Сумський національний аграрний університет



Сторінка1/6
Дата конвертації15.12.2016
Розмір0.8 Mb.
  1   2   3   4   5   6


МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ



ЕКОЛОГІЯ ЖИВЛЕННЯ

ЕЛЕКТРОННИЙ ЛЕКЦІЙ
навчальної дисципліни для підготовки фахівців напряму

6.090102 Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва

освітньо-кваліфікаційний рівень «БАКАЛАВР»


Суми

ЕКОЛОГІЯ ЖИВЛЕННЯ
Курс лекцій

СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 1

ЕКОЛОГІЯ ЯК НАУКА. СЕРЕДОВИЩА ІСНУВАННЯ ЖИВИХ ОРГАНІЗМІВ 3

Водне середовище життя 6

Ґрунт як середовище життя 8

Організм як середовище життя 8

ЕКОЛОГІЯ ЯК НАУКА. СЕРЕДОВИЩА ІСНУВАННЯ ЖИВИХ ОРГАНІЗМІВ


План

1.  Визначення, предмет, та завдання екології, її міждисциплінарний характер.

2.  Історичний нарис виникнення, становлення та розвиток екології як науки.

3.  Середовища життя, їх властивості та адаптації до них живих організмів.

1.                    Визначення, предмет, та завдання екології, її міждисциплінарний характер

Екологія (“ойкос” – дім, “логос” – наука”) - це науку про взаємозв’язки організмів та їх угрупувань між собою та з факторами навколишнього середовища, куди ми в широкому розумінні можемо включити всі умови існування” (1866 рік, Е. Геккель).

Сучасне визначення: екологія - комплексна інтегральна наука, яка досліджує навколишнє середовище, його вплив на суспільство та зворотну реакцію природи на діяльність людства.




Предмет вивчення екології: системи, розміщені вище рівня організмів, - популяції й угруповання. Екологія вивчає сукупність живих організмів, які взаємодіють між собою, утворюючи із оточуючим середовищем певну єдність (тобто систему), в межах якої здійснюється процес трансформації енергії й органічної речовини.
Основна мета екології: формування принципів спільного існування живих організмів у всіх сферах життя.






Аутекологія - вивчає взаємозв’язки видів з оточуючим середовищем (вплив середовища на морфологію, фізіологію та поведінку організмів, визначення меж стійкості виду і його ставлення до різних екологічних факторів).

Демекологія (популяційна екологія) - вивчає просторову структуру популяцій, їх генетичний склад, механізм розмноження та динаміку чисельності, співвідношення різних вікових груп у популяції.

Синекологія - аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угрупування організмів, а також між ними і оточуючим середовищем.

Біогеоценологія, або екосистемологія - вивчає біогеоценотичний шар Земної кулі .

Біосферологія (глобальна екологія) - вивчає біосферу як єдине планетарне ціле, з’ясовує закономірності еволюції біосфери.

Ситник та Будико (1990, 1992) розділяють екологію на три частини:

1.     загальна екологія (вивчає основні закономірності функціонування екологічних систем);

2.     глобальна екологія (вивчає біосферу в цілому);



3.     прикладна екологія (вивчає взаємовідносини живих організмів із середовищем).

Екологія – це міждисциплінарна наука, яка базується, як на біологічних, так і на основах географічних, технічних, економічних та соціальних наук.

Біологічні науки. В основі екології лежить фактологічний матеріал таких наук, як зоологія, ботаніка, мікробіологія.

Хімічні науки. В основі життя лежить обмін речовин між організмами та середовищем, що міститься в асиміляції, метаболізмі та дисиміляції речовини. Все це – хімічні процеси.

Фізика. Закономірності біологічних процесів перетворення речовин в харчових ланцюгах, в водному та повітряному середовищах підкоряються фундаментальним законам фізики: закону збереження маси та другому закону термодинаміки.

Географічні науки. Сприйнятливість природних систем різних географічних зон до антропогенних впливів неоднакова. Це необхідно враховувати в організації природокористування.

Філософія: Екологія не стільки галузь науки, скільки метод мислення, принцип підходу. Актуальним філософським елементом є екологічна етика, пов’язана з екологічно коректним поводженням людини з природою, усвідомленням того, що всі живі організми мають рівне з людиною право на життя на планеті.

Математика. Екологія – точна наука, і тому всі взаємодії та закономірності оцінюються мірою та числом. Всі процеси та закономірності можуть бути представлені у вигляді рівнянь, графіків тощо, що дозволяє встановлювати зв’язки, прогнозувати відповідні процеси (математичне модулювання, прогнозування процесів та явищ).

Медицина. Погіршення якості навколишнього середовища в результаті тих чи інших природних процесів або через антропогенні перетворення природи в загальному випадку означає відхилення конкретних умов від фізіологічних норм організму. Встановлення санітарно-гігієнічне нормування – завдання медицини. Область науки має назву – санітарна охорона навколишнього середовища.
2.  Історичний нарис виникнення, становлення та розвиток екології як науки
ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН МІЖ СУСПІЛЬСТВОМ ТА ПРИРОДОЮ

1. Період мисливсько-збиральницької культури включає в себе палеоліт (від 2 млн. років до 25 - 30 тисяч років тому.), мезоліт,(30 тисяч років до 10 тисяч років тому), неоліт ( 8-4 тисяч років тому). Накопичення знань про природу, пристосування людини до природи; винищення тварин - як першої глобальної екологічної кризи в неоліті. У всіх регіонах розселення людей.

2. Період аграрної культури - рабовласницький і феодалізм людство завдало шкоди природі в зв'язку з розвитком хімії та одержання перших кислот, пороху. Цей період - період активного використання людиною природних ресурсів, взаємодії з природою. Глобальний тиск на природу був загалом ще незначним і локальним ( зміна складу флори і фауни на території - Близького Сходу, Півн. та Цн. Африки і інші.).

3. Період індустріального суспільства (XVIII ст - перша половина XX ст. )- бурхливий розвиток фізики, техніки, атомної енергії, стрімке зростання населення ( понад 3, 5 млрд. ч), це період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, страшних за наслідками воєн, хижацької експлуатації природних ресурсів.

4. Постіндустріальна епоха(останні 40- 50 років) поява другої глобальної екологічної кризи: виникнення процесу парникового ефекту, поява озонової діри та кислотних дощів суперіндустріалізація, суперхімізація, суперспоживання і суперзабруднення усіх сфер.
ОСНОВНІ ЕТАПИ ВСТАНОВЛЕННЯ ЕКОЛОГІЇ ЯК НАУКИ

1. Період наївної екології – до середини 19 ст. (1-5 етапи).

І етап - відображає примітивні знання, що накопичуються людьми, в т.ч. первісними, в процесі тісного спілкування з природою і господарювання натурального. Почався за багато століть до нової ери і завершився в перші століття до нової віри.

ІІ етап – накопичення фактичного матеріалу, але вже античними ученими, середньовічний застій. Період: I-III століття до н.е. – XIV ст. н.е. 

ІІІ етап – продовження збору і перші спроби систематизація колосального фактичного матеріалу, накопиченого з початком великих географічних відкриттів і колонізацією нових країн – в епоху Відродження. Період: з IV по XVIII ст. включно.

ІV етап пов'язаний з великими ботаніко-географічними відкриттями, що сприяли подальшому розвитку екологічного мислення; передумова екологічних ідей; виділені екологія рослин і екологія тварин. Період: кінець XVIII – почало XIX століття.

V етап – становлення еволюційної екології, поглиблення екологічних досліджень, почало вивчення взаємозв'язків. Період: з початку XIX століття до другої половини (1866 р.) XIX століття.



2. Період аутеологічних досліджень (факторіальна екологія) – з середини 19 ст. до середини 20 ст. (6 етап).

VІ етап – визначення поняття "екологія", домінування досліджень аутекологічного напряму – вивчення природної сукупності видів, що безперервно змінюються відповідно до змін факторів середовища, тобто факторіальної аутекології. Період: з другої половини (1866 р.) XIX до середини (1936 р.) XX століття.



3. Період синекологічних досліджень – з 1936 р. до наших днів (7-8 етапи).

VІІ етап відображає новий підхід до досліджень природних систем – в основу його покладено вивчення процесів матеріально-енергетичного обміну, формування загальної екології, як самостійної науки, домінування синекологічного напряму – вивчення процесів матеріально-енергетичного обміну, розвиток кількісних методів і математичного моделювання. Період: 40-70 рр. XX століття.

VІІІ етап “екологізація" науки; становлення екологічних наук, що враховують діяльність Людини, тобто соціальної і політичної спрямованості. Зростання інтересу до вивчення популяцій (демекологія), динаміки формування біогеоценозів у зв'язку з антропогенними порушеннями. Велика увага приділяється стаціонарним дослідженням. Основна методологія – системний аналіз. Один з головних напрямів – тривалий екологічний моніторинг різних рівнів (наземний, регіональний, глобальний і ін.). Період: з 80-х років XX століття по теперішній час.
Середовища життя, їх властивості та адаптації до них живих організмів


Середовище життяце та частина природи, яка оточує живий організм і з якою він безпосередньо взаємодіє.

Пристосування або засоби, за допомогою яких організм здійснює взаємодію з середовищем для підтримання гомеостазу і забезпечує безперервність існування в часі через потомство мають назву адаптації.


РІВНІ АДАПТАЦІЇ

Морфологічний Фізіологічний

Поведінковий Біохімічний
Шляхи адаптації до несприятливих умов середовища:

1.  активний - активна перебудова функцій організму (наприклад, виникнення теплокровності, а по-науковому - гомойотермності);

2.  пасивний - пасивне підпорядкування функцій організму змінам зовнішнього середовища (наприклад, холоднокровні, або пойкілотермні, тварини);

3.  уникнення - уникнення несприятливих умов (таксиси у рослин, міграція у тварин, вироблення циклів розвитку у тварин і рослин).


  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка