Сумський державний університет науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів кафедри фізичного виховання І спорту



Сторінка7/8
Дата конвертації28.12.2016
Розмір1.48 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Висновки. Результати дослідження підтвердили, що успішність змагальної діяльності біатлоністів зумовлена взаємодією багатьох чинників. Ці чинники діють не окремо, а разом на
складну структуру змагальної діяльності, виступаючи як єдине
ціле. Про провідну роль у ній функціональних можливостей кардіореспіраторної системи організму, а також швидкісно-силової
і силової підготовленості свідчать дані великої кількості авторів
[1; 2; 5; 6; 7 ].
ЛІТЕРАТУРА:


  1. Дунаев К. С. Технология целевой физической подготовки высококва-лифицированных биатлонистов в годичном цикле тренировки : авто-реф. дисс. на соискание учен. степени доктора пед. наук : спец. 13.00.04 «Теор. и метод. физич. воспитания, спорт. тренировки, оздоров. и адаптивной физич. культуры» / Константин Степанович Дунаев. – СПб., 2007. – 50 с.

  2. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спортсменов. – М.: Физкультура и спорт, 1988. – 332 с.

  3. Зубрилов С. А. Резервы повышения спортивного мастерства биатлонистов высокой квалификации / С. А. Зубрилов. – К., 1999. – 49 с.

  4. Мулик В. В. Основы начальной подготовки юных биатлонистов 10–13 лет : метод. реком. [для студ. и трен. ДЮШС] /
    В. В. Мулик, Н. В. Блещунов , О. И. Камаев– Х., 1990. – 49 с.

  5. Мулик В. В. Система многолетнего спортивного совершенствования усложнённых условиях сопряжения основных сторон подготовленности спортсменов (на материале лыжного
    спорта) : автореф. дис. … доктора наук / В. В. Мулик – К., 2001. –
    515 с.

  6. Некоторые особенности периодизации тренировочного процесса лыжников-гонщиков и биатлонистов в условиях Украины / В.В. Мулик, Н. В. Блещунов, О. И. Камаев [и др.] // Сборник научных трудов ХаГИФК. – Х., 1992. – С. 90–94.

  7. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте / В.Н. Платонов – К.: Олимпийская литература, 1997. – 584 с .



ОСНОВИ ТЕХНІКО-ТАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ-ПЕРШОКУРСНИКІВ У НАВЧАЛЬНІЙ СЕКЦІЇ ЗІ СПОРТИВНОГО ОРІЄНТУВАННЯ

Доповідач: Король С. А., викладач кафедри фізичного виховання і спорту

На сьогоднішній день підвищення ефективності навчально-виховного процесу з фізичного виховання у ВНЗ України здійснюється шляхом створення навчальних секцій з видів спорту, що обирають студенти [1; 2]. Така форма організації фізичного виховання значно підвищує інтерес та мотивацію студентів до занять. Разом з цим, виникає необхідність розробки нових програм, що основуються на певному виді рухової активності.

Спортивне орієнтування як вид рухової активності, що поєднує в собі біг по пересічній місцевості з розумовою діяльністю, має ряд переваг, оскільки є засобом розвитку не лише фізичних, але й інтелектуальних здібностей студентської молоді. Заняття спортивним орієнтуванням сприяють розвитку загальної витривалості, швидкісно-силових якостей, координації рухів. Водночас покращуються показники швидкості розумових процесів, оперативного мислення, стійкості уваги й здатності до її переключення, зорової та оперативної пам’яті [3, с.7].

Важливе місце для забезпечення ефективної навчальної діяльності у спортивному орієнтуванні має техніко-тактична підготовка студента. Техніко-тактична підготовленість студента включає в себе сукупність навичок орієнтування на місцевості, застосування ним технічних прийомів та способів їх використання в умовах постійно мінливої місцевості [4, с.45].

Студенти повинні опанувати навички бігу та пересування на лижах у залежності від виду місцевості (ґрунту для орієнтування бігом, якості лижні для орієнтування на лижах), роботи з картою та компасом, швидкої відмітки на контрольному пункті (КП). При цьому на дистанції необхідно вирішувати завдання вибору шляху переміщення, послідовності застосування різних прийомів орієнтування, швидкості руху.

До техніки орієнтування належать: елементи техніки, технічні прийоми та способи орієнтування.

Основними елементами техніки орієнтування є розпізнання орієнтирів на місцевості та співставлення їх з картою, і навпаки, трансформація умовного знаку в об’єкт місцевості; вимірювання відстані на карті; визначення сторін світу; орієнтування карти та компасу.

До основних прийомів орієнтування належать: «читання» карти, образне уявлення місцевості по зображенню на карті, визначення напрямку руху, контроль за переміщенням по місцевості [5, с. 29].

Основними способами орієнтування є переміщення по азимуту, за напрямком, з читанням карти, за лінійними орієнтирами.

Техніка орієнтування бігом відрізняється від техніки орієнтування на лижах. Для літнього орієнтування притаманне: доскональне читання рельєфу, швидке зняття азимуту, точний біг за азимутом, швидкий вибір оптимального шляху та відсіювання непотрібної інформації. Для зимового орієнтування необхідно опанувати наступні технічні елементи: швидкий вибір раціонального шляху; здатність запам’ятовувати ділянки дистанції; вибір оптимальних для запам’ятовування ділянок дистанції; читання карти наперед (вибір варіанту переміщення на наступний контрольний пункт).

Компонентами тактичної підготовленості є спеціальні знання та специфічні вміння. Спеціальними є знання: про доцільність та ефективність застосування конкретного прийому чи способу орієнтування в різних умовах змагальної боротьби, про зміну швидкості переміщення по різноманітній місцевості, про сильні та слабкі сторони своєї підготовленості та підготовленості суперників. До специфічних тактичних вмінь відносяться: здатність до швидкого переходу від генералізованого до детального сприйняття місцевості, і навпаки; здатність до швидкого переключення від одного способу орієнтування до іншого; здатність за попередньою інформацією формувати установку на характер майбутньої боротьби [6, с.32].

Вивчення та вдосконалення техніко-тактичних прийомів відбувається в три етапи: ознайомлення й опробування тієї чи іншої дії, аналіз та детальне навчання дії в цілому в спрощених умовах ( у стані спокою, у ході переміщення кроком), удосконалення навичок під час фізичного навантаження на місцевості.

Виходячи з навчальної діяльності у ВНЗ підготовка студентів у навчальній секції зі «Спортивного орієнтування» відбувається в чотири етапи: початкова базова підготовка, поглиблена базова, спеціалізована базова та професійно-прикладна фізична підготовка.

Розглянемо зміст техніко-тактичної підготовки студентів на етапі початкової базової підготовки



Для техніко-тактичної підготовки студентів на етапі початкової базової підготовки необхідно освоєння наступних елементів:

Основи топографії. Способи зображення земної поверхні. Карти, їх масштаби. Спортивні карти. Умовні знаки спортивних карт: забудови, сітки доріг, гідрографії, рослинності, поза масштабних об’єктів, рельєфу. Позначення дистанції, суддівські умовні знаки. Точкові, лінійні та площадні орієнтири. Перетин рельєфу. Основні та допоміжні горизонталі. Набір висоти. Спеціальні форми рельєфу: гірський, горбистий, яристо-балковий, дрібногорбистий. Засади сприйняття місцевості, умовних знаків карт. Топографічні диктанти. «Читання» карти «по великому пальцю».

Спортивний компас. Прийоми застосування компасів. Визначення сторін світу за допомогою компаса. Визначення місця свого знаходження. Способи тримання компаса та карти.

Орієнтування на місцевості. Визначення сторін горизонту за місцевими прикметами. Злучення місцевості з картою. Орієнтування за лінійними орієнтирами. Поняття азимута. Визначення азимуту на карті та на місцевості. Рух у заданому напрямі на відкритій та закритій місцевості.

Вимірювання відстані на карті та місцевості. Визначення відстані на карті за допомогою лінійки компасу, візуально. Визначення відстані на місцевості кроками, за часом, візуально. Фактори, що впливають на точність вимірювання.

Контрольний пункт. Обладнання та принципи його встановлення на місцевості. Відмітка олівцем, компостером, чипом.

Засади просторової орієнтації. Відпрацювання дій спортсмена за умови втрати орієнтації.

Розвиток спостережливості, уваги, пам’яті, уяви, мислення. Знаходження певних елементів чи фрагментів спортивних карт. Запам'ятовування малюнків, предметів, чисел, слів тощо. Знаходження однакових шматочків карт, вправи з числами в таблиці, запам’ятовування та замальовування різних елементів, запам’ятовування шляху руху до КП і його реалізація. Складання розрізаних карт. «Читання» та «пам’ять» карти під час бігу. Запам’ятовування ділянок дистанції для зимового орієнтування. Відтворення шляху на карті після подолання дистанції.

Рухливі ігри та естафети з елементами орієнтування. Ігри на місцевості із застосуванням орієнтування: естафети з картками умовних знаків карт, пошук КП за схемою, картою, збирання чи перенесення частинок карт до старту та складання їх за зразком цілої. Елементарні естафети з торканням чи оббіганням КП. Запам’ятовування чи додавання чисел, написаних на КП, букв, умовних знаків тощо. Проходження дистанцій з найпростішими елементами орієнтування, естафети чи індивідуальне проходження дистанції з відмічанням тільки тих номерів КП, які вказані у картці, теж саме із застосуванням карт-схем таких дистанцій. Пошук КП по намальованій схемі. Вправи на вимірювання відстані до КП.

Вивчення та засвоєння технічних елементів. Вибір оптимального шляху для переміщення на ділянці дистанції, орієнтирів і «прив’язок». Вибір прийомів орієнтування від «прив’язки» до КП. Підготовка картки для відмічання. Прихід на КП та вихід з нього. Рух за ланцюжком орієнтирів. «Прив’язки», опорні та гальмівні орієнтири. «Попередня» та «заключна» прив’язки на маркованій дистанції.

Дистанції. Ознайомлення з найпростішими дистанціями за вибором, у заданому напрямку, «зірочкою», «метеликом», «відмітник», міні-орієнтування, паркові короткі дистанції. Проходження маркованої дистанції, скіатлон. Прості естафетні дистанції.

Тактика спортивного орієнтування. Тактичне планування оптимального переміщення на ділянці дистанції, вибір шляху переміщення в залежності від виду місцевості, використання суперників під час дистанції. Тактичне прийоми проходження дистанцій (за вибором, маркованої, скіатлону та естафетної).
ЛІТЕРАТУРА:


  1. Про затвердження заходів спрямованих на реформування системи фізичного виховання учнів та студентської молоді у навчальних закладах України: наказ Міністерства освіти і науки України від 27.11.2008 р. №1078 [Електронний ресурс] /

Режим доступу :

http://uazakon.com/documents/date_3f/pg_gngqxn.htm

  1. Про затвердження положення про організацію фізичного виховання і масового спорту у вищих навчальних закладах: наказ Міністерства освіти і науки України від 11.01.2006 р. №4 [Електронний ресурс] / Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0249-06

  1. Чешихина В. В. Современная система подготовки в спортивном орентировании / В. В. Чешихина. – М. : Советский спорт, 2006. – 232 с.

  2. Основи спортивного орієнтування: навч. посіб. / уклад. С. В. Мединський [та ін.] ; Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. – Чернівці : Рута, 2005. – 92 с.

  3. Грабовський Ю. А. Спортивний туризм: навч. посіб. / Ю. А. Грабовський, О. В. Скалій, Т. В. Скалій. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2009. – 304 с.

  4. Воронов Ю. С. Основі подготовки спортивного резерва в ориетировании: учебн. пособ. / Ю. С. Воронов. – М. : ЦДЮТиК, 2001. – 72 с.



ПРОБЛЕМИ МОТИВАЦІЇ ФІЗИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ТА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ СЕРЕД СТУДЕНТІВ

Доповідач: Стасюк Р. М., доцент кафедри фізичного виховання і спорту
Сучасна практика показує, що фізична культура для більшості людей ще не стала особистою цінністю, не знаходить належного місця в їхньому способі життя. Особливістю життя сучасного суспільства є зниження рухової активності (гіпокінезія) і м’язових витрат (гіподинамія), що призводить до швидкого розвитку втоми в процесі діяльності та супроводжується зниженням функціонального стану організму [3].

Основу спонукальної сили рухової активності людини становить, насамперед, біологічна потреба в русі. Еволюція цієї потреби, норм і способів її задоволення на рівні індивідів і соціальних груп багато в чому визначає фізичну культуру особистості і суспільства. Фізична культура людини може розглядатися як якісна характеристика особистості, обумовлена певним рівнем її фізичного розвитку та освіти, усвідомленням способів досягнення цього рівня. Фізична культура має прояв у різноманітних видах фізкультурно-спортивної діяльності та спонукається сферою потреб та мотивації. На сучасному етапі розвитку науки склалися об’єктивні передумови, що сприяють успішному теоретичному розгляду проблем сфери потреб та мотивації [2, 4].

Проблеми потреб у фізкультурно-спортивної діяльності розглядав у своїх роботах М.А. Арвісто [1]. Його дослідження дозволили виділити три ранги ціннісних орієнтацій студентів у фізкультурно-спортивній діяльності: фізичний, соціальний та інтелектуальний. Нами було проведено дослідження, метою якого було підтвердити або спростувати дані М.А. Арвісто. Дослідження проводилися серед студентів 1–4 курсу (17–21 рік), чоловіків і жінок окремо. Отримані дані підтвердили тезу, висловлену М.А. Арвісто. Деякі відмінності даних, отриманих у чоловічої і жіночої статі, можна пояснити відмінностями пріоритетів, різною психо-фізіологічною організацією і пріоритетом раціональної (у чоловіків) та емоційної (у жінок) основи в мотивації тієї чи іншої діяльності. Крім обробки статистичних даних, це дослідження виконує ще одне важливе завдання: під час його проведення перед студентами ставилося питання “Навіщо особисто Я займаюся фізичною культурою?” Це допомагає усвідомити й продумати власну мотивацію. Завдяки проведеному дослідженню стають яснішими аспекти зацікавленості молоді в заняттях фізичною підготовкою. При роботі зі студентами необхідно враховувати відмінності у мотивації студентів різної статі, так само стають зрозумілішими провідні мотиви фізичної діяльності молоді. Таким чином, головною метою проведення даного дослідження буловиявлення способу активації мотивації заняттями фізичною культурою серед студентів. Крім того, проведене дослідження не тільки демонструє статистичну залежність затребуваності аспектів мотивації, а й актуалізує проблему перед самими учасниками опитування.

Подальші розробки в даному напрямі повинні проводитися з метою підвищення рівня мотивації кожного студента, посилення позицій фізичної культури та здоров’я у свідомій діяльності. Необхідно підвищувати зацікавленість студентів у їх власному здоров’ї, наочно демонструвати, що здоров’я – найвища цінність, яка дана нам природою, і повинно підтримуватися постійно.


ЛІТЕРАТУРА:
1. Арвисто М.А. Мотивация физкультурно-спортивной деятельности / М.А. Арвисто. – М.: Мысль, 1971. – 169 с.

2. Арвисто М.А., Чесноков А.С. Охваченность населения СССР занятиями физической культурой / М.А. Арвисто, А.С. Чесноков // Физическая культура и советский образ жизни. – М.: Физкультура и спорт, 1982. – С. 180–193.

3. Верховцев К.Н. Структура физкультурно-спортивных потребностей различных социально-демографических групп городского населения / К.Н. Верховцев : Автореф. дис. канд. пед. наук. – Тюмень, 2001. – 8 с.

4. Кудрявцева Н.Ф. Новые формы физкультурно-спортивной работы с детьми и молодежью / Н.Ф. Кудрявцев: Автореф. дис. канд. пед. наук. – М., 1996. – 24 с.



ОСОБЛИВОСТІ МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ЮНИХ ПЛАВЦІВ НА ЕТАПІ ПОЧАТКОВОЇ НАВЧАЛЬНО-ТРЕНУВАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ

Доповідач: Савчук О. В., асистент кафедри фізичного виховання і спорту


Сучасні дослідження морфо-функціонального стану дітей виявляють значні погіршення в показниках фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку. Так, поширеність ожиріння серед дітей Європейського регіону, за даними ВООЗ, інтенсивно збільшується: щорічний приріст показника складав в 70 - ті роки XX століття близько 0,2%, у 80 - ті роки - 0,6%, у 90 році - 0,8%, у 2000 році - 2%. У Європі надлишкову масу тіла мають 10 - 30% дітей 7 - 11 років [1, с. 23].

За даними дослідження І. Л. Бабій, лише 8 - 10% дітей молодшого шкільного віку України мають задовільні адаптаційні можливості організму, 14 - 26,5% - незадовільну адаптацію, основна кількість дітей молодшого шкільного віку (57,2 - 68,4%) має напруження адаптаційних можливостей, а 10 - 17%  - зрив адаптації. Нормальну масу тіла мають 60,3% дітей молодшого шкільного віку, дефіцит маси тіла - 8,54% дітей, надмірну масу тіла – 21,82%, ожиріння - 9,34%. Показники проби Руф’є свідчать, що високий рівень функціональних можливостей мають 0,9 - 1%, вище за середній рівень - 2,1 - 2,7%, середній рівень - 9,8 - 12%, нижче за середній рівень - 51,4 - 57,1%, низький рівень - 29,4 - 33,6% дітей молодшого шкільного віку [2, с. 20].

Ранній початок систематичного навчання у школі, інтенсифікація навчальної діяльності, невідповідність програм і технологій навчання функціональним та віковим особливостям дітей погіршують ситуацію, сприяють малорухомому способу життя дітей молодшого шкільного віку. Пошук оптимального рухового режиму дітей молодшого шкільного віку – пріоритетний напрямок багатьох досліджень [3, с. 46]. У цьому аспекті привертає увагу руховий режим юних плавців, як такий, що значно впливає на фізичній розвиток та функціональний стан систем організму дитини [4, с. 83].

Згідно літературного огляду були проаналізовані показники морфо-функціонального стану юних плавців на етапі початкової навчально-тренувальної підготовки.

За результатами дослідження лише 60% плавців першого року навчання мали гармонійний фізичний розвиток. На другому році тренування цей показник покращився до 76,67%. Зі збільшенням спортивного стажу плавців молодшого шкільного віку зросла кількість дітей з високим рівнем фізичного розвитку з 2,22% до 10%.

Під впливом занять плаванням відмічається позитивна динаміка за показниками ЖЄЛ, ОГК спокою, ОГК вдоху, ОГК видоху, екскурсії грудної клітки у дітей другого року навчання. Це свідчить про сприятливий розвиток дихальної системи та про збільшення резервних можливостей організму дітей-плавців. В досліджуваній групі домінував нижче середнього та низький рівень функціональних можливостей серцево-судинної системи. У відсотковому відношенні діти з більшим тренувальним стажем мали кращі показники індексу Руф’є порівняно з плавцями-початківцями, що свідчить про вищі функціональні можливості серцево-судинної системи дітей з більшим тренувальним стажем (р0,05).

Можна зазначити, що під впливом систематичних занять плаванням відмічається позитивна динаміка показників морфо-функціонального стану дітей молодшого шкільного віку в напрямку покращення фізичного розвитку таких дітей. За даними дослідження, проблема дисгармонійного фізичного розвитку дітей, які мають надлишкову вагу, дійсно існує, що співпадає з попередніми дослідженнями [1, с. 23; 2, с. 20]. Руховий режим юних плавців можна розглядати як засіб покращення фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку з дисгармонійним фізичним розвитком. Згідно проведених експериментальних досліджень були розроблені рекомендації для покращення фізичного розвитку юних плавців, які мають надлишкову вагу.
ЛІТЕРАТУРА:


  1. The challenge of obesity in the WHO European Region // Fact sheet EURO / 13 / 05 Copenhagen, Bucharest, 12 / 09 / 2005.

  2. Бабій І. Л. Адаптаційні можливості школярів / І. Л.Бабій, В. І. Величко, Я. І. Венгер // Здоровье ребенка. – 2011. – №8. – с. 20 – 24.

  3. Калиниченко І. О. Стан здоров’я дітей за різних умов організованої рухової активності / Медико-соціальні проблеми формування здоров’я дітей та підлітків, шляхи їх вирішення : матеріали науково-практичної конференції (Харків, 20-21 жовт. 2010 р.) / АМН України ДУ «Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків АМН України» та інші; Редколегія: Г. М. Даниленко, М. Л. Водолажський, О. І. Плехова. – Харків : Б.в., 2010. – 182с.

  4. Коровкин Д.В. Повышение качества показателей индивидуального физического развития на основе плавательной подготовки детей младшего школьного возраста.: дис. ... кандидата пед. наук : 13.00.04 / Коровкин Дмитрий Вячеславович. – М., 2001. – 122 с.



ПСИХОЛОГІЧНА ПОВЕДІНКА СПОРТСМЕНІВ

ПІД ЧАС ЗМАГАННЬ

Доповідач: Пєсоцький  С. М., старший викладач кафедри фізичного виховання і спорту


Робота присвячена вивченню проблеми управління поведінкою спортсменів під час змагань. Аналізуються дії і поведінка тренера і наводяться рекомендації щодо удосконалення навичок управління поведінкою спортсменів.

Змагання треба розглядати як продовження навчально-тренувального процесу, підведення його підсумків, стимул для зростання спортивної майстерності, як засіб пропаганди спорту і здорового способу життя. Велика також виховна цінність змагань: виконання спортсменами і суддями їх правил веде до закріплення і прояву і в інших видах діяльності чесності, коректності, взаємодопомоги, об’єктивності, формуванню високих стандартів поведінки. У цьому плані змагання є концентрованим і, в значній мірі, оголеним проявом тих відносин, які існують в людському житті: боротьба, перемога, необхідність крайньої напруги сил для досягнення результату, творчий підхід до діяльності, активність, вміння направити максимум сил на підготовку та реалізацію свого потенціалу, накопичення його, взаємодопомога, терпіння і тощо.



Метою даної роботи є дослідження проблеми управління поведінкою спортсменів під час змагань. Завдання даного дослідження полягає у формулюванні ряду рекомендацій тренерам для удосконалення навичок управління поведінкою спортсменів під час змагань.

Змагання є головним компонентом у структурі спортивної діяльності, її кульмінаційним періодом, який робить видимим для всіх сильні і слабкі сторони спортсменів, показує всі переваги і недоліки в роботі з ними тренерів, лікарів, учених. У цей же час змагання не тільки виявляє вольові якості, рівень тих чи інших досягнень, але формує їх і розвиває. Змагання – кращий засіб загартування вольових якостей спортсмена і справжня школа виховання моральних якостей особистості. Успіх у змаганні досягається об’єднаними зусиллями тренерів і спортсменів. Ідеї тренерів, сформульовані в установці (завданні) трансформуються в особисту установку – мета спортсменів практично здійснюється в процесі спортивної боротьби[3, 4]. У зв'язку з цим виникає питання про майстерність, досвід тренера, його здібності керувати діями спортсменів під час змагань. Тренер повинен бути сміливим і рішучим, здатним йти на творчий ризик, бо спорт вимагає вічного пошуку. Він зобов'язаний бути уважною, тактовною, чуйною людиною, що поєднує ці якості з високою вимогливістю. У тому випадку спортсмен ще глибше зрозуміє, що така вимогливість спрямована, насамперед, на підвищення його спортивної майстерності. У процесі змагань тренер повинен безперервно, твердо і гнучко управляти поведінкою спортсменів.



Основу управління, як було сказано вище, складає установка (завдання) на участь у змаганні, запрограмовані і отмодельовані варіанти можливого перебігу спортивної боротьби. Безперервність управління потребує здійснення постійного і послідовного керівництва поведінкою спортсменів особисто тренером, а також через капітана команди. Якщо можливо, то треба не упускати своїх спортсменів з поля зору, щоб можна було якось спілкуватися з ними. Твердість управління передбачає наполегливе і рішуче проведення в життя прийнятих ще перед змаганням рішень. Гнучкість управління пов’язується з оцінкою управління дії своїх спортсменів і противників, постійним реагуванням на будь-які зміни обстановки, з тим щоб, якщо це необхідно, прийняти нове рішення, спрямоване на досягнення перемоги. Але управління поведінкою спортсменів під час змагання не означає, що вони не повинні думати, самостійно приймати необхідні рішення. Допомога тренера і самостійність, ініціатива спортсменів повинні розумно поєднуватися. Керуючи поведінкою спортсменів, тренер зобов’язаний проявляти почуття міри, що своїми вказівками в процесі гри не відволікати гравців, не заважати, не дратувати їх. Тренер повинен добре знати, кого зі спортсменів треба надихнути, налаштувати на перемогу, кого заспокоїти, а кого кілька відвернути від тривожних думок. Основні типові ситуації, які повторюються досить часто в ігрових видах спорту, розглянуті авторами[1, 2]. Якщо все йде відповідно до заздалегідь розробленого плану навряд тренеру потрібно втручатися в дії спортсменів. Але якщо помітним стає якась невідповідність, то тренер повинен відразу ж вжити конкретних заходів, так при значному випередженні в рахунку на початку гри тренер зобов’язаний попередити команду, щоб у них не склався настрій самовпевненості, який може привести до втрати мобілізації, а потім і до поразки. При зривах і невдачах тренеру треба знайти протиотруту розгубленості, втрати впевненості. І, нарешті, процес змагальної боротьби може йти за планом, але протікати в дуже напруженій і рівній боротьбі, коли навіть незначні помилки, короткочасна втрата змобілізованості можуть вирішити результат гри. Тут також потрібна пильність тренера, уважність, вміння швидко проаналізувати боротьбу. Шляхів і способів управління волею, вчинками, переживаннями спортсменів багато. Вони дуже різноманітні і залежать від великої кількості факторів, як зовнішніх (обстановка змагань, дії спортсменів, суддів, різні тактичні приклади тренерів і т. д.), а так і внутрішніх (особливості психіки спортсменів, характер і ступінь їхньої підготовки, сприйнятливість до зовнішньої обстановки, ставлення до ходу змагань і т. д.) [5]. Все це ускладнює процес управління, але не знімає завдання вчити тренерів того необхідного мистецтва, щоб вести спортсменів до успіху.
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка