Сутність креативності як особистісної властивості (риси)



Скачати 111.18 Kb.
Дата конвертації31.03.2017
Розмір111.18 Kb.
Лекція 6. Креативність – як шлях до самореалізації

План
  1. Сутність креативності як особистісної властивості (риси)


  2. Сучасні психотехніки і розвиток креативності.


1. Сутність креативності як особистісної властивості (риси)

У сучасних умовах творча особистість стає досить вагомою для суспільства на всіх етапах його розвитку. Зміни у суспільстві, що відбуваються досить швидко, потребують від людини якостей, котрі б дозволяли творчо і продуктивно підходити до будь-яких змін. Для того, щоб вижити у ситуації постійних змін, щоб адекватно на них реагувати, особистість повинна активізувати свій творчий потенціал. Таким чином, виникає протиріччя між репродуктивним характером традиційної системи освіти і нагальною потребою суспільства у креативній системі розвитку особистості.

Різні автори визначають здатність до творчості по-різному, але загальним поняттям є те, що здатність до творчості ґрунтується на створенні чогось нового, оригінального. Критерієм творчості при цьому є не якість результату, а характеристики та процеси, котрі активізують творчу продуктивність – саме це називається креативністю (Е. Фром).

Вивченням творчої діяльності займалися вчені, такі як Д. Богоявленська, Е. Боно, Л. Виготський, В. Давидов, В. Кузін, П. Пономарьов, Д. Ельконін та ін. Крім того, у роботах М. Зіновіної, І. Медакової, Н. Пейсахова, А. Єсаулова та ін. звертається увага на те, що успіх системного творчого мислення в процесі професійної підготовки багато в чому визначається рівнем сформованості основних компонентів творчого мислення на більш ранніх етапах формування особистості. До таких компонентів входять: здатність до аналізу, синтезу, порівнянню та встановленню причинно-наслідкових зв’язків, критичність мислення та здатність знаходити протиріччя, прогнозування можливого розвитку, здатність багатоекранно бачити будь-яку систему або об’єкт в аспекті минулого (теперішнього, майбутнього), будувати алгоритм дій, генерувати нові ідеї і вирішувати їх у образно-графічній формі.

В основу сучасних концепцій освіти покладена ідея розвитку особистості дитини, її творчих здібностей. Причини інтересу дослідників до проблеми креативності досить різноманітні, одначе вони передусім визначаються інтелектуалізацією сучасного суспільства та значущістю проблеми творчого розвитку особистості. Значне прискорення науково-технічного прогресу, що суттєво змінює тип соціального стимулювання наукових досліджень, визначає новий етап розвитку проблеми творчості.

Термін «креативність» у педагогіці та психології набув поширення у 60-ті роки XX століття. За сучасних умов він активно використовується в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних авторів (В. Дружинін, Л. Єрмолаєва-Томіна, М. Козленко, О. Лук, А. Маслоу, О. Матюшкін, В. Пєтухов, Е. Торенс, К. Тошина, М. Лещенко, В. Франкл, Е. Фром та ін.) .

Проте згадане поняття не можна визнати чітко та однозначно визначеним, не запропоновано єдиного підходу або концепції креативності. Тільки в зарубіжній психології існує близько сотні визначень згаданого поняття, що відбивають уявлення дослідників, представлених в межах численних концепцій креативності.

З огляду на вищевикладене, наше завдання полягає у виробленні якомога адекватної технології формування креативної компетенції вихователів та активізацію їхнього творчого потенціалу до здійснення навчально-виховного процесу відповідно до вимог сучасного соціуму, тобто формуванню гармонійно розвиненої особистості. До поняття формування гармонійно розвиненої особистості ми відносимо і здатність педагога до формування креативності підростаючого покоління.

Про креативність у контексті психологічного знання почали вести мову на початку 50-х років XX ст. Однак точного загальноприйнятого її визначення в психології немає, як і однозначного підходу до вимірювання цього феномену.

У намаганні витлумачити сутність креативності одні психологи вважають, що продукти творчості неодмінно повинні мати соціальну цінність, схвалення людей, інші - концентруються на процесі творення. Креативність також розглядають як унікальне досягнення, здатність, атрибут людини чи спільноти людей. Кожне визначення передбачає наявність досягнення, корисності або оригінальності. При цьому припускають, що одні люди, групи, процеси чи об'єкти можуть бути більш творчими, ніж інші. Отже, з позицій більшості західних психологів, термін "креативність" може позначати процес створення чогось нового внаслідок усвідомлення прогалин у людському знанні, їх чіткого визначення, пошуку рішень для їх заповнення, формулювання гіпотез із їх подальшою перевіркою і донесення до людей кінцевого продукту.



Креативність (лат. creatio - створення, творення) - минулі, супутні і (або) подальші характеристики процесу, внаслідок якого людина (група людей) створює продукт із якісно новими, оригінальними властивостями.

Креативність можна досліджувати як продукт, процес, здібність і рису особистості.

Як продукт творчості креативність характеризують кількістю, якістю і значущістю (Дж. Мак-Ферсон, К. Тейлор, Д. Тейлор). Однак ці показники можуть бути наслідком не тільки креативності, а й загальної продуктивності роботи.

При вивченні креативності як процесу виокремлюють різні стадії, рівні й типи творчого мислення. В. Воллес, використовуючи дані самоспостереження відомих учених, розмежував такі стадії творчого мислення: підготовка, дозрівання, натхнення і перевірка істинності. Рівні креативного процесу пов'язують з психоаналітичним розумінням творчого акту як результату сублімації (лат. sublimo - підіймаю, підношу) лібідозної енергії. Тест на визначення рівнів креативності вимірює:

1) оригінальність - здатність продукувати віддалені асоціації, незвичайні відповіді;

2) семантичну гнучкість - здатність виокремити функцію об'єкта і запропонувати нове його використання;

3) образну адаптивну гнучкість - здатність змінити форму стимулу так, щоб побачити в об'єкті нові можливості;

4) семантичну спонтанну гнучкість - здатність продукувати різноманітні ідеї, не обмежуючись конкретною ситуацією.

Тести для вимірювання цих здібностей створив Дж.-П. Гілфорд.

Креативність розглядають і як здібність до загостреного сприйняття вад, прогалин у знаннях, елементів дисгармонії тощо. Саме з відчуття труднощів починається творчий акт. Далі відбуваються пошуки рішень і формулювання гіпотез. Для вимірювання креативності Торранс створив вербальні та образні (з взаємозамінними варіантами) тести за показниками побіжності, гнучкості, оригінальності і досконалості. На їх основі він запровадив узагальнену шкалу творчих здібностей.

Висококреативним особам притаманні впевненість у собі, енергійність, почуття гумору, підвищена увага до власного Я, прагнення до пригод, лідерства, суперництва.

Дослідники, які розглядають креативність як властивості особистості пов'язують творчий процес із самоактуалізацією.



Креативність (від лат. creatio - створення) – творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактору. На думку П. Торренса, креативність включає в себе підвищену чутливість до визначення цих проблем, до дефіциту або протиріч знань, дій з визначення цих проблем, до пошуку їх рішень на основі висунення гіпотез, до перевірки і зміни гіпотез, до формулювання результату вирішення. Для визначення креативності використовуються різноманітні тести дивергентного мислення, особистісні опитувальники, аналіз результативності діяльності. З метою поліпшення розвитку творчого мислення можуть використовуватись навчальні ситуації, котрі характеризуються незавершеністю або відкритістю для інтеграції нових елементів, при цьому учнів заохочують до формулювання великої кількості питань. Отже, креативність – це творчі здібності індивіда, здатність породжувати незвичні ідеї, відхилятись від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації.

У свою чергу принцип креативності у роботі педагога та в навчально-виховному процесі полягає у максимальній орієнтації на творче начало у навчальній діяльності, засвоєнні власного досвіду творчої діяльності. Тут мова йде не просто про просте «видумування» завдань по аналогії, а передусім мається на увазі формування в учнів здатності самостійно знаходити рішення завдань, які не зустрічались раніше, самостійне «відкриття» нами нових способів дій.

Поняття творчої особистості можна трактувати двома шляхами. Відповідно першому, креативність або творча здібність у тому чи іншому змісті властива кожній людині. вона також невід’ємна від людини як здатність мислити, розмовляти, відчувати. Більше того, реалізація творчого потенціалу, незалежно від його масштабів, роблять людину психічно повноцінною. Позбавити людину такої можливості – означає викликати в неї невротичний стан.

Погляд на креативність як універсальну рису особистості людини, зокрема, майбутнього педагога, завданням якого є активізація творчого потенціалу вихованців, передбачає визначення розуміння творчості. Творчість розуміється нами як процес створення чогось нового, при чому процес не запрограмований, непередбачуваний і раптовий. При цьому до уваги не береться цінність результату творчого акту і його новизна для великої групи людей, для суспільства або для людства. Головне, щоб результат був новим і значущим для «творця». Самостійне, оригінальне вирішення дитиною задачі, котра вже має відповідь, буде творчим актом, а його самого вже варто оцінювати як творчу особистість.

Згідно другого трактування, не кожну особистість варто вважати творчою особистістю або творцем. Подібна позиція пов’язана з іншим розумінням природи творчості. Тут крім незапрограмованого процесу створення нового, береться до уваги цінність нового результату. Він повинен бути загальнозначущим, хоча його масштаб може бути різним. Важливою рисою творця є сильна і стійка потреба у творчості. Творча особистість не може жити без творчості, вона бачить у ній головну мету і основний зміст свого життя.

Багатьом людям, навіть творчо обдарованим, не вистачає творчої компетентності. Можна виділити три аспекти такої компетентності. По-перше, на скільки людина готова до творчості в умовах багатовимірності та альтернативності сучасної культури. По-друге, наскільки вона володіє специфічними «мовами» різних видів творчої діяльності, набором кодів, котрі дозволяють їй дешифрувати інформацію з різних галузей і перекласти «мовою» своєї творчості. Третій аспект творчої компетентності являє собою ступінь оволодіння особистісною системою «технічних» навичок та умінь, від якої залежить здатність здійснити задумані та «придумані» ідеї.

Саме креативна здатність ґрунтується на творчій фантазії, яка є синтезом уяви та емпатії (перевтілення).

Завданням педагога і є активізація цієї творчої фантазії, яка в свою чергу активізує креативність та розвиває вроджені творчі здібності.

Можна зауважити, що головним завданням є активізація усіх їхніх креативних здібностей і вироблення мотивації до здійснення навчально-виховного процесу засобами творчості, тобто пошуку креативних шляхів до розвитку власного творчого потенціалу та креативності вихованців.

Узагальнення відомостей про креативність:

1. Креативність — це здатність адаптивно реагувати на потребу нових підходів і продуктів.

2. Створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця і сили його внутрішньої мотивації.

3. Особливостями творчого процесу, продукту є їхня оригінальність, адекватність задачі і придатність ( естетична, екологічна), оптимальність форми, правильність та оригінальність на даний момент.

4. Креативні продукти можуть бути дуже різноманітні за природою: нове вирішення проблеми в математиці, відкриття хімічного процесу, створення музики, картини чи поеми, нової філософської чи релігійної системи, нововведення у правознавстві, свіже рішення соціальних проблем тощо.

2.Сучасні психотехніки і розвиток креативності

Усі тренінги з підвищення креативності засновані на принципі навчити людський мозок ставити незвичні питання і шукати несподівані відповіді. Творчі люди придумують нові комбінації самі. Нетворчі користуються вже наявними: вчать формули, читають психологічну літературу, записують бабусині рецепти і уважно вивчають поради у глянцевих журналах.

Усі тренінги з підвищення креативності засновані на принципі навчити людський мозок, по-перше, ставити незвичні питання, по-друге, шукати несподівані відповіді і експериментувати з образами та ідеями.

Ось п'ять знаменитих вправ.


1. І все-таки у них багато спільного


Візьміть два іменники, які належать до абсолютно різних сфер лексики. Можна скористатися словником, відкривши його навмання і тицьнувши пальцем в перше-ліпше слово (якщо попадеться «купфермерітоль», відкрийте словник ще раз). Вибравши два поняття, які, здавалося б, не мають між собою нічого спільного, спробуйте знайти між ними зв'язок. Будь-яким способом. Навіть якщо знадобиться придумати абсолютно неймовірну історію, сюжет якої зв'яже обидва слова між собою. Наприклад, автор цих рядків свого часу мало не зійшла з розуму, намагаючись усвідомити, що спільного у бурундука і лакмусового папірця. Все відбувалося на семінарі з психології, а публічно осоромитися не хотілося. Довелося розповісти жахливо трагічну історію про геолога, якого укусив бурундук він захворів на сказ, причому аналізи у бідолахи перевіряли за допомоги лакмусового папірця...

Ця вправа тренує мозок на створення незвичних комбінацій і вчить користуватися «інгредієнтами», що розташовані в різних його секторах.



Приклад: Запитання: що спільного між оком і водопровідним краном?

  1. За допомоги ока кран можна побачити, за допомоги крана око можна помити.

  2. І те й інше може блищати.

  3. З них іноді ллється вода.

  4. Коли вони псуються, з них підтікає.

А ще: ремонт ока коштує в тисячу разів дорожче, ніж ремонт крана, а у водопровідника, який приходив лагодити кран у п'ятницю, був великий синець під оком.

2. Божевільний генетик


Для цієї вправи знадобиться аркуш паперу і предмет, що пише. Якщо ви непогано малюєте, доведеться на якийсь час про це забути. Тут, як у сексі, важливий процес, а не результат. Тепер намалюйте тварину, яка буде містити якомога більше ознак різних тварин. Хвіст — як у павича, тіло черв'яка, передні ласти — як у тюленя, задні ноги — як у павука, вуха — як у віслюка, очі — як у равлика... А якщо вам закортить поставити звірятко на колеса або забезпечити його пропелером замість ніздрів — ще краще. Працюючи над цим художнім твором, ви переконаєтеся, що багата фантазія може мати цілком механічне походження. Головне — задушити в зародку логіку і глузд, які будуть звертатися до вас з вимогами намалювати замість цього неподобства зайчика або черепашку.

3. Божевільний архітектор


Наступна вправа також принесе вам лаври прославленого графіка (особливо якщо ви заведете звичку розвішувати зразки своєї творчості навколо робочого місця). Тепер будемо малювати будинок. Але спершу вам знадобиться 10 довільно вибраних слів (можна знову скористатися словником). Завдання таке: ви — архітектор. До вас звернувся замовник, який готовий сплатити ескіз свого житла (це, наприклад, мільйон доларів. Або навіть 10 мільйонів, якщо вам заманеться). Але його умова: цей будинок має відповідати 10 вимог — 10 обраних слів. Малюйте будинок прозорим, щоб всередину можна було напхати кімнати й меблі. Каструля… Чудово, будинок буде мати форму каструлі. Чобіт… Житло прикрасить дах у вигляді чобота зі шпилькою. Ґава... Нехай ґанок буде чорним, як ґава. Крес-салат… Зробимо зимовий сад і посадимо там корисну рослину. Аутодафе… Ну, добре. Камін у вітальні може бути виконаний у вигляді єретика, прив'язаного до стовпа. Малюючи, нехай схематично, прагніть одночасно представляти, як це могло б виглядати насправді.

4. Десять плюс десять


Візьміть будь-який іменник і напишіть у стовпчик 10 прикметників, які йому підходять. Наприклад, капелюх — великий, зелений, теплий, модний, гарний тощо. Це було легко. А тепер спробуйте знайти 10 прикметників, які цьому іменнику не підходять. Це не просто, як може здатися на перший погляд. Та ж капелюх не може бути, скажімо, кислий. Але, з іншого боку, а хто його куштував? Намагайтеся підбирати прикметники з різних сфер сприйняття (якщо ви один раз написали «жовтий», можете вважати, що з колірною гамою покінчено).

Приклад: сміх може бути веселий, заливчастий, знущальний, голосний, страшний, нервовий, крижаний, марний, безглуздий, дзвінкий. При цьому ні за яких умов, навіть у запаленому мозку поета-авангардиста, сміх не може бути розкришений, оранжевий, пластмасовий, кредитоспроможний, гормональний, риб'ячий, поранений, газоподібний, непізнаний.


5. І це називається...


Цю вправу можна повторювати кілька разів на день. Щоразу як вашу увагу привертає що-небудь, уявіть, що бачите це на картині. А тепер придумайте цій картині відповідну назву. Можна коротку й хльостку, можна розгорнуту й ґрунтовну, головно, щоб вона сподобалося вам.

Приклади: «Вид з вікна, коли у мене поганий настрій» (без коментарів); «знайома» (побачили співробітницю за своїм робочим столом); «вогні Москви» (загорівся кошик для паперів, куди якийсь кретин кинув недопалок ); «Жертва рибоволодіння» (в ресторані вам принесли те, що в меню самовпевнено іменується «осетрина по-царськи»).


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка