Суть і види економічної кризи та банкрутство і ліквідація підприємства



Скачати 121.4 Kb.
Дата конвертації31.12.2016
Розмір121.4 Kb.
Лекція №14
Тема: Суть і види економічної кризи та банкрутство і ліквідація підприємства.

Програмна анотація:


  1. Суть загальної кризи та види економічних криз.

  2. Суть банкрутства і чинники, що його спричиняють.

  3. Порядок, наслідки та форми ліквідації збанкрутілих підприємств.

1. У центрі уваги економічної науки перебуває сучасна криза. Про неї розмірковують теоретики і практики, представники різних наукових напрямів, державні діячі і політики. Вона має дуже істотні особливості порівняно з відомими досі та є дійсно першою глобальною кризою, багаторівневою і всеохоплюючою, яка нічого не залишила поза сферою свого впливу. У ній зійшлися численні кризові явища довго -, середньо - і короткострокового характеру, циклічні, постійні та випадкові процеси, глибинні та поверхові тенденції. Розібратися в усьому різноманітті проявів глобальної кризи можливо лише на основі її розуміння як однієї з форм соціально-економічної динаміки.

Криза – розлад, занепад, загострення (політичних, економічних, соціальних) протиріч.

Економічна криза характеризується такими показниками:

  • падіння обсягів виробництва;

  • падіння фондових індексів;

  • ріст безробіття і масові звільнення;

  • падіння обсягу споживання індивідуальними господарствами.

Політична криза – це ситуація в державі, яка склалася через неможливість узгодження дій між політичними силами, наслідком чого є припинення всіх законотворчих процесів і ослаблення державного контролю.

Біржова криза – масовий розпродаж акцій та облігацій на фондовій біржі, спричинений різким падінням курсу цінних паперів.

Валютна криза – різкі коливання валютних курсів, девальвація та ревальвація валют тощо.

Грошово-кредитна криза – порушення грошового обігу внаслідок інфляційних процесів у країні.

Екологічна криза – ситуація, що виникає в екологічних системах внаслідок порушення рівноваги під впливом стихійних природних явищ або внаслідок впливу антропогенних чинників.

Економічна криза – відносне надвиробництво товарів, які не знаходять збуту внаслідок обмеженості платоспроможного попиту населення.

Фінансова криза – глибокий розлад фінансової системи держави.

Фінансово-економічна криза становить серцевину сучасної глобальної кризи, охоплює всі основні складові економіки і включає в себе цілу систему локальних криз (зокрема, іпотечну, банківську, боргову, виробничу, будівельну, а також кризи в окремих країнах і регіонах). Разом з тим у її структурі можна виділити дві найважливіші складові, які істотною мірою визначають її сучасні особливості: фінансову і економічну. Криза розпочалась у США як іпотечна, охопила банківську систему і потім поширилась по всьому світу, проникнувши до виробничої сфери, набуваючи у кожній країні особливих характеристик і форм проходження залежно від місцевої специфіки.



Причини та симптоми фінансової кризи

Симптоми кризи:



  • рівень ліквідності;

  • рівень прибутковості;

  • величина Cash-Flow;

  • якість менеджменту;

  • відносини із споживачами, партнерами та державними органами;

  • відносин із засновниками;

  • відносини із банками.

Ідентифікація «слабких місць»:

  • дефіцит ліквідності;

  • високий рівень заборгованості;

  • високий рівень собівартості в порівнянні з конкурентами;

  • прорахунки в інвестиційній сфері;

  • відсутність контролінгу;

  • низька якість маркетингу.

Вихід із кризи означає знаходження шляхів руху фінансово-економічної системи і розв’язання її внутрішніх суперечностей:

  • встановлення відповідності між рухом реальної вартості та її представників у фінансовій сфері, яка б забезпечувала адекватну станові економіки міру співвідношення монетизації, капіталізації та сек’юритизації; блокування їх рефлексивної мультиплікації та ентропії фінансово-економічної системи;

  • утворення декількох емісійних центрів регіональних валют (наприклад, зони юаня, динара, рубля та ін.),які візьмуть на себе частину функцій, виконуваних сьогодні доларом як світовими грошима, що зробить емісію більш контрольованою;

  • перехід від переважно параметричного до переважно інституційного регулювання економіки шляхом вироблення системи правил і обмежень (бюджетних, монетарних, інвестиційних та ін.), які б дозволяли суб’єктам приймати збалансовані рішення в умовах зростання параметричної невизначеності, а також глобалізація регулювання.

Економічні кризи охоплюють всі галузі і види діяльності, тому вони багатогранні і специфічні залежно від сфери і тривалості. Кризи поділяють на певні види, що відображають різноманітні сторони одного і того же кризового процесу. Циклічна або криза надвиробництва характерна тим, що охоплює всі сфери господарювання, володіє більшою глибиною і тривалістю, відображає всю сукупність протиріч і відтворених диспропорцій. Тут виробництво виступає більше в якості соціального явища, а не кількісного співвідношення виробничих матеріальних благ.

Промислова криза виявляється у вигляді невідповідності між масою вкладених у галузь продуктивних сил і можливістю прибуткового ї застосування. Удар кризи для промисловців означає початок періоду низьких прибутків і збитків. Перевиробництв засобів виробництва є характерною рисою промислових криз і причиною їхнього затяжного характеру. Промислова криза супроводжується кризою праці: скорочується число і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата, зростає безробіття.

Товарна криза (криза платежів) виявляється в невідповідності між товаром і ціною. Ціни на товар часто підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту. При цьому зростання цін, заохочуючи подальше виробництво і ввезення товарів, загострює невідповідність між цінами і попитом. Слідом за надмірним зростанням цін настає скорочення споживання, що призводить д переоцінки товарів і послуг. В умовах товарної кризи спекуляція виявляє сильний вплив на формування цін і торговельну діяльність. Цей вид діяльності охоплює все більшу частину населення і стає фактором, що відволікає людей від суспільно корисної діяльності. Завдання спекуляції – пристосування господарської діяльності і товарних цін до реальних потреб економічного життя. Виникненню і бурхливому розвитку спекулятивної діяльності всіх суб’єктів ринку сприяють різке підвищення цін на товари, скорочення виробництва за наявності хронічного товарного дефіциту, знецінення грошей. Спекулятивна діяльність приватних осіб, фірм і організацій в умовах товарної кризи є необхідною умовою конкурентоздатності, пожвавлення бізнесу.

Небезпека спекуляції полягає в її змісті, залежності оцінки майбутньої кон’юнктури від диктату державного апарату і верхівки ділового світу. Різка модифікація цін, не відповідність реальним умовам життя, їхнє спекулятивне підвищення в ході кризи недовиробництва або надвиробництва призводить до штучного скорочення споживання матеріальних благ.



Спекулятивні кризи є наслідком перебільшеного спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товарів і послуг, хронічного спаду виробництва і зубожіння трудящих. Вони не можуть довго тривати, бо породжують штучне надвиробництво товарів і послуг, ускладнюють їхню реалізацію, викликають падіння рівня цін і поступове пожвавлення попиту.

Товарна криза супроводжується також кризою неплатежу: підприємства не мають засобів оплатити товари та послуги постачальників, сплатити заробітну плату робітникам через спад виробництва, зростання цін і скорочення обсягів реалізації.

Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, усього аграрно-промислового комплексу, при якому значна частина сільського населення зазнає майнових витрат, відбувається зниження життєвого рівня, проходить розорення підприємства. Зниження обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Специфіка аграрних криз в тому, що вони охоплюють тільки сільське господарство і не мають циклічного характеру, є тривалішими, ніж промислові.

У системі економічних криз надто помітне місце належить структурним кризам, що є наслідком одно бокового розвитку одних галузей на шкоду іншим. В умовах НТР бурхливий розвиток продуктивних сил у нових галузях – в електроніці, атомній енергетиці, та ін.. – вступає в суперечність старій структурі народного господарства і вимагає нового суспільного розподілу праці, реформування структури економіки. Відбувається спад виробництва в старих галузях – вугільній, нафтовій і газовій промисловостях, металургії та ін.

Структурні кризи проявляються в формі енергетичної, сировинної, продовольчої, екологічної і валютно-фінансової кризи. Вони відрізняються від періодичних циклічних криз такими рисами: охоплюють не все народне господарство, а лише його частину; відносно триваліші в будь-якій галузі; породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією або тривалим порушенням механізму зв’язків що склалися між постачальниками продукції і її споживачами, модифікація цінових пропорцій, можуть бути кризою як надвиробництва, так і недовиробництва; диспропорційність при таких кризах не може бути врівноважена тільки зростанням цін.

Економічні кризи в другій половині ХХ ст.. стали менш глибокими і тривалими, для фаз циклу характерна асинхронність, або різночасність фаз. Серед видів криз переважають структурні кризи, криза валют, наростання інфляційних процесів.

2. Банкрутство підприємств все більше має місце на практиці в зв’язку з кризовим станом економіки держави. Ринкова економіка господарювання офіційно визнає банкрутство як економічне явище.

Банкрутство – це неможливість для деяких осіб виконати після встановленого терміну взяті на себе зобов’язання перед кредиторами, особливо грошові.

Ситуація ускладнюється, ще й тим, що неспроможність прогресує на фоні загальної нестабільності.

Причини банкрутства можна поділити на:



  • зовнішні фактори впливу;

- внутрішні фактори впливу.

До зовнішніх факторів впливу відносяться:



  • недосконалість законодавчої системи;

  • високий рівень інфляції;

  • кризові явища в інвестиційній політиці;

  • необґрунтована економічна політика уряду;

  • політична нестабільність суспільства;

  • неефективне використання іноземних інвестицій.

До внутрішніх факторів впливу відносяться:

  • недосконалість системи стратегічного планування;

  • невміле використання форм, методів управління;

  • недосконалість механізму ціноутворення;

  • недостатній рівень організації виробництва;

  • низький технічний рівень виробництва;

  • прорахунки в організації праці;

  • збільшення кредиторської і дебіторської заборгованості.

Слід відзначити, що на якій би стадії розвитку не перебувала фірма, завжди можуть виникнути ймовірні причини, які обумовлять банкрутство.

Це стадії зародження фірми, прискореного зростання, стадії зрілості, стадії спаду. Інколи, тільки-но створене підприємство тут же зазнає банкрутства по причині не точно, не обґрунтовано визначеної генеральної стратегії підприємства, а також її функціональних і ресурсних стратегій. І навіть коли у фірми справи йдуть дуже добре, банкрутство може наступити внаслідок несвоєчасності розрахунків зі своїми кредиторами.

Ознаками виникнення неплатоспроможності підприємства є:


  • припинення поточних платежів і систематичне порушення термінів погашення зобов’язань;

  • зменшення потоку грошових коштів від здійснення операцій;

  • зниження прибутковості;

  • падіння ринкової ціни цінних паперів;

  • скорочення виплачуваних дивідендів.

Отже, сигнали, які попереджають про наближення банкрутства можна поділити на 2 групи:

Перша група характеризується симптомами, які констатують тотальну заборгованість підприємства, що в подальшому веде до повної неплатоспроможності.

Друга група симптомів характеризує зменшення попиту на продукцію і в зв’язку з цим іде зменшення обсягів реалізації продукції, зниження прибутку і рівня рентабельності, збільшення кредиторської заборгованості, неефективне використання ресурсів, що обумовлює ріст витрат на виробництво, труднощі з готівкою.

Суб’єктами банкрутства згідно закону є юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, юридичні особи – підприємства, які є об’єктами права державної власності, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності.

Кредитором згідно закону є юридична або фізична особа, яка має підтвердженні документи вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю сплати податків і зборів.

Боржник може звернутися до арбітражного суду і порушити справу про банкрутство з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності, або загрози такої неспроможності.

Процедура порушення справи про банкрутство включає насамперед подання письмової заяви про банкрутство, або боржником, бо кредитором, або податковою службою, або контрольно-ревізійною службою. Заява подається в арбітражний суд, який в місячний термін виносить ухвалу про скликання зборів кредиторів.

Ініціатором порушення справи про банкрутство може бути кредитор і боржник. Метою боржника повинно бути позбавлення від старих боргів і нове життя – адже підприємство вільне від боргів, особливо з відомим ім’ям, має більше шансів знайти інвесторів, ніж обтяжене боргами.

Важливим і привабливим для боржника є те, що виробнича діяльність у боржника не буде припинятися з початком провадження у справі про банкрутство, а буде продовжуватися аж до початку проведення ліквідаційної процедури.

3. Ліквідація – це припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного арбітражним судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Загальні підстави припинення діяльності підприємства усіх видів визначені Законом «Про підприємництво»:


  • з власної ініціативи підприємця;

  • на підставі рішення суду або арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством;

  • у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання.

Припинення за юридичними підставами може бути двох видів:

  1. добровільним;

  2. примусовим.

Юридичними підставами добровільного припинення діяльності підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставинами.

Примусово діяльність підприємства припиняється на підставі рішення арбітражного суду про визнання його банкрутом.

З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом розпочинається ліквідаційна процедура:

- підприємницька діяльність банкрутства завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

- строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язання щодо сплати податків і зборів вважається таким, що настав;

- припинення нарахування неустойки, процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

- скасовується арешт накладений на майно боржника, визнаного банкрутом чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника, накладання нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

- вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

З початком ліквідаційної процедури припиняється повноваження органів управління підприємства-банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, керівник підприємства-банкрута звільняється з роботи у зв’язку із банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняється повноваження власника майна банкрута.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута, ліквідатор розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації повідомлення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна.

Майно, щодо обігу якого встановлення обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

Ліквідатор зобов’язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором.

Залишки коштів на цих рахунках перераховують на основний рахунок боржника. Коти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок, з якого здійснюються виплати кредиторам.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, то він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилося від боргів, лише в разі, якщо в неї залишилось майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно з законодавством.



Наслідки ліквідації:

  • припинення діяльності підприємства;

  • терміни боргових зобов’язань вважаються такими, що минули;

  • право розпорядження майном переходять до ліквідаційної комісії;

  • припиняється нарахування пені і відсотків.

Форми ліквідації:

  • аукціон;

  • тендер;

  • конкурс;

  • викуп одним або кількома покупцями;

  • розподіл між кредиторами.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка