людиною?», «Чи можливо стати людиною в вік абсурду?» В зв’язку з цим необхідно визначити сутність ключових категорій екзистенціалізму: «буття», «екзистенція», «ніщо», «час», «сутність», «існування», «страх», «нудота», «погранична ситуація». Треба також проаналізувати розбіжності у розумінні «феноменології (прояву) людського буття» між представниками атеїстичного і релігійного екзистенціалізму.

Література:


  1. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде: в кн. «Сумерки богов». — М., 1990.

  2. Сартр Ж.П. Экзистенциализм — это гуманизм. Там же, с.319-345.

  3. Хайдегер М. Що таке метафізика? Читанка з історії філософії, кн. VI. К., 1993.

  4. Філософія: Підручник (Г.А.Заїченка та ін.) — К., 1995.

  5. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993

  6. Філософія: Навч.посібник (Надольний І.Ф. та ін.) - К, 1997

  7. Философская энциклопедия. — М., 1957, т.5

  8. Современная западная философия. — М., 1992

ІІ. Уявлення про світ представників мілетської школи.

Розкриваючи зміст уявлень про світ у мислителів Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена, слід звернути увагу на три принципових моменти у напрямку і стилі їхнього філософствування. По-перше, всі вони були «фізиками», або «фісіологами», (від грецького «фюсіс» — природа), а не метафізиками. Тому їх філософія була натурфілософією, яка розглядає першооснову устрою Світу. Для мілетців світ є живим, гармонійно упорядкованим предметно-речовинним цілим — Космосом.

Відношення «людина — суспільство», «людина — світ людини» у мілетській філософії майже не розглядалися. По-друге, всі вони намагилися знайти і визначити першопричину і першоначало світу, («архе»), першостихію. По-третє, вони намагалися з’ясувати, як з єдиного виникає множина.

Література:



  1. Асмус В.Ф. Античная философия. — М., 1976, гл.1.

  2. Синдельбанд В. История древней философии. — К., 1955.

  3. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. — М., 1979.

  4. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. — М., 1981.

  5. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993

  6. Философская энциклопедия. — М., 1967, т.3, с.439-440.

ІІІ. «Філософія серця» Г. Сковороди.

У відповіді на це питання треба звернути увагу на такі положення: 1) Акт самопізнання, за Сковородою, не є суто гносеологічним актом; це онтологічний процес реального прагнення людини до Бога шляхом поглиблення у себе. 2) Результат цього процесу — не перетворення навколишнього світу, а переображення і обожнення людини; у цьому процесі самопізнання і переображення людина розкриває саму себе, і, повертаючись до аналізу глибинних основ свого існування, формує поняття сенсу людського буття. 3) Сковорода акцентував роль серця як осереддя душевного життя людини, як могутньої рушійної сили, що визначає шлях переображення людини. 4) Філософія серця поєднує віру і розум, серце є осереддям людського у людині, воно є органом самопізнання і рушієм прагнень людини на шляху самовдосконалення.

Література:


  1. Сковорода Г.С. Повне зібрання творів. — К., 1973

  2. Драч І.Ф., Кримський С.Б., Попович М.В. Григорій Сковорода. — К., 1984

  3. Горський В.С. Історія української філософії. — К., 1996

  4. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993

  5. Философская энциклопедия. — М., 1967, т.5.

ТЕМА 4.

І. Особливості сучасного неотомізму.

Насамперед необхідно показати, за яких обставин католицька церква була змушена реанімувати і модернізувати томізм, тобто християнізований арістотелізм Фоми Аквінського. Далі треба показати, що зміст філософії неотомізму, її предмет і межі визначаються цільовою настановою, яка була сформульована Фомою Аквінським, а саме: примирити догматичний канон християнської віри з вимогами мислячого неотомізму — узгодження іраціоналістичних положень релігії з раціонально-логічною силою знання, прагнення підкріпити релігійні догми авторитетом наукового знання. Особливу увагу треба звернути на аналіз еклектичної теорії пізнання неотомізму; віри як релігійного досвіду у богопізнанні; двоїстість космологічних поглядів неотомістів; анахронізм і консерватизм їх антропологічних і соціологічних теоретичних конструкцій, а також розкрити оновленські тенденції (Тейяр де Шарден).

Література:


  1. Філософія: Підручник (Г.А.Заїченка та ін.) — К., 1995.

  2. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993

  3. Буржуазная философия ХХ века. — М., 1974.

  4. Современная западная философия. — М., 1993, словарь.

  5. Философская энциклопедия. — М., 1967, т.4.

ІІ. В чому полягають особливості філософії піфагорійців?

Почати варто з аналізу власних філософських поглядів Піфагора — легендарного, напівміфічного засновника давньогрецької релігійно-математично-філософської школи; по-друге, його багаточисельних учнів, найвідомішими з яких були Філолай, Евріт, Ксенофіл, Фантон, Ехекрат, Діокл, Полімнаст та Архіт Таренський. Особливості: 1) головна особливість полягає в тому, що піфагореїзм за 200 років свого існування пройшов всі відтінки давньогрецьої філософії, починаючи з матеріалістичних тенденцій іонійської школи і закінчуючи рафінованим ідеалізмом платонізму. 2) Основний філософський напрямок піфагореїзму полягав у філософії числа, і саме цим він відрізнявся від іонійської філософії, яка прагнула звести все існуюче до якоїсь-небудь матеріальної стихії. 3) Піфагореїзм поклав початок математичному природознавству, тому що він звертав увагу не на стихії, першоначала (стохейон), а на їх арифметично-геометричну структуру, яку вони з’єднували з акустикою і астрономією і робили в цих галузях значні відкриття. 4) Піфагорейці паралельно з Гераклітом Ефеським зосередилися на проблемі протилежностей; Піфагор був одним з перших філософів, які мали діалектичний погляд на сутність процесів, що відбуваються у Світі і Космосі. 5) В піфагореїзмі вперше була приділена увага питанню психічної сутності людини: вони незалежно і паралельно з буддизмом висунули ідею переселення душ і вічного повернення.

Література:


  1. Асмус В.Ф. Античная философия, — М., 1976.

  2. Виндельбанд В. История древней философии. — К., 1995

  3. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. — М., 1979.

  4. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993

  5. Философская энциклопедия. — М., 1967-1977, т.4

ІІІ. Світогляд Т.Г.Шевченка.

Відповідь на це питання потребує філософської делікатності, зваженості поглибленого вникнення в суть літературної, поетичної та публіцистичної спадщини харизматичної для українського народу постаті Тараса Шевченка. Його харизматична велич йде поруч з надзвичайною скромністю; він ніколи навіть натяку не виказував у своїх творах на професійно-філософічні претензії та вітійствування. Причина тому, це принциповий маргіналізм, невизначеність соціального становища Т.Г.Шевченка як українського харизмата (носія харизми). Він не селянин, але й не дворянин, тому він обирає роль посередника, поета-пророка. 1) Головна світоглядна риса світоглядно-духовної спадщини Шевченка — це принциповий антропоцентризм. Але антропоцентризм поетично-емоційний; він сприймає навколишній світ природи, історії, культури крізь призму переживань, бажань, потреб і прагнень людської особистості. 2) Цей світ для Шевченка — Україна, Україна як екзистенціальний світ буття. 3) Світ України, на думку Т.Г.Шевченка, складається з двох компонентів: а) світ українського села; б) світ козацтва (але як відбиток минулої слави й пошани). 4) Світ козацтва — персоніфікація українського минулого, світ села — це світ сакрального ідеалу, який відтворює Україну як модель ідеальної цілісності. 5) Один з провідних мотивів поезії Шевченка — це жах і сум про минуле України, трагізм історичного буття Батьківщини; друге — це оптимістична віра в майбутню її велич. 6) Саме тому Шевченка вважають засновником, фундатором української національної ідеї.

Література:


  1. Шевченко Т.Г. Твори (перш за все: «Сон», «Саул», «Гайдамаки», «Заповіт», «Світе ясний! Світе тихий», «Осія. Глава ХХV», «І мертвим і живим», «Щоденник».

  2. Творчість Т.Г.Шевченка у філософській культурі України. — К., 1992.

  3. Горський В.С. Історія української філософії. — К., 1996.

  4. Д.Чижевський. Нариси історії філософії на Україні. - К., 1992

ТЕМА 5.

І. Неофрейдизм.

Розпочати слід з історико-філософського екскурсу: чим відрізняється класичний фрейдизм (тобто вчення Зігмунда Фрейда) від його учнів і послідовників. Слід зазначити, що нові течії на базі фрейдівського вчення виникають не як окремі інтерпретації його (що відбулося у пошуках безпосередніх учнів Фрейда — Юнга і А.Адлера), а як сучасний напрямок у філософії та психології США і Європейських країн. Основну увагу слід приділити розкриттю слідуючих положень неофрейдизму:



  1. Висхідне положення неофрейдизму — принцип соціального детермінізму (Е.Фромм) або культурного детермінізму (Кардінер) на відміну від біологізму З.Фрейда.

  2. Друга риса неофрейдизму — перенесення пояснення потягів людини з внутрішньопсихічних процесів на міжособистні відносини. Неофрейдистами відхиляється вчення про «лібідо» та теорія сублімації, яка вважає духовне лише перетвореною енергією первісних життєвих потягів.

  3. Третя риса — бачення причини неврозу у патогенній зовнішній ситуації, тобто порушенні людських взаємовідносин.

  4. Ірраціональність неврозу — відбиток ірраціональності суспільства; рушійна сила неврозу — стан «основного страху», «неспокою», який породжується зовнішнім середовищем.

  5. Реакція на «страх» породжує різноманітні механізми захисту: а) «накротизація» страху — алкоголь, бурхлива зовнішня діяльність, втеча від ситуацій, які викликають страх.

  6. Чотири «великих неврози» нашого часу:

  1. невроз прихильності — пошук любові і схвалення за будь-яку ціну;

  2. невроз влади — гонитва за владою, престижем, володінням;

  3. невроз покори — (конформізм автомата) — згода людини із всіма ситуаціями;

  4. невроізоляція — втеча від суспільства.

Література:

  1. Фромм Э. Психоанализ и религия (в кн. «Сумерки богов»). — М., 1990.

  2. Современная западная философия. — М., 1992.

  3. Философская энциклопедия. — М., 1967, т.4.

  1. Філософія: Підручник (Г.А.Заїченка та ін.) — К., 1995.

ІІ. Сутність атомістичного вчення стародавніх греків

Почати викладення змісту питання слід з констатації того, що матеріалістичні тенденції мали місце у представників іонійської філософії, Анаксагора й Емпедокла. Але формулювання основних положень розвинутого античного атомістичного матеріалізму повязано з філософськими вченнями Левкіппа, Демокріта, Епікура. Напівлегендарний вчитель Демокріта, (якщо він дійсно існував) Левкіпп «подарував» Демокріту тільки саму ідею атомізму. Демокріт сформував і всебічно обгрунтував світ атомістичного матеріалізму. Необхідно підкреслити, що онтологія (вчення про буття) базується на твердженні, що все існуюче складається з атомів і порожнечі. Порожнеча також реальна, як і атом, також є елементом, «стохейоном», тобто стихією дійсністю і необхідною умовою руху атомів і створення з них складних тіл. Атоми і порожнеча мають взаємовиключний характер: ніщо з того, що притаманне атомам, не має порожнеча. Тому вони і обумовлюють одне одного. Порожнеча у Демокріта - це незкінченна безперервність, буття атомів й складних тіл, що складаються з атомів - це перерва безперервності. Далі слід обгрунтувати такі положення атомізму Демокріта:



  1. Атоми неподільні завдяки своїй щільності, а також «малості» і безякісністі.

  2. Атоми мають конфігурацію, безкінечно різноманітні за окресленням та формою.

  3. Атоми розрізняються розміром і вагою.

  4. Атоми одвіку хаотично рухаються в порожнечі («трусяться во всіх напрямках»).

  5. Атоми стикаються, «сплітаються» і розєднуються.

  6. Зєднання різноманітних атомів створюють все багатообраззя природи, і ніщо не походить з нічого.

  7. Постійна зміна дійсності обумовлена наявністю руху в природі.

  8. Все, що трапляється, здійснюється згідно природної необхідності.

  9. Душа, духовний світ також створюється з атомів, але вони більш тонкі, більш рухомі.

Далі слід проаналізувати відмінність вчення Епікура від вчення Демокріта. Епікур не був таким «жорстким детерміністом», як Демокріт. Він додав до атомізму положення про те, що атоми рухаються не тільки хаотично, але й вгору, вниз; припускав відхилення атомів від детермінованого шляху. Це було обгрунтування природності Свободи, яка має місце в природі і, перш за все, в людській діяльності.

Література:



  1. Антология мировой философии. - М., 1969, т.1, ч. 1

  2. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993

  3. История философии. - М., 1957, в 4-х томах, т.1

  4. Философская энциклопедия. - М.. 1969, т.1, т.5

ІІІ. Концепція «сродної праці» в творчості Г.Сковороди

Відповідь на це питання слід почати з того, що Г.С.Сковорода в своїх творах орієнтувався, перш за все, на античні філософські традиції. Спираючись на ідею римського філософа-стоїка Епіктета про залежність людини від її природних нахилів, необхідною передумовою щастя Сковорода вважає пізнання людиною тієї ролі, яку невидима натура, тобто Бог, який є режисером театру на імя «життя», призначив людині для виконання. Але на відміну від Епіктета, який підкреслював, що «справа людини - добре виконати будь-яку роль», Сковорода писав, що успіх залежить не від розмірів, або важливості ролі, а в її відповідності внутрішнім здібностям актора, тобто людини. В свій час подібні ідеї були у знаменитого китайського філософа Кунфу-цзи. Гармонія людського буття залежить від додержання кожним принципу «сродної праці». Треба визначити, що сутність цього принципу - це відповідність тому, вищому, розумному і справедливому началу, яке визначає сенс буття людини. У будь-якої людини є нахил до «сродної» собі справи. саме це «сродність» і є виявом в людині «розумного, доброго, вічного», «іскри Божої». Якщо зміст діяльності не відповідає нахилам людини, її життя перетворюється в несумісні з щастям нудьгу, сум, муки, жах. Далі необхідно обґрунтувати тезу про те, що «сродна» праця, яка відповідає нахилам людини, визначеним Богом, є не тільки можливою, а й легко здійсненою.

Література:

1. Сковорода Г.С. Повне зібрання творів. - К.. 1973, т.2



  1. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993

  2. Горський В. Історія української філософії. — К., 1996



ТЕМА 6.

І. Неопозитивізм.

Неопозитивізм, як один з найвпливовіших напрямків філософії ХХ ст. виникає і розвивається як філософська течія, яка претендує на грунтовний аналіз і рішення актуальних філософсько-методологічних проблем, висунутих науковою революцією початку ХХ ст. Це такі проблеми: 1) роль знаково-символічних засобів наукового мислення; 2) відношення теоретичного апарату і емпіричного базису науки; 3) природа та функції математизації і формалізації знання. Далі слід розкрити основні філософські настанови неопозитивізму: а) протиставлення науки філософії — неопозитивісти вважали, що єдино можливим знанням є спеціально-наукове знання, б) традиційно-філософські питання філософії — це безглузда метафізика, тому що коло філософських проблем формується з допомогою псевдопонять, які не можуть бути емпірично перевіреними (такі поняття, як, скажімо, «абсолют», «універсум», «субстанція» тощо), в) предметом філософії має бути мова, перш за все мова науки, як спосіб виразу знання, а також діяльність з приводу аналізу цього знання і можливостей його виразу в мові. З цього приводу треба коротко викласти погляди представників «Віденського гуртка», логічного позитивізму (Шлік, Карнап, Рассел), «Львівсько-Варшавської школи», показати позитивний вплив неопозитивістської течії на сучасні теорії розвитку та організації наукового знання.

Література:


  1. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993

  2. Філософія: Підручник (Г.А.Заїченка та ін.) — К., 1995.

  3. Рассел Б. Человеческое познание. — М., 1969

  4. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. — М., 1994

  5. Современная западная философия. Словарь. — М., 1991

ІІ. Особливість філософії Сократа.

Відповідаючи на це питання, доречно коротко викласти життєвий шлях Сократа, а також характерні риси духовної ситуації епохи, в яку він жив. З постаттю Сократа пов’язано виникнення і суть філософської, метафізичної проблематики філософської рефлексії і філософських міркувань. Він є засновником теоретичного людинознавства, діалогічного «сократівського» методу філософствування. Треба зосередити увагу на розкритті наступних особливостей філософії Сократа.



  1. Прагнення до міцного, обгрунтованого загальнообов’язкового знання, що і було виражено у протиставленні особистої думки — знанню.

  2. Але це знання є готове надбання науки, яке можна передати через навчання, — це ідеал, до якого доводиться прагнути за допомогою спільної роботи вчителя та учня.

  3. Тому діяльність Сократа не була спрямована ані на сповіщення власних знань, ані на тільки формальну їх структуру; вона була спрямована на спільний пошук істини. В основі цієї діяльності було переконання в тому, що існує деяка норма, яка стоїть вище індивідуальних особливостей.

  4. В зв’язку з цим його діяльність необхідно набувала форми діалогу — бесіди, в якій, за допомогою взаємної критики і обміну думками було знайдено те, що всі зобов’язані визнати. Сократ вірив в такий закон розуму, який визначає істину. Він постійно спонукав своїх співгромадян до того, щоб вони допомагали йому в цих пошуках.

  5. Тому він постійно твердив: «Я знаю, що я нічого не знаю», але був переконаний, що кожна розумна людина спроможна знайти певне загальне положення шляхом серйозних міркувань. Процес пробудження думки, яка дрімає в розумі, він назвав мистецтвом «маєвтики», мистецтвом «повивальної бабці».

  6. Сократ принципово нехтував «фізикою», тобто натурфілософською проблематикою.

Література:

  1. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993

  2. Філософія: Підручник (Г.А.Заїченка та ін.) — К., 1995.

  3. Асмус В.Ф. Античная философия. — М., 1976

  4. Антология мировой философии. т.І. Платон. — М., 1969

  5. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. — М., 1994

ІІІ. Тлумачення Біблії в творчості Г.Сковороди.

Відповідь на це питання повинна грунтуватися на наступних тезах:



  1. Між макрокосмосом (зовнішнім світом) і мікрокосмосом (Людиною) існує, як посередник, третій світ, світ символів — Біблія.

  2. В Біблії існує дві натури: 1) «видима» — тобто предметна образність; 2) «невидима» — тобто «розшифровка» смислу символу.

  3. Шлях до «невидимої» натури третього світу лежить через розшифровку символів «видимої» натури.

  4. «Розшифровка» ця — не є тільки теоретною працею, вона охоплює всі рівні людської життєдіяльності, оскільки вимагає спроможність бачити за зовнішністю життєвих реалій їх глибокий, потаємний, духовний, етичний, естетичний смисл.

Література:

  1. Сковорода Г.С. Собрание сочинений в 2-х т., т.2. — М., 1972.

  2. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (Бичко І.В. та ін.) - К.,1993

  3. Антология мировой философии. т.І. Платон. — М., 1969

  4. Горський В. Історія української філософії. — К., 1996

  5. Історія філософії України. Хрестоматія. — К., 1993

  6. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. — К., 1994.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка