Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску



Сторінка2/23
Дата конвертації22.04.2017
Розмір5.33 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

    1. Історіографічний аналіз проблеми

Нова економічна політика, запроваджена більшовиками у 1920-ті рр., була предметом досліджень багатьох учених, відтак без перебіль­шен­ня можна сказати, що її історіографія багата й різноманітна. Сутність та значення непу для відродження економіки країни студіювали й істо­рики, й економісти. Ряд наукових розвідок присвячено аналізу окремих його аспектів, зокрема вивченню ринку як основного стри­ж­ня непу. Проте і нині осмислення досвіду нової економічної політики українськими і зарубіжними науковцями триває, оскільки існує на­галь­на потреба усунення розбалансованості як внутрішнього, так і зов­нішнього ринку, викликаної світовою фінансово-економічною кризою.

Історіографію нової економічної політики та місця в ньому спо­живчої кооперації можна умовно розподілити на чотири якісно відмінні етапи. Зупинимося на характеристиці кожного з них.



Перший етап дослідження історії споживчої кооперації в період непу охоплює 1920-ті рр., коли про запровадження, хід та результати цієї політики переважно писали її ініціатори, виконавці та учасники – партійні та державні діячі, економісти, статистики, теоретики і прак­тики кооперативного руху. Безпосередньо на 1920-ті рр. припадають і витоки історіографії досвіду господарювання споживчої кооперації в контексті ринкової економіки непу. Тоді ж були здійснені перші спроби вивчення торговельної діяльності кооперативних організацій у ракурсі завоювання споживчого ринку.

Виконані автором відбір, узагальнення та аналіз наявної літератури дозволяє зробити висновок, що майже всі праці 20-х рр. ХХ ст., які висвітлювали перебіг непу, зазнали впливу ряду чинників. Передусім дослідникам доводилося враховувати офіційну точку зору радянської влади, що значною мірою впливало на об’єктивність висновків. Дер­жава потребувала дослідників – пропагандистів комуністичних ідей, тому в переважній більшості джерел виклад матеріалу мав агітаційно-більшовицький характер без належного глибокого аргументування окремих положень та критичного аналізу результатів непівського до­свіду. Вітчизняні вчені, розглядаючи місце споживчої кооперації в системі непу, були обмежені ідеологічними рамками російської ра­дянської історіографії, розходження з положення і висновками якої не припускалися, що гальмувало з’ясування специфіки непівської прак­тики в УСРР, зокрема особливостей господарювання споживчої кооперації в ринкових умовах. Історикам та економістам доводилося пи­сати про неп у ході його проведення, тобто оцінювати і робити ви­сновки з тих явищ, які ще тривали й постійно зазнавали змін, корек­тив, уточнень. При цьому доводилося враховувати зміну поглядів у соціально-політичному курсі керівництва країни в другій половині 1920-х рр., коли був проголошений курс на індустріалізацію та ко­лективізацію села, що автоматично викликало згортання непівських ідей. Політичні розбіжності серед партійно-державної еліти щодо подальшої практики побудови соціалістичної економіки, що особливо загострилися у зв’язку з обмеженням ринкових умов непу, спри­чи­нили появу серйозних наукових полемік серед його дослідників.

Оскільки воєнно-комуністичний «експеримент» зазнав краху, по­трібно було виробити нові шляхи розбудови соціалістичної економіки. У свою чергу, це стимулювало пошук нових підходів до визначення місця та ролі кооперації в соціалістичному суспільстві. Зазначимо, що розвиток кооперативної теорії в умовах непу проходив досить активно і структурувався в постійних наукових та політичних баталіях. Пошук нових кооперативних ідей у роки непу здійснювався у двох напрям­ках: перший полягав у «вдосконаленні» марксистського світогляду і в кінцевому результаті, завершувався формуванням теорії «коопе­ра­тив­ного соціалізму»; другий являв собою повернення до класичної теорії кооперативного руху, яка базувалася ёпередусім на ідеї ринкової економіки та багатоукладності економіки.

«Удосконалення» марксистського світогляду на роль кооперації в умовах побудови соціалізму виявилося у спробах російських та ук­раїн­ських теоретиків кооперативного руху М.Л. Мещерякова, В.П. Мі­лютіна, О. Лозового, М. Кантора, П. Кугача, П.Севрука [1–8]. У роз­робках зазначених авторів з’явилися статті, розділи і книги «Маркс і кооперація», «Ленін і кооперація», «Соціалізм і кооперація», тобто намагання обґрунтувати призначення кооперації як одного із засобів реалізації соціалістичної ідеології. Наприклад, М.Л. Мещеряков пря­мо писав: «Кооперація з органу торгівлі має перетворитися на органи розподілу, відкинувши всі свої старі віджилі принципи й пройнятися новими принципами комуністичного будівництва, а кооперативний працівник стати на сторону комунізму. Іншого виходу в нього немає» [1, с. 53].

З переходом до непу радянська влада дала дозвіл на перевидання класичної кооперативної літератури та розробку нових кооперативних теорій. Тож протягом першої половини 1920-х рр. були опубліковані праці відомих дореволюційних учених-економістів, теоретиків і практиків кооперативного руху, включаючи доробок М.І. Туган-Бара­новського [9], С.М. Прокоповича [10], В.Ф. Тотоміанца [11] та ін­ших. Це був період, коли більшовики намагалися всіляко залучати до теоретичної та практичної роботи провідних спеціалістів-кооперато­рів, що давало їм можливість бути не лише учасниками відродження кооперативного руху, але і його дослідниками й авторами наукових праць з історії та теорії кооперативного руху.

З’явилася група вітчизняних учених, які зробили значний внесок у розвиток світової кооперативної думки. У цьому аспекті цікаві праці найбільш відомих представників організаційно-виробничої школи ро­сійської аграрно-економічної думки О.В. Чаянова [12], Н.П. Ма­каро­ва [13], А.Н. Челінцева [14], а також праці М.Д. Кондратьєва [15].

Зауважимо, що значна роль у розвитку кооперативних ідей у 1920-ті рр. належить О.В. Чаянову. До найбільш актуальних на сьо­годні його праць належить «Короткий курс кооперації», в якому під­креслюється, що в управлінні справами «кооператив влаштовується так, щоб у ньому керували не представники капіталу, не ті, хто дав більше грошей на ведення кооперативної торгівлі чи виробництва, а ті трударі господарства, для обслуговування яких виник та існує ко­оператив» [12, с. 10–11]. У теорії кооперації 1920-х рр. праці О.В. Чая­нова мали неабиякий авторитет і сприяли становленню кооператив­ного руху. Учений глибоко досліджував природу селянської сім’ї і роль кооперації у задоволенні її потреб. До того ж він виступав за різноманітність кооперативних зв’язків, не зводячи суть кооперації лише до колгоспу. Не підлягає сумніву, що студії О.В. Чаянова впли­вали на формування теоретичного і практичного доробку більшо­виць­кої партії у вигляді «кооперативного соціалізму», альтернативного комуністичній доктрині «воєнного комунізму», на написання статті В.І. Леніна «Про кооперацію». В особистій бібліотеці лідера більшо­виків у Кремлі мали місце 7 книг талановитого вченого [16, с. 34].

Проте наукові погляди О.В. Чаянова ніяк не узгоджувалися з по­літичною доктриною соціалістичної перебудови села кінця 1920-х рр., коли накреслювалися командно-адміністративні методи господарю­вання. На жаль, його ідеї про доцільність одночасного існування різ­них видів кооперації в умовах ринку не були взяті до уваги пар­тій­но-державною елітою країни. Тези про розвиток усіх форм кооперації, створення «кооператива кооперативів» зберегли своє раціональне зер­но донині. У сучасних складних соціально-економічних умовах, в яких передусім перебуває село, надзвичайно актуальні його думки про комплексний підхід до аналізу агроекономічних проблем, еконо­міч­них і соціальних проблем кооперації, про шляхи і форми прилаш­ту­вання селянського, зокрема фермерського господарства, до ринку (ідея створення агроміст та агрокомбінатів). На жаль, більшість ідей О.В. Чаянова та його однодумців не була реалізована радянським керівництвом. Із середини 1920-х рр. доробок визнаних теоретиків ко­операції, не зважаючи на їх спроби відстояти пропоновані концепції, все більше піддавався критиці на сторінках партійних видань.

З переходом до непу отримала подальший розвиток кооперативна думка, представлена українськими вченими, переважна більшість яких мали дореволюційний стаж кооперативної практики. Її етапи розвитку проаналізував П. Мохор у праці «Од Балліна до Леніна» [17]. Особ­ливої уваги заслуговують висновки автора про тісний зв’язок націо­нально-визвольного і кооперативного руху в Україні. Водночас від­зна­чимо, що, захопившись дослідженням проблеми українського на­ціонального відродження, П. Мохор дійшов висновку про необ­хід­ність політизації кооперативного руху. «Кооперація не повинна стояти осторонь від політики», – заявляв він [17, с. 46]. Зазначимо, що по­лі­тизація кооперації є порушенням одного з основних принципів ко­оперативного будівництва. Однак автор намагався обґрунтувати спро­бу більшовиків залучити кооперацію на бік радянської влади. Звідси витікає і його висновок: «Самозахист примушував владу звер­нути увагу на кооперацію, позбавивши її самодостатнього характеру, який вона мала як громадська організація, і зробити своїм апаратом шляхом одержавлення» [17, с. 67].

Вивчаючи специфіку кооперації у період нової економічної по­лі­тики, П. Мохор став на позиції більшовицького уряду, при цьому вважаючи, що «кооперативний апарат зовсім не був підготовлений до такої велетенської праці, яка накреслювалася для кооперації ра­дян­ською владою» [17, с. 80]. Дослідник не приховував того, що під час непу радянська влада створила для кооперації сприятливі умови для розвитку, водночас завоювавши в ній керівні позиції. Крас­номовним у цьому плані є наступне твердження: «Компартія ово­лоділа коопе­ра­цією і тим самим запобігла реставраційним тенденціям коопе­ра­торів, революціонізувала кооперацію і змінила її соціальний склад, зро­бив­ши її, таким чином, цілком радянською» [17, с. 81]. Тож роз­глянута нами праця засвідчує, що порушення одного з основних орга­ніза­цій­них принципів кооперативного руху – нейтралітету в полі­тичних і ре­лі­гійних питаннях – привело автора на позиції необ­хід­но­сті одер­жав­лення кооперації як господарської і суспільно-громад­ської структури.

Важливе значення для розвитку кооперативної теорії в період непу мали дослідження П. Височанського [18–19]. У «Короткій історії ко­оперативного руху на Україні» він наголошував на самобутності та­кого явища в суспільстві, як одвічного прагнення людини до поліп­шення свого матеріального становища шляхом утворення госпо­дар­сько-самодіяльної організації. На нашу думку, дискусійними були як характеристика ним приватної, державної та кооперативної торгівлі в умовах непу, так і висновок про перспективи їх подальшого розвитку. Щодо цього П. Височанський писав: «З цих трьох форм – приватна є взагалі чужою для нашого радянського суспільства: її держава до­зволяє як тимчасове і неминуче явище; державна торгівля не може проникнути в гущу трудового населення і тільки кооперативна форма постачання населення чи збуту продуктів його праці є найбільш при­датною і доцільною» [18, с. 46].

Відтак завдання радянської кооперації у період нової економічної політики автор подає з позиції більшовицького уряду, зазначивши, що на кооперацію покладалася організація внутрішньодержавного обміну в умовах існування елементів ринкових законів і товарно-грошових відносин. Цілком погоджуючись із положенням П. Височанського про необхідність дотримання принципу господарської самодіяльності та матеріальної зацікавленості в роботі споживчої кооперації, не поді­ляємо його положення про так звану «радянську кооперацію», коли він стверджує, що «радянська кооперація і радянська влада мають одну мету – будівництво соціалізму» [18, с. 52]. Як бачимо, наве­де­ний висновок відомого дослідника теорії та історії споживчої кооперації України є доказом того, що в кооперативному житті періоду непу під впливом більшовицької пропаганди вверх взяли політичні, а не еко­номічні чинники, що, у свою чергу, мало призвести до втрати коопе­рацією демократичних засад та господарської самостійності.

Досвідчений теоретик і практик кооперативного руху В.М. Цел­ларіус виклав думки щодо розвитку кооперації у ряді праць. У мо­но­графії «Сучасна українська кооперація (її стан та розвиток)» [20] він зосередив увагу на статистичних показниках кооперативного руху в умовах нової економічної політики, включивши до яких мережу, чи­сельність кооперованого населення, його соціальний склад, суму торг­овельних оборотів, інші форми господарської діяльності, струк­туру кооперативних коштів та їх розміщення. Без сумніву, це було суттє­вим внеском у дослідження практики господарювання споживчої ко­операції в ринкових умовах. Вартою уваги є спроба автора розкрити причини окремих недоліків торговельної діяльності кооперативних організацій. Цікавим видається порівняння становища української ко­операції з дорадянською і всією кооперативною системою Союзу РСР у період непу. Разом з тим автор значно перебільшував значення впли­ву радянських органів влади на розвиток і формування кооперативних товариств та на показники їх господарської діяльності. Так, одним із чинників успішного господарювання споживчої кооперації в 1920-ті рр. В.М. Целларіус вважав насиченість кооперативних організацій ін­струк­торами-комуністами [20, с. 11]. Незаперечною заслугою дослід­ника стало вивчення досвіду налагодження міжнародних зв’язків споживчої кооперації України і завоювання нею європейського ринку у 1920-ті рр. [21]. До речі, В.М. Целларіус, репрезентуючи кооперацію України на міжнародних кооперативних форумах і ярмарках, мав можливість порівнювати вітчизняну і закордонну кооперативну прак­тику. Однак, виходячи з партійно-класових позицій, зробити об’єк­тив­ні висновки він не наважився.

Ряд наукових досліджень стосовно кооперативного руху на Україні в роки непу з’явилися у зв’язку з політичними подіями, відтак були написані з марксистських позицій. Зокрема, у 1927 р. вийшла друком монографія «Кооперація на Україні» Є. Дешка [22], присвячена 10-річ­чю встановлення радянської влади. Автор не приховував того факту, що в роки «воєнного комунізму» кооперація була одержавлена, при цьому він повністю підтримував директивну практику більшовиків [22, с. 12]. Дослідник цілком слушно стверджував, що за часів нової економічної політики кооперація, зокрема споживча, значно розши­рила свою мережу, активізувала участь членів у діяльності товариств, зміцнила матеріально-технічну базу. Він намагався переконати чи­та­ча, що «лише з 1922 року, тобто за 5 років, вітчизняна кооперація наз­догнала й багато в чому випередила українську дожовтневу коопе­рацію, що розвивалася більше 50 років» [22, с. 95]. Певною мірою можна погодитися з таким висновком. Проте немає ніякої підстави визнавати, що «швидкий розвиток нашої кооперації є наслідком пе­реможного поступу революції» [22, с. 96]. Зрозуміло, що висновок автора був кон’юнктурним і чітко вписувався в реалії святкування


10-літнього ювілею жовтневої революції.

Тоді ж з’явилася праця С. Зарудного з красномовною назвою «Ук­раїнська кооперація на десяті роковини Жовтневої революції. 1917–1927» [23]. Оскільки вона була написана з більшовицьких позицій, автор пов’язував досягнення споживчої кооперації з організаційною роботою радянської влади. С. Зарудний зазначав, що у досягненнях радянської влади щодо отримання підтримки численного дрібного се­лянства неабияку роль відіграла кооперація, яка зуміла «втягти в со­ціа­лістичне будівництво дрібнобуржуазні виробничі форми» [23, с. 28]. На думку вченого, саме споживча кооперація в роки непу, ставши «за­собом боротьби з приватним капіталом у торгівлі», виконувала перед­усім завдання радянської влади і більшовицької партії [23, с. 33]. Відзначимо: цікавими є наведені у праці порівняльні дані госпо­дар­ських показників вітчизняної кооперації та кооперації ряду євро­пейських країн в 1920-ті рр. Однак їх аналіз і зроблені при цьому ви­снов­ки навряд чи відповідали дійсності, оскільки дослідник пере­слідував чітко визначену мету – показати переваги радянської коопе­рації. Виходячи з класових позицій, він підкреслював: «Коопе­рація в бур­жуазних країнах не має нічого привабного, бо вона не захищає інте­ресів трудящих, але зраджує їх на кожному кроці». Нічого див­ного не­має в тому, що поряд з таким зауваженням С. Зарудного про ко­опе­рацію за кордоном звучать дифірамби на адресу більшови­ків: «У нас державна влада, комуністична партія й професійні спілки вжи­вають усіх заходів, щоб допомогти розвиткові кооперації» [23, с. 36]. Про те, що ця допомога владних структур обернулася для споживчої кооперації одержавленням та втратою демократичних засад, автор, зрозуміло, не говорив.

На завершальному періоді непу з’явилася монографія П. Пожар­ського «Соціальний склад української кооперації» [24]. Її написав відомий кооперативний діяч, голова Укрсільбанку. Заслуговує на увагу авторове бачення шляху вирішення кооперативної проблеми в умовах нової економічної політики. Зосередившись на аналізі факто­логічного матеріалу, П. Пожарський наголошував, що між диферен­ціацією населення і диференціацією кооперації існує тісний зв’язок, який свідчить про неоднаковість інтересів різних соціальних груп. Звідси і висновок про наявність соціально-різних кооперативних спі­лок: селянських, дрібнобуржуазних і робітничих. Погоджуючись із його твердженням про те, що напрямок діяльності кооперативу ви­значається його соціальним складом, не поділяємо тези про те, що буржуазний кооператив на селі утворюють сільські багатії, а так званий радянський кооператив – сільська біднота, бо така позиція обмежувала вступ до кооперативів середняка та сільської інтелігенції. Ще більше заперечення викликає позиція П. Пожарського, коли він говорить про середняка: «З ким складає середняк свій кооперативний блок, цілком залежить від такту та вміння місцевих кооперативних, партійних та радянських робітників» [24, с. 66]. Виходячи з коопе­ративних принципів, правильність і дієвість яких довела практика, не соціально-класова належність та вказівки держави, а передусім еконо­мічні інтереси мають об’єднувати людей у кооперативи та їх спілки.

Певний інтерес щодо з’ясування соціально-політичної ситуації, в якій відбувалося відродження господарської діяльності споживчої кооперації України, містять статті і виступи партійних і державних діячів союзного та республіканського рівнів А.А. Андреєва, М.І. Бу­харіна, Ф.Е. Дзержинського, Е.І. Квірінга, Г.І. Петровського, О.Г. Шлі­хтера [25–30]. Цінність цих праць полягає в тому, що їх автори, зай­маючи високі державні посади, були безпосередніми учасниками ухвалення чи втілення в життя партійних та урядових постанов щодо розвитку кооперації. Наприклад, О.Г. Шліхтер з весни до осені 1923 р. (тобто у період розбалансованості ринку – так званих «ножиць цін») був головою правління Вукопспілки, відтак передусім йому дово­дилось ухвалювати рішення щодо торговельної діяльності споживчої кооперації. Зрозуміло, що працям партійно-державних діячів власти­вий пропагандистсько-більшовицький характер, разом з тим вони до­по­магають глибше з’ясувати методи і форми впливу владних струк­тур на господарські, зокрема торговельні, операції споживчої ко­операції.

Наукову цінність для дослідника мають виступи голови Коміса­ріату внутрішньої торгівлі України М.К. Владимирова [31], у яких йдеться про проблеми організації різних форм торгівлі в республіці в умовах нової економічної політики. Наскільки об’єктивними були цифрові дані та висновки у працях керівників партійних, радянських і господарських органів? Аналізуючи вміщену в них інформацію, слід враховувати, що автори не раз змінювали свої погляди на товаро­обмін, види й форми торгівлі, ринок, планові засади в господарстві, їх висновки здебільшого були кон’юнктурними і суттєво залежали від зміни настанов партійних органів.

Зберігають науковий інтерес праці, довідникові видання і статті керівників тв провідних працівників споживчої кооперації СРСР Л.М. Хінчука [32–33], А.В. Меркулова [34], І.Ф. Гриценка [35] та І.Г. Любимова [36], а також керівників центрального апарату Вукоп­спілки – М.К. Вєтошкіна [37] та О.Б. Генкіна [38–40]. Ці автори мали безпосередню причетність до розробки розпоряджень та циркулярів про виконання партійно-державних директив щодо господарювання споживчої кооперації в роки непу. Головою правління Центроспілки СРСР протягом 1920–1926 гг. був Л.М. Хінчук, що мав великий доре­волюційний досвід роботи в кооперації. Саме під час його керівництва системою споживчої кооперації СРСР відбувалося її відродження та активізація господарської роботи в умовах ринку. Л.Х. Хінчукові вда­лося зробити одну з перших спроб узагальнення та аналізу досвіду відновлення торговельної діяльності споживчої кооперації СРСР в умовах непу. Цілісна картина цього процесу, запропонована у його доробку, допомагає сучасному дослідникові краще зрозуміти соціаль­но-економічну та політичну ситуацію, в якій доводилось діяти коопе­раторам у 1920-ті рр., а також з’ясувати суть організаційно-прак­тичної роботи Центроспілки в умовах непу. Однак у вказаних джерелах розглядалась у цілому діяльність Центроспілки, особливості ж роз­витку споживчої кооперації України ґрунтовно не вивчалися, а лише фрагментарно згадувались.

Керівники Вукопспілки обмежувалися аналізом господарської діяльності споживчої кооперації в роки непу на сторінках періодич­них, передусім кооперативних видань. Голова правління Вукопспілки (1923–1924 рр.) М.К. Вєтошкін, виконуючи розпорядження партійних та державних органів, у своїх статтях акцентував увагу на питаннях техніки торгівлі кооперативних організацій, проблемі здешевлення кооперативного апарату і зниження цін. Глибоких теоретичних роз­робок щодо місця кооперації в системі нової економічної політики ним не було зроблено.

Статті голови правління Вукопспілки (1925–1929 рр.) О.Б. Гєнкіна систематично друкувалися на сторінках періодичних видань. Аналі­зуючи господарську діяльність споживчої кооперації в умовах ринку, він розглядав співвідношення кооперативних і приватних цін, про­понував шляхи зниження роздрібних цін, осмислював специфіку взає­мовідносин споживчої кооперації з державною промисловістю, об­стоював раціоналізацію торговельної роботи. Спроба узагальнення господарської діяльності споживчої кооперації за роки радянської влади була здійснена у праці «Споживча кооперація», що вийшла в 1927 р. до 10-річчя революції, співавтором якої був О.Б. Гєнкін.

До 10-ї річниці жовтневої революції була видана колективна праця провідних російських економістів та фахівців Центроспілки з красно­мовною назвою «Споживча кооперація за 10 років радянської влади. Ювілейний збірник» [41]. Численні статистичні дані щодо господар­ської діяльності споживчої кооперації в роки непу, наведені в цій праці, можуть і сьогодні слугувати предметом аналізу дослідників. Крім цього, науковий інтерес містять статті провідних кооператорів Центроспілки Л.М. Хінчука, І.Г. Любимова, А. Швецова, А. Фіш­генд­лера, С. Агеєва, А.В. Меркулова та ін. Зрозуміло, що завдання авторів полягало у висвітленні лише досягнень споживчої кооперації, писати про недоліки її господарської діяльності, проблеми взаємовідносин із державними структурами, втручання з боку правлячої партії, дирек­тив­не залучення до виконання більшовицьких планів було заборо­не­но керівництвом країни. Та й самі автори, займаючи керівні посади в системі споживчої кооперації СРСР, навряд чи наважалися б на по­дібний крок.

Певний інтерес мають окремі праці російських економістів, зо­крема, С.Г. Струміліна, [42], які прямо чи опосередковано робили ана­ліз розвитку споживчої кооперації та її торговельної діяльності в умовах непу. Особлива увага при цьому надавалася вивченню таких факторів впливу на торговельні операції кооперації, як ємність селян­ського ринку, торгове районування, фінансовий стан торговельних підприємств, кон’юнктура споживчого ринку, взаємозалежність гро­шового обігу та товарообороту, планування тощо.

Зберігають до сьогодні своє пізнавальне значення праці україн­ських економістів, присвячені дослідженню ролі торгівлі в умовах непу. Особливо ця робота активізувалася після торговельного пере­пису в УСРР, що відбувся в березні 1923 р. За його підсумками в 1924 р. була видана збірка статей [43]. Один із авторів збірки – Л.Г. Ша­нін, маючи матеріали цього перепису, апелював до основних питань торговельної політики. Перепис дав підставу й одночасно поштовх для початку дослідження тих процесів, які відбувалися у коопе­ра­тивній, приватній та державній торгівлі. Проте стаття носила виключ­но публіцистичний характер. До того ж для неї була характерна від­сутність повних даних про стан та показники щодо всіх форм торгівлі.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка