Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску



Сторінка4/23
Дата конвертації22.04.2017
Розмір5.33 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23
1.2. Джерельна база дослідження

Завданням даної монографії стало комплексне вивчення історич­ного досвіду торговельної діяльності споживчої кооперації України в ринкових умовах непу. З цієї метою добиралися та аналізувалися від­повідні історичні джерела, які мали сприяти дослідженню еволюції торговельної діяльності споживчої кооперації – від повної її заборони за «воєнного комунізму» до відродження та оптимізації в роки непу, а в кінці 1920–х рр. знову до одержавленн

До загальної характеристики джерельної бази належить наступне. По-перше, під час роботи з документами було з’ясовано, що зде­біль­шого поняття «кооперативна торгівля» та «торговельна діяльність споживчої кооперації» ототожнювалися, відтак зрештою це викликало утруднення при виявленні джерел, які стосувалися саме споживчої кооперації, особливо при аналізі цифрового матеріалу. Щоб віднайти потрібний матеріал, довелося поглибити пошукову роботу, провести ряд порівнянь та уточнень цифрових даних, які стосувалися показ­ників торговельної діяльності безпосередньо споживчої кооперації без включення в них даних про торговельні заклади інших форм ко­операції.

По-друге, комплексний аналіз торговельної діяльності споживчої кооперації України потребував добору широкого кола документів з метою вивчення різних аспектів впливу держави на торгівлю, оскільки джерельна база з даної проблеми розроблена не достатньо. Отже, завдання автора полягало у більш широкому і глибокому дослідженні документальних матеріалів, передусім відомчих архівів, які стосують­ся саме споживчої кооперації України, включаючи постанови та ре­золюції з’їздів уповноважених споживчої кооперації, протоколи засі­дань правління Вукопспілки (ВУКС, Всеукраїнська спілка споживчих товариств України), постанови сесій Ради правління ВУКС, розпоряд­ження та циркуляри місцевих спілок споживчих товариств. Такі ма­теріали, без сумніву, суттєво розширили джерельну базу монографії.

По-третє, особливістю джерельної бази щодо історичного досвіду торговельної галузі споживчої кооперації в роки непу є те, що донині в науковий обіг вводилася обмежена кількість статистичних мате­ріалів із звітів системи споживчої кооперації, передусім її центральної спілки – Вукопспілки, а надавалася перевага статистичним показ­ни­кам уряду та інших регулюючих відомств. На нашу думку, для об’єк­тивної оцінки не варто відкидати статистичну інформацію ВУКС, тим більше, що керівництво споживчої кооперації щорічно готувало по­дібні документи з їх обов’язковим опублікуванням. Проте до сьогодні дані цих звітів практично не залучені до наукового обігу.

По-четверте, заглиблення з метою вивчення торговельної діяль­но­сті споживчої кооперації України від товарообміну 1921 р. до запро­вадження карткової системи у 1928 р. вимагало від автора значного збільшення як опрацьованих архівних джерел, так і практично не відомих до цього часу. Передусім ідеться про вивчення з метою залу­чення в науковий обіг фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), які безпо­середньо стосуються споживчої кооперації України, однак мало або практично не досліджені. Це матеріали Всеукраїнської спілки спо­жив­чих товариств України (Ф. 296), Всеукраїнського Центрального робіт­ничого кооперативу (Уцеробкоопу), (Ф. 218), Головного коопера­тив­ного комітету при Раднаркомі УСРР (Ф. 271). Крім цього належало до­слідити документи обласних державних архівів на предмет вияв­лення в них інформації щодо регіональних особливостей залучення торговельної галузі споживчої кооперації до забезпечення населення на місцях в умовах конкурентної боротьби за ринок у 1920-ті рр.

По-п’яте, потребують досконалого аналізу статистичні дані від пер­винних споживчих товариств до узагальнених, зведених у відповідні таблиці райспоживспілок (оркспоживспілок) та Вукопспілки. Ці дані щодо кількісних та якісних показників охоплення споживчою коопе­рацією потреб населення, як засвідчує проведене автором досліджен­ня, є у ряді випадків суперечливими, іноді неповними і такими, що вимагають критичного осмислення й уточнення. Однак їх студіювання та залучення в науковий обіг суттєво збагачує дослідження та сприяє створенню об’єктивної картини щодо витіснення інших форм торгівлі і завоювання споживчою кооперацією ринку в роки непу.

Використані в роботі джерела умовно можна поділити на п’ять груп: документи та матеріали центральних і місцевих партійних ор­ганів, документи та матеріали вищих і місцевих органів влади, документи та матеріали системи споживчої кооперації, у тому числі статистичні дані, архівні документи і матеріали періодичної преси.



Першу групу джерел становлять опубліковані документи вищих партійних органів СРСР та УССР. Важливим джерелом історіо­гра­фічного осмислення проблеми є документи та матеріали партійних з’їздів, конференцій, ряду пленумів ЦК ВКП/б/ [209–213]. У дослід­жен­ні визначеної проблеми джерелознавчу цінність мають резолюції з’їздів та конференцій, що проходили в період з 1921 по 1928 рр. і які визначали завдання торгівлі. Ці резолюції та постанови дозволяють простежити основні напрямки відродження торгівлі, зміну пріоритетів і проблем у ринковій економіці, засоби їх подолання. Працюючи з документами, ми враховували те, що в них відбивався вплив кому­ніс­тичної ідеології. До того ж із плином часу тиск ідеології на змістовну частину документів посилювався.

Частину важливих матеріалів, які розкривають багатоаспектну про­блему відродження ринку і торгівлі у 1920-ті рр., опубліковано у збір­ці «Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам» [214]. Він, по-перше, містить не лише документи правлячої партії, а й радянського уряду, що полегшує дослідження процесу реалізації пар­тійних рішень із питань торгівлі; по-друге, подані в ньому документи, стосуються тільки господарської політики більшовиків. Це спрощує відбір матеріалів, які стосуються безпосередньо споживчої кооперації та її торговельної діяльності.



Важливим джерелом для з’ясування специфіки керівництва торго­вельною діяльністю споживчої кооперації України в роки непу є матеріали партійних форумів КП/б/У та інші документальні збірники, в яких зафіксовані партійні постанови та резолюції щодо визначення місця споживчої кооперації в соціально-економічних проектах біль­шо­виків [215–218]. При цьому зазначимо, що опубліковані документи КП/б/У майже завжди дублювали союзні рішення, ухвалені вищими органами партії. Проте у ряді випадків вони більше конкретизують завдання з центру щодо торговельної політики в цілому та споживчої кооперації зокрема. Протоколи, стенограми та інші документи більшо­вицької партії відображають суть, методи та напрями організаторської та регулюючої діяльності партії щодо керівництва споживчою коопе­рацією, зокрема її торговельною діяльністю, у боротьбі за монопольне становище на ринку та витіснення з нього приватної торгівлі. Їх до­повнюють звіти губернських і окружних партійних комітетів, стено­грами партконференцій, пленумів окружкомів і губкомів КП/б/У, на яких у різні роки непу розглядали питання торговельної діяльності ор­ганізацій споживчої кооперації на місцях, включаючи огляд робіт­ничо-міських споживчих кооперативів, і відповідно, стан задоволення потреб міського населення у предметах першої необхідності, а також рівень торгівлі споживчих товариств на селі щодо охоплення потреб сільських пайовиків, передусім із незаможних верств.

До другої групи опублікованих джерел належать збірники постанов та резолюцій VІІ-Х Всеукраїнських з’їздів Рад України, законів і розпоряджень Раднаркому УСРР, законодавчі акти, документи та ма­теріали вищих і місцевих державних органів влади, збірники постанов і розпоряджень ВУЦВК. На особливу увагу заслуговують збірники узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України та збірники постанов і розпоряджень ВУЦВК, що почали виходили в 1920-х рр. Вони містять рішення вищих органів влади та управління щодо основних напрямів торговельної діяльності кооперативних орга­нізацій в умовах ринкової економіки [219–223]. Зазначені документи вищих органів влади свідчать про систематичне регулювання тор­говельної діяльності з боку цілого ряду державних структур. Вони переконують у доцільності використання господарського потенціалу споживчої кооперації з метою вирішення продовольчої проблеми і налагодженні безперебійного забезпечення населення товарами пер­шої необхідності. До опублікованих джерел другої групи також вклю­чено матеріали та документи з’їздів уповноважених споживчої ко­операції та постанови сесій Рад правління Вукопспілки, що проходили в 1920-ті рр. Вони дають змогу заглибитися в проблеми непу і більш чітко зрозуміти ті завдання, які держава ставила перед кооператорами щодо розвитку торгівлі.

Третю групу джерел становлять архівні документи та матеріали. Мета їх вивчення полягає в отриманні не лише широкого, але й ґрун­товного фактологічного матеріалу для більш глибокого з’ясуван­ня проблеми. Ми намагалися виявити ті архівні фонди, які дали б змогу зануритися в соціально-економічну ситуацію періоду непу і кра­ще зрозуміти місце та роль торговельної галузі споживчої кооперації в економічній структурі країни та республіки.

Основний масив архівних джерел почерпнуто в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО України) і Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Це передусім документи вищих партійних і державних органів республіки. У ЦДАГО України переважно вив­ча­лися матеріали фонду ЦК КП/б/У (Ф. 1.), включаючи протоколи по­літбюро, документи оргбюро ЦК КП/б/У разом з матеріалами числен­них нарад при ЦК КП/б/У з питань продовольчої політики та роз­гортання торгівлі, листування ЦК з губкомами (окружкомами) партії, огляди діяльності губкомів за певні періоди, інформаційні зведення про стан торгівлі на місцях, рівень задоволення споживчих потреб робітників і сільських пайовиків, доповідні записки про роботу торго­вельних закладів у військових частинах та на транспорті. Допома­га­ють з’ясуванню досліджуваної проблеми і матеріали кооперативної наради, яка була створена в 1924 р. при ЦК КП/б/У з метою партійно­го впливу на кооперативні організації та оперативного виконання ни­ми державних директив. Серед документів ЦДАГО України є про­то­коли засідань кооперативних комісій при ЦК КП/б/У і губкомів партії, зокрема з вивчення руху цін та асортименту товарів тощо. Там збері­гаються доповіді, огляди, записки наркомату внутрішньої торгівлі УСРР і Вукопспілки про стан торгівлі Україні, що систематично (що­місяця, а іноді щотижня) надходили до ЦК КП/б/У.

Названі джерела засвідчують, що ЦК КП/б/У був штабом органі­заторсько-регулюючої та контролюючої роботи місцевих партійних осередків щодо керівництва споживчою кооперацією. Опрацьовані документи ЦДАГО України, які стали основою для розкриття суті торговельної політики комуністичної партії, дають повне уявлення про діяльність місцевих партійно-державних органів з реалізації цієї політики на практиці, допомагають зрозуміти суть та методи адміні­стра­тивного тиску на кооперативні організації з метою поборення при­ватного торговця.

У ЦДАВО України науково-інформаційну цінність мають насам­перед документи ВУЦВК (Ф. 1.) та РНК УССР (Ф. 2.), які дозволили простежити процес розробки й прийняття нормативних актів (поста­нови ВУЦВК, декрети й постанови уряду республіки), спрямованих на подальший розвиток торговельної політики більшовицького режиму та вироблення дієвого механізму її реалізації, регулювання та конт­ро­лю за ходом і результатами. Ці фонди містять важливу документацію, що стосується господарської діяльності споживчої кооперації і до­помагають з’ясувати характер відносин кооперативних організацій з державою. На особливу увагу заслуговують документи Головного ко­оперативного комітету, який діяв протягом 1920-х рр. при Раднаркомі УСРР і здійснював загальне керівництво процесом втілення в життя партійно-державних вказівок щодо розвитку торгівлі (Ф. 271). Прак­тично матеріали цього фонду не були до цього часу предметом гли­бо­кого дослідження сучасними вченими з метою виявлення як позитив­ної, так і негативної практики співпраці кооперативних організацій з державою щодо налагодження торговельної діяльності та вирішення ряду суперечливих питань.

У матеріалах Вищої ради народного господарства УСРР (Ф. 34) наукову цінність мають розпорядження щодо впровадження в життя тих чи інших директив вищих органів влади в галузі торгівлі, зокрема встановлення цін на товари споживчої кооперації, пошуків шляхів зниження торговельних витрат та спрощення товаропровідної мережі тощо. Зберігаються у фонді і матеріали про реєстрацію торговельних закладів на Україні в роки непу, огляди стану торговельної галузі споживчої кооперації. Предметом дослідження у монографії стали ма­теріали щодо визначення як державою, так і кооператорами кон’юнк­тури внутрішнього ринку в 1920-ті рр. Заслуговують на увагу доку­менти цього фонду щодо повернення споживчій кооперації майна, зокрема складів, холодильників та інших господарських будівель, на­ціоналізованих у період «воєнного комунізму». Цікавими також вида­ються матеріали стосовно відродження кооперативних промислових підприємств, які допомагали вирішувати проблему поповнення товар­них ресурсів.

Важливим джерелом дослідження питань торгівельної діяльності споживчої кооперації є матеріали фонду Народного комісаріату внут­рішньої торгівлі (Ф. 423). Протоколи засідань комісії з внутрішньої торгівлі і колегії НКВТ України дозволяють детально простежити постановку й обговорення всіх питань, які стосувалися даної пробле­ми. Так, із них ми дізнаємося, яке значення надавалося потребі від­новлення ярмарків та їх ролі у відродженні торгівлі на місцях. На адресу Наркомату внутрішньої торгівлі місцеві комвнуторги, які пра­цювали на правах відділів Рад, регулярно надсилали ґрунтовні звіти про свою діяльність з регулювання торгівлі, давали характеристику стану організації та розвитку товарообороту у своїх районах. Мате­ріали фонду НКВТ дають можливість з’ясувати такі питання, як кре­дитно-фінансова політика держави щодо споживчої кооперації, роз­гор­тання мережі торговельних закладів, зниження цін та націнок, якість обслуговування населення, раціоналізація торгівлі тощо.

У ЦДАВО зберігаються унікальні матеріали діловодства Вукоп­спілки, Центрального робітничого кооперативу, губернських, район­них (окружних) спілок споживчих товариств. Значною інформаційної насиченістю вирізняється фонд Всеукраїнської центральної спілки споживчих товариств України (Ф. 296). У ньому широко представлені матеріали і документи щодо завдань споживчої кооперації України з перших кроків запровадження нової економічної політики до поси­лен­ня державного контролю за діяльністю торговельної галузі Вукоп­спілки та її ланок на місцях у кінці 1920-х рр.

Специфіку забезпечення робітничого класу України організаціями споживчої кооперації допомогли глибше з’ясувати документи Уцероб­коопу (Ф. 218), адже тут представлені розпорядження вищих органів влади та управління, звітні матеріали про виконання тих чи інших директив влади щодо безперебійного постачання товарами та продук­тами харчування робітничого класу промислових міст. Про систем­ність організованого державою контролю споживчої кооперації щодо обслуговування робітників свідчать різноманітні постанови, цирку­ляри та обіжники, видані партійними та державними органами, а також доповідні записки робітничих кооперативів про їх виконання, здебільшого термінове, тобто протягом кількох днів. Опрацювання матеріалів цього фонду дало підставу для висновку, що протягом 1920-х рр. влада, всіляко залучаючи робітничу кооперацію до вико­нан­ня державних завдань, тим самим, з одного боку, прагнула забез­печити безперебійне постачання робітників, а з другого – регулювати її внутрішні справи, що було порушенням кооперативних принципів господарювання.

Значний інтерес мають матеріали державних архівів Полтавської, Київської, Чернігівської, Харківської, Одеської та Дніпропетровської областей. У цих архівах був знайдений важливий фактаж про прак­тичну діяльність споживчої кооперації на місцях та виконання нею партійно-радянських постанов. У монографії використані джерела об­ласних державних архівів, включаючи численні циркуляри, дирек­ти­ви, розпорядження, обіжники, що надходили до місцевих органів влади з центру, звіти про роботу губернських, районних (окружних) комітетів партії, постанови, доповідні записки з боку кооперативних організацій. Ці матеріали допомагають не лише простежити хід розгортання споживчою кооперацією торгівлі на місцях, але й виявити регіональну специфіку цієї роботи.

Труднощі опрацювання місцевих архівних матеріалів полягали пе­редусім у переважанні цифрового матеріалу і необхідності з’ясування, як саме кооперативним організаціям удалося виконати те чи інше розпорядження влади щодо торговельної діяльності та боротьби з приватним сектором торгівлі. Зауважимо, що практично в усіх цирку­лярах місцевих партійних органів та органів влади йшлося про важ­ливість охоплення споживчою кооперацією максимальної кількості населення. Відтак, з огляду на великі розбіжності місячних, кварталь­них, піврічних та річних звітів, можна припустити, що в ряді доку­мен­тів місцевих державних архівів звітні показники організацій спожив­чої кооперації про торговельну діяльність не зовсім об’єктивно відо­бражали справжню ситуацію, іноді будучи дещо завищеними, особ­ливо коли мовилося про річні звіти. З другого боку, в окремих до­кументах показники про стан торгівлі на місцях були неповними, про що свідчать порожні клітинки звітів. Передусім складно визначити показники торговельної діяльності торговельних закладів споживчої кооперації у перші роки непу, коли не існувало спеціальної системи дослідження та підрахунків показників.

Постановка й обговорення питань розвитку торгівлі на політбюро, оргбюро та секретаріаті ЦК КП/б/У, в Раднаркомі УСРР, Народному комісаріаті внутрішньої торгівлі, Українській раді народного госпо­дарства (УРНГ) та в інших вищих органах влади та управління ви­ма­гали від місцевих органів постійно приділяти цьому питанню дос­татню увагу. Матеріали місцевих архівів переконують у тому, що торговельна діяльність споживчої кооперації як у місті, так і на селі перебувала під пильною увагою органів влади, яка переходила навіть у дріб’язкову опіку. Відтак виявлені документи державних архівів ряду областей України засвідчують те, що вище керівництво країни та республіки прагнуло вирішувати питання організації та ведення тор­гівлі, а відповідальність за недоліки перекладати на кооператорів, а іноді й на пайовиків. Задіяний фактичний матеріал місцевих держав­них архівів допомагає більш повно представити практику забезпечен­ня споживчою кооперацією потреб населення в роки непу та досвід конкурентної боротьби не лише з приватною, але й з державною тор­гівлею в окремих регіонах України. До того ж використання матері­а­лів місцевих архівів допомагає з’ясувати і загальні тенденції розвитку торгівлі на Україні в 1920-ті рр., і особливості врахування споживчою кооперацією потреб населення, зважаючи на місце проживання, на­лежність до соціальної групи, вікові особливості тощо.

Певний матеріал щодо торговельної діяльності споживчої коопе­рації України в роки непу вдалося виявити у відомчому архіві Уко­опспілки. Передусім це різноманітні таблиці, де зазначені показники господарської діяльності Вукопспілки та інших її ланок (поквартальні, піврічні та річні звіти). У ряді випадків вони допомагають простежити хід виконання кооператорами директив та розпоряджень влади, однак велика перенасиченість цифрового матеріалу у ряді випадків заважає виокремити основні показники торговельної діяльності споживчої кооперації за той чи інший період. До того ж ці матеріали, як правило, не містять глибокого аналізу наведених даних.

До монографії залучені матеріали Російського державного архіву економіки (РДАЕ), який до квітня 1992 р. мав назву Центральний дер­жавний архів народного господарства СРСР (ЦДАНГ СРСР). Ідеться про документи Центральної спілки споживчих товариств СРСР – Центроспілки (Ф. 484), зокрема ті, що стосуються налагодження това­ро­обмінних операцій між споживчою кооперацією РСФРР та УСРР у перші роки непу. Залучення цих матеріалів, по-перше, сприяє усві­дом­ленню проблем щодо забезпеченням населення промисловими товара­ми у перші роки непу, по-друге, переконує у потенційних можли­вос­тях вітчизняних кооперативних організацій щодо забезпечення про­мислових центрів РСФРР продуктами харчування. Крім цього, заслу­говують на увагу матеріали, які допомагають розширити знання про налагодження торговельних взаємозв’язків між споживчою коопе­ра­цією України, Білорусії, Азербайджану та кооператорами ряду євро­пейських країн.

Четверта група джерел – статистичні збірники системи споживчої кооперації, які практично донині залишаються не дослідженими. Джерельну базу монографії значно розширили матеріали статистич­них збірників, які відображають результати розвитку і росту спожив­чої кооперації на Україні, зокрема огляди діяльності Вукопспілки й Уцеробкоопу, а також звіти окремих кооперативних організацій, пе­ред­усім великих робітничих кооперативів, що мали можливість ок­ремими брошурами видавати звіти про свою діяльність за певний період, в основному за господарський рік (від 1 жовтня одного року до 1 жовтня наступного). Ці кооперативні статистичні видання суттєво доповнюють інформаційне поле дослідження [224–233]. Їх аналіз у поєднанні з іншими джерелами сприяє відтворенню результатів вико­нання державних розпоряджень щодо торговельної діяльності спожив­чої кооперації за певні періоди. До того ж порівняльні показники цих статистичних джерел стосовно робітничої та сільської споживчої ко­операції переконують у тому, що влада намагалася передусім за­без­печити промислові міста та райони. Зазначимо, що в даних статис­тич­них довідниках можливе певне перебільшення показників охоплення споживчою кооперацією потреб населення в роки непу, бо, як пра­вило, ці публікації виконували не лише роль звітів, але й містили в собі пропагандистсько-агітаційний заряд. У ювілейних статистичних виданнях, починаючи з 1927 р., не виключається ідеологічний тиск з боку органів влади, а можливо, і більшовицької частини керівництва Вукопспілки на укладачів цих збірників.

Періодика 1920-х рр., включаючи партійно-радянські журнали, га­зети та відомчі кооперативні видання, складають п’яту, най­чис­лен­нішу групу опублікованих джерел. Вони містять у собі багатий фак­тичний матеріал, відсутній в інших джерелах, послідовно відо­бра­жають історичні події, зміну ставлення правлячого режиму до торгівлі у цілому та споживчої кооперації зокрема.

У дослідженні торговельної політики більшовиків використано статті та дописи газети «Правда» (орган ЦК РКП/б/), «Коммунист» (орган ЦК КП/бУ), «Экономическая жизнь» (орган Ради праці й оборони СРСР), «Вісті Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету» (орган ВУЦВК), «Промышленность и торговля Украины» (орган Української ради народного господарства), «Пролетарий» (ор­ган Всеукраїнської ради професійних спілок), «Украинский эконо­мист» (орган Економічної ради УСРР), «Продовольственная газета» (орган Наркомпроду УСРР) та інших. При цьому зазначимо, що га­зетні матеріали з усіх питань державного керівництва торговельною діяльністю споживчої кооперації вимагають критичної оцінки їх змісту, бо, як правило, вони містять ідеологічний підтекст і покликані переконати читача в тому, що кооперація від перших кроків радян­ської влади мала бути лише виконавцем її соціально-економічних проектів. Тобто ні про яку господарську ініціативу та самостійність у визначенні власних перспектив споживчої кооперації на сторінках центральних та радянських партійно-радянських періодичних видань не йшлося.

Водночас не варто ігнорувати виступи на сторінках партійно-ра­дян­ських видань періоду непу керівників державних та кооперативних структур, які безпосередньо мали відношення до торгівлі. До того ж посади, які вони обіймали, давали їм можливість користуватися широ­кою інформацією про стан і перспективи ринкових відносин в Україні, проблеми та шляхи їх усунення в споживчій кооперації. З цього при­воду О.П. Реєнт підкреслює: «Увага до ролі особи в історії, мотивації її вчинків, факторів, що оптимізували чи ускладнювали її самовияв і вплив на суспільні процеси…має відплатити дослідникам сторицею вагомих, хоча й інколи несподіваних, результатів» [234, с. 20]. Також поділяємо тезу О.П. Пиріг про те, що свідоме замовчування ролі дер­жавних діячів радянської доби є відступом від принципів об’єктив­ності та історизму [182, с. 56].

З огляду на вище зазначене, особливий інтерес становлять виступи на сторінках союзних та республіканських журналів та газет голови НКВТ України М.К. Владимирова з питань досягнень та прорахунків різних форм торгівлі. Не втратили наукового значення опубліковані у газетах «Вісті ВУЦВК», «Коммунист», «Украинский экономист» доповіді голів правління Вукопспілки В.П. Затонського, О.Г. Шліхте­ра, М.К. Ветошкіна, О.Б. Генкіна та інших провідних фахівців ВУКС та Уцеробкоопу.

Різнобічний фактичний матеріал про роботу споживчої кооперації в 1920-ті рр. містять центральні, республіканські, місцеві як партійні, так і кооперативні періодичні видання. Нами опрацьовані матеріали понад 60 періодичних центральних і місцевих видань.

Зауважимо, що виключно багатим джерелом за різноманітністю та широтою показу торговельної діяльності споживчої кооперації Украї­ни в роки непу є кооперативні видання: часописи «Союз потреби­телей», журнали «Кооперативне будівництво» (в окремі роки виходив російською мовою під назвами «Бюллетень Вукопспилки», «Коопера­тивный бюллетень»), «Наша кооперація», «Українська кооперація», місцеві видання губернських, районних (окружних) спілок споживчих товариств та окремих кооперативів, зокрема «Правобережний коопе­ратор», «Полтавський кооператор», «Харьковский потребитель», «Чер­ни­говский кооператор», «Запорожская кооперация», «Донецкий кооператор», «Кооперативный бюллетень Сумрайсоюза» тощо.

Здебільшого губспоживспілки (райспоживспілки), а також потужні робітничі кооперативи протягом 1920-х рр. мали свої друковані орга­ни (губернського чи повітового масштабу). Як приклад, можна назва­ти такі: «Бюлетень Подільської губспілки», «Бюллетень Одесского губернского союза потребительских обществ», «Бюлетень Полтав­ської райспілки», «Бюллетень Горловского многолавочного рабочего кооператива «Горняк», «Бюллетень Артемовского центрального рабо­чего кооператива» та ін. Інформація, почерпнута з цих та інших періо­дичних витань, дала можливість визначити особливості охоплення споживчою кооперацією потреб жителів міст, робітничих селищ та промислових новобудов усієї республіки.

Отже, республіканська та місцева партійно-радянська преса репре­зентує організаційно-партійну і державну політику щодо механізму відродження, активізації, а потім і посилення контролю за торго­вель­ною діяльністю споживчої кооперації України. Опрацювання мате­ріалів друкованих органів споживчої кооперації дало можливість «вжитися» в епоху, зрозуміти особливості розгортання торговельних операцій на місцях. Використання періодичних видань окремих спо­живчих кооперативів сприяло з’ясуванню тонкощів торговельної спра­ви в конкретному місті чи на підприємстві.

Таким чином, відповідно до завдань монографії формувалася її джерельна база. У її визначенні ми виходили з того, що джерела мають доповнювати одне одного, створюючи монолітний комуні­ка­тивний масив. Відтак дослідницьку основу монографії становить поєднання джерел, різних за природою, сутністю, специфікою відо­браження дійсності, особливістю інформації. Їх добір структурується завданням – узагальнити досвід торговельної діяльності споживчої кооперації України в період ринкової економіки 1920-х рр. з тим, щоб виробити пропозиції щодо її сучасного реформування та перспектив розвитку.

Для глибшого вивчення проблеми ми виокремили й опрацювали ті історичні джерела, які донині є мало або практично не досліджені. Ідеться про матеріали місцевих органів влади щодо керівництва спо­живчою кооперацією, документальні, зокрема статистичні, матеріа­ли Вукопспілки і спілок губернського та районного (окружного) рівнів. Варті уваги вперше залучені в науковий обіг архівні документи Цент­рального державного архіву вищих органів влади та управління, які дають можливість більш різнопланово проаналізувати досвід торгівлі в роки непу, виявивши в ньому і позитивні, і негативні моменти. Залучені різноманітні періодичні видання, включаючи кооперативні, суттєво сприяли розширенню джерельної бази, хоча і потребували скрупульозного відбору, критичного аналізу та уточнення ряду мо­мен­тів (прізвищ та імен, географічних назв, цифрових даних, правил правопису тощо).

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка