Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску



Сторінка14/23
Дата конвертації22.04.2017
Розмір5.33 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   23

Порівняльні дані цін Катеринославського ЦРК та приватної торгівлі за травень 1924 р. ( у коп.)*

Назва товару

Ціни ЦРК

Ціни ринку

Борошно житнє ( пуд)

95

1 крб. 30 коп.

Пшоно ( фунт)

3

7

Хліб чорний (фунт)

3

4

Олія (фунт)

18

22

Сіль ( фунт)

2

3

Цукор-пісок (фунт)

28

31

Сірники ( десяток)

15

16

Гас (фунт)

4,75

6

Мило ( фунт)

18

22

Ситець (аршин)

36

45

* Складено на підставі: Державний архів Дніпропетровської області. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр.1874. – Арк. 37.

Газета «Вісті ВУЦВК» повідомляла про стан справ у Харківському ЦРК, якому вдалося з березня до травня 1924 р. не лише значно зни­зити ціни, але й удвічі збільшити товарооборот. Тим самим, під­крес­лювало видання, Харківський ЦРК «завоював вже зараз до половини бюджету робітників» [116]. А газета «Пролетарій» звертала увагу на досягнення новоствореного робкоопу на Деребчинському цукрозаводі Подільської губернії, який всього за півтора місяці своєї роботи зни­зив ціни на 10 % нижче за ринкові. Це прияло тому, що членами цього кооперативу були не лише заводські робітники, але й селяни навко­лишніх сіл. Цікавою в контексті боротьби за ринок видається назва самої статті «Кооперативний ляпас приватному ринку» [117].

У цілому в результаті виконання партійно-радянських директив робітнича кооперація, за даними ВУЦВК, протягом першої половини 1924 р. змогла знизити роздрібні ціни як на продукти харчування, так і товари першої необхідності, зокрема хліб, сіль, яловичину, масло тва­ринне і рослинне, цукор, чай, цвяхи, мило, гас тощо [118, арк. 2].

Однак досягнуті результати політики зниження цін не задо­воль­няли керівництво УСРР. Про це йшлося на торговельній нараді роб­коопів, що проходила з 20 по 24 червня 1924 р. Було наголошено на тому, що робкоопи повинні добиватися таких результатів, щоб ціни на товари були постійно нижчими за середньоринкові, як того вимагала влада. Досягти цього пропонувалося кількома шляхами: отримання пільг від господарських органів, максимальне здешевлення апарату та його раціоналізація, суттєве зниження накладних витрат. Нарада під­креслила необхідність усунення такої практики, коли в різних мага­зинах одного і того ж кооперативу на одні і ті ж товари встанов­лю­ються різні ціни. В умовах уже існуючої твердої валюти заборонялося проводити часті переоцінки. Обов’язковою умовою діяльності роб­коопів визнавалася наявність на видному місці кооперативного прей­скуранту цін [119, с. 16].

У зв’язку із скрутним фінансовим становищем набагато складніше проходила робота щодо зниження цін у райспоживспілках та сільській кооперації. Ураховуючи напруженість ситуації, місцеві партійно-державні органи були змушені вживати заходи з метою матеріальної підтримки місцевої кооперації. Так, 27 березня Чернігівський губком партії вирішив звернутися до ЦК КП/б/У з проханням відпустити місцевій райспоживспілці безтерміновий і безвідсотковий кредит су­мою 15 тис. крб. для покриття збитків, понесених нею в ході кам­панії зниження цін ще восени 1923 р. [120, арк. 169].

Як засвідчують архівні документи, фінансової підтримки держави у період зниження цін потребували і більш потужні райспоживспілки. Так, за рішенням кооперативної наради Криворізького райкому партії навесні була надана допомога місцевій райспоживспілці. Отримані кошти допомогли не лише знизити ціни на товари широкого вжитку, але й розширити їх асортимент. 5 липня 1924 р., заслухавши інфор­мацію райспілки, засідання Криворізької кооператнаради конста­ту­вало, що «ціни в споживчих товариствах треба визнати нормальними і нижче від ринкових» [121, арк. 47].

Органи влади на місцях, виконуючи вказівки центру, зобов’язували кооператорів систематично шукати шляхи зниження цін, тим самим переконуючи населення у перевагах споживчої кооперації. У ряді випадків давалися розпорядження, як потрібно це зробити. Напри­клад, велика президія Полтавського окружного виконавчого комітету 16 трав­ня 1924 р. поставила перед райспоживспілкою конкретне зав­дан­ня – провести здешевлення товарів за рахунок зниження націнок не менше як на 15 %. Від сільських рад виконавчий комітет вимагав частіше слухати звіти кооперативних організацій щодо зниження цін, щоб «члену-пайовику наочно бачити захист його інтересів коопе­ра­цією» [122, арк. 252].

Слід окремо наголосити на заходах райспоживспілок щодо зде­шевлення мануфактури. Складність цієї справи полягала в тому, що в Україні існував великий попит на неї, задовольнити який коопе­ра­торам було непросто. У травні 1924 р., маючи мізерні запаси ману­фактури, райспоживспілки задовольнили потребу населення на 25 %, а в червні – лише на 10 % [123, арк. 7].

Зниження цін на мануфактуру розпочалося з середини 1924 р., проте показники по райспілках відрізнялися, що переважно залежало від їх фінансового стану та домовленостей з державною промис­ло­вістю. Наприклад, Житомирська райспоживспілка знизила ціни на вовняні тканини на 10 %. Дніпробузькій райспоживспілці, щоб не втра­тити пайовиків, довелося знизили ціни на закуплені товари Кам­вольного тресту на 10 % і Моссукна на 12 %. Запорізька райспілка здешевила не лише мануфактуру (на 10–15 %), сукняні товари (на 18 %), але й на шкіряні товари ( на 12 %), на які також існував великий попит споживачів [107, с. 40].

Без сумніву, найбільше потребували зниження цін на промислові товари селяни. Хоча з кінця 1923 р. почалося зниження відпускних цін на промтовари, проте на периферії, особливо на селі, у приватних крамницях і у рознощиків вони залишалися на попередньому рівні або зменшувалися дуже повільно. З цього приводу газета «Правда» за­значала, що приватні торговці забезпечували селян виробами дер­жав­ної промисловості, роблячи, як і раніше, високі націнки, у результаті чого, «у селах «ножиці» розкривають свою пащу навіть тоді, коли в місті про них стали вже забувати» [124].

Завдання, поставлене перед споживчою кооперацією, полягало в тому, щоб вона не лише зуміла здешевити промислові товари, але й постачала їх безпосередньо до селянина, оскільки всі вигоди від зниження державних і кооперативних цін намагалися використати приватні посередники. З цього приводу один із керівників централь­ного апарату Вукопспілки А.І. Кельмансон на сторінках «Коопе­ратив­ного бюллетеня» підкреслював: «Наше завдання – щоб у кожному селі була кооперативна крамниця, де селянин зможе купити сіль, гас, оселедець, сірники, махорку за цінами, не вищими за ринкові. Дешеві сіль і гас в кожному селі – ось те завдання, від розв’язання якого залежить оцінка селянством правильності політики радянської влади [125, с. 4].

Наводимо анкетні дані щодо обстеження стану торгівлі в Мака­рів­ському споживчому товаристві Макарівського району Київської окру­ги, проведене місцевими органами влади весною 1924 р. За період з 1 жовтня 1923 по 1 квітня 1924 р. число пайовиків зросло з 72 до 127 чоловік, відповідно сума пайових внесків збільшилася з 41 крб. 45 коп. до 81 крб. 46 коп. Разом з цим кооперація виділила това­риству кредит у сумі 3 тис. крб. Ужиті заходи дозволили макарівським кооператорам збільшити товарооборот, що, в свою чергу, сприяло зни­женню цін. У кооперативі сіль коштувала 3 коп., а у приватного тор­говця – 6 коп.; відповідно гас – 6 і 9 коп.; цигарки – 16 і 30 коп.


Як ре­зультат – оборот приватних крамниць значно зменшився [126, арк. 287–288].

Виконуючи розпорядження влади, споживчі товариства вже в пер­ші місяці 1924 р. продавали ходові товари на селі в середньому на


6–9 % дешевше, ніж приватний торговець, а у травні ці показники складали 11–14 %. Це дало підставу голові правління Центроспілки Л.М. Хінчуку у травні 1924 р. на сторінках газети «Правда» зробити наступний висновок: «позиції кооперації по відношенню до приватної торгівлі значно посилились» [127].

На 1 серпня 1924 р., якщо прийняти ціни приватника за 100 %, роздрібна ціна торгівлі споживчої кооперації складала у великих про­мислових містах 80 %, у невеликих містах – від 86 до 91 %, а в селах – 87 % [128, с. 43].

Зазначимо, що місцеві партійні та державні органи регулярно ін­формували центр про успіхи проведених під їх керівництвом кампаній із зниження цін у сільській кооперації. Для прикладу наводимо витяг із політзвіту Чернігівського окрпарткому за липень 1924 р. У ньому підкреслювалося, що «кинуте гасло «всі на боротьбу з приватним спекулянтом» принесло досить вагомі результати. Приватний ринок починає значно звужуватися, не маючи змоги протидіяти система­тич­ному зниженню кооперативних цін» [129, арк. 37].

Наступним кроком держави на шляху посилення впливу держави на ціноутворення у споживчій кооперації були рішення Пленуму ЦК КП/б/У (липень 1924 р.). В ухваленій ним резолюції «Про доповідь щодо роботи споживкооперації» підкреслювалося певне посилення впливу державних органів на регулювання цін на предмети першої необхідності. Цей факт розглядався як необхідна допомога держави споживчій кооперації у боротьбі з приватним ринком, яку і надалі потрібно було поглибити [3, с. 318].

Пропагуючи ідеї Пленуму про необхідність подальшого зниження цін у споживчій кооперації, газета «Вісті ВУЦВК» закликала коопе­раторів продавати пайовикам товари зі знижкою до 5 % на бакалійні товари і до 10 % на мануфактуру та взуття. Це мало спонукати на­селення вступати до споживчої кооперації і відвертати їх від при­ват­ного ринку [130].

Певний вплив на хід зниження цін у споживчій кооперації мали восени 1924 р. переговори двох регулюючих цю справу міністерств – НКВТ СРСР і НКВТ УСРР. Сторони констатували наявність непо­год­женості у планах ввезення промислових товарів на Україну, а також той факт, що робота щодо зниження цін на промислові товари про­водилася союзним Наркомвнуторгом у повному відриві від роботи Наркомвнуторгу УСРР [131, с. 95].

Виступаючи в листопаді 1924 р. на Всеукраїнському з’їзді проф­спілок, член правління Вукопспілки А.І. Кельмансон відзначив, що успішне проведення політики зниження роздрібних цін у споживчій кооперації стало можливим не лише завдяки політиці регулюючих державних органів, але й заходам самих кооперативних організацій, зокрема зниженню націнок, накладних витрат та збільшенню оборо­тів. Це дало можливість кооператорам розширити свій вплив на ринок. Як переконливий аргумент, представник центрального апарату ВУКС навів співвідношення ринкових і кооперативних цін, яке існувало на той період у Катеринославі: цукор-пісок – різниця 11 % на користь споживчої кооперації, відповідно олія – 18 %, чорний хліб – 25 %, борошно житнє – 27 %, пшоно – 60 %, мило – 18 %, ситець – 20 %. Подібна тенденція тоді спостерігалася майже в усіх робкоопах та ЦРК [132, с. 4]. Наприклад, Щербинівський рудник, що в Донбасі, у лис­то­паді 1924 р. провівши закупівлю великої партії товарів широкого споживання та продуктів, продавав їх робітникам на 20–25 % нижче за ринкові ціни. Зокрема, картоплю, яку заготували в обсязі 70 тис. пу­дів, продавали на 20 % дешевше, ніж на ринку [133].

За союзними статистичними даними 1920-х рр., на товари, які ко­ристувалися найбільшим попитом сільського споживача (ситець, гас, цукор-пісок та сірники), на 1 жовтня 1924 р. вдалося знизити на ціни таким чином, що вони в середньому були на 6–17 % нижчими, ніж у приватника [134, с. 183].

Без сумніву, досягнуті до кінця 1924 р. результати зниження цін пояснювались і систематично здійснюваною кооператорами прак­ти­кою зниження націнок та торговельних витрат. На цей факт звертав увагу відомий дослідник та теоретик кооперативного руху В.М. Цел­ларіус. Якщо націнки в сільських кооперативах складали в 1923–1924 рр. 19 %, то в 1924–1925 рр. – 17,5 %. Аналогічний рух торго­вель­них витрат за ті самі роки: 15 % і 11,5 %. У робітничо-міській ко­операції пересічно рух націнок у 1923–1924 рр. становив 20 %, у 1924–1925 рр. – 13 %. Рух торговельних витрат за ті ж роки: 15–16 % і 11–12 %. Завдяки такій політиці споживча кооперація з весни до кінця 1924 р. змогла тримати свої ціни у цілому на 10 % нижчими від цін приватного ринку [54, с. 17].

Проте недоліків у ході проведення кооператорами боротьби за ринок шляхом зниження цін спостерігалося немало. Одним із них була велика різниця в кооперативних цінах. Так, у Харківському ЦРК вартість десятка коробок сірників складала 14 коп., фунта гречаної крупи – 4 коп., фунта мармурового мила – 16 коп., фунта рису – 11 коп. На відстані 30 верст від Харкова картина була вже інша, бо ті ж товари продавали у сільських кооперативах за такими цінами: сір­ники – 20 коп., гречана крупа – 7 коп., мармурове мило – 20 коп., рис – 15 коп. Іноді різниця в цінах становила 25–75 %. Звичайно, що витрати з доставки товарів не могли так вплинули на встановлені ко­операторами націнки. У результаті селяни зверталися до приватного торговця [135, с. 6].

Були випадки, коли надто активна діяльність кооператорів у бо­ротьбі з приватними цінами оберталася негативним боком. Наприклад, Покровське споживче товариство Запорізької райспоживспілки восени 1924 р. продавало гас по 6 коп. за фунт, а приватний торговець – по 8 коп. Товариство швидко розпродало свій гас і, не маючи запасів, витратило час на закупівлю нового. У цей період приватний торго­вець, користуючись моментом, почав продавати гас по 12 коп. за фунт [136, с. 42].

Іноді змагання за ціни між кооператорами і приватною торгівлею нагадувало звичайну азартну гру. Зокрема, на ярмарку у Сновську, що на Чернігівщині, кооперативи повели атаку на приватну торгівлю шляхом зниження цін. Приватні торговці були змушені включитись у конкурентне змагання і також знизили ціни. Тоді кооператори, за розпорядженнями Чернігівської райспоживспілки, ще більше знизили ціни, змусивши приватних торговців зробити те ж саме. Так тривало до того часу, поки нарешті останні не покинули ярмарок [137, с. 41]. Зрозуміло, що таке змагання визначалося не лише економічними, але й політичними мотивами – виконати настанови влади.

Стабілізація економіки та хороший врожай 1924 р. збільшили купівельну спроможність населення, передусім селянства. Відповідно збільшився попит на промислову продукцію, який промисловість не могла своєчасно задовольнити. Товарний голод, що давався взнаки у 1925 р., призвів до чергового підвищення цін на товари в роздрібній торгівлі. Переважання попиту на промислові товари над їх пропо­зи­цією в умовах збереження порівняно низьких цін у державній і ко­оперативній сферах товарообігу супроводжувалося нагнітанням ажіо­тажу і розквітом спекуляції на ринку. Це пояснювалося тим, що збільшилась кількість посередників. Усі вони прагнули наживатися на своєму посередництві, а в результаті зростали ціни на товари і спо­живачі були змушені виплачувати різницю зі своїх кишень.

Спостерігалися випадки, коли і кооперативні «торговці» не утри­мувалися перед можливістю швидко і легко покращити фінансові справи своєї організації і робили на товари високі націнки. Наприклад, подекуди націнки на мануфактуру складали від 27 до 50 %. Трап­ля­лося, що націнка доходила до 100 % [138, с. 12]. Без сумніву, політика високих націнок деяких кооперативних організацій давала підставу приватним торговцям ще вище піднімати ціни на промислові товари. Така ситуація на споживчому ринку не могла не хвилювати керів­ниц­тво країни.

ХІV конференції РКП/б/, що проходила у квітні 1925 р., ухвалила резолюцію «Про кооперацію», в якій суттєве місце було відведено споживчій кооперації [1, с. 378–381]. Наголошувалося на тому, що споживча кооперація має продавати товари за цінами, які б сприяли зниженню середніх ринкових цін, а для цього потрібно боротися за зменшення різниці між оптовими та роздрібними цінами. Конференція підкреслила, що здійснення беззбитковості торгівельної галузі спо­жив­чої кооперації при одночасному проведенні зниження цін може бути досягнуто передусім шляхом скорочення накладних витрат. Про­понувалося його здійснити за рахунок скорочення працівників коопе­ративного апарату.

Пленум ЦК КП/б/У (січень 1925 р.), проаналізувавши ситуацію з цінами на промислові товари, ухвалив резолюцію «Про торговельну політику і кооперацію». Було вказано на основні недоліки в роботі кооперативних організацій, зокрема неврегульованість попиту і про­позиції, нерівномірний географічний розподіл товарів, розбіжність у цінах тощо. Наголошувалося на тому, що вищевказані помилки у торгівлі споживчої кооперації призводять до спекуляції та посилення приватного торговця [1, с. 332–333].

Торгівельна діяльність кооперації і, зокрема, її центрального ор­гану Вукопспілки, стала предметом обговорення на 3 пленумі ЦКК КП(б)У в лютому 1925 р. Серед недоліків торговельної роботи Вукоп­спілки були названі великі обсяги (до 65 %) складських операцій, які призводили до значного подорожчання товару й уповільнення його просування до споживача. З огляду на вказані недоліки ухвалили рішення: – «…пропонувати Президії ЦКК вирішити питання стосовно подальшої діяльності ВУКСу». Зрозуміло, що йшлося про посилення партійно-державного впливу та контролю на процес ціноутворення у споживчій кооперації [139, арк. 13–13 зв.].

Кооперативна нарада при ЦК КП/б/У (квітень 1925 р.), проана­лі­зувавши ситуацію з цінами в робітничій кооперації, наголосила на тому, що, організаційні витрати робкоопів високі, іноді навіть досягають 13–15 %, що, в свою чергу, потребує суттєвого зниження [140, арк. 30].

Ряд важливих рішень щодо подальшої діяльності споживчої ко­операції прийняла ВУЦВК. Так, 4-а сесія ВУЦВК 19 лютого 1925 р. головним завданням у галузі державного регулювання цін визнала зниження роздрібних цін, позаяк їх зменшення відставало від темпу зниження оптових цін. З метою зниження роздрібних цін у кооперації пропонувалося посилити раціоналізацію торговельного апарату та скорочення всіх накладних видатків [141, с. 251].

Місцеві партійні та державні органи, керуючись вищеназваними директивами, у свою чергу, вимагали від кооперативних організацій продавати товари з урахуванням середніх цін ринку. Проте, як за­свід­чують архівні документи, точної визначеності у питанні, мають бути кооперативні ціни на рівні середньоринкових чи нижче за них, не іс­нувало. Наприклад, бюро Одеського губкому КП/б/У 10 червня 1925 р. дало розпорядження місцевому ЦРК встановити орієнтовні ціни на товари, щоб вони були не нижчими за середньоринкові [142, арк. 109]. Кооператкомісія при Чернігівському губкомі КП/б/У 14 травня 1925 р. поставила перед сільською споживчою кооперацією завдання – здій­снювати продаж товарів за цінами, нижчими за ринкові, відповідно дотримуючись націнки не більше 10 % на їх собівартість [143, арк. 121–122]. Цією комісією навіть давалися конкретні вказівки окремим споживчим товариствам. Так, Дмитрівському споживчому товариству належало знизити націнку на неходові товари, а також скоротити торговельні витрати з 14,8 % до 10–12 % [144, арк. 12]. Піс­ля обговорення питання про шляхи подальшого зниження цін на про­мислові товари рішення про необхідність зменшення накладних ви­трат у сільській торгівлі 2 квітня 1925 р. ухвалила президія Хороль­ського районного виконавчого комітету на Полтавщині. Для поси­лен­ня регулювання цієї справи було вирішено направити на село здібних інструкторів з числа комуністів [145, арк. 66].

Вагоміші результати щодо зниження роздрібних цін, як і в по­пе­редньому році, досягли у робітничій кооперації. Наводимо пере­кон­ливий приклад. Так, на 2 квітня 1925 р. у Катеринославському ЦРК фунт сірого хліба коштував на одну третину дешевше, ніж на ринку, відповідно білий хліб – на одну чверть, дрібна сіль – на 16 %, олія – на 5 %, гас – на 30 %, мануфактура – на 15 %, сірники – на 6 % [146, арк. 2]. Заслуговує на увагу і досвід робітничої кооперації Кремен­чу­ка, де місцевий ЦРК відкрив власну взуттєву майстерню, що за­без­пе­чувала населення взуттям, на 30 % дешевшим від ринкових цін [147].

У цілому по всій системі споживчої кооперації на 1 жовтня 1925 р. співвідношення кооперативних і приватних цін було таке: метр ситцю коштував у споживчій кооперації 103,7 крб., а на приватному ринку – 112,6 крб.; відповідно метр сукна – 98,9: 104,4; пара чобіт – 116,6: 126,3; фунт цвяхів – 84,5: 93,8; фунт мила – 100,5: 102,6 [18, с. 14]. Як бачимо з наведених статистичних даних, на товари першої необ­хід­ності споживча кооперація витримувала певну різницю у бік зни­жен­ня, що, без сумніву, привертало увагу населення.

Однак зниження цін у кооперації, у тому числі й робітничій, су­проводжувалося рядом проблем. Залишалося невирішеним питання забезпечення робітників дешевою м’ясною продукцією. Беручи до уваги високі ціни на м’ясо в містах, 2-а сесія ВУЦВК ІХ скликання, що проходила 23 жовтня 1925 р., визнала за потрібне асигнувати ко­шти держави на зміцнення ролі державної і кооперативної торгівлі у справі постачання робітників промислових центрів м’ясом за цінами, нижчими від приватних. Разом з цим сесія наголосила на необхідності встановити суворіші норми кримінальної відповідальності за зло­вмисну спекуляцію товарами першої необхідності, зокрема м’ясом та мануфактурою [148, с. 1198].

Робітничій кооперації не вдалося радикально вирішити проблему щодо зниження накладних витрат. Так, у звіті Катеринославського губкому партії, зробленого на 1 листопада 1925 р., зазначалося, що навіть за умови розширення товарообороту Катеринославського ЦРК накладні витрати становили 14 % до обороту [149, арк. 38].

Високими залишалися націнки та накладні витрати в сільській торгівлі. На цьому в жовтні 1925 р. у газеті «Правда» акцентував се­кретар ЦК КП/б/У Е.І. Квірінг. Зокрема, він критикував споживчу кооперацію за те, що вона доводила товар до селянина з великими на­кидками, у ряді випадків перепродавала його приватним торговцям [150]. Наприклад, ціни на взуття і мануфактуру в кооперативних ма­га­зинах Великого Токмака, що входили до Запорізької райспо­живспіл­ки, восени були значно вищими, ніж у приватного торговця [151]. Місцевою владою були виявлені недоліки в роботі щодо зниження цін споживчої кооперації містечка Опішня на Полтавщині. Так, 23 листо­пада 1925 р. президія Опішнянського райвиконкому ухвалила рішення вимагати від місцевої споживчої кооперації зменшення націнок на товар, які іноді доходили до 15–20 % [152, арк. 283].

Восени 1925 р. спостерігалась нова хвиля загострення товарного голоду у зв’язку з недостатністю промислових товарів, яка супро­вод­жувалася ажіотажем та посиленням спекуляції на найбільш ходові товари. З огляду на цю обставину, 11 листопада 1925 р. на засіданні НКВТ УСРР було заслухано доповідь відділу торгової інспекції про регулювання роздрібних цін кооперативної і державної торгівлі. Ішло­ся про необхідність посилення регулюючого впливу держави на по­літику цін. Було визнано за необхідне, щоб місцеві наради органів вла­ди, до складу яких входили представники державних та коопе­ратив­них торговельних організацій, встановили граничні надбавки на най­більш ходові мануфактурні, шкіряні й металеві товари. Встановлені Наркомвнуторгом УСРР типові накидки на товари мали врахо­вува­ти­ся окрвиконкомами й окрвнуторгами для визначення ними граничних цін на місцях. При цьому підкреслимо, що підвищення цін у дер­жавній торгівлі та споживчій кооперації було можливим лише згідно з дозволом НКВТ [153].

З огляду на проблеми ціноутворення на споживчому ринку, ви­кликані недостатністю товарів, дев’ятий з’їзд КП/б/У (грудень 1925 р.) наголосив на тому, що для усунення явищ товарного голоду та бо­ротьби з приватним торговцем державній торгівлі та споживчій коопе­рації потрібно передусім враховувати інтереси робітника та селянина, не допускаючи зростання цін на хліб та промтовари [3, с. 352]. Як один із виходів з даної ситуації, торговельним організаціям, зокрема споживчій кооперації, пропонувалося з метою збереження реальної зарплати робітників у періоди ажіотажу на ринку добиватися стійкості цін на продукти харчування [3, с. 354–355]. З’їзд підкреслив, що вкрай потрібне посилення регулюючого впливу держави за комерційною діяльністю кооперативних організацій, спрямування їх торговельних операцій на боротьбу «із стихійним проявом приватновласницьких елементів» [3, с. 378–379].

Як бачимо, у кінці 1925 р. цінова політика залишалася полем не лише економічної, але й політичної гострої конкурентної боротьби усуспільненої торгівлі з приватним торговцем. Відтак керівництво УСРР, відповідно до рішень ІХ з’їзду КП/б/У, ухвалило посилити ре­гулюючий вплив держави на процеси ціноутворення як у державній торгівлі, так і в системі споживчої кооперації.

Підсумовуючи викладений матеріал, можна констатувати, що про­тягом 1924–1925 рр. важливе місце в удосконаленні торговельної діяльності споживчої кооперації посідало питання зниження цін та націнок. Завдяки проведеній спільними зусиллями кооператорів за під­тримки держави ціноутворюючій політиці відбулася певна акти­візація торговельної діяльності споживчої кооперації і відповідно послаблення позицій приватної торгівлі. Здійснюючи політику зни­жен­ня цін, кооперативні організації зуміли потіснити приватний капі­тал не лише з оптового, а що більш важливо – з роздрібного товаро­обороту. Поступово торговельна галузь споживчої кооперації витіс­няла приватну торгівлю насамперед завдяки нижчим цінам. На кінець 1925 р. ціни в магазинах споживчої кооперації у середньому були на 9–11 % нижчими, ніж у приватного торговця [154].

Таким чином, населення отримувало велику економію від різниці між цінами кооперативної і приватної торгівлі. За статистичними да­ними СРСР, що були опубліковані ще в 1920-ті рр., економія насе­лення від різниці цін споживчої кооперації порівняно з цінами при­ватної торгівлі була такою: в 1924–1925 рр. по ЦРК і міських коопе­ра­тивах вона складала по промтоварах – 93,74 млн. крб., по сільсько­гос­подарським продуктах – 32,17 млн. крб. Щодо сільських споживчих то­ва­риств дані наступні: по промтоварах економія складала 78, 65 млн. крб., а по сільськогосподарським продуктах – 18,76 млн. крб. [155, с. 239]. Без сумніву, ці дані свідчать про те, що виконання поставленого вла­дою завдання щодо витіснення з ринку приватної торгівлі шляхом зниження цін у кооперативному секторі активізувалося. Однак навіть за підтримки та одночасного контролю з боку держави протягом 1924–1925 рр. вирішити повністю завдання зниження цін у споживчій кооперації не вдалося.


1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   23


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка